Я знімала відео в церкві, але позаяк роботи було небагато, керівник перевів мене на полив новонавернених. Потім мене знову перевели для задоволення потреб роботи. Через кілька місяців наша робота несподівано сповільнилася, і я повернулася до поливу. Потім мене знову перевели, й одна сестра сказала мені: «Де б ти не була потрібна, тебе просто відправляють туди!» Тоді я не надала цьому значення. Але не минуло й місяця, як відеоробота знову пішла на спад, і я почала хвилюватися, що скоро нам не знадобиться стільки людей, і мене відправлять назад поливати новонавернених. Від цієї думки у мене в горлі ніби застряг клубок. Чому я така нікчема? Щойно обсяг роботи трохи зменшився й стало потрібно менше людей, на нове місце перевели саме мене. Команда могла впоратися й без мене. Якщо мене справді знову переведуть на інше місце, що про мене подумають інші? Чи не замисляться вони, чому мене постійно переводять, а інших – ні? Вони вирішать, що це тому, що я погано працюю й не граю важливої ролі. Ці думки мене дуже засмутили, і я не хотіла опинитися в такій ситуації.

Пізніше сталося дещо, через що я опинилася в ще гіршому стані. Якось ми обговорювали деякі питання щодо одного відео, і кожен висловлював свої думки – це була жвава дискусія. Але навіть після довгих роздумів я все ще не мала жодної гарної ідеї чи влучних пропозицій. Я просто мовчала в розгубленості. Усі озвучували ідеї, а я зовсім не долучалася до обговорення. Здавалося, ніби мене зовсім не існувало. Я думала, що маю щось сказати. Я мусила сказати щось проникливе, аби не лишитися в тіні. Я ламала голову, аж доки мені нарешті не вдалося висловити ідею, але зі мною ніхто не погодився. Я була пригнічена. Мені було так соромно – що про мене подумали? Минуло вісім місяців, відколи я востаннє знімала відео, тому мої професійні навички й розуміння принципів були гіршими, ніж коли я залишила команду. Я сильно відставала від інших. Потрібно постійно вчитися, щоб покращити ці навички, а інші знімали відео весь цей час. Їхнє володіння навичками й розуміння принципів постійно вдосконалювалися, тоді як я весь час була то тут, то там. Я ніколи довго не практикувала на якомусь одному місці, тому я не була особливо досвідченою в жодній галузі. Щойно роботи меншало, я залишала команду першою. У команді справи йшли добре – зі мною чи без мене. Зважаючи на поточне навантаження, я думала, що куратор може будь-якої миті відправити мене назад поливати новонавернених. Ця думка мене дуже засмутила, і я не могла стримати сліз. Я дивувався: «Чому це завжди відбувається зі мною?» Деякі люди в команді мали професійні навички, деякі були компетентними, інші були досвідчені й уже довго виконували цей обов’язок, деякі були дійсно ефективними… Усі вони так чи інакше виділялися, але мій духовний рівень був не таким хорошим, як у них, я не була такою ж вправною та завжди була на крок позаду. Отже, коли робоче навантаження зменшувалося та потрібно було менше людей, природно, що позбувалися саме мене. Якби я мала гарний духовний рівень і професійні навички, як вони, мене б не переводили весь час, але, на жаль, у мене їх не було. Чому я не була такою вправною, як інші? Що більше я так думала, то більше суму відчувала, і я почала неправильно розуміти Бога.

Після цього, хоча я виконувала свій обов’язок, у мене зникла мотивація. Я просто дотримувалася встановленого розпорядку в усьому, була задоволена всім, що зробила. Я не думала про те, як працювати ефективніше, щоб досягти більшого. Я не робила все, що в моїх силах, щоб вирішити проблеми, з якими стикалася. Я не знала, як довго ще буду в команді, тому просто залишала все без змін. Тоді щоразу, коли керівник команди приходив до мене поговорити, я відчувала справжню тривогу, думаючи, що він, можливо, збирається говорити про зміну мого обов’язку. Моє серце калатало, поки не ставало зрозуміло, що це була звичайна робоча розмова. Це повторювалося раз по раз, і через це кожен день був виснажливим. Я достатньо спала, але провалювалася в дрімоту під час молитви й не отримувала розуміння зі слів Божих. Я знала, що мій стан неправильний, тому квапливо прийшла до Бога – щоб молитися й шукати, а також щоб проаналізувати свою проблему. Пізніше я прочитала уривок зі слів Божих, який допоміг мені зрозуміти себе. Всемогутній Бог говорить: «Якими є твої принципи поведінки? Ти мусиш поводитися відповідно до свого положення, знаходити своє правильне місце та виконувати належний тобі обов’язок; тільки така людина має розсудливість. Наприклад, є люди, які добре володіють певними професійними навичками й розуміють принципи, і їм слід брати на себе відповідальність та здійснювати остаточну перевірку у відповідній галузі; є люди, які можуть надавати ідеї та глибинне розуміння, надихаючи інших і допомагаючи їм краще виконувати свої обов’язки, – потім їм слід пропонувати свої ідеї. Якщо ти зможеш знайти відповідне місце для себе й працювати в гармонії зі своїми братами й сестрами, ти виконуватимеш свій обов’язок і поводитимешся згідно зі своїм положенням. Спочатку ти можеш поділитися тільки деякими своїми думками, але якщо ти спробуєш запропонувати ще щось і, зрештою, ти дуже стараєшся це зробити, але тобі не вдається, а коли ці думки пропонують інші люди, тобі некомфортно, і ти не хочеш їх слухати, а твоє серце болить і стискається, і ти звинувачуєш Бога й кажеш, що Бог не справедливий, – тоді це честолюбство. Що це за характер, що породжує в людині честолюбство? Гордовитий характер породжує честолюбство. Ці стани, безумовно, можуть виникнути у вас у будь-яку мить, і якщо ви не шукатимете істину, щоб позбутися їх, і не матимете входження в життя, і не зможете в цьому змінитися, тоді рівень вашої придатності та чистоти у виконанні ваших обов’язків буде низьким, і результати також будуть не дуже хорошими. Це означає, що ви виконуєте свій обов’язок незадовільно та не приносите Богу славу. Бог дав кожній людині різні таланти й дари. Деякі люди талановиті в двох чи трьох сферах, деякі – в одній, а в деяких узагалі немає талантів. Якщо ви можете правильно до цього ставитися, то у вас є розсудливість. Людина, яка має розсудливість, зможе знайти своє місце, діяти відповідно до свого положення та добре виконувати свої обов’язки. Людина, яка ніколи не знаходить свого місця, – це людина, яка завжди честолюбна. Вона завжди прагне статусу й вигод. Вона ніколи не вдовольняється тим, що має. Щоб отримати більше вигод, вона намагається взяти якомога більше; вона завжди сподівається задовольнити свої непомірні бажання. Вона думає, що якщо в неї є дари й високий духовний рівень, вона має отримувати більше Божої благодаті, і що в її непомірних бажаннях немає нічого хибного. Хіба така людина має розум? Хіба не соромно мати такі непомірні бажання? Люди із сумлінням і розумом здатні відчути, що це безсоромно. Люди, які розуміють істину, не робитимуть таких дурниць. Якщо ти сподіваєшся віддано виконати свій обов’язок, щоб віддячити Богу за Його любов, то це бажання не непомірне. Воно не йде врозріз із сумлінням та розумом нормальної людської природи. Це робить Бога щасливим. Якщо ти по-справжньому хочеш добре виконувати свій обов’язок, спершу знайди для себе правильне положення, а тоді роби те, що ти можеш, від усього серця, усім розумом, з усіх сил, і роби це якнайкраще. Це задовільно, і таке виконання обов’язку має певний ступінь чистоти. Це те, що повинна робити справжня створена істота» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Принципи, якими слід керуватись у своїй поведінці»). Божі слова показали мені, що я почувалася пригніченою через свої незадоволені дикі бажання. Інші не захоплювалися мною й не цінували мене, і я не могла змінити свої обставини, тому я неправильно зрозуміла й звинуватила Бога, гадала, що те, що Він дав мені, – недостатньо добре. Через сповільнення в роботі мій обов’язок змінювався вже двічі, і, можливо, мене перевели б на інше місце втретє – менш ніж за місяць після повернення. У цій ситуації я почувалася найгіршою в команді, ніби мене легко замінити, і ніби моє існування не мало жодної цінності. Я просто не могла прийняти цю реальність і почувалася нещасною. Під час обговорення роботи я не хотіла здаватися надто недолугою, тож ламала голову й намагалася висловити цінні, проникливі думки, але мої пропозиції відхиляли, і я почувалася геть приниженою. А коли я побачила, наскільки мої навички відстали від інших, це змусило мене відчувати розгубленість і невдоволення. Я думала, що ні в чому не мала гарних навичок, тому що мій обов’язок постійно змінювався, і що я була на нижній сходинці, куди б не пішла, і мене будь-якої миті можуть перевести на нове місце. Я потайки порівнювала себе з іншими. Мені здавалося, що всі вони мають сильні сторони та досягли успіху в певній сфері, а я була посередньою в усіх відношеннях, а також мала фатальну ваду – була в усьому нетямущою. Нездатна змиритися з цією реальністю, я звинувачувала Бога в тому, що той не дав мені хорошого духовного рівня. Я почувалася пригніченою та скривдженою, і мені бракувало бажання виконувати мій обов’язок. Але насправді Бог дарує всім різні таланти, переваги та духовний рівень. Ми покликані виконувати різні обов’язки – усе це влаштовано Богом. Розсудлива людина має серце, що здатне коритися. Вона займає своє становище відповідно до своїх сил і робить гідний внесок. Але я зовсім не корилася – я не хотіла бути найменш важливою. Я прагнула зайняти місце в серцях інших, здобути їхню повагу та захоплення й лінувалася, коли не добивалася бажаного. Я була позбавлена розсудливості. Бог не дав мені великого духовного рівня, але й не вимагав від мене багато. Він просто хотів, щоб я знайшла правильне становище й присвятила себе своєму обов’язку. Достатньо було робити те, що в моїх силах. Але я була така зарозуміла й позбавлена розсудливості. Я ні в чому не була здібна й не хотіла визнавати реальність. Я плекала дикі амбіції одного ранку прокинутися успішною та завоювати повагу інших. У результаті я змарнувала багато енергії, але так і не досягла цього й була негативно налаштована. Я дуже мучилася.

Пізніше я задумалася: чому я завжди заздрила талантам і здібностям інших? Чому я завжди намагалася знайти місце в серцях людей, і не хотіла відставати? У чому була головна причина цього? У своєму пошуку я знайшла такі слова Божі: «Для антихриста статус і престиж – це його життя, його довічна мета. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моїм престижем? Якщо я це зроблю, чи додасть це мені престижу? Чи підвищить мій статус в очах людей?”. Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихриста; інакше вона б не замислювалася над цими проблемами. Можна сказати, що для антихриста статус і престиж не є якоюсь додатковою вимогою, а тим більше чимось побічним, без чого він міг би обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони статус і престиж; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Статус і престиж тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. І тому для антихристів статус і престиж – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо доброї репутації та високого становища. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від такого. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. … Коли їм здається, що вони не мають ні престижу, ні статусу, що ними ніхто не захоплюється, не шанує їх і не йде за ними, то вони дуже розчаровуються, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і кажуть собі: “Невже така віра в Бога марна? Невже вона безнадійна?”. У своєму серці вони часто обмірковують такі речі та гадають, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високий авторитет, щоб люди слухали, коли вони говорять, і підтримували їх, коли вони щось роблять, і йшли за ними, куди б антихристи не пішли; щоб вони мали в церкві голос і репутацію, щоб утішалися благами та мали статус, – вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого шукають ці люди» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Бог виявляє, що антихристи справді цінують престиж і статус. У всіх їхніх діях вони завжди думають про своє місце серед інших. Вони зосереджують своє життя на престижі й статусі та прагнуть їх. Без престижу чи захоплення людей вони відчувають пригнічення, аж до втрати інтересу до всього. Хіба я не поводилася так само? Коли мене переводили з місця на місце, мені здавалося, що я стала непотрібною людиною, без якої легко обійтися, людиною без найменшого статусу, очевидно – неважливою, і це мене дуже засмучувало. Під час обговорення проблем у мене не було жодних цінних ідей, і ніхто не поділяв думки, які я висловлювала. Мені здавалося, що я найгірша в команді, що мене ніхто не поважає, що моє життя не має цінності. Я стала слабкою й негативно налаштованою, не розуміла й звинувачувала Бога. Я прирівняла престиж і статус до свого життя й лінувалася та втрачала мотивацію, коли не отримувала їх. Я надто переймалася цими речами. Я проаналізувала, чому завжди гналася за ними. Усе тому, що мене спіткала сатанинська отрута на кшталт таких тверджень: «Піднімайся до вершини», «Спадщина людини – це відлуння її життя» та «Люди завжди повинні прагнути бути кращими за ровесників». Я гадала, що це найбільш виправдані цілі в житті, і що йти до них означає мати прагнення. Ще в школі я докладала всіх зусиль. Я отримувала найвищі оцінки ледь не на кожній контрольній у середніх та старших класах. Я була справді популярною, мене часто хвалили однокласники та вчителі. Мені здавалося, що лише таким життям варто жити. Приєднавшись до церкви і взявши на себе обов’язок, я продовжувала жити, дотримуючись тих сатанинських отрут, і дуже переймалася своїм місцем у серцях інших, завжди намагалася продемонструвати свою цінність і змусити людей захоплюватися мною. Хай я не була керівницею групи чи кураторкою, але я мусила бути важливою та отримувати схвалення інших. Коли я цього не отримувала й мої амбіції залишилися незадоволеними, я скаржилася й нарікала на Божі володарські розпорядження. Я не сміла нічого сказати, але в серці противилася Богу й лінувалася у своєму обов’язку. Я не принесла собі нічого, крім страждань і мук, живучи за тими сатанинськими отрутами, я не була на боці Бога, сперечалась та торгувалась із Ним, навіть сумнівалася в Його праведності та опиралася Йому. Якби так було й далі, я б образила Божий характер і була б вигнана Ним. Я згадала Божі слова: «Люди мусять пильнувати, щоб не мати амбіцій, не плекати пустих мрій, не прагнути слави, вигод, статусу, не намагатися виділитися з натовпу. Ба більше, їм не слід намагатися бути величними чи надлюдьми, які кращі за інших і вимагають від тих поклоніння. Це бажання розбещеної людської сутності, і це шлях сатани; Бог не спасає таких людей. Якщо людина безперестанку женеться за славою, вигодами, статусом без каяття, то для неї немає зцілення, а є тільки один результат: бути вигнаною» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці»). Раніше я навіть не уявляла, наскільки серйозні ці наслідки. Я не думала, що кою велике лихо, як антихрист, що порушую роботу церкви, натомість в найгіршому разі – просто стаю негативно налаштованою й засмучуюсь, коли не можу викликати захоплення інших. Але тоді я збагнула, що все зовсім не так. Зовні не здавалося, що я зробила щось жахливе, але я була незадоволена ситуацією, яку створив Бог, і постійно нарікала. У своєму серці я йшла проти Бога. Я опиралася Богу! Як Бог міг би спасти таку, як я? Я згадала сестру, із якою працювала раніше. Спочатку вона з ентузіазмом виконувала свій обов’язок і її обрали керівницею, але пізніше її звільнили й вона втратила свій престиж і статус. Вона весь час була негативно налаштована, тому що не могла викликати захоплення інших, і зрештою вона зреклася Бога й пішла. Якщо люди завжди женуться за престижем і статусом, коли їхні амбіції не задоволені, вони стають негативно налаштованими, неправильно розуміють і звинувачують Бога. Вони борються з Богом або навіть зрікаються Його. Збагнувши це, я зрозуміла, що це небезпечний стан. Я не хотіла й далі опиратися Богу, натомість прагнула скинути тенета престижу й статусу.

Під час молитви я прочитала два уривки з Божих слів. «Коли Бог вимагає, щоб люди добре виконували свій обов’язок, Він не просить їх завершити певну кількість завдань, чи докласти великих зусиль, чи здійснити великі починання. Бог хоче, щоб люди були здатні робити все, що в їхніх силах, по-простому та жили за Його словами. Богу не потрібно, щоб ти був видатним чи шляхетним, чи творив дива, Йому не потрібні від тебе якісь приємні несподіванки. Усе це Йому не потрібно. Все, що потрібно Богові, – це щоб ти неухильно практикував згідно з Його словами. Коли ти слухаєш Божі слова, роби те, що ти зрозумів, виконуй те, що ти осягнув, добре пам’ятай те, що ти почув, а тоді, коли настане час практики, дій згідно з Божими словами. Дозволь їм стати твоїм життям, твоїми реаліями та тим, чим ти живеш. Так ти догодиш Богу» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці»). «Якщо Бог зробив тебе дурним, тоді у твоїй дурості є сенс; якщо Він зробив тебе тямким, тоді у твоїй тямкості є сенс. Які б таланти Бог не дав тобі, якими б не були твої сильні сторони, яким би високим не був твій коефіцієнт розумового розвитку, у Бога відносно всього цього є мета. Усе це було наперед визначено Богом. Роль, яку ти граєш у своєму житті, і обов’язок, який ти виконуєш, були давно визначені Богом. Деякі люди бачать, що інші мають сильні сторони, яких у них немає, і відчувають невдоволення. Вони хочуть змінити ситуацію, дізнавшись більше, побачивши більше й будучи більш старанними. Але є межа того, чого може досягти їхня старанність, і вони не можуть перевершити тих, хто має обдарування та ерудицію. Незалежно від того, як сильно ти борешся, це марно. Бог визначив, яким ти будеш, і ніхто нічого не може зробити, щоб це змінити. Саме в тому, що тобі дається добре, слід докладати зусиль. Який би обов’язок тобі не підходив, це той обов’язок, який тобі слід виконувати. Не намагайся змушувати себе працювати у сферах, які виходять за рамки твого набору навичок, і не заздри іншим. У кожного є своя функція. Не думай, що можеш робити добре геть усе, або що ти досконаліший чи кращий за інших, завжди прагнучи замінити інших і виставити себе напоказ. Це розбещений характер. Є люди, які думають, що вони нічого не можуть робити добре, і що вони взагалі не мають навичок. Якщо це твій випадок, то тобі слід бути просто людиною, яка слухає та має послух у практичний спосіб. Роби те, що можеш, і роби це добре, щосили. Цього достатньо. Бог буде задоволений» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Принципи, якими слід керуватись у своїй поведінці»). Божі слова показали мені, що Його воля не в тому, щоб ми стали великими людьми. Він плекає надію, що ми будемо практичними й діятимемо відповідно до нашого становища, виконуватимемо свої обов’язки, зосередимося на практиці Його слів і будемо слухняними створеними істотами. Хай який у нас духовний рівень чи професійні здібності, ними ми завдячуємо володарським розпорядженням Бога. Я мала навчитися приймати й підкорятися, використовувати все дароване мені Богом на благо, виходячи зі своїх переваг, і робити все, що в моїх силах. Мої навички були не такими хорошими, як в інших, але я була здатна виконувати роботу. Оскільки церква влаштувала для мене виконання цього обов’язку, я мусила цілком віддатися йому й робити все, що в моїх силах. У робочих обговореннях мені слід було говорити лише про те, що я розумію. Якщо мені бракувало розуміння або я не знала принципів, мені слід було шукати й спілкуватися з іншими, прислухатися до їхніх думок і навчитися надолужувати свої слабкі сторони за допомогою їхніх переваг. Від цієї думки на серці в мене посвітлішало, і я отримала шлях і напрям для практики. Раніше я вважала переведення на нове місце чимось принизливим. Коли це відбувалося зі мною, мені здавалося, що це доводить, що я – найгірша, тому я не могла правильно сприйняти це. Тепер, коли я думаю про це, я розумію, що проблема була в моїх поглядах. Бог дає кожному різні дари, переваги та духовні рівні й має різні вимоги до кожного. Це правда, що мої навички були не такі вже й чудові, тому, коли команда не мала багато роботи, церква коригувала мій обов’язок, виходячи з моїх сильних сторін. Це відповідало принципам і йшло на користь роботі церкви. Крім того, коли Бог оцінює людину, Його оцінка залежить не лише від того, чи вона може добре виконувати роботу, але й від того, чи прагне вона істини, чи справді кориться Йому, чи віддано виконує свій обов’язок. Від цієї думки на серці стало світліше, і я більше не почувалася скутою змінами у своєму обов’язку. Також я чітко знала, чого мені слід прагнути. Я помолилася Богу: «О Боже, дякую Тобі, що просвітив мене й допоміг мені зрозуміти Твою волю. Я не знаю, коли мене можуть перевести на інше місце, але я готова підкоритися Твоїм розпорядженням. Неважливо, де я виконую свій обов’язок, я лише хочу цілком віддаватися йому й догоджати Тобі. Прошу, настав мене!»

Після зміни мого світогляду змінився й стан мого обов’язку. Я завжди вважала, що не така, як інші, що я – лише тимчасовий член команди, який може піти будь-якої миті. Я почувалася ніби на найнижчій сходинці, ніби я – чужа. Я неправильно розуміла Бога, почувалася далекою від Нього й не віддавалася своєму обов’язку цілком. Але тепер це змінилося. Незалежно від того, де я виконую обов’язок і як довго, за цим стоїть Божа добра воля, тому я маю навчитися підкорятися. Навіть якщо пізніше мені доведеться піти, зараз я знімаю відео й щодня маю робити все, що в моїх силах, виконувати свій обов’язок та проживати всі ситуації від усього серця. Коли я виконую свій обов’язок, я часто молюся Богу, просячи Його скерувати мене, щоб стати ефективнішою. Я також міркую про те, які проблеми є в моїй роботі, щоб могти швидко підсумувати й виправити їх. Коли я стикаюся з принципами, яких не розумію, я спілкуюся з іншими. Я відчуваю спокій, виконуючи свій обов’язок таким чином, і я почуваюся ближчою до Бога.

На одному зібранні я прочитала уривок із Божих слів, який мене дуже зворушив. Всемогутній Бог говорить: «Як людям слід реагувати на те, що Бог упорядковує їхні долі та володарює над ними? (Прийняти Боже влаштування й упорядкування.) Найперше ти маєш розібратися, чому Творець упорядкував для тебе саме таку долю та оточення, чому Він змушує тебе зіткнутися з певними речами й пережити їх, і чому твоя доля така, якою вона є. Із цього ти маєш зрозуміти власні потреби та Боже володарювання й упорядкування. А коли ти це зрозумієш і пізнаєш, ти не повинен опиратися чи суперечити своїй долі, намагатися самостійно приймати рішення щодо неї, відкидати чи уникати її. І, звісно, не варто намагатися торгуватись із Богом. Натомість ти маєш підкоритися. Чому ти маєш підкоритися? Тому що ти не можеш влаштовувати свою долю й не володарюєш над нею. Твою долю визначає Бог. Ти – об’єкт творіння, і коли йдеться про твою долю, твоя роль пасивна, у тебе немає вибору. Єдине, що тобі слід робити, – це підкорятися. Тобі не слід робити власний вибір щодо своєї долі або уникати її, не слід торгуватися з Богом і не слід суперечити Богу чи скаржитися. А особливо не варто говорити щось на кшталт: “Доля, яку впорядкував для мене Бог, погана. Вона жалюгідна та гірша, ніж доля інших”, або “Моя доля погана, і я не можу насолоджуватися ні щастям, ні процвітанням. Бог погано все для мене впорядкував”. Ці слова – це судження, і промовляючи їх, ти перевищуєш свої повноваження. Це не ті слова, які слід промовляти об’єкту творіння, і це не та точка зору чи ставлення, які слід мати об’єкту творіння. Натомість тобі слід позбутися цих різноманітних хибних уявлень, визначень, поглядів та осмислень долі. У той же час ти маєш бути в змозі продемонструвати правильну позицію, щоб підкоритися всьому, що відбуватиметься як частина долі, яку Бог для тебе впорядкував. Тобі не варто опиратися, і вже точно не варто впадати в депресію та скаржитися на несправедливість Небес, на те, що Бог погано впорядкував твою долю й не забезпечив тебе найкращим. Об’єкти творіння не мають права обирати свою долю. Бог не поклав на тебе такого обов’язку й не дарував тобі такого права. Тож ти не повинен намагатися зробити вибір, сперечатися з Богом або додатково від Нього чогось вимагати. Тобі слід підкоритися Божим упорядкуванням і прийняти їх, якими б вони не були. Тобі слід сміливо зустріти й спробувати пережити та оцінити все, що Бог упорядкував. Ти маєш повністю скоритися всьому, що тобі належить пережити завдяки Божим упорядкуванням. Ти маєш підкоритися долі, яку Бог для тебе впорядкував. Навіть якщо тобі щось не подобається або ти через це страждаєш, навіть якщо це ставить під загрозу твою гордість і гідність та пригнічує їх, якщо ти повинен це пережити, якщо це те, що влаштував та впорядкував для тебе Бог, ти маєш цьому підкоритися, і в тебе немає вибору. Оскільки Бог упорядковує долі людей і володарює над ними, люди не можуть домовлятися з Ним про свою долю. Тож якщо люди розумні та мають нормальну людську розсудливість, їм не слід скаржитися на те, що їхня доля погана або що те чи інше їм не підходить. Їм не слід ставитися до свого обов’язку, свого життя, дороги, якою вони йдуть у своїй вірі, ситуацій, які впорядкував Бог, або Його вимог із пригніченим настроєм лише тому, що їхня доля здається їм поганою» («Слово», т. 6. «Про прагнення до істини», «Як прагнути до істини (2)»). Міркування про Божі слова чіткіше показало мені, як ставитися до Божих володарських розпоряджень. Усі наші долі – в руках Божих. Те, у якій сім’ї народжується людина, яку освіту отримує, її таланти та здібності, те, коли вона приходить до церкви й бере на себе якийсь обов’язок, і який обов’язок вона виконує – усе влаштовано Богом, і за цим стоїть Божа добра воля. Раніше я ніколи не розуміла, чому мене постійно переводять, але, ретельно це обдумавши, я побачила, що це насправді те, що мені потрібно. Без цього досвіду я б не помітила, наскільки сильним було моє прагнення до престижу та статусу. Я б досі вважала, що трохи змінилася, і не знала би про те, наскільки глибоко вкорінена в мені філософія сатани, і що вона змусила мене втратити розсудливість, властиву нормальній людській сутності і чинити опір Богу; я б не збагнула, що мене виженуть, якщо я й далі дотримуватимуся цієї філософії. Переживши це, я здобула певну ясність щодо своїх помилкових поглядів на гонитву за престижем і статусом і зрозуміла, що це не правильний шлях, а спосіб сатани розбещувати людей і завдавати їм шкоди. Я також дізналася, що мені слід правильно підходити до власного духовного рівня, прийняти Божі розпорядження й підкоритися їм, навчитися триматися свого становища та бути розсудливою створеною істотою. Незалежно від того, чи мене переведуть на нове місце в майбутньому та який обов’язок я виконуватиму, мені треба підкоритися Божим володарським розпорядженням, шукати Його волю, адаптуватися до кожної ситуації, яку Він влаштовує для мене, переживати її та занурюватися в неї, і прагнути здобути щось та пізнати себе через усе це.