Ся Сінь (Іспанія)

У серпні 2020 року мене обрали лідеркою, і я наглядала за діяльністю церкви, пов’язаною з відео. Будучи новачком у цій справі, я не була знайома з багатьма її принципами і зіткнулася з деякими проблемами та труднощами під час роботи. Саме тому я часто зверталася до лідерки групи сестри Марші за порадою. Сестра Марша була добре знайома з принципами та роботою. Вона мені дуже допомагала. Я помітила, що вона була скрупульозною, ставилася до своїх обов’язків серйозно й відповідально. Іноді, коли я була перевантаженою роботою, я передавала частину своєї роботи їй. У нас склалась гарна команда.

Згодом я поступово дізналась, що коли брати та сестри стикалися з проблемами, вони всі шукали сестру Маршу і навіть безпосередньо приймали рішення після зустрічі з нею. Мене зовсім не задовольняв такий стан речей. Я подумала: «Якщо так буде продовжуватися, чи не втрачу я свою посаду лідерки? Так не піде. Надалі я буду сама виконувати всю доручену мені роботу та не проситиму сестру Маршу про допомогу. Інакше всі будуть думати, що вона така гарна, талановита працівниця». Одного разу сестра Марша дізналась, що один із братів повільно просувається у своїй роботі зі створення відео. Коли вона це з’ясувала, то виявила, що його навички були не на належному рівні, і він не шукав принципів у своїх обов’язках, тому роботу часто доводилося переробляти. Вона доручила іншому, більш талановитому братові допомагати з проектом. Я почула про це вже пізніше. Сестра Марша зробила правильний вибір, але я все одно почувалась трохи незручно через цю ситуацію. Мені здалося, що це було виявом неповаги – приймати таке важливе рішення, не повідомивши мене. Які тоді я мала повноваження, якщо вона всім керувала? Пізніше я запитала, чому вона не повідомила мене про це. На мій подив вона відповіла: «Я була зайнята й забула тобі сказати». Коли вона сказала це, я вийшла із себе: Ти отримуєш дедалі більше влади та приймаєш рішення без мого схвалення. Ти не проявляєш жодної поваги до мене. Чи не скидається це на те, що церква не потребує мене? Якщо так і далі буде, що про мене подумають брати й сестри? Звичайно, вони подумають, що я непотрібна. Як я тоді можу бути лідеркою? Коли я усвідомила це, я ще більше запанікувала.

Іншого разу сестра Марша сказала мені, що вона скомпонувала кілька навчальних матеріалів та планувала зібрати всіх разом для освоєння деяких навичок. Я подумала: «Іноді це я якраз нагадую тобі попрацювати над цим, і все ж, коли ми закінчуємо розмову, то саме ти берешся спілкуватися та направляти інших. Ніхто не знає, яких я зусиль доклала за лаштунками, і всі, мабуть, подумають, що ти несеш більший тягар, ніж я. Якщо так триватиме, як я маю зберегти своє місце лідерки?» Насправді, я знала, що сестра Марша зобов’язана вести навчання братів і сестер, і я знала, що цю роботу не можна відкласти, тому мені не слід було здіймати галас із цього приводу. Але я просто не хотіла, щоб сестра Марша займалася цією роботою. Я подумала: «Сестра Марша бере участь у все більшій кількості проектів, включно з частиною роботи, за яку я відповідаю. Інші воліють звертатися до неї, коли в них виникають проблеми. Чи вона замінить мене скоро?» Думка про все це мене дуже засмутила. Тож я почала шукати недоліки та проблеми в її роботі. Я хотіла показати іншим, що вона не така вправна у своїй роботі, і що я була більш талановитою.

Одного разу під час обговорення зі старшою лідеркою нашої роботи вона випадково згадала, що один із відео-проектів сестри Марші повільно просувається. Це було саме те, що я хотіла почути, і відразу відповіла: «Так і є. Їй було доручено багато проектів, але вона не може впоратися з усіма. Деякі з її проектів також не були досить ефективними. Я вважаю, що краще не давати їй занадто багато роботи. Їй не слід давати стільки повноважень…» Тоді я відчула провину: Як я могла таке сказати? Обов’язок – це Боже доручення. Я говорила так, ніби я доручила їй ці обов’язки, ніби я дала їй повноваження робити це все, а тепер забираю їх. Чи не була я в неправильному положенні? Я не могла повірити, що можу сказати щось подібне, і трохи жахнулася себе. Хоча частина цієї роботи справді входила до обов’язків сестри Марші, я намагалася відсторонити її від неї і постійно виявляла недоліки в її роботі. Я хотіла, щоб всі побачили, що вона не була гарним працівником і поступалась мені. Розмірковуючи про свою поведінку, я подумала: «Як я могла бути такою підлою?»

Після цього я почала шукати відповідні уривки з Божого слова, щоб розібратися зі своїм станом. Я знайшла уривок, де Бог викриває антихристів, що резонувало з моїм станом. «Однією з найбільш очевидних характеристик сутності антихриста є те, що він схожий на деспотів, що встановили власну диктатуру: антихристи нікого не слухають, вони дивляться на всіх зневажливо та не зважають на сильні сторони людей, на те, що вони говорять і роблять, на те, які ідеї та думки вони мають, зовсім не прислухаються, так ніби ніхто непридатний працювати з ними або брати участь у будь-чому, що вони роблять. Таким є характер антихриста. Деякі люди кажуть, що це прояв поганої людської сутності, але як це може бути банальною поганою людською сутністю? Це повністю сатанинський характер; такий характер є надзвичайно лютим. Чому я кажу, що їхній характер надзвичайно лютий? Антихристи думають про інтереси Божого дому та церкви як про свої власні, як про особисте майно, яким повинні керувати тільки вони, без втручання когось іншого. Єдине, про що вони думають, виконуючи роботу церкви, – це власні інтереси, власний статус та власний імідж. Вони нікому не дозволяють шкодити їхнім інтересам, а тим більше не дозволяють будь-кому, хто володіє духовним рівнем і здатний розповісти про свій досвід і свідчення, загрожувати їхньому статусу й престижу. … Коли хтось виділяється невеликою роботою або коли хтось здатний говорити про справжній досвід і свідчення, щоб приносити користь, повчати і підтримувати обраних, і отримує велику похвалу від усіх, заздрість і ненависть ростуть у серцях антихристів, вони намагаються відчужити таку людину й таємно нашкодити їй. Окрім того, за жодних обставин вони не дозволяють таким людям братися за будь-яку роботу, щоб не дати їм поставити під загрозу їхній статус. … Антихристи думають про себе: “Я нізащо не збираюся миритися з цим. Ти хочеш відігравати роль у моїй царині, конкурувати зі мною. Це неможливо, навіть не думай про це. Ти більш здібний, ніж я, більш красномовний, ніж я, більш освічений, ніж я, і більш популярний, ніж я. Ти хочеш, щоб я працював разом із тобою? Що б я зробив, якби ти присвоїв мої лаври?” Чи враховують вони інтереси дому Божого? Ні. Про що вони думають? Вони думають лише про те, як зберегти власний статус. Хоча вони знають, що самі не здатні виконувати справжню роботу, вони не виховують і не просувають людей хорошого духовного рівня, які шукають істини; єдині, кого вони просувають, – це люди, які їм лестять, люди, схильні поклонятися іншим, які в глибині душі хвалять їх і захоплюються ними, люди, які є улесливими, які не мають жодного розуміння істини й не здатні до розрізнення» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)»). Раніше я завжди вважала, що цей уривок викриває антихристів і не стосується мене, але потім я зрозуміла, що мій характер був досить жорстким. Спочатку, коли я побачила, наскільки відповідальною та працьовитою була сестра Марша, я із задоволенням доручала їй частину своєї роботи, але як тільки зрозуміла, що всі інші захоплюються нею, ходять до неї з багатьма своїми запитаннями, і що вона розпочала деякі проекти, не питаючи мене, я переживала, що вона перехоплює ініціативу та загрожує моєму статусові, тому намагалася утримати її від участі в інших проектах, включно з проектами, які фактично входили до її обов’язків. Я хвилювалася, що якщо вона буде добре проявляти себе, то брати й сестри будуть захоплюватися нею ще більше, а я виглядатиму гірше в порівнянні з нею і навіть можу втратити свій статус лідерки. Я навіть ввела в оману старшу лідерку, щоб вона не давала сестрі Марші більше роботи… Розмірковуючи про цю поведінку, я побачила, що мені дійсно бракує людяності, і я явно виключала інших, щоб зберегти власний статус. Антихристи цінують владу понад усе і ніколи не зважають на роботу церкви або інтереси церкви. Яку б роботу вони не виконували, вони дбають лише про власний статус, і коли хтось талановитіший за них і загрожує їхньому статусу, вони роблять усе можливе, щоб стримати та виключити їх, не дозволяючи їм відігравати важливу роль у будь-якому обов’язку, за який вони відповідають. Чи моя поведінка відрізнялась від антихриста? Я поводилась так, ніби робота церкви була моєю приватною власністю. Розглядаючи, кому доручити певні обов’язки, та скільки роботи доручити їм, я завжди переживала, чи вони не загрожують моєму статусу та репутації. Я навіть не думала про те, як це вплине на роботу церкви. Я навіть стримувала та виключала їх, щоб зберегти власний статус. Мій характер був таким мерзенним і жахливим.

Я натрапила на цей уривок: «Що це за характер, коли людина бачить когось кращого за себе й намагається принизити його, поширюючи про нього чутки або використовуючи ганебні засоби, щоб очорнити його й підірвати його репутацію – навіть повністю розтоптати його, – аби захистити своє власне місце в умах людей? Це не просто гордовитість і марнославство, це характер сатани, це злостивий характер. Те, що така людина може нападати й відштовхувати людей, кращих і сильніших за неї, є підступним і злим. І те, що вона не зупиниться ні перед чим у намаганні понизити інших людей, показує, що в ній багато чого від диявола! Живучи згідно з характером сатани, така людина схильна принижувати інших, намагатися облудно звинуватити їх, ускладнити їм життя. Хіба це не лиходійство? І, живучи так, вона продовжує думати, що з нею все гаразд, що вона – хороша людина, але коли вона бачить когось сильнішого за себе, вона просто мусить принести йому неприємності, повністю розтоптати його. У чому тут проблема? Хіба люди, здатні робити такі злі вчинки, не безпринципні і свавільні? Такі люди думають тільки про свої власні інтереси, вони зважають тільки на свої власні почуття; усе, чого вони хочуть, – це досягнення своїх власних бажань, амбіцій і цілей. Їм байдуже, скільки шкоди вони завдають роботі церкви, і вони воліють пожертвувати інтересами Божого дому, щоб захистити свій статус у свідомості людей та власну репутацію. Хіба такі люди не гордовиті й самовдоволені, егоїстичні й мерзенні? Такі люди не тільки гордовиті й самовдоволені, вони також надзвичайно егоїстичні й підлі. Вони взагалі не уважні до Божої волі. Чи є у таких людей хоч якийсь страх перед Богом? У них немає анінайменшого страху Божого. Ось чому вони діють безглуздо й роблять усе, що хочуть, без жодного почуття провини, без жодного трепету, без жодних побоювань або занепокоєння й не замислюючись про наслідки. Таке вони роблять часто, і так вони поводилися завжди. Якою є природа такої поведінки? М’яко кажучи, такі люди надто заздрісні та мають надто сильне прагнення до особистої слави й статусу; вони надто брехливі й віроломні. Жорсткіше кажучи, суть проблеми полягає в тому, що серця таких людей анінайменшою мірою не богобоязливі. Вони не бояться Бога, вони вважають себе надзвичайно важливими, а кожен аспект самих себе – вищим за Бога й істину. У їхніх серцях Бог не гідний згадки й незначний, і Бог взагалі не має жодного статусу в їхніх серцях. Чи можуть ті, у кого в серці немає місця для Бога, і хто не шанує Бога, втілювати істину в життя? Зовсім ні. Отже, коли вони зазвичай веселяться, постійно себе чимось займаючи й витрачаючи досить багато енергії, що вони роблять? Такі люди навіть стверджують, що кинули все, щоб повністю присвятити себе Богові, і багато страждали, але насправді мотив, принцип і мета всіх їхніх дій – заради їхнього власного статусу й престижу, захисту всіх їхніх інтересів. Ви б сказали, що така людина жахлива, чи ні? Що це за люди, які багато років вірять у Бога, але водночас не відчувають страху перед Ним? Хіба вони не гордовиті? Хіба вони – не сатана? А яким об’єктам найбільше бракує страху Божого? Окрім тварин, його бракує нечестивим людям та антихристам, тим, хто схожий на дияволів, і сатані. Вони взагалі не приймають істину; вони позбавлені страху Божого. Вони здатні на будь-яке зло; вони – вороги Бога й вороги обраних Ним» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога»). Перечитуючи слова Бога, я відчувала, ніби Він був тут, судячи мене та викриваючи мою зарозумілу та зловісну природу. Очевидно, що не було великих проблем із роботою, якою керувала сестра Марша, але оскільки вона становила загрозу моєму статусу, я знайшла спосіб, щоб стримати її, скориставшись нагодою, щоб зневажити її перед старшою лідеркою, сподіваючись ввести її в оману, щоб вона давала сестрі Марші менше роботи, щоб та не викликала ще більше захвату в інших і не замінила мене на посаді. Я могла стримувати та нападати на інших, щоб зміцнити власний статус та не мала ані найменшого страху перед Богом у своєму серці. Я жила, наповненою сатанинською отрутою: «Кожен сам за себе, а невдах – під три чорти», «Може бути лише один альфа-самець» та «У всьому світі паную лише я». Я була справді егоїстичною, підлою й зарозумілою. Я діяла аналогічно тиранічній та автократичній КПК, стримуючи та виключаючи всіх, хто становив загрозу моєму авторитету та статусу. Я особливо стримувала будь-яких талановитих братів та сестер, які ефективно виконували свою роботу. Я намагалася встановити свій авторитет у церкві та змусити братів і сестер захоплюватися лише мною і мати мене в своїх серцях. Я йшла шляхом антихриста, чинивши зло і противлячись Богу! Я подумала про тих антихристів, які використовували будь-які можливі засоби для покарання та жорстокого поводження з людьми, щоб зберегти свій статус, ставлячись до тих, хто загрожував їхньому статусу, як до шипів у плоті, несправедливо звинувачуючи їх, караючи їх, ніколи не здаючись, поки їх не виключать. А після того, як ті антихристи заподіяли всілякого лиха, зрештою їх виганяли з Божого дому. Якби я продовжувала в тому ж дусі й не покаялась, чи не спіткала мене зрештою та сама доля? Протягом останніх двох років Бог спілкувався стосовно того, як розрізняти антихристів, і як не йти шляхом антихриста. Бог спілкувався досить чітко по відношенню до цього аспекту істини, щоб ми вміли розрізняти антихристів, розмірковувати про нашу власну поведінку, аналогічну антихристу та шукали істини, покаяння та перетворення. Але я не зосереджувалась на вирішенні власного характеру антихриста в своїй роботі, не замислювалась над тим, як найкраще виконувати свої обов’язки та захищати роботу церкви. Натомість я боролась за статус, ставилась до своїх обов’язків як до своєї приватної діяльності, як засобу для досягнення статусу та завоювання захоплення моїх братів та сестер, і бажала всієї влади в своїх обов’язках. Я захопилася своїми бажаннями.

Одного разу під час молитви я натрапила на два уривки Божого слова, які були дуже корисними. У Божих словах сказано: «Якщо ти як керівник чи працівник завжди вважаєш себе вищим за інших і насолоджуєшся своїм обов’язком, ніби якийсь урядовець, завжди балуєш себе атрибутами свого становища, завжди складаєш власні плани, завжди зважаєш на свою славу й статус та насолоджуєшся ними, завжди здійснюєш свою власну діяльність та постійно прагнеш здобути вищий статус, керувати більшою кількістю людей та контролювати їх, а також розширювати рамки своєї влади, – це проблема. Ставлення до важливого обов’язку, як до шансу насолодитися своїм становищем, неначе ти якийсь державний чиновник, є небезпечним. Якщо ти завжди так поводишся, не бажаючи працювати з іншими, не бажаючи послаблювати свою владу й ділитися нею з кимось іншим, не бажаючи, щоб хтось інший взяв верх, перебрав на себе увагу, якщо ти хочеш лише одноосібно насолоджуватися владою, тоді ти – антихрист. Але якщо ти часто шукаєш істину, відкладаєш убік плоть, зрікаєшся власних мотивацій та задумів і здатен взяти на себе відповідальність за роботу з іншими, відкриваєш своє серце для того, щоб радитися й шукати разом з іншими, уважно прислухаєшся до чужих ідей і пропозицій і приймаєш поради, які є правильними та відповідають істині, від кого б вони не походили, тоді ти практикуєш у мудрий і правильний спосіб, і ти здатен уникнути виходу на неправильний шлях, і це є для тебе захистом» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)»). «Незалежно від твоєї роботи чи її важливості, завжди має бути хтось, хто тобі допоможе, дасть тобі вказівки, пораду або зробить щось спільно з тобою. Це єдиний спосіб гарантувати, що ти робитимеш те чи інше більш правильно, допускатимеш менше помилок і з меншою ймовірністю зіб’єшся зі шляху – це добре. Зокрема, служіння Богу, – це велика справа, і якщо ти не вирішиш проблему свого зіпсованого характеру, це може поставити тебе в небезпечне становище! Коли люди мають сатанинські характери, вони можуть повстати проти Бога й протистояти Йому в будь-який час і в будь-якому місці. Люди, що живуть за сатанинськими характерами, можуть будь-коли заперечувати Бога, чинити Йому опір і зраджувати Його. Антихристи нетямущі, вони цього не розуміють; вони думають: “Я мав достатньо клопоту з отриманням своєї влади, навіщо мені ділитися нею з іншими? Давати владу іншим означає, що мені самому нічого не залишиться, чи не так? Як я зможу продемонструвати свої таланти та здібності без влади?” Вони не знають, що Бог довірив людям саме обов’язок, а не владу чи статус. Вони приймають тільки владу та статус, вони відкладають свої обов’язки вбік і не виконують практичну роботу. Натомість вони прагнуть слави та статусу й користуються перевагами останнього. Чинити так дуже небезпечно: це опір Богові! Той, хто прагне до слави й статусу, радше ніж до належного виконання свого обов’язку, грається з вогнем і зі своїм власним життям. Ті, хто грається з вогнем і власним життям, можуть приректи себе на загибель у будь-який момент. Будучи керівником чи працівником, сьогодні ти служиш Богу, що не є чимось звичайним. Ти не робиш щось для якоїсь людини, не кажучи вже про заробіток коштів на оплату рахунків і на харчування; натомість ти виконуєш свій обов’язок у церкві. І, зокрема, з огляду на те, що цей обов’язок тобі довірив Бог, у чому полягає значущість його виконання? Ти несеш відповідальність перед Богом за свій обов’язок незалежно від того, як ти його виконуєш, – добре чи ні; у кінцевому підсумку необхідно дати звіт Богу, має бути певний результат. Те, що ти прийняв, – це Боже доручення, священна відповідальність, тому незалежно від того, наскільки таке доручення важливе чи незначне, воно є серйозною справою. Наскільки ця справа серйозна? Вона прямо пов’язана з твоїм майбутнім і з твоєю долею, з твоїм кінцем; якщо ти чиниш зло й опір Богові, тебе буде засуджено й покарано. Усе, що ти робиш, коли виконуєш свій обов’язок, записано Богом, і Бог має свої принципи та стандарти щодо того, як його оцінювати; Бог визначає твій кінець на підставі всього, що ти проявляєш, виконуючи свій обов’язок» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)»). Раніше я сприймала свою позицію лідерки як символ статусу. Лише прочитавши слова Бога, я зрозуміла, що чийсь обов’язок – це надане йому Богом доручення як творінню. Це – відповідальність, яка дана Богом і не має нічого спільного зі статусом і авторитетом. Виконання обов’язків у церкві не схоже на кар’єру в зовнішньому світі. Тут немає конкуренції. Кожен виконує обов’язки на своїх посадах. Брати й сестри обрали мене керувати церковною роботою, що дало мені багато можливостей для практики, навчання, як діяти згідно з принципами через свою роботу і прийти до розуміння істини. Церква також доручала талановитим братам та сестрам, які розуміли принципи, працювати зі мною, щоб я могла якнайкраще виконувати свої обов’язки та добре відповідати за церковну роботу. Однак, я не зосереджувалась на пошуку істини та злагодженій роботі з іншими. Натомість я дорожила статусом і навіть стримувала та відтісняла інших, щоб зберегти свій статус, позбавляючи братів і сестер можливості практикувати. Я не тільки завдала шкоди своїм братам і сестрам, але й саботувала роботу церкви. Зважаючи на всю мою поведінку, я справді не підходила на роль лідера… Я не бажала й далі йти цим помилковим шляхом. Я лише бажала чесно й практично нести свою відповідальність, виконувати свої обов’язки. Після цього я почала більше віддаватися своєму обов’язку, і коли я бачила, як інші йдуть до сестри Марші із запитаннями, я більше не почувалась так погано і перестала хвилюватися, що вони будуть рівнятися на неї, а не на мене. Я думала лише про те, як найкраще працювати з сестрою Маршею, щоб виконувати наші обов’язки. Коли я помітила, що у сестри Марші проблеми з роботою, я спілкувалася з нею й допомагала повернутися в стрій. Коли деякі проекти просувалися повільно, я обговорювала з нею, як підвищити ефективність. Якщо мені бракувало розуміння або я не знала, як вирішити певну проблему, я також шукала її для спілкування. З часом ми почали працювати все краще разом, і я відчула таку впевненість та невимушеність.

Я також подумала про цей уривок Божих слів. «Бути церковним керівником значить не просто навчитися вирішувати проблеми за допомогою істини, але й відкривати та розвивати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не придушуючи їхні таланти. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш виростити кількох шукачів істини, які добре співпрацюватимуть із тобою в усій твоїй роботі, і, зрештою, ви всі зможете свідчити з власного досвіду, то ти будеш компетентним керівником. Якщо ти станеш здатним діяти в усьому згідно з принципами, тоді ти справджуватимеш свою вірність. Є люди, які завжди бояться, що інші – кращі й вищі за них, що інших поважатимуть, тоді як ними нехтують. Це змушує їх нападати на інших та усувати їх. Хіба це не приклад заздрості до людей, більш здібних, ніж вони самі? Хіба така поведінка не егоїстична й не гідна презирства? Що це за характер? Він злостивий! Думати тільки про свої власні інтереси, задовольняти тільки свої власні бажання, не проявляти жодної уваги до інших або до інтересів Божого дому – у таких людей поганий характер, і Бог не має до них любові. Якщо ти справді здатен бути уважним до Божої волі, то зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та даси їй пройти навчання й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба твоя робота не полегшиться? Хіба ти тоді не справдиш у цьому обов’язку свою вірність? Це добрий вчинок перед Богом; це той мінімум совісті та розважливості, який має бути в керівника» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). З Божих слів я дізналась, що плекання талантів є відповідальністю лідера та потребою в роботі Божого дому. Цей досвід допоміг мені зрозуміти, наскільки значущою є ця робота. З одного боку, це корисно для загальної роботи церкви, бо дозволяє більшій кількості людей використовувати свої таланти для виконання обов’язків і ще більше поліпшуючи роботу церкви. З іншого боку, це також дає братам і сестрам можливість практикувати, що приносить користь для їхнього входження у життя. Це все добрі справи, які будуть відзначені Богом. Сестра Марша дуже допомогла мені під час нашої спільної роботи. Вона допомогла мені зрозуміти деякі принципи та досягти певного прогресу, і наша робота йшла набагато легше. Я зрозуміла, наскільки важливо дотримуватися Божих вимог і вчитися працювати з іншими, щоб виконувати обов’язки. Тільки так ми можемо добре виконувати роботу церкви та реалізовувати свої обов’язки.

Завдяки цьому досвіду я трохи зрозуміла свій сатанинський характер і абсурдні погляди та поступово змогла позбутися своєї стурбованості статусом і виконувати свої обов’язки. Це було Боже спасіння для мене. Дякувати Богу!