На початку 2021 року я служив проповідником і разом із братом Метью керував роботою церкви. Я тільки розпочав виконання цього обов’язку й ще не розумів багатьох речей, тож часто звертався до нього із запитаннями. У ті часи Метью багато розповідав мені про свій розбещений характер, що проявлявся у виконанні обов’язку. З часом я почав дивитися на нього зверхньо. Мені здавалося, що я не настільки зіпсований, як він, і мені не личить з ним співпрацювати. Я вважав себе кращим за нього. Я навіть думав: «Як так сталося, що він першим став проповідником? Колись я був його керівником. Це я мав би розповідати йому, як бути проповідником, а не навпаки. Оскільки він першим став проповідником, люди цінують його більше». Я просто не міг із цим змиритися, і знав, що можу бути кращим за нього. Я часто порівнював нашу роботу, щоб перевершити його. Наприклад, коли Метью сказав мені, що йому бракує часу, та він не встигає з роботою, я радів, що вже встиг виконати всю роботу, за яку відповідав, а, отже, вище керівництво буде кращої думки про мене. Однак, на мій подив, Метью чудово впорався з роботою, за яку відповідав. Якось керівник доручив нам знайти людей, яких можна було б навчити роботи з поливу. Усього за два дні Метью знайшов 3 кандидатури. Я запанікував: «Треба рухатися. Треба принаймні порівнятися з Метью чисельністю. Інакше він отримає більше похвали, ніж я». Тож усього за три дні я знайшов сімох осіб. Я був дуже задоволений, бо впорався краще, ніж Метью. Але коли керівник розпитав мене про обставини кандидатів, він прийшов до висновку, що жоден із них не підходить для роботи з поливу. Я не з’ясував їхні справжні обставини, коли висував їхні кандидатури. А всіх кандидатів Метью визнали придатними – вони мали духовний рівень, добру людську сутність, любили істину й були готові повністю присвятити себе Богові. Ті три дні роботи виявилися марними, і я почувався дуже засмученим. Я також почав заздрити Метью. Чому він завжди отримує такі чудові результати у виконанні обов’язку? І чому їх не отримую я? Він захоплено ділився словами Божими в наших групах і навіть стежив за роботою, за яку відповідав я, тож я просто не мав жодної можливості виділитись на його фоні. Він так мені набрид, що я навіть почав його ненавидіти. Чому я мав виконувати свій обов’язок разом із ним? Я не хотів, щоб він був таким помітним, і не хотів, щоб він отримував результати в роботі. Я продовжував змагатися за славу й не змінював свого підходу.

У той час я спостерігав за роботою сестри Анаіс, яка була керівницею в церкві. Вона перебувала в поганому стані, бо не справлялась із виконанням свого обов’язку, тож мій керівник попросив мене підтримати її. Але коли я зв’язався з нею, вона сказала, що вже звернулася до Метью, щоб поспілкуватися й знайти вихід, і Метью поділився словами Божими й допоміг розв’язати її проблему. Через це я почувався ні на що не здатним. Мені дуже не сподобалось те, що Метью втрутився в мою роботу. Ця керівниця церкви була під моїм наглядом, і я не хотів, щоб люди думали, що я не виконую свої обов’язки й не розв’язую проблеми. Що більше я думав про це, то більше гнівався й дійсно не хотів співпрацювати з Метью надалі. Я хотів працювати сам, щоб змусити людей звернути на мене увагу. Відтоді я намагався уникати Метью, коли виконував свої обов’язки. Якось він запропонував мені обговорити проблему, про яку ми збирались бесідувати на зібранні. Він подзвонив і написав мені, але я навмисне його проігнорував. Я не хотів нічого з ним обговорювати. Коли він ставив мені запитання про роботу, я вчасно не відповідав, а коли він попросив мене поспілкуватися на зібранні, я навмисне відмовився, порадивши йому провести бесіду самостійно. Я подумав собі: «Зрештою, поки ти тут, брати й сестри не помітять мене. Тож який сенс спілкуватися?» Під час одного зібрання, після завершення бесіди Метью спитав мою думку. Я вважав, що він спілкувався занадто довго й сказав все те, що я хотів сказати, тож я був дуже незадоволеним. Я сказав йому: «Ти спілкуєшся, демонструючи свій гордовитий характер. Ти не викриваєш свою розбещену сутність, а лише плутано подаєш своє розуміння. Ти подав загальну картину, але не деталі». Я знав, що це не було правдою – я сказав це навмисно. Я просто хотів втихомирити його ентузіазм, щоб на майбутніх зібраннях він не говорив так багато. Коли він надсилав повідомлення, питаючи, як у мене справи чи щось інше, я не відповідав. Я думав, він зрозуміє, що я не хочу з ним співпрацювати. Я навіть хотів, щоб він припинив надсилати мені повідомлення. Я просто хотів, щоб він пішов і лишив мені простір, де я міг би проявити свої таланти. Як і він, я хотів виконувати свій обов’язок повний робочий день, щоб коли брати або сестри потребували мене, я б міг одразу зреагувати. Тоді всі вони були би високої думки про мене. Я хотів покинути свою мирську роботу й повністю присвятити себе виконанню обов’язку, але все ж потребував роботи, щоб заробляти на життя й підтримувати сім’ю. Я почувався дуже пригніченим, бо не міг, як Метью, повністю присвятити себе виконанню обов’язку. Я навіть думав: «Я б міг також покинути проповідування. Тоді б мені не довелося співпрацювати з Метью. Він не матиме на мене впливу, якщо я перейду до виконання іншого обов’язку, і тоді я зможу виділитися». Але коли я насправді замислився про звільнення, то відчув себе трохи винуватим і не знав, що робити. Я помолився Богу й попросив Його допомогти мені зрозуміти свій нинішній стан.

Я подумав про уривок зі слів Божих: «Обов’язки походять від Бога; це відповідальність і доручення, які Він покладає на людину. Як же тоді людині слід розуміти їх? “Оскільки це мій обов’язок і Боже доручення мені, то це моя повинність і моє зобов’язання. Єдино правильним є те, що я мушу прийняти це як святий обов’язок. Я не можу відхилити це чи відмовитися від цього; я не можу бути перебірливим. Те, що випадає на мою долю, безумовно, є тим, що я маю робити. Справа не в тому, що я негодящий вибирати; справа в тому, що мені не слід вибирати. Це та розсудливість, якою має володіти сотворена істота”» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Завдяки словам Божим я зрозумів, що обов’язки покладає на нас Бог. Я повинен дотримуватись свого обов’язку й виконувати свої зобов’язання. Я не повинен ухилятись від зобов’язань і бути перебірливим. Ось яку розсудливість мені слід було мати. Щодо мене, оскільки моє палке бажання перевершити Метью не було задоволене, я хотів звільнитись від виконання обов’язку. Це було так образливо для Бога! Я не ставився до свого обов’язку як до відповідальності, радше як до способу виділитися, засобу завоювати повагу й захоплення. Я хотів залишити свою роботу й виконувати обов’язок повний робочий день не для того, щоб задовольнити Бога виконанням цього обов’язку, а радше, щоб позмагатись за статус зі своїм напарником і перевершити його. Коли я не міг виконувати обов’язок повний робочий день із практичних міркувань, я хотів взяти інший обов’язок, щоб отримати шанс виділитись. Реальність показала мені, що все, що я робив, було насправді не заради виконання обов’язку, а радше для того, щоб використати мій обов’язок як можливість позмагатися за статус. Богу огидна така поведінка.

Пізніше я натрапив на такі слова Божі. Всемогутній Бог говорить: «Безжальний рід людський! Уседозволеність і підступність, грабунок і загарбання одне від одного, боротьба за славу й багатство, взаємна різня, – коли ж це скінчиться? Незважаючи на сотні тисяч слів, мовлених Богом, ніхто так і не одумався. Люди діють заради своїх родин, синів і дочок, заради своїх кар’єр, майбутніх перспектив, посади, марнославства й грошей, заради їжі, одягу й плоті. Але чи є хтось, хто чинить справді заради Бога? Навіть із-поміж тих, хто діє заради Бога, мало хто знає Бога. Скільки людей діє всупереч своїм власним інтересам? Скільки не утискають і не проганяють інших, щоб захистити своє власне становище? Ось тому Бог був насильно засуджений до смерті безліч разів, і безліч варварських суддів засудили Бога й знову прибили Його цвяхами до хреста. Скількох можна назвати праведними, бо вони справді діяли заради Бога?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Нечестивці неодмінно будуть покарані»). «Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це змушує його нападати на інших і витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і гідним зневаги? Що це за характер? Це злостивість! Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні бажання, не думаючи про інших або не приділяючи жодної уваги до інтересів Божого дому, мають поганий характер, і Бог не любить їх. Якщо ти справді здатен приділяти увагу до Божої волі, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти навчання й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не виявиш вірність у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розважливість, якими мають володіти особи, що служать керівниками» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Завдяки словам Божим я прийшов до розуміння свого тодішнього стану. Бог говорить: «Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це змушує його нападати на інших і витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і гідним зневаги? Що це за характер? Це злостивість!». Ці слова були істиною, і вони викрили мій справжній стан. Коли я бачив, що мій колега отримує кращі результати у виконанні обов’язку, ніж я, і краще розв’язує проблеми братів і сестер, я просто відчував, що він кращий за мене, і я ніколи не зможу виділитись на його фоні. Тож я позаздрив, відсторонився від нього й не хотів із ним співпрацювати. Я навмисне ігнорував його повідомлення й не відповідав на його дзвінки. Коли він спілкувався про свій досвід і розуміння, я не співпрацював із ним, щоб підтримувати життя церкви, натомість намагався вишукувати його недоліки. Я навіть навмисно назвав його гордовитим і накинувся на нього, щоб втихомирити його ентузіазм, щоб він припинив виділятися й перевершувати мене. Я був таким підлим. Кожного разу, коли я мав виконувати свій обов’язок разом із ним, я відчував муки. Я завжди хотів із ним змагатись і був зовсім не здатним зберігати спокій. Точно як у словах Божих: «Безжальний рід людський! Уседозволеність і підступність, грабунок і загарбання одне від одного, боротьба за славу й багатство, взаємна різня, – коли ж це скінчиться?». Оскільки моя жага до слави й статусу не задовольнялась, я почав ненавидіти свого колегу. Я лише хотів відсторонитися від нього й позбавитись його, щоб працювати самостійно. Я навіть думав відмовитися від виконання обов’язку. Я усвідомив, наскільки я був підлим і нелюдяним. Я нічим не відрізнявся від диких звірів, що полюють на здобич, готові битися й рвати пазурами заради власних інтересів. Я дбав лише про себе, а не про роботу церкви. Навіть якщо робота церкви затримувалась, я не хвилювався й не панікував. Яким же я був егоїстичним і підлим! Я також замислився про те, чому я не міг мати прості злагоджені робочі стосунки з Метью. Я усвідомив, що у своїй вірі я ступив на хибний шлях через свій сатанинський характер. Якщо я не шукатиму істину й не виправлю свій розбещений характер, то втрачу роботу Святого Духа й зійду в темряву. Я кілька разів молився Богу, просив Його допомогти мені зрозуміти себе й виправити мій розбещений характер.

Потім я побачив уривок зі слів Божих: «Яким є девіз антихристів, до якої б групи вони не належали? “Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися! Я мушу змагатися, щоб стати найвищим і наймогутнішим!” Таким є характер антихристів; куди б вони не пішли, вони змагаються й намагаються досягти своїх цілей. Вони – прислужники сатани, і вони заважають роботі церкви. Характер антихристів такий: вони починають із того, що оглядають церкву, щоб побачити, хто багато років вірить у Бога й має капітал, у кого є якісь дари або особливі навички, хто приніс користь братам і сестрам у їхньому входженні в життя, кого поважають, у кого є перевага у становищі, про кого добре відгукуються брати й сестри, у кого більше позитивних якостей. Ці люди стануть їхніми конкурентами. Загалом, кожен раз, коли антихристи опиняються в групі людей, вони завжди роблять таке: вони змагаються за статус, за хорошу репутацію, за те, щоб останнє слово у справах було за ними, і за абсолютну владу приймати рішення в групі, яка, щойно вони її отримують, робить їх щасливими. … Ось наскільки гордовитим, огидним і нерозважливим є характер антихристів. У них немає ні совісті, ні розуму, ні крихти істини. Із дій і вчинків антихриста видно, що в їхній роботі немає й натяку на розум нормальної людини, і хоча з ними можна спілкуватися про істину, вони її не приймають. Як би правильно ти не говорив, їх це не задовольняє. Єдине, до чого їм подобається прагнути, – це репутація та статус, до яких вони ставляться з благоговінням. Якщо вони можуть користуватися перевагами статусу, вони задоволені. У цьому, на їхню думку, полягає цінність їхнього існування. До якої б групи людей вони не належали, вони мають показувати людям “світло” й “тепло”, яке вони випромінюють, свої особливі таланти, свою унікальність. І саме тому, що вони вірять, що вони особливі, вони дійсно вважають, що до них слід ставитися краще, ніж до інших, що вони мають отримувати підтримку й захоплення людей, що люди повинні рівнятися на них, поклонятися їм – вони думають, що на все це заслуговують. Хіба такі люди не нахабні й безсоромні? Хіба присутність таких людей у церкві не є бідою?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Завдяки словам Божим я усвідомив усю серйозність своїх дій. Виявилося, що в гонитві за славою, репутацією та захопленням інших під час виконання свого обов’язку я демонстрував характер антихриста. Коли я бачив, що бесіди Метью про істину несли просвітлення, він отримував результати у виконанні свого обов’язку, а брати й сестри хвалили його й зверталися із запитаннями, я заздрив йому. Щоб перевершити його й завоювати репутацію в очах інших, я навіть думав про звільнення з роботи, щоб виконувати обов’язок повний робочий день та бути поруч, коли хтось потребуватиме мене для розв’язання своїх проблем. Таким чином інші стануть вищої думки про мене, а мій колега більше не займатиме особливого місця в їхніх серцях. Кожного разу, коли я виконував обов’язки разом із Метью, я завжди почувався ніби в його тіні, не маючи можливості виділитись. Мені не подобалось, що він завжди заслуговував похвалу й захоплення братів і сестер, а коли він надсилав повідомлення в груповому чаті, я навіть сподівався, що ніхто йому не відповість. Ніхто з братів і сестер не помічав мене через нього, тож я весь час боровся з ним, сподіваючись перевершити його й змусити братів і сестер захоплюватись мною й поклонятись мені. Таку поведінку я часто демонстрував, щоб здобути славу й статус. Коли мої амбіції й бажання не задовольнялися, мені здавалося, що я не маю шансів виділитись, і я хотів залишити роботу проповідника, сподіваючись, що в мене з’явиться шанс заявити про себе, виконуючи інший обов’язок. Я усвідомив, що моя одержимість славою і статусом вийшла з-під контролю. У своїй любові до слави й статусу я був зовсім як антихрист – ця жага глибоко в мені вкоренилась, стала притаманною моїй природі. Я усвідомив, що йду вкрай небезпечним шляхом. Бог має непорушний характер – Він є праведним. Якби я не прагнув змінитися, а лише зосереджувався на боротьбі за славу й статус, анітрохи не дбаючи про роботу церкви, Бог відкинув і вигнав би мене. Я відчув глибоку огиду до своїх вчинків і більше не бажав змагатися за статус зі своїм колегою. Я помолився Богу, прохаючи Його звільнити мене від кайданів і обмежень мого сатанинського характеру.

А потім я натрапив на такий уривок зі слів Божих: «У чому б не полягали напрямок або мета твого прагнення, якщо ти не аналізуєш своє прагнення до статусу й престижу та якщо тобі дуже важко відмовитися від них, то вони вплинуть на твоє входження в життя. Доти, доки статус займатиме місце у твоєму серці, він повністю контролюватиме напрямок твого життя й цілі, до яких ти прагнеш, і впливатиме на них, і в такому разі тобі буде дуже складно ввійти в реальність істини, не кажучи вже про досягнення змін у твоєму характері, і звичайно, що стосується того, чи ти зможеш у кінцевому підсумку отримати Боже схвалення, це зрозуміло й без слів. Ба більше, якщо ти не зможеш відмовитися від свого прагнення до статусу, це вплине на твою здатність адекватно виконувати свій обов’язок, через що тобі буде дуже складно стати прийнятним Божим творінням. Чому Я це кажу? Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, тому що таке прагнення – це сатанинський характер, це неправильний шлях, породжений розбещенням сатаною; це те, що Бог засуджує, і це саме те, що Бог судить і вичищає. Бог ніщо так не зневажає, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись здобути його собі. І хіба за своєю природою все це не вороже Богові? Статус не визначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя та в кінцевому підсумку змушує їх стати прийнятним Божим творінням, маленьким і незначним Божим творінням, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей. І тому не має значення, з якої точки зору це розглядається, прагнення до статусу – це глухий кут. Яким би обґрунтованим не було твоє виправдання щодо прагнення до статусу, цей шлях однаково неправильний, і Бог не схвалює його. Яких би зусиль ти не докладав або наскільки б велику ціну ти не платив, якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дасть, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й вигнано, що є глухим кутом» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Завдяки словам Божим я усвідомив, що моя постійна гонитва за статусом не лише перешкоджає мені виконувати обов’язок, але також заважає мені вважатись створеною Богом істотою. Оскільки я завжди прагнув статусу, завжди намагався перевершити Метью й завоювати захоплення кожного, завжди змагався й конкурував, я ставав дедалі більш лихим, і мені бракувало нормальної людської сутності. Я усвідомив, що прагнення слави й статусу не було правильним шляхом, що це шлях опору Богу, що веде до загибелі. З огляду на те, що я вважав себе вірянином і створеною Богом істотою, я мав зосередитись на прагненні до істини й припинити боротись за такі марні речі, як слава і статус. Лише тоді я міг припинити чинити зло й опиратися Богові. Тож я помолився Богу, промовив: «Боже милий! Я прийшов до усвідомлення своєї сатанинської природи. Через свою одержимість репутацією й статусом я часто заздрив Метью і не хотів із ним співпрацювати. Боже милий! Відтепер я буду каятись перед Тобою й більше не прагнутиму слави й статусу. Я прагнутиму лише до істини й добре виконуватиму свій обов’язок. Будь ласка, вкажи мені шлях і допоможи мені, Боже».

Під час своїх молитовних читань я натрапив на такі слова Божі: «Якими є твої принципи поведінки? Ти мусиш поводитися відповідно до свого положення, знаходити своє правильне місце та виконувати належний тобі обов’язок; тільки така людина має розсудливість. Наприклад, є люди, які добре володіють певними професійними навичками й розуміють принципи, і їм слід брати на себе відповідальність та здійснювати остаточну перевірку у відповідній галузі; є люди, які можуть надавати ідеї та глибинне розуміння, надихаючи інших і допомагаючи їм краще виконувати свої обов’язки, – потім їм слід пропонувати свої ідеї. Якщо ти зможеш знайти відповідне місце для себе й працювати в гармонії зі своїми братами й сестрами, ти виконуватимеш свій обов’язок і поводитимешся згідно зі своїм положенням» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Принципи, якими слід керуватись у своїй поведінці»). Слова Божі вказали мені шлях практики. Я подумав: «Я – звичайна людина, я повинен прагнути стати справжньою створеною істотою, залишатися на своєму місці, злагоджено співпрацювати з іншими й виконувати свій обов’язок якнайкраще. Правильний шлях є тільки таким». Я подумав про те, що коли Бог наказав Адаму дати назви тваринам, Він прийняв ті назви, які придумав Адам. Він не відкинув їх і не придумав Свої назви, щоб показати, наскільки Він величніший, а прийняв вибір Адама. Завдяки цьому я зрозумів, що Божа смиренність і прихованість дійсно гідні любові. Бог всевишній, Він – Господь усіх створінь, однак Він смиренно приховує себе. Щодо мене, я був звичайною створеною істотою, але завжди хотів справляти враження, завойовувати повагу інших і навіть намагався пригнічувати тих, хто отримував добрі результати у виконанні своїх обов’язків, заради власного статусу й репутації. Я був таким гордовитим і нерозумним! Мені було дуже прикро за свої вчинки, тож я прийшов до Бога, щоб покаятись, і помолився йому, прохаючи Його дати мені сміливість викритися перед своїм напарником.

Пізніше я набрався сміливості й вибачився перед Метью, викривши свій характер антихриста, який проявлявся в моєму бажанні потай змагатися з ним за славу й статус. Після такої практики я почувався набагато спокійніше. Пізніше Метью знайшов слова Божі, що стосувалися мого стану, і вони мені дуже допомогли: Я був таким вдячним Богові! Я заприсягнув Йому, що поводитимусь так, як Він наказує. Після цього я перестав ігнорувати повідомлення від свого колеги, почав активно доповідати йому про стан усіх проєктів, за які я відповідав, дозволяючи йому бути в курсі моєї роботи, наглядати за нею й допомагати мені. Ми обговорювали нашу роботу, співпрацювали на зібраннях і бесідах. Ми доповнювали один одного й підтримували роботу церкви як команда. Слава Богу!