Шу Цінь (Китай)

У лютому минулого року мене перевели керувати церквою. Я помітив, що робота в церкві з усіх боків була не дуже ефективною, і подумав: «Лідери, які направили мене до цієї церкви, певне, високо мене цінують та вважають, що я можу покращити роботу цієї церкви, тож я маю добре впоратись із цим та показати лідерам, що я можу виконувати практичну роботу й що вони не помилилися, обравши мене». Після того я відвідав кожну групу в церкві, щоб дізнатися про стан роботи й розв’язати труднощі та проблеми, що їх брати й сестри мали у своїх обов’язках. Деякі брати й сестри були в поганому стані, тож я з любов’ю допоміг їм та підтримав їх. Коли ж я знаходив людей, які не підходили для виконання їхньої роботи, я обговорював це зі своєю напарницею та переводив їх в інше місце або заміняв їх на інших людей, дотримуючись принципів. Минув якийсь час і робота церкви дещо покращилася. Я був дуже радий і не міг не думати: «Здається, я досі можу виконувати певну практичну роботу. Тож я маю й далі старанно працювати та досягати кращих результатів – так мої брати й сестри побачать, що я маю здатність до роботи, і називатимуть мене хорошим лідером».

Одного дня, коли ми аналізували деяку роботу, я помітив, що ефективність роботи з поливу значно погіршилася, а кілька новонавернених не приходили на зустрічі. Я подумав: «Решта роботи тепер ефективніша, але ефективність поливу погіршилася. Ми не можемо дозволити роботі з поливу впливати на загальні результати; інакше всі скажуть, що я – нікудишній лідер, і це вплине на те, як мене бачать інші у своїх серцях». Тож я швидко пішов до відповідальних за полив, дослідив ситуацію та дізнався, що лідерка групи – сестра Ву Вень – не зважала на труднощі новонавернених, коли влаштовувала їхні зустрічі та розподіляла обов’язки. Вона призначала зустрічі для деяких новонавернених, коли ті мали бути на роботі, через що вони не могли їх відвідувати, а деякі новонавернені мали труднощі, думали, що не справляються зі своїми обов’язками, та негативно почувалися. Почувши це, я трохи розгнівався. Я подумав: «Я ж чітко сказав їй, що ми маємо зважати на ситуації новонавернених, коли призначаємо зустрічі для них та розподіляємо обов’язки. Чому вона не може бути гнучкою, засвоїти цю концепцію та якісно її використовувати? Здається, що їй бракує духовного рівня, щоб поливати новонавернених. Усі незадовільні результати нашої роботи пов’язані з нею. Я не можу дозволити їй самій впливати на результати роботи. Її треба негайно звільнити. Якщо я не звільню її, результати роботи ніколи не покращаться. Це не лише гальмуватиме роботу церкви, а й мої керівники, брати й сестри вважатимуть мене нездатним виконувати роботу чи розв’язувати реальні проблеми. Я не можу дозволити людям сумніватися в моїй компетентності». Тож після зустрічі я підняв питання звільнення сестри Ву Вень зі своєю напарницею та дияконами. Дияконеса, яка опікується поливом, сказала: «Раніше сестра Ву Вень добре поливала новонавернених. Можливо, останнім часом вона просто в поганому стані та трохи квапиться в навчанні новонавернених, та й усе. Ми маємо дослідити її ситуацію, а тоді поспілкуватися з нею та допомогти їй. Якщо через якийсь час вона не зміниться, то тоді можемо її звільнити». Але на той час я міг думати лише про те, що мої репутація та статус можуть постраждати. Я думав: «Сестра Ву Вень уже не новачок у поливі новонавернених. До того ж, я вже нагадував їй про це. Гадаю, вона просто не приймає нагадувань та допомоги. Якщо ми вчасно її не звільнимо й матимемо затримку в роботі або ж це вплине на роботу, відповідальність за це в будь-якому разі буде на мені, тож хай там як, а зараз я маю змусити їх погодитись зі мною та звільнити сестру Ву Вень». Зі злістю я сказав: «Сестра Ву Вень неефективно виконує свій обов’язок; це доводить, що вона не здатна виконувати цей обов’язок і не годиться для нього. Якщо ви залишите її, а результати роботи не покращаться, на кого з вас ляже відповідальність за це? Можете допомогти їй, але без мене!» Коли вони побачили моє ставлення, моя напарниця та диякони нічого не сказали.

Пізніше я чув, що сестра Ву Вень була дуже негативно налаштована після того, як її замінили. Їй здавалося, що протягом багатьох років вона поливала новонавернених і мала гідні результати. Вона навчала новонавернених, які були новачками у своїй вірі, тому що церкві бракувало відповідальних за полив, а також поєднала кілька точок зустрічей. Тож проблеми почалися, коли вона була надто зайнята, щоб попіклуватися про всі труднощі новонавернених. Вона не думала, що її можна отак звільнити, тож вважала, що ми звільнили її, не дотримуючись принципів, і що ми зробили це, як забаганку, замість того, щоб провести збалансовану оцінку її послідовної поведінки. Але коли я почув це, я не тільки не шукав істини й не аналізував себе, я подумав, що духовний стан сестри Ву Вень був занадто слабким, і що вона не могла пізнати себе чи засвоїти науку, тому я взагалі не сприйняв це серйозно.

Після того, як сестру Ву Вень звільнили, ми обрали сестру Чжень Сінь лідеркою групи. Я радісно подумав: «Тепер робота з поливу має бути ефективнішою». Але минув якийсь час, і я виявив, що сестра Чжень Сінь була не надто здатна працювати, і що вона була не така відповідальна, як сестра Ву Вень. Вона не могла вчасно розпізнати стани новонавернених і не знала, як вирішувати їхні проблеми. У результаті через деякий час робота з поливу так і не покращилася. Мені стало ніяково, та я задумався про те, чи звільнення сестри Ву Вень не було помилкою. Але зайшовши так далеко, я вирішив поспілкуватися з сестрою Чжень Сінь та допомогти їй, щоб зрозуміти, чи результати її роботи можна покращити.

До церкви приходило все більше новонавернених, і головним пріоритетом стало швидко навчити більше відповідальних за полив. Тож я почав бігом шукати кандидатів. Я подумав про сестру Чень Чень, яку звільнили та яка досі була в ізоляції й займалася самоаналізом. Раніше вона вже проповідувала Євангеліє й досягла певних результатів, тож я хотів навчати її. Я лише подумав, що вона – доброзичлива та добре спілкується з людьми, тож якщо я її навчу, проблеми з поливом буде вирішено, а моє керівництво точно скаже, що я маю високий духовний рівень і взагалі є гарним лідером. Тож я попросив дияконесу з поливу зосередитись на вихованні сестри Чень Чень. Зніяковівши, вона сказала: «Ми думали про такий варіант, але ми побачили, що сестра Чень Чень так і не пізнала себе після свого звільнення. Коли вона проповідувала Євангеліє, вона прагнула слави й наживи, сіяла заздрість і розбрат, що унеможливило нормальне виконання обов’язків іншими. Якщо зараз ми навчатимемо її поливати новонавернених, хіба вона не наробить ще більше зла й не створить ще більше перешкод? Полив є одним із найважливіших завдань у Божому домі. Ті, хто навчений цьому, повинні мати добру людську сутність й не заважати роботі церкви. Треба діяти відповідно до принципів!» Її слова стривожили мене. Я подумав: «Сестра Чень Чень доброзичлива й має духовний рівень. Навчити її поливу новонавернених означає точно забезпечити вищу ефективність роботи. Якщо зараз ми вирішимо не навчати її через те, що нам здається, ніби їй бракує щирого каяття, мої керівники не зможуть побачити мою працездатність. Це не добре. Я маю переконати її зробити те, що я хочу. Я не можу просто здатися». Тож я розправився із дияконесою з поливу, сказавши: «Чи зараз час сліпо слідувати правилам? Принципи також кажуть, що тим, хто переступив у минулому, слід дати можливість покаятися. Сестра Чень Чень є доброзичливою та має духовний рівень, щоб поливати новонавернених, тож ми можемо її навчити. Нам лише треба уважно за нею спостерігати, щоб не дати їй створити клопоту. Сестра Чень Чень має високий духовний рівень та швидко вчиться. Якщо в нас буде ще один вправний поливальник, це вирішить багато проблем церкви. Поклич її і приведи на зустріч!» Коли дияконеса з поливу побачила мою впертість, вона більше нічого не сказала.

Але кількома днями пізніше дияконеса з поливу повідомила про те, що сестра Чень Чень не досліджувала уявлення та збентеження новонавернених перед тим, як почати їх поливати, і не спілкувалася з ними прицільно. Натомість вона наполягала на спілкуванні, заснованому на її поглядах, що викликало в двох новонавернених протистояння, спротив та зникнення віри. Тоді я трохи занепокоївся. Маючи такий духовний рівень, сестра Чень Чень не мала б так вчинити. Пізніше, коли я говорив із сестрою Чень Чень, я зрозумів, що вона лише зовні здавалася активною у виконанні своїх обов’язків. Вона не розуміла своїх минулих переступів, а після того, як у її роботі з поливу сталася така велика проблема, вона взагалі не аналізувала себе й не засвоїла жодних уроків. Вона заціпеніла. Лише зараз я став трохи свідомим того, що, можливо, надто поквапився з її вихованням, і можливо, їй потрібно було продовжити ізоляцію та самоаналіз. Але я також подумав, що сестра Чень Чень мала високий духовний рівень та була лідеркою, тож якщо я допоможу їй ще більше, вона, напевне, швидко все зрозуміє та зміниться. Мені лиш треба було навчити її й покращити результати роботи з поливу, і тоді мої лідери схвалили б мене.

Тому, оскільки я очікував хороших результатів, одного ранку моя напарниця сказала мені: «Брати й сестри написали, що ти не виконуєш свій обов’язок згідно з принципами. Ти примусово поставив виконувати роботу з поливу сестру Чень Чень, яка все ще перебувала в ізоляції. За цей час сестра Чень Чень, поливаючи новонавернених, мала багато проблем, але вона не проаналізувала це й не проявила самоусвідомлення. Зважаючи на її стабільну поведінку, вона абсолютно непридатна для виховання, тож є рекомендація їй продовжувати самоізоляцію та самоаналіз». Коли я почув, що сказала моя напарниця, серце моє похололо: «Ну все. Мені кінець! Це не просто звичайний відгук про роботу, це офіційна скарга, яка викриє мене за те, що я не діяв згідно з принципами. Я роками вірив у Бога й ніколи ніхто не скаржився на мене. Що тепер про мене подумають мої брати й сестри?» Тоді мені було дуже соромно. Я взяв чашку й випив кілька ковтків води, намагаючись заспокоїтися, але в моєму серці було неспокійно, ніби в штормовому морі: «Якщо мої лідери дізнаються про зміст цього листа, вони скажуть, що я виконую свої обов’язки, не зважаючи на принципи, що я заважаю церковній роботі. Чи звільнять мене через це?» Мій розум був у сум’ятті. Зрештою я, знесилений, впав у крісло. Коли моя напарниця побачила, в якому я був стані, вона сказала: «Нам корисно, коли наші брати й сестри стежать за нами й викривають нас. Тепер ти маєш причаститися від Бога». Я пообіцяв, що причащуся від Бога вустами, але вгамувати свої думки не зміг. Увесь день я не міг ні їсти, ні спати. Думка про те, як цей лист зі скаргою викривав факти моєї поведінки, пронизала моє серце. Я впав на коліна та помолився до Бога: «Боже! Я знаю, що Ти маєш добрі наміри, дозволивши цьому статися зі мною. Будь ласка, настав мене в розумінні Твоєї волі та засвоєнні науки з неї».

Пізніше я зайнявся аналізом та пошуком і прочитав деякі слова Божі. «Незалежно від того, що антихристи роблять, вони завжди мають свої цілі та наміри, вони завжди діють відповідно до власного плану, і їхнє ставлення до впорядкувань та роботи Божого дому таке: “У тебе може бути тисяча планів, але в мене є одне правило”; усе це визначено природою антихриста. Чи може антихрист змінити свій менталітет і діяти відповідно до принципів істини? Це було б абсолютно неможливо. … Незалежно від того, який обов’язок вони виконують, вони завжди дотримуються одного принципу: вони мають отримати якусь користь. Вид роботи, який найбільше подобається антихристам, – коли з їхнього боку немає жодних витрат, коли їм не потрібно страждати або платити жодну ціну, і є користь для їхніх репутації та статусу. Загалом, незалежно від того, що вони роблять, антихристи в першу чергу враховують свої власні інтереси й діють лише після того, як усе продумали; вони не підкоряються істині по-справжньому, щиро й абсолютно без компромісів, але роблять це вибірково та за певної умови. Що це за умова? Йдеться про те, що їхні статус і репутація мусять бути захищені й вони не мають понести жодних утрат. Тільки після виконання цієї умови вони вирішать і виберуть, що робити. Тобто антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до принципів істини, Божих доручень і роботи Божого дому, або як справлятися з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як виконати Божу волю, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо виконання якоїсь роботи відповідно до принципів істини приносить користь роботі церкви й братам та сестрам, але може призвести до того, що постраждає їхня власна репутація, і багато людей зрозуміють їхній справжній духовний стан та дізнаються, якими є їхні справжні природа й сутність, тоді вони безумовно не будуть діяти відповідно до принципів істини. Якщо виконання практичної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо них високу оцінку, поважати їх і захоплюватися ними або наповнить їхні слова владою і змусить більше людей підкорятися їм, тоді вони вирішать чинити в такий спосіб; у протилежному разі вони ніколи не приймуть рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такими є природа й сутність антихристів» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина третя)»). Із виявленого в Божому слові я зрозумів, що антихристи лише захищають власні репутацію та статус. У справах, які не стосуються їхніх репутації та статусу, вони можуть діяти за принципами істини, але якщо дії за принципами істини загрожують їхнім репутації та статусу, антихристи відверто порушуватимуть принципи й діятимуть свавільно відповідно до власних поглядів. Заради захисту власних інтересів вони радше зашкодять роботі церкви. Я проаналізував те, що робив, відколи став лідером, і побачив, що робив те саме, що антихристи, виявлені Божим словом. Я хотів швидко показати досягнення, щоб довести, що я компетентний і можу виконувати практичну роботу, і щоб мої начальники, брати й сестри побачили, що зробити мене лідером було правильним вибором. Отже, коли я вибирав і використовував людей, я взагалі не шукав принципів істини, я не думав про те, як принести користь роботі церкви, я не прислухався до порад інших і наполягав на тому, щоб вирішувати все самому. Коли я побачив, що сестра Ву Вень не організувала зустрічі й не розподілила обов’язки серед новонавернених на основі їхніх реальних ситуацій, я не питав про її стан і труднощі та не працював із нею, щоб знайти корінь проблем, увійти в принципи та дати їй уникнути тих самих помилок. Я подумав, що вона не принесла результатів у виконанні своїх обов’язків, що зашкодить моїй репутації та статусу, тож несправедливо повісив на неї ярлик, виключив її та хотів звільнити. Щоб захистити свої репутацію та статус, я проігнорував принципи та поради своїх колег і силою усунув сестру Ву Вень. Та все ж я не мав до неї любові чи терпіння. Я знав, що їй важко виконувати свій обов’язок, але не спілкувався з нею, щоб допомогти їй, а просто звільнив її. Я був схожий на безсердечного вбивцю. Я був справді нелюдяним! Після того, як я звільнив її, нова обрана мною сестра не впоралася з роботою, що прямо вплинуло на роботу з поливу. Навіть тоді я не здогадався проаналізувати себе та продовжив просувати людину, яка порушувала роботу церкви, під гаслом виховання таланту та покращення роботи з поливу. Я навіть вирвав речі з контексту та зробив абсурдну заяву, що ми маємо дати їй шанс покаятися. Я розправився з дияконесою з поливу за сліпе слідування правилам, змусивши її боятися суперечити мені. У результаті виявилося, що сестра Чень Чень зовсім не підходила для роботи з поливу та зашкодила цій роботі. Я побачив, що заради власних репутації та статусу я міг нашвидкоруч виконувати свої обов’язки, ігнорувати принципи та нагадування інших, і навіть після того, як на мене поскаржилися та мене викрили, я хвилювався про те, що про мене думають лідери. Я не аналізував причини своїх невдач, вперто захищав свої репутацію та статус, а також, захищаючи власні інтереси, дозволив постраждати роботі церкви. Я проявив характер антихриста!

Пізніше у своєму пошуку я прочитав у Божому слові: «Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті переслідує мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб слухатися Бога чи догоджати Йому, а щоб забезпечити собі престиж і статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власним престижем і статусом, веде власну справу, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, перериває, порушує й погіршує роботу церкви. Який наслідок гонитви таких людей за статусом і престижем? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, це не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Руйнування, порушення й послаблення» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина перша)»). Прочитавши Боже слово, я зрозумів, що коли ми дбаємо про особисту репутацію та статус під прапором виконання свого обов’язку, суть у тому, що ми діємо як слуги сатани й перешкоджаємо роботі церкви. Боже слово виявило суть моїх дій. Будучи церковним лідером, я маю зважати на Божу волю, якісно поливати своїх братів та сестер, вирішувати їхні труднощі та проблеми входження в життя та просувати та навчати підходящих для різної роботи церкви людей, а крім того, забезпечувати нормальний хід роботи церкви. Але я не зважав на Божу волю й вимоги та не виконував своїх обов’язків лідера. Коли я відбирав і використовував людей, я враховував лише власні інтереси. У результаті я не тільки не підтримував новонавернених, а ще й перешкоджав поливу, що змусило новонавернених відступитися. Як я виконував свій обов’язок? Я порушував роботу церкви та чинив зло! Навіть за таких обставин я цього не усвідомлював. Я був надто егоїстичним та заціпенілим. Я думав про антихристів і злих людей, яких вигнали з церкви. Вони завжди плели інтриги задля власної вигоди, вони ігнорували принципи істини, щоб зберегти свої репутацію та статус, вони виконували свої обов’язки свавільно й тиранічно, серйозно порушували роботу церкви, і, нарешті, через їхні численні злі вчинки Бог їх зненавидів і вигнав. Не було ніякої суттєвої різниці між тим, що зробив я, і вчинками цих антихристів! Коли я зрозумів це, мене пробрав холодний піт, і я помолився Богу: «Боже, я недбало виконував свій обов’язок. Я гнався за славою, статусом і швидким успіхом; я пішов хибним шляхом. Боже, я хочу покаятися перед Тобою. Будь ласка, скеруй і направ мене».

Пізніше через аналіз та пошук я зрозумів: щоб ефективно виконувати свій обов’язок, ми маємо мати правильні наміри, зосередитися на пошуку істини та діяти згідно з принципами. Лише тоді ми можемо отримати провід Бога та постійно покращувати наші результати. Я подумав про деякі з Божих слів. «Коли люди приймають доручення від Бога, вони мають спершу зрозуміти Божу волю, щоб виконувати свої обов’язки й завершувати свої місії. Ти маєш знати, що це доручення прийшло від Бога; така Його воля, і ти мусиш прийняти її, пам’ятати про неї і, що ще більш важливо, підкоритися їй. Окрім того, тобі слід з’ясувати, які істини тобі необхідно зрозуміти, яких принципів ти маєш дотримуватися і як тобі слід практикувати, виконуючи цей обов’язок, щоб приносити користь Божим обранцям і роботі Божого дому. Такими повинні бути принципи твоєї практики. Коли ти зрозумієш Божу волю, ти маєш не гаяти часу на пошук і спроби зрозуміти істини для виконання такого обов’язку; і коли ти зрозумієш ці істини, тобі слід визначити принципи та шлях для їх застосування на практиці. Чого стосуються “принципи”? Зокрема, принципи стосуються того, чого слід дотримуватися, щоб досягти стандартів та результатів практики істини; щоб практикувати істину, люди мають осягнути принцип; принцип – це те, що є найбільш важливим і фундаментальним. Коли ти оволодієш основними принципами виконання свого обов’язку, це стане доказом того, що ти опанував стандарти, необхідні для його виконання; а оволодіння принципом рівнозначне здатності застосовувати істину на практиці. Отже, на якому фундаменті побудована ця здатність практикувати істину? На розумінні Божої волі та істини. Чи вважається просте усвідомлення того, про що просить Бог, розумінням істини? Ні, не вважається; то ж який стандарт потрібно вважати розумінням істини? Ти маєш зрозуміти, у чому полягає значення та цінність виконання свого обов’язку; зрозуміти ці два аспекти означає зрозуміти істину виконання свого обов’язку. Більше того, щойно ти зрозумієш істину, ти маєш засвоїти принципи виконання свого обов’язку та шлях для практики. Якщо ти здатен зрозуміти й застосувати принципи для виконання цього обов’язку, а також можеш проявляти мудрість, коли це необхідно, тоді ти гарантовано будеш ефективним у його виконанні; і коли ти засвоїш принцип і діятимеш відповідно до нього, це буде вважатися практикою істини. Якщо виконання обов’язку не заплямовано людськими ідеями й виконується в абсолютній покорі Божим вимогам і відповідно до упорядкувань роботи дому Божого, а також цілковито узгоджене зі словами Божими, тоді воно повністю відповідає стандарту, і навіть попри деяку можливу невідповідність між твоєю ефективністю і тим, чого вимагає Бог, таке виконання однаково буде вважатися таким, що відповідає вимогам Бога. Якщо виконання твого обов’язку повністю відповідає принципу, і ти виконуєш його з відданістю, якщо ти докладаєш до цього всі свої зусилля, тоді твоє виконання свого обов’язку повністю відповідає Божій волі, і ти досягнув рівня виконання обов’язку творінням Божим усім своїм серцем, усім своїм розумом і всією своєю силою, що є наслідком, досягнутим завдяки втіленню істини в життя» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 1. Вони намагаються залучити людей на свій бік»). Божі слова були дуже зрозумілі. Щоб прийняти Боже доручення, ми маємо спочатку шукати Божої волі, шукати принципів нашого обов’язку, щоб увійти в них, розуміти істину, слухатися Бога й суворо дотримуватися принципів істини у своєму обов’язку. Крім того, виконуючи свій обов’язок, ми маємо враховувати роботу церкви, часто перевіряти себе, а не плести інтриги заради особистої вигоди. Це зменшує підмішування наших власних поглядів і помилок, яких ми припускаємося у своїх обов’язках. Я подумав про те, як діяв виключно на основі власних амбіцій і бажань у своєму обов’язку, як рідко шукав принципів істини, і навіть коли мав трохи знання, я не слухався. Вибираючи відповідальних за полив, потрібно зважати на ключові необхідні якості – чітке спілкування про істину, терпіння та відповідальність. Сестра Ву Вень була відповідальна у виконанні свого обов’язку, а з новонаверненими була люблячою та терплячою. Хай там які стани чи труднощі були у новонавернених, вона могла активно спілкуватися й вирішувати проблеми, а також розуміла деякі принципи поливу новонавернених. У минулому вона ефективно виконувала свій обов’язок, і лише зараз припустилася деяких помилок через певні труднощі, з якими не могла впоратися. У цій ситуації нам слід запропонувати спілкування та допомогти їй з любові, або ж розправитися з нею, обтинати її, викрити її чи дорікти їй, а не бездумно звільнити її. Крім того, коли я побачив, що сестра Чень Чень була зовні сповнена ентузіазму та доброзичливості, я уявив, що вона придатна для виховання, але тепер зрозумів, що це не відповідає принципам. Тим, кого ізольовано для самоаналізу, можна доручити поширювати Євангеліє та поливати новонавернених, якщо вони не створюють перешкод, але людей із поганою людською сутністю, які чинять зло й заважають роботі церкви, не можна виховувати. Прагнення сестри Чень Чень до іміджу та статусу було сильним, і вона часто боролася за них у минулому, порушуючи роботу церкви. Після звільнення та ізоляції вона ніколи не виявляла справжнього розуміння своїх минулих переступів. Вона все одно обирала хибний шлях у виконанні свого обов’язку, і могла будь-якої миті зробити щось, що порушило б роботу церкви. Такі люди не можуть бути об’єктами важливого виховання. Я побачив, що не розумію принципів звільнення й використання людей, тож я діяв відповідно до амбіцій та бажань, що порушувало роботу церкви та перешкоджало їй, а також було згубним і руйнівним для сестри Чень Чень. Коли я це зрозумів, то подякував Богові за те, що влаштував, написання листа моїми братами й сестрами, щоб донести на мене й викрити мене, що зупинило мене від прямування моїм шляхом зла.

Пізніше я прочитав ще один уривок із Божого слова. «Що б ти не робив у Божому домі, ти не працюєш над своєю власною справою; це робота Божого дому, це робота Бога. Ти мусиш постійно враховувати це знання та усвідомлення і казати: “Це не моя особиста справа; я виконую свій обов’язок і своє зобов’язання. Я виконую роботу церкви. Це завдання, яке Бог довірив мені, і я роблю це для Нього. Це мій обов’язок, а не моя особиста справа”. Це перше, що людям слід зрозуміти. Якщо ти ставишся до обов’язку як до своєї особистої справи й не шукаєш принципів істини, коли дієш, і виконуєш його відповідно до своїх власних мотивів, поглядів і намірів, то ти, найімовірніше, робитимеш помилки. Отже, як ти маєш діяти, якщо ти проводиш дуже чітку різницю між своїм обов’язком і особистими справами та усвідомлюєш, що це обов’язок? (Прагнути до того, що просить Бог, і шукати принципів.) Правильно. Якщо з тобою щось трапляється, і ти не розумієш істину, і в тебе є якась ідея, але тобі досі не зрозуміло, тоді ти маєш знайти брата або сестру, які розуміють істину, щоб поспілкуватися з ними; це пошук істини, і, перш за все, це ставлення, яке тобі слід мати до свого обов’язку. Тобі не варто приймати рішення на основі того, що ти вважаєш за потрібне, а потім гримати молотком і казати, що справу закрито – це швидкий шлях до проблем. Обов’язок – це не твоя особиста справа; справи Божого дому, важливі чи другорядні, не є нічиєю особистою справою. Якщо це стосується обов’язку, то це не ваше приватне діло, це не ваша особиста справа, це стосується істини, і це стосується принципу. Отже, що вам слід зробити перш за все? Вам слід шукати істину та принципи. І якщо ви не розумієте істину, ви мусите спершу шукати принципи; якщо ви вже розумієте істину, визначити принципи буде легко» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Що таке належне виконання обов’язку?»). Боже слово дарувало мені шлях практики. Обов’язки – це доручення від Бога, а не особисті справи, тому ми не можемо робити їх як завгодно для задоволення наших особистих інтересів. Ми маємо шукати принципів істини в усьому та практикувати згідно з вимогами Бога. Якщо ти не розумієш, маєш спілкуватися й шукати старанніше з іншими. Що б не думали інші, потрібно лише прийняти контроль Бога та робити все можливе. Навіть якщо у твоїй роботі іноді трапляються помилки, і ти не досягаєш хороших результатів швидко, якщо ти дієш перед Богом, а не для того, щоб це побачили інші, ти йдеш правильним шляхом, і Бог буде вести й благословляти тебе. Пізніше я розповів про себе своїм братам і сестрам: я зізнався, як виконував свій обов’язок заради репутації та статусу, як бажав швидкого успіху, порушував принципи у використанні людей, а також діяв свавільно та використовував своє становище, щоб розправлятися з іншими та лаяти їх, що завдало їм шкоди. Я урочисто вибачився перед ними й попросив їх уважніше стежити за мною. Коли я втілив це в життя, мої брати й сестри не дивилися на мене зверхньо, вони підбадьорювали мене і сказали, що ми можемо наглядати одне за одним і працювати разом, щоб якісно виконувати свої обов’язки.

Невдовзі сталося ще дещо. Дияконеса з євангелізації тимчасово не змогла виконувати свій обов’язок через перешкоди з боку її родини. Коли я почув цю новину, я трохи занепокоївся. Я подумав: «Зараз кожна церква робить усе можливе, щоб проповідувати Євангеліє, тому на цьому етапі, якщо дияконеса з євангелізації не може виконувати свій обов’язок, це дуже вплине на нашу роботу! Якщо я вчасно її не заміню, наші результати ніколи не покращаться. Моє начальство однозначно вважатиме мене некомпетентним і непридатним для цієї роботи». Отже, я обговорив зі своєю напарницею, чи варто перевести дияконесу з євангелізації та знайти когось на її місце. Моя напарниця сказала: «Дияконеса з євангелізації завжди була відповідальною і здібною працівницею, і результати її євангельської роботи були хорошими. Якщо ти переведеш її лише через разову нездатність впоратися з сімейними перешкодами, це суперечитиме принципам». Саме тоді, коли я збирався почати сперечатися, я відразу подумав про те, як я силоміць замінив сестру Ву Вень. Хіба я знову не діяв із метою захистити свою репутацію? Моя напарниця нагадала мені, що я маю виконувати свій обов’язок згідно з принципами. Я ледь не припустився ще однієї великої помилки. Подякувавши Богу у своєму серці, я сказав напарниці: «Мої наміри хибні. Я переводжу її безпринципно, щоб захистити свою репутацію. Вона й справді відповідальна і правильна людина. Якщо просто зараз вона не може виконувати свою роботу, тоді ми прийдемо на допомогу та виконуватимемо євангельську роботу. Дізнаймося також більше про її ситуацію та спробуймо її підтримати та допомогти їй». Вислухавши мене, напарниця згідно кивнула, а я відчув невимушеність, практикуючи таким чином.

Тепер, виконавши свій обов’язок, я часто запитував себе: «Чи виконав я сьогодні свій обов’язок згідно з принципами істини? Чи чинив я, виходячи з розбещеного характеру, у своїй взаємодії з людьми?» Якщо я робив щось не за принципами й Божою волею, я благав Бога про допомогу, щоб це змінити. Коли я так практикував, я бачив Божі благословення, церковна робота трохи покращилася, а мої брати й сестри могли активно виконувати свої обов’язки. Слава Богу!