Важливість правильного ставлення до свого обов’язку

9 Лютого, 2023

Елла (Філіппіни)

У жовтні 2020 року я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Я стала активно відвідувати зібрання й бесіди про розуміння Божого слова, а через два місяці я стала лідером групи. Пам’ятаю, як я вперше проводила зібрання, і як я хвилювалася та нервувала. Я була рада виконувати свій обов’язок, але хвилювалася, що якщо я невдало проведу зібрання, мої брати й сестри зневажатимуть мене. Я вважала, що моя лідерка проводила зібрання дуже вдало, і якщо я зроблю все за її прикладом, я теж зможу добре провести зібрання, й тоді моя лідерка мене відзначить, а мої брати та сестри поважатимуть мене. Тому я провела зібрання за методом моєї лідерки. Коли я ставила запитання братам та сестрам, вони зі мною спілкувалися, а коли я проводила бесіду, вони казали «Амінь» і погоджувалися зі мною. Після зібрання моя лідерка була задоволена й сказала, що мені все добре вдалося. Я була щаслива й пишалася, отримавши похвалу від лідерки. Незабаром мене підвищили до диякона з поливу. Я дуже раділа та думала, що моя лідерка бачить моє високе достоїнство й тому доручила мені цей обов’язок. Спочатку я не знала, як виконувати цей обов’язок, але я не хотіла, щоб мої брати та сестри розчарувалися в мені. Тому на кожному зібранні я зосереджувалася на ключових елементах, що піднімалися у слові Божому. Таким чином, мої бесіди мали бути чіткими та охоплювати основні питання, щоб інші вважали, що я добре розумію слово Боже, а тому захоплювалися мною. Але після своєї бесіди, послухавши бесіди інших, я помітила, що моя бесіда була не така зрозуміла, як в інших. Я дуже захвилювалася подумала: «Тепер новачки не будуть вважати, що я добре проводжу бесіди, та приділятимуть більше уваги іншим братам та сестрам». Я боялася, що новачки не поважатимуть мене, а тому ламала голову над тим, як зробити свої бесіди кращими. Проте я не могла заспокоїтися, щоб осмислити слово Боже. Чим більше мені хотілося, щоб бесіди були вдалими, тим гіршими вони ставали. Я хвилювалася: «Що подумають про мене мої брати та сестри? Чи не розчарується в мені моя лідерка? Чому моя бесіда не така чітка, як в усіх інших? Чому вони проводять бесіди так добре, а мені це не вдається?» У той час я була дуже засмучена, я хотіла працювати більше за них і перевершити їх.

Через кілька місяців, у зв’язку з потребами роботи, мене скерували проповідувати Євангеліє. Коли я приєдналася до групи, я запитала, хто тут лідер групи, а хто – лідер церкви. Я думала, що якщо покажу себе з найкращої сторони, то зможу заслужити схвалення лідера церкви і, можливо, стану лідером групи. Таким чином, ще більше братів та сестер поважатимуть мене. У своїх проповідях я часто молилася й зверталася до Бога, коли не розуміла якихось речей. Через деякий час я почала досягати хороших результатів у своєму обов’язку, чому дуже зраділа. Але в той же час я відчувала провину, бо знала, що моє ставлення неправильне. Я лише хотіла, щоб інші поважали мене, замість того, щоб просто добре виконувати свій обов’язок, але Бог бачить наші серця, а тому Він напевно ненавидів мої наміри. Я молилася Богу та просила Його скерувати мене у відмові від моїх хибних намірів. Після молитви мені ставало краще. І все ж, я часто мимоволі прагнула завоювати повагу людей. Коли я бачила, що інші добре виконують свої обов’язки, я хотіла їх перевершити. Я знала, що так думати – неправильно, але нічого не могла вдіяти. Я не могла достатньо заспокоїтися, щоб виконувати свій обов’язок. Мій стан погіршувався, і я стала непродуктивною у своєму обов’язку. Потім я молилася Богу, просила його допомогти мені й скерувати мене, щоб позбутися таких хибних намірів. Якось я побачила уривок зі слова Божого у відео зі свідченнями, який допоміг мені трохи зрозуміти себе. Всемогутній Бог говорить: «Антихристи неохоче виконують свій обов’язок заради отримання благословень. Вони також цікавляться тим, чи зможуть вони виставити себе напоказ і чи будуть інші їх поважати, коли вони виконуватимуть обов’язок, а також чи буде Вишній або Бог знати про виконання ними цього обов’язку. Це все, що вони враховують, коли виконують обов’язок. Перше, що вони хочуть з’ясувати, – які вигоди вони можуть отримати, виконуючи обов’язок, і чи можуть вони бути благословенні. Для них це найважливіше. Вони ніколи не думають про те, як бути уважними до Божої волі й відплатити за Божу любов, як проповідувати Євангеліє і свідчити про Бога, щоб люди здобували Боже спасіння та щастя. Вони також ніколи не прагнуть зрозуміти істину або знайти спосіб вирішення проблеми своїх розбещених характерів та жити в людській подобі. Вони ніколи не замислюються про такі речі. Вони думають лише про те, чи можуть вони бути благословенні та отримати переваги, як закріпитися в церкві та серед людей, як здобути статус, як змусити людей поважати їх, і як виділитися та стати найкращими. Вони не бажають бути звичайними послідовниками. Вони завжди хочуть бути першими в церкві, зберігати за собою останнє слово, стати керівником і змусити всіх слухати їх. Тільки тоді вони можуть бути задоволені. Ви можете бачити, що серця антихристів сповнені такого. Чи дійсно вони повністю присвячують себе Богові? Чи справді вони виконують свої обов’язки як створені істоти? (Ні.) Тоді що вони хочуть робити? (Тримати владу.) Саме так. Вони кажуть: “Щодо мене, то в мирському світі я хочу перевершити всіх інших. Я маю бути першим у будь-якій групі. Я відмовляюся бути другим, і я ніколи не буду помічником. Я хочу бути керівником і зберігати останнє слово за собою в будь-якій групі людей, в якій я перебуваю. Якщо за мною не залишене останнє слово, то я знайду спосіб переконати всіх вас, змусити всіх вас поважати мене та вибрати мене керівником. Щойно я матиму статус, останнє слово буде за мною, всі муситимуть слухати мене. Вам доведеться робити все по-моєму, і ви муситимете перебувати під моїм контролем”. Незалежно від того, який обов’язок виконують антихристи, вони намагатимуться зайняти керівне становище й перебрати керування на себе. Вони б ніколи не змогли спокійно бути звичайними послідовниками. І що хвилює їх найбільше? Стояти перед людьми, давати накази та вичитувати людей, змушуючи їх робити так, як кажуть вони. Вони ніколи не думають про те, як належним чином виконувати свій обов’язок, і тим більше, виконуючи свій обов’язок, вони не шукають принципів істини, щоб практикувати істину та задовольняти Бога. Натомість вони ламають голову над тим, як відзначитися, щоб змусити керівників високо думати про них і просувати їх по службі, щоб вони самі могли стати керівником або працівником і вести за собою інших людей. Це те, про що вони думають і на що сподіваються цілий день. Антихристи не бажають, щоб їх вели інші, і вони не бажають бути звичайними послідовниками, не кажучи вже про те, щоб спокійно виконувати свої обов’язки без фанфар. Якими б не були їхні обов’язки, якщо вони не можуть бути попереду і в центрі, якщо вони не можуть стояти вище інших і бути керівником, вони не бачать сенсу у виконанні своїх обов’язків, стають негативно налаштованими й починають сповільнюватися. Без похвали або захоплення інших їм це ще менш цікаво, і в них ще менше бажання виконувати свої обов’язки. Але якщо вони можуть бути в центрі уваги під час виконання своїх обов’язків і зберігати за собою останнє слово, вони почуваються зміцненими й перенесуть будь-які труднощі. Вони завжди мають особисті мотиви під час виконання своїх обов’язків і завжди хочуть стояти вище інших задля задоволення своєї потреби перевершити інших, а також досягнення своїх бажань та амбіцій» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина сьома)»).

Прочитавши слово Боже, я негайно задумалася над усім, що накоїла. Я відчувала, що на всі мої думки та дії пролилося світло. Слово Боже показало, що при виконанні обов’язків антихристи ніколи не думають про пошуки істини або про сумлінне виконання своїх обов’язків. Натомість вони прагнуть високих посад, де вони зможуть керувати іншими. Їм ніколи не подобається бачити інших вище за себе, вони прямують шляхом опору Богові. Я пригадала всі різноманітні прояви своєї поведінки, що були ідентичними до антихристових: як тільки я приступила до своїх обов’язків, я хотіла, щоб мене всі поважали й хвалили, а тому наслідувала свою лідерку, коли проводила зібрання. Коли ж я стала дияконом з поливу, я розмірковувала над Божим словом перед кожним зібранням, намагаючись розкрити ключові теми у своїй бесіді, щоб усі могли сказати, що моя бесіда хороша й проливає світло. В євангельській групі я не думала про те, як виконувати свій обов’язок на догоду Богові. Натомість, я спершу запитала, хто є лідером групи та лідером церкви, бо сподівалася, що завдяки моїм зусиллям мене оберуть лідером групи. Я робила все можливе, щоб показати себе з найкращого боку перед братами та сестрами, я порівнювала свою продуктивність у виконанні обов’язку з їхньою. Коли я бачила, що інші добре виконують свої обов’язки, я заздрила їм і почувалася незручно, хотіла перевершити їх і стати найкращою. За всім, що я робила, не було нічого, крім бажання зберегти своє лице та статус, а також спроб задовольнити свою конкурентну природу. Хіба такі наміри не могли не викликати ненависть Бога? Обов’язок – це завдання від Бога, це наша повинність і відповідальність, проте я ставилася до нього як до власної кар’єри. Я використовувала свій обов’язок, щоб досягти статусу й здобути повагу інших людей. Хіба такі наміри під час виконання обов’язку могли відповідати Божій волі? Я ненавиділа себе за цю зіпсутість. Я більше не хотіла так жити. Я хотіла змінитися.

Через кілька днів мене перевели проповідувати Євангеліє в іншу групу. Коли я приєдналася до неї, то хотіла зосередитися тільки на роботі над Євангелієм і на виконанні свого обов’язку. Я помітила, що брати та сестри у цій групі добре виконували свої обов’язки. Коли вони проповідували Євангеліє, вони дуже чітко доносили істину Божої роботи, та багато отримувачів Євангелія з радістю займалися пошуком та дослідженням. Мої власні проповіді були малоефективні, а мої бесіди про істину були нечіткими, а тому вперше в житті я почувалася неповноцінною. Крок за кроком я ставала не такою пихатою, як раніше. Я не наважувалася так високо про себе думати та не хотіла гнатися за повагою інших. Спершу мені здалося, що я змінилася, але коли я бачила, як мої брати та сестри отримують похвали за успішне виконання своїх обов’язків, моя розбещеність знову піднімала голову. Я думала: «Я теж хочу, щоб мене хвалили й поважали брати та сестри». Після цього, виконуючи свій обов’язок, я гарячково запрошувала одержувачів Євангелія слухати проповіді, але навіть не намагалася з’ясувати, чи вони справді вірять у Бога, та чи відповідають вони вимогам до проповідування. Як наслідок, я запрошувала слухати проповіді якихось невіруючих людей. Однак у той час я дуже засмучувалася: «Я виконую свій обов’язок неефективно. Що про мене подумають мої брати та сестри? Чи вважатимуть вони мене гіршою?» У той час я була сповнена негативу, на зібраннях мені хотілося плакати, але я завжди згадувала уривок зі слова Божого. «Хіба ви не знаєте, що Я завжди говорю про все без прикрас? Чому ж ви продовжуєте бути тупими, заціпенілими і твердолобими? Ви маєте більше досліджувати себе, і якщо ви чогось не розумієте, то частіше поставайте переді Мною» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 63»). Слово Боже нагадувало мені: «Гаразд, мені треба поміркувати й поглянути, чи нема в мене хибних намірів під час виконання мого обов’язку». В ході цих міркувань я усвідомила, що повернулася моя давня проблема: я хотіла отримати увагу й повагу людей завдяки виконанню свого обов’язку. Зрозумівши це, я впала в розпач. Чому моє прагнення статусу було таким сильним, а моя розбещеність – такою глибокою? Навіть гірше, я цього не відчувала. Я навіть не усвідомлювала, що мій стан був хибним.

Пізніше, коли я обговорювала свій стан із сестрою, вона надіслала мені уривок зі слова Божого. Після прочитання його я нарешті здобула певне знання про саму себе. У Божих словах сказано: «Деякі люди особливо обожнюють Павла. Їм подобається виходити з дому, виступати з промовами та виконувати роботу; їм подобається відвідувати зібрання та проповідувати, і їм подобається, коли люди слухають їх, поклоняються їм і обертаються навколо них. Їм подобається мати статус у свідомості інших, і вони цінують, коли інші цінують образ, який вони представляють. Проаналізуймо їхню природу на основі такої поведінки: якою є їхня природа? Якщо вони справді поводяться так, то цього достатньо, щоб показати, що вони гордовиті й самовпевнені. Вони взагалі не поклоняються Богу; вони прагнуть до вищого статусу та бажають мати владу над іншими, володіти іншими та мати статус у своїй свідомості. Це класичний образ сатани. Найбільш помітні аспекти їхньої природи – це гордовитість і самовпевненість, небажання поклонятися Богу й бажання, щоб інші поклонялися їм. Така поведінка може дати вам дуже чітке уявлення про їхню природу» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»). Прочитавши слово Боже, я замислилася над собою. Бог каже, що Павло примушував людей поклонятися йому й обертатися навколо нього, що йому подобалося здобувати статус в серцях інших, та він любив, щоб інші зосереджувалися на його образі. Я також хотіла, щоб мої брати та сестри поважали мене. На зібраннях я хотіла, щоб мої бесіди були кращими за бесіди інших. Під час виконання обов’язку я бачила, що інші працюють краще за мене, й тоді виявлявся мій конкурентний характер. Я хотіла працювати краще, ніж вони, перевершити своїх братів та сестер. Усе, що я казала й робила, було сповнене амбіцій і бажань, а мій характер був занадто пихатий. Мої наміри й поведінка були такі самі, як у Павла. За характером Павло був пихатим і зарозумілим. Він не поклонявся Богові, він вихвалявся та повсюди свідчив про себе, прагнув, щоб інші поважали його й поклонялися йому, та хотів завоювати місце в серцях інших людей. Я була такою ж. Хоч які обов’язки я виконувала, я робила все заради слави та статусу, а не виконувала свої обов’язки на догоду Богові. Продовжувати в такому дусі означало опиратися Богові та заслужити Його осуд. Прагнення до статусу має на увазі не лише здобуття статусу чи посади. Метою є зайняти місце у серцях людей, змусити інших поклонятися тобі. Як про це каже слово Боже: «Це класичний образ сатани». Це справді страшно! Я також пам’ятала, що для того, щоб досягти статусу й мати повагу від інших, я прагнула швидкого успіху в своїх обов’язках і проповідувала Євангеліє без принципів, в результаті чого до групи приєдналися невіруючі, які марнували час та енергію братів та сестер. Якби ці люди потім вступили до церкви, вони б перешкоджали роботі церкви, а це б було значно гірше. Наслідки були б неабиякими! Якби я не покаялася і не змінилася, Бог би насправді зненавидів мене, тому я більше не хотіла прагнути статусу чи поваги від інших.

На наступних зібраннях я уважно слухала бесіди своїх братів та сестер і побачила, що всі вони намагаються добре виконувати свої обов’язки. Там була сестра, чий досвід мене дуже зворушив. Вона розповідала про те, як покладалася на Бога у подоланні труднощів у своїх обов’язках і як працювала над поширенням Євангелія. Послухавши її, я запитала себе: «Чи серйозно я ставлюся до свого обов’язку? Чи практикую я відповідно до слова Божого? Усі інші мають практичний досвід та свідчення про практику істини в різних ситуаціях. Чому в мене цього нема? Чому моїм наміром не є добре виконувати свій обов’язок?» Я відчувала велику провину. Я несумлінно виконувала свій обов’язок. Замість того, щоб старанно працювати, я усім серцем прагнула здобути захоплення інших. Я справді не заслуговувала, щоб мені довірили такий обов’язок. Увесь той час я серйозно розмірковувала над собою, і я також пригадала досвід Петра. Петро ніколи не вихвалявся й не прагнув поваги інших. Він зосередився на пошуку істини в усьому, на осмисленні своєї розбещеності, на зміні свого ставлення до життя. Він простував успішною стежкою віри в Бога. Я також хотіла прагнути змін у своєму характері, тому часто молилася Богові й просила його скерувати мене у самопізнанні. Коли я хотіла, щоб люди поважали мене в моєму обов’язку, я свідомо відмовлялася від хибних намірів, бо хотіла уникнути свого розбещеного характеру й сумлінно виконувати свій обов’язок.

Якось я читала уривок зі слів Божих і знайшла шлях практики. У Божих словах сказано: «Якщо Бог зробив тебе дурним, тоді у твоїй дурості є сенс; якщо Він зробив тебе тямким, тоді у твоїй тямкості є сенс. Яку б ерудицію Бог не дав тобі, якими б не були твої сильні сторони, яким би високим не був твій коефіцієнт розумового розвитку, у Бога відносно всього цього є мета. Усе це було наперед визначено Богом. Роль, яку ти граєш у своєму житті, і обов’язок, який ти виконуєш, були давно визначені Богом. Деякі люди бачать, що інші мають ерудицію, якої в них немає, і відчувають невдоволення. Вони хочуть змінити ситуацію, дізнавшись більше, побачивши більше й будучи більш старанними. Але є межа того, чого може досягти їхня старанність, і вони не можуть перевершити тих, хто має обдарування та ерудицію. Незалежно від того, як сильно ти борешся, це марно. Бог визначив, яким ти будеш, і ніхто нічого не може зробити, щоб це змінити. Саме в тому, що тобі дається добре, слід докладати зусиль. Який би обов’язок тобі не підходив, це той обов’язок, який тобі слід виконувати. Не намагайся змушувати себе працювати у сферах, які виходять за рамки твого набору навичок, і не заздри іншим. У кожного є своя функція. Не думай, що можеш робити добре геть усе, або що ти досконаліший чи кращий за інших, завжди прагнучи замінити інших і виставити себе напоказ. Це розбещений характер. Є люди, які думають, що вони нічого не можуть робити добре, і що вони взагалі не мають навичок. Якщо це твій випадок, то тобі слід бути просто людиною, яка слухає та має послух у практичний спосіб. Роби те, що можеш, і роби це добре, щосили. Цього достатньо. Бог буде задоволений» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Принципи, якими слід керуватись у своїй поведінці»). Прочитавши слова Божі, я була дуже зворушена. Я зрозуміла, що сильно виснажилася й пройшла крізь такі випробування, бо не вкладала свою енергію на виконання свого обов’язку. Натомість я використовувала її для досягнення репутації та статусу. Незалежно від того, велике чи мале чиєсь достоїнство, їхні таланти, дари й можливості заздалегідь передбачені Богом. Бог хоче, щоб люди якнайкраще розпоряджалися своїми можливостями. Він не вимагає від нас піднятися над натовпом і стати вищими за інших. Ще до того, як я народилася, Бог усе за мене спланував. Бог заздалегідь передбачив мої таланти, достоїнство, дари, то, до яких обов’язків я найбільш придатна, і все інше. Я повинна була схилитися перед суверенністю та планами Бога, залишатися на власній позиції, робити все, що можу, залишаючись скромною і добре виконуючи свої обов’язки. Після ретельного міркування я зрозуміла, що не маю ніяких особливих навичок, проте мені лише треба робити так, як радить слово Боже: «Якщо це твій випадок, то тобі слід бути просто людиною, яка слухає та має послух у практичний спосіб. Роби те, що можеш, і роби це добре, щосили. Цього достатньо. Бог буде задоволений». Тепер я була готова практикувати відповідно до слова Божого й віддано грати свою роль.

Якось я побачила сестру, яка дуже успішно виконувала свій обов’язок. Я трохи позаздрила їй. Я подумала: «Як їй це вдається?» Я знову відчула потребу перевершити її, але зрозуміла, що виявляю свою розбещеність, тому я молилася Богові про порятунок від самої себе. Помолившись, я подумала: «Всі ми маємо різні ролі, так само, як машина має різні частини, і кожна частина виконує іншу функцію. Вона має свої сильні сторони досягає хороших результатів у своєму обов’язку. Це добре. Не варто порівнювати себе з нею, варто вчитися в неї». Після цього, коли моя сестра ділилася своїм досвідом і практиками виконання свого обов’язку, я уважно слухала й записувала. Я також вчилася на досвіді інших у євангельській роботі. Під час зібрань я заспокоювала себе й розмірковувала над словом Божим, спілкувалася про те, що я зрозуміла зі слова Божого, та більше не прагнула поваги інших. Практикуючи в такий спосіб, я помітила, що моє прагнення репутації та статусу поволі зменшувалося. Я вже не заздрила так, як колись, а була більш спокійна й впевнена. Дяка Богові!

Попередня стаття: Чому я не приймаю нагляд

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Я непохитна на цьому шляху

Хань Чень (Китай) Мене заарештували за проповідування Євангелія. Комуністична партія засудила мене до трьох років ув’язнення за...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger