Цзяньчи (Південна Корея)

Це було 2019 року, коли мене обрали до церковного керівництва. У той час я в основному наглядав за створенням відео. Я вчився в кількох керівників груп і поступово опанував певні принципи виробництва та вибудував власний підхід. Під час обговорень деякі питання, які я порушував, викликали загальне схвалення. Відео, які ми створювали, ставали дедалі кращими, і брати й сестри з інших церков приходили вчитися в нас. Я дуже пишався цими досягненнями, думав: «Я не тільки можу впоратися з церковною роботою, я також можу визначити проблеми у створенні відео. Якщо щось ставить людей у церкві в глухий кут, вони часто звертаються до мене по пораду. Загалом, я вважаю себе кваліфікованим керівником».

Пізніше брат, із яким я був партнером, не впорався з роботою, і його перевели на іншу посаду, а моєю новою партнеркою стала сестра Ліза. Я почав робити розрахунки: бесіди Лізи були кращими за мої, але я довше за неї завідував створенням відео й мав більше досвіду. Вона не могла зрівнятися зі мною в навичках і була трохи скутою у своїх словах і діях. Загалом у мене все одно була перевага, і здебільшого нашу роботу спрямовував я. Але в міру того, як Ліза поступово знайомилася з роботою церкви, вона стала більш ефективною в спілкуванні та у вирішенні питань. Брати й сестри стали звертатися до неї з усіх питань, і я більше не був єдиним, хто виділявся в церкві. Коли я побачив, що Ліза працює старанно й відповідально, що її спілкування на основі Божих слів має більш практичний характер, ніж моє, я несвідомо почав відчувати загрозу. А коли я помічав, що керівники груп часто схвалюють її ідеї, це викликало в мене ще більше ревнощів. Якби все йшло так і далі, то рано чи пізно вона перехопила б у мене всю увагу, а я ставав би дедалі менш значним. Ні, так не піде, подумав я. Я повинен знайти спосіб перевершити її.

Після цього, коли ми обговорювали роботу з керівниками груп, я обов’язково першим ділився своїми ідеями. Одного разу, коли ми обговорювали якусь проблему з відео, я запропонував свою пораду, але інші вирішили, що це питання не принципове, і тому мою ідею відкинули й змінили тему. Я почувався трохи приниженим. У мене була гарна ідея, то чому ж я не міг донести її до людей? У найвідповідальніший момент мені не вистачило духу. Я показав, що не відповідаю рівню Лізи, що перехитрив сам себе. Коли Ліза запропонувала допомогу, я відчув, що повністю втратив обличчя, і став ревнувати ще більше. Одного разу після обговорення керівник групи підійшов до мене й наодинці сказав: «Останніми днями ти виглядаєш трохи схвильованим. Поспішаєш сказати перше слово, не розуміючи, про що йдеться, і таким чином зриваєш процес обмірковування. Потім нам доводиться пояснювати все заново, і це затримує прогрес нашої роботи. Тобі потрібно проаналізувати це». Я був неймовірно засмучений, почувши це. У минулому більшість моїх ідей схвалювали під час обговорень із керівниками груп. Але відколи з’явилася Ліза, мій статус в очах інших поступово знизився, нікому не було діла до того, що я хотів сказати, і я навіть став порушувати церковну роботу. Як мені взагалі було показуватися на людях? Я не тільки не аналізував цього, а й переклав усю провину на Лізу. Протягом кількох днів я ображався на неї й почувався дедалі пригніченішим, а моя ефективність і далі падала. Якось один із вищих керівників прийшов сказати мені, що частину роботи, за якою я раніше здійснював нагляд, передадуть Лізі. Я був незадоволений, але нічого не сказав. Я подумав: «Після цієї перестановки ясно, що Ліза наглядатиме за більшою частиною церковної роботи, а я буду помічником. Чи подумають інші, що роботу перерозподілили, бо я не справляюся? Раніше я головував і брав участь у всіх церковних справах, але тепер Ліза забрала собі всю увагу. Поки вона тут, я буду на узбіччі». Що більше я думав про це, то гірше почувався. З офісу я вийшов із важким серцем. Повернувшись до гуртожитку, я ліг на ліжко, не в силах прийняти цю нову реальність. Духовний рівень і працездатність Лізи не кращі за мої. Я також довгий час наглядав за роботою над відео і мав досвід, то чому ж вона взяла гору наді мною? Мене не можна так пригнічувати! Я повинен повернути свою репутацію й статус за всяку ціну! Із цього моменту я весь час чекав, коли Ліза щось зіпсує, і я зможу відбити втрачені позиції. Одного разу Ліза не зв’язалася зі мною, коли пішла обговорювати роботу з керівниками груп, і робота почалася без мого відома. Я скористався можливістю й почав пасивно-агресивну атаку на її свавілля, виплеснувши всю свою довго стримувану образу. Я сказав, що є всього лише підставною особою й більше не маю права впливати на роботу керівників груп. Коли я говорив, Ліза помітно почервоніла. Незважаючи на те, що я скористався можливістю виплеснути свої образи, я все одно почувався дуже похмурим і пригніченим. Приблизно в цей час наш керівник розпочав новий проєкт, але з низки причин у ньому практично не було прогресу. Насправді я мав достатньо часу, щоб допомогти з проєктом, але я подумав: «Ліза – головна кураторка цього проєкту, тож навіть якщо він буде виконаний добре, я не отримаю за нього жодної похвали. Із таким самим успіхом я можу не втручатися в роботу Лізи. Буде навіть краще, якщо вона зазнає невдачі – тоді люди втратять до неї повагу». У цей час я постійно боровся за репутацію та особисту вигоду. Я не ніс ніякого тягаря в роботі церкви та просто формально виконував роботу. Я також не міг вирішувати робочі питання, і в моїй власній роботі виникало дедалі більше проблем. Зіткнувшись із цим, я не аналізував себе й лише щораз більше дратувався. Я часто зациклювався на недоліках інших і накидався на них, порушуючи роботу. Коли керівниця вищого рівня дізналася про це, вона поспілкувалася зі мною й викрила мою проблему. Але внутрішньо я протестував: «Не лише я винен у тому, що робота не дає результатів. Чому мене роблять крайнім?» У той момент я не мав жодного самоусвідомлення й поклав усю провину на Лізу. Я також звинуватив керівників групи в тому, що вони не діяли принципово. Після того, як я не прийняв повторної бесіди керівниці і не виконував практичної роботи, вона звільнила мене. Після звільнення я страждав, почувався спустошеним і пригніченим. Тож я молився Богу, просячи Його скерувати мене, щоб я вивчив уроки з цієї ситуації.

Пізніше я прочитав два уривки з Божих слів, які дали мені певне самопізнання. Всемогутній Бог говорить: «А якою є фірмова фраза антихристів у будь-якій групі? Ось ця: “Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!”. Насправді такі люди не обов’язково хочуть отримати найвищий статус або мати високий ступінь контролю над іншими, просто всередині них є певний характер, певний менталітет, який їх до цього спонукає. Що це за менталітет? Його суть така: “Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!”. Чому “змагатися” вжито тричі, чому не один раз? (Змагання стало їхнім життям, це те, чим вони живуть.) Таким є їхній характер. Вони народилися з дико гордовитим характером, який важко стримувати. Вони вкрай зарозумілі та вважають себе неперевершеними. Ніхто не може приборкати їхній неймовірно гордовитий характер; вони самі не можуть його контролювати. Тож усе їхнє життя – це боротьба та змагання. За що вони борються та змагаються? Само собою зрозуміло, вони змагаються за престиж, статус, повагу та власні інтереси. Які б методи їм не доводилося застосовувати, якщо всі їм підкоряються, і якщо вони отримують зиск та статус для самих себе, вони досягли своєї мети. Їхнє бажання змагатися – це не тимчасова розвага; це такий тип характеру, який походить від сатанинської природи. Він подібний до характеру великого червоного дракона, який бореться з Небом, бореться із землею й бореться з людьми. Тож коли антихристи борються та змагаються з іншими в церкві, чого вони хочуть? Без сумніву, вони змагаються за престиж і статус. Але якщо вони отримають статус, яка їм від того користь? Яка їм користь від того, що інші слухають їх, захоплюються ними та поклоняються їм? Навіть самі антихристи не можуть цього пояснити. Насправді їм подобається насолоджуватися престижем і статусом, щоб усі їм посміхалися та щоб їх вітали лестощами та низькопоклонством. Отже, щоразу, коли антихрист приходить до церкви, він робить одне: бореться та змагається з іншими. Навіть якщо він завойовує владу та статус, йому цього недостатньо. Щоб захистити свій статус і забезпечити свою владу, він продовжує боротися й змагатися з іншими. Він робитиме це до самої смерті. Отже, філософія антихристів така: “Поки ти живий, не припиняй боротися”. Якщо в церкві є така зла людина, чи це турбуватиме братів і сестер? Наприклад, якщо всі тихо їдять і п’ють слова Божі та спілкуються про істину, атмосфера буде мирною, а настрій – приємним. У такому разі антихрист розлютиться. Він почне заздрити тим, хто спілкується про істину, і зненавидить їх. Він почне нападати на них і засуджувати їх. Чи не порушить це атмосферу спокою? Він – зла людина, яка прийшла турбувати інших і викликати в них огиду. Саме такими є антихристи. Іноді антихристи не прагнуть знищити або перемогти тих, проти кого вони змагаються й кого пригнічують; якщо вони здобувають престиж, статус, гордість і повагу та змушують людей захоплюватися ними, вони досягли своєї мети» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). «Що більше ти боротимешся, то темнішим ставатиме твоє серце, і то більше заздрощів і ненависті ти відчуватимеш, а твоє бажання здобути ці речі для себе тільки посилюватиметься. Що сильніше твоє бажання здобути їх, то менш здатним здобувати ти будеш, а оскільки ставатиметься саме так, зростатиме твоя ненависть. У міру зростання твоєї ненависті ти ставатимеш дедалі темнішим усередині. Що темнішим ти будеш усередині, то гіршим буде твоє виконання свого обов’язку; що гіршим ставатиме твоє виконання свого обов’язку, то менш корисним ти будеш для дому Божого. Це означає взаємопов’язане порочне коло. Якщо ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок добре, тебе буде поступово вигнано» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Міркуючи над Божими словами, я побачив, що моя гонитва за репутацією й вигодами була подібна до характеру антихриста, викритого Богом. Відколи я побачив, що Ліза досягає кращих результатів, ніж я, що вона завоювала повагу братів і сестер, у мені зародилося тихе бажання довести, що вона не краща за мене, що вона мене не перевершить. Я міг думати лише про те, як помінятись ролями. Коли обговорювали роботу, я вклинювався, щоб висловити свою думку, бажаючи відзначитися й затьмарити Лізу, не замислюючись про те, як це вплине на нашу роботу. І коли керівник вищого рівня передоручив частину моєї роботи Лізі, я став ревнувати ще більше, вважаючи, що вона забрала в мене загальну увагу. Потім мої злісні наміри почали виходити на поверхню – я почав шукати можливості скористатися помилками й упущеннями Лізи та виплеснути своє внутрішнє розчарування для досягнення власних цілей, байдуже, скільки шкоди я їй завдав. Коли в якомусь проєкті не було прогресу, попри те, що я ясно бачив, у чому криються проблеми, і мав час допомогти, мені не хотілося возитися з усім цим, знаючи, що за роботою наглядає Ліза. Я навіть сподівався, що вона зазнає невдачі і осоромиться. Я бачив, що занадто сильно прагну репутації й статусу, що я недоброзичливий і зовсім не захищаю роботу церкви. Я змагався за репутацію і вигоду, завжди намагався перевершити інших і не думав про свій обов’язок. Робота, за якою я наглядав, практично зупинилася, і я занурився в темряву. Це «суперництво» завело мене в порочне коло. Точно так, як сказано Богом: «Якщо ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок добре, тебе буде поступово вигнано». Я занурив роботу церкви в хаос, у мене й думки не було проаналізувати себе. Якби я продовжував так і далі, хто знає, на які деструктивні вчинки я міг би бути здатний. У найгіршому випадку мене могли б навіть вигнати. На щастя, мене звільнили до того, як я дійшов до скоєння зла. Саме Бог дав мені можливість самоаналізу й самопізнання, і розібрався з моєю пристрастю до репутації та статусу. Я усвідомив, що це було Боже спасіння і Його спосіб захистити мене. Я подякував Богові, і мій стан значно покращився. Я прийняв особисте рішення виконувати свій обов’язок на практиці й перестати гнатися за репутацією та вигодою.

Після цього я став скромнішим у виконанні своїх обов’язків. Навіть коли мені доручали роботу загального характеру й доводилося виконувати непримітні, випадкові завдання, я з готовністю підкорявся, знаючи, що оскільки Бог дав мені шанс покаятися, то я повинен виконувати свій обов’язок на практиці. Незабаром після цього було запущено новий відеопроєкт, і, на мій подив, завідувати ним усі обрали мене. Я дуже дорожив цією можливістю й старанно вивчав і шукав відповідні принципи. Через деякий час фільм почав складатися, і, зважаючи на те, як усе виходило, я був задоволений собою. Моя пристрасть до імені та статусу спалахнула знову. Я подумав: «Можливо, мене й відсторонили від посади керівника, але для талановитої людини завжди настає зірковий час. Я маю скористатися цією можливістю, щоб задіяти свої сильні сторони й довести свій талант». Я міркував так: «Можливо, Ліза краща за мене в спілкуванні на основі істини та вирішенні проблем, але в мене є перевага, коли йдеться про професійні навички. Якщо я присвячу цьому час і створю добре відео, усі побачать покращення в мені і, можливо, мене знову оберуть керівником, і я зможу обійти Лізу».

Одного разу я почув, що робота рухається повільно, і керівник обтинає людей за те, що відео порушують принципи. Почувши про це, я відчув деяку зловтіху. «Ну от, робота над відео не покращилася, відколи мене звільнили. Справи тут ідуть гірше, ніж раніше. Раніше я міг виявляти проблеми й пропонувати ідеї, тож буде краще, якщо зараз у них нічого не буде виходити. Вони розуміють, що не тільки я не справлявся зі своєю роботою, але й Ліза теж». Пізніше я дізнався, що Ліза останнім часом мала поганий стан – у її спілкуванні на зборах взагалі не було світла, а інші люди були змучені проблемами й стали негативними. Я подумав: «Якщо так і далі піде, можливо, до роботи над відео виникнуть серйозні питання, і Лізу звільнять. Можливо, тоді мене оберуть керівником, і я зможу продовжувати наглядати за цією роботою». Тому я продовжував працювати над відео, водночас уважно стежачи за ситуацією з Лізою. Коли я почув, що Ліза винесла урок із того, як із нею розібралися й обітнули її, що її стан покращився, а брати й сестри осягнули певні принципи через невдачі та поразки й домагаються кращих результатів, я відчув себе дещо розчарованим і пригніченим. Моє невдоволення посилилося ще більше, коли на зібранні Ліза вела бесіду про свої здобутки й досвід за цей час, і отримала загальне схвалення. У мені роїлися заздрісні й сповнені ненависті думки. Мені здавалося, що надії на повернення в мене немає. Після цього я не міг знайти мотивацію й став працювати над відео без ентузіазму. Через кілька днів відео було готове. Але, на мій подив, моя керівниця під час перегляду помітила в ньому велику проблему, доручила комусь іншому його редагування й більше не доручала мені жодних обов’язків. Я був до такого взагалі не готовий. Роботу над відео – єдине, у чому я міг виділитися, у мене відібрали. Коли всі брати й сестри були зайняті своїми обов’язками, мені нічого було робити, і я стирчав, як більмо на оці. Я почувався по-справжньому жахливо – мені було самотньо, я відчував пригніченість, змученість, я дуже страждав. Я слізно молився Богу: «Боже милий, я знаю, що саме по Твоїй праведності я опинився в цій ситуації. Після звільнення я не займався самоаналізом і не пізнавав себе, замість цього я просто шукав способи повернути втрачені позиції й відзначитися. Я був злісним і зарозумілим, я викликав у Тебе огиду. Тепер я не можу виконувати жодних обов’язків і став нахлібником у церкві. О Боже, я більше не хочу гнатися за репутацією й вигодою. Прошу, просвіти мене й дозволь знайти істинне знання про себе, щоб я зневажив і зрікся себе, і перестав братися за старе».

Після цього я натрапив на ще один уривок із Божих слів: «Антихристи вважають свій власний статус і репутацію важливішими за будь-що інше. Ці люди не тільки нещирі, лукаві й нечестиві, а й надзвичайно порочні. Що вони роблять, коли виявляють, що їхній статус знаходиться під загрозою, або коли вони втратили своє місце в серцях людей, коли вони втрачають схвалення й прихильність цих людей, коли люди більше не шанують і не поважають їх, і вони впали в ганьбу? Вони раптово змінюються. Щойно вони втрачають свій статус, у них зникає бажання виконувати будь-який обов’язок, усе, що вони роблять, стає неякісним, і в них немає жодного інтересу що-небудь робити. Однак це не найгірший прояв. Що є найгіршим проявом? Щойно ці люди втрачають свій статус, і ніхто не поважає їх, і вони нікого не зваблюють, назовні з них вириваються ненависть, заздрощі та мстивість. Вони не мають не тільки страху Божого, але й анінайменшого послуху. Більше того, у глибині душі вони, як правило, ненавидять дім Божий, церкву, керівників і працівників; вони прагнуть, щоб робота церкви зіткнулася з проблемами або зайшла в глухий кут; вони хочуть сміятися над церквою, а також над братами й сестрами. Вони також ненавидять кожного, хто шукає істину й боїться Бога. Вони нападають і знущаються над тим, хто вірний своєму обов’язку й готовий платити певну ціну. Таким є характер антихристів, і хіба він не порочний? Це явно злі люди; антихристи за своєю сутністю – злі люди. Навіть коли зібрання проводяться в онлайн-режимі, якщо вони бачать, що зв’язок хороший, вони тихо лаються й кажуть собі: “Сподіваюся, що зв’язок зникне! Я сподіваюся, що зв’язок зникне! Буде краще, якщо ніхто не зможе чути проповіді!”. Що це за люди? (Дияволи.) Вони – дияволи! Вони однозначно не є людьми Божого дому» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина друга). Бог викриває порочність природи антихриста. Щойно антихрист втрачає свій статус і підтримку інших людей, він не тільки починає виконувати свої обов’язки формально, але й сповнюється ненависті, заздрості й прагнення помсти; він пристрасно бажає, щоб у роботі церкви виникли проблеми, аби могти злобно насміхатися над домом Божим та іншими. Я побачив, що моя поведінка була такою самою, як та, яку відкрив Бог. Після звільнення й втрати статусу я став заздрісним і мстивим. Коли я дізнався, що в роботі, за якою наглядала Ліза, виникли проблеми, і з нею розібралися, я потай радів і не міг дочекатися, коли виникне серйозна проблема, через яку Лізу звільнять, а я займу її місце. Коли я почув, що стан Лізи покращився, що люди щось засвоїли, і в роботі церкви намітився поворот на краще, я відчув пригнічення. Я поводився точно так само, як антихрист. Тільки антихристи й диявол-сатана ненавидять Бога та істину, сподіваючись, що робота церкви застопориться, усі стануть негативними, втратять Боже спасіння і врешті зійдуть у пекло разом із ними. Незважаючи на те, що я був членом церкви, отримував надзвичайно щедре живлення від Божих слів, я прагнув репутації та статусу замість істини, порушував церковну роботу й не каявся. І оскільки моя жадоба статусу не була задоволена, я сподівався, що в церковній роботі виникнуть проблеми, щоб Ліза не виглядала кращою за мене. Це були отруйні, огидні думки. Люди в домі Божому мають бути єдині серцем із Богом. Вони радіють, коли ще більше людей прагнуть істини, належним чином виконують свої обов’язки та уважні до волі Божої. Коли роботі церкви заважають, вони роблять усе, щоб підтримати цю роботу. Однак що стосується мене, то я бачив, що у створенні відео виникають проблеми, що люди стають пасивними, але не допомагав їм розв’язувати їхні проблеми й навіть злісно сміявся над ними. Коли їхній стан поліпшився, і робота над відео почала покращуватися, я насправді відчув себе нещасним. Мої думки були справді сповненими отрути. Я зовсім не захищав роботу церкви й був негідний місця в домі Божому. Наскільки безсоромним я був, думаючи, що мене мають зробити керівником?

Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів, який допоміг мені зрозуміти свій сатанинський характер. Всемогутній Бог говорить: «Нехай ніхто не думає про себе як про досконалого, видатного, благородного або такого, що вирізняється з-поміж інших; усе це викликано гордовитим характером людини і її невіглаством. Завжди вважати себе відособленим – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не бути здатним прийняти свої недоліки й ніколи не бути здатним дивитися у вічі своїм помилкам і невдачам – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за тебе або бути кращими за тебе – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за посадою або кращими за тебе – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим мати кращі думки, пропозиції та погляди, ніж у тебе, і, коли ти виявиш, що інші кращі за тебе, ставати негативно налаштованим, не бажати говорити, почуватися стражденним і пригніченим, засмучуватися – це наслідок гордовитого характеру. Гордовитий характер може призвести до того, що ти захищатимеш свою репутацію, не будеш спроможним приймати виправлення з боку інших, дивитися у вічі своїм вадам і приймати власні невдачі й помилки. Більше того, коли хтось кращий за тебе, це може викликати появу ненависті й ревнощів у твоєму серці, і ти можеш відчувати себе скованим, через що ти не бажатимеш виконувати свій обов’язок і станеш недбалим у його виконанні. Гордовитий характер може привести до виникнення у тебе таких практик і поведінки» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Принципи, якими слід керуватись у своїй поведінці»). Я проаналізував себе у світлі Божих слів: причина, через яку я завжди намагався змагатися з Лізою, була в тому, що я не розумів свій пихатий характер і не знав, із чого я насправді зроблений. Увесь цей час я вважав себе компетентним і дуже досвідченим. Я пишався цим і вважав, що в цих сферах я сильніший за Лізу. Я думав, що цих умінь і навичок буде достатньо, щоб добре виконувати роботу, а тому, коли Ліза домоглася кращих результатів у виконанні обов’язків, ніж я, і керівник вищої ланки передоручив їй частину моїх обов’язків, я засмутився й подумав, що вона ж нічим не краща за мене. Я навіть хотів повернутися на посаду після звільнення. Озираючись назад, я побачив, що був просто краще знайомий з роботою, мав більше досвіду й міг дати пораду щодо створення відео, але це не означало, що я годжуся для керівної посади. Основне завдання керівника – вести інших у тому, щоб люди їли й пили Божі слова та входили в істину, і вирішувати всі проблеми, що виникають у церкві, забезпечуючи нормальний перебіг церковної роботи. Але на керівній посаді я не вирішував практичних питань. Коли керівники груп розходилися в думках, часто сперечалися, і ніхто з них не хотів відступити, я не знав, як спілкуватися на основі істини, щоб вирішити проблему й відновити гармонію. Також, коли деякі брати й сестри ставали пасивними, коли вони потребували спілкування на основі Божих слів, які б підтримали їх, мого досвіду було недостатньо, моєму спілкуванню бракувало глибини, і я не вирішував їхніх проблем. Я не мав належного рівня в усіх аспектах церковної роботи. Можливо, Лізі трохи бракувало навичок, але вона могла вирішити будь-які труднощі, що виникають у церковній роботі. Вищий керівник передоручив їй частину роботи заради блага церкви, але я був занадто зарозумілий і погано уявляв власні можливості. Я був явно не рівня Лізі, але все одно вважав, що це не так, і не поступався, а постійно змагався з нею. Я був такий безпідставно самовпевнений! Після цього я побачив такий уривок із Божих слів: «Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, тому що таке прагнення – це сатанинський характер, це неправильний шлях, породжений розбещенням сатаною; це те, що Бог засуджує, і це саме те, що Бог судить і вичищає. Бог ніщо так не зневажає, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись здобути його собі. І хіба за своєю природою все це не вороже Богові? Статус не визначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя та в кінцевому підсумку змушує їх стати прийнятним Божим творінням, маленьким і незначним Божим творінням, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей. І тому не має значення, з якої точки зору це розглядається, прагнення до статусу – це глухий кут. Яким би обґрунтованим не було твоє виправдання щодо прагнення до статусу, цей шлях однаково неправильний, і Бог не схвалює його. Яких би зусиль ти не докладав або наскільки б велику ціну ти не платив, якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дасть, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й вигнано, що є глухим кутом» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Прочитавши це, я жахнувся своїх вчинків, особливо після прочитання розділу, у якому було сказано: «Якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дасть, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й вигнано, що є глухим кутом». Через Божі слова я побачив, що праведний характер Бога не терпить образ. Церква надала мені можливість виконувати цей обов’язок, щоб я навчився шукати істину у своєму обов’язку, і врештістав би гідною створеною істотою. Але замість цього я постійно гнався за статусом. Чи не йшов я свідомо проти Божих вимог? Бог зневажає це найбільше. Незважаючи на те, що в церкві я довгий час виконував ці обов’язки, коли мене попросили створити відео, я не зміг зробити це добре. Коли під час мого керівництва ми досягали хороших результатів у відеороликах, це було виключно завдяки проводу Святого Духа й зусиллям нашої команди, а не моєму внеску. Але для мене ці досягнення були, як корона на голові, і я не дозволяв іншим вкрасти мою славу, невтомно змагався за репутацію та вносив хаос у церковну роботу. Усе, що я робив, було злом, противним Богу й огидним Йому. І тут я згадав сестру, напарником якої був рік тому. Вона мала сильне прагнення до статусу й репутації, чіпко трималася за свої повноваження. Вона придушувала, накидалася на всіх, хто загрожував її становищу, і навіть постійно підривала роботу церкви, щоб захистити свій статус. У підсумку її було викрито як антихриста за всі її злодіяння й вигнано. Що стосується мене, то я очевидно не займався практичною роботою, але все одно прагнув змагатися, що порушувало роботу, заважало їй. Якби я не розкаявся, а продовжував у тому ж дусі, то, найімовірніше, був би вигнаний Богом. Усвідомивши це, я звернувся до Бога з молитвою: «О Боже, церква дала мені можливість готуватися до керівної роботи, але я не виконував свої обов’язки і не йшов правильним шляхом, а гнався за репутацією та вигодою. Усі мої думки й вчинки були злом, і якщо я буду покараний, то це буде повністю заслуженим. Боже милостивий, я більше не хочу жити так огидно. Я готовий покаятися й почати все заново!»

Кілька днів потому моя керівниця надіслала повідомлення, у якому написала, що мені доручено роль у відео з гімном, і просила мене спершу вивчити гімн. Я дуже зрадів, коли побачив це повідомлення. Я від щирого серця подякував Богові за те, що Він дав мені ще один шанс. Гімн, який мені належало вивчити, називався «Божа жалість до людства». Я прочитав такі слова Бога: «Хоча місто Ніневія повнилося такими ж розбещеними, злими й жорстокими людьми, як і Содом, через їхнє покаяння Божі почуття змінилися, і Він вирішив їх не знищувати. Оскільки те, як ніневітяни сприйняли Божі слова та настанови, показало ставлення, яке різко контрастувало зі ставленням мешканців Содому, і оскільки ніневітяни чесно підкорилися Богові та відверто покаялись у своїх гріхах, а також у всьому поводилися правдиво та чистосердечно, Бог знову виявив Своє сердечне милосердя та змилувався над ними. Те, що Бог дарує людству, і Його милосердя до людства не може скопіювати ніхто, і жодна людина не може володіти Божою милістю, Його терпимістю чи Його щирими почуттями до людства» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»). Через слова Бога я побачив Його намір спасти людство. Бог розгнівався й хотів знищити жителів Ніневії через їхню зіпсованість і зло, але коли ніневітяни щиро покаялися перед Богом, Він стримав Свій гнів і не став їх знищувати. Завдяки цьому я зрозумів, що Бог цінує щире покаяння людей. Незважаючи на те, що я порушував церковну роботу й чинив переступ, Бог не вигнав мене. Він використав моє звільнення, те, що зі мною розбиралися й обітнули мене, щоб змусити мене задуматися. Усе це було Боже спасіння. Я не міг далі жити в жалю й пасивності. Я мав покаятися перед Богом, шукати істину й позбутися свого розбещеного характеру – не робити більше зла й не чинити опір Богові.

Одного разу, під час молитовної посвяти, я прочитав уривок із Божих слів, який вказав мені шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «Відмовитися від репутації та статусу непросто: це залежить від людей, які шукають істину. Тільки зрозумівши істину, людина може пізнати саму себе, чітко побачити марність гонитви за репутацією та статусом і визнати істину про розбещеність людства. Тільки тоді можна по-справжньому відмовитися від статусу й репутації. Людині нелегко позбутися свого зіпсованого характеру. Можливо, ти визнав, що тобі бракує істини, у тебе багато вад і ти виявляєш надто багато зіпсованості, але не докладаєш жодних зусиль задля пошуку істини й лицемірно маскуєшся, змушуючи людей вважати, що ти можеш зробити будь-що. Цим самим ти наражаєш себе на небезпеку: рано чи пізно це дасть про себе знати. Ти мусиш визнати, що в тебе немає істини, і бути достатньо сміливим, щоб подивитися реальності у вічі. Ти слабкий, виявляєш розбещеність і маєш усілякі вади. Це нормально: ти звичайна людина, ти не надлюдина й не всемогутній, і ти мусиш це визнати. … Коли в тебе є постійне бажання й прагнення змагатися за статус, тоді ти мусиш усвідомити, до яких поганих наслідків призведе такий стан, якщо його не виправити. Тому не марнуй час, шукай істину, викоріни своє бажання боротися за статус до того, як воно виросте й дозріє, і заміни його втіленням істини в життя. Коли ти практикуватимеш істину, твоє бажання змагатися за статус зменшиться, і ти не втручатимешся в роботу церкви. У такому разі твої дії пам’ятатиме й хвалитиме Бог» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Завдяки словам Бога я побачив, що, щоб по-справжньому відкинути пристрасть до репутації та статусу, необхідно спершу знайти самопізнання, бути здатним активно визнати свої недоліки й дозволити іншим людям побачити своє справжнє становище. Коли бажання змагатися з’являється знову, потрібно усвідомлено молитися Богу, зректися себе й співпрацювати з іншими. Тільки тоді можливо виконувати свій обов’язок належним чином. Я не приділяв уваги роздумам і самопізнанню. Я став украй ревнивим, не хотів активно ділитися своїм станом, і не шукав істину, щоб виправити ситуацію. У результаті моя гонитва за ім’ям і вигодою порушила роботу церкви. Я повинен був діяти відповідно до Божих слів. Після цього я свідомо відкрив свій стан щодо своїх обов’язків і активно прагнув вчитися в тих, із ким я співпрацював. Через деякий час я помітив, що в усіх братів і сестер є певні сильні сторони, яких не вистачало мені самому. Мені стало ще більш соромно за свою зарозумілість і невігластво. Я згадав, як змагався й гнався за репутацією, завдаючи шкоди роботі церкви, і відчув ще більший жаль. Я тихо молився Богу: «О Боже, завдяки тому, що мене викрили й звільнили, я здобув деяке усвідомлення. У минулому я гнався за репутацією й вигодою, не думаючи про інтереси церкви. Я не тільки порушував роботу церкви, а й шкодив своїм братам і сестрам. Я не гідний зватися людиною! Надалі я готовий діяти відповідно до Твоїх слів, вчитися на сильних сторонах інших і гармонійно співпрацювати з людьми у виконанні свого обов’язку».

Пізніше виникли деякі проблеми в новому відеопроєкті, і керівник вищого рівня доручив мені та Лізі вирішити їх разом. Цього разу я не змагався з Лізою в нашому партнерстві. Я активно обговорював із нею проблеми, що виникали, і звертався до неї за порадою, просуваючись уперед тільки тоді, коли ми досягали згоди. Іноді, коли ідеї Лізи були яснішими й проникливішими за мої, я неусвідомлено намагався довести свою правоту. Але я одразу ж розумів, що знову змагаюся, молився Богу й зрікався себе, приймав пропозиції Лізи й старанно міркував і шукав, зважаючи на них. Я усвідомив, що ідеї Лізи дійсно кращі за мої і зміг прийняти їх усією душею. Я відчув себе дуже спокійно й невимушено, йдучи так шляхом практики. Божі слова навчили мене, як добре співпрацювати й жити за образом людської сутності.