Оучжень (М’янма)

Невдовзі після того, як я прийняла Божу роботу останніх днів, я почала практикувати полив новонавернених. Оскільки я виявляла ентузіазм і активність, то досягла деяких результатів у своєму обов’язку і була обрана лідеркою групи. Пізніше, я стала євангельською дияконесою. Мої брати й сестри казали, що попри мій молодий вік, я була надійною, відповідальною й наполегливо виконувала свій обов’язок. Це дуже лестило моєму марнославству. У жовтні 2020 я стала церковною лідеркою, що змусило мене ще сильніше відчути, що в серцях моїх братів і сестер я була здібною людиною, яка шукала істину. Незабаром вища лідерка домовилася, щоб сестра Олівія працювала зі мною. Ознайомлюючи її з роботою, лідерка говорила про деякі проблеми в нашій церкві. Почувши про це, сестра Олівія сказала: «Ми маємо знайти корінь проблеми і швидко її вирішити. Інакше це шкодитиме роботі церкви». Я почувалася присоромленою, коли вона це сказала, бо хвилювалася, що сестра Олівія дивитиметься на мене зверхньо через те, що в моїй роботі є ці проблеми. У наступні кілька днів сестра Олівія досліджувала реальну ситуацію в церкві. Потім перед кількома співробітниками, братами й сестрами вона сказала мені: «Євангельський диякон та деякі керівники груп, з якими я зустрілася за минулі два дні, не зносять тягар. Коли у новонавернених є переконання і труднощі, керівники груп не вирішують їх і не шукають, а натомість загрузають у труднощах. Таким чином вони не можуть добре поливати новонавернених». Я відчула невеликий опір, коли почула її слова, Оскільки та було кілька керівників груп, на чиєму розвитку я зосередилася. Якщо вірити їй, жоден із них не був хорошим, тож я відчула, що вона, можливо, надто вимоглива. Я подумала: «Ти тільки прибула й не знаєш специфіку ситуації, а вже почала чіплятися до недоліків. Ти хочеш показати, що несеш тягар і можеш знайти проблеми? Чи ти просто намагаєшся справити враження, бо ти тут нова? Якщо ти й далі вишукуватимеш проблеми в моїй роботі, ти зруйнуєш мій хороший імідж в очах моїх братів і сестер». Я стримала свій гнів і сказала: «Ти права щодо цих питань. Проте і керівники груп, і євангельський диякон стикаються з практичними труднощами, тож іноді подальша робота не виконується добре, і ми повинні це розуміти». Почувши це, вона сказала: «Ці труднощі можна вирішити шляхом спілкування про істину. Якщо вони можуть прийняти істину і зрозуміти Божу волю, вони нестимуть тягар і будуть відповідальними у своєму обов’язку. Ключове те, чи ми спілкуємося про істину заради вирішення проблем». Але я не сприйняла це належним чином і ще більше розлютилася. Я поцікавилася: «Ти вважаєш, що я не можу спілкуватися про істину?» Мій погляд на сестру Олівію цілковито змінився. Я більше не сприймала її як свою партнерку й помічницю, але як суперницю. Я думала, якщо так триватиме далі, то рано чи пізно вона очолить роботу, але лідеркою була я, а вона була тут, тільки щоб співпрацювати зі мною. Вона була кращою, ніж я, в усьому й завжди соромила мене. Як я можу мати гідність за таких обставин? І що подумають про мене мої брати й сестри? Після цього я більше не хотіла працювати й розмовляти з нею. Одного разу на зустрічі з колегами ми прочитали Боже слово, яке викривало тих неправдивих лідерів, що не виконували практичної роботи, і сестра Олівія спостерегла в цих словах себе і зрозуміла, що вони про неї, сказала, що вона вже якийсь час у церкві, але оскільки не виконувала практичної роботи, труднощі новонавернених не були вирішені вчасно, тож вони загрузли в труднощах і не знали, як практикувати істину, що затримало їхнє зростання в житті. Хоча вона дискутувала щодо самопізнання, для моїх вух це звучало, ніби вона виводила на чисту воду мене через те, що я не виконувала справжньої роботи. Я почала здогадуватися, про що їй йшлося: «Ти говориш про ці проблеми навмисне, щоб усі знали про проблеми в моїй роботі, чи не так? Брати й сестри склали про мене добре враження раніше, а зараз ти викрила мене отак, то хіба це не зашкодить моєму іміджу? Що вони тепер думатимуть про мене?» У ту мить я сильно опиралася й хотіла піти, але відчувала, що чинити так нераціонально, тож змусила себе залишитися до кінця.

Того вечора сестра Олівія прийшла до мене, щоб обговорити вибори нових керівників груп, і запитала в мене, хто знесе тягар, щоб ми могли підвищити його. Коли вона запитала мене про це, я відчула сильний опір. Я подумала: «Чи залишилися відповідні кандидати? Ти вже відкинула найкращих. У наші церкві є проблеми, але ти відкрито говориш про них не тільки тут, а обговорюєш їх із братами й сестрами з інших церков. Тепер вони знають, що я не виконую практичної роботи. Чому ти не думаєш про мої почуття, коли говориш? Гадаю, ти спеціально мітиш у мене!» Я суворо сказала: «Відтоді як ти прийшла, ніхто не зносить тягар». Вона відповіла мені тихим голосом: «То ти вважаєш, що мене тут не має бути?» Я була надто імпульсивною і зрозуміла, що сказане мною неправильне, тож я негайно відповіла: «Ні». Ми обидві помовчали трохи, перш ніж продовжили обговорення роботи. Пізніше, коли я думала про те, що сказала своїй сестрі, я почувалася трохи винною. Я не мала говорити з нею так. Я хотіла перепросити в неї після закінчення обговорення, але була заклопотана роботою, і забула про це.

Пізніше, коли побачила, що вища лідерка консультується з сестрою Олівією щодо всього, я почувалася дуже некомфортно. «Я теж лідерка. Що подумають про мене мої брати й сестри? Чи не скажуть вони, що я нікчемна як лідерка й непотрібна?» Я відчувала, що сестра Олівія стає в центрі уваги замість мене, і я їй заздрила. Я думала: «Якби вона сюди не прийшла, лідерка обговорювала б роботу зі мною». Ще я думала про те, що сестра Олівія тепер панує над усією роботою, вона давно вірила в Бога і зрозуміла більше істини, ніж я. Також вона вказала на проблеми в моїй роботі перед моїми братами й сестрами, тож я не уявляла, що мої брати й сестри думають про мене зараз. Коли я думала про це, то почувалася у кризовій ситуації. Я хвилювалася, що сестра Олівія займе мою керівну посаду. Чим більше я про це думала, тим більше невдоволення відчувала, і в мене виникало бажання помститися їй: «Тебе не турбують мої почуття, тому віднині я не полегшуватиму тобі життя». Пригадую, як одного разу ми обговорювали роботу, і висловивши свою думку, сестра Олівія попросила моєї поради. Я проігнорувала її і знайшла хиби в її організації роботи, сказавши, що це не спрацює, щоб навмисно ускладнити їй усе. Якось ми обговорювали роботу, за яку здебільшого відповідала сестра Олівія. Тоді я знала, як вирішити проблему, але не хотіла висловлювати пропозицію. Я навіть подумала: «Краще, якщо твоя організація провалиться. Тоді всі знатимуть, що ти не в змозі впоратися, і лідерка побачить, що дарма завжди говорить із тобою, а не зі мною». Після цього вона висловила кілька пропозицій, але я їх усі відкинула. Коли я побачила, що вона не знає, як із цим впоратися, і хоче, щоб я дала їй пораду, я помітно пишалася собою. Я подумала: «Ти навіть таку роботу не можеш організувати правильно, а ще маєш нахабство тицяти пальцями в мою роботу». Тоді лідерка помітила, що мій стан неправильний, і нагадала мені, що я маю працювати в гармонії з сестрою Олівією, інакше церковна робота затримається. Після слів моєї лідерки я відчула легкий докір у своєму серці. Коли ми застрягли в нашій роботі, чому я не взяла тягар, щоб вирішити це? Замість цього я зволікала й посміхалася. Я взагалі не берегла роботу церкви. Усвідомивши це, я змінила свій хід думок і брала участь в обговореннях. Але через затримку з попереднім обговоренням, роботу організували дуже пізно. Одного вечора лідерка прийшла до мене, щоб вказати на мої проблеми. Вона сказала: «Твоя жага престижу і статусу надто сильна. Ти змагаєшся із сестрою Олівією за славу. Обговорюючи роботу, ти не приймаєш жодних висунутих нею поглядів. Ти все відкидаєш. Сестра Олівія відчуває, що ти стримуєш її, і не знає, як співпрацювати з тобою. Тобі слід проаналізувати себе». Почувши слова своєї лідерки, я почувалася дуже засмученою й ображеною: «Чому сестра Олівія говорила про мої проблеми за моєю спиною? Якби вона дійсно хотіла допомогти мені, то могла б сказати мені особисто. Тепер лідерка знає про мої проблеми й може усунути мене від виконання обов’язку». Щойно я подумала про це, то відкрила свій стан лідерці. Я навіть запропонувала звільнитися, щоб не затягувати роботу церкви. Коли я вимовила ці слова, це мало не розбило мені серце. Я відчувала, що ось-ось втрачу свій обов’язок. Лідерка сказала мені: «Коли виникають проблеми, ми не можемо уникати їх. Ми маємо шукати істину й аналізувати себе. Те, що сестра Олівія може знайти проблеми в роботі, вказує, що вона може нести тягар. Хіба це не на користь церковній роботі? Чому ти не можеш ставитися до цього правильно? Ти завжди заздриш їй і боїшся, що вона перевершить тебе. Це демонструє, що твоя жага статусу надто сильна». Після спілкування з лідеркою я усвідомила, що моя жага престижу і статусу дійсно була надто сильною. Я мала шукати істину, щоб змінити свій стан. Я не могла більше бути пасивною й опиратися.

Після цього я прочитала уривок із Божих слів і дещо зрозуміла про розбещений характер, який я викрила. «Антихристи вважають, що той, хто їх викриває, просто завдає їм клопоту, тому вони завдають клопоту кожному, хто їх викриває, конкуруючи та борючись із ними. Через свою антихристову природу вони ніколи не будуть добрими до тих, хто їх обтинає або розправляється з ними; вони також не будуть терпіти або зносити тих, хто це робить, і тим більше не будуть відчувати вдячність або хвалити тих, хто це робить. Навпаки, якщо хтось обтинає їх або розправляється з ними та змушує їх втрачати гідність і обличчя, вони таїтимуть ненависть до цієї людини в своєму серці й захочуть знайти можливість помститися їй. Яку ненависть вони мають до інших! Ось що вони думають і що вони відкрито говорять перед іншими: “Сьогодні ти обтинав мене й розправився зі мною, що ж, тепер наша ворожнеча висічена на камені. Ти йди своєю дорогою, а я піду своєю, але я клянусь, що помщуся! Якщо ти зізнаєшся мені у своїй вині, схилиш переді мною голову або станеш на коліна й благатимеш мене, я пробачу тебе, а інакше я ніколи цього не забуду!” Незалежно від того, що говорять або роблять антихристи, вони ніколи не розглядають чиєсь доброзичливе обтинання, або розправу з ними, або чиюсь щиру допомогу як прихід Божої любові та спасіння. Натомість вони розглядають це як ознаку приниження та як момент свого найбільшого зніяковіння. Це показує, що антихристи взагалі не приймають істину, що в їхньому характері пересичуватися істиною та ненавидіти її» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина восьма)»). Бог відкрив, що коли антихристів очищують і розправляються з ними, вони не тільки не приймають цього, але й починають ненавидіти того, хто очищує й розправляється з ними, і хочуть помсти. Я бачила, що антихристи не приймають істину, втомилися від істини й ненавидять її. У минулому, коли я бачила слова «відплата людям», то вважала такий підхід порочним. Я вважала, що не виявляю порочності й не можу так чинити, і що тільки антихристи й лиходії мстяться людям. Я згадала свою поведінку: коли сестра Олівія вказала на проблеми в моїй роботі перед співробітниками, братами й сестрами, я відчула, що мій імідж руйнується, тож почала ставитися упереджено й опиратися їй. Під час зустрічі сестра Олівія зрозуміла, що не виконує практичної роботи на основі Божих слів, а я відчула, що вона навмисно викриває проблеми в моїй роботі, обговорюючи своє самопізнання, тож моє упередження щодо неї тільки зросло. Я навіть напала на неї, сказавши, що ніхто не зносить тягар відтоді, як вона прийшла. Потім, коли помітила, що лідерка завжди обговорює з нею роботу, я відчула, що сестра Олівія краде призначену мені увагу. Щоб помститися їй, я не висловлювала свої розсуди під час обговорення роботи, а коли сестра Олівія ділилася своїми думками і пропозиціями, я знаходила недоліки й відкидала їх, що унеможливлювало прогрес у роботі. Я вважала свою сестру суперницею. Щоб зберегти свою репутацію і статус, я могла навіть напасти на неї і помститися їй. Чи не був виявлений мною характер таким самим, як у антихриста? Крім того, я думала про те, що вона вказувала на справжні проблеми в моїй роботі. Якби я шукала істину, щоб проаналізувати про себе й виправити відхилення, то проблеми можна було б швидко вирішити. Це пішло б на користь нашій роботі. Але я не тільки не прийняла їх, але й хотіла помститися своїй сестрі. Я дійсно не заслуговувала, щоб мене називали вірянкою в Бога!

Пізніше я прочитала ще два уривки з Божого слова, які дали мені змогу краще зрозуміти суть і наслідки такої поведінки. Бог говорить: «Однією з головних рис природи антихристів є порочність. Що означає “порочність”? Це означає, що у них особливо мерзенне ставлення до істини: вони не тільки не підкоряються їй, і не тільки відмовляються її приймати, але навіть засуджують тих, хто обтинає їх і розправляється з ними. Таким є порочний характер антихристів. Антихристи вважають, що той, хто погоджується на розправу та обтинання, вразливий до знущань, і що люди, які завжди розправляються з іншими та обтинають їх, – це ті, хто завжди хоче під’юджувати та цькувати людей. Отже, антихрист буде чинити опір тому, хто з ним розправляється та обтинає його, і спричинятиме цій людині неприємності. І хто б не піднімав тему недоліків або зіпсованості антихриста, або спілкувався з ним про істину й Божу волю, або змушував його пізнати самого себе, він думає, що ця людина переслідує його й дивиться на нього скоса. Він щиро ненавидить таку людину, і помститься їй та ускладнить їй життя. … Які люди мають такий порочний характер? Злі люди. Справа в тому, що антихристи – це злі люди. Тому лише злі люди та антихристи мають такий порочний характер. Коли люта людина стикається з будь-яким доброзичливим напучуванням, звинуваченням, повчанням чи допомогою, її позиція полягає не в тому, щоб виявити вдячність або смиренно прийняти це, а в тому, щоб розлютитися й відчути надзвичайну ненависть, ворожість і навіть бажання помститися» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина восьма)»). «Антихристи вважають свій власний статус і репутацію важливішими за будь-що інше. Ці люди не тільки нещирі, лукаві й нечестиві, а й надзвичайно порочні. Що вони роблять, коли виявляють, що їхній статус знаходиться під загрозою, або коли вони втратили своє місце в серцях людей, коли вони втрачають схвалення й прихильність цих людей, коли люди більше не шанують і не поважають їх, і вони впали в ганьбу? Вони раптово змінюються. Щойно вони втрачають свій статус, у них зникає бажання виконувати будь-який обов’язок, усе, що вони роблять, стає неякісним, і в них немає жодного інтересу що-небудь робити. Однак це не найгірший прояв. Що є найгіршим проявом? Щойно ці люди втрачають свій статус, і ніхто не поважає їх, і вони нікого не зваблюють, назовні з них вириваються ненависть, заздрощі та мстивість. Вони не мають не тільки страху Божого, але й анінайменшого послуху. Більше того, у глибині душі вони, як правило, ненавидять дім Божий, церкву, керівників і працівників; вони прагнуть, щоб робота церкви зіткнулася з проблемами або зайшла в глухий кут; вони хочуть сміятися над церквою, а також над братами й сестрами. Вони також ненавидять кожного, хто шукає істину й боїться Бога. Вони нападають і знущаються над тим, хто вірний своєму обов’язку й готовий платити певну ціну. Таким є характер антихриста, і хіба він не порочний? Це явно злі люди; антихристи за своєю сутністю – злі люди» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина друга)»). Було боляче бачити такі слова як «порочні» й «злі люди», це вселяло страх у моє серце. Я не чекала, що ці слова стосуватимуться мене. Мій імідж був зруйнований, бо моя сестра вказала на проблеми в моїй роботі, тому я напала на неї і мстилася їй, навмисне соромила її під час обговорення роботи і чіплялася до недоліків у її організації роботи. Навіть коли я знала, як вирішити проблему, яку вона мала у своїй роботі, не пояснювала їй, бо хотіла присоромити її і посміятися з неї. Коли лідерка викривала мене й розправлялася зі мною, я не тільки не аналізувала себе, а ненавиділа її за те, що та вказувала мені на проблеми. Я була негативно налаштована й опиралася, зганяла свій гнів на своєму обов’язку та навіть хотіла звільнитися і припинити виконувати свій обов’язок. Я виявила те, що й антихрист – порочний характер! Я вважала так: «Я не нападу, якщо на мене не нападатимуть» і «Якщо ти не люб’язний, не винувать мене у несправедливості». Коли хтось зачіпав мої інтереси й імідж, я ненавиділа їх, нападала на них і мстилася їм. Я пригадала час до того, як повірила в Бога, коли я мала конфлікт із подругою, і вона сказала комусь про мене погане. Я розлютилася і подумала: «Якщо ти не люб’язна, не винувать мене у несправедливості». Я потай сказала тій людині: «Як ти можеш бути такою дурною, щоб добре ставитися до неї? Ти навіть не уявляєш, що вона говорить про тебе погано за твоєю спиною!» Я вважала себе слабкою, якщо не завдавала удару у відповідь після образ. Життя за цією філософією зробило мене егоїстичною й порочною, спотворило моє мислення і зробило мене неспроможною розрізняти добре й лихе. Усвідомивши це, я була шокована й одночасно почувалася жахливо. Якби я не розправилася зі своєю порочністю, я б могла накоїти лише більше лиха, а потім бути відкинутою й вигнаною Богом! Усвідомивши це, я тихо помолилася Богу: «Боже, я думала, що маю добру людську сутність, але суд і одкровення Твого слова показали, що я мала погану людську сутність і що я досить порочна. Я дійсно помстилася своїй сестрі за її люб’язну допомогу. У мене взагалі немає людської сутності! Боже, я хочу покаятися, практикувати істину і змінитися. Будь ласка, направ мене».

Пізніше я прочитала у Божому слові: «Коли хтось проводить трохи часу, здійснюючи нагляд або ведучи спостереження за тобою, або задає тобі детальні запитання, намагаючись провести відверту розмову з тобою та з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть якщо іноді він має трохи жорсткіше ставлення та розправляється з тобою, трішки обтинає тебе, дисциплінує тебе, і дорікає тобі, усе це тому, що в нього сумлінне й відповідальне ставлення до роботи дому Божого. У тебе не має бути негативних думок чи почуттів щодо цього. Що означає, коли ти можеш прийняти нагляд, спостереження і розпитування з боку іншої людини? Що у своєму серці ти приймаєш уважне дослідження Богом. Якщо ти не приймаєш нагляд, спостереження і розпитування людей, спрямовані на тебе, якщо ти чиниш опір усьому цьому, чи ти здатен прийняти уважне дослідження Богом? Уважне дослідження Богом є більш детальним, глибоким і точним, ніж запитання людей; те, що запитує Бог, є більш конкретним, вимогливим і поглибленим, ніж це. Отже, якщо ти не можеш змиритися з тим, що за тобою наглядають Божі обранці, чи не є твої заяви про те, що ти можеш прийняти уважне дослідження Богом, пустими словами? Щоб могти прийняти уважне вивчення та дослідження Богом, ти спершу маєш бути спроможним прийняти спостереження з боку дому Божого, керівників і працівників, а також братів і сестер» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). «Незалежно від того, які в тобі є проблеми або яке розбещення ти виявляєш, ти мусиш роздумувати над собою й пізнавати себе відповідно до Божих слів, або попросити братів і сестер надати тобі відгук про тебе. Найважливіше – це те, що ти мусиш прийняти дослідження Богом і постати перед Ним, щоб попросити Його про прозріння й освічення. Незалежно від того, як ти це зробиш, найкраще, якщо ти заздалегідь з’ясуєш свої проблеми й вирішиш їх, вдавшись до самоаналізу. Що б ти не робив, не чекай, доки Бог викриє тебе, бо тоді буде запізно!» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 7. Вони лихі, підступні та брехливі (частина перша)»). Тільки прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що мої брати й сестри наглядають за мною і направляють мене тільки тому, що вони серйозно й відповідально ставляться до роботи, і я маю взяти це від Бога та навчитися приймати й коритися. Тільки це означає прийняти Боже дослідження й мати серце, що боїться Бога. Коли моя сестра відкрила мої проблеми і вказала мені на них, це мало допомогти й посприяти мені. Мій життєвий досвід був надто поверховим. Новонавернені мали проблеми зі своїми обов’язками, але я не могла спілкуватися про істину, щоб вирішити їх, і часто я просто організовувала роботу й залишала все як є, без подальшого нагляду чи допомоги. Я не могла збагнути принципів організації роботи співробітників, але сестра Олівія розуміла якусь істину й мала чітке бачення деяких питань, тож якби ми співпрацювали в церковній роботі, це не тільки допомогло би в нашій діяльності, але і я могла б навчитися в неї і прогресувати швидше. Лише тоді я зрозуміла, чому Бог вимагає від нас радше співпраці в наших обов’язках, ніж самостійного їх виконання. Це тому, що у людей зіпсований характер, тож нам потрібно наглядати одне за одним, направляти одне одного й допомагати одне одному, щоб уникнути помилок. Думаючи про це, я почувалася особливо винною. Я не могла більше жити заради власного престижу і статусу. Я мала навчитися відмовлятися від себе, приймати нагляд і настанови від інших, співпрацювати зі своєю сестрою, шукати істину й вирішувати проблеми в роботі разом та належно виконувати свій обов’язок.

Після цього я хотіла відкритися сестрі Олівії, щоб викрити і проаналізувати свою розбещеність, і вибачитися перед нею. Я була здивована, коли лідерка відправила мене до іншої церкви виконувати мій обов’язок. Після розставання з сестрою Олівією я відчувала, що багато про що шкодую. Тому я тихо помолилася Богові і сказала, що відтепер я хочу належно виконувати свій обов’язок і зосередитися на виправленні мого зіпсованого характеру. Згодом, у новій церкві, я присвятила себе обов’язку. Пам’ятаю, одного разу сестра Естер, яка відповідала за полив, покликала мене, щоб запитати, як проходять зібрання новонавернених. Сестра Естер дала мені кілька порад: «Ти завжди ходиш на інші зібрання, але рідко приходиш на зібрання новонавернених, тож складається враження, ніби лідерки немає. Ніхто з братів і сестер не знає тебе. Це ускладнює подальше належне спостереження за їхніми станами та труднощами». Її слова приголомшили мене, і я відчула, як у мені підіймається гнів. Я подумала: «Як ти можеш казати, ніби лідерки немає? Чи ти маєш на увазі, що я не виконую справжньої роботи й нікчемна? Ти надто різка! Я ж не байдикую, а стежу за іншою роботою. Якщо ти на чолі цієї групи, то чому не несеш відповідальність за неї? Не одна я маю все робити. Якщо вищі лідери дізнаються про це, чи не вважатимуть вони, що я не виконую практичної роботи? Так не піде. Мені потрібно знайти відхилення у твоїй роботі й поговорити про…» Коли я це подумала, то усвідомила, що мій стан неправильний. Моя сестра вказувала на проблеми в моїй роботі, і замість того, щоб прийняти це й поміркувати, я думала, що вона надто різка, і хотіла знайти проблеми в її роботі, щоб заперечити їй. Я відмовлялася прийняти істину і знову намагалася помститися. Усвідомивши це, я тихо помолилася Богові: «Боже, те, що сестра Естер указала на цей момент мені сьогодні, було Твоїм дорученням, але я мала опір у своєму серці, що йшло всупереч Твоїй волі. Я хочу скоритися й поміркувати про себе». Після молитви я заспокоїлася й почала міркувати про себе. Я усвідомила, що маю проблему: я сильно залежу від сестри Естер. Я відчувала, коли вона очолює полив новонавернених, я можу розслабитися і скласти руки. Як церковна лідерка, я рідко дізнавалася про справжній стан і труднощі новонавернених. Я не виконувала своїх обов’язків. Це дійсно було виявом невиконання практичної роботи. Після цього я сказала сестрі Естер: «Я перебудую свій графік. Я не помічала цієї проблеми раніше, але я хочу це змінити». Пізніше я налагодила контакт із новонаверненими й відвідувала їхні зібрання та запропонувала спілкування, щоб вирішити їхні стани. Виконуючи свій обов’язок так, я почувалася дуже спокійною. Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що практикуючи згідно з Божим словом і навчаючись приймати нагляд, провід, очищення й розправу моїх братів і сестер, я дійсно можу досягти деяких змін.