Наслідки виконання обов’язку напоказ

27 Березня, 2023

Сяомо (Іспанія)

У 2021 році я керувала роботою кількох церков. Вони були створені нещодавно, і вся їхня робота була на початковій стадії. Нашій вищій лідерці доводилося часто приходити, щоб керувати роботою, і вона своєчасно пропонувала спілкування, коли виявляла проблеми. Зокрема, вона багато запитувала про євангельську роботу. Бачачи, що євангельська робота інших церков іде дуже добре, що в них є чимало людей, які досліджують істинний шлях і щомісяця приєднуються до цих церков, я справді заздрила. Я думала, що євангельська робота була дійсно важливою для вищої лідерки, а я сильно відставала в цьому аспекті. Якщо я не зможу виконувати її добре й наша євангельська робота затримається, лідерка обов’язково скаже, що я маю недостатній рівень та не можу виконувати роботу, і звільнить мене. Тож якийсь час я докладала багато зусиль до євангельської роботи, часто спілкувалася з братами та сестрами про те, як ідуть справи, підсумовувала з ними проблеми, щоб знайти рішення, але не запитувала про іншу роботу й не дуже ретельно стежила за нею. З часом ми досягли дещо кращих результатів у нашій євангельській роботі, але ефективність роботи з поливу знизилася. Деякі новонавернені стикалися з труднощами або були занепокоєні своїми пастирями, не отримували підтримки й поливу вчасно, тож стали негативними та перестали відвідувати зібрання. Зауваживши це, я подумала, що нам бракує персоналу для поливу, тож, можливо, слід навчити кількох новонавернених роботі поливальників. Але потім мені спало на думку, що вища лідерка в той час була зосереджена здебільшого на євангельській роботі, й всі інші церкви чудово справлялися з нею. Якщо я не зможу досягти хороших результатів, лідерка обов’язково подумає, що мені бракує здібностей. Я вирішила, що мені слід і далі зосереджувати свою енергію на євангельській роботі. З цим на думці я не надто замислювалася про вирощування новонавернених. Пізніше, коли лідерка перевірила нашу роботу, вона виявила, що ми не навчали новонавернених останніми місяцями, а нових членів церкви не поливали вчасно. Вона розлючено сказала: «Божий дім раз у раз вимагав, щоб ми вирощували новонавернених. А ти призупинила таку важливу частину нашої роботи – чому?» Вона зняла з мене відповідальність за роботу з поливу. Я була мов у тумані, але подумала: добре, що я більше за це не відповідаю. Церковної роботи було так багато, і я не могла встигати скрізь, тож, взявши на себе відповідальність тільки за євангельську роботу, я могла виконувати її добре. Я взагалі не усвідомлювала, що проблема в мені. Аж до моєї духовної молитви наступного дня я не розуміла, що моя відповідальність за щось таке важливе, як полив новонавернених, має містити урок для мене. Мені довелося по-справжньому проаналізувати себе у цьому світлі. Я промовила тиху молитву до Бога у своєму серці, просячи Його просвітити й направити мене у самопізнанні. Після молитви я зрозуміла, що зосереджувалася лише на роботі, яку нещодавно перевіряла моя лідерка. Якщо лідерка чогось не згадувала, я не звертала на це уваги, навіть якщо проблема виникала в моїй сфері відповідальності. Хіба я не працювала на позір? Пізніше я знайшла дещо відповідне у словах Божих. Всемогутній Бог говорить: «Деякі церкви є особливо повільними в поширенні роботи Євангелія, і це просто тому, що неправдиві керівники недбало ставляться до своїх обов’язків і роблять надто багато помилок. Під час виконання різних видів роботи насправді існує багато проблем, відхилень та упущень, які неправдиві керівники мають вирішувати, усувати та виправляти – але оскільки в них немає почуття тягаря, оскільки вони можуть тільки грати роль державного чиновника й не виконують жодної реальної роботи, вони зрештою спричиняють катастрофічний безлад. Члени деяких церков втрачають єдність, і вони підривають одне одного, стають підозрілими й настороженими одне до одного; вони також починають хвилюватися й боятися, що дім Божий вижене їх. Коли неправдиві керівники стикаються з такою ситуацією, вони не виконують жодної конкретної роботи. Неправдивих керівників аніскілечки не засмучує те, що їхня робота залишається в паралізованому стані; вони не можуть змусити себе виконувати будь-яку реальну роботу, а натомість чекають, доки Вишній не надішле накази, пояснюючи, що їм робити, а чого не робити, неначе їхня робота виконується лише для Вишнього. Якщо Вишній не передає жодних конкретних вимог і не віддає прямих наказів або команд, то вони нічого не роблять і є недбалими й поверховими. Однак вони роблять все, скільки б не доручив їм Вишній, рухаючись, коли їх спонукають, і залишаючись бездіяльними, недбалими й поверховими без спонукання. Яким є неправдивий керівник? Якщо узагальнити, то він не виконує практичну роботу, а це означає, що він не виконує свою роботу як керівник. Він надзвичайно занедбує критично важливу, фундаментальну роботу: він нічого не робить. Ось яким є неправдивий керівник» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Зі слів Божих я зрозуміла, що неправдиві лідери вкладають усе можливе в роботу, яка дозволяє їм гарно виглядати. Вони просто роблять те, на чому наполягають їхні лідери, або те, що всі бачать. Якщо лідер чогось не наказує, навіть якщо ця робота вже страждає, на це закривають очі або просто роблять абияк. Такі люди взагалі не підтримують церковну роботу у своєму обов’язку й не виконують жодної практичної роботи. У них немає ні людської сутності, ні характеру, вони не шукають і не люблять істину. Навіть виконуючи обов’язок, вони просто заважають та чинять лихо. Раніше я ніколи не відчувала, що не маю доброї людської сутності, але потім побачила, що перебуваю в цьому стані. Я думала про те, як виконувала свій обов’язок. Я бачила, що вища лідерка дійсно віддає перевагу євангельській роботі, і вона давала мені багато вказівок і допомоги в ній, оскільки я не була визначною в цьому, тож я хвилювалася, що мене звільнять, якщо я продовжуватиму борсатися в цьому. Щоб зберегти свою посаду, я почала більше зосереджуватися на євангельській роботі й ігнорувати інші аспекти нашої роботи. Тоді я припускала, що інші речі належать до моєї компетенції, і я маю стежити за ними, але також вважала, що оскільки лідерка не запитує про них, вони не такі вже й важливі, тож я їх не робила. Я просто виконувала роботу, якої вимагала лідерка, ту, яка піде на користь моєму імені та статусу. Я геть не зважала на Божу волю. Я не несла відповідальність лідерки у своєму обов’язку. Я просто робила щось на позір, щоб моя лідерка була достатньо задоволена. Таке ставлення до мого обов’язку вже вплинуло на мою роботу. Дім Божий багато разів спілкувався про те, що ми маємо поливати й вирощувати нових віруючих з хорошим рівнем, щоб вони могли виконувати обов’язок. Це сприяло б поширенню Євангелія Царства. Але я не виконувала цю важливу роботу протягом двох чи трьох місяців, що серйозно затримало нашу роботу. Це було лихе діяння. Було дуже прикро думати про це так. Я помолилася Богу: «О Боже, я була такою неправдивою та хитрою. Я просто працювала, щоб виглядати добре, і я затримала роботу церкви. Боже, я хочу покаятися!»

Опісля я прочитала кілька слів Божих, що викривають характери антихристів, і ті слова допомогли мені зрозуміти себе. Всемогутній Бог говорить: «Ось яким є ставлення антихристів до втілення істини в життя: коли це вигідно для них, коли всі будуть хвалити їх за це й захоплюватися ними, вони обов’язково зроблять послугу й докладуть деяких символічних зусиль про людське око. Якщо втілення істини в життя не приносить їм жодної користі, якщо ніхто не бачить, і керівники вищого рівня не присутні, то в такі моменти не може бути й мови про те, щоб вони практикували істину. Втілення ними істини в життя залежить від контексту, від часу, від того, чи робиться це публічно, чи поза увагою інших, від того, наскільки великою є вигода; вони надзвичайно кмітливі й винахідливі, коли мова йде про такі питання, і неотримання жодної вигоди або неможливість виставити себе напоказ для них неприйнятні. Вони не виконують жодної роботи, якщо їхні зусилля не визнають інші, якщо ніхто не бачить, скільки б вони не робили. Якщо робота організована безпосередньо домом Божим, і в них немає іншого вибору, окрім як виконувати її, вони все одно беруть до уваги, чи піде вона на користь їхньому статусу й репутації. Якщо вона є сприятливою для їхнього статусу й може покращити їхню репутацію, вони вкладають у цю роботу все, що в них є, і добре справляються з нею; вони відчувають, що вбивають двох зайців одним пострілом. Якщо робота не приносить користі для їхнього статусу чи репутації і якщо неналежне виконання роботи може дискредитувати їх, вони шукають спосіб або виправдання, щоб уникнути її виконання. Незалежно від того, який обов’язок вони виконують, вони завжди дотримуються одного принципу: вони мають отримати якусь користь. Вид роботи, який найбільше подобається антихристам, – коли з їхнього боку немає жодних витрат, коли їм не потрібно страждати або платити жодну ціну, і є користь для їхніх репутації та статусу. Загалом, незалежно від того, що вони роблять, антихристи в першу чергу враховують свої власні інтереси й діють лише після того, як усе продумали; вони не підкоряються істині по-справжньому, щиро й абсолютно без компромісів, але роблять це вибірково та за певної умови. Що це за умова? Йдеться про те, що їхні статус і репутація мусять бути захищені й вони не мають понести жодних утрат. Тільки після виконання цієї умови вони вирішать і виберуть, що робити. Тобто антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до принципів істини, Божих доручень і роботи Божого дому, або як мати справу з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як виконати Божу волю, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо виконання якоїсь роботи відповідно до принципів істини приносить користь роботі церкви й братам та сестрам, але може призвести до того, що постраждає їхня власна репутація, і багато людей зрозуміють їхній справжній духовний стан та дізнаються, якими є їхні справжні природа й сутність, тоді вони безумовно не будуть діяти відповідно до принципів істини. Якщо виконання практичної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо них високу оцінку, поважати їх і захоплюватися ними або наповнить їхні слова владою і змусить більше людей підкорятися їм, тоді вони вирішать чинити в такий спосіб; у протилежному разі вони ніколи не приймуть рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такими є природа й сутність антихристів. Хіба це не егоїстично й огидно?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). «Антихристи – підступний народ, чи не так? Вони все роблять хитруючи та прораховують вісім-десять разів, а то й більше. Їхні голови забиті думками про те, як забезпечити собі стабільніше становище в юрбі, як покращити свою репутацію та підвищити престиж, як вислужитися перед Вишнім, як зробити так, щоб брати й сестри підтримували, любили та поважали їх, і щоб досягти цих результатів, антихристи зроблять що завгодно. Якою дорогою вони йдуть? Для них інтереси Божого дому, інтереси церкви, робота Божого дому – не головне, а тим більше не щось, чим вони переймаються. Як вони думають? “Ці речі жодним чином мене не стосуються. Кожен сам за себе, а невдах під три чорти; люди мають жити для себе, для своєї репутації та статусу. Це найвища мета, яка тільки може бути. Якщо хтось не знає, що треба жити для себе й захищати себе, то він йолоп. Якби мене попросили чинити згідно з принципами істини та підкорятися Богу й порядкам Його дому, то моє рішення залежало б від того, чи буде для мене від цього якась користь і чи будуть якісь переваги. Якщо непокора порядкам Божого дому означатиме, що мене можуть вигнати та я втрачу можливість здобути благословення, то я підкорюся”. Отже, заради захисту власної репутації та статусу антихристи часто йдуть на певні компроміси. Можна сказати, що заради статусу антихристи здатні терпіти будь-які страждання, а заради гарної репутації – платити будь-яку ціну. Для них прислів’я “велика людина знає, коли поступитися, а коли ні” звучить правдиво. Це логіка сатани, хіба ні? Це сатанинська філософія життя у світі, а також сатанинський принцип виживання. Це вкрай огидно!» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина друга). Зі слів Божих я зрозуміла, що антихристи за своєю природою хитрі й оманливі; вони страшенно егоїстичні та підлі. У своєму обов’язку, вони думають лише про власне ім’я та статус і ставлять свої інтереси на перше місце. Якщо щось принесе користь їм чи їхній репутації, здобуде похвалу лідерів і підтримку братів та сестер, вони завзято за це візьмуться. Але щодо завдань, виконання яких лідери не помітять, або речей, які не покращать їхні ім’я чи статус, вони не хочуть платити за них ціну. Перш ніж антихристи зроблять щось, вони прораховують, як захистити свою репутацію і статус, та як максимізувати власну вигоду. Вони ніколи не думають про підтримку роботи церкви. Розмірковуючи над тим, як я чинила, я побачила, що виявила такий самий характер, як у антихриста. У своєму обов’язку я не думала про те, що принесе користь роботі церкви, і не підтримувала роботу церкви. Натомість я просто внутрішньо розраховувала, що справить на мою лідерку добре враження, як потурати їй і не дати їй побачити моїх вад, щоб утриматися на своїй посаді. Коли я помітила, що лідерка багато розпитує про євангельську роботу, то подумала, що це важливо для неї, тому, щоб захистити свою посаду, зробила надмірний акцент на євангельській роботі, намагаючись контролювати цю роботу та вирішувати пов’язані з нею проблеми. Але побачивши, що лідерка якийсь час не звертала уваги на роботу з поливу, я проігнорувала цей аспект своєї роботи. Я відчувала, що навіть якщо я витрачу на це час, усе одно не отримаю похвалу лідерки. Я добре знала, що нам не вистачає поливальників, і наслідки того, що новонавернених не поливали вчасно, вже були помітні, але я все одно не звернула на це уваги, а просто дозволила роботі з поливу страждати прямо під моїм носом. Здавалося, що я дійсно занурена у свій обов’язок і кидаюся робити все, про що попросить лідерка, але насправді я вела власні справи, обманюючи людей і вводячи Бога в оману неправдивим іміджем. Я була егоїстичною, слизькою і хитрою. Я взялася за таку важливу роботу, але на кожному кроці думала й робила розрахунки на власну користь. Я ставилася до свого обов’язку як до плацдарму для досягнення імені та статусу. Я йшла шляхом антихриста – усе, що я робила, було огидним Богові. Зрозумівши це, я усвідомила, що заважала роботі церкви, і моє звільнення не було б невиправданим. Я була такою егоїстичною, хитрою і безвідповідальною, що не була гідною такої важливої роботи. Я відчувала провину й жаль, і що так багато завинила Богові! Я помолилася Богу у своєму серці, кажучи, що, незалежно від того, чи буде лідерка запитувати про щось, якщо це входитиме до сфери моїх обов’язків, я вкладу в це все, що можу, й справді загладжу свої переступи. На мій подив, коли я була готова покаятися перед Богом, лідерка попросила мене знову взятися за роботу з поливу. Я була така зворушена в той момент. Я подумала, що маю дорожити цим обов’язком і більше ніколи не згадувати про своє ім’я та статус. Після цього я поринула у свою роботу. Я розставляла пріоритети з урахуванням терміновості завдань, на які раніше не звертала уваги, цікавилася ними й стежила за ними, знаходила практичні вирішення проблем. Почавши працювати таким чином, я почулася набагато краще.

За кілька днів Божий дім постановив, що церкви мають виконувати роботу з очищення. Мені спало на думку, що я відповідаю за євангельську роботу та полив, що важливо, й не несу основну відповідальність за роботу з очищення. Я вирішила, що про неї може подбати моя напарниця. Тож я на цьому не зосереджувалася. Я просто коротко обговорила зі своєю напарницею, як виконати цю роботу, й попросила її взятися за це. Я ніколи не запитувала в неї про її прогрес чи труднощі в цій роботі. Я здивувалася, коли на зібранні лідерка запитала, як іде робота з очищення. Вона запитувала про іншу церкву, щоб знати, кого вони викинули, як ці люди поводилися, чи стикалися вони з якимись труднощами чи чимось, чого вони не розуміли під час цієї роботи. Я почала нервувати, бо не стежила за роботою з очищення і нічого про неї не знала. Якби мене запитали про неї, я б не мала жодного уявлення, і лідерка, напевно, сказала б, що я не виконую практичну роботу. А якщо б мій обов’язок змінили або мене звільнили? Тоді у мене була лише одна думка: піти та дізнатися про хід проєкту, щойно зібрання закінчиться, підрахувати кількість викинутих, побачити, у кому я не впевнена, й негайно обговорити та прийняти рішення, чи слід їх видалити, щоб я могла дати лідерці базову відповідь, якщо вона зацікавиться. Так вона подумає, що я можу робити реальну роботу. Зібрання закінчилося вже після опівночі, але я все ж хотіла розпитати партнерку про той проєкт. Коли я готувалася зв’язатися з нею, то почувалася трохи збентеженою. Хіба я знову не працювала лише на позір? Таке ставлення до роботи було вкрай поверховим. Якби ми дійшли неправильного рішення та вичистили когось, кого не слід усувати, чи не було б це безвідповідальним щодо життя братів та сестер? Якби я поспішила з цим, не дослідивши ретельно й не зваживши рішення, та ми б викинули не ту людину, це було б не просто безвідповідальністю в моїй роботі, але й завдало б шкоди братам та сестрам. Від цієї думки у мене аж виступив холодний піт, і я мовчазно помолилася: «Боже, я знову почала працювати на позір. Зараз я поспішаю продовжити роботу з очищення. Це не для того, щоб зважити на Твою волю та добре виконати свій обов’язок, а заради моєї репутації та посади. Я знову граю в ігри й обманюю тебе. Боже, я аж ніяк не щира у виконанні свого обов’язку, а просто роблю все, щоб виглядати добре. Усе це огидно Тобі. О Боже, я хочу проаналізувати себе й покаятися перед Тобою». Саме тоді я пригадала нещодавно прочитаний уривок зі слів Божих. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти керівник, то, незалежно від того, за скільки проектів ти відповідаєш, ти зобов’язаний постійно брати участь і ставити запитання, одночасно наглядаючи за ситуацією й оперативно вирішуючи проблеми в міру їх виникнення. Це твоя робота. Отже, чи ти є регіональним керівником, чи районним керівником, чи керівником церкви або будь-яким керівником групи чи наглядачем, після визначення обсягу своїх зобов’язань ти мусиш часто перевіряти, чи ти виконуєш свою частину у цій роботі, чи ти виконав зобов’язання, які мусить виконувати керівник або працівник, яку роботу ти не виконав, яку роботу ти не виконав добре, яку роботу ти не хочеш виконувати, яка робота була неефективною та принципи якої роботи тобі не вдалося осягнути. Це все те, про що тобі слід часто розмірковувати. Заразом ти маєш навчитися спілкуватися з іншими людьми й ставити їм запитання, а також мусиш навчитися визначати в Божих словах і влаштуваннях щодо роботи план, принципи й спосіб реалізації. Що ж стосується будь-якого влаштування роботи чи щодо адміністрації, людських ресурсів, або життя церкви, або щодо будь-якого виду спеціальної роботи, якщо воно зачіпає обов’язки керівників та працівників, якщо це зобов’язання, яке ти маєш виконувати і яке знаходиться в рамках твоїх зобов’язань, тоді тобі слід перейматися ним. Само собою, пріоритети слід визначати, виходячи з ситуації, щоб жоден проект не відставав» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Божі слова дуже ясні. Як лідерка, відповідальна за роботу церкви, байдуже, скільки проєктів я контролюю, я маю визначати їх пріоритетність, контролювати їх, цікавитися ними та перевіряти їх, щоб кожен виконувався як слід. Це те, що повинен робити лідер або робітник, і це єдиний спосіб виконувати реальну роботу. Але я вважала, що поки я могла виконати важливу роботу, яка давала відчутні результати, або завдання, про які лідерка запитувала регулярно, – це й була практична робота. Але якщо вища лідерка часто не запитувала про щось, або якщо йшлося про речі, увага до яких не окупалася, я майже над ними не працювала й не стежила за ними. А насправді я мала б докладати максимум зусиль для всього, що входило до моїх обов’язків. Деякі проєкти вже були запущені й деякий час не обговорювалися, але це не означало, що вони зупинилися й не потребують продовження. Я мала розглядати їх відповідно до пріоритету. Якби я ніколи не запитувала про них і це гальмувало б їхній прогрес, це було б безвідповідальністю та відсутністю відданості Богу. Я задумалася про своє ставлення до роботи. Я знала, що робота з очищення справді важлива, але мені здавалося, що це не те, за що я відповідаю в першу чергу, і якщо ця робота буде виконана добре, ніхто не помітить, які зусилля я вклала в неї, тому я не вкладала в неї душу й не ставитися до неї серйозно. Я не мала уявлення про її прогрес. Як тільки лідерка запитала про цю роботу, я кинулася перевіряти. Я хотіла приблизно з’ясувати стан справ, щоб відзвітувати перед лідеркою, коли та запитає про мою роботу, тоді вона не дізнається, що я не виконую реальну роботу, й не звільнить мене. Я грала в ігри й хитрувала, захищаючи своє ім’я та статус і не беручи на себе відповідальність за роботу церкви. Це було лихе діяння.

Після цього я трохи подумала про своє ставлення та виконання свого обов’язку останнім часом. Мені спав на думку цей уривок зі слів Божих: «Коли людина приймає те, що Бог їй доручає, у Бога є стандарт для оцінки того, добрі її вчинки чи погані, чи послухалася людина, чи виконала вона Божу волю й чи відповідає цьому стандарту те, що вона робить. Богу важливе серце людини, а не її дії на поверхні. Це не так, що Бог повинен благословляти людину, поки вона щось робить, незалежно від того, як вона це робить. Це помилкове уявлення, яке люди мають про Бога. Бог дивиться не лише на кінцевий результат справ – Він більше наголошує на тому, яке в людини серце та ставлення в процесі розвитку справ, і Він дивиться на те, чи в серці людини є послух, уважність і бажання догодити Богу» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»). «Хоча кожен готовий шукати істину, увійти в її реальність непросто. Ключовий аспект полягає в тому, щоб зосередитися на пошукові істини й утіленні її в життя. Ти мусиш розмірковувати над цим щодня. З якими б проблемами або труднощами ти не стикнувся, не відмовляйся від утілення істини в життя; ти маєш навчитися шукати істину та здійснювати самоаналіз, і в кінцевому підсумку практикувати істину. Це є найважливішим; що б ти не робив, не намагайся захищати власні інтереси, і якщо ти ставиш власні інтереси на перше місце, ти не зможеш практикувати істину. Подивися на тих людей, які турбуються тільки про власну користь, – хто з них може практикувати істину? Жоден. Усі, хто практикує істину, – це чесні та добросерді люди, які люблять істину. Усі вони люди з совістю й розсудливістю, які можуть відмовитися від своїх власних інтересів, марнославства й гордості, які можуть зректися плоті. Це люди, які можуть втілювати істину в життя. … Люди, які люблять істину, ідуть іншим шляхом, ніж ті, хто її не любить: люди, які не люблять істину, завжди зосереджуються на тому, щоб жити згідно з філософією сатани, вони задовольняються лише зовнішніми проявами доброї поведінки й благочестя, але в їхніх серцях і досі є дикі бажання й жадання, і вони продовжують прагнути до статусу й престижу, продовжують бажати отримати благословення й увійти в Царство; але оскільки вони не шукають істини й не здатні відкинути свої зіпсовані характери, вони завжди живуть під владою сатани. Кожен, хто любить істину, у всьому шукає істину, займається самоаналізом, намагається пізнати себе й зосереджується на втіленні істини в життя; також у його серці завжди є послух Богу і страх Божий. Якщо в таких людей виникають якісь уявлення чи непорозуміння щодо Нього, вони негайно моляться Богові й шукають істину, щоб їх усунути; вони зосереджуються на тому, щоб добре виконувати свій обов’язок, щоб догодити Богові; і вони прагнуть до істини та шукають пізнання Бога, починаючи мати страх Божий у своєму серці та втікаючи від усіх злих вчинків. Таким є той, хто завжди живе в Божій присутності» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Добра поведінка не означає, що характер людини змінився»). У своєму обов’язку я робила все тільки для того, щоб виглядати добре, завжди думала, як завоювати схвалення лідерки, щоб убезпечити свою посаду. Я думала, що дуже розумна, але насправді була дурною. Слова Божі кришталево ясні – Бог дбає про серця людей в їх обов’язку. Він дивиться на те, чи зважають вони на Його волю в ставленні до своїх обов’язків, а не на те, скільки роботи вони, здавалося б, виконують або скільки людей віддають їм шану. Крім того, у церкви є принципи звільнення людей. Нікого не звільняють просто так, за те, що вони не виконували свою роботу протягом короткого часу. Якщо їхні наміри правильні й вони можуть підтримувати роботу церкви, якщо вони просто іноді помиляються через брак досвіду, Божий дім не залишить їх без підтримки й допомоги. Якщо вони дійсно не можуть впоратися з роботою через недостатній духовний рівень, церква доручить їм інший обов’язок. Загалом, головне – мати правильні наміри. Якщо у тебе неправильні наміри у твоєму обов’язку або ти не враховуєш Божу волю, якщо ти просто прагнеш імені та статусу, або хитруєш та обманюєш, щоб лідери цінували тебе, може здаватися, що ти виконуєш роботу, ти можеш страждати й платити ціну, але твої мотиви неправильні, й ти робиш все для себе. Це ніяк не може вважатися виконанням свого обов’язку й не заслуговує схвалення Бога. Я знала, що робота з очищення була важливим проєктом для Божого дому. Розуміння та нагляд за прогресом моїх співробітників були частиною моєї роботи. Мені слід було мати правильне ставлення й виконувати свій обов’язок згідно з принципами. Опісля я пішла поговорити зі своїми колегами про їхній прогрес у роботі з очищення та запитала, з якими труднощами вони зіткнулися. Потім я виконала практичну роботу, щоб допомогти їм провести облік співробітників, і ми відібрали людей, які підходили під умови для очищення. Я відчула полегкість опісля.

Я так багато здобула завдяки всьому цьому досвіду. Раніше я думала, що виконання роботи, яку лідерка вважала пріоритетною і на якій зосереджувалася, – це практична робота. Але завдяки цьому досвіду я переконалася: якщо в мене немає правильних мотивів, але я виконую свій обов’язок заради імені, статусу та захвату інших, чи для того, щоб задовольнити лідерку, це означає, що я роблю роботу на позір, а не виконую свій обов’язок. Тоді скільки б роботи я не виконувала, Бог ніколи цього не схвалить. Коли ми виконуємо обов’язок, Бог піклується про наші серця і дивиться на наше ставлення до свого обов’язку, чи підтримуємо ми роботу церкви, чи можемо застосувати істину на практиці та жити за Його словами. Ось що найважливіше. Я дійшла до розуміння цього цілковито завдяки Божому керівництву. Слава Богу!

Попередня стаття: Як я позбулася брехливості

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Випробування складними умовами

Джуніор (Африка) З малих років я завжди перебував під впливом суспільства. Мені подобалося погоджуватися з іншими людьми в усьому, що я...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger