Лі Сян (США)

Я відповідала за церковну роботу з поливу. Оскільки наша євангельська робота розширювалася й більше людей прийняли Божу роботу останніх днів, я не просто поливала новонавернених, але й підтримувала тих, хто поливав, і допомагала вирішити їхні проблеми. Я не могла впоратися з усім, тому деякі нові віряни не отримали допомоги вчасно й втратили цікавість до зібрань. Мій лідер вирішив, що сестра Кармен працюватиме зі мною, щоб усе йшло, як належить. Я була щаслива це почути. Кармен змогла знайти проблеми в роботі й взялася за тягар в обов’язку. Вона завжди досягала результатів у поливі. Це могло компенсувати мої вади і трохи зменшити навантаження на мене, тому я додала Кармен до команди поливу.

Деякі люди в команді тоді були пасивними, і вона почала спілкуватися про Божу волю, щойно приєдналася до нас, намагаючись мотивувати їх. Вона миттю відповідала, коли члени команди ставили запитання. Мені було некомфортно все це бачити. Я думала, що раніше, коли тільки я їх очолювала, то завжди відповідала на їхні запитання сама, але вона взяла на себе головну роль, залишивши мене в тіні. До того ж вона мала в своєму спілкуванні освітлення, якого не було в мене, тому всі могли подумати, що вона краща за мене. Від цієї думки мені стало дуже неприємно. Я відчувала, що вона відбирає мою роль, тож я виглядаю нижчою від неї в усіх відношеннях, і я не мала до неї добрих почуттів. Потім я перестала читати повідомлення, які вона надсилала команді, і не співпрацювала з нею активно – я її ізолювала. Оскільки я не тримала її в курсі нашої роботи, вона не була знайома з іншими людьми в команді, і вже через кілька днів вона не зрозуміла причину відсутності в людей мотивації. Наша робота не пішла. Я знала, що одразу мала піти й поговорити з членами команди про їхні стани та труднощі в спілкуванні. Але думаючи про те, що Кармен взяла на себе провідну роль, й існує мовчазне розуміння, що головним чином вона виконує роботу, я боялася, якщо я вирішу проблеми людей і все буде добре, усі скажуть, що це завдяки Кармен, і будуть рівнятися на неї. Тоді я б стала невидимою. Тож я тягнула із вирішенням цих питань. Минуло кілька днів, а наша ефективність далі падала. Я бачила, що Кармен здавалася стурбованою, вона продовжувала посилати Божі слова групі, але мене це не хвилювало, я навіть трохи насолоджувалася цим. Мені здавалося, було б краще, щоб у неї не все йшло чудово, тож лідер сказав би, що від неї нема користі й зі мною їй не зрівнятися. Мені було не дуже комфортно з такими думками, але я тоді серйозно не розмірковувала над цим.

Одного разу під час зібрання лідер сказав мені, що наша команда з поливу не справляється, що Кармен хоче дізнатися про новонавернених, тож я повинна додати її до їхніх груп зібрань. Моє серце калатало, коли я почула слова лідера, що маю це зробити. Я думала, що Кармен досвідченіша, ніж я, тож якщо вона приєднається до цих групових зібрань і вирішить проблеми новонавернених дуже швидко, взявшись за нашу роботу, вона зможе отримати мою посаду. Я не хотіла, щоб вона була присутня, і думала, що зможу все вирішити сама. Тому я знайшла виправдання, щоб не додавати її. Після цього я почувалася винною та молилася Богу. Я зрозуміла, що просто захищала своє ім’я та статус, а це не Божа воля. Але я не раділа тому, що Кармен одразу була в кожній групі зібрань, бо боялася, що вона займе мою посаду. Потім мені спало на думку, що те духовенство робить усе, щоб закрити свої церкви, аби захистити свій статус, міцно тримаючи віруючих у своїх руках, не дозволяючи їм досліджувати Божу роботу останніх днів або вітати повернення Господа. Вони ведуть боротьбу з Богом і є антихристами, виявленими Божою роботою останніх днів. Я не дозволяла Кармен втручатися в нашу роботу, щоб захистити свій статус. Хіба ж і я не міцно тримала братів і сестер у своїх руках? Я виступала проти Бога, як і духовенство. Я знала, що мушу зректися себе. Наступного дня я включила Кармен до груп зібрань і почувалася трохи краще.

Попри те, що я додала її до груп зібрань, я не шукала її, щоб обговорити роботу, тому кожна з нас займалася власними справами. Минуло кілька тижнів, а наша робота з поливу досі не йшла добре. Коли лідер запитав мене чому, я не знала, що відповісти. Пізніше я зрозуміла, що ці проблеми – можливо, те, як Бог дисциплінує мене. Але тоді це мені було не ясно. Я вже зрозуміла, що гналася за іменем і статусом і зреклася себе, привівши Кармен у групи, то чому ж я зіткнулася з такою ситуацією?

Потім я прочитала два уривки з Божих слів. «Люди не мають основоположного чи суттєвого розуміння себе; натомість вони зосереджуються на своїх діях і зовнішніх проявах і присвячують їм свою енергію. Навіть якби хтось іноді говорив щось про розуміння себе, воно було б не дуже глибоким. Ніхто ніколи не думав, що він є людиною певного типу або має певний тип природи через те, що зробив учинок певного типу або виявив певну річ. Бог відкрив природу й сутність людства, але люди розуміють, що їхній спосіб дій і їхня манера говорити є помилковими та дефектними, тому практика істини вимагає від людей певних зусиль. Люди думають, що їхні помилки – це всього лише миттєві прояви, які розкриваються неумисно та не є виявленням їхньої природи. Коли люди так думають, їм дуже складно по-справжньому пізнати себе, і їм дуже складно зрозуміти істину й практикувати її. Оскільки вони не знають істини й не жадають її, втілюючи істину в життя, вони лише поверхово дотримуються правил. Люди не вважають свою власну природу занадто розбещеною й думають, що вони не такі погані, щоб їх слід було знищити чи покарати. Однак, згідно з Божими стандартами, розбещеність людей занадто глибока, вони досі далекі від стандарту спасіння, тому що люди виконують тільки деякі дії, які зовні не порушують істину, тоді як насправді вони не практикують істину й не є слухняними Богові» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Розмірковуючи над цим, я зрозуміла, що для самопізнання я маю порівняти свої думки, слова і вчинки зі словами Бога, проаналізувати свою природу, сутність і шлях, яким іду, а потім шукати рішення, яке відповідає істині. Це єдиний спосіб по-справжньому змінитися й покаятися. Якщо ми просто визнаємо, що маємо розбещеність або що ми зробили щось не так, не помічаючи власної природи та сутності, того, наскільки ми глибоко зіпсовані чи наскільки небезпечний наш стан, то ми не жадатимемо пошуку істини та прагнення змінитися, а тим більше щирого каяття. Я бачила, що визнала прагнення до імені та статусу, і що це був опір Богові, але я не розуміла, який характер я виявляю, у чому його суть, і яким шляхом я йду у своєму обов’язку. Зрештою я додала її до груп, але це була лише зміна поведінки без вирішення мого внутрішнього розбещеного характеру, до того ж я насправді не відкинула своє его й не співпрацювала з нею. Як наша робота могла бути успішною? Коли я це зрозуміла, то помолилася, просячи Бога скерувати мене до справжнього пізнання себе.

Було два уривки, які я побачила одного дня на своєму поклонінні: «Є люди, які завжди бояться, що інші – кращі й вищі за них, що інших поважатимуть, тоді як ними нехтують. Це змушує їх нападати на інших та усувати їх. Хіба це не приклад заздрості до людей, більш здібних, ніж вони самі? Хіба така поведінка не егоїстична й не гідна презирства? Що це за характер? Він злостивий! Думати тільки про свої власні інтереси, задовольняти тільки свої власні бажання, не проявляти жодної уваги до інших або до інтересів Божого дому – у таких людей поганий характер, і Бог не має до них любові» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). «Антихристи думають про інтереси Божого дому та церкви як про свої власні, як про особисте майно, яким повинні керувати тільки вони, без втручання когось іншого. Єдине, про що вони думають, виконуючи роботу церкви, – це власні інтереси, власний статус та власний імідж. Вони нікому не дозволяють шкодити їхнім інтересам, а тим більше не дозволяють будь-кому, хто володіє духовним рівнем і здатний розповісти про свій досвід і свідчення, загрожувати їхньому статусу й престижу. І тому вони намагаються підірвати й усунути як конкурентів тих, хто здатний говорити про досвід і свідчення, а також тих, хто може спілкуватися про істину й забезпечувати обраних Богом, і вони відчайдушно намагаються ізолювати їх від усіх інших, втоптати їхнє ім’я в бруд і повалити їх. Тільки тоді антихристи почуватимуться спокійно. Якщо ці люди ніколи не є негативно налаштованими й здатні продовжувати виконувати свій обов’язок, говорити про своє свідчення та підтримувати інших, тоді антихристи звернуться до свого крайнього заходу, знаходячи в них недоліки, засуджуючи їх, підставляючи їх, вигадуючи брехню, щоб ускладнити їм життя, аж доки їх не викинуть із церкви. Тільки тоді антихристи повністю розслабляться. Це те, що є найбільш підступним і порочним в антихристах. … Коли хтось виділяється невеликою роботою або коли хтось здатний говорити про справжній досвід і свідчення, щоб приносити користь, повчати і підтримувати обраних, і отримує велику похвалу від усіх, заздрість і ненависть ростуть у серцях антихристів, вони намагаються відчужити таку людину й таємно нашкодити їй. Окрім того, за жодних обставин вони не дозволяють таким людям братися за будь-яку роботу, щоб не дати їм поставити під загрозу їхній статус. Люди з реаліями істини підкреслюють і висвітлюють бідність, нікчемність, потворність і нечестивість антихристів, коли вони знаходяться поруч із ними, тому, коли антихрист вибирає партнера або співпрацівника, він ніколи не вибирає когось, хто володіє реальністю істини, він ніколи не вибирає людей, які можуть говорити про досвід і свідчення, і він ніколи не вибирає чесних людей або людей, здатних практикувати істину. Це люди, яким антихристи заздрять і яких ненавидять найбільше, і вони є більмом на оці антихристів. Незалежно від того, наскільки багато ці люди роблять доброго чи корисного для справи Божого дому, антихристи намагатимуться приховати ці вчинки. Вони навіть спотворюватимуть факти, щоб приписувати собі заслуги за хороше, перекладаючи провину за погане на інших людей, щоб піднятися самим і принизити інших. Антихристи відчувають сильну заздрість і ненависть до тих, хто шукає істину та здатний говорити про досвід і свідчення; вони бояться, що ці люди будуть загрожувати їхньому власному статусу, і тому вони роблять усе можливе, щоб напасти на них й усунути їх. Вони забороняють братам і сестрам наближатися до цих людей, зближуватися з ними, підтримувати або хвалити тих, хто здатен говорити про досвід і свідчення. Це найбільше підкреслює всю сатанинську природу антихристів, яких нудить від істини і які ненавидять Бога. І точно так само це доводить, що антихристи – це зла зустрічна течія в церкві, саме вони винні в порушенні церковної роботи та в опорі Божій волі» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)»). Читання Божих слів, які викривають антихристів, викликало у мене смуток. Бог каже, що вони особливо цінують статус, і коли хтось загрожує їхньому статусу в їхній сфері, вони пригнічують та ізолюють цих людей. Вони не дозволяють їм займати важливі чи керівні ролі, і навіть жертвують інтересами церкви заради захисту власного статусу. Вони егоїстичні й лихі. Я бачила, що поводжуся, як антихрист. Відколи Кармен почала працювати зі мною, я побачила, що вона краще справляється з цією роботою та спілкуванням про істину. Я була засмучена цим і вважала її своїм ворогом, своїм противником. Я думала, що вона бере на себе головну роль і відсуває мене на задній план, і якби наша робота покращилася, я б виглядала некомпетентною. Я навмисне ізолювала її замість того, щоб активно з нею співпрацювати та знайомити з нашою роботою. Я не звернула уваги, коли помітила, що страждає наша робота з поливу, але боялася, якщо вирішу проблеми й ми впораємося краще, вона отримає визнання. Навіть гірше: коли я помітила, що ефективність поливу далі знижується, я не хвилювалася, а навіть раділа. Мені було приємно бачити, що робота страждає, і я думала, що лідер вважатиме мене кращою за сестру Чжан, а моя посада буде за мною. Я дбала лише про власний статус, не брала до уваги її труднощі чи наслідки, до яких призведе поганий полив новонавернених. Я була такою егоїстичною й лихою! Коли лідер доручив мені привести Кармен до груп, я сильно вперлася. Мені здавалося, що вона мене затьмарить або навіть замінить, тому знайшла причини відмовитися. Щоб зберегти свою посаду, я піддала її остракізму й ставилася до церкви, як до своєї власної території. На своїй території я не давала їй жодного шансу виділитися чи дозволити сяяти її сильним сторонам. Я була диктаторкою. Хіба це не було виявом антихристського характеру? Я була навіть шокована. Я ніколи не думала, що можу бути такою гордовитою, що можу ставитися до людей з остракізмом і бути диктаторкою, щоб зберегти власний статус. Я не думала про полив новонавернених чи про те, як постраждає робота церкви, а просто хотіла задовольнити власні дикі амбіції. Я справді п’яніла від імені та статусу.

Тоді я переглянула відео з Божими словами: «Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті переслідує мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб слухатися Бога чи догоджати Йому, а щоб забезпечити собі престиж і статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власним престижем і статусом, веде власну справу, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, порушує, розладнує й погіршує роботу церкви. Який наслідок гонитви таких людей за статусом і престижем? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Розлад, послаблення й руйнування. Такий наслідок, до якого призводить людська гонитва за славою та статусом. Коли люди так виконують свій обов’язок, хіба це не можна розцінювати як те, що вони йдуть шляхом антихриста? Коли Бог просить людей відкинути статус і престиж, це не тому, що Він позбавляє людей права вибору; натомість причина полягає в тому, що в гонитві за престижем і статусом люди порушують і переривають роботу церкви та входження обраних Богом людей у життя, і це навіть може впливати на те, як інші їдять і п’ють Божі слова, розуміють істину й завдяки цьому досягають Божого спасіння. Це беззаперечний факт. Коли люди прагнуть власного престижу та статусу, то безперечно, що вони не прагнутимуть істини й не будуть сумлінно виконувати свій обов’язок. Вони говоритимуть і діятимуть лише заради престижу та статусу, і вся їхня робота, без найменшого винятку, виконується заради цих речей. Так поводитись і діяти – це, безсумнівно, йти шляхом антихристів; це переривання й порушення Божої роботи, а всі його різноманітні наслідки перешкоджають поширенню Євангелія Царства та вільному плину Божої волі в церкві. Отже, можна з упевненістю сказати, що шлях, яким ідуть ті, хто женеться за престижем і статусом, – це шлях опору Богові. Це свідомий опір Йому, заперечення Його волі – це співпраця із сатаною в опорі Богові та протистоянні Йому. Така природа людської гонитви за статусом і престижем. Проблема людей, які переслідують власні інтереси, полягає в тому, що цілі, до яких вони прагнуть, є цілями сатани – цілями нечестивими й несправедливими. Коли люди переслідують особисті інтереси, такі як престиж і статус, вони мимоволі стають знаряддям сатани, вони стають провідником сатани і, більше того, вони стають утіленням сатани. Вони відіграють у церкві негативну роль; через них робота церкви, нормальне церковне життя та нормальні прагнення обраних Богом людей зазнають завади й шкоди; такі люди справляють негативний і несприятливий вплив» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина перша)»). Я тремтіла від страху після того, як прочитала це. Бог викриває, що наше прагнення статусу – це залагодження власних справ, рух шляхом антихриста. По суті, це поведінка раба сатани, порушення роботи церкви. Я ще більше нервувала, коли думала про це. Євангельська робота була на піку, і дедалі більше людей приймали нову роботу Бога. Відповідаючи за полив, я справді мала думати про Божу волю, негайно підтримувати новонавернених і допомагати в їхньому сум’ятті, щоб вони могли швидко закласти основи на істинному шляху. Але я гналася за іменем і статусом замість того, щоб займатися своєю роботою. Я не докладала зусиль для виконання свого обов’язку й не думала про те, як найкраще полити новонавернених, і навіть не хотіла, щоб хтось інший був залучений до цього. Чи не заважала я роботі церкви? Хіба не була я каменем спотикання для Божого спасіння інших? Я була знаряддям сатани, відіграючи негативну роль, і я була на шляху антихриста проти Бога. Я відповідала за роботу з поливу, але не могла впоратися з нею сама, тож лідер домовився, щоб Кармен допомогла мені, що було добре, і будь-яка розумна людина була б рада співпрацювати з кимось іншим, надати підтримку новим вірянам якомога швидше. Але я не думала про роботу церкви. Щоб зберегти свій статус, я виключила Кармен і утримувала її від допомоги іншим у вирішенні їхніх проблем, що було серйозною перешкодою для нашої роботи з поливу та входження інших у життя. Це не було виконанням мого обов’язку. Це явно було скоєнням лихого. Якщо я й далі не покаюсь, я знала, що Бог викриє та знищить мене як антихриста. Мені було страшно це усвідомлювати, і я дуже шкодувала про те, що зробила. Я помолилася: «О Боже, я безупинно гналася за іменем і статусом, заважаючи роботі церкви. Я бачу, що я сатана у плоті без жодної людської сутності. Усе, що я роблю, – проти Тебе. Боже, я хочу перед Тобою покаятися…».

Після цього я переглянула відео Божих слів. «Робіть щось не тільки заради себе та враховуйте не тільки власні інтереси; не враховуйте інтереси людини й не думайте про власну гордість, репутацію чи статус. Спочатку ви повинні подумати про інтереси Божого дому та зробити їх своїм головним пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божої волі та розпочати з роздумів про те, чи був ти нечистим при виконанні свого обов’язку, чи був ти вірним, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш брати це до уваги. Часто думай про це й розбирайся в цьому, і тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок. Якщо в тебе низький духовний рівень, якщо твій досвід незначний або якщо ти невправний у своїй професійній діяльності, то у твоїй роботі можуть бути деякі помилки або недоліки, і результати можуть бути не дуже хорошими, але ти докладеш усіх залежних від тебе зусиль. У всьому, що ти робиш, ти не задовольняєш власні егоїстичні бажання чи вподобання. Натомість ти постійно звертаєш увагу на роботу церкви та інтереси Божого дому. Хоча ти, можливо, не дуже добре виконуєш свій обов’язок, твоє серце виправилося; якщо, окрім цього, ти зможеш шукати істину, щоб вирішити проблеми, пов’язані з твоїм обов’язком, тоді твій обов’язок відповідатиме стандарту, і ти зможеш увійти в реальність істини. Це є свідченням» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Божі слова просвітили мене. В обов’язку інтереси церкви мусять стояти на першому місці, і ми маємо вкладати в нього все, що маємо. Ми не повинні робити розрахунки на власну користь, але маємо співпрацювати й бути одним серцем і розумом з братами й сестрами, робити все можливе, щоб дотримуватися принципів, щоб ми могли здобути роботу Святого Духа та отримати результати від нашої роботи. Тож я пішла поговорити з Кармен і розповіла їй про свою розбещеність і те, що я дізналася про себе. Після нашої розмови я почувалася набагато вільнішою й була готова співпрацювати з нею в нашій роботі з поливу.

Невдовзі я дізналася, що кілька нових вірян, які неохоче ходили на зібрання, отримали допомогу Кармен, розібралися зі своїми переконаннями, відвідували зібрання та хотіли взяти на себе обов’язок. Я знову відчула легке невдоволення. Раніше я не дуже зрозуміла їхні проблеми, але Кармен подбала про них. Хіба це не змусило мене виглядати гіршою від неї? Поміркувавши про це, я зрозуміла, що це неналежні думки, і згадала сказане Богом: «Співпраця між братами та сестрами – це процес компенсації слабкостей однієї людини сильними сторонами іншої. Ти використовуєш свої сильні сторони, щоб компенсувати недоліки інших, а інші використовують свої сильні сторони, щоб компенсувати твої недостачі. Ось що означає компенсувати свої слабкі сторони сильними сторонами інших і співпрацювати в гармонії. Тільки коли люди співпрацюють у гармонії, вони можуть бути благословенними перед Богом, і що більше людина переживає такого на власному досвіді, то більшою реальністю вона володіє, і її шлях стає яскравішим, коли вона йде ним, і вона стає дедалі більш невимушеною» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Про гармонійну співпрацю»). Кармен краще вміла спілкуватися та вирішувати проблеми, тому мені слід було вчитися в неї. Тож я запитала її, як вона вирішувала проблеми через спілкування, і вона дала мені певне уявлення про те, як відповідати на складнощі нових вірян. Я відчувала, що працювати з нею чудово, що вона може загладити мої вади, і це була Божа благодать. Після цього, коли я помічала, що хтось із людей пасивний у виконанні свого обов’язку, я зверталася до Кармен, щоб з’ясувати, у чому причина негативного ставлення цих братів і сестер і якою істиною ми маємо з ними ділитися. Ми дуже швидко знайшли правильні слова Бога для спілкування з ними. Після цього вони стали зацікавленішими своїм обов’язком. Хтось поливав новонавернених, хтось ділився Євангелієм. З часом більше людей стало виконувати обов’язки в церкві. Завдяки підтримці та поливанню, більше новонавернених отримали основу, і більшість із них збиралися та нормально виконували свій обов’язок. Після цього, коли в мене виникали проблеми у виконанні мого обов’язку, я одразу обговорювала їх із Кармен, і коли вона бачила, що в братів і сестер є проблеми, вона негайно розповідала мені про них. Ми працювали над ними разом, одним серцем і розумом, і я почувалася набагато спокійнішою.

Цей досвід показав мені, що гонитва за іменем і статусом – це слідування шляхом антихриста, робота прислужника сатани, просто псування роботи церкви. Без Божих слів я б ніколи не побачила своєї розбещеності чи антихристського характеру і не відмовилася б від своєї жаги статусу заради співпраці з Кармен. Я глибоко вдячна Богові за своє спасіння. Дякувати Богу!