Мішель (Камерун)

Моя сім’я завжди була доволі бідною, і я мріяла працювати в банку, щоб мати певний статус у суспільстві і нам не було так сутужно з грішми. Коли я закінчила навчання й почала шукати роботу, я розіслала багато резюме, але мені було дуже важко, і я так і не знайшла ту роботу, яку хотіла. Знайшла тільки посередню низькооплачувану роботу.

У 2019 році я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні й незабаром почала поливати новонавернених у церкві. Я думала, якщо якнайкраще працюватиму для Бога, він точно благословить мене і допоможе знайти хорошу роботу. Тож я й далі розсилала резюме, виконуючи свій обов’язок. У червні 2021 року мені зателефонував представник компанії і запропонував прийти на співбесіду. Я знайшла цю організацію в мережі і побачила, що це міжнародна компанія, гендиректор якої інвестував по всьому світу. Він володів великим банком, у якому я колись сподівалася працювати, але мої співбесіди з ними ні до чого не привели. Я ніколи не думала, що ця компанія сама запросить мене на співбесіду. Це була приємна несподіванка. Я відчула, що це Бог дає мені шанс, і якщо я працюватиму в цій компанії, то це буде з Божого благословення. Я сказала собі, що цього разу мені обов’язково все вдасться, і я отримаю менеджерську платню, бо мені допоможе Бог. Я була в захваті, бо нарешті мала шанс отримати роботу мрії, яка б довела, що всі мої тяжкі зусилля з отримання магістерського ступеня не були марними. Я почала уявляти, як моє життя зміниться в майбутньому, що в мене буде багато грошей, власний будинок, і я зможу купувати все, що захочу. Я думала, що зможу подорожувати світом і дбати про свою сім’ю, а особливо – про батьків. Я думала, що тільки-но почну працювати там, усе налагодиться. На співбесіді я побачила, що є три кандидати – мені стало страшно, що оберуть не мене, але я сказала собі: «Ні, ця робота буде моєю. Я – дитя Бога, і Він обов’язково благословить мене. Попри все Бог збереже це місце для мене». Я також відчувала деяку впевненість у власних здібностях. На співбесіді я відповіла на всі запитання, і інтерв’юер сказав, що вони зателефонують мені протягом п’яти днів, якщо я пройшла. Я була впевнена, що оберуть мене. Через п’ять днів я була як на голках і чекала на дзвінок, але того дня мені не зателефонували. Минув тиждень, а дзвінка від них так і не було. Я зрозуміла, що провалила співбесіду. Моє серце було розбите, і я почала запитувати себе, що зі мною не так і чому я не впоралася. Я покладалася на Бога й молилася Йому, то чому я не досягла успіху? Я почувалася негативно налаштованою й слабкою і почала звинувачувати Бога. Я була віруючою вже два роки і весь цей час виконувала свій обов’язок. Я ніколи не відступала від Бога і не уникала виконання свого обов’язку. Чому Він не дав мені благодаті та благословення? Я стала більш пригніченою та нещасною – аж настільки, що не відвідувала зібрань і не читала Божих слів цілий тиждень. Коли брати і сестри зв’язалися зі мною, я була дуже роздратована і не хотіла відповідати чи розмовляти з ними. Я не хотіла нічого робити, навіть виходити з дому. Мені не цікаво було проповідувати Євангеліє та ділитися Божими словами з братами і сестрами. Я цілий день сиділа у своїй кімнаті без найменшої мотивації, цілей і навіть апетиту. Усього за кілька днів я схудла.

Одного дня я почула гімн із Божими словами: «У випробуваннях Бог хоче правдивого серця людського». «Коли Бог випробовує людей, яку реальність Він бажає створити? Він постійно просить, щоб люди віддали Йому свої серця. Коли Бог випробовує тебе, Він бачить, чи твоє серце з Ним, із плоттю чи з сатаною. Коли Бог випробовує тебе, Він бачить, чи стоїш ти в опозиції до Нього, чи перебуваєш в сумісній із Ним позиції, а також Він бачить, чи на Його боці твоє серце. Коли ти незрілий і стикаєшся з випробуваннями, у тебе мало впевненості, і ти не можеш знати, що саме тобі потрібно робити, щоб виконати Божі наміри, адже твоє розуміння істини є обмеженим. Однак, якщо ти все ще можеш молитися Богові щиро та від усієї душі, і якщо ти готовий віддати Йому своє серце, зробити Його своїм владикою та бути готовим принести Йому в жертву все те, що ти вважаєш найдорогоціннішим, тоді ти вже віддав своє серце Богу. Мірою того, як ти слухатимеш більше проповідей і розумітимеш більше істини, твій духовний стан також поступово зростатиме. У цей час стандарт Божих вимог буде вже не таким, як тоді, коли ти був незрілим; Він вимагатиме від тебе вищого стандарту. Мірою того, як люди поступово віддають свої серця Богові, їхні серця повільно наближаються до Нього; коли люди зможуть щиро наблизитися до Бога, тоді їхні серця шануватимуть Його дедалі більше. Богу потрібне саме таке серце» («Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень»). Тоді я зрозуміла, що коли Бог випробовує людей, Він спостерігає за їхніми серцями – чим вони переймаються, чи коряться вони Богові в тих обставинах, які він створив. Замість того, щоб віддати Йому своє серце, я думала про те, як використати Бога для догоджання моїм власним бажанням. Коли я не отримала роботу, статки і матеріальний комфорт, яких бажала, я ослабла і не хотіла відвідувати зібрання чи виконувати свій обов’язок. Так я зрадила Бога і втрачала своє свідчення Бога у цій ситуації. Тож я помолилася: «Всемогутній Боже, Ти викрив, що я не віддана і не вірна Тобі. Я не свідчила про Тебе і не корилася Тобі. Боже, прошу, помилуй мене. Я хочу покаятися».

Після своєї молитви я почувалася значно спокійнішою і відповіла на повідомлення інших. Сестра запитала про мій стан, і я розповіла їй усе, через що пройшла. Вона надіслала мені уривок із Божих слів: «Ніхто не проживає все своє життя без страждань. У деяких людей страждання пов’язані з сім’єю, в інших – із роботою, у третіх – зі шлюбом, ще в інших – із фізичним захворюванням. Усі страждають. Дехто каже: “Чому люди мусять страждати? Як чудово було б прожити все наше життя мирно й щасливо. Хіба ми не можемо не страждати?” Ні: усі мусять страждати. Страждання змушує кожну людину переживати безліч відчуттів, що стосуються фізичного життя, незалежно від того, чи ці відчуття позитивні, негативні, активні чи пасивні; страждання дає тобі різні почуття та розуміння, і всі вони є життєвим досвідом для тебе. Це один із аспектів, і він призначений для того, щоб робити людей більш досвідченими. Якщо ти зможеш шукати істину й розуміти Божу волю на підставі цього, тоді ти наближатимешся до стандарту, якого Бог вимагає від тебе. Інший аспект полягає в тому, що це відповідальність, яку Бог покладає на людину. Що це за відповідальність? Це страждання, якого ти мусиш зазнати. Якщо ти можеш взяти на себе це страждання і перенести його, тоді це свідчення, а не щось ганебне» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки подолавши свої уявлення, можна стати на правильний шлях віри в Бога (1)»). Із Божих слів я дізналася, що труднощі є в житті кожного – байдуже, віруючого чи ні, а страждання є частиною життя. Страждання аж ніяк не позбавлені цінності. Вони можуть збагатити мій досвід і наблизити мене до Бога. Я можу прийти до Бога в пошуках істини і Його волі. Ми так глибоко зіпсовані сатаною: усі ми жадібні, жадаємо слави, прагнемо статусу й доброго майбутнього і не любимо істину. Якщо ми житимемо простим комфортним життям, то дедалі більше віддалятимемося від Бога і ставатимемо дедалі більш розбещеними. Я вважала, Бог дозволив, щоб це сталося зі мною, щоб я постала перед Ним у молитві й шукала істину і так здобула правдиву віру в Бога і наблизилася до Нього. Зрозумівши щирі наміри Бога, я більше не хотіла боротися з цією ситуацією. Що б не сталося далі, я хотіла бути цілком покірною і залишатися відданою Богові.

Після цього я прочитала інший уривок. Всемогутній Бог говорить: «У своєму життєвому досвіді люди часто думають собі: “Я заради Бога пожертвував сім’єю та кар’єрою, а Він що мені дав? Я мушу підбити підсумки та перевірити: чи отримав я останнім часом якісь благословення? За цей час я чимало віддав, я бігав і бігав, я багато страждав – чи дав мені Бог в обмін якісь обітниці? Чи згадав Він мої добрі вчинки? Яким буде мій кінець? Чи зможу я отримати Божі благословення? …” Кожна людина постійно робить у серці такі підрахунки та висуває до Бога вимоги, які несуть у собі її мотивацію, амбіції й ділове мислення. Тобто в серці людина постійно випробовує Бога, постійно будує плани щодо Бога, постійно аргументує перед Богом те, який кінець вона хоче особисто для себе, і намагається отримати від Бога заяву, побачити, чи може Бог дати їй те, чого вона хоче. Прагнучи до Бога, людина водночас не ставиться до Бога як до Бога. Людина завжди намагалась укладати з Богом угоди, безперестанку висуваючи до Нього вимоги та навіть тиснучи на Нього на кожному кроці – вимагаючи ще й ложки після того, як отримала мед. Намагаючись укласти з Богом угоду, людина водночас і сперечається з Ним, і є навіть такі люди, які часто стають слабкими, пасивними, млявими в роботі та сповненими нарікань на Бога, коли вони опиняються в певних ситуаціях або їм випадають випробування. Відколи людина почала вірити в Бога, вона стала вважати Бога рогом достатку, універсальним мультиінструментом, а себе – найбільшим Божим кредитором, ніби намагання отримати від Бога благословення й обітниці є її невід’ємним правом і повинністю, а Бог зобов’язаний захищати людину, дбати про неї та забезпечувати її. Таким є принципове розуміння “віри в Бога” всіх тих, хто вірить у Бога, і таким є їхнє найглибше розуміння поняття віри в Бога. У людині – від її природи й сутності до її суб’єктивного прагнення – немає нічого, що б стосувалося страху Божого. Мета людської віри в Бога не могла мати нічого спільного з поклонінням Богу. Тобто людина ніколи не вважала й не розуміла, що віра в Бога вимагає страху Божого та поклоніння Йому. У світлі таких умов сутність людини очевидна. У чому ж полягає ця сутність? Вона полягає в тому, що серце людини зловмисне, мерзенне й жадібне, що воно таїть у собі хитрість і підступність, що воно не любить справедливості, праведності й позитивного. Серце людини максимально закрите від Бога; воно зовсім не віддане Богові. Бог ніколи не бачив істинного серця людини, і людина ніколи Йому не поклонялася. Яку б велику ціну Бог не платив, скільки б роботи не виконував, скільки б не давав людині, вона залишається сліпою й абсолютно байдужою до всього цього. Людина ніколи не віддавала Богові свого серця, вона бажає лише сама розпоряджатися своїм серцем, приймати власні рішення, підтекст яких полягає в тому, що людина не хоче слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, не хоче підкорятися Божому володарюванню та розпорядженням, не хоче поклонятися Богу як Богу. Таким є стан людини сьогодні» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»). Божі слова виявили мій правдивий стан і змусили мене відчути сильний сором. Я вірила лише заради благословень, і хоча я повністю присвятила себе Богові, зрештою я робила це, лише щоб отримати винагороду від Бога. Я з ентузіазмом виконувала свій обов’язок, вкладаючи в це дуже багато часу й енергії, у надії, що Бог благословить мене і подарує Свою благодать, і я зрештою отримаю високооплачувану роботу в тій сфері, у якій маю освіту. Тоді я б мала щасливе життя і нічого б не хотіла – ми з моєю родиною більше б не страждали. Такі були мої думки і мета. Але після більш ніж двох років віри благословення, якого я прагнула, не здійснилося. Коли я не отримала роботу, на яку сподівалася, моє бажання слідувати за Богом і виконувати свій обов’язок зникло. Це показало мені, що я весь час дурила Бога, намагаючись торгуватися з Ним. Це виглядало, ніби я важко працювала для Бога, ходила на зібрання й активно виконувала свій обов’язок, але насправді в мене були приховані мотиви – отримати більше благодаті і благословень від Бога. Прозріння в Божих словах показало мені мій власний егоїзм і те, що я думала лише про себе та свою сім’ю, нав’язуючи свої вимоги Богові, висуваючи до Нього надмірні вимоги. Я не ставилася до Нього, як до Бога, і насправді не поклонялася Богові у своїй вірі. Я вимагала плати від Бога, ніби Він був моїм боржником, хотіла від Нього особливої прихильності, використовувала Його для виконання моїх бажань. Бог уже дав нам життя, і Він беззастережно дав нам так багато істин. Бог втілився і так сильно страждав, щоб спасти нас, зіпсованих сатаною людей. Усе це – щоб ми могли здобути істину, відкинути зіпсованість і бути повністю спасенними Богом. Божа любов до нас величезна, і Він дав нам так багато благодаті. Та я була сліпа до Божої любові і ніколи не зважала на Його волю. Я вміла тільки висувати вимоги. У мене не було ні совісті, ні розуму! Божі слова завжди викривають мої істинні стани. Якщо я користуюся своїми жертвами, щоб вимагати благословень, яких я хочу від Бога, ставлюся до свого обов’язку як до частини угоди, такі віра і служіння схожі на роботу на начальника в миру. Їхня мета – просто отримати щось натомість, без найменшої щирості.

Пізніше я прочитала інший уривок. «Як би їх не випробовували, вірність тих, у кого Бог у серці, залишається незмінною; але щодо тих, у кого Бога в серці немає, щойно робота Божа стає невигідною для їхньої плоті, вони змінюють свій погляд на Бога й навіть відходять від Бога. Такими є ті, хто не встоїть до кінця, хто шукає тільки Божих благословень і не має жодного бажання витрачати себе задля Бога й присвячувати себе Йому. Усі такі ниці люди будуть вигнані, коли Божа робота добіжить кінця, і вони недостойні будь-якого співчуття. Ті, у кого немає людської сутності, нездатні по-справжньому любити Бога. Коли навколишнє середовище є безпечним і захищеним або є можливість отримати зиск, вони цілком слухняні Богу, але щойно те, чого вони бажають, ставиться під загрозу або остаточно скасовується, вони негайно повстають. Навіть протягом усього однієї ночі вони можуть перетворитися з усміхненої, “добросердої” людини в потворного й лютого вбивцю, раптово змінивши ставлення до свого вчорашнього благодійника на ставлення до свого смертельного ворога, без будь-якої на те причини. Якщо не вигнати цих демонів, які вбивають, не моргнувши оком, чи не стануть вони прихованою небезпекою?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота й людська практика»). Божі слова кажуть нам, що лише ті, хто мають місце для Бога у своїх серцях, можуть свідчити під час Його випробувань, а ті, хто без Бога в їхніх серцях, думають тільки про власні інтереси. Коли вони мають плотську вигоду, то змушують себе слухатися, але якщо вони не отримують бажаного, то бачать у Богові ворога, винуватять і зраджують Його. Таких людей Бог ненавидить і вижене їх – вони мов демони. Міркуючи над Божими словами, я задумалася, чи не була я саме такою людиною? Я вірила заради благословень. Доки члени моєї сім’ї були здорові, а я мала хорошу роботу, я була готова важко працювати для Бога. Але коли справи пішли не так, як я хотіла, я почала бунтувати і скаржитися на Бога. У мене не було відданості чи покірності Богові. Я побачила, що моя віра в Бога не була справжньою, що я дурила Бога і укладала угоди, і Він ніколи не визнав би такої віри. Бог закінчує збирати групу переможців в останні дні. Вони можуть повністю повернути свої серця до Бога і жити саме так, щоб догоджати Йому. Вони мають рішучість страждати заради Бога, І можуть витримати труднощі, як Йов, аби свідчити. Це їх врешті Бог удосконалить, і тільки вони заслуговуватимуть на Боже схвалення і благословення. Йов так багато страждав під час своїх випробувань, але ніколи не звинувачував Бога у своїх стражданнях. Насправді його віра в Бога жодного разу не похитнулася, і коли він втратив усіх своїх дітей і майно, він і далі міг прославляти Боже ім’я і підкорятися Божому володарюванню. Він був вражаючим свідком Бога. Але погляньте на мене, я була дуже далека від того, чого вимагає Бог.

Одного дня я прочитала цей уривок із Божих слів, Останній уривок із розділу «Кому ти вірний?» «Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав би вільно вибрати – і не засуджував би вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й нехотя вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопилися б за гроші, а другою – за істину. Тож таким чином чи не відкрилося б ваше справжнє обличчя? Вибираючи з-поміж істини й того, чому ви вірні, усі ви зробили б такий вибір, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Чи не багато з вас коливаються між істинним і хибним? У змаганні між позитивним і негативним, чорним і білим, ви, поза сумнівом, знаєте про те, який вибір зробили між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, злагодою і розбратом, багатством і бідністю, високим статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо. Між дружною сім’єю і розколотою ви вибрали перше й зробили це без жодних сумнівів; між багатством і боргами ви знову вибрали перше, бо вам бракує волі повернутися до берега; a між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими синами, дочками, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленням та істиною ви, знову ж таки, вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас. Я просто вражений тим, що ваші серця загрубіли так, що їх вже не пом’якшити. Очевидно, багато років відданості й зусиль не принесли Мені нічого, крім вашої відстороненості та відчаю, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито відкритий перед кожним. А ви й далі вперто тягнетеся до темного та злого й відмовляєтеся від нього відмовитися. Тож яким буде для вас результат? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, як би ви вчинили? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі б розчаровували й засмучували Мене? Чи жевріла б іще в серцях ваших хоч іскра тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце? Що ви обираєте у цей момент? Чи ви покоритеся Моїм словам, чи вони наженуть на вас нудьгу? Мій день стоїть у вас перед самими очима, і перед вами стоїть нове життя і нова відправна точка. Проте Я маю сказати вам, що ця нова відправна точка – не початок нової роботи минулого, а завершення старої. Тобто це останній акт. Гадаю, що всі ви здатні зрозуміти, в чому незвичність цієї відправної точки. Однак скоро, одного дня, ви зрозумієте справжнє значення цієї нової відправної точки, тож пройдімо її разом і вітаймо прийдешній фінал!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога»). Божі слова так зворушили мене, і я побачила, що це дійсно в людській природі – зраджувати Бога. Ми любимо тільки матеріальні блага і гроші, статус і славу, а не істину. Попри те, що наша природа огидна Богові, він нехтує нашою непокірністю і розбещеністю і дивиться на те, чи ми зараз шукаємо істину, чи ми покаялися і змінилися. Бог хоче повністю спасти нас від впливу сатани і перенести нас у Своє царство. Але я не цінувала Божу благодать і не шукала істину. Я зосередилася на пошуках хорошої роботи з високою платнею, прагнула статків і плотського комфорту. Я була такою дурною! Тільки істина може спасти людей, очистити нашу зіпсованість, дозволити нам відрізнити добро від зла й уникнути обману і шкоди сатани. Розуміння істини може допомогти нам пізнати Бога, зрозуміти, як жити, як знайти сенс в житті людини. Прагнення грошей і матеріальних задоволень може тільки віддалити мене від Бога, зробити розбещенішою, жадібнішою і поблажливішою, позбавляючи шансу на спасіння. Саме так і сказав Господь Ісус: «Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!» (Матвія 19:24). Бути в надмірному багатстві і комфорті не обов’язково добре. У Приповістях сказано: «І безпечність безтямних їх вигубить!» (Приповісті 1:32). Господь Ісус попереджав нас: «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Матвія 6:31–33). Катастроф щоразу більшає. Та найважливіше зараз – озброїтися істиною і сумлінно виконувати наші обов’язки. Під час виконання наших обов’язків ми маємо відкинути розбещеність і коритися Богові, щоб стати гідними творіннями в Божих очах. Решта – не важливе й не має значення. Ще я зрозуміла, що те, чи знайду я хорошу роботу, цілком у Божих руках. Я була готова підкоритися Божим планам і віддати себе всю в Його руки.

Після цього я прочитала інший уривок від Бога: «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, благословенна вона чи проклята. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і воно не повинно залежати від винагороди, умов або причин. Тільки в такому разі вона виконує свій обов’язок. Бути благословенним – це коли людина стає досконалою і насолоджується Божими благословеннями після того, як пережила суд. Бути проклятим – це коли характер людини не змінюється після того, як вона пережила кару й суд, це коли вона не відчуває на власному досвіді, що її вдосконалюють, а отримує покарання. Але незалежно від того, благословенні вони чи прокляті, створені істоти повинні виконувати свій обов’язок, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка шукає Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок тільки для того, щоб отримати благословення, і тобі не варто відмовлятися діяти через страх бути проклятим. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не здатна виконати свій обов’язок, то це її бунтарство» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»). Із цього уривка я дізналася, що байдуже, що посилає нам Бог, щастя чи лихо, ми маємо сумлінно виконувати свій обов’язок. Це наша безумовна відповідальність. Міркуючи про минуле, бачу, що після кількох невдач під час пошуків стабільної поважної роботи, я впала в справжню депресію і негатив і більше не хотіла виконувати свій обов’язок. Це було неправильне ставлення до свого обов’язку. Бог каже нам, що ми як створені істоти мусимо виконувати наш обов’язок добре. Байдуже, через що проводить нас Бог, яку слабкість чи нерозуміння Божої волі ми відчуваємо, ми мусимо продовжувати виконувати свій обов’язок. Ми – створені істоти, які мусять беззаперечно коритися Богові. Ми не маємо права вимагати щось від Нього чи укладати з Ним угоди. Для нас як для створених істот виконувати свою роботу – невід’ємний обов’язок, і його не можна бруднити ніякими угодами! Це правильно і доречно, це природний хід речей – як синівське ставлення дітей до батьків.

Після цього я серйозніше поставилася до свого обов’язку і дійсно зосередилася на проповідуванні Євангелія. Живучи так, я почувалася спокійно. Якось мене запросили на співбесіду в школу. Вона була дуже престижна, і я знала, що якщо я отримаю цю роботу, платня буде високою. Але під час співбесіди я звернулася до Бога у своєму серці: «Боже, усе влаштовано Тобою. Незалежно від того, добре я покажу себе на цій співбесіді чи ні, я не вимагаю від Тебе цієї роботи. Я тільки хочу скоритися Твоєму керівництву. Навіть якщо я не отримаю цю роботу, я й далі славитиму тебе і виконуватиму свій обов’язок». Коли оприлюднили результати письмового тестування, виявилося, що я потрапила в п’ятірку найкращих кандидатів. Я була така щаслива. За кілька днів після усної співбесіди я дізналася, що мене не обрали. Друг сказав мені, що обрали його, і хоч я раділа за нього, та все ж почувалася трохи розчарованою. Я попросила Бога послати мені внутрішній спокій і пильнувати моє серце, щоб я змогла підкоритися Його правилу. Я почувалася такою спокійною після своєї молитви й по обіді, як завжди, пішла виконувати свій обов’язок. Я знала, що якби Бог хотів, щоб я працювала в тій школі, я б отримала роботу; якщо ж ні, то ніяка важка праця не привела б мене туди. Я була впевнена, що все в руках Божих, і ніхто не може взяти гору над Богом. Коли я подумала про це так, то відчула внутрішню мотивуючу силу, і дійсно, хай там що, хотіла виконувати свій обов’язок та дотримуватися своїх зобов’язань.

Цей досвід показав мені, якою спотвореною була моя віра, якщо я намагалася надурити Бога. Провід Божих слів допоміг мені зрозуміти себе і змінити свої помилкові прагнення. У житті в комфорті я б цього ніколи не осягнула. Я така вдячна за Божу любов!