Дін Лі (США)

Невдовзі після прийняття Євангелія Всемогутнього Бога в останні дні я дізналася зі слів Бога, що коли Бог завершить Свою роботу останніх днів, великі лиха зійдуть на нас, щоб винагородити добро й покарати зло. Ті, хто чинив зло й противився Богові, будуть знищені під час лих, а тих, хто прийняв суд Божих слів та очистився, Бог захистить і збереже під час лих та приведе в Своє Царство, щоб насолоджуватися вічними благословеннями. На той час я думала, що потрапити в Царство та отримати вічне життя було б великим благословенням, і мала цінувати цю унікальну можливість, добре виконувати свій обов’язок і наполегливо працювати для Бога, щоб отримати можливість залишитися після завершення Божої роботи. Тож я звільнилася з роботи й почала поширювати Євангеліє. Спостерігаючи, як ширяться лиха, у цей критичний час я хотіла зробити більше добрих вчинків і поділитися Божим Євангелієм останніх днів з більшою кількістю людей, щоб зробити свій внесок у поширення Євангелія Царства. Отже, я спрямувала всю свою енергію на те, щоб ділитися Євангелієм, була зайнята зранку допізна щодня. Усе більше людей приймали Божу роботу останніх днів у моєму районі, засновуючи одну церкву за іншою. Споглядаючи ці результати, я була дуже задоволена собою. Я відчувала, що мій внесок у євангельську роботу не міг залишитися непоміченим. Із початком пандемії, яка спустошувала світ, і зростанням кількості заражень, я почувалася цілком спокійною. Я думала, що оскільки наполегливо працювала для Бога, виконуючи свій обов’язок, байдуже, наскільки пошириться хвороба – мене вона не зачепить. Однак несподіване зараження пандемічним вірусом зруйнувало мої уявлення та переконання. Мені довелося проаналізувати мотиви та спотворення своєї віри протягом багатьох років.

Якось у травні 2021 року я несподівано почала кашляти, потім піднялася температура, та виникла загальна слабкість. Спочатку я подумала, що застудилася, тож не переймалася, але симптоми не зникали протягом тижня. Сестра зауважила, що мої симптоми дуже схожі на коронавірус, і хвилювалася, чи я не заразилася, тому запропонувала мені піти в лікарню на обстеження. Я майже не звернула на це уваги. Я думала, що працювала днями, страждала і йшла на жертви заради свого обов’язку, та досягла в ньому непоганих результатів. Крім того, я не чинила зла й не порушувала роботу церкви, тож як я могла заразитися вірусом? Але результати обстеження виявилися геть не такими, як я очікувала. Тест був позитивним. Я йшла додому в заціпенінні, абсолютно неспроможна зрозуміти, як могла заразитися вірусом. Я роками виконувала свій обов’язок, то чому Бог не захистив мене? Що про мене подумають брати й сестри, якщо дізнаються? Чи не вирішать вони, що я зробила щось, що образило Бога, і мене покарано? Але я не вважала, що вчинила зло й порушила роботу церкви. Мільйони людей у всьому світі вже померли відтоді, як в минулому році почалася пандемія. Чи мала і я померти, якщо теж була інфікована? Божа робота от-от завершиться, і якщо я зараз помру, то чи не зійдуть нанівець роки моєї наполегливої праці? Тоді я не здобуду ніяких благословень у майбутньому Царстві. Що більше я думала про це, то сумнішою ставала та не знала, як пережити цю ситуацію. Я молилася, звертаючись до Бога: «Боже, Ти дозволив мені заразитися цим вірусом – це, мабуть, Твоя добра воля. Ти не можеш помилятися, тож я мала якось повстати й виступити проти Тебе. Але я не знаю, чим образила Твій характер. Будь ласка, просвіти мене, щоб я дізналася, де помилилася. Я готова покаятися». Опісля я подумала про уривок зі слів Божих: «Як слід переживати початок хвороби? Потрібно постати перед Богом, помолитись і спробувати зрозуміти Його волю, а також дослідити, що саме ти зробив не так і які розбещення в собі ти ще не усунув. Розбещені характери не можна усунути без болю. Люди мусять гартуватися болем; тільки тоді вони перестануть бути розпусними та почнуть постійно жити перед Богом. Коли люди стикаються зі стражданням, вони завжди моляться. Вони вже не думають про їжу, одяг, задоволення; у душі вони завжди моляться та перевіряють, чи не зробили вони за цей час чогось поганого. Здебільшого, коли тебе переслідує тяжка недуга чи якась незвична хвороба, що завдає тобі великого болю, це відбувається не випадково; хворий ти чи здоровий, за всім цим стоїть Божа воля» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога вкрай важливим є здобуття істини»). Своєчасне просвітління Божих слів показало мені, що моє зараження не було випадковим, це цілком було Божим правилом та влаштуванням. Я мала шукати волю Божу й проаналізувати себе. Я не могла скаржитися й звинувачувати Бога, хай там що. Протягом наступних кількох днів, коли я була вдома на карантині, я розповіла братам і сестрам про всю розбещеність, яку виявила, пізнала себе й знайшла шлях практики та входження в словах Божих. Крім того, незважаючи на свій фізичний стан, я й далі ділилася Євангелієм онлайн. За кілька днів я почувалася значно краще, майже не кашляла, температура була нормальною, енергія та сили швидко відновлялися. Я була дуже щаслива й думала, що Бог побачив мій послух і покаяння, тому Він подбав про мене. З цим на думці мій неспокій трохи вщух. Але наступного дня я раптом відчула напругу та дискомфорт у грудях і не могла припинити кашляти. У мене піднялася висока температура, з’явилася слабкість. На мене накотила хвиля паніки. Відколи мені поставили діагноз, я не звинувачувала Бога й далі виконувала свій обов’язок. Як я могла ще більше захворіти? Ліків від цієї хвороби немає, тож якщо Бог не спасе мене, я напевно помру. Думка про смерть дуже лякала мене – я не могла з цим змиритися. Я слідувала за Богом понад 10 років, я залишила свій дім і роботу, працювала днями, виконуючи свій обов’язок. Я багато страждала і йшла на чималі жертви. Бог взагалі про це не пам’ятав? Якби я померла, то не побачила б краси Царства й не насолоджувалася б його благословеннями. Чим більше я про це думала, тим більше занепадала духом. Я далі виконувала свій обов’язок, але в мене не було жодного внутрішнього запалу, і я сильно дратувалася, коли мала робити більше. Я робила це з поспіхом, щоб могти трохи відпочити. Раніше я виконувала обов’язок із ранку до ночі й думала, що Бог мене захистить, але тепер, коли Бог цього не робив, я мусила думати про своє благополуччя та дбати про своє здоров’я. Надмірні стрес і втома не посприяють моєму одужанню. На зібраннях інші брати й сестри були такими витривалими й могли спілкуватися нескінченно. Але я починала кашляти, коли говорила, і не могла перевести подих, читаючи слова Божі. Я була дуже засмученою й не могла не спробувати порозумітися з Богом: «Боже, зазвичай я дійсно старанно виконую свій обов’язок, я серйозна й відповідальна. Є ті, хто не дотягує до мене у своїх обов’язках. Усі інші здорові й виконують свій обов’язок, то чому саме я заразилася? Якщо це випробування від Тебе, то в церкві є ті, хто шукає істину більше, ніж я, чому ж вони не стикаються з цим? Якщо це Твоє покарання, то я не вчинила нічого лихого, не порушувала роботу церкви і не ображала Твій характер. Боже, я все ще хочу виконувати свій обов’язок, і він мені подобається. Я ще недостатньо зробила та хочу жити далі й виконувати обов’язок. О Боже, зараз я виконую важливий обов’язок і все ще можу служити Тобі. Будь ласка, захисти мене, щоб я жила далі й служила Тобі». Коли я так подумала, мені ясно спав на думку уривок зі слів Божих: «На якій підставі ти, створена істота, вимагаєш щось від Бога? Людям не годиться щось вимагати від Бога. Немає нічого нерозсудливішого, ніж ставити вимоги до Бога. Він завжди робить те, що мусить, і Його характер праведний. Праведність аж ніяк не справедлива й не розважлива; праведність не означає ні загальної рівності, ні того, щоб давати по заслузі відповідно до обсягу виконаної роботи, платити за неї чи віддавати належне відповідно до докладених зусиль. Усе це – не праведність, а просто справедливість і розважливість. Пізнати праведний Божий характер здатні дуже мало людей. Уявімо, що Бог відсіяв Йова після того, як Йов про Нього засвідчив: чи було б це праведним? Фактично, так. Чому це називається праведністю? Як люди розуміють праведність? Коли щось відповідає людським уявленням, то люди дуже легко скажуть, що Бог праведний; але коли вони вирішують, ніби щось не відповідає їхнім уявленням, – коли це щось недосяжне для їхнього розуміння, – то їм буде важко сказати, що Бог праведний. Якби Бог тоді знищив Йова, люди не сказали б, що Він праведний. Насправді ж хіба Бог мусить виправдовуватися, коли знищує людей, незалежно від того, розбещені вони чи ні та наскільки глибоко? Хіба Він мусить пояснювати людям Свої підстави? Хіба Бог мусить говорити людям про правила, які Сам визначив? У цьому немає потреби. У Божих очах розбещена людина, схильна до протистояння Богові, не має жодної цінності; як би Бог із нею не вчинив, усе було б доречно, і все це Божі розпорядження. Якби ти був неприємний Божим очам, якби Він сказав, що після твого свідчення Йому вже немає від тебе користі, і тому знищив би тебе, чи було б це теж Його праведністю? Так, було б. … Усе, що робить Бог, праведне. І хоча для людей це може бути незбагненним, їм не слід виносити судження як їм заманеться. Коли люди вважають якісь Його дії необґрунтованими чи мають про них певні уявлення та через це кажуть, ніби Він неправедний, вони поводяться вкрай нерозсудливо» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Міркуючи над словами Бога, я відчувала, ніби Він стоїть поряд зі мною, докоряючи мені, і кожне слово влучає прямо в серце. Хіба я не звинуватила Бога в тому, що Він несправедливий і неправедний? Хіба я не торгувалася, не виправдовувалася й не ставила умови прямо перед Богом? Я досягла дечого за роки страждань і повної присвяти себе Богові у своєму обов’язку, тож відчувала, що Бог має захистити мене від лиха, і це було б Його праведністю. Але насправді це були тільки мої уявлення та переконання, які не відповідали істині. Бог є Господом творіння, а я – створена істота. Усе, чим я насолоджуюся, походить від Бога, і моє життя також дане Богом. Те, як Бог влаштовує мою долю і як довго Він дозволить мені прожити, залежить від Нього. Як створена істота, я маю підкоритися і прийняти це. Яке я мала право сперечатися з Богом і ставити умови? Але я мала віру всі ці роки й насолоджувалася поливом і живленням істиною від Бога, та досі не мала вдячності. Тепер, коли я заразилася вірусом і зіткнулася із загрозою смерті, я сперечалася з Богом й опиралася, звинувачуючи Його в неправедності. Де були мої совість і розважливість? Подумавши про це, я відчула ще більшу провину й сором і опустилася на коліна перед Богом у молитві: «Боже, я така нерозумна! Я була створена Тобою; я створена істота. Я маю коритися всім Твоїм розпорядженням і влаштуванням. Це правильно й природно. Ти дозволив мені заразитися цим вірусом, який несе небезпеку смерті. Я не хотіла помирати, я не хотіла коритися, тому сперечалася з Тобою, звинувачувала Тебе в тому, що Ти діяв неправильно, і просила дозволити мені жити. У мене не було абсолютно жодної покори чи розважливості. Я була такою бунтівничою! Боже, я хочу проаналізувати себе й покаятися перед Тобою».

Протягом наступних кількох днів я почувалася дуже погано, коли думала про свої скарги та неправильне розуміння Бога. Особливо думаючи про те, як я опиралася Богові, сперечалася з Ним, стала негативною і лінивою, плуталася у своїх обов’язках і зволікала, коли мій стан став серйознішим, я почувалася ще більш винною і стривоженою. Коли я не хворіла й не була в кризі, то проголошувала Божу праведність і те, що створені істоти мають коритися розпорядженням Господа творіння. Тож чому я виявила стільки непокори та опору, коли захворіла? Під час своїх молитов я прочитала дещо зі слів Божих: «Стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це схоже на стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У таких стосунках немає почуття, тут є тільки угода. Немає ні любові, ні її прийняття, лише благодіяння та милосердя. Немає розуміння, лише пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 3. Людина може спастися тільки за умов Божого управління»). «На думку антихристів, якщо людина здатна виконувати свій обов’язок, платити ціну й терпіти якісь тяготи, Бог мусить її благословити. І ось, деякий час попрацювавши для церкви, вони починають підбивати підсумки того, що вони виконали для церкви, яким був їхній внесок у Божий дім, що вони зробили для братів і сестер. Вони постійно тримають усе це в голові та чекають, якими милостями й благословеннями Бог їм за це відплатить, щоб точніше визначитися, чи варта того їхня робота. Чому вони таким переймаються? Що саме вони шукають у глибині душі? Яка ціль їхньої віри в Бога? Від самого початку вони вірили в Бога для того, щоб отримувати благословення. І скільки б років вони не слухали проповіді, скільки б слів Божих не їли й не пили, скільки б учень не розуміли, вони ніколи не відкинуть це своє бажання й мотив – бути благословенними. Якщо ти попросиш їх бути слухняними створіннями та прийняти Боже правління й порядки, вони скажуть: “Це мене ніяк не стосується. Я не до цього маю прагнути. Мені слід прагнути ось чого: якщо я прийняв бій, доклав необхідних зусиль і переніс необхідні тяготи, – якщо я зробив це відповідно до того, що вимагає Бог, – то Бог повинен винагородити мене й дозволити мені залишитися, бути коронованим у Царстві та посісти вище становище, ніж Божі люди. Мені належить керувати щонайменше двома-трьома містами”. Саме про це антихристи дбають найбільше. Як би дім Божий не спілкувався про істину, їхні мотиви й бажання неможливо розвіяти; ці люди того ж сорту, що й Павло. Хіба такий відкритий торг не таїть якийсь лихий і порочний характер? Деякі релігійні люди кажуть: “Наше покоління слідує за Богом хресною дорогою. Причина в тому, що Бог вибрав нас, і тому ми маємо право бути благословенними. Ми страждали та платили ціну, ми пили вино з гіркої чаші. Декого з нас навіть арештовували та засуджували до тюремного ув’язнення. Ми пройшли через усі ці тяготи, вислухали стільки проповідей, дізналися так багато про Біблію – якщо ми колись не отримаємо благословення, то підемо на третє небо переконувати Бога”. Ви коли-небудь чули щось подібне? Яка зухвалість: вони кажуть, що підуть на третє небо переконувати Бога! Хіба вам не страшно від самого лише звуку цих слів? Хто насмілився б спробувати переконати Бога? … Хіба такі люди не архангели? Хіба вони не сатана? Ти можеш переконувати кого завгодно, але тільки не Бога. Такого не можна робити, такого не можна навіть думати. Благословення приходять від Бога, і Він може давати їх кому захоче. Якщо Бог не дає їх тобі, не слід намагатися переконувати Його, навіть якщо ти відповідаєш вимогам для отримання благословень. Цілий усесвіт і все людство – у Божих руках, останнє слово – за Богом, а ти – нікчемно мала людська істота, і ти ще насмілюєшся переконувати Бога. Як можна бути таким самовпевненим? Подивися краще на себе в дзеркало. Якщо ти насмілюєшся гучно здіймати голос проти Творця та змагатися з Ним, хіба ти не шукаєш власної загибелі? “Якщо ми колись не отримаємо благословення, то підемо на третє небо переконувати Бога”. Цими словами ти відкрито здіймаєш голос проти Бога. Що це за місце – третє небо? Це Божа оселя. Насмілитися піти на третє небо, щоб спробувати переконати Бога, – це все одно, що штурмувати палац. Хіба не так? Дехто каже: “Яким боком це стосується антихристів?” Це напряму стосується антихристів, бо ті, хто хотів би піти на третє небо переконувати Бога, і є антихристами; тільки антихристи вимовили б такі слова, ці слова – голос у глибині антихристових сердець, і в цьому й полягає нечестя антихристів» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 7, частина друга). Я була присоромлена перед лицем Божого одкровення і побачила, що роки моїх страждань і жертв у своєму обов’язку не були спрямовані на те, щоб враховувати Божу волю й виконувати обов’язок створеної істоти, відплатити за Божу любов. Я хотіла обміняти їх на Божі благословення, щоб потрапити в Царство й насолоджуватися вічними благословеннями. Я сприймала виконання обов’язків як спосіб уникнути лих і отримати благословення від Бога, як фішку та капітал для угоди з Богом. Ось чому я внутрішньо підраховувала, скільки зробила, скількох людей навернула, як страждала, на які жертви йшла. Що більше я рахувала, то більше відчувала, що зробила великий внесок у служіння і була гідна отримати Божий захист під час лих та бути убезпеченою. Я ніколи не думала, що раптом заражуся вірусом. Я звинувачувала й неправильно розуміла Бога, не шукала, як коритися Богу у своїй хворобі. Натомість я думала, що можу зробити, щоб отримати Боже схвалення, щоб Бог захистив мене, і я швидко одужала. Тож, коли мій стан натомість погіршився, я розчарувалася в Богові. Я звинувачувала Його, що Він не захистив мене, був несправедливим до мене. Факти показали, що моя віра та мій обов’язок мали на меті благословення, я не була щирою з Богом. Я просто використовувала Його, щоб досягти власної мети й отримати благословення, торгуючись та обманюючи Бога. Я була такою егоїстичною й хитрою! Павло в період Благодаті ходив по всій Європі, щоб поширювати Євангеліє Господа, багато страждав і йшов на великі жертви, але все, що він віддав, було лише для того, щоб потрапити в Царство Небесне й отримати винагороду. Він сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Це насправді означало, що якщо Бог не дав йому вінок, то Бог не був праведним. На людей у релігійному світі глибоко вплинули ці слова Павла. Ті, хто працює і страждає в ім’я Господа, роблять це для того, щоб потрапити на небо й бути благословенними. Вони сперечаються з Богом, якщо не благословенні. Я була такою ж, як вони, чи не так? Тоді я злякалася. Я ніколи не думала, що виявлю такий характер. Якби ця ситуація не викрила мене, я б досі не бачила, що маю такий серйозний характер антихриста. Я подумала про слова Божі: «Я завжди вимагав від людини дотримання суворих стандартів. Якщо твоя вірність базується на умовах та намірах, то Я б краще залишався без твоєї так званої вірності, бо Я ненавиджу тих, хто обманює Мене своїми намірами та ставить Мені умови. Я бажаю тільки, щоб людина була абсолютно відданою Мені та робила все заради – і для доведення – одного слова: віра. Я зневажаю, коли ви вдаєтеся до улещування, намагаючись змусити Мене радіти, бо Я завжди ставився до вас щиро, і тому бажаю, щоб ви також діяли з істинною вірою щодо Мене» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Чи ти справді віриш у Бога?»). З Божих слів я відчула, що Його характер праведний, святий і не терпить образ. Бог працює, щоб спасти людство, і Він хоче щирості та поклоніння людини. Якщо в зусиллях людей є мотиви, спотворення, торг або обман, Бог не тільки не схвалить їх, але вони викличуть у Бога нудоту та огиду, і Він засудить їх. Так само, як Павло, якого врешті-решт Бог не лише не благословив, а й відправив на покарання в пекло. То, як я спотворювала свій обов’язок торгом, теж мало викликати огиду й нудоту в Бога. Те, що я захворіла, повністю виявило притаманний Богу праведний і святий характер. Тоді я повністю прийняла хворобу й скорилася їй від щирого серця.

Пізніше я прочитала інший уривок зі слів Божих: «Будучи творінням, коли ти постаєш перед Творцем, ти маєш виконувати свій обов’язок. Так чинити правильно, і відповідальність за це лежить на твоїх плечах. На підставі того, що творіння виконують свої обов’язки, Творець зробив величнішу роботу серед людства. Він виконав ще один етап роботи над людством. І що це за робота? Він дає людству істину, дозволяючи їм здобувати істину від Нього в процесі виконання ними своїх обов’язків, і в такий спосіб відкидати свої розбещені характери й ставати очищеними. Таким чином, люди починають догоджати Богу та стають на правильний життєвий шлях, і, в кінцевому підсумку, вони здатні боятися Бога й утікати від злого, досягати повного спасіння й більше не зазнавати страждань, спричинених сатаною. Це той ефект, досягнення якого шляхом виконання обов’язку Бог зрештою хотів би від людства. Отже, у процесі виконання твого обов’язку Бог не просто змушує тебе чітко бачити щось одне й розуміти невелику частку істини, і Він не просто дає тобі можливість насолоджуватися благодаттю й благословеннями, які ти отримуєш, виконуючи свій обов’язок як творіння. Радше Він дає тобі можливість очиститися, і спастися, і, в кінцевому підсумку, почати жити у світлі обличчя Творця» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина сьома). Божі слова справді зворушили мене. Виконання обов’язку – це відповідальність і повинність, від яких створена істота не може ухилитися, і це, зокрема, шлях до здобуття істини та зміни характеру. У наших обов’язках Бог створює всілякі ситуації, щоб викрити розбещені характери людей, а потім через суд та одкровення Його слів, а також Його дисципліну, Він дозволяє нам зрозуміти свою розбещеність і змінитися, щоб більше не бути розбещеними й не страждати від сатани. Це Божа добра воля. За роки виконання свого обов’язку я виявила багато розбещеності завдяки обставинам, створеним Богом. Я трохи зрозуміла свій розбещений характер, тоді почала ненавидіти себе, каятися і змінюватися, та набула трохи людської подоби. Я так багато отримала завдяки своєму обов’язку, та попри це не була вдячною. Натомість я використовувала свій обов’язок як розмінну монету в обмін на благословення, як гарантію від лих, і поводилася з Богом так, ніби могла обдурити й використати Його. Я була мерзенною! Бог висловив стільки істин, але я не дорожила ними, а просто думала, як отримати благословення, уникнути лиха, потрапити в Царство та здобути винагороду. Я справді була злою. Я помолилася й поклялася Богові, що припиню виконувати свій обов’язок заради благословення, але шукатиму істину у своєму обов’язку, щоб відплатити Богові за любов. Я прочитала інший уривок зі слів Божих, які вказали мені шлях практики: «Якщо у своїй вірі в Бога та пошуку істини ти здатен сказати: “Хай би що Бог робив, якій би хворобі чи неприємності Він не дозволив мене спіткати, я мушу слухатись і залишатися на своєму місці як створіння. Передусім я мушу практикувати саме цей аспект істини – послух; я мушу втілювати його в життя та жити реальністю послуху Богові. Більше того, мені не слід відкидати те, що Бог мені доручив, і той обов’язок, який я повинен виконувати. Я мушу слідувати своєму обов’язку аж до останнього подиху”, – хіба це не свідчення? Коли в тебе такий стан і така рішучість, хіба ти ще можеш нарікати на Бога? Ні, не можеш. У такий час ти думатимеш: “Бог дає мені це дихання, Він забезпечував і захищав мене всі ці роки, Він забрав від мене багато болю, дав мені багато благодаті й багато істин. Я осягнув істини й таємниці, яких люди не розуміли поколіннями. Я здобув від Бога так багато, а значить, я мушу Йому віддячити! Раніше мій духовний стан був замалим, я нічого не розумів, і все, що я робив, кривдило Бога. Можливо, у майбутньому в мене не буде іншої нагоди віддячити Богові. Скільки б часу мені не залишалося жити, я мушу віддати для Бога ті невеликі сили, які маю, і зробити все, що можу, аби Бог побачив, що всі ці роки мого забезпечення не пройшли даремно, а принесли плоди. Нехай я принесу Богові розраду та більше не кривдитиму Його й не розчаровуватиму”. Чому б не думати саме так? Не думай про те, як спастися чи втекти, як-от: “Коли ж ця хвороба минеться? Коли це станеться, я зроблю все можливе, щоб виконувати свій обов’язок і бути відданим. А як я можу бути відданим, коли я хворий? Як я можу виконувати обов’язок створіння?” Чи ти не здатен виконувати свій обов’язок, поки у тебе залишається хоч один подих? Чи ти здатен не ганьбити Бога, поки у тебе залишається хоч один подих? Чи ти здатен не нарікати на Бога, поки у тебе залишається хоч один подих, поки твій розум ясний? (Так.) Зараз тобі легко казати “так”, але коли таке дійсно з тобою станеться, тобі вже буде не так легко. Тож ти мусиш шукати істину, часто й наполегливо працювати над істиною та більше часу проводити в роздумах над такими питаннями: “Як я можу догодити Богу? Як я можу віддячити за Божу любов? Як я можу виконати обов’язок створіння?” Що таке створіння? Хіба обов’язок створіння полягає лише в тому, щоб слухати слова Божі? Ні – він полягає в тому, щоб утілювати Божі слова в життя. Бог дав тобі стільки істини, стільки шляху та стільки життя, щоб ти міг жити ними та свідчити про Нього. Саме це й мусить робити створіння, і це твій обов’язок і повинність» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки в частому читанні Божих слів і роздумах над істиною є шлях уперед»). Божі слова такі зворушливі для мене. Бог є Господом творіння, а я – створена істота, тому моя доля в Його руках. Він дозволив, щоб ця хвороба зійшла на мене, тож байдуже, житиму я чи помру, я маю коритися Божому правилу та влаштуванням. Це основний мотив, яким має керуватися створена істота. А обов’язок – це те, що має виконувати створена істота. У будь-який момент, що б не сталося, я мушу виконувати свій обов’язок до останнього подиху. Протягом багатьох років я так багато насолоджувалася Божою любов’ю, але оскільки не шукала істини, то завжди бунтувала проти Нього й завдавала Йому болю – я так багато завинила Богові. Тепер, поки я ще жива, я маю виконувати свій обов’язок, щоб відплатити Богові за любов. У наступні дні я постійно думала про те, як добре виконувати свій обов’язок, щоб догодити Богові. Сестра, з якою я співпрацювала, була новою у виконанні обов’язку й не знала багатьох принципів проповідування Євангелія, тому виникла низка проблем. Я допомагала й скеровувала її онлайн. Я також часто тихо читала слова Божі й співала гімни, прославляючи Бога. Кашель і температура тривали, але хвороба більше не стримувала мене, і я припинила думати про те, чи помру. Я знала, що моя доля в руках Божих, і те, скільки я проживу, визначається Божим правилом. Я мала добре виконувати свій обов’язок і віддячувати за Божу любов до того дня, до якого Він дозволить мені дожити, коритися та ніколи більше не скаржитися до того дня, коли Він дасть мені померти.

Одного вечора я кашляла без упину, моє горло було повне мокротиння, у мене також була висока температура й боліло все тіло. Я лежала в ліжку, мені було так незручно, що я крутилася й не могла заснути. Я думала: «Невже я помру? Чи прокинуся я знову, якщо засну?» Думка про смерть дуже гнітила мене, і роздуми про те, що в майбутньому я, можливо, не матиму шансу читати слова Бога, змушували мене безперервно плакати. Я встала, увімкнула комп’ютер і прочитала цей уривок зі слів Божих: «Тривалість життя кожної людини визначена Богом наперед. З медичної точки зору хвороба може здаватися смертельною, але з Божої точки зору, якщо твоє життя ще має тривати та твій час іще не настав, ти не зможеш померти, навіть якщо захочеш. Якщо Бог дав тобі доручення та твоя місія ще не завершилася, то ти не помреш навіть від хвороби, яка мала б бути смертельною: Бог тебе поки що не забере. Ти не помреш, навіть якщо не молитимешся та не шукатимеш істину, або не займатимешся лікуванням своєї хвороби, або навіть якщо відкладатимеш це лікування. Особливо це стосується тих, хто отримав доручення від Бога: поки їхню місію ще не завершено, вони не мають померти, яка б хвороба їх не спіткала; вони мусять жити до самого моменту завершення місії. Ти маєш у це віру? … Факт такий: з яким би наміром або ціллю ти не торгувався, – чи щоб вилікуватися від хвороби та вберегтися від смерті, чи для чогось іще, – з точки зору Бога, якщо ти можеш виконувати свій обов’язок і ще для чогось придатний, якщо Бог вирішив, що тебе потрібно використати, ти не помреш. Ти не зможеш померти, навіть якщо захочеш. Але якщо ти створюватимеш проблеми, коїтимеш усілякі нечестиві вчинки й ображатимеш Божий характер, то швидко помреш; твоє життя обірветься. Тривалість життя кожної людини була визначена Богом іще до створення світу. Якщо людина здатна підкорятися Божим розпорядженням і влаштуванням, то вона проживе стільки років, скільки заздалегідь визначено Богом, незалежно від того, хворіє вона чи ні, міцне в неї здоров’я чи слабке. Ти маєш у це віру?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Читаючи слова Божі, я змогла відчути Його любов і милосердя, і мені справді стало тепло на серці. Я трохи краще зрозуміла волю Божу. Те, що я могла народитися в останні дні, вірити в Бога й виконувати обов’язок, було визначено Богом, а ще це місія, яку Бог доручив мені. Якби мою місію було завершено, я мала б померти, навіть якби не захворіла. В іншому разі я б не померла, навіть якби захворіла на хворобу, яка мала б мене вбити. Я не знала, що на мене чекає, але знала, що маю віддати своє життя в руки Бога й слідувати Його влаштуванням. Думаючи, що можу померти будь-якої миті, я дуже хотіла знову поговорити з Богом від щирого серця. Я стала навколішки й помолилася Богу: «О Боже! Дякую Тобі, що обрав мене прийти до Твого дому й дозволив мені почути Твій голос. Отримавши полив і живлення такою кількістю Твоїх слів, я змогла дізнатися стільки істин і принципів того, як бути людиною. Я відчуваю, що моє життя не було марним. Просто я так глибоко розбещена й завжди бунтую проти Тебе та завдаю Тобі болю. Я погано шукала істину й не виконувала свій обов’язок досить щиро, щоб відплатити за Твою любов. Також я ніколи не давала Тобі й крихти втіхи. Я багато завинила тобі. Я не знаю, чи будуть у мене ще шанси відплатити за Твою любов. Якщо я житиму, то хочу дійсно шукати істину й виконувати свій обов’язок, щоб догодити Тобі…».

Тієї ночі я заснула, не усвідомивши цього. Прокинувшись наступного дня, я почувалася цілком розслабленою, наче ніколи й не хворіла. З горлом усе було добре, без надлишку мокротиння. Я кинулася вимірювати температуру й виявила, що вона нормалізувалася. Я була справді зворушена й знала, що це Божа милість і захист для мене. Хоча після зараження коронавірусом я виявила багато непокори та опору, Бог не поставився до мене відповідно до моїх переступів, а все одно наглядав за мною. Я не могла стримати сліз і висловила свою подяку та хвалу Богові.

Минуло два місяці, а температура весь час була нормальною. Рецидивів вірусу не було, і, сама того не помітивши, я повністю одужала. Багато людей померло під час цієї пандемії, а я вижила завдяки дивовижній Божій опіці та спасінню для мене. Зараження цим вірусом виявило мотиви та спотворення моєї віри та обов’язку, дозволило мені побачити своє мерзенне прагнення укласти угоду з Богом заради благословень, і я отримала певне розуміння та відразу до себе. Також я отримала певний практичний досвід і розуміння притаманного Богу святого, праведного характеру та підкорилася Божому правилу та влаштуванням. Я пережила очищення й біль, але отримала багато того, чого не могла б отримати в комфортній ситуації. Щоразу, згадуючи, що я отримала від цього досвіду, я сповнююся вдячністю та хвалою Богові. Я дякую Богові за Його любов і спасіння!