Чи прагнення благословень відповідає Божій волі?

27 Березня, 2023

Клод (США)

У 2018 році мені пощастило прийняти роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Я був неймовірно схвильований тим, що зможу привітати повернення Господа. Невдовзі я почав вчитися проповідувати Євангеліє, але оскільки працював здебільшого вдень і повертався додому ввечері втомленим, мені було дуже важко зосередитися на своєму обов’язку. Я хотів піти з роботи й присвятити весь час тому, щоб ділитися Євангелієм, але мої практичні обставини не дозволяли зробити цього. Я виховував п’ятьох дітей, і якби я не віддав їх до школи, уряд вважав би мене неспроможним дбати про них, і їх би в мене забрали. У моєму житті було багато стресу, але я знав, що як створена істота, попри те, якими б великими не були мої труднощі, я неодмінно повинен виконувати свій обов’язок.

У 2019 році я став керівником церкви, і в мої дні додалося клопотів. Я вирішив скоротити свій робочий тиждень з шести до чотирьох днів. Я думав, можливо, Бог благословить мене за мої жертви. Попри те, що через скорочення робочого тижня я займався справами менше, це не дуже вплинуло на моє життя, оскільки все йшло гладко, у нас не було проблем зі здоров’ям чи неприємностей. Я вважав, що в моєму житті все так спокійно, бо я отримував те, що заслуговував за мої завзяті витрати для Бога. Я був дуже щасливий, що мав більше часу для виконання свого обов’язку. Але все змінилося у 2021 році після спалаху пандемії.

Через пандемію доходи перукарні, якою я керував, різко впали. Доходів від бізнесу не вистачало навіть на оплату оренди. Тож у мене не було іншого вибору, окрім як перебратися на дешевшу локацію, але її потрібно було трохи відремонтувати. Я знайшов чоловіка, який працював на будівництві, для допомоги з цим, але через кілька тижнів він сказав, що мій проєкт потребуватиме багато часу, а в нього багато справ і не вистачає персоналу, тож він змушений припинити співпрацю зі мною. Мої сусіди та клієнти дізналися, що відбувається, і сказали, що якщо роботи у новому приміщенні не будуть завершені, мені доведеться платити за оренду двох місць одночасно, а це дуже дорого, і як таке могло статися зі мною, вірянином? Спочатку я сказав їм із цілковитою впевненістю, що все залежить від Божих правил і влаштувань, тож я не можу скаржитися. Опісля я знайшов чоловіка, який працював з іншою будівельною компанією, але й він відмовився від мого проєкту через проблеми зі здоров’ям. Час промчав, а приміщення так і не відремонтували. Три місяці поспіль я оплачував оренду одразу двох приміщень. Незабаром у новому приміщенні почала протікати труба, і довелося демонтувати стелю, щоб знайти витік. Перехід з одного приміщення в інше вже коштував мені приблизно 3000 фунтів. Я був вкрай незадоволений і збентежений. Чому таке сталося зі мною – чому я мав витрачати стільки грошей? Я весь час думав, що Бог допоможе мені знайти хорошого будівельника. Та, на мій подив, той чоловік просто покинув роботу, коли частково встановив опалення, а протік труби знищив половину того ремонту, який він зробив. Крім того, тоді я ще й перехворів на коронавірус. Я почав нарікати: Чому Бог дозволив, щоб таке сталося зі мною? Я виконував обов’язок у церкві і для цього скоротив свій робочий час та заробітки, то чому я зіткнувся з багатьма труднощами? Моє серце було повне скарг.

Опісля я не дуже сумлінно ставився до свого обов’язку. Я все ще виконував його, але зовсім не робив це від усього серця. Я був занурений у вирішення проблем у своєму приміщенні. Це було справжньою скрутою для мене, тож я не був сильно зосереджений на зібраннях. Раніше я завжди підбивав підсумки після зібрань, але більше не хотів це робити. Раніше я також жертвував частиною свого сну, щоб спілкуватися з іншими та допомагати вирішувати проблеми, але тепер, коли вони шукали мене зі своїми проблемами, я не хотів відповідати на телефонні дзвінки. Раніше я з’ясовував, чи були брати й сестри в хорошому стані, чи важко їм виконувати свої обов’язки і спілкувався щодо Божих слів на основі труднощів, з якими вони стикалися, але я більше не хотів виконувати цю роботу. Я ставав все недбалішим у своєму обов’язку. Одного разу вища керівниця сказала мені, що я мушу взяти на себе свої зобов’язання та обов’язково влаштувати зібрання для всіх нових членів церкви й поливати їх належним чином, щоб жоден не пройшов через щілини. Я дуже опирався її розпорядженню. Якби я працював так, то не мав би багато часу, щоб дбати про домашні справи. Мені хотілося проводити вільний час із сім’єю та друзями. Я хотів більше фізичного комфорту. Я занурювався у все гірший стан і навіть не хотів виконувати поклоніння, читати слова Божі. Раніше я вставав рано, щоб читати слова Божі і слухати їх читання протягом дня, а тепер я не хотів вставати вранці або читати слова Бога, бо я не отримав благословення в обмін на мої зусилля й зіткнувся з багатьма перешкодами. Я не знав, про що спілкуватися на зібраннях. Я вдавав, що все добре, тож принаймні міг утриматися на своїй посаді в церкві. Ще я став лукавим у своєму обов’язку. Коли хтось запитував мене, як ідуть справи, я відповідав, що закінчив те, чого явно не зробив, обманюючи своїх братів і сестер. Таке моє ставлення було викликане тим, що Бог не благословив мене, але дозволив мені зіткнутися з цими труднощами. Я не виявляв благоговіння перед Богом і тим більше не поклонявся Йому.

Я був у жахливому стані, тому розповів керівниці про те, що переживав. Вона змусила мене прочитати цей уривок зі слів Божих: «Коли люди зазнають випробувань, для людей нормально бути слабкими, або мати в собі негативність, або не мати ясності щодо Божої волі чи свого шляху для практики. Але в будь-якому випадку ти мусиш мати віру в Божу роботу й не заперечувати Бога, так само як Йов. Хоча Йов був слабким і прокляв день свого власного народження, він не заперечував, що все в людському житті було даровано Єговою, і що Єгова також є Тим, хто це все забере. Як би його не випробовували, він зберіг цю віру. Якого б очищення ти не зазнавав у своєму досвіді через Божі слова, те, чого Бог вимагає від людей, – це, якщо коротко, їхня віра та їхня любов до Нього. Те, що Він удосконалює, працюючи таким чином, – це віра, любов і прагнення людей. Бог виконує роботу вдосконалення над людьми, а вони не здатні бачити її, не здатні відчувати її; за таких обставин необхідна твоя віра. Віра людей потрібна тоді, коли чогось не видно неозброєним оком, а твоя віра потрібна тоді, коли ти не можеш відпустити свої власні уявлення. Коли ти не маєш ясності щодо Божої роботи, від тебе вимагається мати віру, зайняти непохитну позицію та свідчити» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти очищення»). Читання Божих слів показало мені, що я геть не розумів Божого наміру в тому, через що я проходжу. Я відчував безнадію і спустошення й навіть мав сумніви щодо царювання Бога. Але я знову і знову стверджував, що я відданий послідовник Бога. Коли мій бізнес ішов добре і я був здоровий, я думав, що Бог надзвичайно благословив мене, і я можу віддати більше себе Йому. Коли я опинився у скруті і в мене виникли труднощі в житті, я почав звинувачувати Бога. Хіба це означало, що я мав віру? Коли Йов втратив усе своє сімейне майно та всіх своїх дітей, він не звинувачував Бога, а навіть прославляв ім’я Бога. Коли дружина спробувала похитнути його віру, він назвав її дурною жінкою і сказав: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Йов не торгувався й не був вимогливим у своїй вірі в Бога. Насолоджувався він благословенням чи страждав від лиха, він корився Богові. Йов мав щиру віру в Бога. Я розумів, що просто не можу дорівнятися до нього. Спостерігаючи за труднощами, які виникали в моєму житті раз у раз, я відчував деяке невдоволення. Знайомі запитували мене, чому зі мною, вірянином, відбувається таке, і хоч я заявляв, що все чудово, з часом я поволі похитнувся в серці й почав сумніватися в Божому правилі. Через досвід Йова я зрозумів, що це сатана атакує мене через слова інших людей, щоб змусити заперечувати й звинувачувати Бога. Я був геть позбавлений свідчення в такому досвіді – я став жартом для сатани. Я був сповнений сорому й жалю через свою поведінку.

Пізніше я прочитав ще кілька уривків із Божих слів. «У своєму життєвому досвіді люди часто думають собі: “Я заради Бога пожертвував сім’єю та кар’єрою, а Він що мені дав? Я мушу підбити підсумки та перевірити: чи отримав я останнім часом якісь благословення? За цей час я чимало віддав, я бігав і бігав, я багато страждав – чи дав мені Бог в обмін якісь обітниці? Чи згадав Він мої добрі вчинки? Яким буде мій кінець? Чи зможу я отримати Божі благословення? …” Кожна людина постійно робить у серці такі підрахунки та висуває до Бога вимоги, які несуть у собі її мотивацію, амбіції й ділове мислення. Тобто в серці людина постійно випробовує Бога, постійно будує плани щодо Бога, постійно аргументує перед Богом те, який кінець вона хоче особисто для себе, і намагається отримати від Бога заяву, побачити, чи може Бог дати їй те, чого вона хоче. Прагнучи до Бога, людина водночас не ставиться до Бога як до Бога. Людина завжди намагалась укладати з Богом угоди, безперестанку висуваючи до Нього вимоги та навіть тиснучи на Нього на кожному кроці – вимагаючи ще й ложки після того, як отримала мед. Намагаючись укласти з Богом угоду, людина водночас і сперечається з Ним, і є навіть такі люди, які часто стають слабкими, пасивними, млявими в роботі та сповненими нарікань на Бога, коли вони опиняються в певних ситуаціях або їм випадають випробування. Відколи людина почала вірити в Бога, вона стала вважати Бога рогом достатку, універсальним мультиінструментом, а себе – найбільшим Божим кредитором, ніби намагання отримати від Бога благословення й обітниці є її невід’ємним правом і повинністю, а Бог зобов’язаний захищати людину, дбати про неї та забезпечувати її. Таким є принципове розуміння “віри в Бога” всіх тих, хто вірить у Бога, і таким є їхнє найглибше розуміння поняття віри в Бога. У людині – від її природи й сутності до її суб’єктивного прагнення – немає нічого, що б стосувалося страху Божого. Мета людської віри в Бога не могла мати нічого спільного з поклонінням Богу. Тобто людина ніколи не вважала й не розуміла, що віра в Бога вимагає страху Божого та поклоніння Йому. У світлі таких умов сутність людини очевидна. У чому ж полягає ця сутність? Вона полягає в тому, що серце людини зловмисне, мерзенне й жадібне, що воно таїть у собі хитрість і підступність, що воно не любить справедливості, праведності й позитивного. Серце людини максимально закрите від Бога; воно зовсім не віддане Богові. Бог ніколи не бачив істинного серця людини, і людина ніколи Йому не поклонялася. Яку б велику ціну Бог не платив, скільки б роботи не виконував, скільки б не давав людині, вона залишається сліпою й абсолютно байдужою до всього цього. Людина ніколи не віддавала Богові свого серця, вона бажає лише сама розпоряджатися своїм серцем, приймати власні рішення, підтекст яких полягає в тому, що людина не хоче слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, не хоче підкорятися Божому володарюванню та розпорядженням, не хоче поклонятися Богу як Богу. Таким є стан людини сьогодні» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»). «Як би їх не випробовували, вірність тих, у кого Бог у серці, залишається незмінною; але щодо тих, у кого Бога в серці немає, щойно робота Божа стає невигідною для їхньої плоті, вони змінюють свій погляд на Бога й навіть відходять від Бога. Такими є ті, хто не встоїть до кінця, хто шукає тільки Божих благословень і не має жодного бажання витрачати себе задля Бога й присвячувати себе Йому. Усі такі ниці люди будуть вигнані, коли Божа робота добіжить кінця, і вони недостойні будь-якого співчуття. Ті, у кого немає людської сутності, нездатні по-справжньому любити Бога. Коли навколишнє середовище є безпечним і захищеним або є можливість отримати зиск, вони цілком слухняні Богу, але щойно те, чого вони бажають, ставиться під загрозу або остаточно скасовується, вони негайно повстають. Навіть протягом усього однієї ночі вони можуть перетворитися з усміхненої, “добросердої” людини в потворного й лютого вбивцю, раптово змінивши ставлення до свого вчорашнього благодійника на ставлення до свого смертельного ворога, без будь-якої на те причини. Якщо не вигнати цих демонів, які вбивають, не моргнувши оком, чи не стануть вони прихованою небезпекою?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота й людська практика»). Божі слова показали мені те, що було глибоко приховане в моєму серці. Я вірив у Бога, не щоб коритися й поклонятися Йому, а, навпаки, щоб насолоджуватися Його благодаттю та благословеннями. Я зменшив робочий час та заробіток, щоб виконувати обов’язок, лише для того, щоб бути благословеннішим. Усе, від чого я відмовився, було просто моєю спробою укласти угоду з Богом, а ніяк не виявом щирої віри та любові. Коли в моєму житті тільки почали виникати проблеми, я залишався твердим у своєму обов’язку, бо думав, що ці труднощі минуть, і тоді Бог благословить мене ще більше. Але труднощі тривали. Я зіткнувся з проблемами на новій локації і втратив багато грошей. Я більше не мав мотивації виконувати свій обов’язок і почав звинувачувати Бога. Без Божого благословення я не хотів далі працювати для Бога так важко, як раніше. Я просто хотів більше думати про власний комфорт. Мій погляд на речі, зазнавало постійних нападів через труднощі, з якими я стикався, і через ці зусилля я не зміг знайти Божу волю або того, як практикувати істину і стояти твердо. Натомість я намагався знайти способи самостійно вирішити свої фінансові труднощі, навіть чинячи безлад у своєму обов’язку й виявляючи безвідповідальність. Богові не було місця в моєму серці. Через своє ставлення до свого обов’язку і своє ставлення до Бога я побачив, що не був істинним послідовником Бога. Я завжди стверджував, що люблю Бога, але звинуватив Бога, коли зіткнувся з труднощами в житті. Я сперечався й намагався поквитатися з Ним, як Бог сказав: «Навіть протягом усього однієї ночі вони можуть перетворитися з усміхненої, “добросердої” людини в потворного й лютого вбивцю, раптово змінивши ставлення до свого вчорашнього благодійника на ставлення до свого смертельного ворога, без будь-якої на те причини». Моя поведінка була точно такою ж, як та, що Бог відкрив у Своїх словах. Я виконував свій обов’язок добре лише тоді, коли Бог благословляв мене. Я поводився, ніби був кредитором і вимагав від Бога того, що хотів. Але насправді Бог дав мені життя – Він дав мені все. Він дав мені більш ніж достатньо. Чому я досі хотів докоряти Богу, мудрувати і сперечатися з Ним? До того ж я сварився з Ним, не виконуючи свій обов’язок добре. Я відчував дедалі більше сорому, розмірковуючи про це. Якби я не покаявся перед Богом, хіба Бог не зненавидів би й не вигнав би когось такого, як я? Я промовив молитву до Бога в своєму серці: «Боже, мені справді бракує совісті. Я вже зазнав стільки насолоди Твоєю милістю, але я й далі висуваю вимоги до Тебе одну за одною. Коли мої бажання не виконуються, я стаю негативним і скаржуся. Боже, я побачив своє справжнє обличчя, і я маю огиду до себе. Будь ласка, допоможи мені, щоб я міг змінити свої помилкові прагнення».

Опісля я прочитав це в Божих словах: «Ти прагнеш до того, щоб, повіривши в Бога, отримати змогу здобути спокій, щоб твої діти не хворіли, щоб твоє подружжя мало добру роботу, щоб твій син знайшов добру дружину, щоб твоя дочка знайшла гідного чоловіка, щоб твої воли й коні добре орали землю, щоб погода весь рік була сприятливою для твоїх посівів. Ось чого ти шукаєш. Твоє єдине прагнення – жити в комфорті, щоб твою родину не спіткало нещастя, щоб вітри обходили тебе стороною, щоб твого обличчя не торкався пісок, щоб посіви твоєї родини не затопило, щоб тебе не зачепило жодне лихо, щоб жити в Божих обіймах, щоб жити в затишному гніздечку. Такий боягуз, як ти, що завжди женеться за плоттю, – чи є в тебе серце, чи є в тебе дух? Хіба ти не звір? Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не шукаєш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не шукаєш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару та суд»). «Усі розбещені люди живуть для себе. Кожен сам за себе й горе невдахам – такий підсумок людської природи. Люди вірять у Бога заради самих себе; коли вони залишають все та повністю присвячують себе Богу, це робиться для того, щоб отримати благословення, а коли вони вірні Йому, це робиться для того, щоб здобути винагороду. Загалом, усе це робиться з метою отримати благословення, винагороду й увійти в царство небесне. У суспільстві люди працюють для власної вигоди, а в домі Божому вони виконують свій обов’язок, щоб отримати благословення. Саме заради отримання благословень люди залишають усе й можуть витримати багато страждань: немає кращого доказу сатанинської природи людини» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Читання Божих слів показало мені, яким егоїстичним і підлим я був. Я керувався думкою: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Я думав, що хай би що я робив, з цього має бути користь, і я не хотів робити нічого, що не приносить користі. Така філософія, такий спосіб мислення глибоко вкорінилися в моєму серці й завжди спонукали мене жити лише для себе. Навіть моя віра й мої жертви для Бога були лише заради однієї мети – бути благословенним. Я обманював Бога. Я був надзвичайно егоїстичною та хитрою людиною. Я постійно переслідував свої особисті інтереси й те, як отримати Божу благодать і благословення. Коли я побачив, що Бог благословляє мене не так, як – за моїм уявленням – Він мав, я став жалюгідним і сповненим нарікань. Якою була Божа воля в тій ситуації? Я не шукав і не розмірковував про це, і мені було байдуже. Я просто зосередився на своїх плотських інтересах. Хіба я не втрачав шанси здобути істину? Бог втілився в останні дні, щоб прийти і спасти нас. Він промовив стільки слів, проливаючи Свою кров, піт і сльози за нас, щоб через ці слова, через ці істини ми могли уникнути гріха й лиха, уникнути розбещеності і шкоди сатани. Але я не шукав істини – надто мало думав про неї. Я просто жадав комфорту плоті, враховуючи й розраховуючи на це. Якби я й далі так поводився, що б Бог зробив із кимось таким, як я? Я був би зрештою вигнаний, знищений. Я промовив молитву у своєму серці: «Боже, прошу, спаси мене. Будь ласка, дозволь мені пізнати себе і знайти шлях практики». Я промовляв таку молитву щодня.

Пізніше я прочитав це у словах Бога: «Ти можеш думати, що віра в Бога означає страждання або виконання всіляких речей для Нього; ти міг би подумати, що мета віри в Бога полягає в тому, щоб твоя плоть могла бути в мирі, або щоб усе у твоєму житті йшло гладко, або щоб тобі було комфортно та легко в усьому. Однак ніщо з цього не є ціллю, яку люди повинні пов’язувати зі своєю вірою в Бога. Якщо ти віриш у такі цілі, то твій погляд хибний, і для тебе просто неможливо бути вдосконаленим. Божі дії, Божий праведний характер, Його мудрість, Його слова, Його дивовижність і незбагненність – усе це люди повинні розуміти. Маючи це розуміння, ти повинен використати його, щоб позбавити своє серце всіх особистих вимог, сподівань і уявлень. Лише усунувши ці речі, ти можеш відповідати умовам, яких вимагає Бог, і лише зробивши це, ти можеш мати життя й догоджати Богу. Мета віри в Бога полягає в тому, щоб догоджати Йому та втілювати в життя характер, якого Він вимагає, щоб Його дії та слава могли проявлятися через цю громаду негідних людей. Це правильний погляд на віру в Бога, і це також мета, до якої ти маєш прагнути» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти очищення»). «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, благословенна вона чи проклята. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і воно не повинно залежати від винагороди, умов або причин. Тільки в такому разі вона виконує свій обов’язок. Бути благословенним – це коли людина стає досконалою і насолоджується Божими благословеннями після того, як пережила суд. Бути проклятим – це коли характер людини не змінюється після того, як вона пережила кару й суд, це коли вона не відчуває на власному досвіді, що її вдосконалюють, а отримує покарання. Але незалежно від того, благословенні вони чи прокляті, створені істоти повинні виконувати свій обов’язок, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка шукає Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок тільки для того, щоб отримати благословення, і тобі не варто відмовлятися діяти через страх бути проклятим. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не здатна виконати свій обов’язок, то це її бунтарство» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»). Я багато разів стверджував, що маю істинну віру в Бога, але потім зрозумів, що це лише моя уява. Моя віра була такою ж, про яку Павло сказав у 2 посланні до Тимофія 4:7–8: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности». Павло чекав вінця праведності після свого служіння Господу, і моєю метою у вірі теж було благословення. Божі слова розповіли мені про значення віри та правильне прагнення, яке мені слід мати у своїй вірі. Я почувався готовим змінити хибний шлях, на якому був раніше, бо він міг вести мене тільки до того, щоб я ставав дедалі розбещенішим і ворогом Бога. Я був схожий на дитину, яка не ставилася синівськи до своїх батьків, а просто хотіла чогось від них. Така дитина ніколи не матиме прихильності в очах батьків, а лише завдасть їм болю. Моя мотивація та погляд на мою віру ганьбили мене. Яку винагороду я сподівався отримати від Бога? Я вже насолоджувався такою кількістю Його благодаті та благословень, і отримав стільки поживи завдяки істинам у Його словах, а також Його опіці та захисту, не кажучи про повітря, яким я дихав, сонячне світло, яке відчував, мій хліб насущний. Усе це дав Бог. Навіть саме моє життя дане мені Богом. Як я маю відплатити за любов нашого Творця? Навіть якби я віддав усе своє єство, я б ніколи не зміг відплатити Йому. Та попри це, я все одно звинувачував Бога, сперечався й намагався поквитатися з Ним. Мені справді не вистачало людської сутності, я не мав найменшого самоусвідомлення. Я пішов за Богом і виконував свій обов’язок, і це було моєю відповідальністю, найбільш природною і правильною. Це також був даний мені Богом шанс шукати істину й отримати спасіння. Якби я не виконував свій обов’язок, я б не зміг здобути істину або змінити свій розбещений характер. Слава Богу! Зараз я розумію, що виконання обов’язку – це саме те, що має робити створена істота, відповідальність людини. Виконання мого обов’язку не мало бути угодою, яку я укладаю з Богом. Я також розумію, що байдуже, з якими труднощами я зіткнувся, захворів я чи мій бізнес не йде добре, я маю це прийняти, а не скаржитися. Це розважливість і те ставлення, яке мені належить мати як створеній істоті. Я вдячний Богу за те, що він дав мені таке розуміння. Зараз я не заробляю багато, і якість мого життя дещо нижча, але я ощадливіший, ніж раніше – я не витрачаю так багато. Я ще можу впоратися з цим. Я не можу дозволити проблемам зі здоров’ям і життєвим негараздам впливати на моє ставлення до мого обов’язку. Я далі пропоную братам і сестрам допомогу, роблячи все можливе, щоб виконати всі завдання свого обов’язку. Переживання цієї ситуації показало мені, наскільки егоїстичним і підлим я був, і дало мені деяке розуміння моєї помилкової точки зору в моїй вірі та прагненні. Усе це було досягнуте завдяки направленню Божих слів.

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Істинна природа недбалості

Цяньбей (Південна Корея) Минулого жовтня ми завершили створення одного відео. Ми багато працювали над ним, присвятили багато часу й зусиль,...

Зв’язок із нами в Messenger