Сяочен (Китай)

Я завжди був дуже хворобливим. В 11 років у мене виявили апластичну анемію, тому в мене вкрай поганий імунітет, моє тіло та кінцівки дуже слабкі, та я швидко втомлююся навіть від декількох кроків. Коли в мене серйозне захворювання, я практично прикутий до ліжка. Мій лікар сказав мені, що якщо я серйозно захворію, то, внаслідок поганого імунітету в мене може розвитися інфекція, а це в свою чергу призведе до високої температури, а якщо я поранюся, кровотечу буде важко зупинити, що може спричинити загрозу життю. Після того, як я прийняв роботу Всемогутнього Бога в останні дні, мій стан поліпшився, та я почав виконувати обов’язки у церкві. Минуло багато років, а я досі не відчуваю жодних симптомів мого захворювання. Я побачив у цьому Боже благословення та дуже вдячний Богу за це.

Пізніше я почав робити фільми та відео. Коли я розмірковував над тим, як ці відео свідчать про Божу роботу, я відчував, що моя робота має особливе значення. У той же час я думав, що якщо я старанно працюватиму заради Бога та створюватиму відео, які свідчать про Бога, то в цих важливих добрих вчинках буде й частка моєї праці, тому я не тільки отримаю Божий захист та благословення, а неодмінно й Боже спасіння, щоб я зміг пережити велике лихо. Роздуми про ці речі змусили мене ще наполегливіше вдосконалювати мої професійні навички та здібності, а також прагнути виготовляти ще більше творів, які свідчать про Бога. Кожного разу, коли виходило нове відео, та я переглядав кліп, у створенні якого брав участь, моє серце сповнювалося щастям, та я відчував ще більшу мотивацію виконувати свій обов’язок. Заради досягнення кращих результатів я активно шукав необхідну інформацію, вивчав навички, які можуть знадобитися, а також спілкувався на цю тему з моїми братами та сестрами. Іноді ми розмовляли до трьох ранку, і я вже відчував слабкість, тож засиджуватися допізна було важким випробуванням для мого тіла. Але, якщо дещо подумати, за ці роки в мене не було жодних проблем із тілом, а завдяки тому, що я засиджувався допізна за навчанням, я краще виконував свій обов’язок. До того ж я достатньо ефективно виконував свій обов’язок, тому був упевнений, що Бог захистить мене. Оскільки я виконував свій обов’язок, досягав кращих результатів та робив свій внесок, я мав велику надію на спасіння. Навіть якщо я більше страждав, воно було того варте.

Одного дня мій наглядач сказав мені: «Брате, ми розуміємо, що в тебе не дуже добрий фізичний стан. В тебе зараз дуже велике робоче навантаження, тому ми хвилюємося, що якщо ти продовжуватимеш, твоя хвороба може повернутися. Може, звернешся у лікарню та пройдеш огляд? Якщо все гаразд, можеш повернутися до своїх обов’язків у церкві. Якщо твій стан недостатньо добрий, то тебе краще залишитися вдома, щоб відновити сили, та займатися речами, які ти в змозі робити, поки триває лікування». Але тоді я був не здатний підкоритися та заспокоїти власне серце. Я гадав: «Саме зараз слушний час для виконання свого обов’язку, мої брати та сестри активно виконують свої обов’язки та роблять добрі справи. Якщо в цей час із моїм тілом щось піде не так, я не зможу робити добрі вчинки та виконувати свій обов’язок, і через це не зможу отримати гарні результати та створити гарні роботи. Коли Божа робота буде закінчена, що я зможу запропонувати Богу? Чи не вижене мене за це Бог, та чи не потраплю я, врешті решт, в халепу?» Я також подумав про те, що за останні роки я створив декілька робіт, але якщо зараз я піду додому, щоб поправити своє здоров’я, та не зможу виконувати свій обов’язок далі, чи не втрачу я ту ціну, яку я вже заплатив за останні декілька років? Я бачив, що у моїх братів було все гаразд зі здоров’ям та не було подібних проблем, вони могли виконувати свої обов’язки без зайвих думок, а я ось-ось міг утратити все. Чим більше я над цим розмірковував, тим більше в мене з’являлося негативних думок. Майбутнє здавалося похмурим і я втратив інтерес до свого обов’язку. Пізніше я звернувся до Бога: «Боже! Мені сумно, у мене негативні думки, я маю багато претензій та непорозуміння. Я ніяк не можу позбутися цього стану. Будь ласка, просвіти мене, щоб я міг зрозуміти Твою волю та свій розбещений характер, а також зміг підкоритися Твоїм планам та Твоєму керівництву».

Після цього я прочитав такі слова Божі: «У наші дні більшість людей перебуває в такому стані: “Щоб отримати благословення, я мушу повністю присвятити себе Богу й заплатити заради Нього певну ціну. Щоб отримати благословення, я мушу відмовитися від усього заради Бога; я маю до кінця зробити те, що Він мені довірив, і добре виконувати свій обов’язок”. Тут домінує намір отримати благословення, що є прикладом того, як повністю присвятити себе Богу з метою отримання від Нього нагород і здобуття вінця. Такі люди не мають істини у своїх серцях, і, безсумнівно, їхнє розуміння складається всього лише з декількох слів учення, якими вони хваляться всюди, куди б не пішли. Їхній шлях – це шлях Павла. Віра таких людей – це акт постійної тяжкої праці, і в глибині душі вони вважають таке: що більше вони зроблять, то більше це доведе їхню вірність Богові; що більше вони робитимуть, то більше Він, безсумнівно, буде задоволений; і що більше вони робитимуть, то більше заслуговуватимуть на вінець перед Богом, і то більше благословень вони здобудуть. Вони думають, що якщо вони зможуть витерпіти страждання, проповідувати й померти за Христа, якщо вони зможуть пожертвувати власним життям, і якщо вони зможуть виконати всі обов’язки, які Бог поклав на них, то вони будуть тими, хто здобуде найбільші благословення, і обов’язково будуть удостоєні вінців. Це саме те, що уявляв собі Павло й до чого він прагнув; це саме той шлях, яким він ішов, і саме керуючись такими думками він працював, щоб служити Богу. Хіба ці думки та наміри не походять від сатанинської природи? Це так само, як і мирські люди, які вірять, що, перебуваючи на землі, вони мають прагнути до знань, і що, отримавши їх, вони зможуть виділитися з натовпу, стати чиновниками та мати статус; вони думають, що щойно вони отримають статус, то зможуть реалізувати свої амбіції та забезпечити певний рівень процвітання для своїх домів та бізнесів. Хіба всі невіруючі не йдуть цим шляхом? Ті, в кому домінує ця сатанинська природа, можуть бути подібні тільки до Павла у своїй вірі. Вони думають: “Я мушу відкинути все, щоб повністю присвятити себе Богові; я мушу бути вірним перед Ним, і врешті-решт я отримаю великі нагороди та величні вінці”. Це таке ж ставлення, як і в мирських людей, які прагнуть до мирських речей; вони нічим не відрізняються і підкоряються тій самій природі. Коли люди мають таку сатанинську природу, перебуваючи у світі, вони будуть прагнути набути знання, пройти навчання, здобути статус і виділитися з натовпу; якщо вони вірять у Бога, вони будуть прагнути набути величні вінці та великі благословення. Якщо люди не шукають істини, коли вірять у Бога, вони неодмінно підуть цим шляхом; це непорушний факт, це природний закон. Шлях, яким ідуть люди, які не шукають істини, діаметрально протилежний до шляху Петра» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як іти шляхом Петра»). Слово Боже точно виявило мій стан. Я вважав, що, якщо терпіти труднощі та платити ціну, виконуючи свій обов’язок зі створення професійних фільмів, щоб робити свій внесок у поширення Євангелія Царства, то це гарантуватиме мені похвалу та благословення Божі, й врешті-решт Бог нагородить та врятує мене. Щоб досягти цієї мети, я не спав ночами, не нарікаючи на те, як сильно страждаю, але коли я вже не міг продовжувати роботу через фізичні причини, я відчув, що моє прагнення отримати благословення розбите, отже бажання виконувати свій обов’язок зникло і я більше не хотів докладати ніяких зусиль. Я побачив, що у своїй вірі в Бога завжди намагався укласти угоду. Я намагався створювати свої роботи та виконувати важливі завдання, щоб отримати Божу благодать та благословення. Я завжди казав, що готовий страждати та жертвувати, але лише заради отримання благословення. Я обманював Бога, використовуючи Його. Мої наміри були огидними! Розмірковуючи над цим, я збагнув, що більше не можу протистояти таким життєвим обставинам. Я мав підкоритися, шукати істину та позбутися від бруду в своїй вірі в Бога, а також власної розбещеності.

Після цього я звернувся в лікарню, щоб пройти медогляд. Різноманітні показники крові були нижчими, ніж у здорових людей, а кількість тромбоцитів була набагато нижче за норму. Лікар сказав, що в мене може виникнути сильна кровотеча, якщо я не дотримуватимусь заходів безпеки. Наставник, брати та сестри порадили мені деякий час залишатися вдома, та повернутися до виконання обов’язку вже після одужання. Після цього я лікувався вдома, та час від часу ходив на огляд. Минуло декілька місяців, але стан мого здоров’я не покращився, тому я почав трохи нервувати та звернувся до старого лікаря традиційної китайської медицини за ліками. Старий лікар сказав мені: «Ти будеш видужувати дуже повільно. У тебе серйозне захворювання, тому знадобиться багато часу, щоб ти відчув покращення». Мене дуже розчарували слова лікаря. Я думав, що після того, як я посиджу вдома та відновлю сили, я зможу повернутися до роботи з відео, щойно мій стан покращиться. Але моє лікування тривало вже майже рік. Чому мені не ставало краще? Того року Божий дім створив багато фільмів та відео, а я не зміг взяти участі у виробництві цих фільмів через фізичні причини. Я злякався, що вже ніколи не зможу виконувати цей обов’язок. Чи врятує мене Бог, після того як Його робота скінчиться, якщо в мене не буде достатньої кількості добрих вчинків? Чим більше я над цим думав, тим більш негативними ставали мої думки. По дорозі додому, побачивши, як листя колихається за вітром, я відчув себе вкрай безпорадним та спустошеним, і не зміг утриматися від нарікання. Чому саме в мене була ця хвороба, а мої брати та сестри були здоровими? Якби я несумлінно виконував свій обов’язок, зривав роботу чи заважав комусь, чи був би неефективним, та через це не міг виконувати свій обов’язок, я міг би змінити ситуацію, покаявшись та змінившись. Але слабке здоров’я – це вроджений стан, я не можу змінити його важкою працею. Думаючи про це, я відчував, що Бог наче покинув мене, і від цього почувався особливо засмученим та безпорадним. Коли я прийшов додому, я був наче здута куля, ніщо не могло підняти мені настрій. Я подумав тоді: «Така вже моя хвороба. Я нічого не можу з нею вдіяти. Якщо я не можу брати участь у важливій роботі, чи є хоч якась надія на спасіння?» В мене почали опускатися руки. Щодня я проводив час за переглядом світських фільмів та телепередач, теревенив із людьми в Інтернеті. Я почав віддалятися від Бога, на душі ставало все темніше та пустіше. Одного дня я раптом збагнув таку річ: «Хіба я зараз не поводжуся як ті, хто не вірить у Бога? Чим я нагадую людину, яка вірить у Бога? Якщо в мене й надалі буде такий пригнічений настрій, я ставатиму все більш розбещеним, і врешті-решт Бог вижене мене». Подумавши про це, я трохи злякався. Я знав, що більше так тривати не може. Я мав замислитися над собою та шукати істину, щоб вирішити власні проблеми.

Після цього я прочитав такий уривок зі слова Божого: «Немає нічого більш бунтарського, ніж коли люди не приймають істину. І немає нічого більш небезпечного для них. Якщо ці люди постійно не здатні приймати істину, то вони невіруючі – і щойно надії таких людей на благословення будуть зруйновані, вони відійдуть від Бога. У чому причина цього? (Те, до чого вони прагнуть, – це отримати благословення й насолодитися Божою благодаттю.) Вони вірять у Бога, але не шукають істину; для них спасіння – усього лише прикраса, це не що інше, як красиві слова. У своїх серцях вони прагнуть здобути винагороду, бути увінчаними, отримувати блага; вони бажають отримати стократно в цьому житті та вічне життя в майбутньому періоді, і якщо вони не отримують цього, вони перестають вірити, відкривається їхнє справжнє обличчя, і вони відходять від Бога. Те, у що вони вірять у своїх серцях, не є ні Божою справою, ні істинами, висловленими Богом. Те, до чого вони прагнуть, – це не спасіння, не кажучи вже про виконання обов’язку Божого творіння; натомість вони нічим не відрізняються від Павла: вони бажають великих благословень, володіти великою владою, носити величний вінець, бути на рівних із Богом – такими є їхні амбіції й прагнення. І тому, щораз, коли від дому Божого можна отримати певні блага або привілеї, вони борються за них і починають говорити про “старшинство”. Вони думають собі: “Я маю на це право, я повинен отримати свою частку, я повинен боротися за це”. Вони відносять себе до вищих чинів дому Божого і тому вважають себе гідними таких благ. … Зрозуміло, що їхні серця вже захоплені тим, чого вони прагнуть, а також зрозуміло, що те, до чого вони зазвичай прагнуть, абсолютно не відповідає істині. Незалежно від того, скільки роботи вони виконують, їхні цілі та мотиви точно такі ж, як у Павла: вони бажають отримати вінець, і вони будуть міцно триматися за свої цілі та мотиви й ніколи їх не полишать. Незалежно від того, як їм доносять правду через спілкування, як із ними розправляються та як їх обтинають, незалежно від того, як їх викривають та аналізують, вони вперто відмовляються поступитися своїми мотивами щодо отримання благословення. І коли вони не отримують Божого схвалення, коли вони бачать, що їхні надії на отримання благословення розбиті вщент, вони стають негативно налаштованими й регресивними, вони полишають свій обов’язок і пускаються навтьоки. Вони по-справжньому не виконують свого обов’язку щодо поширення Євангелія Царства й не несуть доброго служіння, що повністю демонструє відсутність у них справжньої віри в Бога, що вони не мають справжньої слухняності, що вони позбавлені реального досвіду чи свідчення й що вони – не що інше, як вовки в овечій шкурі; зрештою, невіруючий в овечій шкурі стає повністю оголеним і вигнаним, а його вірі в Бога врешті-решт приходить кінець» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина п’ята)»). Боже слово розкрило всі мої підступні наміри. І хоча я погодився залишатися вдома, щоб відновити сили, всередині я все ще сподівався швидко видужати та продовжити робити відео. Коли я не отримав бажаного результату після повторного лікування, я відчув, що надії на те, що я зможу далі виконувати важливий обов’язок, у мене вже немає, моє бажання отримати благословення зруйноване, а мотивація вірити в Бога повністю відсутня. Я почувався розгубленим, втратив точку опори та гадав, що Бог ставиться до мене несправедливо, тому я почав опускати руки. Мені більше не хотілося ані читати слово Боже, ані молитися Богові. Я навіть виказував своє незадоволення Богом, керуючись світськими тенденціями. Я побачив, що вірив у Бога та виконував свій обов’язок тільки задля того, щоб отримати благословення. А оскільки я не міг отримати благословення, я став ворожим до Бога. Те, що в мене проявилося, було сатанинським характером, я зовсім не мав ані сумління, ані розуму. Це довело, що всі мої минулі зусилля були марними, вони були спрямованими лише на те, щоб ошукати Бога. За всі ті роки, коли я вірив у Бога, Він розкрив мені стільки істини та надав стільки благодаті. Без Божого захисту я б помер багато років тому, але я не тільки не подякував Богові та не відплатив Йому, я навіть почав скаржитися на Бога. Я абсолютно втратив розум, і мені бракувало людяності!

Думаючи про це, я відчував докори сумління та ненависть до себе. Я хотів по-справжньому розібратися у власних мотивах, щоб отримати благословення та припинити йти проти Бога, отже я молився Богові, щоб знайти спосіб для цього, а потім прочитав цей уривок зі слова Божого: «Оскільки отримання благословення не є правильною метою, до якої людям слід прагнути, то що є правильною метою? Пошук істини, прагнення до змін у характері та здатність коритися всім Божим влаштуванням і Його керівництву: ось цілі, до яких повинні прагнути люди. Скажімо, наприклад, коли тебе обтинають і з тобою розправляються, у тебе виникають уявлення й неправильні розуміння, і ти стаєш нездатним до слухняності. Чому ти не можеш коритися? Тому що ти відчуваєш, що твоєму місцю призначення або твоїй мрії про отримання благословення кинуто виклик. Ти стаєш негативно налаштованим і засмученим та намагаєшся ухилитися від виконання свого обов’язку. У чому причина цього? Існує проблема з твоїм пошуком. Отже, як її слід вирішити? Вкрай важливо, щоб ти негайно відмовився від цих помилкових ідей і негайно почав шукати істину, щоб вирішити проблему свого зіпсованого характеру. Ти маєш сказати собі: “Я не маю кидати це, я досі мушу виконувати обов’язок, який має виконувати Боже творіння, і відкласти вбік своє бажання бути благословенним”. Коли ти відмовляєшся від бажання отримати благословення, з твоїх плечей падає тягар. Чи ти й досі здатен на негативізм? Незважаючи на те, що досі бувають моменти, коли ти налаштований негативно, ти не дозволяєш цьому контролювати тебе, і у своєму серці ти продовжуєш молитися й боротися, змінюючи мету свого прагнення з прагнення отримати благословення і мати місце призначення на прагнення до істини, і ти думаєш собі: “Прагнення до істини – це обов’язок Божого творіння. Розуміння певних істин сьогодні є найбільшим урожаєм; це найбільше благословення з усіх. Навіть якщо я не потрібен Богу, і я не маю хорошого місця призначення, і мої надії на благословення вщент розбиті, я все одно буду виконувати свій обов’язок належним чином, адже я зобов’язаний це робити. Якою б не була причина, вона не вплине на виконання мною мого обов’язку, не вплине на моє виконання Божого доручення; це принцип, що лежить в основі моєї поведінки”. У цьому разі хіба ти не подолав кайдани плоті?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Входження в життя є лише в практикуванні істини»). В ті часи, читаючи слово Боже, я збагнув, чому я скаржився, відчував негатив та втратив контроль над собою, коли моє бажання отримати благословення було зруйноване. Коріння проблеми полягало в тому, що я невірно дивився на сам процес отримання благословення. Я прагнув лише отримати благословення та хороше кінцеве місце, тому мої дії завжди обмежувалися думками про моє майбутнє та долю. Після того, як моє бажання отримати благословення було зруйноване, я став занадто пасивним, щоб рухатися далі. Просто моя жага до благословення була дуже сильною. Я лише створена істота. Немає різниці, чи отримаю я благословення, або чи буде в мене гарне кінцеве місце, я все одно маю виконувати свій обов’язок. Навіть якщо я не отримаю благословення, виконуючи свої зобов’язання та обов’язок, в мене хоча б не буде докорів сумління. Від таких думок мені стало світліше на серці. Я мав рухатися стежиною, яку мені вказало слово Боже, позбутися своєї жаги до благословення, змінити помилкові погляди на таке прагнення до благословення, та виконувати свій обов’язок якнайкраще. До того ж, навіть якщо одного дня мені погіршає, я не маю звинувачувати за це Бога. Це одна з якостей, якою має володіти створена істота. Я зрозумів: якщо я не в змозі виконувати інші обов’язки, я можу займатися написанням статей вдома, описувати власний досвід і знання, та ділитися цим із моїми братами та сестрами на зібраннях. Таким чином я також міг би свідчити про Бога та виконувати свій обов’язок. Після того, як я почав цим займатися, я відчув полегшення, думки про моє майбутнє та долю вже не так напружували мене.

Рік по тому я звернувся до лікарні, щоб отримати ліки, але лікар сказав мені: «Хвороба зникла. Ви більше не мусите приймати ліки. Треба тільки більше дбати про своє тіло та не перенапружуватися». Коли я почув те, що сказав мені лікар, я дуже зрадів та не міг припинити дякувати Богу. Після цього я прочитав ще один уривок зі слів Божих: «Я вирішую щодо місця призначення кожної людини не за віком, старшинством, обсягом страждань і тим паче не за тим, наскільки вона гідна жалю, а за тим, чи володіє вона істиною. Немає іншого вибору, крім цього» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Підготуй достатньо добрих вчинків для свого місця призначення»). Так і є. Бог визначає результат для людей залежно від того, чи збагнули вони істину, і ті, хто не знайшов істину, зрештою не будуть врятовані. Якщо я не прагну істини або суттєвих змін у своєму характері, тоді, скільки б зусиль я не покладав, скільки б не жертвував але якщо мій розбещений характер не буде очищено, я не зможу врятуватися. Попри це я все ще хотів ошукати Бога, щоб він надав мені Своє благословення за мою важку працю. Хіба це не безглуздо? Це лише видавання бажаного за дійсне. Цього разу зовні здавалося, що я втратив будь-яку можливість виконувати свій обов’язок через хворобу, але завдяки моїй слабкості я зрозумів свої помилкові погляди та свою розбещеність, і це допомогло мені вчасно змінитися та зосередитися на пошуку істини. Це був великий Божий захист для мене. Думаючи про це, я відчув сильне каяття та почуття боргу, тоді я опустився на коліна та почав молитися Богові: «Боже! Я хочу змінити свої помилкові погляди щодо гонитви за благословенням. Я більше не хочу прагнути благословення та нагород. Байдуже, який обов’язок я буду виконувати у майбутньому, я хочу шукати істину, прагнути змінити свій характер та виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Тебе».

Після цього я прочитав уривок зі слова Божого, і я почав трохи краще розуміти у своєму серці, як виконувати свій обов’язок. У Божих словах сказано: «Для належного виконання твого обов’язку не має значення, скільки років ти віриш у Бога, скільки ти зробив, виконуючи свій обов’язок, і скільки внесків ти зробив у дім Божий, і тим більше не має значення, наскільки ти досвідчений у виконанні свого обов’язку. Головне, на що дивиться Бог, – це шлях, яким іде людина. Інакше кажучи, Він дивиться на ставлення людини до істини, а також на принципи, напрямок, походження та імпульс, що лежать в основі її дій. Бог зосереджує увагу на цьому; саме це визначає шлях, яким ти йдеш» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Що таке належне виконання обов’язку?»). «Людина думає, що всі ті, хто робить внесок Богові, повинні отримати нагороду, і що чим більший внесок, тим більше само собою зрозумілим вважається, що вони повинні отримати Божу прихильність. Суть людської точки зору полягає в очікуванні плати за докладені зусилля, і вона не прагне активно виконувати свій обов’язок як творіння Боже. Що стосується Бога, то чим більше люди прагнуть істинної любові до Бога і повного послуху Богу, що також означає прагнення виконувати свій обов’язок як творіння Боже, тим більше вони здатні отримати Боже схвалення. Точка зору Бога полягає в тому, щоб вимагати, щоб людина повернула собі свій первісний обов’язок і статус. Людина – творіння Боже, і тому людина не повинна брати на себе занадто багато, ставлячи якісь вимоги Богові, і не повинна робити нічого, крім виконання свого обов’язку як творіння Божого. Місця призначення Павла й Петра визначалися на основі того, чи могли вони виконувати свій обов’язок як Божі творіння, а не відповідно до розміру їхнього внеску; їхні місця призначення визначалися з огляду на те, чого вони прагнули від самого початку, а не відповідно до того, скільки роботи вони виконали, або до оцінки їх іншими людьми. Отже, прагнення активно виконувати свій обов’язок як творіння Боже – це шлях до успіху; пошук шляху істинної любові до Бога – це найправильніший шлях; прагнення до змін у своєму старому характері і пошук чистої любові до Бога – це шлях до успіху. Такий шлях до успіху – це шлях відновлення первісного обов’язку, а також первісного вигляду Божого творіння. Це – шлях відновлення, і це також мета всієї Божої роботи від початку до кінця» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»). Після читання слова Божого я зрозумів, що дійсно немає більш важливих чи менш важливих обов’язків. Можливість спасіння для людей не залежить від того, який обов’язок вони виконують, наскільки велична їхня робота, чи чого вони досягли. Якщо ви будете прагнути знайти істину, активно виконувати свій обов’язок, як створена істота, а також зміните власний характер, ви зможете здобути істину, і Бог врятує вас. Прагнення ефективно виконувати свій обов’язок та жертвувати церкві само по собі не є чимось невірним. Якщо ваше бажання – це свідчити про Бога, ви в змозі знайти істину та діяти згідно з принципами під час виконання вашого обов’язку, ви зможете здобути Боже схвалення. Виконання обов’язку – це не інструмент для отримання вигоди та не розмінна монета задля винагороди, це – відповідальність створеної істоти. Немає жодної різниці, чи отримаю я благословення або ні, я буду виконувати свій обов’язок. Після цього церква доручила мені обов’язок, виходячи з мого фізичного стану.

Наразі мене менше турбують думки про майбутнє та мою долю, бо, незалежно від того, який обов’язок я виконую, я знаю, що найважливіша річ – це здобуття істини. Незалежно від того, чи отримаю я гарне кінцеве місце у майбутньому, якщо я можу відповідально виконувати свій обов’язок, я почуваюся розкуто та спокійно. Слава Богу!