У Юй, Китай

Протягом останніх кількох років я виконувала роботу з очищення в церкві, і бачила, як деяких кураторів відстороняли одного за одним, а інших вичищали. Зокрема, двоє колишніх кураторів, які відповідали за роботу з очищення, мали високий рівень і працездатність, і мали широкий обсяг відповідальності. Вони були кураторами протягом двох – трьох років, але були відсторонені, тому що не виконували реальної роботи й не приймали істини. У результаті я подумала, що бути куратором надто небезпечно. Бути куратором означає мати широкий обсяг відповідальності й стикатися з багатьма проблемами. Якщо ти не робиш це добре, ти приносиш переривання й завади роботі церкви та залишаєш після себе переступи, тож існує ймовірність бути відстороненою або викритою й відсіяною. Я подумала, що краще бути учасником команди, оскільки це менш ризиковано й не потрібно так сильно хвилюватися, але у тебе все ще є надія на спасіння. На початку серпня 2023 року куратор повинен був поїхати в інше місце для виконання своїх обов’язків, і попросив мене перейняти його роботу. Я подумала про себе: «У складі команди є учасник, який допомагає проводити остаточні перевірки та керує роботою, тому я не буду робити ніяких лихих вчинків, щоб потім не бути викритою і відсіяною. Бути куратором – це зовсім інше. Ти повинен нести відповідальність за всю роботу, і ти стикаєшся з багатьма проблемами та береш на себе велику відповідальність. Якщо я не зможу впоратися з ситуацією належним чином і спричиню переривання роботи церкви, я залишу після себе низку переступів. Якщо я вчиню багато лихих вчинків, хіба я не буду викритою та відсіяною і не втрачу свій шанс на спасіння? Краще бути учасником команди, щоб не нести великої відповідальності. Це безпечно і надійно, і я маю надію на спасіння». Коли я так подумала, я відмовилася, виправдовуючись тим, що мій рівень середній, а працездатність обмежена, і я не була варта того, щоб мене зрощували. Після цього куратор написав мені ще два листи і попросив мене подумати над цим. Я опинилася перед дилемою: «Неприйняття цього є непокорою, але якщо я прийму це, оскільки робота з очищення передбачає дотримання принципів на кожному кроці, якщо я не впораюся з ситуацією і порушу принципи, я залишу після себе переступи й лихі вчинки. Якщо вони незначні, мене відсторонять, але якщо вони серйозні, то мене навіть виключать. Не тільки моя репутація і статус постраждають, але я також можу не отримати хорошого фіналу або місця призначення». Після довгих роздумів я відмовилася. Коли я зустрілася з куратором, він сказав мені: «Ти отримала найбільшу кількість голосів від братів і сестер. Ти маєш шукати Божий намір». Мені нічого було сказати. Моє серце ніби розривалося на дві частини, і я знову і знову молилася Богу, «Дорогий Боже, я знаю, що повинна підкоритися в цій справі, що спіткала мене, але я просто не можу підкоритися. Я боюся, що не зможу добре виконувати свої обов’язки куратора, перериватиму й заважатиму роботі церкви та буду викритою й відсіяною. Я не знаю, в які істини мені слід увійти, щоб вийти з цього скрутного становища. Благаю Тебе, веди мене!».

Одного разу я прочитала уривок зі слів Бога, який справді торкнувся мого серця. Всемогутній Бог говорить: «Як слід діяти по совісті? Дій щиро й будь гідним Божої доброти, того, що Бог дав тобі це життя, і цієї Богом даної можливості досягти спасіння. Чи так чинити – значить діяти по совісті? Щойно ти виконаєш цей мінімальний стандарт, ти здобудеш захист і не робитимеш гірких помилок. Тоді ти не робитимеш так легко те, що виявляє непокору Богові, не ухилятимешся від своїх зобов’язань і твої недбалі дії будуть менш вірогідними. Ти також не будеш настільки схильним будувати підступи заради власного становища, слави, вигоди й майбутнього. Ось яку роль відіграє сумління. Сумління й розважливість мають бути складниками людської сутності особи. Вони одночасно є найістотнішими й найважливішими. Якою є людина, якій бракує сумління і в якої немає розважливості нормальної людської сутності? Загалом, це та людина, якій бракує людської сутності, людина, що має вкрай погану людську сутність. Якщо поглянути на деталі, то які прояви втраченої людської сутності демонструє ця людина? Спробуй проаналізувати, які характеристики притаманні таким людям і які специфічні прояви вони мають. (Вони егоїстичні й низькі.) Егоїстичні й низькі люди недбалі у своїх діях і пускають справи на самоплив, якщо вони не стосуються їх особисто. Вони не думають про інтереси Божого дому й неуважні до Божих намірів. Вони не мають відчуття ноші чи відповідальності, коли йдеться про виконання їхніх обов’язків або свідчення про Бога. … Чи має така людина совість і розсудливість? (Ні.) Чи відчуває докори сумління людина без совісті й розсудливості, яка так поводиться? Такі люди не мають докорів сумління, а їхня совість не служить жодній меті. Вони ніколи не відчували докору власного сумління, то чи здатні вони відчути докір чи дисципліну Святого Духа? Ні, не здатні» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Бог говорить, що ті, хто не має совісті чи розуму, є особливо егоїстичними та низькими. Вони дбають лише про власні інтереси, а не про роботу церкви, і не несуть жодної ноші чи почуття відповідальності за роботу церкви. Розміркувавши, я зрозуміла, що я саме така людина. Коли мої брати і сестри обрали мене, я повинна була прийняти цей обов’язок. Однак я побоювалася, що відповідальність за виконання цього обов’язку буде занадто великою, що якщо я не робитиму це добре, то залишу по собі переступи, а якщо чинитиму зло, мене відсторонять і відсіять: постраждають не лише моя репутація і статус, я навіть ризикую втратити свій добрий фінал і місце призначення. Тому я відмовилася, виправдовуючись тим, що мій рівень був посередній, а моя працездатність була слабка, і я була недостойна того, щоб мене зрощували. Куратор кілька разів писав мені, щоб поспілкуватися зі мною, але я постійно знаходила виправдання, щоб відмовитися. Я думала лише про власні інтереси й відмовилася прийняти цей обов’язок. Я справді була позбавлена совісті й розуму! Я не хотіла більше жити таким егоїстичним і низьким життям, і тому я прийняла цей обов’язок.

Кілька місяців по тому, мене перевели на посаду учасника команди, тому що мій низький рівень означав, що я не підходила для цієї роботи. Пізніше куратори написали, що є команда, якій не вистачає людей для організації матеріалів для вичищення людей, і вони не повністю осягнули принципи. Вони попросили мене поїхати туди і стати куратором команди, щоб допомогти їм. Я подумала про себе: «Якщо я не організую матеріали для вичищення людей належним чином і неправильно охарактеризую когось, я повинна буду нести за це відповідальність. І якщо я не зможу ясно щось побачити й діятиму так, що порушуватиму принципи, залишаючи по собі переступи та лихі вчинки, тоді я буду близька до відсторонення й відсіювання. Безпечніше бути учасником команди». Тому я знову ухилилася від цього, виправдовуючись тим, що в мене низький рівень, працездатність, і я не варта зрощування. Після цього лідери написали мені, щоб мати зі мною бесіду, і вказали, що природа моєї неодноразової відмови від свого обов’язку полягала у відмові прийняти істину. Я чітко усвідомила, що бесіда лідерів була нагадуванням і застереженням від Бога, і я відчула смуток і провину: «Я вірю в Бога вже стільки років, то чому я зовсім не змінилася? Чому я така вперта?». Я усвідомила, що цей стан буде дуже небезпечним, якщо я негайно не шукатиму істину, щоб вирішити це, тому я шукала слова Бога, які були пов’язані з моїм станом. Я прочитала слова Бога: «Деякі люди бояться брати на себе відповідальність під час виконання своїх обов’язків. Якщо церква дає їм якусь роботу, вони спочатку подумають, чи змушує їх ця робота брати на себе відповідальність, і якщо так, то вони за неї не візьмуться. Ось на яких умовах вони виконують обов’язок: по-перше, це має бути некваплива робота; по-друге, вона не повинна напружувати чи втомлювати; по-третє, що б вони не робили, вони не беруть на себе жодної відповідальності. Це єдиний вид обов’язку, який вони на себе беруть. Що це за людина? Хіба ця людина не слизька й брехлива? Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Вона навіть боїться, що листя, яке падає з дерев, проломить їй череп. Який обов’язок може виконувати така людина? Яка з неї може бути користь у Божому домі? Робота Божого дому пов’язана з роботою боротьби із сатаною, а також із поширенням Євангелія Царства. Який обов’язок не тягне за собою відповідальність? Чи згодні ви з тим, що бути керівником – значить брати на себе відповідальність? Хіба у нього не більші обов’язки, і хіба він не повинен брати на себе ще більшу відповідальність? Незалежно від того, чи ти проповідуєш Євангеліє, чи свідчиш, працюєш над відео тощо – яку б роботу ти не виконував, якщо вона стосується істини-принципів, вона передбачає певні обов’язки. Якщо виконання твого обов’язку буде безпринципним, це вплине на роботу Божого дому, а якщо ти боїшся брати на себе відповідальність, то ти не можеш виконати жодного обов’язку. Чи є тип людини, який боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним розпізнати різницю. Насправді це не проблема боягузтва. Як так сталося, що ця людина така смілива, якщо йдеться про збагачення чи коли вона робить щось на власну користь? Заради цього такі люди підуть на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі не йдуть на жодні ризики. Такі люди егоїстичні й ниці, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності взяти на себе важку ношу? Тій, яка бере на себе ініціативу й виривається вперед у найвирішальніший момент у роботі Божого дому, яка сміливо бере на себе важку ношу й не боїться терпіти труднощі й небезпеку, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, з їхньою людськістю є проблема. У них немає почуття справедливості чи відповідальності, вони егоїстичні й ниці люди, вони не щирі віруючі в Бога, і вони анітрохи не приймають істину. Лише через цю причину їх не можна спасти. … Якщо ти завжди захищаєш себе, коли з тобою щось стається, і залишаєш собі таємні дворі й шлях для відступу, чи практикуєш ти істину? Це не практика істини – це вивертання. Зараз ти виконуєш свій обов’язок у Божому домі. Який перший принцип виконання обов’язку? Те, що ти маєш передусім виконувати цей обов’язок усім своїм серцем, не шкодуючи зусиль, і так захищати інтереси Божого дому. Це істина-принцип, яку ти маєш практикувати. Захищати себе, залишаючи собі запасний план і шлях для відступу, – це принцип практики, якого дотримуються невіруючі, і їхня найвища філософія. Передусім думати про себе у всіх справах, ставити власні інтереси понад усе й не думати про інших, вважаючи, що інтереси Божого дому та інтереси інших не мають до людини жодного стосунку, думати спочатку про власні інтереси, а потім про шлях для відступу, – хіба це не те, ким є невіруючий? Це саме те, ким є невіруючий. Така людина не гідна виконувати обов’язок» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). І розмірковуючи над словами Бога, я відчула, ніби мене пронизало в саме серце. Бог розвінчав, що люди, які є егоїстичними, низькими й хитрими, бояться нести відповідальність. Коли в них щось трапляється, вони завжди спершу думають про власні інтереси, і постійно думають про те, як залишити собі шлях для відступу, замість того, щоб захищати інтереси церкви. Вони зовсім не хочуть брати на себе жодної відповідальності. Такий тип людей не приймає істини й не має людськості. В Божих очах вони є невіруючими, і вони не гідні виконувати обов’язки. Я була саме таким типом людини. Божий дім зрощував мене, щоб я виконувала роботу з очищення, протягом кількох років, і я оволоділа деякими відповідними принципами та зрозуміла деякі шляхи розв’язання проблем. Коли лідери призначили мене лідером команди, я хвилювалася, що мене притягнуть до відповідальності, якщо я не виконуватиму роботу добре. Щоб захистити власні інтереси, я знаходила різні причини та виправдання, такі як те, що мій рівень був низький і моя працездатність була слабка, щоб викручуватися та ухилятися. Я добре усвідомлювала, чого потребує робота церкви, і що я була підходящим кандидатом, але я хитрувала й не хотіла бути лідером команди або брати на себе будь-яку відповідальність, тому що думала про свій власний фінал і місце призначення. Ті невіруючі, для яких вигода стоїть на першому місці у всьому, що вони роблять, вони завжди розраховують і плетуть інтриги заради власних інтересів; вони роблять усе, що є вигідним для них. Усі мої думки й ідеї також були заради моєї власної вигоди, і коли я мала взяти на себе роботу, що вимагала відповідальності, я хитрувала і відступала. Я зовсім не мала жодної вірності чи покори Богові, і нічим не відрізнялася від невіруючого чи маловіра. Я справді була недостойна виконувати обов’язки! Коли я це зрозуміла, я була сповнена жалю й докорів сумління.

Пізніше я розмірковувала над собою: Чому, коли я вже багато років вірила в Бога, я постійно хотіла відмовитися від свого обов’язку? У чому був корінь цієї проблеми? Одного дня я прочитала слова Бога: «Антихристи ніколи не підкоряються влаштуванням Божого дому й завжди тісно пов’язують свої обов’язок, славу й вигоду та статус зі своєю надією на здобуття благословень та своїм майбутнім місцем призначення, ніби після втрати своїх репутації та статусу вони не мають надії на здобуття благословень й нагороди, і їм здається, ніби вони втрачають життя. Вони думають: “Я мушу бути обережним, я не маю права на необачність! Божий дім, брати й сестри, лідери й працівники, і навіть бог – ненадійні. Я не можу довіряти нікому з них. Людина, на яку можна покластися найбільше і яка найбільш гідна довіри, – це ти сам. Якщо ти не будуєш планів для себе, то хто про тебе подбає? Хто думатиме про твоє майбутнє? Хто думатиме про те, отримаєш ти благословення чи ні? Тому я мушу ретельно все планувати й розраховувати заради себе. Я не можу робити помилок чи бути хоч трохи необачним, інакше, що я робитиму, якщо хтось спробує мною скористатися?” Тому вони остерігаються лідерів і працівників Божого дому, боячись, що хтось розпізнає або побачить їх наскрізь, і що їх тоді відсторонять, а їхня мрія про благословення буде зруйнована. Вони думають, що мусять підтримувати свою репутацію та статус, щоб мати надію на отримання благословень. Антихрист вважає, що бути благословенним – це більше, ніж небеса, більше, ніж життя, важливіше, ніж пошук істини, зміна характеру або особисте спасіння, і важливіше, ніж добре виконувати свій обов’язок і бути сотвореною істотою, яка відповідає стандарту. Він думає, що бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, добре виконувати свій обов’язок і бути спасенним – це дріб’язкові речі, про які навіть не варто і згадувати відзначати, тоді як здобуття благословень – це єдине, про що ніколи не можна забувати у всьому своєму житті. Із чим би він не стикався, яким би великим чи малим воно не було, він пов’язує це з благословенням, є неймовірно обережним і уважним і завжди залишає собі можливість для відходу» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дванадцятий. Коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти). Бог розвінчав, що антихристи не можуть підкоритися обов’язку, влаштованому для них церквою, головним чином тому, що вони надають надто великого значення отриманню благословень. Антихристи не довіряють нікому, окрім самих себе. Вони вірять, що можуть покладатися лише на самих себе, що тільки вони самі справді дбатимуть про себе, і що їм потрібно бути обережними й пильними на кожному кроці, жахаючись того, що підкорення впорядкуванню дому Божого зашкодить їхнім благословенням і зруйнує їхні мрії про здобуття благословень. Розмірковуючи над собою, хіба моя поведінка не була такою самою, як у антихриста? Я надавала великого значення здобуттю благословень. Церква призначила мене спочатку куратором, а потім лідером команди, але я не могла не думати про свій власний фінал і місце призначення, будучи обережною і розважливою. Я думала, що виконання обов’язків куратора або лідера команди пов’язане з великою відповідальністю, і що якщо я не виконуватиму роботу добре, то залишу по собі переступи. Якщо вони будуть серйозними, мене можуть навіть викрити й відсіяти. З іншого боку, звичайні учасники команди мають мало відповідальності, і навіть якщо я не досягла б жодних видатних заслуг, я не залишила б по собі переступів і не була б викритою та відсіяною. Я думала про те, щоб діяти так, як було вигідно мені, і я зовсім не враховувала інтересів церкви. Я жила, повністю покладаючись на отрути сатани, такі як: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». «Не шукай заслуг, а прагни уникнути провини», і «Обережність – запорука безпеки». Я вважала цілком природним думати про власні інтереси – чинити інакше було б нерозумно. Намір Бога полягав у тому, щоб дозволити мені отримати більше підготовки, будучи куратором і лідером команди, і бути здатним шукати істину, щоб діяти за принципами. Однак через своє перекручене бачення я підозрювала Бога. Я відчувала, що призначення мене куратором було способом викрити й відсіяти мене. Я думала про Бога так, ніби Він був таким, як усі ті люди у світі, що мають статус і владу, які не обов’язково є справедливими та праведними до людей, і що люди, які зроблять найменшу помилку, будуть відсіяні. Хіба це не богохульство проти Бога? Я була такою лукавою й нечестивою! Цілком природно й виправдано вірити в Бога й виконувати обов’язок створеної істоти, що є відповідальністю, від якої я за своєю честю не повинна ухилятися. Однак я була отруєна сатанинськими отрутами і стала егоїстичною, нечестивою й лукавою. Я знову й знову відмовлялася від свого обов’язку, щоб захистити власні інтереси, і зовсім не рахувалася з намірами Бога. Живучи за цими сатанинськими філософіями, я лише дедалі більше опиралася б Богові, і зрештою Бог мав би відцуратися й відсіяти мене. Коли я це зрозуміла, я була сповнена жалю й докорів сумління, і тому я помолилася до Бога: «Дорогий Боже, я така егоїстична, низька, нечестива й лукава. Відтоді як я почала вірити в Тебе, я лише прагнула благословень, не рахувалася з Твоїми намірами й не думала про роботу церкви. Дорогий Боже, я готова покаятися і перестати йти хибним шляхом».

Пізніше я прочитала слова Бога і здобула певне розуміння принципів, за якими Божий дім ставиться до людей. Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди не вірять, що Божий дім може ставитися до людей справедливо. Вони не вірять, що Бог панує в Своєму домі й що там панує істина. Вони вірять, що незалежно від того, який обов’язок виконує людина, якщо під час його виконання виникає проблема, дім Божий негайно розбиратиметься із цією людиною, позбавивши її права виконувати цей обов’язок, відіславши її геть або навіть викинувши її з церкви. Чи дійсно так все влаштовано? Звісно, що ні. Божий дім ставиться до кожної людини відповідно до істини-принципів. Бог праведний у Своєму поводженні з кожною людиною. Він дивиться не тільки на те, як людина поводиться в окремому випадку; Він дивиться на природу-сутність людини, на її наміри, на її ставлення, і Він дивиться, зокрема, на те, чи здатна людина до самоаналізу, коли допускає помилку, чи відчуває вона каяття, і чи може вона збагнути суть проблеми, ґрунтуючись на Його словах, прийти до розуміння істини, зненавидіти саму себе й щиро покаятись. Якщо в людини немає цього правильного ставлення, і вона цілком просякнута особистими намірами, якщо вона сповнена хитрих задумів і виявів розбещених характерів, а коли виникають проблеми, вдається до удавання, софістики та самовиправдання і вперто відмовляється визнавати свої вчинки, то таку людину неможливо спасти. Вона зовсім не приймає істини й була повністю викрита. Люди, які не є правильними й анітрохи не можуть прийняти істину, по суті є маловірами, і їх можна лише відсіяти. … Скажіть Мені, якщо людина зробила помилку, але здатна до справжнього розуміння й готова покаятися, хіба дім Божий не дав би їй шансу? У міру того як шеститисячолітній план Божого управління добігає кінця, виникає так багато обов’язків, які необхідно виконати. Однак якщо ти не маєш сумління й розуму й не займаєшся належною тобі роботою, якщо ти здобув можливість виконувати обов’язок, але не знаєш, як ним дорожити, взагалі не шукаєш істину, втрачаючи найкращий час, тоді ти будеш виявлений» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши слова Бога, я зрозуміла, що в домі Божому панують істина і праведність. Божий дім відстороняє й відсіює людей згідно з принципами, і ні з ким не поводитимуться довільно через його поведінку в певний час або в певній справі. Усе ґрунтується на послідовній поведінці людей, їхньому ставленні до прийняття істини та тому, чи справді вони покаялися. Якщо людина постійно перериває й заважає роботі церкви, і не кається й не змінюється, хоч би як інші їй допомагали, її буде відсторонено та відсіяно. Однак якщо людина виявляє розбещений характер під час виконання свого обов’язку або приносить переривання й завади роботі церкви, але може негайно розмірковувати, зрозуміти, покаятися і змінитися, Божий дім дасть їй інші можливості виконувати обов’язки. Я подумала про те, що відтоді, як я почала виконувати роботу з очищення, я приносила переривання й завади роботі, бо не розуміла принципів, і внаслідок цього чинила переступи. Однак Божий дім не відсторонив і не відсіяв мене через мої переступи, а мав зі мною бесіду й допоміг мені. Після цього, оскільки я була готова покаятися, мені дозволили й надалі виконувати обов’язки. Що ж до тих, кого було відсторонено й відсіяно, то це сталося не тому, що вони виконували обов’язки лідерів команди або кураторів, а тому, що вони йшли хибним шляхом. Вони чинили переступи, але не приймали обтинання й не каялися. Лише тоді їх було відсторонено й відсіяно. Я подумала про одну сестру в команді, яка не була кураторкою. Однак, виконуючи свій обов’язок, вона змагалася за славу й вигоду з сестрами, з якими працювала, і саботувала їхні дії за їхніми спинами. Це переривало й заважало роботі церкви, і вона не покаялася після бесіди. Зрештою її було відсторонено. Крім того, двох попередніх кураторів було відсторонено не тому, що вони несли велику відповідальність, а тому, що вони постійно не прагнули істини й не виконували реальної роботи. Коли їх обтинали або брати й сестри мали з ними бесіду, щоб допомогти їм, вони не щиро каялися й не змінювалися. Їхнє відсторонення зовсім не було пов’язане з тим, які обов’язки вони виконували або наскільки великою була їхня відповідальність. Я зрозуміла, що моя думка про те, ніби бути лідером команди небезпечно через велику відповідальність, яку це тягне за собою, а також що бути учасником команди відносно безпечно й надійно – була облудною й абсурдною та не відповідала принципу істини. Божий дім дав мені можливість виконувати обов’язки, і намір Бога полягав у тому, щоб я шукала істину в людях, подіях і речах, що траплялися зі мною, і щоб я осягала й розуміла більше принципів істини. Я мала дорожити цією рідкісною можливістю й прийняти свій обов’язок.

Пізніше я прочитала більше слів Бога і знайшла шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «Тож як має поводитися чесна людина? Вона має коритися Божим упорядкуванням, бути відданою обов’язку, який вона має виконувати, і прагнути задовольняти Божі наміри. Це проявляється кількома способами: один – це прийняття свого обов’язку з чесним серцем, не зважаючи на свої плотські інтереси, не ставлячись до нього байдуже й не інтригуючи заради власної вигоди. Це прояви чесності. Інший – це вкладати все своє серце й сили в те, щоб добре виконувати свій обов’язок, у належний спосіб виконувати завдання, доручені тобі Божим домом, і вкладати своє серце та любов у свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Це прояви, які мусить мати чесна людина, виконуючи свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення чи зустрінеться з лихом. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. … Тобі не слід виконувати свій обов’язок заради отримання благословень, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх зустрітися з лихом. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не здатна виконати свій обов’язок, то це її бунтарство» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). Бог говорить, що чесні люди можуть коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням, і вкладати своє серце й сили в те, щоб як слід виконувати свій обов’язок. Вони не плетуть інтриг заради себе й не зважають на вигоди та втрати для власних інтересів. Більше того, обов’язок – це відповідальність, від якої ми за своєю честю не повинні ухилятися, і він жодним чином не пов’язаний із тим, які благословення ми отримуємо чи які нещастя зазнаємо. Ми не повинні відмовлятися від обов’язку через страх перед нещастям і не повинні приймати обов’язок заради благословень. Цілком природно й виправдано, що люди виконують свої обов’язки. Після того як я це зрозуміла, я знала, як ставитися до свого обов’язку. Хоча мій рівень і працездатність є посередніми, як створена істота, я повинна робити те, що повинна. Я можу більше шукати того, чого не розумію, виконуючи свій обов’язок, у межах мого рівня та здібностей, робити все можливе, щоб виконати обов’язок, який я повинна виконати. Саме таке ставлення я повинна мати. Щоб спокутувати свої минулі борги, я сама запропонувала допомогти братам і сестрам упорядкувати матеріали з очищення, і лідери погодилися. Хоча я ще не досягла значного входження чи змін, через це викриття цього разу я здобула певне розуміння хибних поглядів, що стояли за моїм прагненням у моїй вірі, і навчилася, як належно виконувати свій обов’язок, щоб рахуватися з намірами Бога, і я готова коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням. Дякувати Богові!