Я увірував в Господа в 62 роки. Знаючи, що Господь пообіцяв Своїм послідовникам вхід у Його царство та вічне життя, я відчув, що маю надію в цьому житті, і думка про таке велике благословення змусила моє серце співати. Я присвятив свої сили наполегливій праці для Господа, і щодня був безмежно енергійним. За три роки мені пощастило прийняти роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Я був у щирому захваті, що зустрів Господа й мав надію бути повністю спасенним й увійти в Його царство. Тож я почав працювати ще наполегливіше у своїх прагненнях і жертвах, активно ділився Євангелієм та виконував свій обов’язок. Я майже не відпочивав і навіть виходив ділитися Євангелієм вечорами. Із часом брати й сестри обрали мене керівником церкви, а потім – проповідником. Можливість виконувати такі важливі обов’язки в моєму похилому віці зробила мене справді щасливим. Я бачив, що на зібраннях я найстарший, але все одно міг там головувати й допомагати іншим вирішувати їхні проблеми. Я відчував, що це велика честь. Я вважав, що якщо наполегливо працюватиму у своїх пошуках, то точно зможу спастися, як і молоді люди, тож мав неослабне бажання виконувати свій обов’язок.

Сім-вісім років промайнуло непомітно, а мої здоров’я та енергія були вже не тими, як раніше. Потім, у віці 73 років, у мене стався інфаркт мозку. Але після кількох днів на крапельницях мої симптоми практично зникли. Залишкових явищ у мене не було. Я відчував: Бог, певне, побачив, що я був чесним у своїй вірі, служив із задоволенням і від щирого серця, тож Він благословив мене. Я був дуже вдячний і далі виконував свій обов’язок. Але з урахуванням мого стану здоров’я керівник сказав, що я маю приймати інших людей у себе вдома. Зрозумівши, що є кілька обов’язків, які я більше не буду виконувати, а просто прийматиму людей у себе вдома, я почувався спустошеним. Особливо коли бачив молодих братів і сестер, сповнених енергії, зайнятих усілякими обов’язками, я відчував заздрість. Я думав, що оскільки я старий і зі слабким здоров’ям, більше не можу бігати туди-сюди чи виконувати багато різних обов’язків, то, мабуть, я нікчемний. Мені дуже хотілося повернутися на 10 чи 20 років назад і виконувати різні обов’язки, як вони, щоб мої шанси на спасіння були більшими. Я просто не міг дорівнятися до молодих людей тепер, коли був старим. Ця думка мене виснажувала, і я впав у депресію, не усвідомивши цього. Крім того, я знав, що інсульти мають тенденцію повторюватися, і якби в мене стався ще один, це могло б бути кінцем, я б не побачив дня Божої слави. Тоді як би я спасся? Не маючи змоги повністю присвятити себе Богу, я відчував, що в мене немає шансів на спасіння, тож який сенс вірити в Бога? Для мене це була похмура, гнітюча думка. Якийсь час я навіть не читав Божих слів і не слухав гімнів. У своїй скруті я молився Богові: «Боже! Я відчуваю, що більше не маю надії на спасіння. Я такий пригнічений, аж ніби позбавлений життя. Боже, я не хочу віддалятися від Тебе. Я знаю, що я не в правильному стані, але не знаю, як це виправити. Будь ласка, виведи мене з цього неправильного стану».

Якось у словах Божих я прочитав наступне: «Боже бажання полягає в тому, щоб кожну людину було вдосконалено, зрештою здобуто Ним, повністю очищено Ним і щоб вона стала однією з людей, яких Він любить. Не має значення, чи кажу Я, що ви нерозвинені чи маєте низький духовний рівень: усе це факт. Такі Мої слова не доводять, що Я маю намір зректися вас, що Я втратив надію на вас і тим паче що Я не хочу вас спасати. Сьогодні Я прийшов виконувати роботу вашого спасіння, тобто робота, яку Я виконую, є продовженням роботи спасіння. У кожної людини є шанс бути вдосконаленою: за умови, що ти цього хочеш, за умови, що ти шукаєш, зрештою ти будеш здатен досягти цього результату, і ніхто з вас не буде покинутий. Якщо в тебе низький духовний рівень, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоєму низькому духовному рівню; якщо в тебе високий духовний рівень, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоєму високому духовному рівню; якщо ти нетямущий і неграмотний, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоїй неграмотності; якщо ти грамотний, Мої вимоги до тебе відповідатимуть тому факту, що ти грамотний; якщо ти літній, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоєму віку; якщо ти можеш давати прихисток, Мої вимоги до тебе відповідатимуть цій змозі; якщо ти кажеш, що не можеш давати прихисток, а можеш лише виконувати певну функцію – чи поширювати Євангеліє, чи піклуватися про церкву, чи займатись іншими загальними справами, – то вдосконалення Мною тебе відповідатиме функції, яку ти виконуєш. Бути відданим, слухатися до самого кінця та прагнути полюбити Бога найвищою любов’ю – ось що ти мусиш виконати, і немає кращих практик, ніж ці три речі» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення»). Божі слова відразу все прояснили. Бог не визначає результати людей на підставі їхньої змоги цілком присвячувати себе Йому, їхнього віку або кількості обов’язків, які вони можуть виконати. Поки вони віддані своєму обов’язку й можуть коритися Божим правилам та влаштуванням, прагнуть догодити Богу, то можуть бути спасенні. Але я не розумів волі Божої та не знав, кого Він спасає. Я завжди помилково вважав, що для спасіння маю могти зробити багато роботи в різних місцях. Оскільки я старів і не міг працювати так старанно, як молоді люди, я обмежив себе уявленням, що нібито не маю шансів на спасіння. Я зав’яз у негативі та нерозумінні й навіть думав зрадити Бога. Я був таким бунтівничим! Попри те, що я був старим і не міг виконувати стільки обов’язків, як молоді люди, Бог не висував мені таких самих вимог. І насправді Він не позбавляв мене шансів шукати істину та виконувати обов’язок. Мої розум і здоровий глузд досі були неушкодженими, і я міг читати Божі слова та робити все, на що був спроможний, щоб виконати свій обов’язок. Але, не шукаючи Божої волі, я вважав себе старим і нікчемним, таким, що втратив Божу ласку і думав зрадити Бога. Хіба це не було сумнівом у Богові через підступний характер? Бог ніколи не казав, що виконання багатьох обов’язків може спасти людину або що коли хтось постаріє, Бог вижене його й більше не спасатиме. Насправді він чітко пояснив, як людина має виконувати й підходити до свого обов’язку, коли старіє. Якщо був відданим і покірним до кінця та міг прагнути любити Бога, я мав надію на спасіння. Дивитися на ситуацію без основи Божих слів було так нерозумно з мого боку. Я ставився до своїх поглядів і уявлень як до істини, увесь час не розуміючи волі Божої. На моєму сумлінні дійсно лежала провина, і я прийшов до Бога в молитві: «О Боже! Я маю припинити бути негативним й опиратися через свої хибні погляди. Поки я дихаю, маю ще один день життя, маю день на виконання свого обов’язку, я й далі прагнутиму рухатися вперед і пізнавати істину». Молитва та провід Божих слів принесли мені певну розраду – я не почувався таким засмученим. Я думав, що поки матиму здоровий глузд і змогу рухатися, покладатимуся на Бога, щоб бути добрим ведучим, і докладатиму всіх зусиль, щоб пропонувати своє щире служіння Богу.

Але я ще дечого не розумів. Чому я впав у депресію, коли побачив, що не такий здібний, як молодь, і навіть думав зрадити Бога? Що було джерелом цього? Під час пошуку я прочитав наступне в словах Бога: «Люди вірять у Бога, аби бути благословенними, отримати нагороду та вінець. Хіба цього немає в кожному серці? Є, і це факт. Хоча люди не часто говорять про це й навіть приховують свої мотиви й бажання отримати благословення, це бажання й мотив глибоко в серцях людей завжди були непохитні. Скільки б духовної теорії люди не розуміли, яким би досвідом чи знаннями вони не володіли, який би обов’язок вони не могли виконувати, скільки б страждань вони не перенесли або яку б ціну вони не заплатили, вони ніколи не полишають мотивацію до благословень, сховану глибоко в їхніх серцях, і завжди мовчки трудяться задля неї. Хіба це не те, що поховано найглибше в серцях людей? Як би ви почувалися щодо отримання благословень без цієї мотивації? Із яким ставленням ви б виконували свій обов’язок та слідували за Богом? Якими б стали люди в разі позбавлення від цієї мотивації отримувати благословення, прихованої в їхніх серцях? Можливо, багато людей стали б негативно налаштованими, а дехто втратив би мотивацію у виконанні своїх обов’язків. Вони втратили б інтерес до своєї віри в Бога, так, неначе їхня душа зникла. Вони виглядали б так, ніби у них вирвали серце. Ось чому Я кажу, що мотивація щодо здобуття благословень – це щось, приховане глибоко в серцях людей» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Шість показників зростання життя»). «Антихристи вірять у Бога тільки заради вигоди й намагаються укладати з Богом угоди. Їх переповнюють наміри й бажання здобути благословення та винагороди; вони чіпляються за них і не відпускають. Бог так багато говорить, але вони не приймають Його слова, увесь час думаючи: “Здобуття благословень – це те, для чого потрібна віра в Бога; вона потрібна, щоб здобути хороше місце призначення. Це найвищий принцип, і ніщо не може бути вищим за нього. Якби в Бога вірили не заради здобуття благословень, то люди й не вірили б; якби у Нього вірили не заради здобуття благословень, то віра в Бога не мала б жодної цінності чи значення – вони були б пропащими”. Чи є хто-небудь, хто вселяє такі думки антихристу? Чи вони походять із чийогось виховання або впливу? Ні, ці думки визначаються вродженою природою й сутністю антихриста. Ніхто не може їх змінити. Утілений Бог так багато говорить сьогодні, але антихристи нічого із цього не приймають, а лише чинять опір і засуджують Його. Їхні відраза й ненависть до істини продиктовані природою, яка ніколи не зміниться. І про що ж говорить ця незмінність? Вона говорить, що вони – зло за своєю природою. Питання не в тому, прагнуть вони істини чи ні, а в їхньому злому характері. Вони нахабно виступають проти Бога та протистоять Йому – у цьому їхня природа й сутність, у цьому їхнє справжнє обличчя» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 7, частина друга). «Антихристи ставляться до виконання обов’язку як до угоди. В гонитві за благословеннями вони виконують свій обов’язок, наче це угода. Вони вважають, що віра в Бога потрібна саме для здобуття благословень, що за виконання обов’язку належить отримувати благословення. Вони спотворюють те позитивне, що є у виконанні обов’язку, принижуючи цінність і значення виконання обов’язку створеною істотою. Вони беруть обов’язок, виконання якого є правильним і доцільним для створеної істоти, і перетворюють його на угоду» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина сьома). З Божих слів я дізнався, що антихристи вірять лише для того, щоб отримати благословення, їхнє мислення торговців ніколи не змінюється, і вони не здаються, байдуже, наскільки їм важко чи кепсько. Якщо вони втрачають надію отримати благословення, це ніби кінець їхнього життя. Вони вважають, що мати віру далі безглуздо, і борються проти Бога та опираються йому. Я побачив, що поводжуся, як антихрист. Коли я увірував у Господа, то був дуже радий, почувши, що моя віра може дати мені вхід у Боже царство. Я відчув, що отримання Божих благословень і благодаті в цьому житті, а потім – вічного життя в наступному, варте будь-яких страждань. Отримати благословення та ввійти в Боже царство стало моєю метою у вірі, і я думав, що чим більше я жертвуватиму, тим більшими будуть мої благословення в майбутньому. Прийнявши роботу Всемогутнього Бога в останні дні, я ще більше відчув, що моя мрія бути благословенним здійсниться, і мав більше мотивації виконувати свій обов’язок. Мені тоді було 66 років, але я не почувався аж таким старим. Я не непокоївся через це, просто наполегливо працював, виконуючи свій обов’язок. Я їздив на велосипеді на зібрання повсюди, і навіть те, що пізніше в мене стався інсульт, мене не хвилювало. Я просто хотів наполегливо виконувати свій обов’язок, використовуючи піт свого чола та страждання як капітал, щоб обміняти його на благословення. Але я помітив, що постарів і не міг виконувати стільки обов’язків через свій стан. Я хотів продовжувати мандрувати, але не міг, і поступово втратив здатність щось робити. Я відчував, що мої надії на благословення дедалі слабшають, і не хотів цього приймати. Я нічого не сказав, але у своєму серці не хотів прийняти Боже правило, тому став пригніченим і опирався. І я ірраціонально вважав: те, що я прийматиму людей, означає, ніби мене не цінують, і навіть думав зрадити Бога й відмовитися від своєї віри. Моїм мотивом у вірі було отримання благословення, укладання угоди з Богом. Чи не було це помилковим поглядом антихриста на віру? Я перекрутив щось таке позитивне та чудове, як виконання обов’язку. Я тільки й знав, що використовувати свій обов’язок і мандрівки як спосіб укласти угоду з Богом в обмін на благословення царства, ставився до свого обов’язку як до інструменту для задоволення своїх диких бажань. У мене дійсно паморочилася голова від моїх надій отримати благословення. Я міг думати тільки про те, щоб потрапити в Царство Небесне. Мене хвилювало лише те, чи буду я благословенним, яким буде мій результат і місце призначення. У мене не було думок відплатити за любов Бога чи зрозуміти Його щиру волю. У мене взагалі не було совісті. Бог дав мені подих життя й можливість виконувати обов’язок. Це велика благодать від Нього. Але заради благословень я завжди висував нерозумні вимоги до Бога, умовляв Його, скаржився, був негативним й опирався. Я був таким бунтівничим і норовливим, з лихим характером. Якби Бог забрав у мене життя, це було б справедливо. Усвідомивши, наскільки серйозною була моя проблема, я молився Богові у своєму серці, просячи Його направити мене, щоб я відмовився від мотивів для благословень і підкорився Його правилу. Тоді я згадав певні слова Бога: «Я вирішую щодо місця призначення кожної людини не за віком, старшинством, обсягом страждань і тим паче не за тим, наскільки вона гідна жалю, а за тим, чи володіє вона істиною. Немає іншого вибору, крім цього» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення»). Слова Божі допомогли мені прийти до тями. Я зрозумів, що коли Бог визначає наш результат і місце призначення, це не має нічого спільного з тим, скільки ми пожертвували для Нього, скільки ми працювали чи страждали. Це ґрунтується на тому, чи ми здобули істину, коли пережили Божу роботу, чи наші розбещені характери очистилися, чи вони змінилися. Також я усвідомив, що виконувати багато обов’язків – це не те саме, що володіти істиною чи змінити характер. Байдуже, скільки обов’язків я виконую, ключовим є те, чи я на шляху до істини. Раніше я виконував багато обов’язків і їздив усюди, але ніколи не шукав істину. Я хотів застосувати свої поверхові зусилля в обмін на гарне місце призначення. Я не помічав угод, ворожого погляду на Бога, який сидів глибоко в мені. Зрештою, коли моє бажання отримати благословення розбилося, я сперечався з Богом і пішов проти Нього. Я розумів: скільки б обов’язків я не виконав, якби я міг просто бігати й працювати, не шукаючи істину, у мене б не змінився характер, я просто став би більш егоїстичним і гордовитим. Зрештою я б умовляв Бога й сперечався з Ним про свою роботу, стаючи дедалі лихішим. Те саме з Павлом – він виконав багато роботи, і це була велика робота, але все це було в обмін на корону. Це завжди було угодою з Богом. Він не покаявся навіть на порозі смерті, і врешті був покараний Богом. А Петро не робив багато роботи, але у своїй вірі він шукав істину, і в усьому шукав Божої волі та намагався Йому коритися. Він не ставив ніяких умов і не думав, чи буде благословенним. Він досяг найвищої любові до Бога, отримав Боже схвалення й був удосконалений Богом. Вони обоє були вірянами, але їхні мотиви та погляди в пошуках були різними, як і їхні результати. Бог справедливий, і лише якщо ми прагнемо істини та змінюємо свій характер, то можемо відповідати Божій волі. Те, чого я прагнув, і шлях, яким я йшов, були такими ж безглуздими й хибними, як у Павла, і мій результат точно був би таким самим, як його. Просвітлення Божих слів показало мені Божу волю й те, який погляд мені слід мати у вірі. Я мав навчитися коритися Божим правилам і влаштуванням, щоб бути розумною створеною істотою. Хіба це не були Божа любов і спасіння? Мій стан значно покращився після того, як я зрозумів волю Божу, і я був дуже вдячний Богові. Коли після цього брати й сестри збиралися у мене вдома, я гостинно приймав їх. Коли вони не приходили, я спокійно читав Божі слова й шукав істину відповідно до свого стану.

Якось я прочитав уривок зі слів Божих. «Бог не просто платить ціну за кожну людину, за ті кілька десятиліть від її народження дотепер. З погляду Бога, ти приходив у цей світ незліченну кількість разів і перевтілювався незліченну кількість разів. Хто за це відповідає? За це відповідає Бог. Ти не можеш цього знати. Щоразу, як ти приходиш у цей світ, Бог особисто влаштовує для тебе упорядкування: Він визначає, скільки років ти житимеш, у якій сім’ї народишся, коли побудуєш дім і кар’єру, чим ти займатимешся в цьому світі та як ти зароблятимеш на життя. Бог упорядковує для тебе можливість заробити на кусок хліба, щоб ти міг безперешкодно виконувати свою місію в цьому житті. А що стосується того, що ти маєш робити в наступному втіленні, Бог улаштовує й дає тобі це життя відповідно до того, що тобі належить мати та що тобі має бути дане… Бог улаштовував для тебе ці упорядкування безліч разів, і нарешті ти народився в період останніх днів у своїй теперішній сім’ї. Бог приготував для тебе оточення, в якому ти можеш вірити в Нього, Він дозволив тобі почути Його голос і повернутися до Нього, щоб ти міг слідувати за Ним і виконувати обов’язок у Його домі. Лише завдяки такому Божому проводу ти дожив до сьогоднішнього дня. Ти не знаєш, ні скільки разів ти народжувався серед людей, ні скільки разів змінювалася твоя зовнішність, ні скільки в тебе було сімей, ні скільки періодів і династій ти прожив, – але Божа рука підтримувала тебе весь цей час, і Він завжди наглядав за тобою. Скільки Бог трудиться заради людини! Дехто каже: “Мені шістдесят років. Усі ці шістдесят років Бог наглядав за мною, захищав і скеровував мене. Якщо колись через старість я не зможу виконувати свій обов’язок і не зможу нічого із цим зробити, чи Бог усе ще піклуватиметься про мене?”. Хіба це не дурниця? Бог володарює над долею людини, наглядає за нею та захищає її не лише впродовж одного життя. Якби йшлося лише про один життєвий строк, про одне життя, це означало б, що Бог не всемогутній і не володарює над усім. Бог трудиться та платить за людину ціну, щоб улаштувати те, що вона робить не тільки в цьому житті, але й у нескінченній кількості інших. Бог несе повну відповідальність за кожну втілену душу. Він уважно виконує Свою роботу, платячи ціну Свого життя, скеровуючи кожну людину та влаштовуючи кожне з її життів. Бог трудиться та платить таку ціну заради людини, і Він дарує людині всі ці істини та це життя. Якщо в ці останні дні люди не виконують обов’язок сотвореної істоти та не повернуться, щоб постати перед Творцем – якщо, зрештою, скільки б життів та поколінь вони не прожили, вони не виконуватимуть як слід свої обов’язки та не зможуть задовольнити Божі вимоги – чи не буде тоді їхній борг перед Богом занадто великим? Чи не будуть вони негідними тієї ціни, яку заплатив Бог? Вони будуть настільки безсовісними, що не заслуговуватимуть зватися людьми, бо їхній борг перед Богом буде занадто великий. … Благодать, любов і співчуття, які Бог виявляє до людини, – це не просто позиція, це також факт. Що це за факт? Він полягає в тому, що Бог вкладає в тебе Свої слова, просвітлюючи тебе, щоб ти міг бачити, що є любого в Ньому та в чому суть цього світу, щоб твоє серце сповнилося світлом і ти зрозумів Його слова та істину. Отож, ти, сам того не усвідомлюючи, здобуваєш істину. Бог виконує над тобою таку велику роботу в дуже практичний спосіб, щоб ти міг здобути істину. Коли ти здобуваєш істину, коли ти здобуваєш найцінніше – тобто вічне життя, ти догоджаєш Богу. Коли Бог бачить, що люди шукають істину та прагнуть співпрацювати з Ним, Він щасливий і задоволений. Тоді Він займає певну позицію, і поки Він має таку позицію, Він іде до роботи, і хвалить, і благословляє людину. Він каже: “Я винагороджу тебе благословеннями, на які ти заслуговуєш”. І тоді ти здобудеш істину та життя. Коли ти пізнаєш Творця та здобудеш Його схвалення, чи відчуватимеш ти все одно порожнечу в серці? Ні. Ти відчуватимеш задоволення й радість. Хіба не це означає, що життя має цінність? Це найцінніше й найзмістовніше життя» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Плата ціни за здобуття правди має велике значення»). Божі слова сильно зворушили й заспокоїли мене. Не має значення, скільки мені років і яке моє здоров’я, доки я люблю істину й прагну її, Бог не відмовиться від мене. Але раніше я неправильно розумів Божу волю. Я думав: оскільки я старий і більше не корисний, то не можу виконувати стільки обов’язків. Я міг серйозно захворіти й одного дня піти, тоді б у мене не було надії на спасіння. Я вважав, що віра не матиме сенсу, і не хотів далі шукати. Я збагнув, що на мене вплинули хибні погляди, а я неправильно розумів волю Бога. Я поринув у слабкість і негатив, і зі мною грався сатана. Раніше я не знав, що як створена істота маю коритися Богові й догоджати Йому. Мені бракувало розважливості. Я просто мав віру в плотські благословення – я укладав угоду з Богом. Тепер я збагнув, що з таким прагненням, навіть якщо доживу до 800 років, нічого не матиме жодного значення чи цінності. Коли Йов зіткнувся з лихом і втратив своє майно, він ніколи не думав про те, що він набув чи втратив. Коли на ньому запалилися гнояки, а життя було нестерпним, коли він мав мало життєвої надії, він ніколи не звинувачував Бога. Він підкорився Божому правлінню й розпорядженням через істинну віру. Він гучно свідчив про Бога перед сатаною, втішаючи серце Бога. Зрештою він отримав благословення від Бога, і Бог явився йому. Петро ж у своїй вірі, що б не влаштував Бог, шукав Божої волі й корився Богові, і зосереджувався на практиці слів Господа. Зрештою, він був розіп’ятий догори ногами задля Бога в покорі Йому, виконуючи обов’язок створеної істоти, живучи змістовним життям. Тепер я знав, що для вірянина намагатися підкоритися Богові та догодити Йому, виконувати обов’язки створеної істоти, вивчати та здобувати істину під час виконання свого обов’язку, прийти до покори та любові до Бога, – це спосіб не жити порожнім життям, а жити життям, повним сенсу. Це те, що Бог схвалить. Увесь час намагатися укладати угоди з Богом, наполегливо працювати й присвячувати себе в обмін на благословення Царства – це так ницо, і життя таких людей не має сенсу чи цінності. Я не міг і далі думати про те, отримаю я благословення в майбутньому чи ні. Я хотів шукати істину щодня, доки живий, робити все, щоб виконувати свій обов’язок, покладаючись на Бога, намагатися коритися Богові й догоджати Йому, а також прагнути до зміни характеру, виконуючи свій обов’язок. Навіть якби якось я серйозно захворів і стояв перед обличчям смерті, і в мене більше не було можливості виконувати обов’язок, я все одно підкорився б царюванню Бога. Те, на чому я маю зосередитися зараз, – це зробити все можливе, щоб виконати свій обов’язок у цьому житті. Яким би не був мій результат, чи буде це життя, чи смерть, залежить від Божого царювання. Це не те, що я, створена істота, маю розглядати. Я почувався значно спокійнішим, коли думав про це так. Опісля я зазвичай щодня читав Божі слова й слухав гімни. Коли виявляв розбещеність, я молився, шукав істину, пізнавав свій сатанинський характер і відкривався в спілкуванні з братами й сестрами. Поступово я досяг певних успіхів. Загалом, коли мені потрібно було виконувати свій обов’язок, я брав активну участь у роботі і наполегливо намагався ділитися Євангелієм з оточуючими. Коли побачив, як брати й сестри пишуть статті зі свідченнями, я теж захотів писати статті, які свідчать про Бога. Я відчув, що таке прагнення наснажить мене й заспокоїть. Якось я почув цей гімн із Божих слів: «Створена істота має бути в Божій владі». Я був сильно ним зворушений. Другий уривок, де згадується досвід Петра, був для мене особливо зворушливим.

2 «У минулому Петро був розіп’ятий догори ногами заради Бога; ти ж повинен зрештою догодити Богові й вичерпати всю свою енергію заради Нього. Що може створена істота зробити від імені Бога? Тому ти повинен віддати себе Богові, краще раніше, аніж пізніше, аби Він розпорядився тобою на Свій розсуд. Допоки це приносить Богу щастя й задоволення, нехай Він робить із тобою все, що забажає. Яке право мають люди жалітися?»

«Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень»

Я слухав це знову й знову, і просто не міг цим натішитися. Кожен рядок був для мене надихаючим і зворушливим, і я не міг стримати сліз. Я був розбещеною сатаною істотою, яка дожила до такого похилого віку, і все ще мала шанс йти за Богом і переживати Його роботу, свідчити про Бога й жити для Нього. Це було таке велике благословення! Їсти й пити слова Божі, пізнати власну розбещеність, змінити свої егоїстичні й ниці мотиви мати благословення – це вже було Божим благословенням. Я б славив Бога до самого кінця, навіть якби Він мені нічого не дав. Моє життя було б того варте! Я хочу прагнути бути розумним, покірним створінням Бога. Незалежно від стану мого здоров’я чи результату, я хочу підкоритися Божим влаштуванням.