Мейсян (Тайвань)

У дитинстві я наслідувала своїх батьків у вірі в Господа й ревно дотримувалася своєї віри. Я брала активну участь у всіх церковних заходах, якими б вони не були. Я віддавала десяту частину свого доходу як десятину й завжди приєднувалася до церковного служіння. Завдяки ревному прагненню я стала церковним дияконом, а в 30 років – пресвітером церкви. Але навіть після багатьох років віри дещо завжди мене турбувало. Я побачила слова Господа Ісуса: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:21–23). Це збентежило мене. Хіба ми не були людьми, які проповідували й працювали в ім’я Господа, і які кликали: «Господи, Господи»? Чому Господь сказав, що не знає таких людей? Чому оголосив їх лиходіями? Хіба не з Його волі ми так працювали для Нього? Тоді якою була воля Господа? Я так і не змогла знайти відповідь.

Якось у березні 2020 року сестра запросила мене послухати проповідь онлайн. Я подумала: «Під час пандемії ми не можемо ходити до церкви, тож це гарна ідея». Я з радістю погодилася. Під час того онлайн-зібрання сестра Морін спілкувалася про значення мудрих і нерозумних дів, про те, Ким є Христос, чи Царство Небесне розташовується на небі чи на землі, і так далі. Я подумала, що вона дуже добре говорила про ці речі. Це все були питання, про які я не могла ясно спілкуватися у своїх проповідях, тому її спілкування мені дуже сподобалося. Також вона сказала: «Ми, віруючі в Господа, усі сподіваємось увійти в Царство Небесне, але які саме люди зможуть увійти в Царство Небесне?» Тоді вона прочитала ці вірші з Біблії: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:21–23). Вона сказала: «Господь говорить, що не всі віруючі можуть увійти в Царство Небесне. Увійти можуть лише ті, хто виконує Божу волю. Отже, що означає виконувати Божу волю? Багато хто думає, що поки вони проводять більше служінь, читають Біблію, моляться й роблять багато добрих вчинків, вони виконують Божу волю, і коли Господь повернеться, вони увійдуть у Царство. Чи це правильний погляд? Чи він відповідає Божій волі? У фарисеїв юдаїзму було багато хороших вчинків, але коли прийшов Господь Ісус і висловив так багато істини, вони не впізнали Господа, натомість несамовито опиралися Йому та засуджували Його. Вони навіть прибили Господа Ісуса до хреста і, зрештою, стали лиходіями. Тож ми бачимо, що виконання волі Отця – це не лише, як ми собі уявляємо, проповідування Євангелія, читання Біблії, молитва та здійснення добрих вчинків. Це лише один бік того, що має робити християнин. То що саме означає виконувати волю Отця? Біблія каже: “Отже, будьте святі, бо Я святий” (Левит 11:45). “Без святості ніхто не побачить Господа” (До Євреїв 12:14). Із цього ми бачимо, що Божа вимога до людей полягає в тому, щоби досягти святості й бути вільними від гріха, що означає бути здатними коритися Богу, слухати Його слова, більше не грішити й не опиратися Богу, більше не зраджувати Його, і навіть коли Божа робота суперечить людським уявленням, бути здатними скоритися та прийняти її. Тільки така людина виконує Божу волю; лише така людина залишиться в Царстві Божому. Хоча ми віримо в Господа, зрікаємося плоті й повністю присвячуємо себе Господу, ми часто брешемо й грішимо, часто між колегами виникають заздрість і розбрат, і коли ми стикаємося з лихами й хворобами, усе одно можемо нарікати на Бога, судити й навіть зраджувати Його. Хіба це справді виконання Божої волі?» Після її спілкування я раптом пробудилася: виконання Божої волі не залежить від того, наскільки ми зайняті зовні; це залежить від того, чи ми прислухаємося до Божих слів, чи коримося Богу, чи перестаємо грішити й опиратися Богові. Але ми досі часто грішимо – ми живемо в режимі гріху вдень і сповідання вночі; ми не позбулися гріха, ми не можемо втілювати Боже слово в життя, а коли трапляється щось незадовільне, ми ображаємося й нарікаємо на Господа. Як ми можемо казати, що виконуємо Божу волю?

Пізніше на кожному зібранні сестра Морін ділилася зі мною кількома словами. Ці слова здавалися мені добрими, новими та дуже світлими. Поступово я полюбила такі зустрічі й завжди з нетерпінням чекала наступної. Саме тоді я виявила, що проповіді, які я колись промовляла, а також проповіді багатьох пастирів були просто словами вчення, які ми використовували, щоб заохочувати людей. Якщо чесно, ми зовсім не розуміли Бога чи істину. Але коли я зустрічалася з братами й сестрами онлайн та слухала їхнє спілкування, я дуже глибоко відчувала, що мене наснажують; я відчувала свободу та звільнення. Я могла ставити запитання, якщо не розуміла Святе Письмо або чогось не знала, і завжди знаходила там відповіді. Я ніколи не здобувала так багато на своїх церковних зібраннях.

Під час одного зібрання сестра Морін надіслала мені уривок для прочитання. «Колись Мене знали як Єгову. Також Мене звали Месією, і люди колись називали Мене Ісусом Спасителем із любов’ю й пошаною. Та сьогодні Я вже не Єгова й не Ісус, яких люди знали в минулі часи; Я Бог, який повернувся в останні дні, Бог, який покладе кінець цьому періоду. Я Сам Бог, що постає з кінця землі в усій повноті Свого характеру та сповнений владою, честю й славою. Люди ніколи не стикалися зі Мною, ніколи не знали Мене та не відали нічого про Мій характер. Від створення світу й до сьогодні жодна людина Мене не бачила. Це Бог, який являється людям в останні дні, але прихований поміж людей. Він перебуває поміж людей, праведний і справжній, наче палюче сонце та яскраве полум’я, сповнений сили й по вінця наповнений владою. Немає такої людини чи речі, яку Я не судитиму Своїми словами, і немає такої людини чи речі, яка не буде очищена палючим вогнем. Зрештою, всі народи будуть і благословенні Моїми словами, і потрощені на друзки Моїми словами. Так в останні дні всі люди побачать, що Я Спаситель, який повернувся, і що Я Всемогутній Бог, який завойовує все людство. І всі побачать, що колись Я був жертвою за гріх заради людей, та в останні дні Я стаю ще й полум’ям сонця, яке спопеляє все суще, і Сонцем праведності, яке виявляє все суще. Такою є Моя робота в останні дні. Я взяв це ім’я та маю цей характер, щоб усі люди могли побачити, що Я – праведний Бог, палюче сонце, яскраве полум’я, і щоб усі поклонилися Мені, єдиному праведному Богові, і змогли побачити Моє істинне лице: Я не лише Бог ізраїльтян і не лише Викупитель; Я – Бог усього сотвореного на небі, на землі та в морі» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Спаситель уже повернувся на “білій хмарі”»). Коли я прочитала цей уривок, сестра Морін запитала мене: «Як думаєш, хто це сказав?» Я швидко перечитала його сама собі. Я відчула, що ці слова мали владу й силу, а в словах «Я Всемогутній Бог, який завойовує все людство» я відчула велич Бога. Я була впевнена, що ці слова промовив Бог, адже жодна людина не змогла б сказати таке. Жодна знаменитість, видатна особа чи релігійний лідер не змогли б сказати таких слів. Я сказала сестрі Морін: «Зрозуміло, що це сказав Бог, тому що тільки Сам Бог знає, що Він збирається зробити, і ніхто не посміє сказати: “Колись Мене знали як Єгову. Також Мене звали Месією, і люди колись називали Мене Ісусом Спасителем із любов’ю й пошаною”». Почувши мою відповідь, вона захоплено сказала: «Амінь! Це голос Божий! Ті, хто можуть упізнати Божі слова, благословенні Богом». Я ніколи не читала цих слів у Біблії, тому мені було цікаво, звідки вони взялися. Тоді сестра Морін і розповіла мені, що Господь Ісус повернувся як Всемогутній Бог, Спаситель. Всемогутній Бог уже відкрив сувій і зламав сім печаток, ці слова були з сувою, і вони є істиною, висловленою Богом в останні дні. Я дуже розхвилювалася, коли це почула, і подумала: «Сувій розгорнуто? Тоді мені потрібно поквапитись і читати Боже слово!» Тоді сестра Морін продовжила своє спілкування: «Господь Ісус повертається в останні дні. Він з’являється й працює під ім’ям “Всемогутній Бог”. Він висловив багато істин і виконує роботу суду, починаючи з дому Божого, тобто роботу ретельного очищення та спасіння людей. Лише якщо ми приймемо суд Божого слова, ми зможемо відкинути гріх і розбещеність, очиститися, бути спасенними й увійти в Царство Небесне. Нове ім’я Бога в останні дні, Всемогутній Бог, виконує пророцтво в Об’явленні: “Я Альфа й Омега… Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!” (Об’явлення 1:8). “Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!” (Об’явлення 19:6). Єгова, Ісус і Всемогутній Бог – це імена Бога. Хоча Бог має різні імена в кожний період, Він – єдиний Бог і один Дух». Лише почувши спілкування сестри Морін, я зрозуміла, що нове ім’я Бога в останні дні давно було пророковане в Об’явленні, але раніше я цього не помічала. Я знала лише те, що Бог був від природи всемогутнім. Мені ніколи не спадало на думку, що «Всемогутній Бог» – це ім’я, яке Бог використовує, коли повертається в останні дні. Я була дуже щаслива та схвильована. Виявилося, що Бог повернувся, і Він – Всемогутній Бог! Також вона сказала мені: «Всемогутній Бог з’явився й почав діяти в 1991 році, тридцять років тому. Всемогутній Бог висловив багато істини та мільйони слів – усе це опублікували в інтернеті. Тепер Його слова поширилися зі сходу на захід, до багатьох країн світу. Дедалі більше людей чують голос Бога й приймають роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Це цілком виконує пророцтво Господа Ісуса: “Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Матвія 24:27)». Почувши це, я була дуже здивована. Виявилося, що Східна Блискавка була явленням і роботою Бога. Кілька років тому я прочитала в газеті, що Східна Блискавка свідчить про повернення Господа. Але в той час я бачила, що більшість пастирів і пресвітерів засуджували це й не дозволяли віруючим слухати їхню проповідь, тому подумала, що це не істинний шлях – я не шукала його й не досліджувала, і, звичайно, не читала слово Всемогутнього Бога. Я ніколи не уявляла, що Всемогутній Бог є Господом Ісусом, що повернувся, і що Він з’явився й працював протягом тридцяти років. Я трохи нервувала й відчувала, що занадто відстала, тож хотіла читати більше Божого слова. Через деякий час завдяки зібранням і спілкуванню про Боже слово з моєю сестрою, я краще зрозуміла, чому Бог має втілитися, щоб працювати в останні дні, як Бог використовує Свої слова, щоб виконати роботу суду, як ми повинні зазнати суду, щоб очиститися й увійти в Царство Небесне, і багато іншого. Всемогутній Бог відкрив усі ці таємниці й висловив стільки істини, що виконує пророцтво Господа Ісуса: «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди» (Івана 16:13). Я почувалася дедалі впевненішою, що Всемогутній Бог є другим пришестям Господа Ісуса. Після цього сестра Морін надіслала мені книгу Божих слів. Я щодня читала Боже слово й знайшла духовне забезпечення.

Пізніше я відвідувала майже всі зібрання, які могла. Але оскільки я досі ходила на служби у своїй церкві, часи зборів часто перетиналися. Я замислилася: «Можливо, варто залишити мою церкву?» Але я вісімнадцять років була пресвітером. Кожен термін тривав чотири роки, і до кінця мого нинішнього терміну залишалося більше року. Що про мене подумають мої брати й сестри, якщо я залишу церкву посеред свого терміну? Чи не вирішать вони, що я пішла так легко й не мала вірності Господу? Але тоді я подумала, що Господь повернувся, то чи варто мені залишатися в релігії? Я дуже добре знала, що те, що казали пастирі за кафедрою, більше не могло наснажувати віруючих. Вони знов і знов говорили про ознаки та чудеса Господа Ісуса, часто обговорювали наслідування Господа, любов до ближнього, як до самого себе, терпіння тощо. Протягом десятиліть пастирі проповідували ці старі, затерті слова вчення. Вони були черстві й сухі, і я теж не могла наснажувати своїх братів і сестер. Я дуже добре знала, що релігійний світ уже спустошений. У той час мене точили сумніви, тож я молилася Богу: «Боже, я хочу покинути церкву, але все одно непокоюся й хвилююся, що мої брати й сестри пліткуватимуть про мене. Господи, що мені робити? Будь ласка, скеруй мене». Коли я молилася, я думала про те, що каже Біблія: «Ось, настають дні… коли я пошлю на землю голод, не голод на хліб і не спрагу на воду, але спрагу чути слова Єгови» (Амос 8:11). «І Я стримав вам дощ за три місяці перед жнивами, і дощ посилав на одне місто, а на друге місто не посилав; одна ділянка була побита дощем, а ділянка, на яку не пустив Я дощу, висихала» (Амос 4:7). Я думала про сім років голоду в Ізраїлі, коли не було їжі, і всі брати Йосипа пішли до Єгипту просити в нього їжі. Тепер увесь релігійний світ страждав від голоду, і йому бракувало роботи Святого Духа, але в Церкві Всемогутнього Бога я їла й пила нинішні Божі слова; я отримувала справжнє світло і, очевидно, мала керівництво Святого Духа. Якби я відставала, мене б вигнала робота Святого Духа. Тепер я знайшла церкву з роботою Святого Духа, почула голос Бога й прийняла Господа, тож я не повинна й далі залишатися в спустошенні релігії. Після цього я не ходила до церкви, поки вона не доручала мені роботи, але оскільки я була пресвітером, то час від часу відвідувала богослужіння.

Одного разу, через пів року, я подивилася виставу в інтернеті – «Мудрий вибір». Ця історія дуже зворушила мене. Її герой, Лі Мінчжи, був членом міського самоврядування. Прийнявши роботу Всемогутнього Бога в останні дні, він зрозумів певну істину. Він міркував про свої роки служіння КПК й про те, як він слідував їй, чинячи зло. Він усвідомлював, що йшов дорогою до загибелі, і чітко бачив, що лише наслідуючи Христа та повністю присвячуючи себе Богові, він може здобути істину та життя. Він молився Богу зі словами, що має намір залишити роботу й присвятити себе Богові. Дізнавшись про це, його дружина рішуче виступила проти, а потім його родина намагалася змусити його перестати вірити в Бога. І хоча на нього напосідала вся родина, він не пішов на компроміс, він сперечався зі своєю сім’єю, і врешті-решт рішуче залишив роботу та вибрав слідувати за Богом. Тоді я подумала про себе. Якби я залишилася в релігії й не слідувала за Богом усім серцем, я б ніколи не здобула істини, і Бог вигнав би мене. Крім того, завдяки спілкуванню про істину я дедалі ясніше бачила справжній факт опору релігійного світу Богові. Я знала, що прийшов час мені залишити релігію.

Прийнявши роботу Всемогутнього Бога останніх днів, я пригадала, що кілька років тому Божа робота останніх днів поширилася на Тайвань. Тоді слова Всемогутнього Бога опублікували в газетах, але релігійні кола Тайваню спільно оголосили свій бойкот Східній Блискавці – цю заяву підписали багато пастирів. Ці пастирі давно знали, що Господь повернувся, але вони не шукали й не досліджували, а також не повідомляли своїм віруючим новину про повернення Господа. Крім того, вони об’єдналися, щоби протистояти Богові та запобігти поширенню Євангелія Божого Царства на Тайвані. Це нагадало мені первосвященників, книжників і фарисеїв дві тисячі років тому. Вони чітко бачили, що слова й робота Господа Ісуса мали владу й силу, але не визнавали, що Господь Ісус – це Месія, адже хвилювалися, що всі віруючі підуть за Господом Ісусом, а вони втратять свій статус і дохід. Тому вони вигадували неправдиві суди й засуджували Господа Ісуса. Те саме відбувається і в сучасному релігійному світі. Пастирі побоюються, що якщо всі люди увірують у Всемогутнього Бога й не ходитимуть до церкви, то ніхто не робитиме пожертвувань, і вони не отримають зарплати, тому, щоб зберегти свій статус і дохід, вони спільно засуджували роботу Всемогутнього Бога в останні дні й опиралися їй. Це нагадало мені про те, що сказав Господь Ісус, коли прокляв фарисеїв: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! … Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!» (Матвія 23:13–15). Ці пастирі в релігії чітко знають, що Господь повернувся й висловив багато істини, але вони не досліджують, а натомість обманюють і обмежують інших у дослідженні нової роботи Бога, а ще заважають віруючим вітати Господа. Ці релігійні лідери такі мерзенні! Це не люди, які щиро йдуть за Господом, це сучасні фарисеї.

Під час зібрання я прочитала ці слова Всемогутнього Бога: «Є люди, які читають Біблію у величних церквах і цілоденно цитують її, але жоден серед них не розуміє мети Божої роботи. Жоден серед них не здатен пізнати Бога; і тим більше жоден із них не може бути в згоді з Божою волею. Усі вони нікчемні, огидні люди, кожен із них несеться високо, щоб читати Богові лекції. Вони свідомо протистоять Богові, навіть несучи Його стяг. Заявляючи про свою віру в Бога, вони продовжують їсти людську плоть та пити людську кров. Усі такі люди – це біси, які пожирають душу людини, головні демони, які навмисне встають на шляху тих, хто намагається ступити на правильний шлях, і камені спотикання, які заважають тим, хто шукає Бога. Вони можуть видаватися людьми “здорової статури”, але звідки їхнім послідовникам знати, що вони не хто інші, як антихристи, які ведуть людей до спротиву Богові? Звідки їхнім послідовникам знати, що це живі біси, віддані пожиранню людських душ?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Усі люди, які не знають Бога, є людьми, які Богові противляться»). Розмірковуючи над Божим словом, я зрозуміла, що пастирям у релігійному світі платять із пожертвувань, які брати й сестри дають Богу, але вони заважають людям навернутися до Бога, і тим самим забирають у людей шанс привітати Господа та увійти в Царство Небесне. Хіба вони не дияволи, що руйнують людські душі? Також я думала про те, що через пандемію церкви призупинили всі служби. Під час зібрання пастирі обговорювали можливість продажу сільськогосподарської продукції братів і сестер перед офісом нашого комітету, щоби збільшити заробіток віруючих. Таким чином брати й сестри могли продовжувати сплачувати десятину. Коли я почула про це, я дуже розізлилася й рішуче виступила проти. Я сказала: «Як пастирі ви маєте дбати про життя людей. Як ви можете турбуватися лише про гроші?» Генеральний секретар сказав мені: «Коли церква призупиняє зібрання, пожертвування від братів і сестер зменшуються, що значно зменшує дохід церкви». Я побачила, що пастирі дбали лише про свою зарплату й доходи, а не про те, щоби поливати братів і сестер і зміцнювати їхню віру. Вони були лицемірними фарисеями, про яких говорив Господь Ісус. Вони жадали жертв, які брати й сестри приносили Богові. Їм було байдуже до життя своїх віруючих, вони заважали людям привітати Господа, а своїх віруючих намагалися міцно тримати в руках. Я чіткіше побачила справжнє обличчя пастирів. Ці релігійні пастирі були нічим іншим, як антихристами, які заперечують Бога та чинять Йому опір. Після багатьох років віри в Господа я нарешті розгледіла їх. Нарешті я прокинулася. Я подякувала Богові за Його милість і за те, що Він дав мені можливість почути Його голос і прийняти Його роботу в останні дні. Інакше я би пішла за пастирями, чинячи зло й опираючись Богові, і втратила би свій шанс на спасіння.

Пізніше я побачила відеозапис слова Всемогутнього Бога. «Чи дійсно ви розумієте зараз, що таке віра в релігію та віра в Бога? Чи є різниця між вірою в релігію й вірою в Бога? У чому така різниця полягає? Ви розібралися із цими питаннями? Якими зазвичай бувають віруючі в релігію? На чому вони зосереджені? Як можна визначити віру в релігію? Коли люди вірять у релігію, вони визнають, що є якийсь Бог, і вони до певної міри змінюють свою поведінку: вони не б’ють людей і не лають їх, не чинять поганого на шкоду іншим, і не коять різних злочинів або не порушують закон. У неділю вони ходять на зібрання. Таким є той, хто вірить у релігію. Отже, хороша поведінка та часте відвідування зібрань є доказом того, що хтось вірить у релігію. Коли хтось вірить у релігію, він визнає, що Бог є, і вважає, що вірити в Бога означає бути хорошою людиною; якщо він не грішить і не робить поганих учинків, він потрапить на небеса після смерті, у нього буде хороший кінець. Його віра дає йому духовну підтримку. Отже, віру в релігію також можна визначити так: вірити в релігію означає визнавати у своєму серці, що Бог є, вірити, що після смерті ти потрапиш на небеса; це означає мати емоційну опору у своєму серці, а також до певної міри змінити свою поведінку – бути хорошим; і нічого понад те. Що стосується того, чи існує Бог, у якого вони вірять, що цей Бог робить зараз, про що цей Бог просить їх – вони поняття не мають, вони роблять висновки та формують уявлення про все це, ґрунтуючись на вченнях Біблії. Такою є віра в релігію. Віра в релігію – це перш за все прагнення до змін у поведінці та до духовної підтримки. Проте шлях, яким ідуть ці люди, – шлях пошуку благословень – не змінився. Не відбулося жодних змін у їхніх хибних поглядах, уявленнях і фантазіях про віру в Бога. Основа їхнього існування, а також життєві цілі й напрямок, які вони переслідують, ґрунтуються на ідеях і думках традиційної культури й анітрохи не змінилися. Таким є стан кожного, хто вірить у релігію. Отже, що таке віра в Бога? Як Бог визначає віру в Бога? (Віра у володарювання Бога.) Це віра в існування Бога та Його володарювання – ось засадничі аспекти. Вірити в Бога означає слухати Божі слова, існувати, жити, виконувати свій обов’язок і брати участь у всіх видах нормальної людської діяльності, як того вимагають слова Бога. Мається на увазі, що вірити в Бога означає слідувати за Богом, робити те, що просить Бог, жити так, як Він просить; вірити в Бога означає йти шляхом Бога. Хіба цілі й напрямок життя людей, які вірять у Бога, не повністю відрізняються від цілей і напрямку життя людей, які вірять у релігію? … Отже, віра в Бога має відповідати Божим словам і тому, що Бог просить; люди мусять практикувати відповідно до того, що Бог просить; тільки це є справжньою вірою в Бога, проникненням у суть справи. Практикувати істину, слідувати словам Бога й жити за Його словами – це правильний шлях людського життя; віра в Бога стосується шляху людського життя. Віра в Бога пов’язана зі стількома істинами, і послідовники Бога мусять розуміти ці істини; як вони можуть слідувати за Богом, якщо не розуміють і не приймають їх? Люди, які вірять у релігію, просто визнають існування Бога, і вони вірять, що Бог є; однак вони не розуміють цих істин і не приймають їх, тому люди, які вірять у релігію, не є послідовниками Бога» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Не можна спастися вірою в релігію чи участю в релігійних обрядах»). Божі слова такі правдиві! Я подумала про себе в релігії – без роботи Святого Духа й без наснаги нинішніх слів Бога. Я могла лише дотримуватися релігійних правил і обрядів, а зовні робити якісь добрі вчинки. Коли я бачила, що брат чи сестра були негативно налаштовані, я підтримувала їх. Я часто покладала на них руки й молилася, а ще активно брала участь у служінні. Я вважала, що це відповідало Божій волі. Лише прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що вірила в релігію, а не в Бога. Це були лише зовнішні добрі вчинки, а не втілення в життя Божих слів і покора Богові, і це не змінило б мого характеру. Наша наполеглива робота й праця – це лише сприйняття бажаного за дійсне, і це не відповідає Божій волі. Також я згадала, що часто казала своїм братам і сестрам шукати й наполегливо працювати для Господа. Мовляв, коли вони потраплять на небо, то керуватимуть п’ятьма чи десятьма містами. Тепер, прочитавши слово Боже, я відчула, що моя проповідь була абсурдна й нереалістична. Ніхто з нас не зазнав Божого суду в останні дні, наші зіпсовані характери не були очищені, і ми взагалі не були готові увійти в Боже Царство. У вірі в Бога зовнішніх добрих справ недостатньо. Головне – відчути Божу роботу й слова, досягти зміни в характері, слухатися й шанувати Бога. Це відповідає Божій волі. Я побачила, що в минулому моя віра в Господа в релігії була просто плутаним віруванням, а не тим, що схвалив би Бог. Якби я продовжувала вірити в Бога й збиратися в релігії, я би ніколи не здобула істину. Але тоді я подумала, що позаяк мала роботу пресвітера, все одно повинна була ходити до церкви. Якби я залишила церкву, мене би точно відкинули й зневажили, а інші б мене не поважали й вважали би невірною Господу. Коли я подумала про це, я завагалася. Я також думала сказати їм, що привітала Господа й прийняла Всемогутнього Бога, але я знала, що щойно скажу це, пастирі та інші колеги почнуть мене переслідувати й перешкоджати мені. У своєму серці я ніяк не могла визначитися. Я знала, що рано чи пізно залишу релігію, але не знала, як повідомити їх про свою відставку. Я часто молилася й зверталася до Бога щодо цього.

Пізніше я прочитала уривок зі слів Всемогутнього Бога: «Бог шукає тих, хто прагне, щоб Він з’явився. Він шукає тих, хто здатний почути Його слова та не забув Його доручення; тих, хто віддає Йому своє серце й тіло. Він шукає тих, хто перед Ним слухняний, наче дитя, і не опирається Йому. Якщо ти присвятиш себе Богу, що б за сила чи влада не чинила тобі перепони, то Бог прихильно погляне на тебе й обдарує тебе Своїми благословеннями. Коли ти маєш високе становище та доброчесну славу, багатий знанням і майном, і багато людей до тебе прихильні, та все це не заважає тобі прийти до Бога, щоб прийняти Його заклик та доручення, і робити те, чого Бог від тебе просить, то все, що ти робитимеш, буде найзначнішою справою на землі та найправеднішим ділом людського роду. Якщо ж ти відвернешся від Божого зову заради високого становища та власних цілей, то все, що ти робитимеш, Бог прокляне, та ще й зневажить» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог панує над долею всього роду людського»). Зі слова Божого я зрозуміла, що кілька разів вагалася, чи покинути мені церкву, тому що не могла відмовитися від своєї посади пресвітера. Завдяки моєму статусу мої брати й сестри рівнялися на мене й поважали мене. Вони інакше ставилися до мене й завжди думали про мене, коли йшлося про якісь привілеї. Я боялася, що втрачу все це, коли піду з церкви. Я жадала статусу та його переваг. Це не був правильний шлях, і це не подобалося Богові. Я чітко знала, що мушу звільнитися від пут статусу. Якби я нічого не змінила, я би пішла шляхом опору Богові. Такого результату я не хотіла. Я більше не могла турбуватися про високу думку про мене моїх братів і сестер. Чи інші були про мене гарної думки, було неважливо. Важливим було, чи зможу я отримати Боже схвалення. Я мала бути вірною Богу, а не статусу. Із цим знанням моя рішучість залишити церкву була сильнішою.

Одного разу я, як завжди, пішла до церкви й після недільної служби сказала всім, що залишаю роботу пресвітера. Почувши це, усі здивувалися та спробували переконати мене залишитися. Після цього деякі пастирі телефонували мені і казали, що бути пресвітером – це завіт із Богом, який не можна порушувати. Я подумала: «Господь повернувся, висловив багато істин і виконав нову роботу. Чи мені все ще потрібно дотримуватися цього завіту й не вітати Господа?» Я згадала, як первосвященики, книжники та фарисеї цілий рік служили Богу в храмі, але коли Господь Ісус прийшов до роботи, вони засудили Його, чинили Йому опір і прибили Господа Ісуса до хреста. Хіба це вірність Богу? Вони зовсім не були вірними Богові людьми. Вони чинили опір Богові. Сьогодні Господь Ісус повернувся і висловив нові слова. Якби я дотрималася цього так званого «завіту», залишилася в церкві й не встигала за нинішніми Божими словами та роботою, то я не була би вірною Богові! Я подумала про слова Господа Ісуса: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть» (Івана 10:27). Божі вівці мають слухатися Божих слів і йти за Ним без жодних вагань. Тому, як не переконували мене пастирі, я була непохитна. Я дуже вдячна Богові за те, що він вивів мене з релігії, дав мені їсти й пити практичні слова Бога й дарував мені роботу Святого Духа, що дозволило мені відчути небувалі легкість і звільнення. Позбувшись свого статусу пресвітера, я більше не промовляла з-за кафедри сухих і пустих слів учення. Натомість я зосередився на тому, щоб спорядитися словом Всемогутнього Бога, і кожен день був дуже насиченим і радісним.

Незабаром розлетілася звістка про те, що я покинула церкву. Через два місяці я дізналася, що одна сестра опублікувала відео з Церкви Всемогутнього Бога в онлайн-групі, тож пастирі почали опечатувати церкву та опублікували повідомлення, у якому йшлося, що оскільки хтось покинув церкву, церква мала вжити заходів безпеки проти Східної Блискавки. Мені було сумно почути цю новину і сумно за пастирів, але я була як ніколи певна, що більшість пастирів у релігійному світі не люблять істину. За своєю природою вони ненавидять істину, їх верне від неї. Вони думають, що знають Біблію й Бога, але насправді вони – сліпці, які ведуть сліпих у яму. Є ще багато Божих овець, які десь блукають і не вітають повернення Господа. Я мала проповідувати їм Євангеліє Царства, виконувати свої обов’язки та відплачувати Богові за любов. Тож я почала проповідувати Боже Євангеліє останніх днів і побачила, що люди, які справді вірять у Бога, одне за одним повертаються до Нього, що мене дуже тішить і підносить. Я також відчуваю, що кожен день насичений і значущий. Я дякую Богові за те, що Він вивів мене з релігії, дозволив мені йти Його стопами й дав мені відчути Божу роботу в останні дні. За це я справді почуваюся благословенною.