Влітку 2020 року я керувала роботою церкви з текстами. Одного разу я помітила, що Ян Цань добре володіє словом і непогано пише. У спілкуванні про істину вона чітко мислила й завзято виконувала свій обов’язок. Я хотіла доручити їй роботу з текстами. Трохи дослідивши це, я дізналася, що більшість братів і сестер вважали, що в неї пихатий характер, вона завжди хоче, щоб інші її слухали, з нею важко співпрацювати, але водночас вона може прийняти обтинання та критику, аналізувати та пізнавати себе. Я подумала: «Навіть якщо вона трохи пихата, якщо вона може прийняти обтинання та критику, вона рано чи пізно зміниться, тому серйозних проблем виникнути не має». Тож я влаштувала так, щоб вона почала працювати над текстами. Задля підтвердження своїх думок під час зустрічі з Ян Цань я викрила її за пихатість та неприйняття пропозицій інших і побесідувала з нею про те, що це шлях антихриста, щоб побачити, яке в неї розуміння. Зобразивши каяття, вона сказала: «Сестро, якби не твоє спілкування, я б не побачила, яка це серйозна проблема. У мене пихата природа – я хочу покаятися». Побачивши, що вона щось усвідомила та, здається, розкаюється, я сприйняла це як підтвердження того, що в Ян Цань не було серйозних проблем. Крім того, вона завзято виконувала свій обов’язок, тому я обрала її керівницею групи. Але минав час, а робота під її проводом не стала особливо ефективною. Одна співробітниця, сестра Лі Сіньмін, пішла подивитися, що відбувається, і виявила, що Ян Цань та ще одна сестра не можуть працювати разом. Але ж трохи спілкування – і Ян Цань здобула певне самоусвідомлення. Я не надала особливого значення цій справі. Одного разу на зібранні моя керівниця попередила мене, що Ян Цань була досить пихатою і завжди хотіла, щоб її слухали інші, що вона була на шляху антихриста та ще до цього вчиняла серйозні переступи. Керівниця хотіла, щоб я ретельніше стежила за роботою Ян Цань, наглядала за нею, і ще запитала мене, як у неї зараз справи. Але тоді я була дуже самовпевнена й переконано сказала їй: «Це правда, що Ян Цань досить пихата, але вона може прийняти обтинання й критику, тому вона правильна людина». Я також розповіла керівниці про те, як я розібралася з Ян Цань. Після цього я більше не поверталася до застереження керівниці.

Але за кілька місяців у роботі, якою керувала Ян Цань, так і не було поступу. Коли я вирішила дослідити це, Ян Цань доповіла мені, що одна членкиня команди, сестра Лінь Лань, мала невисокий духовний рівень і все ще не могла зрозуміти принципи. Ян Цань мала допомагати їй у вирішенні всіх проблем, що забирало в неї багато часу й заважало їй швидко виконувати роботу. Ось що затримувало роботу. Почувши це, я вирішила, що відсутність результатів у роботі команди – це, певне, через проблему Лінь Лань. А пізніше Сіньмін сказала: «Робота цієї команди не приносить жодних результатів. Ян Цань – керівниця команди. То хіба проблема не в ній?» Я не могла погодитися з її словами. Я сказала: «Ян Цань досить пихата, але вона здатна прийняти обтинання та критику, вона добре розуміє принципи й несе тягар у своєму обов’язку. Відсутність результатів не може бути її провиною. Лінь Лань справді не вистачає духовного рівня, тому саме вона гальмує поступ у роботі. Якщо ми зробимо відповідні кадрові зміни, Ян Цань зможе використовувати свої сильні сторони, і їхня робота обов’язково налагодиться». Мої співробітники не дуже добре знали Ян Цань, тому після моїх слів вони погодилися перевести Лінь Лань на інше місце. Незабаром після цього я відправила Ян Цань працювати з тими братами й сестрами, які лише навчалися роботі з текстами, щоб вона допомогла скерувати їхню роботу. Я подумала, що якщо дозволю Ян Цань деякий час навчати цих братів і сестер, вони точно досягнуть успіхів у своїй роботі.

Минув місяць, і ми виявили, що всі вони стали негативно налаштованими та пасивними у виконанні своїх обов’язків; вони казали, що в них низький духовний рівень. І вони не тільки не працювали краще – їхня ефективність падала. Це мене дуже спантеличило. До появи Ян Цань усі брати й сестри були дуже завзяті, то чому вони почувалися пригніченими після її приїзду? Тоді Сіньмін сказала, що їй здається, що проблема в Ян Цань, і запитала мене, що вона за людина. Але я все одно наполягала на тому, що Ян Цань – це людина, яка прийняла істину. Тоді Сіньмін продовжила: «Перед тобою вона може приймати обтинання та критику, але коли ми вказуємо на її проблеми, вона іноді дуже опирається». Я була здивована: чи не обманув мене неправдивий образ Ян Цань? Отож невдовзі після цього я попросила сестру Сінь Ї уважніше поглянути на ситуацію. Вона з’ясувала, що Ян Цань завжди тримала команду у своїй владі, а якщо хтось висловлював іншу думку, вона не втомлювалась заперечувати ідеї цієї людини, і врешті всі робили так, як вона хотіла. Через деякий час, оскільки всі ідеї братів і сестер постійно відкидалися, усі вони стали вважати, що їхній духовний рівень – занизький для цього обов’язку. Під час робочих обговорень вони більше не висловлювали жодних думок, а просто слухали Ян Цань. Ян Цань не тільки не аналізувала себе, вона часто скаржилася, що на неї сильно тиснуть і вона єдина, кого хвилює робота, чим змушувала інших відчувати, що їхня робота була марна, що ще більше їх пригнічувало. Сінь Ї сказала, що Ян Цань завжди так поводилася. Почувши все це, я жахнулася. Слова сестри були ніби ляпас за ляпасом. Я збагнула, що Ян Цань носила маску переді мною, щоб ввести в оману та ошукати мене. У неї не було справжньої самосвідомості, і вона взагалі не сприймала істину. Лише тоді я зрозуміла, що це я винна у відсутності результатів у роботі з текстами, адже це мені бракувало проникливості; це я сліпо вірила не тій людині та використовувала її в роботі. Після цього ми зі співробітниками звільнили Ян Цань через її поведінку.

Після звільнення Ян Цань я почала розмірковувати про справжню причину своєї невдачі. Одного дня я прочитала цей уривок Божих слів: «На якій підставі можна сказати, що людина справді знає себе? Не можна просто оцінювати те, що вона говорить: головне – визначити, чи здатна вона практикувати та приймати істину. Адже ті, хто справді розуміє істину, не тільки мають істинне знання про себе, а й, що найважливіше, здатні практикувати істину. Вони не тільки говорять про своє істинне розуміння, а й здатні справді робити те, що говорять, – тобто їхні слова й дії повністю збігаються. Якщо вони говорять те, що звучить логічно та приємно, але не роблять цього, не живуть цим, то в цьому вони стали фарисеями, вони лицеміри й аж ніяк не люди, які справді знають себе. Спілкуючись про істину, багато людей звучить дуже логічно, але не усвідомлює своїх виливів розбещеного характеру. Хіба це люди, які знають себе? Якщо люди не знають себе, то хіба це люди, які розуміють істину? Усі, хто не знає себе, – це люди, які не розуміють істини, а всі, хто говорить порожні слова самопізнання, мають фальшиву духовність і є брехунами. … То що ж має бути основою для оцінювання того, чи дійсно люди знають себе? Це має бути не тільки те, що виходить із їхніх вуст. Потрібно ще дивитися на те, що дійсно в них проявляється, і найпростіший метод тут – поглянути, чи здатні вони втілювати істину в життя; ось що найголовніше. Їхня здатність утілювати істину в життя доводить, що вони істинно знають себе, бо ті, хто істинно знає себе, проявляють покаяння, і тільки тоді, коли люди проявляють покаяння, вони істинно знають себе. Наприклад, людина може знати, що вона хитра, що вона сповнена дрібних інтриг і змов, і вона також може бути здатною визначити, коли інші виявляють оману. У такому разі, після того як вона сказала, що в якомусь випадку вона схитрила, подивися, чи дійсно вона кається й відкидає свою хитрість. І якщо вона знову виявить хитрість, подивися, чи відчуває вона докори сумління й почуття сорому за те, що зробила, чи щиро вона кається. Якщо в неї немає почуття сорому, не кажучи вже про каяття, то її самопізнання поверхове й недбале. Вона просто робить щось автоматично; її знання не є істинним» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише самопізнання допомагає в пошуках істини»). Міркуючи над Божими словами, я зрозуміла, що мені бракує здатності оцінювати та відбирати людей на посади. Наші оцінки інших не можуть ґрунтуватися лише на тому, яке в них розуміння. Головне – побачити, як вони підходять до проблем, з якими стикаються, і що вони роблять. Ті, хто дійсно любить істину, можуть прийняти її, а коли щось трапляється, вони можуть шукати істину й аналізувати себе; опісля ж вони можуть покаятися та змінитися. Ті, хто не любить істину, можуть говорити приємні речі, але вони продовжують робити що їм заманеться, взагалі не практикуючи істину. Хай яким гарним чи глибоким здається їхнє розуміння, усе це – фальшивка. Так само як фарисеї – їхні слова звучали дуже добре, справді піднесено, але в душі їх нудило від істини. Вони не втілювали слова Божі в життя й узагалі не дотримувалися Божих заповідей. Коли Господь Ісус явився та почав роботу, вони чинили Йому шалений опір і засуджували Його, аби захистити власний статус і джерело заробітку. Зрештою, вони прибили Його до хреста, вчинивши найогидніший гріх. Очевидно, духовне знання, про яке завжди говорили фарисеї, було лише для вух інших і мало викликати захоплення та повагу. Ніщо з того не було справжнім.

Взаємодіючи з Ян Цань, я думала, що вона зможе прийняти істину, тому що вона могла визнати свою пихатість і сказати, що готова покаятися. Але насправді вона просто казала це тільки для мене, щоб я вважала, що вона може прийняти обтинання та критику. Вона робила це лише для того, щоб замаскувати бажання підтримати своє ім’я та статус, створити фальшивий образ, щоб замилити мені очі та обдурити мене. Насправді вона зовсім не приймала істину. У неї зовсім не було самоусвідомлення, а каяття чи змін і поготів. Тож вона хотіла керувати всюди, де б не була, і щоб усі її слухали. Ніхто не міг з нею працювати, через що їхня робота серйозно занепала. Вона навіть перекладала провину на інших – казала, що все це через те, що іншій сестрі бракує духовного рівня, аби я вирішила, що робота страждає через ту сестру. Усе, що вона говорила й робила, було виставою, усе – з метою ошукати, а я була дурна, сліпа й геть не прониклива. Я була цілком обманута її брехнею, тому й перевела ту іншу сестру, тому й уважала, що Ян Цань відповідальна та несе тягар у своєму обов’язку. Зрештою це затримало роботу церкви. Я була неймовірно сліпа! Збагнувши це, я дуже шкодувала й почувалася такою винною! Особливо, коли прочитала такі Божі слова: «Усі неправдиві керівники сліпі. Вони не бачать жодних проблем. Вони не можуть сказати, хто є нечестивою людиною або невіруючим. Вони залишаються в невіданні, коли хтось втручається в роботу церкви або перериває її, і навіть віддають важливі посади ідіотам. Неправдиві керівники обдаровують великою довірою всіх, кого вони просувають, легковажно довіряючи їм важливу роботу. Це призводить до того, що ці люди руйнують роботу й завдають серйозної шкоди інтересам Божого дому, тоді як неправдиві керівники роблять вигляд, що нічого про це не знають. … Залучивши неправильну людину, вони вже зробили велику помилку, після чого погіршують її ще й тим, що ніколи не ставлять запитань, не намагаючись дізнатися більше й не заглиблюючись у роботу відповідної людини; вони також не здійснюють нагляд і не ведуть спостереження. Вони тільки те й роблять, що терплять безглузду поведінку цієї людини. Саме так працюють неправдиві керівники. Щоразу, коли для виконання роботи не вистачає людей, неправдиві керівники безтурботно призначають когось відповідальним, і на цьому все закінчується; вони ніколи не перевіряють роботу та взагалі не зустрічаються з відповідною людиною, не спостерігають за нею й не намагаються дізнатися більше. У деяких районах ситуація не сприяє проведенню зустрічей та розмов із людиною, але ти мусиш поцікавитися її роботою та знайти спосіб, щоб запитати, чим вона займається та як триває робота: запитай братів і сестер або кого-небудь із близьких їй людей. Чи це досяжно? Але неправдиві керівники навіть не ставлять жодних запитань, настільки вони впевнені. Їхня робота полягає в тому, щоб проводити зібрання та проповідувати вчення, і після завершення зібрання й вироблення улаштувань щодо роботи вони більше нічого не роблять; вони не йдуть подивитися, чи здатна обрана ними особа виконувати фактичну роботу. Спершу ти не розумів цю людину, але виходячи з її духовного рівня, поведінки та запалу, ти повважав, що вона підходить для цієї роботи, і тому залучив її – і в цьому немає нічого поганого, тому що ніхто не знає, якими виявляться люди. Але після того, як ти призначив її на відповідну посаду, хіба ти не мусиш з’ясувати, чи виконує вона справжню роботу, як вона працює, і чи намагалася вона бути слизькою, ледачою та поверховою? Саме це ти мусиш робити, але ти нічого із цього не робиш, ти не береш на себе жодної відповідальності, і саме таким є неправдивий керівник, тож тебе слід замінити й вигнати» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Божі слова викривають той тип неправдивих керівників, які не виконують практичної роботи, поверхових і безпринципних у просуванні та навчанні інших, і хто для виконання важливих завдань навмання призначає людей, які не відповідають принципам. Вони також дуже безвідповідальні, і коли вони призначають невідповідну роботі людину, вони не контролюють її та не слідкують за її роботою; вони просто відпускають ситуацію, щойно призначивши когось на посаду. Це справді порушує роботу церкви. Я жахливо почувалася через усе скоєне. Хіба я не була неправдивою працівницею, якій не лише бракувало проникливості та знання, але яка також не виконувала реальної роботи? Ян Цань явно була пихатою людиною на шляху антихриста, підривала роботу команди, нападаючи на братів і сестер та утискаючи їх. Але я й гадки про це не мала й вірила всьому, що вона говорила, захищаючи її, дозволяючи їй порушувати роботу церкви та заважати поступу. Я з розплющеними очима не бачила геть нічого! Спочатку мені не вистачило проникливості, і я вибрала Ян Цань, але коли її продуктивність залишалася незмінно поганою, я не дослідила це й не вивчила ситуацію з її роботою, і коли моя керівниця та співробітники згадували про це, я все одно не надавала цьому значення. Натомість я вирішила просто повірити власним очам. Це обійшлося нам у кілька місяців поганої роботи. Навіть гірше, я добре усвідомлювала, що робота, якою керувала Ян Цань, була безладною, але мені все одно здавалося, що вона талановита, і я направила її навчати нових співробітників. Врешті через її приниження та нападки брати й сестри жили в стані нерозуміння та негативу, що впливало на їхню роботу. Якби я мала хоч трохи відповідальності та бажання шукати, я б стежила за роботою Ян Цань та наглядала за нею, і виявити її проблеми вдалося б швидше. Це дуже сильно зашкодило роботі. Керівник або працівник зі справжнім почуттям відповідальності та богобоязливістю бере на себе тягар і чинить, спираючись на принципи. Він обережний із тим, кого просуває й призначає, він досліджує цю людину, а потім продовжує наглядати за її роботою, щоб перевірити, чи справді їй ця робота до снаги. Особливо в моменти непевності такий нагляд та вивчення стають ще ретельнішими, і людей переводять на нове місце або звільняють, щойно виявивши, що ті не підходять для роботи. Так неправильний вибір не призводить до збитків у роботі церкви. Але мій вибір Ян Цань суперечив принципам, і опісля я не наглядала за нею та не стежила за її роботою. Я знехтувала своїм обов’язком та була безвідповідальна. Я була саме таким неправдивим працівником, який не виконує практичної роботи, яку являє Боже слово.

Опісля я довго не могла заспокоїтись. Я знала, що Ян Цань була дуже пихатою, то чому ж я не наглядала за її роботою? Чому я настільки довіряла їй, попри застороги інших? Я знов і знов подумки поверталася до цього. А тоді одного дня я натрапила на уривок із Божих слів. «Неправдиві керівники також мають значний недолік: вони схильні легко довіряти людям на основі власної фантазії. І це відбувається через нерозуміння істини, чи не так? Як слово Боже розкриває сутність розбещеного людства? Навіщо їм довіряти людям, якщо Бог цього не робить? Замість того, щоб судити людей за зовнішнім виглядом, Бог постійно стежить за їхніми серцями – то чому ж неправдиві керівники мають бути такими недбалими, коли вони судять інших і довіряють їм? Неправдиві керівники надто зарозумілі, хіба ні? Вони думають так: “Я не помилився, коли помітив цю людину. Ніщо не може піти не так; вона, безумовно, не з тих, хто клеїть дурня, любить веселитися й ненавидить важку роботу. Вона цілковито надійна й заслуговує на довіру. Вона не зміниться; якби вона змінилася, це означало б, що я помилявся щодо неї, чи не так?”. Що це за логіка? Чи ти якийсь експерт? У тебе рентгенівський зір? Це твоє особливе вміння? Ти міг би прожити з цією людиною один-два роки, але чи зміг би ти побачити, ким вона є насправді, без відповідного оточення, яке б повністю розкрило її природу та сутність? Якби її не викрив Бог, ти міг би прожити пліч-о-пліч із нею три або навіть п’ять років і однаково не був би здатен зрозуміти, якими саме є її природа й сутність. І наскільки це ще більше відповідає дійсності тоді, коли ти рідко бачиш таку людину, рідко буваєш із нею? Ти безпечно довіряєш їй, ґрунтуючись на швидкоплинному враженні чи позитивній оцінці її іншими, і наважуєшся довірити їй роботу церкви. Чи ти не проявляєш у цьому крайню сліпоту? Хіба ти не поводишся імпульсивно? І коли неправдиві керівники так працюють, чи не поводяться вони вкрай безвідповідально?» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). «Якщо твоє ставлення полягає в тому, щоб уперто наполягати, заперечувати істину, відкидати чиїсь пропозиції, не шукати істини, вірити лише в себе й робити лише те, що хочеш ти, – якщо таким є твоє ставлення незважаючи на дії та прохання Бога, то якою є реакція Бога? Бог не звертає на тебе уваги, Він залишає тебе осторонь. Хіба ти не норовливий? Хіба ти не гордовитий? Хіба ти не думаєш завжди, що правий? Якщо в тобі немає слухняності, якщо ти ніколи не шукаєш, якщо твоє серце абсолютно закрите й чинить опір Богові, тоді Бог не звертає на тебе уваги. Чому Бог не звертає на тебе уваги? Бо якщо твоє серце закрите для Бога, чи ти можеш прийняти Боже просвітління? Чи ти можеш відчути, коли Бог тобі дорікає? Коли люди непримиренні, коли в справу вступає їхня сатанинська й варварська природа, вони не відчувають нічого з того, що Бог робить; все це марно – тому Бог не виконує марну роботу. Якщо в тебе таке вперто вороже ставлення, уся Божа робота залишається прихованою від тебе, Бог не буде робити зайвого. Коли ти так уперто вороже налаштований і настільки замкнутий, Бог ніколи б нічого не робив насильно в тобі й не нав’язував би тобі нічого; Він ніколи б не продовжував знову та знову намагатися зворушити та просвітити тебе – Бог так не діє. Чому Бог так не діє? Головним чином тому, що Бог побачив у тобі певний характер, звірячу сутність, якій остогидла істина та яка несприйнятлива до аргументів розуму. І чи ти вважаєш, що люди можуть контролювати дику тварину, коли вона проявляє свою звірячу сутність? Чи допоможе, якщо на неї кричати та верещати? Чи є сенс у тому, щоб переконувати її або втішати? Чи наважуються люди наблизитися до неї? Ось хороший спосіб описати її: вона несприйнятлива до аргументів розуму. Коли в справу вступає звіряча сутність людей і вони несприйнятливі до аргументів розуму, що робить Бог? Бог не звертає на них уваги. Що ще Бог має сказати тобі, коли ти несприйнятливий до аргументів розуму? Говорити що-небудь іще марно. А коли Бог не звертає на тебе уваги, ти переживаєш благословення чи страждання? Ти отримуєш якусь вигоду чи зазнаєш втрати? Ти, безсумнівно, зазнаєш втрати. І хто став причиною цього? (Ми стали причиною цього.) Ви стали причиною цього. Ніхто не змушував тебе так чинити, і все ж ти досі почуваєшся засмученим. Хіба ти не сам накликав це на себе? Бог не звертає на тебе уваги, ти не відчуваєш Бога, у твоєму серці панує темрява, твоє життя під загрозою – і ти сам накликав це на себе, ти цього заслуговуєш!» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»).

Божі слова чітко виявили мій стан. Я взагалі не шукала принципів у своєму обов’язку. Я була самовпевнена, пихата та непоступлива. Мене застерігали знову й знову, але я не хотіла слухати й уперто трималася власної думки. Я була така нерозумна. Я взагалі не знала Ян Цань до того, а коли почула оцінки інших щодо неї, то керувалася власними вигадками, вважаючи, що в неї просто пихатий характер і нічого страшного в цьому немає. Я поспілкувалася й викрила її, і побачивши, як вона нібито приймає це й виявляє каяття, я вирішила, що вона прийняла істину. Я надто довіряла власним очам і не мала наміру шукати. У Божих словах я прочитала: «Замість того, щоб судити людей за зовнішнім виглядом, Бог постійно стежить за їхніми серцями – то чому ж неправдиві керівники мають бути такими недбалими, коли вони судять інших і довіряють їм? Неправдиві керівники надто зарозумілі, хіба ні?» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Бог є Господом творіння й може бачити все наскрізь. Бог не судить людей за зовнішністю. Я – лише розбещена людина, у якої зовсім немає істини та проникливості, але я була така пихата, вірила тому, що лиш побіжно побачила; звично довіряла Ян Цань та підвищила її до керівниці команди. Хай як мене застерігали про її погану роботу, я залишалася певною в тому, що не могла помилитися в ній. Це затримало роботу на кілька місяців. Я була така пихата й непоступлива. Хіба ж це було виконання обов’язку? Це було лише лиходійство! Люди глибоко зіпсовані сатаною, і наші розбещені характери глибоко вкорінилися в нас. Перш ніж ми здобуваємо істину та змінюємо наші характери, ми живемо згідно з нашими сатанинськими характерами. Ми пихаті, брехливі та абсолютно не заслуговуємо на довіру. Щодо того, якими є природа й сутність людини – якщо ми не розуміємо істину та не знаємо цю людину тривалий час, то їх дуже важко визначити. Але я була пихата й самовпевнена. Я не розуміла істину та не могла розпізнати людей, але вперто трималася за свої погляди та фантазії. Хай як люди застерігали мене, я відмовлялася приймати сказане ними та й далі робила лише те, що хотіла. Я була така нерозумна. Я згадала, як Бог сказав, що фарисеї «вперті, пихаті й не корилися істині» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «До часу, коли ти узриш духовне тіло Ісуса, Бог створить небо й землю наново»). Вони були сповнені уявлень і фантазій про Божу роботу. Коли Господь Ісус явився для роботи, вони непорушно дотримувалися власних уявлень. Хай які владні та потужні були робота та слова Господа Ісуса, вони взагалі не приймали цього, натомість божевільно заперечували й засуджували Його, зрештою прибивши Його до хреста. Їхня впертість, пихатість і нерозумність спонукали їх не приймати Божу роботу, а засуджувати й чинити опір Богові, і врешті-решт Бог покарав і прокляв їх. Тоді я зрозуміла, що характер, який я виявляла, був таким самим, як у фарисеїв, і що я була на шляху фарисеїв – шляху опору Богу. Якби я нічого не зробила зі своїм пихатим, непоступливим характером, він змусив би мене опиратися Богу, і рано чи пізно я образила б Божий характер і була б покинута й вигнана Ним. Усвідомлення цього мене дуже налякало, і я кинулася молитися, сповідатися й каятися.

Потім я прочитала такі Божі слова: «Що б ти не робив, ти мусиш навчитися шукати істину й підкорятися їй; хто б не пропонував тобі пораду, якщо вона відповідає принципам істини, тоді, навіть якщо її пропонує маленька дитина, ти мусиш прийняти її й підкоритися їй. Які б не були в людини проблеми, якщо її слова й поради повністю відповідають принципам істини, то ти мусиш прийняти їх і підкоритися їм. Діючи так, ти отримаєш хороші результати, і це відповідає Божій волі. Ключовим є твій мотив та твої принципи й методи ведення справ. Якщо твої принципи й методи ведення справ походять від людської волі, людських ідей і поглядів, від філософій сатани, тоді твої принципи й методи не практичні та приречені на неефективність, тому що походження твоїх принципів і методів не правильне, і вони не відповідають принципам істини. Якщо твої погляди відповідають принципам істини, і ти ведеш справи відповідно до принципів істини, тоді ти зобов’язаний чинити в належний спосіб, і навіть якщо у певний момент люди не приймають цього, або в них є свої уявлення, або вони чинять опір, згодом ти отримаєш схвалення. Наслідки того, що відповідає принципам істини, стають дедалі кращими; те, що не відповідає принципам істини, може відповідати уявленням людей у певний час, але наслідки постійно погіршуватимуться, і всі люди це підтвердять. Жодна твоя дія не повинна підпорядковуватися людським обмеженням або твоєму власному тлумаченню; спершу тобі слід молитися Богові й шукати істину, а потім кожен мусить досліджувати й спілкуватися разом. А в чому полягає мета спілкування? У тому, щоб чинити точно відповідно до волі Божої, щоб діяти згідно з волею Божою» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Шлях до подолання розбещеного характеру»). Читання цього уривка вказало мені подальший шлях. Стикаючись із чимось, ми мусимо шукати істину. Ми не можемо бути пихатими чи діяти згідно з нашими особистими уявленнями та фантазіями. Ми маємо забути про власні інтереси, цікавитися думкою інших, слухати їх і чинити на основі принципів істини. Тільки виконуючи свої обов’язки у такий спосіб, ми можемо отримати Божий провід та досягти результатів у своїй роботі. Така поведінка також убереже нас від лиходійства та опору Богу. Я дістала науку з цієї невдачі й працювала над тим, щоб діяти згідно з Божими словами, у разі чого шукати порад інших і перестати триматися за власні думки та погляди.

Невдовзі ми помітили, що після підвищення Ван Цзюань до кураторки, хід роботи її команди явно почав сповільнюватися. Я обговорила це з деякими співробітниками. Сінь Ї поцікавилася, чи може це мати якесь відношення до Ван Цзюань. Я думала, що хоча Ван Цзюань була трохи пихата, вона, здавалося, дуже прагнула істини й виявляла велику щирість, коли їй вказували на її проблеми. Мені здавалося, що ця проблема не пов’язана з нею. Я вже була готова поділитися своєю думкою, коли згадала науку, яку дістала зі своєї попередньої невдачі. Позаяк Сінь Ї згадала, що у Ван Цзань може бути проблема, а я не знала правди й не була певна, я не могла бути пихатою та впертою. Я згадала Божі слова: «Якщо люди хочуть бути просвіченими й керованими Богом, а також отримувати Божу благодать, яким мусить бути їхнє ставлення? Вони часто повинні перебувати у ставленні пошуку й слухняності перед Богом. Що б ти не робив – виконував свій обов’язок, взаємодіяв із іншими чи розв’язував якусь певну проблему, із якою ти стикнувся, – ти мусиш мати ставлення, сповнене пошуку й слухняності» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Не розуміючи ситуацію до кінця, я не могла сліпо судити, чи були погані результати роботи пов’язані з Ван Цзюань. Я мала отримати реальне розуміння речей і вислухати думки кожного, а тоді вже ухвалювати рішення згідно з принципами. Пізніше, зробивши практичні запити й поспілкувавшись з іншими співробітниками про відповідні істини, я виявила, що Ван Цзюань мала пихатий, лихий та брехливий характер. Щоб зберегти своє ім’я та статус, у робочих обговореннях з іншими вона завжди висловлювала свої пишномовні думки та хизувалась своїми професійними знаннями, потайки змінюючи погляди інших і змушуючи їх слухати її. А щоб вони не сказали, що вона авторитарна, вона з удаваною скромністю додавала: «Я не впевнена, чи маю рацію» або «Можливо, я помиляюся», і так змушувала всіх думати, що вона знає, що робить, тож усі сліпо погоджувалися з нею та робили те, що вона хотіла. Як наслідок, їхня робота постійно затримувалася, і вони не могли нічого досягти. Хоча здавалося, ніби Ван Цзюань цікавиться думкою інших, в глибині душі вона зовсім не приймала істину. Вона носила маску, щоб приховати свою авторитарну природу, ввести в оману та контролювати інших, змусити їх слухати її. Пізніше ми прочитали Божі слова про покладання на дари у своїй праці, і це ще ясніше показало, що Ван Цзюань не розуміла принципів. Вона просто використовувала своє красномовство, добру пам’ять і посилання на вчення, щоб похизуватися, але насправді зовсім не мала шляхів практики. Виходячи з її послідовних дій, ми побачили, що вона була на шляху антихриста, і звільнили її відповідно до принципів. Після її звільнення затримки в роботі команди швидко зникли, натомість з’явився поступ.

Завдяки цьому досвіду я справді зрозуміла, що коли ми, виконуючи свій обов’язок, не шукаємо принципів істини, а просто покладаємось у своїх діях на пихатий характер, це означає, що ми будь-якої миті можемо чинити зло й опиратися Богові, тим самим ображаючи Його характер. Також я зрозуміла важливість пошуку істини та погляду на людей і речі згідно з Божим словом. Це єдиний спосіб уникнути хибних дій та єдиний спосіб, яким ми можемо догодити Богу у своєму обов’язку. Слава Богу!