Чень Цзє, Китай

Відколи я прийняв роботу Всемогутнього Бога в останні дні, я завжди з натхненням проповідував Євангеліє та виконував свій обов’язок, за будь-якої погоди й без жодних затримок. Згодом мене обрали лідером церкви, і коли я бачив, що брати й сестри мають проблеми чи труднощі, то з усіх сил намагався допомогти їх розв’язати. Коли я взяв на себе роботу над відео, то працював понаднормово, відстежуючи та скеровуючи її. Коли робота просувалася повільно або виникали відхилення, я одразу проводив бесіди й усував їх. Через деякий час я побачив, що навички братів і сестер покращилися, а робота над відео помітно просунулася вперед. Я дуже радів і думав: «Якщо я і далі витримуватиму труднощі, платитиму ціну й досягатиму результатів у своєму обов’язку, то в майбутньому неодмінно отримаю Боже схвалення і матиму велику надію на спасіння». Але саме тоді, коли я був повністю занурений у свій обов’язок, я відчув сильну втому та втратив апетит. Я не надав цьому особливого значення. Подумав, що, напевно, останнім часом просто мало відпочивав, і вирішив, що нічого серйозного не сталося. Проте мій апетит і далі погіршувався, а обличчя виглядало виснаженим. Брат Гуань Мін, із яким я співпрацював, порадив мені піти в лікарню на обстеження. На мій подив, лікар сказав, що в мене гепатит В, а в печінці – невелике ущільнення. І якщо ситуація погіршиться, це може перерости в рак печінки. У голові загуло: «Цього не може бути! Я виконую свій обов’язок, як я міг підхопити таку хворобу? Ця недуга нелегко піддається лікуванню…». Здавалося, ніби камінь тисне мені на груди, а серце сповнилося болем і слабкістю. Я подумав про те, як роками зрікався родини й кар’єри, терпів страждання й присвячував себе. Я не зрадив Бога навіть коли мене переслідувала й цькувала Комуністична партія, То чому ж Бог не захистив мене? У своїх стражданнях я згадав гімн Божих слів: «Коли на вас находить хвороба – це Божа любов, і в ній точно містяться Його благі наміри. Хоча ваша плоть може зазнавати певних страждань, не приймайте жодної ідеї сатани. Прославляйте Бога під час хвороби та насолоджуйтесь Богом під час свого славослів’я. Не падайте духом перед хворобою, шукайте знову і знову, не здавайтеся, і Бог осяє і просвітить вас» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Божі слова принесли трохи спокою в моє серце. І справді, погіршиться мій стан здоров’я чи ні – усе це було в Божих руках. І хоча в той момент я не розумів Божих намірів, я не міг нарікати на Бога. Я мав шукати Його наміри, наполегливо виконувати свій обов’язок і бути непохитним у своєму свідченні. Від цієї думки мені стало трохи легше.

Згодом, з огляду на напружену роботу над відео, лідери занепокоїлися, що мій організм може цього не витримати, тож розпорядилися, щоб ми з братом Лі Ченом співпрацювали в проповідуванні Євангелія. Під час лікування я наполегливо виконував свій обов’язок, і коли ми стикалися з труднощами в роботі, то бесідували й шукали відповідні істини для їхнього розв’язання. Хоча я терпів певні фізичні труднощі й платив ціну, я був дуже щасливий бачити, як дедалі більше людей приймають Божу роботу в останні дні. Я думав: «Якщо я і далі наполегливо виконуватиму свій обов’язок, більше страждатиму й платитиму більшу ціну, то, можливо, Бог захистить мене, і мій стан покращиться». Але через деякий час я відчув, що мій стан погіршується. Я щодня відчував утому, слабкість у всьому тілі, а мій апетит ще більше зменшився, тож я пішов на повторне обстеження. Лікар сказав, що гепатит В загострився і що мені потрібно негайно лягти в лікарню на лікування, інакше хвороба прогресуватиме й лікувати її стане складно. Оскільки на мене полювала Комуністична партія, госпіталізація викрила б мою особу й наразила б мене на небезпеку. Тому мені довелося покладатися на ліки та крапельниці, але мій стан усе одно не дуже покращився. Із часом я дуже ослаб і подумав: «Цей гепатит В уже кілька разів загострювався. Якщо він погіршиться ще більше й переросте в цироз або рак печінки, моє життя може будь-якої миті опинитися в небезпеці. Якщо я ось так помру, чи зможу я спастися? Невже саме так закінчиться моє життя у вірі в Бога?». Від цієї думки я відчув слабкість і млявість по всьому тілу, і мене одразу ж охопили спантеличеність і нарікання: «Відколи я почав вірити в Бога, я з ентузіазмом виконував свій обов’язок і проповідував Євангеліє. У вітер і дощ, у пекучу спеку й лютий холод, попри переслідування Комуністичної партії та неможливість повернутися додому, я ніколи не зволікав із виконанням свого обов’язку. Навіть протягом цих років хвороби я весь час наполегливо виконував свій обов’язок, ніколи не здавався. І хоча, можливо, в мене й немає особливих заслуг, та я настраждався й багато трудився. Чому ж мій стан здоров’я не лише не покращився, а ще й погіршився?». Я бачив, що брати й сестри здорові та активно виконують свої обов’язки, тоді як мене вразила тяжка недуга. Що більше я про це думав, то більше відчував образу. Ледве стримуючи сльози, я повернувся до приймаючого дому. Мені було дуже боляче, я почувався негативно налаштованим і не мав жодної мотивації виконувати свій обов’язок. У цей момент брат Лі Чен нагадав мені: «Стикаючись із хворобою, ми повинні шукати Божі наміри, а не розуміти Бога неправильно чи нарікати на Нього». Слова брата Лі Чена допомогли мені заспокоїтися. Усе, що відбувається, дозволено Богом. І я мав почати з того, щоб скоритися, шукати істину та розмірковувати над собою. Тож я помолився Богу та шукав, сподіваючись, що Він спрямує мене до розуміння Його намірів.

Пізніше я прочитав деякі Божі слова: «Деякі люди думають, що віра в Бога має приносити мир і радість, і що коли вони стикаються з певними ситуаціями, їм потрібно лише помолитися Богу, і Бог прихилить Своє вухо, дарує їм благодать і благословення та забезпечить, щоб усе йшло мирно й гладко. Їхня мета у вірі в Бога – шукати благодаті, здобувати благословення й насолоджуватися миром та щастям. Саме через ці погляди вони зрікаються своїх родин або кидають роботу, щоб присвячувати себе Богові, і можуть терпіти труднощі та платити ціну. Вони вірять, що, якщо вони зрікаються речей, присвячують себе Богові, терплять труднощі й старанно працюють, демонструючи виняткову поведінку, вони здобудуть Божі благословення й прихильність, і що які б труднощі їм не трапилися, якщо вони моляться Богу, Він їх вирішить і в усьому відкриє їм шлях. Це погляд, якого дотримується більшість людей, що вірять у Бога. Люди вважають, що цей погляд виправданий і правильний. Здатність багатьох людей роками зберігати віру в Бога, не зрікаючись її, безпосередньо пов’язана із цим поглядом. Вони думають: “Я так багато присвятив Богові, моя поведінка була такою доброю, і я не робив жодних лихих вчинків; Бог неодмінно мене благословить. Оскільки я багато страждав і заплатив велику ціну за кожне завдання, роблячи все згідно з Божими словами й вимогами, не припускаючись жодних помилок, Бог має мене благословити; Він має забезпечити, щоб усе в мене йшло гладко, щоб у моєму серці часто були мир і радість, і щоб я насолоджувався Божою присутністю”. Хіба це не людське уявлення та фантазія? Із людської точки зору, люди насолоджуються Божою благодаттю й отримують блага, тому є сенс трохи постраждати заради цього, і варто обміняти ці страждання на Божі благословення. Це ментальність укладання угод із Богом. Однак із точки зору істини та з точки зору Бога, це докорінно не відповідає ні принципам Божої роботи, ні стандартам, яких Бог вимагає від людей. Це цілковито прийняття бажаного за дійсне, суто людське уявлення та фантазія про віру в Бога. Чи йдеться про укладання угод із Богом, чи про вимоги до Нього, чи про людські уявлення та фантазії, – у будь-якому разі ніщо із цього не узгоджується з Божими вимогами й не відповідає Божим принципам і стандартам для благословення людей. Зокрема, ця думка й погляд про угоду ображають Божий характер, але люди цього не усвідомлюють. Коли те, що робить Бог, не узгоджується з уявленнями людей, у їхніх серцях швидко виникають нарікання й непорозуміння щодо Нього. Вони навіть почуваються скривдженими, а потім починають сперечатися з Богом, і можуть навіть судити й засуджувати Його. … Коли Бог організовує для людей середовище, що повністю суперечить їхнім уявленням і фантазіям, у їхніх серцях формуються уявлення, судження й засудження проти Бога, і вони можуть навіть зректися Його. Чи може тоді Бог задовольнити їхні потреби? Абсолютно ні. Бог ніколи не змінить Свій спосіб роботи та Свої бажання згідно з людськими уявленнями. Хто ж тоді має змінитися? Люди. Люди мають відкинути свої уявлення, прийняти середовища, організовані Богом, коритися їм і переживати їх на досвіді, а також шукати істину, щоб вирішити власні уявлення, а не міряти те, що робить Бог, своїми уявленнями, щоб побачити, чи це правильно. Коли люди наполегливо тримаються за свої уявлення, у них виникає опір Богові – це відбувається природно. Де корінь опору? Він полягає у факті, що те, чим зазвичай володіють люди у своїх серцях, – це, безсумнівно, їхні уявлення та фантазії, а не істина. Тому, коли люди стикаються з Божою роботою, яка не узгоджується з людськими уявленнями, вони можуть кидати виклик Богові й судити Його» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (16)). «Для них здобуття благословень є найбільш правомірною метою у вірі в Бога, власне це і є цінністю їхньої віри. Якщо щось не слугує досягненню цієї мети, що б це не було, це їх не хвилює. Це стосується більшості людей, які сьогодні вірять у Бога. Їхня мета і намір здаються правомірними, бо, віруючи в Бога, вони також присвячують себе Богові, віддають себе Богові й виконують свій обов’язок. Вони віддають свою молодість, покидають сім’ю та кар’єру і навіть проводять роки далеко від дому в метушні. Заради своєї кінцевої мети вони змінюють свої інтереси, погляди на життя і навіть сам напрямок, яким прагнуть іти; але вони не можуть змінити своєї мети у вірі в Бога. … Крім вигод, так тісно пов’язаних з ними, чи можуть бути якісь інші причини, через які люди, що ніколи не розуміли Бога, платили б заради Нього таку велику ціну? Тут ми бачимо проблему, не виявлену людиною раніше: стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У такому виді стосунків, ґрунтованих на власних інтересах, немає родинної прихильності – тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може бути спасенною тільки в межах Божого управління). Божі слова суду в усіх деталях викрили неправильні наміри та точки зору, що стояли за моєю вірою в Нього, і я відчув себе приниженим і засоромленим. Я завжди вірив, що якщо платитиму більшу ціну й більше присвячуватиму себе, то зможу отримати Божий захист і благословення, і моя надія на спасіння буде більшою. Коли в мене раптом діагностували гепатит В, у моєму серці виникли нарікання на Бога. Я думав про те, що всі ці роки страждав і присвячував себе Йому, і що Бог не мав би дозволяти мені захворіти на таку тяжку недугу. Хоча зрештою я скорився, але все одно думав, що якщо я наполегливо виконуватиму свій обов’язок, більше страждатиму й платитиму більшу ціну, то, можливо, Бог захистить мене, і мій стан покращиться. Але коли мій стан погіршився, і я навіть зіткнувся з імовірністю раку та смерті, я подумав, що моє бажання благословень розбилося вщент. Тож я став негативно налаштованим і почав неправильно розуміти Бога, сперечаючись із Ним у своєму серці. Я вважав, що хоч у мене й не було заслуг, але я настраждався й багато трудився, і Бог не повинен був так зі мною чинити. Я навіть нарікав на Бога за те, що Він мене не захистив. Коли факти були відкриті, я побачив, що моїми зусиллями й присвяченням керував ниций намір: я хотів використати свою важку працю, жертви та присвячення як ресурс в обмін на хороше майбутнє та місце призначення, що по суті було укладанням угоди з Богом. Щойно я не отримав благословень, то почав неправильно розуміти Бога й нарікати на Нього. Усе, що я виявляв, було моїм сатанинським характером. Бог – Творець, і хоч би як Він усе влаштовував і впорядковував, я не маю жодних підстав щось від Нього вимагати, натомість я повинен коритися Його розпорядженням. Але я постійно хотів, щоб Бог діяв відповідно до моїх уявлень, а коли щось із ними не збігалося, я сперечався з Ним. Я задарма насолоджувався таким рясним поливом і забезпеченням Божих слів, проте не відплатив за Божу любов, а натомість навіть неправильно розумів Його та нарікав на Нього. Хіба можна було назвати мене людиною, яка справді вірить у Бога?

Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів і здобув певне розуміння кореня моєї угоди з Богом. Всемогутній Бог говорить: «Усі розбещені люди живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – ось що підсумовує людську природу. Усі люди вірять у Бога заради самих себе; вони зрікаються речей і присвячують себе заради отримання благословення, і страждання, які вони терплять, і ціна, яку вони платять, виконуючи свій обов’язок, – усе це також заради отримання винагороди. Коротко кажучи, усе це робиться з метою отримати благословення, отримати винагороду та ввійти в Царство Небесне. У світі люди працюють заради власної вигоди, а в Божому домі вони виконують обов’язок для здобуття благословення. Щоб здобути благословення, люди зрікаються всього й можуть витерпіти багато страждань. Усе це є найчіткішим доказом того, що люди мають сатанинську природу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). З розвінчання в Божих словах я зрозумів, що оскільки сатанинські погляди «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» та «Задарма й пальцем не поворухну» вкоренилися в моєму серці й стали основою мого існування, усе, що я робив, було лише заради власної вигоди. І навіть мої жертви та присвячення себе були заради того, щоб отримати благословення й бути захищеним від смерті, коли вдарить лихо. Протягом цих років виконання свого обов’язку, хоч би які фізичні труднощі я терпів і хоч би яку ціну мені довелося платити, якщо я вірив, що це принесе мені користь у вигляді благословень і спасіння, я був готовий витерпіти будь-які страждання. Але коли моя хвороба загострилася, а бажання благословень розбилося вщент, я втратив мотивацію виконувати свій обов’язок, і навіть сперечався з Богом та нарікав на Нього у своєму серці. У всьому, що я робив, я ставив на перше місце особисту вигоду, ставлячись до свого обов’язку як до розмінної монети в обмін на винагороди та благословення, ба навіть вважав це цілком виправданим. Живучи за цими сатанинськими отрутами, я втратив совість і розум, я нарікав на Бога та бунтував проти Нього. Якби я не покаявся, то рано чи пізно Бог відцурався б мене та відсіяв. Ця думка викликала в мене страх і каяття. Бути таким егоїстичним і ницим, із незміненим характером, і при цьому плекати марну надію на благословення… Як безсоромно! Божий характер – праведний і святий. Хоч би скільки роботи людина виконувала, хоч би скільки труднощів терпіла і хоч би яку ціну платила, якщо немає змін у характері – усе це марно. Бог не робитиме винятків і не введе нас до Свого Царства лише тому, що ми більше настраждалися. Бог говорить: «Ти повинен знати, яких людей Я бажаю; тим, хто брудний, не дозволяється входити в Царство, тим, хто брудний, не дозволяється осквернити святу землю. Хоча ти, можливо, виконав багато роботи й працював багато років, у кінці кінців, якщо ти все ще страшенно брудний, тоді для закону Небес буде недопустимо, що ти бажаєш увійти в Моє Царство! Від створення світу й до сьогоднішнього дня Я ніколи не пропонував такого легкого доступу в Моє Царство тим, хто підлещується до Мене. Це небесне правило, і ніхто не може його порушити! Ти мусиш прагнути до життя. Сьогодні ті, кого буде вдосконалено, відносяться до того ж типу людей, що й Петро: це ті, хто прагне до змін у своєму власному характері і хто готовий свідчити про Бога й виконувати свій обов’язок як створена істота. Тільки таких людей буде вдосконалено. Якщо ти сподіваєшся тільки на нагороди й не прагнеш змінити своє власне життя-характер, усі твої зусилля будуть марними – це непорушна істина!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). Бог оцінює людей не за їхніми зовнішніми присвяченнями чи стражданнями, а за шляхом, яким вони йдуть, за тим, чи здобули вони істину й чи змінився їхній розбещений характер. Хоча я вірив у Бога багато років, я зосереджувався лише на труді та роботі й не прагнув істини. Мій розбещений характер не змінився, і я далі намагався торгуватися з Богом, щоб здобути благословення. Як міг хтось такий егоїстичний і ниций, як я, бути гідним спасіння? Я згадав Павла. Він проповідував Євангеліє, виконував багато роботи й сильно страждав, але його страждання й труд були не для того, щоб практикувати Божі слова, і не для того, щоб виконувати обов’язок створеної істоти, а щоб здобути благословення й вінець. Як він і казав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Він мав на увазі, що якби Бог не дав йому вінця чи нагороди, це означало б, що Бог був неправедним. Це було відверте вимагання вінця від Бога, що було спробою тиснути на Бога. Хоча Павло трудився, страждав і присвячував себе, він не прагнув істини, а лише шукав благословень, і йшов шляхом опору Богові. Зрештою Бог покарав його. Якби я і далі йшов шляхом Павла, Бог зрештою відсіяв би й мене. Я більше не міг висувати Богові вимоги чи прохання, ані жити егоїстично й ницо лише для себе. Незалежно від того, як розвиватиметься мій стан, я був готовий коритися Божим влаштуванням і розпорядженням.

Пізніше я прочитав уривок із Божих слів, який дав мені шлях. Бог говорить: «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення, чи її спіткає горе. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Коли людину спіткає горе – це покарання, яке вона отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення, чи їх спіткає горе, вони мають виконувати свій обов’язок добре, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок заради отримання благословень, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх, що тебе спіткає горе. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не виконує свій обов’язок, то це її бунтарство» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). З Божих слів я зрозумів, що виконання свого обов’язку не пов’язане зі здобуттям благословень чи зазнанням нещасть. Бог дав мені життя й усе, що я маю, і для віруючого цілком природно й правильно присвячувати себе Богові. Це відповідальність, яку людина має нести й обов’язок, який людина повинна виконувати, і це те, що повинна робити людина, яка має хоч трохи совісті та розуму. Я не повинен використовувати своє присвячення як розмінну монету, щоб вимагати благословень від Бога, і не повинен нарікати на Бога через свою тяжку хворобу. Так само, як Йов – незалежно від того, давав йому Бог щось чи позбавляв його чогось, навіть коли він утратив усе й був уражений виразками, він не нарікав на Бога й не просив Його полегшити свої страждання. Натомість він прославляв Боже ім’я і був непохитним у своєму свідченні для Нього. Розмірковуючи над досвідом Йова, я знайшов шлях для практики. Хоч як довго триватиме моя хвороба і хоч як вона загостриться, навіть якщо моє життя опиниться в небезпеці, я повинен коритися Богові й бути непохитним у своєму свідченні для Нього. Це ті совість і розум, які я повинен мати. Пізніше, щоразу, коли в мене виникали думки про здобуття благословень, я молився Богові, щоб повстати проти цих бажань. Я зосередився на тому, щоб щодня переживати Божі слова та практикувати істину, і завдяки цьому на серці стало значно спокійніше.

Згодом завдяки лікам мій стан поступово покращився, і я був дуже щасливий. Але через деякий час я знову відчув утому й слабкість, тож пішов до лікарні на обстеження. Лікар сказав, що рівень вірусу гепатиту В у моєму організмі зріс до понад 100 мільйонів, і що кілька інших показників функції печінки також були високими. Він сказав, що якщо ситуація і далі так розвиватиметься, це може стати проблемою. Почувши це, я трохи занервував і стривожився, і подумав: «Ця хвороба вже кілька разів загострювалася. Невже вона справді може перерости в рак? Чи вилікуюся я коли-небудь від цієї недуги?». Ці думки трохи пригнітили мене. Тоді я зрозумів, що мій стан був неправильним, тож я помолився Богові. Я прочитав уривок із Божих слів: «Оскільки ти віриш у Бога й слідуєш за Ним, ти повинен присвятити Йому все й не повинен робити особистий вибір або ставити вимоги, і тобі слід досягти задоволення Божих намірів. Оскільки ти – створена людська істота, ти маєш коритися Господу, Який створив тебе, бо ти за своєю суттю не здатний себе контролювати і не маєш вродженої здатності контролювати свою власну долю. … Як створена істота, людина повинна прагнути пізнавати Творця й виконувати обов’язок створеної істоти як слід та, найважливіше, прагнути любити Бога, не роблячи іншого вибору взагалі, бо Бог гідний любові людини. Ті, хто прагне любити Бога, не повинні прагнути будь-яких особистих вигод або особистих надій; це – найправильніший спосіб прагнення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). З Божих слів я зрозумів Божі наміри та усвідомив, що життя і смерть – у Божих руках. Я більше не міг висувати Богові нерозумних вимог. І незалежно від того, розвинеться моя хвороба чи ні, навіть якщо це означатиме смерть або відсутність фіналу чи місця призначення, я все одно коритимуся Божим влаштуванням і розпорядженням. Маючи це на думці, я більше не був скований станом своєї хвороби. Я і далі виконував свій обов’язок, як зазвичай, і почувався цілком вільно. Пізніше я продовжив лікування засобами традиційної китайської медицини й відчув, що стан поступово покращився. Після останнього обстеження кілька показників функції печінки майже повернулися до норми.

Завдяки цьому досвіду викриття хворобою, хоч я і трохи страждав, я дуже вдячний Богові. Без цих обставин я б не пізнав себе і й далі вважав би, що щиро присвячую себе Богові. Але тепер я чітко бачу свої помилкові погляди щодо пошуку благословень через віру в Бога, і я здобув певне розуміння свого егоїстичного, ницого й керованого вигодою сатанинського характеру. Це ті здобутки, які я отримав, зіткнувшись із цією хворобою.