Сяомо, Китай

Я відповідаю за євангельську роботу в церкві. Одного разу кілька братів і сестер доповіли, що лідерка групи Сіньюе була зарозумілою, свавільною і не вміла добре співпрацювати з іншими чи прислухатися до порад. Усі почувалися скованими нею, і це впливало на євангельську роботу. Усі намагалися вказати їй на це й допомогти, але вона лише на словах визнавала та приймала це, а потім зовсім не змінювалася. Згодом ми обговорили це й вирішили відсторонити її від обов’язків. Мені було дуже соромно через це, адже раніше я кілька разів бесідувала із Сіньюе про її проблеми, але, на мій подив, замість того, щоб вирішитися, вони лише погіршилися. Це змусило мене розмірковувати над собою та замислитися, у чому була справжня причина. Я згадала час, коли тільки-но перейняла цю роботу. Я помітила, що група Сіньюе була найуспішнішою в проповідуванні Євангелія і справді віддавалася своєму обов’язку. Я була дуже хорошої думки про них. Особливо коли я побачила, якою здібною в роботі була Сіньюе, то вирішила, що з нею як з лідеркою групи не має бути жодних серйозних проблем, тому не дуже стежила за їхньою роботою. Хоча деякі сестри доповідали мені про їхні проблеми, я не сприймала їх серйозно. Я вважала, що оскільки вони добре проповідують Євангеліє, то навіть якщо і є якісь проблеми, це не так уже й важливо. Іноді, бесідуючи з ними, я давала їм лише кілька простих порад, а потім не відстежувала, чи вирішилися їхні проблеми. Пам’ятаю, якось під час обговорення роботи я помітила, що Сіньюе та Сяолі не погоджувалися одна з одною. Обидві були дуже зарозумілими та наполягали на своєму. Я знайшла деякі Божі слова, які стосувалися їхніх станів, щоб провести бесіду, і, побачивши, що вони обидві здатні розмірковувати над собою й готові змінитися, відчула, ніби ноша впала з моїх плечей. З іншого боку, у них уже давно були труднощі у співпраці, тому я знала, що одна бесіда не вирішить проблеми, і що я мала б простежити за ситуацією та побачити, чи дійсно їхні стани змінилися. Але потім я подумала, що для подальших бесід мені доведеться шукати уривки Божих слів і намагатися зрозуміти їхні стани, а це дуже виснажливо. До того ж, вони нормально виконували свої обов’язки, тому я подумала, що нічого страшного, якщо я їх не перевірятиму. Тож я просто залишила все як є. Іншого разу я побачила, як Сіньюе та ще одна сестра сперечалися під час бесіди. Та сестра зробила слушну пропозицію, але Сіньюе відмовилася її прийняти й продовжувала наполягати на своїй правоті. Зрештою тій сестрі нічого не залишалося, як поступитися. Побачивши, якою впевненою у власній праведності була Сіньюе, я хотіла вказати на її проблему й розвінчати її, але потім подумала про час та енергію, які доведеться витратити на бесіду про це, і про іншу роботу, про яку я ще мала подбати. Оскільки між ними не було явного конфлікту чи суперечок, можливо, усе було не так погано, як я думала. Що менше клопоту, то краще. До того ж Сіньюе була лідеркою групи, тож якщо вона виявляє певну зарозумілість, то має бути здатна розв’язати цю проблему через пошук істини. І тому я не вказала на її проблему й не розвінчала її. Озираючись на все це, що добре усвідомлювала, що Сіньюе була зарозумілою і не вміла добре працювати з іншими. Крім того, вона була лідеркою, тож, відмахнувшись від такої важливої справи, я повелася справді безвідповідально!

Пізніше я прочитала про це в Божих словах: «Яку б важливу роботу не виконував лідер або працівник і якою б не була природа цієї роботи, їхнім головним пріоритетом є розуміння та осягання того, як просувається робота. Вони мусять бути присутніми особисто, щоб здійснювати подальший контроль і ставити запитання, отримуючи інформацію з перших рук. Їм не слід покладатися лише на чутки або слухати звіти інших людей. Радше вони самі мусять спостерігати за ситуацією персоналу й тим, як просувається робота, а також розуміти, які є труднощі, чи є якісь аспекти, що суперечать вимогам Вишнього, чи є порушення принципів, чи існують якісь завади або переривання, чи бракує необхідного обладнання або відповідних навчальних матеріалів щодо професійної роботи – вони мають бути в курсі всього цього. Скільки б звітів вони не слухали або скільки б не отримували відомостей із чуток, ні те, ні інше не зрівняється з особистим візитом; точніше та надійніше побачити все на власні очі. Ознайомившись із усіма аспектами ситуації, вони матимуть чітке уявлення про те, що відбувається» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). «Яку б роботу не перевіряв лідер, який має ношу, він завжди здатен виявити проблеми. Якщо проблеми стосуються професійних знань або суперечать принципам, він здатен їх виявити, розпитати про них, зрозуміти їх, і щойно він виявляє проблему – негайно її розв’язує. Розумні лідери й працівники розв’язують лише ті проблеми, що стосуються роботи церкви, професійних знань і істин-принципів. Вони не звертають жодної уваги на дрібниці повсякденного життя. Вони дбають про кожну сферу роботи поширення Євангелія, яку доручив Бог. Вони розпитують про будь-які проблеми, які вони здатні помітити чи виявити, і перевіряють їх. Якщо тієї миті вони не можуть самостійно розв’язати проблему, то збираються з іншими лідерами й працівниками, бесідують із ними, шукають істин-принципів і думають, як її розв’язати. Якщо вони стикаються з великою проблемою, яку справді не можуть розв’язати, то негайно звертаються до Вишнього, дозволяючи Йому взяти справу у Свої руки й розв’язати її. Такі лідери й працівники є людьми, які діють згідно з принципами. Які проблеми не виникали б, якщо вони їх побачили, то не залишають їх без уваги; вони наполягають на тому, щоб повністю зрозуміти ці проблеми й розв’язати їх одну за одною. Навіть якщо їх не буде розв’язано ґрунтовно, можна бути певним, що вони не виникнуть знову» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Мені було дуже соромно, коли я побачила, чого Бог вимагає від лідерів і працівників. Я не несла ношу за євангельську роботу. Я не лише не відстежувала вчасно євангельську роботу, а й не отримала детального розуміння станів братів і сестер. Як-от Сіньюе, яка була лідеркою групи, але не вміла співпрацювати з іншими – я мала б вирішити це через бесіду, але я лише коротко вказала на її проблему, не поговоривши з іншими, щоб детально з’ясувати ситуацію. Я також не викрила природу її проблеми та її наслідки. Після цього я не поцікавилася, чи змінилася вона, чи ні. Я не замислювалася над тим, чи була це проблема її характеру-сутності, чи вияв розбещеності, чи підходила вона на роль лідерки групи, та над іншими подібними деталями. Тому її проблеми так і не були вирішені, і це вплинуло на євангельську роботу. Пізніше я бачила, що Сіньюе й далі залишалася зарозумілою, упевненою у власній праведності та свавільною, і знала, що маю побесідувати з нею, щоб це вирішити, інакше це затримає роботу. Але я все одно не розібралася з цим, бо не хотіла зайвого клопоту. Я лише поверхово створювала видимість вирішення проблем, задовольняючись роботою для годиться, згадувала про проблему й не більше того. Мене зовсім не хвилювало, вирішилася проблема насправді чи ні. Я була безвідповідальною, не виконувала своєї роботи й не робила жодної справжньої роботи. Саме так поводиться неправдива лідерка. Церква доручила мені керувати євангельською роботою, сподіваючись, що я зможу виконувати свій обов’язок згідно з Божими вимогами, бути серйозною і відповідальною у своїй праці та використовувати істини-принципи для вирішення різноманітних проблем і труднощів, з якими стикалися брати й сестри під час проповідування Євангелія, щоб євангельська робота просувалася безперешкодно. Але натомість коли виникали проблеми, які потрібно було вирішити, я нічого не робила, вважаючи, що чим менше клопоту, тим краще. Я справді поводилася як неправдива лідерка й перешкоджала просуванню євангельської роботи. Моє ставлення до свого обов’язку було справді огидним Богові!

Згодом я шукала й міркувала над тим, якою була справжня причина того, що я не виконувала роботу по-справжньому. Я прочитала дещо в Божих словах: «У своїй роботі лідери і працівники повинні бути уважними до Божих намірів і вірними Йому. Найкращий спосіб для них поводитися – це проактивно розпізнавати й розв’язувати проблеми. Вони не повинні залишатися пасивними, особливо коли в них є ці поточні слова й бесіда як основа для дій. Натомість вони повинні брати на себе ініціативу, щоб старанно розв’язувати реальні проблеми й труднощі, бесідуючи про істину, і виконувати свою роботу саме так, як належить. Вони повинні своєчасно й проактивно слідкувати за ходом роботи; вони не можуть завжди чекати наказів і спонукань від Вишнього, перш ніж неохоче взятися за справу. Якщо лідери і працівники завжди негативно налаштовані й пасивні та не виконують справжньої роботи, вони негідні служити лідерами і працівниками, і їх слід відсторонити й скоригувати призначені їм обов’язки. Зараз є багато лідерів і працівників, які дуже пасивні у своїй роботі. Вони роблять хоч якусь роботу лише після того, як Вишнє надсилає накази й підштовхує їх; в іншому разі вони ухиляються від роботи й зволікають. Робота в деяких церквах досить хаотична, деякі люди, які там виконують обов’язки, неймовірно ліниві й недбалі та не досягають жодних реальних результатів. Ці проблеми вже дуже серйозні й жахливі за своєю природою, але лідери і працівники цих церков досі поводяться як чиновники й вельможі. Вони не тільки не здатні виконувати жодної справжньої роботи, а й не можуть розпізнавати чи розв’язувати проблеми. Це паралізує церковну роботу й призводить до її застою. Там, де церковна робота в жахливому безладі й не має жодних ознак порядку, там точно владу тримає неправдивий лідер або антихрист. У кожній церкві, де владу тримає неправдивий лідер, церковна робота в руїнах і в повному безладі – у цьому немає жодних сумнівів. … Про що свідчить те, що люди не бачать жодної роботи, яку потрібно виконати? (Вони не несуть ноші.) Точніше кажучи, вони не несуть ноші; вони також дуже ліниві й жадають комфорту, роблять якомога більше перерв, коли тільки можуть, і намагаються уникати будь-яких додаткових завдань. Ці ліниві люди часто думають: “Навіщо мені так сильно хвилюватися? Надмірне хвилювання лише прискорить моє старіння. Яку користь я отримаю від того, що робитиму це, і від того, що так багато метушитимусь і так сильно виснажуватиму себе? Що станеться, якщо я вигорю й захворію? У мене немає грошей на лікування. І хто подбає про мене, коли я постарію?”. Ці ліниві люди саме такі пасивні й відсталі. У них немає ані крихти істини, і вони нічого не здатні чітко розгледіти. Хіба не очевидно, що вони – просто зграя безтолкових людей? Усі вони – безтолкові; вони байдужі до істини й не цікавляться нею, то як же їм спастися? Чому люди завжди такі недисципліновані й ліниві, наче живі мерці? Це зачіпає питання їхньої природи. Людській природі притаманні певні лінощі. Хоч би яке завдання люди виконували, їм завжди потрібен хтось, хто б наглядав за ними й спонукав їх. Іноді люди потурають плоті, жадають тілесного спокою й завжди залишають собі лазівку – ці люди повні диявольських намірів і хитрих задумів; вони справді ні на що не годяться. Вони завжди роблять менше, ніж можуть, хоч би який важливий обов’язок виконували. Вони безвідповідальні й не мають вірності» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (26)). «Усі неправдиві лідери ніколи не виконують справжньої роботи. Вони поводяться так, ніби їхня лідерська роль – це якась офіційна посада, упиваючись благами статусу, і ставляться до обов’язку, який вони мають виконувати, і до роботи, яку вони мають робити як лідери, як до тягаря, як до неприємності. У своїх серцях вони переповнені опором до роботи церкви: коли їх просять наглядати за роботою та з’ясовувати, які в ній існують проблеми, що потребують відстеження та розв’язання, вони сповнені небажання. Це робота, яку мають виконувати лідери та працівники, це їхня робота. Якщо ти її не виконуєш і не бажаєш її виконувати, то чому ти досі хочеш бути лідером чи працівником? Ти виконуєш свій обов’язок, щоб бути уважним до Божих намірів, чи для того, щоб бути чиновником і упиватися благами статусу? Якщо ти став лідером лише для того, щоб обіймати якусь офіційну посаду, хіба це не трохи безсоромно? Люди такого сорту мають найнижчі моральні якості, не мають гідності й сорому. Якщо ти бажаєш упиватися плотським комфортом, тобі слід поспішити назад у світ і боротися, брати силою та захоплювати, як ти можеш, і ніхто не втручатиметься в це. Божий дім – це місце, де обрані Богом люди виконують свої обов’язки та поклоняються Йому; це місце, де люди прагнуть до істини й отримують спасіння. Це не місце для того, щоб хтось упивався плотським комфортом, і тим більше не місце, що дозволяє людям жити як принци. Неправдиві лідери не знають сорому, вони втратили сором, і в них немає розуму. Яку б конкретну роботу їм не доручили, вони не ставляться до неї серйозно і відкладають її на задній план; хоча на словах вони відповідають дуже добре, вони не роблять нічого реального. Хіба це не аморально? … Яку б роботу деякі люди не виконували, який би обов’язок не несли, вони в ньому некомпетентні, вони не можуть узяти його на себе й не здатні виконати жодного із зобов’язань чи обов’язків, які має виконувати людина. Хіба вони не мотлох? Чи гідні вони ще називатися людьми? За винятком дурнів, розумово неповноцінних і тих, хто страждає від фізичних вад, чи є хтось живий, хто не має виконувати свої обов’язки та зобов’язання? Але цей тип людей завжди виверткий і байдикує і не бажає виконувати своїх зобов’язань; мається на увазі, що вони не бажають бути належними людьми. Бог дав їм можливість бути людиною, і Він дав їм рівень і дари, проте вони не можуть використовувати їх у виконанні свого обов’язку. Вони нічого не роблять, але хочуть насолоджуватися на кожному кроці. Чи гідна така особа називатися людиною? Яку б роботу їм не давали – чи то важливу, чи звичайну, складну чи просту – вони завжди недбалі, виверткі й байдикують. Коли виникають проблеми, вони намагаються перекласти відповідальність за них на інших людей, не беручи на себе жодної відповідальності, і хочуть продовжувати жити своїм паразитичним життям. Хіба вони не нікчемний мотлох?» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Його слова справді завдали мені болю. Увесь цей час Бог детально бесідував про зобов’язання лідерів і працівників, але я зовсім у це не ввійшла. Я лінувалася, була безвідповідальною, потурала плоті й не досягала жодних результатів у своєму обов’язку. Я була саме тим паразитом і неробою, яких розвінчує Бог. Вирішуючи проблему Сіньюе, я добре усвідомлювала, що питання не вирішене, але хитрувала, роблячи лише те, що позбавляло мене зайвого клопоту. Я зрозуміла, що часто була неефективною у своєму обов’язку, бо була надто лінивою і завжди потурала плоті. Спочатку, коли в інших виникали труднощі з проповідуванням Євангелія, або вони не були впевнені щодо певних принципів, я бесідувала з ними, допомагаючи їм розв’язати ці проблеми. Але оскільки дехто з них просувався повільно або мав складні питання, мені здавалося, що допомагати їм надто клопітно й виснажливо. Мені потрібно було б шукати, розмірковувати та терпляче бесідувати з ними, тому я вирішила уникати цього, вирішуючи лише очевидні проблеми, а складні відкладаючи на потім. Я применшувала великі проблеми й ігнорувала малі. Тому безліч питань так і залишилися невирішеними. Я весь час потурала плоті й так нічого по-справжньому не виправила. Як наслідок, у євангельській роботі вже давно не було жодного прогресу. Це було виключно через те, що я була лінивою за своєю природою, дорожила плоттю, і не була відданою й відповідальною під час виконання свого обов’язку. Я згадала Божі слова: «Це серйозне нехтування зобов’язаннями! Ви втратили ставлення й відповідальність, які притаманні ролі лідера чи працівника в тому, як слід ставитися до обов’язку» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (26)). «Чи гідна така особа називатися людиною?» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Я була лідеркою, тому моїм обов’язком було зробити все можливе, щоб вирішити виявлені проблеми. Але я просто не хотіла йти правильним шляхом, а завжди думала лише про власний комфорт. Щоразу, коли мені доводилося діяти й виконувати справжню роботу, я просто втікала. Це шкодило роботі церкви та життю-входженню братів і сестер. Виконувати свій обов’язок таким чином було серйозною недбалістю! Я подумала про те, як у Божій роботі в останні дні, щоб вирішити проблему розбещеності людини, Він висловив мільйони слів, нагадуючи й напучуючи, судячи й караючи, попереджаючи й розвінчуючи, використовуючи всі способи, щоб ретельно бесідувати з нами, аби ми не залишилися без розуміння й змогли увійти в істину. Щоб спасти людство, так глибоко розбещене сатаною, Він стільки хвилювався й страждав, пролив стільки крові Свого серця й заплатив величезну ціну. Але я, насолоджуючись тим, як Бог забезпечував мене такою великою кількістю істин, взялася за важливу роботу в церкві, навіть не думаючи про те, щоб відплатити за Його любов. Я не могла навіть трохи постраждати чи заплатити бодай малу ціну заради свого обов’язку. Як тільки мені доводилося серйозно діяти й виконувати реальну роботу, я тікала. Я завжди хотіла Божих нагород і благословень в обмін на краплю зусиль. Я була такою егоїстичною і ницою, мені бракувало совісті та розуму. Тієї миті я нарешті побачила, що завжди думати про плоть і потурати власному комфорту – це жити без гідності й бути людиною, якій не можна довіряти. Я була лінивою лідеркою, неправдивою лідеркою. Таке виконання обов’язку давало мені тимчасовий комфорт, але через свою лінь я постійно втрачала шанси здобути істину, і зрештою Бог викрив би мене й відсіяв. Я гналася за малим, але втрачала велике – якою ж дурною я була! Я згадала те, що сказано в Біблії: «І безпечність безтямних їх вигубить!» (Приповісті 1:32). Я знала деяких братів і сестер, яких відсторонили, бо вони завжди думали про плоть і потурали власному комфорту, не виконуючи реальної роботи. Потурання комфорту викликає відразу в Бога, Бог є святим і праведним, і Він пильно досліджує мої наміри у виконанні мого обов’язку. Я більше не могла виконувати свій обов’язок таким чином. Дім Божий – це не місце, де я маю потурати плотському комфорту, це місце, де я повинна виконувати свій обов’язок і практикувати істину. Оскільки я прийняла цей обов’язок, я мала б вкласти всі свої сили, щоб виконати його добре. Я помолилася Богу в покаянні: «Боже, дякую Тобі за те, що Ти організував цю ситуацію, аби показати мені, що я упивалася плотським комфортом у своєму обов’язку і зовсім не була відповідальною. Відтепер я хочу робити все можливе, щоб реально працювати над своїм обов’язком».

Після цього, читаючи Божі слова, шукаючи істину та розмірковуючи над собою, я побачила, що мала ще один хибний погляд. Всемогутній Бог говорить: «Лідери і працівники мусять отримувати із різних джерел уявлення про кураторів важливої роботи, керівників із євангелізації, лідерів кожної команди, режисерів команд із виробництва фільмів тощо, а також ретельніше спостерігати за цими людьми й перевіряти їх, перш ніж вони зможуть бути в них упевнені. Лише так уважно призначаючи людям обов’язки, вони можуть гарантувати, що призначення є доречними, а люди будуть ефективними у виконанні своїх обов’язків. Дехто каже: ‘Навіть невіруючі кажуть: “Не сумнівайся в тих, кого використовуєш, і не використовуй тих, у кому сумніваєшся”. Як дім Божий може бути таким недовірливим? Вони всі віруючі; наскільки поганими вони можуть бути? Хіба вони не всі хороші люди? Чому дім Божий мусить наглядати та спостерігати за ними й розуміти їх?’. Чи обґрунтовані ці слова? Чи є в них проблема? (Так.) Чи відповідає принципам глибоке розуміння когось і спостереження за кимось, а також близька взаємодія з кимось? Це повністю відповідає принципам. Яким принципам це відповідає? (Пункт четвертий зобов’язань лідерів і працівників: “Постійна обізнаність про обставини кураторів різної роботи та персоналу, відповідального за різноманітні важливі задачі; оперативне коригування призначених їм обов’язків або їх відсторонення в разі потреби, щоб запобігти втратам через використання неналежних людей або зменшити такі втрати; гарантування ефективності й безперешкодного поступу роботи”.) Це хороша відправна точка, але яка справжня причина того, чому це слід робити? Причина в тому, що люди мають розбещені характери. Хоча сьогодні багато людей виконує обов’язок, мало хто прагне до істини. Дуже мало людей прагне до істини та входить у реальність, виконуючи свій обов’язок; у більшості досі немає принципів у тому, як вони виконують ту чи іншу роботу; вони й досі не є людьми, які по-справжньому коряться Богові; вони просто говорять, що люблять істину й готові прагнути до істини та добиватися її, але досі невідомо, на скільки вистачить їхньої рішучості. Люди, які не прагнуть до істини, схильні до виявлення розбещених характерів будь-якої миті та в будь-якому місці. Вони позбавлені будь-якого почуття відповідальності стосовно свого обов’язку; вони часто недбалі, вони діють так, як самі того бажають, і навіть не здатні прийняти обтинання. Щойно такі люди стають негативно налаштованими й слабкими, вони схильні полишати свою роботу – це трапляється часто, це дуже поширена ситуація; так поводяться всі, хто не прагне до істини. І тому, коли людям ще тільки належить здобути істину, вони ненадійні й не варті довіри. Що означає, що вони не варті довіри? Це означає, що коли вони стикаються з труднощами або перешкодами, вони, найімовірніше, падають, стають негативно налаштованими й слабкими. Чи є той, хто часто негативно налаштований і слабкий, вартим довіри? Однозначно, ні. Але люди, які розуміють істину, не такі. Люди, які справді розуміють істину, точно мають богобоязливе серце, богопокірне серце, і лише люди з богобоязливим серцем є вартими довіри людьми; люди без богобоязливого серця не варті довіри. Як слід поводитися з людьми, у яких немає богобоязливого серця? Їм, звичайно, слід надавати люблячу допомогу й підтримку. Слід частіше відстежувати їх під час виконання ними своїх обов’язків, і надавати їм більше допомоги та вказівок; лише тоді можна гарантувати, що вони ефективно виконуватимуть свій обов’язок. А яка мета цього? Головна мета полягає в підтримці роботи Божого дому. Вторинним стосовно цього є своєчасне виявлення проблем, своєчасне забезпечення таких людей, надання їм підтримки чи їх обтинання, усунення їхніх відхилень і компенсація їхніх недоліків та вад. Це корисно людям; у цьому немає нічого злостивого. Нагляд за людьми, спостереження за ними, намагання їх зрозуміти – усе це для того, щоб допомогти їм стати на правильний шлях віри в Бога, дати їм змогу виконувати свій обов’язок так, як просить Бог, і згідно з принципом, щоб вони не створювали жодних завад чи переривань і не виконували марної роботи. Мета цього полягає виключно у виявленні відповідальності щодо них і щодо роботи Божого дому; у цьому немає жодної зловмисності» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Божі слова показують нам один із принципів практики в нашій роботі. Ми повинні уважно спостерігати, стежити та наглядати за братами й сестрами, які перебувають під нашою опікою, особливо за тими, хто виконує ключову роботу, тому що всі мають розбещені характери, їм бракує істини-реальності, і вони не можуть не робити вчинків, продиктованих розбещеністю. Ми не можемо сліпо довіряти будь-кому чи відсторонюватися від справ – це означає бути безвідповідальними у своїй роботі. Я була саме такою. Іноді інші вказували на мої проблеми, і в той момент я була рішуче налаштована змінитися, але часто це був лише швидкоплинний ентузіазм. Коли доходило до діла, я все одно була скута розбещеними характерами і не могла практикувати істину. Саме тому мені потрібен був нагляд і допомога інших, щоб краще практикувати істину й входити в неї. Кожен має недоліки й не здатний осягнути істини-принципи, тому цілком неминуче, що в наших обов’язках з’являються певні відхилення чи недогляди, і ми іноді виявляємо розбещеність та діємо свавільно. У такі моменти лідери повинні наглядати й відстежувати, глибоко розуміти, як люди виконують свої обов’язки, знаходити проблеми і виправляти відхилення, і не допускати шкоди церковній роботі. Але я була справді сліпою і нерозумною. Я бачила, що Сіньюе, здавалося, була активною у своєму обов’язку і добре проповідувала Євангеліє, тому я не хвилювалася за неї. Я довірила їй таку важливу роботу й більше про це не думала. Моя напарниця згадувала, що в групі є проблеми, але я не сприймала їх серйозно. Коли я дізналася, що Сіньюе була зарозумілою й не вміла добре працювати з іншими, я не розібралася в цьому детально. Я думала, що, оскільки вона була лідеркою групи, то після кількох простих порад вона почне шукати й входити, і що мені не потрібно про це хвилюватися. Але все обернулося зовсім не так, як я собі уявляла. Людина, за яку я хвилювалася найменше, мала найсерйозніші проблеми. Через її зарозумілий характер інші почувалися скуто і не могли нормально виконувати свої обов’язки. Усе це сталося через те, що я не виконувала реальної роботи і не дивилася на речі та людей через Божі слова. Пізніше ми переглянули роботу цієї групи і виявили, що в ній усе ще були певні проблеми. Завдяки проповідуванню Євангелія вони здобули багато людей, але деякі з цих новонавернених не відповідали принципам. Деякі не мали хорошої людськості, і їх довелося вичищати, що було не лише марною тратою ресурсів, а й зайвим клопотом для церкви. Чим більше я стежила за їхньою роботою, тим більше конкретних проблем знаходила, і тим більше бачила, що раніше не виконувала реальної роботи. Я дивилася лише на поверхню – коли здавалося, що робота просувається гладко, я думала, що ні в кого немає проблем з виконанням обов’язку. Я дивилася на речі так поверхово. Я побачила, наскільки жалюгідним було те, що я не розуміла істини, і нагадала собі, що в майбутньому маю дивитися на речі відповідно до істини, виконувати свої обов’язки і наглядати за роботою тих, хто перебуває під моїм наглядом. Я також відчула, наскільки справді важливою є Божа вимога до лідерів особисто виконувати детальну й конкретну роботу. Це справді допомагає нам стати на шлях виконання наших обов’язків таким чином, щоб це відповідало стандарту.

Після цього я прочитала ще кілька Божих слів: «Якщо ти справді маєш певний рівень, справді володієш професійними навичками в межах свого зобов’язання й не є сторонньою людиною у своїй професії, то тобі просто треба дотримуватися однієї фрази, і ти зможеш бути вірним своєму обов’язку. Якої фрази? “Вкладай у це душу”. Якщо ти вкладаєш душу в справи й у людей, то зможеш бути вірним і відповідальним у виконанні свого обов’язку. Чи легко практикувати цю фразу? Як її практикувати? Це не означає слухати вухами чи думати розумом – це означає використовувати своє серце. Якщо людина зможе справді використовувати своє серце, то, коли її очі бачитимуть, як хтось щось робить, якось діє чи якось реагує на щось, або коли її вуха чутимуть чиїсь думки чи аргументи, задіявши серце для роздумів і осмислення всього цього, у її свідомості виникатимуть певні ідеї, погляди й ставлення. Ці ідеї, погляди й ставлення дадуть їй глибоке, конкретне й правильне розуміння людини чи речі, і водночас породять відповідні й правильні судження та принципи. Лише коли людина має ці прояви використання свого серця, це означає, що вона вірна своєму обов’язку» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Божі слова вказали мені шлях практики. Щоб добре виконувати свій обов’язок, я мала навчитися бути уважною та відповідальною. Я повинна була вживати реальних заходів, щоб усе, що я бачила й чула, проникало в моє серце, і щоб я могла виявляти проблеми у своєму обов’язку. Інакше я просто робила б усе для годиться й не помічала б жодних проблем. Я також мала робити все можливе, щоб вирішити виявлені проблеми, звертатися по допомогу до тих, хто вище мене, коли не могла щось владнати сама, робити все, що в моїх силах, і досягати того, чого можу, виконувати свої обов’язки, мати чисте сумління та приймати Боже проникливе дослідження. У своєму обов’язку я не могла покладатися на власні уявлення та фантазії. Я мала дотримуватися істин-принципів та Божих вимог, аж поки проблеми не будуть вирішені. Хоча в нашій роботі все ще було багато недоліків, я мала докласти всіх зусиль для їх вирішення, і, незалежно від результатів, мені насамперед потрібно було навчитися вкладати в це своє серце і виконувати свої обов’язки. Євангельська робота важлива для дому Божого, і в цей вирішальний час останніх днів, якби я й далі легковажно ставилася до свого обов’язку, потурала б власному комфорту й захищала власні інтереси, це було б егоїстичним і ницим способом життя. Тож я помолилася Богу: «Боже, мій духовний зріст невеликий, і я не маю високого рівня, але я хочу вкласти всю себе у свій обов’язок і практикувати згідно з Твоїми вимогами».

Пізніше я виявила, що євангельська робота церкви не була надто ефективною, переважно через те, що деякі євангельські працівники були новачками й не до кінця розуміли істини про те, як давати свідчення про Божу роботу. Тому я організувала так, щоб Лі Мей поїхала й дала їм реальні настанови. Спочатку я приділяла час аналізу релігійних уявлень потенційних одержувачів Євангелія і разом із Лі Мей розбиралася з проблемами євангельських працівників. Але пізніше, коли в мене з’явилося багато власної роботи, я подумала передати всі ці проблеми Лі Мей, щоб не надто ними перейматися. Коли в мене виникла ця думка, я відчула провину. Результати проповідування Євангелія були не надто добрими, і Лі Мей хотіла обговорити це зі мною після того, як поїхала і дізналася про ці проблеми, але я сподівалася перекласти цю важку роботу на неї, немов якась бюрократка. Це було ницо. Тож я помолилася Богу і свідомо повстала проти плоті. Коли Лі Мей розповіла мені про проблеми, я справді залучилася до процесу, бесідуючи з нею та шукаючи істину для вирішення цих проблем. Завдяки цій реальній співпраці я змогла швидше зрозуміти стан роботи та прогрес групи, а також вчасно виявити і вирішити проблеми й труднощі євангельських працівників. У цій реальній співпраці я побачила Боже керівництво. Деякі нові євангельські працівники поступово почали розуміти принципи, результати проповідування Євангелія ставали дедалі кращими, а деякі новонавернені взяли на себе обов’язки невдовзі після прийняття нової Божої роботи. Хоча останнім часом я витрачаю більше часу й енергії, коли я справді вкладаю серце у свій обов’язок, це не здається важким чи виснажливим. Насправді я озброїлася більшою кількістю істин-принципів, і, заспокоюючи себе перед Богом у молитві та шукаючи відповіді під час проблем, я стала ближчою до Бога і більш зосередженою у своєму обов’язку. У моєму обов’язку ще багато недоліків. Мені ще дуже далеко до того, щоб виконувати його так, щоб це відповідало стандарту. Але завдяки своєму досвіду я порозмірковувала над власною проблемою невиконання справжньої роботи й краще пізнала себе, і тепер маю орієнтир, як я повинна виконувати свій обов’язок у майбутньому. Усім, що я здобула, я завдячую просвітленню та керівництву Божих слів.