Айґуан (Франція)

У серпні 2021 року я поливала новонавернених у церкві. Згодом виявилося, що у однієї новонаверненої занадто гордовитий характер, вона часто наполягає на власних ідеях і не може добре співпрацювати з братами й сестрами. Коли їй вказували на ці проблеми, вона не погоджувалася, сперечалася про добро і зло, поза очі судила й засуджувала людей, змушуючи інших відчувати себе скутими поруч із нею й заважаючи роботі церкви. Згідно з принципами вона була непридатна для виконання обов’язку, і я мала поспілкуватися з нею та звільнити її. Але в той час у мене були деякі труднощі. Я вперше була керівницею, ніколи ні з ким не спілкувалася на таку тему, і не знала, як це зробити. Але запитувати куратора мені також не хотілося через побоювання, що вона, зрозумівши, що я не знаю цього, подумає, що я не здатна до такої справи, ясно побачить мої недоліки й більше мене не цінуватиме та не виховуватиме. До того ж ця новонавернена була з Франції, а моя розмовна французька не дуже гарна, і якби я не зрозуміла її слів або не змогла б пояснити, що я маю на увазі, у неї виникли б власні уявлення й вона пішла б із церкви, а мені довелося б відповідати за це. Я сперечалася сама з собою і врешті-решт залишила цю справу братові Клоду, керівнику церкви новонавернених. Я навіть знайшла виправдання, що це тренування для брата Клода, щоб навчити його самостійно вирішувати проблеми. Але пізніше через те, що брат Клод під час спілкування не говорив ясно, ця новонавернена пішла з церкви та перестала вірити. Брата Клода це дуже пригнітило. Він казав, що він занадто дурний, щоб спілкуватися. У той час я не відкрилася йому, щоб проаналізувати свою проблему. Я спілкувалася з ним так, ніби нічого не трапилося, та обговорювала його відхилення. Я не розкрила своє справжнє становище й дозволила йому хибно вважати, що можу вирішувати проблеми.

На зібранні кілька днів потому наша керівниця сказала, що деякі працівники поливу безвідповідально виконують свої обов’язки. Вони не вирішували проблеми самостійно, а натомість просили зробити це керівника новонавернених, лишаючи проблеми невирішеними та змушуючи новонавернених іти з церкви. Коли я почула, що на мою проблему вказано так прямо, мені відразу стало соромно. Я почувалася дуже ніяково. Я подумала: «Тут присутні куратори й працівники поливу з усіх церков. Що тепер усі думатимуть про мене? Мабуть, усі вважатимуть мене абсолютно ненадійною». Після виступу керівниця попросила всіх висловитися. Я подумала: «Керівниця говорила тут так прямо, і винуватцем була я. Якщо я зараз не буду активно спілкуватися, чи не буде це виглядати так, ніби я не схильна приймати підрізку й розправу? Це, безумовно, справило б погане враження на керівницю». Щоб повернути собі свій імідж, я першою почала спілкування і сказала з легким схлипом: «Я дуже каюся в тому, що дозволила статися чомусь подібному. Тепер я бачу, що я дуже безвідповідальна». Продемонструвавши «знання» себе, я почала виправдовуватися. Я сказала: «Спочатку я заплатила високу ціну, щоб дізнатися про труднощі новонаверненої, і я з любов’ю спілкувалася з нею про Боже слово, але через відсутність у мене досвіду роботи та мовний бар’єр я попросила керівника новонавернених розібратися з цим. Я не врахувала наслідків такого вчинку, що змусило новонавернену піти з церкви». Після розмови одна сестра надіслала мені повідомлення і прямо сказала: «Твоя промова була занадто тихою. Це звучало ніби навмисно і було незручно. Ніби ти вже знала, що помилилася, і хотіла, щоб ми перестали тебе відчитувати». Коли я прочитала це, від приниження в мене миттєво спалахнуло обличчя. Це було схоже на те, ніби мене спіймали на гарячому. Було дуже незручно. Після цього слова сестри назавжди залишилися в моєму серці. Вона прямо вказала на мої проблеми, і за цим, мабуть, стоїть Божа воля. Мені слід належним чином обдумати це та зрозуміти. Обдумавши, я зрозуміла, що кожного разу, коли я робила щось погане й зі мною розбиралися, я завжди заздалегідь визнавала свої проблеми, а потім сумним і скривдженим голосом розказувала про свої реальні труднощі, щоб добитися від усіх співчуття та розуміння, щоб усі пробачили мені й більше не притягували до відповідальності. Це також змушувало інших думати, що я можу прийняти підрізку та розправу, і в них залишалося гарне враження про мене. Проаналізувавши це, я зрозуміла, що в моїх словах було багато хитрощів. Після цього я пошукала уривки з Божого слова стосовно цього питання, щоб їсти й пити їх.

Одного разу я згадала діалог між Богом і сатаною в Біблії. «І сказав Єгова сатані: Звідки ти йдеш? Тоді сатана відповів Єгові та сказав: ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній» (Йов 1:7). Потім я прочитала Божий аналіз того, як говорить сатана, де сказано: «Слова сатани мають одну характерну рису: те, що говорить сатана, збиває тебе з пантелику, і ти не здатен сприйняти джерело його слів. Іноді в сатани є мотиви, і він говорить навмисно, а іноді, відповідно до його природи, такі слова виникають спонтанно й виходять прямо з вуст сатани. Сатана не витрачає багато часу на зважування таких слів; радше він каже їх, не замислюючись. Коли Бог запитав, звідки він ішов, сатана відповів кількома нечіткими словами. Ти почуваєшся дуже спантеличеним, ніколи точно не знаючи, звідки прийшов сатана. Чи є серед вас ті, хто говорить так само? Що це за манера говорити? (Вона двозначна й не дає точної відповіді.) Які слова ми маємо використовувати, щоб описати цей спосіб висловлювання? Він відволікаючий і оманливий. Припустимо, що хтось не бажає, щоб інші знали, що він робив учора. Ти запитуєш його: “Я бачив тебе вчора. Куди ти прямував?” Він не каже тобі відкрито, куди він ішов. Натомість він каже: “Що за день був вчора. Я так стомився!” Чи він відповів на твоє запитання? Він сказав щось у відповідь, однак не дав відповідь, яку ти хотів. Це і є “геніальність” в хитрощах людської мови. Тобі ніколи не вдасться дізнатися, що людина має на увазі, ані зрозуміти джерело чи намір її слів. Ти не знаєш, чого вона намагається уникнути, тому що в глибині душі в неї є своя історія, і це підступно. Чи є серед вас той, хто також часто говорить так само? (Так.) Із якою ж тоді метою ви це робите? Іноді це задля захисту ваших власних інтересів, іноді – задля збереження вашої пихи, становища та іміджу, для захисту секретів із вашого особистого життя? Якою б не була мета, вона невіддільна від ваших інтересів, вона пов’язана з вашими інтересами. Хіба це не природа людини? Усі, хто має таку природу, тісно пов’язані із сатаною, або взагалі є членами його родини. Ми можемо сформулювати це так, хіба ні? Загалом, такий прояв є ненависним і мерзенним» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»). Коли я раніше читала Божий аналіз про те, що сатана говорить так, щоб відволікати та вводити в оману, мені завжди здавалося, що той, хто може використовувати такі методи, – це безумовно підступна та прониклива людина. Але прочитавши це знову, я зрозуміла, що я також проявляю ці риси. Коли керівниця викрила мене перед братами й сестрами, зовні я погодилась з цим і визнала, що була безвідповідальною, але насправді не прийняла це й навіть почувалася скривдженою. Я недовго виконувала цей обов’язок, тому вважала, що мені можна пробачити мої проблеми. Чому вона так прямо викрила мене при зібранні, не залишивши мені ні краплі гідності? Після цього всі точно подумали, що я ненадійна та безвідповідальна. У той час як я була засмучена, я також відчувала, що якщо не зроблю заяви в цьому оточенні, всі вирішать, що я взагалі не приймаю підрізку та розправу і не розумію власних проблем, тому враження про мене в них буде ще гірше. Щоб повернути собі свій імідж, я поквапилася визнати свою помилку і говорила тихим голосом із навмисним скигленням, щоб усі зрозуміли, що я вже знаю, що помилилася, відчуваю провину та смуток і сподіваюся, що вони більше не звинувачуватимуть мене. Мені хотілося донести до них думку, що я можу виправити свої помилки й прийняти істину. На перший погляд здавалося, ніби я знаю себе, але насправді я використовувала цей метод, аби позатикати роти іншим людям. Я не хотіла, щоб керівниця й далі говорила про мої проблеми або притягувала мене до відповідальності. Такий був мій справжній намір. Обдумуючи це, я побачила, що була такою ж зловісною й підступною, як сатана. Усі мої слова були наповнені інтригами, шо вводять людей в оману. Я безвідповідально виконувала свій обов’язок, і керівниця оголосила моє ім’я, коли в мене виникла проблема. Я не тільки не розкаялася, але й заради збереження репутації та статусу вдавала перед іншими, ніби я знаю себе, щоб вони думали, що я з тих, хто може прийняти істину. Я й справді була підступною та брехливою. Можливість говорити відкрито й пізнавати себе має бути проявом практикування істини, але моя сповідь і визнання містили хитрощі та інтриги. На перший погляд, я говорила про пізнання себе, але насправді я захищала себе й ухилялася від відповідальності. Я була такою підступною!

Одного разу я побачила ще один уривок із Божого слова, який розкриває лихий характер людей. Бог говорить: «Обман часто очевидний зовні. Коли хтось ходить коло та навколо чи говорить солодку брехню, і ніхто не може збагнути, що в нього в серці, то це обман. А яка головна ознака зла? Зло – це коли те, що говорять люди, особливо тішить слух, коли все воно здається правильним, і бездоганним, і добрим, з якого боку не подивися, і це коли вони роблять усілякі справи та досягають своїх цілей, не використовуючи ніяких очевидних прийомів. Вони надзвичайно потайливі, коли щось роблять, вони досягають своїх цілей без жодних видимих ознак або натяків; саме так антихристи вводять людей в оману, і такі речі й таких людей дуже важко виявити. Деякі люди часто говорять правильні слова, уживають красиві фрази й використовують певні вчення, аргументи та прийоми, співзвучні почуттям людей, щоб замилювати їм очі; вони роблять вигляд, що йдуть одним шляхом, а насправді йдуть іншим, щоб досягати своїх таємних цілей. Це зло. Люди зазвичай вважають таку поведінку обманом. Вони менше знають про зло й менше його аналізують; насправді зло важче виявити, ніж обман, тому що воно більш приховане, а його методи та прийоми складніші. Коли людина має хитрий характер, зазвичай іншим достатньо лише двох-трьох днів, щоб побачити, що така людина хитра, або що її дії та слова виявляють підступний характер. Але коли про когось кажуть, що він злий, це не те, що можна розпізнати за кілька днів. Бо якщо в короткостроковій перспективі не станеться нічого значного чи особливого, і якщо тільки слухати його слова, буде важко сказати, якою людиною він є насправді. Він говорить правильні слова й робить правильні речі, і може декламувати одне вчення за іншим. Провівши пару днів із такою людиною, ти вважаєш її хорошою, тим, хто здатний відмовлятися від того чи іншого та повністю присвячувати себе, хто розуміє духовні питання, хто має серце, яке любить Бога, хто діє з совістю й розсудливістю. Але щойно така людина почне щось робити, ти виявиш, що в її словах і діях забагато скверни, або що в неї забагато нещирих думок; ти усвідомиш, що вона нечесна, що вона хитра та що в ній є щось зле. Вона часто вибирає правильні слова, слова, які узгоджуються з істиною, які відповідають почуттям людей і які звучать приємно у спілкуванні з людьми. З одного боку, вона робить це, щоб утвердитися, а з іншого – щоб обманути інших, аби мати статус і престиж серед людей. Такі люди надзвичайно оманливі, і щойно вони отримають владу й статус, вони обдурять багатьох і заподіють шкоду багатьом людям. Люди зі злим характером неймовірно небезпечні» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 5). Боже слово виявило, що головною рисою людей із лихим характером є те, що вони потайливі. Щоб приховати свої наміри від інших, вони для досягнення своїх прихованих мотивів завжди використовують правильні слова й методи, які зовні нібито базуються на принципах. Я подумала про те, що робила, і збагнула, що це був такий самий виверт: Я не могла впоратися з проблемами новонаверненої, тому, щоб приховати свій справжній духовний стан від мого куратора, я переклала цю справу на керівника новонавернених та навіть відшукала пишномовні виправдання, – мовляв, це тренування для брата Клода з метою навчити його самостійно вирішувати проблеми. Зрештою він погано впорався з цим, і я допомогла йому підсумувати його відхилення. Я не тільки не розкрила свій справжній стан, але й спробувала справити на нього гарне враження, щоб змусити його думати, ніби я добре справляюся з цими проблемами. Коли моя керівниця викрила мене, я з метою поновлення свого іміджу в серці кожного з власної ініціативи визнала свої помилки, щоб заткнути роти іншим, і навіть скиглила, щоб завоювати загальне співчуття та розуміння і змусити всіх думати, що я з тих, хто здатен прийняти істину, хто знає себе і схильний до каяття. Отже, вони більше не притягуватимуть мене до відповідальності. Використавши Божі слова для аналізу своїх слів і вчинків, я зрозуміла, що дійсно викликала жах. Я користувалася словами, які нібито відповідали почуттям людей та істині, щоб приховати власні мерзенні наміри, і тим самим всіх обдурити, заплутати та цілковито збити з пантелику і остаточно затвердити свій статус. Тільки усвідомивши це, я зрозуміла, що була зловісною, брехливою та незбагненною. Коли я бачила, як Боже слово викриває те, що люди лихі, я ніколи не застосовувала Боже слово до себе, бо не вважала себе такою людиною. Однак коли моє оточення викрило мене, то після аналізу, заснованому на Божому слові, я нарешті трохи дізналася про свій лихий характер.

Пізніше я продовжила аналізувати і збагнула, що виявляла свій лихий характер багато в чому. Я згадала, що незадовго до цього, кураторка попросила мене передати роботу сестрі Марині, щоб вона замінила мене. Коли я почула про цю домовленість, я була розчарована. Я більше двох років відповідала за цю роботу одна і вважала, що ніхто не зможе замінити мене у виконанні цього обов’язку. Я й не думала, що його віддадуть комусь іншому. Мені хотілося спитати кураторку, чи можу я й далі відповідати за цю роботу, але я боялася, що кураторка вважатиме мене занадто амбітною та нерозумною, тому нічого не сказала. Зовні я підкорилася, але, передаючи роботу, я скористалася присутністю кураторки й Марини, щоб навмисно згадати деякі ключові деталі в цій роботі. Мені хотілося, щоб вони побачили, що, виконуючи цей обов’язок, я отримала досвід і вивчила принципи, які не можна засвоїти всього за кілька тижнів, тому кураторка могла би дозволити мені продовжувати виконувати цей обов’язок. Звичайно ж, після передачі повноважень кураторка спитала мене, чи зможу я трохи довше наставляти Марину в її практиці. Я була дуже рада це почути. Хоча я не могла продовжувати керувати роботою, але сказане мною відіграло свою роль. Згодом, коли у Марини виникли проблеми і труднощі у виконанні обов’язку, вона прийшла до мене, щоб я оцінила роботу та висказала свої судження, а також попросила мене перевірити кожне завдання. У такий спосіб я потихеньку повернула владу в свої руки. Якщо згадати мою поведінку в той час, то я вочевидь не хотіла, щоб сестра зайняла моє місце. Але щоб кураторка не подумала, що я гордовита й нерозумна, я скористалася нагодою передачі роботи, щоб похизуватися своїм капіталом. Я й сама не очікувала, що отримаю схвалення кураторки. Я законно здобула й утримувала владу і «кмітливо» приховувала власні наміри. Я була дуже майстерна в хитрощах та інтригах! Чим більше я аналізувала свою поведінку, тим страшніше мені ставало. Я майже не могла повірити, що була такою.

Пізніше я прочитала два уривки з Божих слів, що розкривають лихий характер антихристів. Ці уривки дали мені деяке уявлення про себе. Всемогутній Бог говорить: «У зла антихристів є одна очевидна риса, і Я поділюся з вами секретом того, як її розпізнати: вона полягає в тому, що ні за їхнім мовленням, ні за їхніми діями неможливо збагнути, що в них глибоко всередині, або заглянути в їхні серця. Коли вони говорять до тебе, їхні очі постійно бігають туди-сюди, і неможливо сказати, який таємний задум вони виношують. Іноді вони змушують тебе вважати, що вони вірні або цілком щирі, але це не так; ти ніколи не можеш бачити їх наскрізь. У твоєму серці є особливе відчуття, розуміння того, що в їхніх думках присутня глибока підступність, незбагненна глибина, що вони лицемірні» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 7, частина друга). «“Дивний і таємничий” – тут слово “дивний” означає “ненормальний”, а слово “таємничий” означає “підступний і хитрий”. Усе словосполучення цілком означає “підступний, хитрий та особливо ненормальний у своїй поведінці”. “Ненормальний” стосується чогось глибоко прихованого, такого, що звичайні люди не можуть зрозуміти або побачити, вчинків або думок того, хто приховує. Це означає, що мотиви, манера дій та стимул таких людей незбагненні для інших. Іноді такі люди навіть поводяться, як злодії в ночі. Існує фраза, якою можна узагальнити практичний прояв і стан дивини та таємничості в поведінці, і ця фраза – “відсутність прозорості”, вихід за межі віри та розуміння інших. У діях антихристів є така особливість – тобі стає досить страшно, коли ти усвідомлюєш або відчуваєш, що їхній намір зробити щось є далеко не простим, але коли за короткий проміжок часу ти не можеш розгадати їхній мотив або намір, або з якоїсь іншої причини, ти підсвідомо відчуваєш, що їхня поведінка досить дивна й таємнича. Чому це змушує тебе так почуватися? Тому що ніхто не може докопатися до суті їхніх дій або висловлювань – це тільки одна частина причини. З іншого боку, у своєму мовленні вони часто вдаються до оманних маневрів, у результаті чого в тебе поняття не має щодо того, що правда, а що брехня. Коли вони говорять неправдиві речі, ти віриш, що це правда. Ти не знаєш, що з того, що вони кажуть, є неправдивим, а що – правдивим, і в тебе часто виникає відчуття, що тебе обманюють і з тобою граються. Що породжує це відчуття? Воно виникає через постійну відсутність прозорості в діях такої людини. Ти не можеш чітко бачити, що вона робить або чим вона зайнята, тому ти не можеш не сумніватися в ній, аж доки нарешті не побачиш, що її характер підступний, нечесний і злий» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 6). Божі слова виявили, що характери антихристів надзвичайно лихі. У їхніх словах та вчинках завжди є прихований мотив, який робить їх непроникними. Для досягнення своєї мети вони часто використовують ілюзії та підступні методи, щоби вводити в оману та заплутувати людей. Вони повністю збивають всіх з пантелику, тому ніхто не знає, правдиво вони говорять чи брешуть. Я зрозуміла, що моя поведінка була такою ж підступною, як у антихриста. У моїх словах і діях завжди були приховані наміри. Коли в мене виникли труднощі з виконанням обов’язку, я ламала голову, щоб знайти способи уникнути його і також намагалася не допустити, щоб кураторка викрила мій справжній духовний стан. Коли моя керівниця викрила проблеми у виконанні мого обов’язку, все, на що я зважала, – як змусити людей думати, що я з тих, що приймає істину, але водночас я намагалася ухилитися від відповідальності. Коли я хотіла захопити владу і зберегти своє положення, все, на що я зважала, – як не розкрити свої прагнення і як зробити, щоби кураторка дозволила мені зберегти роботу й залишила за мною останнє слово. Щоразу, коли щось загрожувало моїй репутації та статусу, все, про що я думала, – це як причаїтися й заплутати інших. Зокрема в присутності керівництва та кураторів я перед тим, як вимовити кожне слово, ретельно обмірковувала, які слова одночасно допоможуть мені досягти своєї мети і приховають мої справжні думки. Бог каже, що люди, які так лукавлять, роблять точнісінько те саме, що й антихрист! Коли я обдумувала це, я трохи злякалася. Бог вимагає, щоб ми були чесними й говорили те, що думаємо насправді, включаючи розбещеність, яку ми виявляємо, а також те, чого ми не розуміємо й чого не можемо зробити. Але всі мої думки були про те, як маскуватися, як змусити людей із повагою дивитися на мене, і як підтримувати свій імідж. Усе, що я робила, було заздалегідь прорахованим, оманливим та лукавим, і те, що я виявляла, було хитрим і лихим характером сатани. Тільки-но я усвідомила це, як в уяві спливли сцена за сценою. Я пригадала своє дитинство. Моя мати вчила мене: «Швидким коням не потрібні батоги, гучні барабани не потребують важких молотків» тому я завжди прагнула бути «швидким конем» і «гучним барабаном», а також «слухняною» вихованою дитиною. Якщо я робила щось погане, я відразу, без потреби нагадувати, визнавала це. У дитинстві батьки майже ніколи не лаяли й не дисциплінували мене, тому я розуміла, що можу уникнути багатьох страждань, якщо буду кмітливою й визнаватиму свої помилки. Наприклад, якщо не склала іспит, я, щоб уникнути звинувачень або покарання від своїх батьків, починала плакати, перш ніж вони могли щось сказати. Я намагалася зобразити себе нещасною й безпорадною, тому що знала, що мої батьки не могли витримати моїх сліз. Вони боялися, що я не витримаю подальшого тиску, тому більше не звинувачували мене. Натомість вони втішали мене. Кожного разу, коли я плакала і прикидалася нещасною, я уникала докорів батьків. Моя самоповага лишалася неушкодженою, а я уникала відповідальності, яку мала нести. Увірувавши в Бога, я залишилася такою ж. Коли мені не вдавалося добре виконати свій обов’язок і потрібно було відповідати за це, я хитрувала, прикидалася нещасною й відстоювала свою точку зору з метою приховати власну недбалість та безвідповідальну поведінку у виконанні обов’язку, щоб ніхто не підрізав мене й не розібрався зі мною. Я бачила, що життя відповідно до цієї сатанинської філософії робитиме мене все більш підступною та хитрою. Я завжди стежитиму за тим, куди дме вітер, навчуся багатьом підступним трюкам і стану живим сатаною. Найжахливішим було те, що хитрощі та шахрайство здавалися мені майже нормальними. Якби брати й сестри не нагадали мені й не викрили мене, я б нічого не усвідомила й не відчувала б ніякого сорому. Мені пригадалося Боже слово: «Бог спасає чесних людей, і ті, кого Він хоче для Свого Царства, – чесні люди. Якщо ти здатен на брехню й обман, ти хитра, нечесна й підступна людина; ти – не чесна людина. Якщо ти не є чесною людиною, то немає шансів, що Бог спасе тебе, та й тебе неможливо спасти» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Найфундаментальніша практика бути чесною людиною»). «Якщо твої слова рясніють виправданнями та марними поясненнями, тоді Я кажу, що ти належиш до тих, хто цурається втілювати істину в життя. Якщо у тебе є багато таємниць, якими ти не бажаєш ділитися, якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде нелегко досягнути спасіння та кому складно буде вийти з темряви» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Три застереження»). З Божого слова ми можемо зрозуміти, що Бог ненавидить і зневажає людей, схильних до обману. У серцях людей, схильних до обману, занадто багато темних аспектів. Їхні слова та вчинки завжди вводять в оману та збивають з пантелику, і вони ніколи не практикують Боже слово. Cкільки б років вони не вірували в Бога, їхній розбещений характер ніколи не зміниться, і їм ніколи не досягти спасіння. Усвідомивши це, я зрозуміла, що була в справжній небезпеці! Я помолилася Богу, щоб сказати Йому, що хочу покаятися, і попросила керувати мною й допомогти мені по-справжньому змінитися.

Одного дня я прочитала в Божому слові: «Будь правдивою людиною; молися, щоб Бог позбавив тебе обману в твоєму серці. Постійно очищай себе через молитву, будь зворушений Святим Духом через молитву, і твій характер поступово зміниться» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Про практику молитви»). «З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти маєш шукати істину, щоб вирішити її, і в жодному разі не маскуватися й не лицемірити перед іншими. Будь цілковито відкритим щодо усіх своїх недоліків, своїх вад, своїх хиб, свого розбещеного характеру та спілкуйся про них. Не тримай їх усередині себе. Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко. Що означає цей крок? Він означає, що ти відкриваєш своє серце й показуєш усе, що в тебе є, добре чи погане, позитивне чи негативне; ти оголюєш справжнього себе перед іншими й перед Богом; ти нічого не ховаєш від Бога, нічого не приховуєш, нічого не маскуєш, будучи вільним від обману й хитрості, а також однаково відкритим і чесним з іншими людьми. У такий спосіб ти живеш у світлі, і не тільки Бог тебе уважно досліджуватиме, а й інші люди також зможуть бачити, що ти дієш принципово та з певним ступенем прозорості. Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі. Навчитися бути відкритим під час спілкування – це перший крок до входження в життя. Далі тобі потрібно навчитися аналізувати свої думки й дії, щоб бачити, які з них неправильні і які не подобаються Богу, і тобі потрібно негайно змінити та виправити їх. У чому полягає мета їх виправлення? У тому, щоб прийняти та врахувати істину, відкидаючи те, що всередині тебе належить сатані, і замінюючи його істиною. Раніше ти робив усе за своїм хитрим характером, який є облудним і підступним; ти вважав, що нічого не можеш зробити без брехні. Тепер, коли ти розумієш істину й зневажаєш методи роботи сатани, ти більше не дієш у такий спосіб, ти дієш із умонастроєм чесності, чистоти й слухняності. Якщо ти нічого не приховуєш, якщо ти не надягаєш маску, не прикидаєшся, не фальшивиш, якщо ти відвертий перед братами й сестрами, не приховуєш свої найпотаємніші ідеї й помисли, але натомість дозволяєш іншим бачити твоє чесне ставлення, тоді істина поступово вкоріниться в тобі, вона цвістиме та приноситиме плоди, вона поволі даватиме результати. Якщо твоє серце стає дедалі чеснішим і дедалі більш орієнтованим на Бога, і якщо ти знаєш, що маєш захищати інтереси дому Божого, коли виконуєш свій обов’язок, і ти відчуваєш докори сумління, коли тобі не вдається захистити ці інтереси, тоді це доказ того, що істина діє в тобі й стала твоїм життям» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Божі слова зворушили моє серце. Божа вимога насправді дуже проста. Суть її в тому, щоб ми говорили та діяли з чистим серцем та з чесністю, щоб у наших серцях не було обману, маскування або шахрайства, щоб ми зверталися до Бога з чесним серцем та були чесні з іншими. Якщо ми зробили щось погане й збрехали, нам треба визнати це, проаналізувати себе і щиро прийняти істину. Тільки в такий спосіб можна поступово усунути сатанинські риси нашого характеру. Коли деяких братів і сестер піддають підрізці та розбору, їм хоча й соромно в той момент, але вони здатні прийняти це й підкоритися. Після цього вони можуть шукати істину, аналізувати себе і знаходити причину своєї невдачі. Згодом вони досягають усе більшого прогресу, все краще виконують свої обов’язки і мають Божий провід та благословення. Але щодо мене, то заради підтримки власного іміджу і статусу я завжди використовувала певні засоби, які дозволяли ухилитися від своїх зобов’язань і уникнути підрізки й розправи, і мені здавалося, що я все роблю розважливо. І що я отримала за це в підсумку? Після багатьох років віри в Бога мій характер життя не змінився. Я й досі була дуже підступною, схильною до брехні, лихою та егоїстичною. Я виконувала свій обов’язок, не осягнувши принципи, і не знала, як вирішувати проблеми. Я нарешті зрозуміла, що, вдаючись до хитрощів, щоб уникнути відповідальності та уникнути підрізки та розправи, я фактично відкидала Боже спасіння і знищувала свої шанси здобути істину. І кожен раз, коли я вдавалася до хитрощів, щоб уникнути відповідальності, мені доводилося ламати голову, придумуючи, що сказати і якою відмовкою скористатися. Один раз це могло зійти мені з рук, але коли наступного разу виникала загроза моїй репутації та іміджу, мені доводилося придумувати інший спосіб вводити в оману людей. Кожен день такого лицемірного та нечесного життя дуже втомлює, воно ненависне та огидне Богові, і врешті-решт я б знищила свої шанси здобути істину й бути спасенною. У цьому не було нічого розумного. Це було невігластво та дурість. Усвідомивши це, я палко захотіла позбутися хитрих та лихих рис характеру і стати чесною людиною.

Пізніше мені спало на думку, що брат Клод і досі не знав про мої мерзенні мотиви, через які я попросила його поспілкуватися з новонаверненою. Якщо я не відкриюсь йому, в нього не буде проникливості щодо мене, він і далі буде виявляти повагу до мене, продовжуючи перебувати в негативному стані, вважаючи, що не здатен виконувати роботу. Отже, я пішла до брата Клода, відкрила йому мотиви, що спонукали мене відправити його спілкуватися з новонаверненою, і розповіла йому, чому мене навчила ця справа. Я також сказала, що на мені лежить більша частина провини й що я егоїстична та огидна. Щоб захистити свою репутацію та власні інтереси, я ввела його в оману й змусила його взяти відповідальність на себе. Потім він відверто розповів мені про самоаналіз, знання та його здобутки в цій справі. Після його спілкування я стала почуватися значно вільніше. На власному досвіді я дійсно переконалася, що відчути спокій та безпеку ми можемо тільки якщо практикуватимемо істину та чесність.

Після цього моя кураторка влаштувала збори з обговоренням відхилень у нашій роботі. У той місяць моя продуктивність значно знизилася. Я ясно розуміла, що на цьому зібранні Бог буде перевіряти кожне моє слово і вчинок, щоб зрозуміти, як я поводилися, чи не повернулася я до своїх старих хитрощів і обману заради захисту свого іміджу і статусу, чи не прикриваю й не приховую свої недоліки і проблеми, чи готова я зіткнутися віч-на-віч зі своїми проблемами, говорити відкрито й бути чесною людиною. Я наказала собі практикувати істину, навіть якщо це зашкодить моєму іміджу. Отже, я відкрито розповіла про те, як я працювала абияк та вдавалася до хитрощів у своїй роботі в цей період, і пообіцяла підсумувати свої відхилення та проблеми, змінити своє ставлення до обов’язку і спробувати бути більш продуктивною. Після цього спілкування я почувалася набагато вільнішою, в мене з’явилися воля й мотивація добре виконувати свій обов’язок. Після того, як я закінчила виступ, брати й сестри не дивилися на мене зверхньо. Натомість вони стали обговорили деякі шляхи практики, які дозволяють добре виконувати наші обов’язки. Їхнє спілкування мало велику користь для мене, і також я дізналася більше способів виправити свої відхилення. Після цього я практикувала згідно з цими методами і поступово стала більш продуктивною у своїй роботі. Коли я побачила це, я була дуже вдячна Богові.

Завдяки цьому досвіду я справді відчула, що яких би помилок ми не припускалися, або яку б розбещеність не виявляли, виконуючи свої обов’язки, допоки ми можемо спокійно сприймати все, з чим стикаємося, відкривати свої серця й шукати істину, на нас не тільки ніхто не буде дивитися зверхньо, але ми також можемо проаналізувати себе і краще виконувати свої обов’язки. Я також по-справжньому зрозуміла, що лише ті, хто практикує істину та є чесними, мають характер і гідність, і тільки вони по-справжньому почуваються легко та вільно.