У церкві я відповідаю за полив новонавернених. Деякі новонавернені приєдналися не так давно, і я бачила, що декілька з них мало говорили на зібраннях і регулярно не відвідували їх. Вони приходили лише тоді, коли їм цього хотілося. Коли я спілкувалася з ними віч-на-віч, їм подобалося говорити про те, як заробити гроші, як накопичити сімейний статок, але щойно мова заходила про віру, вони замовкали й шукали привід, щоб покласти слухавку. Мені здавалося, що вони не цікавляться істиною й не є справді віруючими. Але я не була повністю впевнена, оскільки вони були новачками у вірі, тому продовжувала їх підтримувати. Та вони залишилися такими й через деякий час і поступово перестали відвідувати зібрання. Тільки тоді я розповіла керівниці про їхню ситуацію. Вона спитала мене: «Як ти їх поливала? Коли раніше їх поливали інші, вони ходили на зібрання. Чому це сталося, коли вони потрапили до твоїх рук? Чи ти справді виконувала свої обов’язки та ясно спілкувалася з ними? Якщо ми не виконуємо своїх обов’язків через недбале ставлення, і, як наслідок, новонавернені погано відвідують зібрання, то це повністю наша вина». Я знала, що вона каже це з почуття відповідальності за роботу, але й далі думала, що кожен може змінитися, і те, що вони раніше добре ходили на зібрання, не означало, що вони й надалі це робитимуть. Крім того, коли я вперше познайомилася з ними, вони не ходили на зібрання регулярно, тож це не було раптовою зміною. Я просто воліла спробувати полити їх та подивитися, що з цього вийде, тому не розповіла їй одразу. Якби вона вважала мене винною в цьому, мені довелося б відповідати. Мене могли обітнути, розібратися зі мною чи навіть звільнити. Якби я знала це заздалегідь, я б поговорила з нею про це раніше, щоб у результаті не нести повну відповідальність. Після цього, працюючи з новонаверненими, я завжди була напоготові. Якщо я бачила, що в когось є проблеми чи він не ходить на зібрання, я поспішала повідомити про це керівницю. Іноді керівниця запитувала, що я маю на увазі, чи збираюся я відмовитися від їх поливу, та я відповідала: «Ні. Ти – керівниця, тому я хочу, щоб ти знала, що з ними відбувається». Почувши це, вона нічого більше не казала. Іноді, коли я говорила їй про проблеми новонавернених, вона просила мене ще трохи полити їх, і якщо вони зовсім не хочуть ходити на зібрання, то й змусити їх неможливо, тож нам доведеться від них відмовитись. Я була повністю згодна й думала: «Якщо керівниця знає про ситуацію з новонаверненими, мені просто потрібно підтримати їх. Повернути їх через підтримку було б найкращим варіантом, та якщо я не зможу цього зробити, якщо новонавернений більше не захоче ходити на зібрання, це не стане великою несподіванкою для керівниці, і вона не скаже, що я безвідповідально виконую свій обов’язок». Думаючи так, я перестала уважно ставитись до виконання свого обов’язку. Щодня я просто рутинно поливала новачків. Коли я дзвонила їм, то трохи спілкувалася з ними, якщо вони відповідали, але здавалася, якщо ні. Я гадала, що якщо вони не відповідають, я нічого не можу вдіяти, і не думала про те, як вирішити їхні проблеми. Згодом на зібранні керівниця сказала, що надалі, питаючи про роботу з поливу, вона не просто слухатиме, що працівники поливу говорять про ситуацію з новонаверненими, але з’ясовуватиме, про які аспекти істини вони спілкувалися, і як саме їх підтримували, а потім використає це, щоб зрозуміти, чи виконував працівник поливу реальну роботу. Якщо працівник поливу не вкладав усю душу в спілкування з новонаверненими, і тому вони нерегулярно відвідували зібрання або взагалі пішли, то це – відповідальність працівника поливу. Коли вона це сказала, я зрозуміла, що, спілкуючись із новонаверненими, я не записувала, які слова Бога читала чи про які істини розмовляла. Якщо якийсь новонавернений перестане відвідувати зібрання, я не матиму жодних доказів. Я боялася, що керівниця подумає, що я не виконую практичну роботу, безвідповідально ставлюся до поливу, і тоді обітне мене й розбереться зі мною. Тому я почала звертати увагу на повідомлення та слова Бога, які посилала новонаверненим, і записувати, про що було наше спілкування. Іноді я надсилала повідомлення, на які вони не відповідали, але не надавала цьому великого значення. Я вважала, що відправила їм усі слова Бога, які мала, і поспілкувалася про те, про що треба було. Якби новонавернений перестав ходити на зібрання, керівниця могла б переглянути записи про те, що я зробила, і, мабуть, не назвала б мене безвідповідальною.

Через деякий час керівниця зауважила, що деякі з моїх новонавернених досі не хочуть ходити на зібрання, і спитала, як я поливала їх. Я охоче дістала всі свої нотатки, щоб показати їй, радіючи, що підготувалася заздалегідь та зберегла ці записи. Інакше в мене не було б нічого конкретного, і хто знає, що вона б зі мною зробила. Я почувалася цілком задоволеною, а керівниця сказала: «Я не бачу жодних проблем у цих нотатках, але кілька новонавернених перестали відвідувати зібрання, отже, проблема, певне, у твоїй роботі. Прямо зараз я не бачу, що саме сталося, але останнім часом ти постійно говориш мені про проблеми навернених. Це не зовсім нормально. Тобі потрібно проаналізувати те, у чому полягає проблема. Якщо ти була недбала й погано їх поливала, через що ці новонавернені залишили віру, то це безвідповідальність, погане виконання обов’язку». Її слова стали для мене справжнім ударом, я була вражена. Я не думала, що вона сваритиме мене, але вона сказала, що в моїй роботі є проблема, і наказала мені проаналізувати себе. Я була приголомшена. Я подумала: «Невже це справді моя проблема?» Ця думка засмутила мене, і я злякалася, що якщо новонавернені йдуть через мої проблеми, значить я творю зло. Тоді я помолилась Богу: «Боже, керівниця, яка несподівано сказала мені це сьогодні, зробила це з Твого дозволу, тому це має стати для мене наукою. Я не хочу завдавати шкоди цим новонаверненим через свої проблеми, але почуваюся такою заціпенілою. Я не знаю, у чому моя проблема. Будь ласка, просвіти мене, щоб я могла пізнати себе й змінитися».

Протягом наступних кількох днів я багато молилася про це Богу. Потім одного разу я прочитала есе-свідчення з уривком Божих слів, які мене схвилювали: «Вам слід уважно вивчити себе, щоб зрозуміти, чи є ви правильними особистостями. Чи пам’ятав ти про мене, коли формулював свої цілі та наміри? Чи всі твої слова та вчинки вимовляються й відбуваються у Моїй присутності? Я уважно досліджую всі твої думки та ідеї. Чи не почуваєшся ти винним? Ти використовуєш фальшиву облуду, призначену для очей інших людей, і спокійно напускаєш на себе самовдоволений вигляд; ти робиш це, щоб захистити себе. Ти робиш це, щоб приховати своє зло, і навіть вигадуєш, як перекласти це зло на когось іншого. Яке віроломство живе у твоєму серці!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 13»). Божі слова показують, що, прагнучи захистити свої інтереси та приховати свої лихі вчинки, люди брешуть і вдають, щоб перекласти відповідальність на інших і захистити себе. Це – прояв хитрості. Мені здалося, що ці слова точно розкривають мій стан: я мусила розпочати аналізувати себе. Чому я завжди розповідала керівниці про проблеми новонавернених? Щоразу, коли я бачила, що в когось є проблеми чи він не ходить на зібрання, я поспішала повідомити про це керівницю. Здавалося, я просто ділюся фактами, але насправді я мала свої особисті мотиви. Я боялася, що якщо хтось перестане ходити на зібрання, керівниця покладе на мене відповідальність або навіть звільнить мене, тому намагалася діяти превентивно, негайно розповідаючи про проблеми новонавернених, щоб створити в керівниці помилкове враження, що новонавернений не годиться, і я не несу за це відповідальності. Якщо я не зможу належним чином підтримувати їх, і вони перестануть приходити, це буде їхня проблема. А мої руки залишаться абсолютно чистими. Якщо пізніше вони знову захочуть відвідувати зібрання, люди вважатимуть, що тут є моя заслуга. Зрозумівши це завдяки самоаналізу, я була вражена. Я ніколи не думала, що за моїми словами ховаються такі мерзенні мотиви. Я була такою підступною!

Я здивувалась, як я могла чинити так нечесно й хитро, навіть не усвідомлюючи цього. Розмірковуючи про це, я прочитала слова Бога, які викривають розбещений характер людей, і нарешті трохи зрозуміла себе: У Божих словах сказано: «У зла антихристів є одна очевидна риса, і Я поділюся з вами секретом того, як її розпізнати: вона полягає в тому, що ні за їхнім мовленням, ні за їхніми діями неможливо збагнути, що в них глибоко всередині, або заглянути в їхні серця. Коли вони говорять до тебе, їхні очі постійно бігають туди-сюди, і неможливо сказати, який таємний задум вони виношують. Іноді вони змушують тебе вважати, що вони вірні або цілком щирі, але це не так; ти ніколи не можеш бачити їх наскрізь. У твоєму серці є особливе відчуття, розуміння того, що в їхніх думках присутня глибока підступність, незбагненна глибина, що вони лицемірні» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 7, частина друга). «Антихристи лукаві у своїй поведінці. У чому проявляється їхня лукавість? У своїй поведінці вони завжди покладаються на хитрощі й нічого не видають своїми словами, тому людям важко осягнути їхні наміри та цілі. Це і є лукавість. Їм нелегко доходити висновків у будь-якій їхній діяльності; вони роблять так, щоб їхні підлеглі та слухачі могли відчути їхній намір, і, зрозумівши антихриста, ці люди діють згідно з його планом і мотивами та виконують його накази. Якщо завдання виконане, антихрист задоволений. Якщо ні, то ніхто не зможе знайти, чим йому дорікнути, не зможе осягнути мотиви, наміри чи цілі, які стоять за тим, що він робить. Лукавість його дій криється в прихованих замислах і секретних цілях, і все це для того, щоб обманювати інших, контролювати їх та гратися з ними. Це сутність лукавої поведінки. Лукавість – це не просто брехня; натомість це щось незбагненне для звичайних людей. Це зовсім не те, що звичайний обман чи злі вчинки. Якщо ви зробили щось таке, що хочете зберегти від інших у таємниці або про що хочете збрехати, чи вважається це лукавістю? (Ні.) Це простий обман, і він не досягає рівня лукавості. Що робить лукавість глибшою за обман? (Люди не можуть її розпізнати.) Людям важко її розпізнати. Це одне. А що ще? (Людям нічим дорікнути лукавій людині.) Саме так. Справа в тому, що людям важко знайти, чим дорікнути лукавій людині. Навіть якщо деякі люди знають, що хтось учинив лихі вчинки, вони не можуть визначити, хороша це людина, погана чи антихрист. Люди не можуть її розкусити, але думають, що це хороша людина, і можуть стати жертвою її обману. Це і є лукавість. Люди взагалі схильні говорити неправду та плести незначні інтриги. Це всього лише брехливість. Але антихристи зловісніші за звичайних брехливих людей. Вони як царі дияволів; ніхто не може збагнути, що вони роблять, а вони можуть чинити багато зла в ім’я справедливості, і люди співають їм хвалу, а насправді вони заманюють людей у пастку та завдають їм шкоди. Це й називається лукавістю» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 6). Із Божих слів я побачила, що антихристи мають злий характер і діють підступно. Це відрізняється від прояву розбещеності через хитрість. Бути хитрим означає явно брехати й обманювати, і це легко побачити. Підступність означає, що людина глибоко приховує свої мотиви, цілі й наміри та створює помилкове враження в інших, тому вони не бачать жодної проблеми в тому, що вона говорить та робить. Навіть якщо вони відчувають, що проблема існує, вони не можуть знайти нічого проти цієї людини або зрозуміти проблему. Так ця людина вводить в оману інших і досягає своїх прихованих цілей. Я приміряла на себе те, про що говорять Божі слова. Схоже, я часто й активно розповідала керівниці про новонавернених, створюючи в неї помилкове враження, що я сумлінно виконую свій обов’язок та із задоволенням приймаю її нагляд. Але насправді я використовувала це як превентивний захід, щоб у керівниці склалося негативне враження про новонавернених, які нерегулярно ходили на зібрання. Таким чином, якби колись вони перестали приходити, вона не поклала б на мене відповідальність. Крім того, коли керівниця докладно розпитувала мене про мою роботу, на перший погляд здавалося, що в моєму спілкуванні з новонаверненими немає жодних проблем, я активно призначаю час для бесід і надсилаю їм слова Бога, тому керівниця могла подумати, що я старанно працюю та люблю їх. Реальність полягала в тому, що я зовсім не була щирою у спілкуванні з новонаверненими. Оскільки керівниця перевіряла робочі записи, і я боялася, що не зможу відзвітувати, якщо вона запитає мене, як я підтримую новонавернених, мені довелося попрацювати формально, щоб мати змогу надати їй звіт. Зараз я розумію, що, прагнучи захистити свій імідж в очах керівниці, не нести відповідальності, зберегти свій статус та майбутнє, я вдавалася до різних хитрощів. Я приховувала свої наміри, коли говорила, і намагалася все робити певним чином. Ясно, що я не вкладала душу у виконання свого обов’язку, через що деякі новонавернені перестали регулярно ходити на зібрання. Керівниця теж відчувала, що в моєму обов’язку є проблеми, але не знала, у чому вони полягають, і не могла знайти жодних доказів, щоб покласти на мене відповідальність. Я вводила її в оману. Раніше я ніколи не вважала свою поведінку та дії підступними. Я завжди думала, що прагматичні, розважливі та підступні люди – це переважно старші люди з великим досвідом. Але я молода, у мене немає особливого досвіду та складного мислення. Мені здавалося, що називати мою поведінку підступною недоречно. Але факти відкрили мені, що я маю лихий характер антихриста, і підступність не має нічого спільного з віком. Вона повністю походить від сатанинської природи. Потім я раптом згадала ще один випадок. Одна новонавернена ставила багато запитань і говорила дуже щиро. Якщо вона не розуміла мого спілкування, вона прямо заперечувала мені на зібраннях, і це мене бентежило. Я більше не хотіла зустрічатися з нею на зібраннях, щоб не зашкодити своїй репутації, але не наважувалася сказати це прямо, побоюючись, що керівниця розбереться зі мною. Я хотіла знайти спосіб передати її іншому поливальнику. Якось ця новонавернена мимохідь згадала, що її нинішня група набагато менша, ніж попередня. Я використала це як привід, щоб сказати керівниці, що цій новонаверненій не подобається, що ми збираємося маленькою групою, вона віддає перевагу великим групам, і попросила керівницю перевести її. Керівниця одразу ж організувала її переведення до іншої групи. Ось так я успішно приховала свою ганебну, підлу мотивацію та усунула цю новонавернену зі своєї групи. Керівниця навіть помилково подумала, що я сумлінно виконую свій обов’язок і дбаю про новонавернену. Я була така лиха й підступна!

Згодом я їла та пила ще більше Божих слів про свій стан. «Дозвольте Мені сказати, що Бог найбільше зневажає таких непоступливих людей і хоче поставити на них хрест. Вони повністю усвідомлюють свої проступки, але не каються, ніколи не визнають своїх помилок і завжди знаходять відмовки та аргументи, щоб виправдатися й перекласти із себе провину. Вони намагаються знайти гладкі та обхідні шляхи для цієї проблеми, приховуючи свої дії від чужих очей, і безперервно припускаються помилок без найменшого каяття чи сповіді у своєму серці. Від такої людини дуже багато клопоту, і їй нелегко досягти спасіння. Це саме ті люди, яких Бог хоче покинути» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова»). Обміркувавши це, я збагнула: що б не трапилося, головне – прийняти істину. Якщо хтось робить помилку у своєму обов’язку й не зізнається в цьому, не приймає обтинання та критику, але виправдовується й знаходить причини відстоювати свою позицію, і навіть вдається до хитрощів, щоб приховати свої помилки, це означає, що ця людина навіть віддалено не сприймає істину. Вона огидна Богу, і якщо вона не покається, то буде покинута й вигнана. Я могла виконувати таку важливу роботу, як полив новонавернених, мала підтримувати їх і з любов’ю терпляче їм допомагати, ясно спілкуватися про істини видінь і допомогти їм швидко закласти основу на істинному шляху. Я добре знала, що деякі новонавернені не відвідують зібрання регулярно, і на мені лежала відповідальність, яку я не могла заперечити. Але коли керівниця стала ставити мені запитання й розібралася зі мною, я не тільки не зрозуміла, що це походить від Бога, і не прийняла критику керівниці, думаючи про те, як скоріше підтримати новонавернених, але почала хитрувати, використовуючи слизьку й підступну тактику, щоб приховати той факт, що я погано виконувала свій обов’язок. Я тримала керівницю в невіданні, щоб вона не знайшла нічого проти мене. Я була самовдоволена, коли мені сходили з рук мої хитрощі, потай упиваючись своєю кмітливістю. Я не розуміла, що Бог ясно бачить мої мерзенні підступи й дрібні хитрощі – я не могла їх приховати. Проблеми, пов’язані з моїм обов’язком, мали вийти назовні. Якби керівниця не попередила мене, я б не знала, що маю проаналізувати себе, не кажучи вже про покаяння. Я справді була заціпеніла. Я не приймала істину, не намагалася виявити та виправити помилки у своїй роботі. Натомість я просто думала про те, як пустити дим в очі керівниці, щоб захистити своє обличчя, статус та майбутнє. Я була слизькою та підступною, щоб приховати реальний факт, що я погано виконувала свій обов’язок. Я не вкладала душу в те, щоб поливати новонавернених та допомагати їм у їхніх труднощах. Таким чином, деякі проблеми новонавернених довгий час не вирішувалися. Навіть зараз деякі з них не відвідують зібрання регулярно. Що мене насправді злякало, це те, що новонавернена, яку я виштовхнула до іншої групи, не захотіла більше ходити на зібрання через раптову зміну поливальника. Інші довгий час терпляче спілкувалися з нею, перш ніж вона погодилася повернутись на зібрання. Мені було дуже неприємно думати, що я накоїла. Інші робили все можливе, щоб навернути людей, але я була такою недбалою у своєму підході. Я чинила лихо. Якби не одкровення Божих слів, яке розбудило моє заціпеніле серце, я б не зрозуміла, що була на межі небезпеки. Я не хотіла більше жити відповідно до свого лихого характеру антихриста, хотіла зійти з цього злого шляху і покаятися перед Богом.

Щойно я здобула деяке усвідомлення, керівниця запитала мене, як у мене йдуть справи останнім часом. Я розповіла їй про свої роздуми та висновки. Вона надіслала мені деякі Божі слова: У Божих словах сказано: «Практикування чесності охоплює багато аспектів. Інакше кажучи, недостатньо відповідати стандарту чесності лише в якомусь одному аспекті; щоб бути чесним, потрібно відповідати стандарту в багатьох аспектах. Деякі люди завжди впевнені, що аби бути чесним, достатньо просто спромогтися не брехати. Чи правильна ця думка? Чи справді чесність полягає лише в тому, щоб не брехати? Ні, у неї є й кілька інших аспектів. По-перше, ти маєш підходити із чесним серцем до всього, із чим стикаєшся, що б це не було: чи щось таке, що ти побачив на власні очі, чи щось таке, про що тобі розповів хтось інший, чи взаємодія з людьми, чи розв’язання якоїсь проблеми, чи обов’язок, який ти мусиш виконувати, а чи те, що тобі доручив Бог. Як практикувати підхід із чесним серцем? Казати те, що думаєш, і говорити чесно; не розмовляти канцеляритом, пустими чи красивими словами, не мовити улесливої чи лицемірної брехні, а висловлювати те, що в тебе на серці. Це й означає бути чесною людиною. Виражати думки й погляди, які справді в тебе на серці, – це те, що мають робити чесні люди. Якщо ти ніколи не говориш того, що думаєш, а слова гниють у твоєму серці, і те, що ти кажеш, завжди розходиться з тим, що ти думаєш, то це не те, як чинить чесна людина. Наприклад, ти погано виконуєш свій обов’язок, а коли люди запитують, у чому справа, ти відповідаєш: “Я хочу добре виконувати свій обов’язок, але з різних причин мені це не вдалося”, хоча насправді в глибині душі ти знаєш, що просто не старався, але не зізнаєшся в цьому. Ти вишукуєш усілякі причини, виправдання та відмовки, щоб приховати факти й уникнути відповідальності. Хіба чесна людина так чинить? (Ні.) Говорячи так, ти обдурюєш людей і працюєш абияк. Але твоєю внутрішньою сутністю, сутністю твоїх прихованих намірів є розбещений характер. Якщо ти не можеш розкрити його та критично дослідити, він не може бути очищений – а це не якась там дрібниця! Ти мусиш говорити правду: “Я трохи зволікав із виконанням свого обов’язку. Я був недбалим, поверховим і неуважним. Коли в мене хороший настрій, я ще можу докласти трохи зусиль. Але коли я не в настрої, я лінуюсь, мені не хочеться напружуватись, а хочеться плотських утіх. Тому мої спроби виконати свій обов’язок не ефективні. Останніми днями ситуація змінюється, і я намагаюсь викластись на повну, покращити свою ефективність і добре виконати свій обов’язок”. Ось що значить говорити від щирого серця. Попередній спосіб висловлювання від серця не йшов. Боячись, що з тобою розберуться, що люди дізнаються про твої проблеми та притягнуть тебе до відповідальності, ти знаходиш найрізноманітніші причини, виправдання й відмовки, щоб приховати факти; спочатку ти змушуєш інших припинити обговорювати ситуацію, а потім перекладаєш відповідальність, щоб уникнути критики. Це джерело твоєї брехні. Скільки б не говорили брехуни, дещо з того, безумовно, є правдою та відповідає дійсності, але деякі важливі слова міститимуть дещицю фальші та трохи їхніх мотивів. Тому дуже важливо бачити та розрізняти, що є правдою, а що – брехнею. Однак це нелегко зробити. Щось із сказаного ними буде сумнівним і прикрашеним, щось відповідатиме фактам, а щось – суперечитиме. Коли факти та вимисел настільки переплетені, дуже важко відрізнити правду від брехні. Це найбрехливіший тип людей, і їх найважче ідентифікувати. Якщо вони не можуть приймати істину або практикувати чесність, вони неодмінно будуть вигнані. Який же шлях тоді слід обрати людям? Яким є шлях практикування чесності? Ви маєте навчитися говорити правду та відкрито спілкуватися про свій справжній стан і проблеми. Так практикують чесні люди, і така практика правильна» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»). Цей уривок справив на мене дуже велике враження. Бог так добре знає нас. Він знає, що під час виконання обов’язку в усіх нас будуть проблеми та помилки. Це неминуче. Але головне те, як людина поводиться, коли виникають проблеми: чи людина практична й чесно визнає свою помилку, а потім виправляє її, або відстоює свою позицію, приховує проблему та хитрує. Насамперед я жила за своїм сатанинським характером, була хитрою та дволичною. Я була на хибному шляху й не могла продовжувати так жити. Я хотіла бути чесною людиною та прийняти Божу перевірку. Хай які помилки чи проблеми виникають у моєму обов’язку, або якщо керівник хоче дізнатися про мою роботу, я маю ставитись до цього порядно і з чесним серцем, шукати істину у фактах і говорити те, що маю на серці. Я маю називати речі своїми іменами й зізнатися, якщо чогось не зробила, не говорити брехливих слів і не захищатися. Крім чесності, я хотіла практикувати аналіз мотивів своїх слів та дій, і відразу змінювати їх, якщо вони неправильні, не захищати свої інтереси й не використовувати хитрощі, щоб ввести людей в оману. Я спокійно вирішила, що відтепер піду цим шляхом.

Якось я помітила, що новонавернений пропустив кілька зібрань поспіль. Я кілька разів дзвонила йому, але він не брав слухавку й не відповідав на повідомлення. Я не знала, що відбувається. Я дуже хвилювалася, що він перестане ходити на зібрання, і подумала, чи маю я сказати про це керівниці, щоб, коли він це зробить, вона не поклала на мене відповідальність. Коли в мене виникла ця думка, я зрозуміла, що моя стара проблема з хитрощами повернулася знову. Тоді я згадала деякі слова Божі: «Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Це правда. Бог дивиться в наші серця. Я можу обдурити людей своєю підступною тактикою, але Бог бачить усе цілком ясно, і, зрештою, все розкриває. Я виконувала свій обов’язок перед Богом, а не працювала на когось. Мені не треба було хитрувати та прикриватися. Як і раніше, я всіляко підтримувала деяких новонавернених, але попри все, вони не відвідували зібрань і не цікавилися вірою та істиною. Коли керівниця дізналася про реальний стан справ, вона вирішила, що вони не були істинно віруючими, тому не визнала мене відповідальною. Я побачила, що церква має принципи щодо людей, і вона справедлива по відношенню до всіх. Мені не треба було використовувати хитрощі, щоб перекласти відповідальність або викрутитися. Раніше я жила за своїм сатанинським характером і погано виконувала свій обов’язок. Цього разу я не могла бути недбалою. Я мусила мати правильні наміри й виконувати свої обов’язки. Я мовчки молилася Богу, готова змінитися й робити все, що в моїх силах, щоб допомогти новонаверненим та підтримати їх. Якби я зробила все, що могла, щоб допомогти новонаверненим і підтримати їх, і поділилася всіма істинами, якими мала поділитися, але новонавернений все одно не хотів би ходити на зібрання, я могла би прямо визнати це й чесно сказати керівниці. Щойно я змінила своє ставлення й знову зв’язалася з цим новонаверненим, він на подив швидко відповів, сказавши, що останнім часом був зайнятий роботою та сильно втомлювався, тож не приходив. Я використала Божі слова, щоб поспілкуватися з ним, і завдяки цьому він зрозумів волю Божу, знайшов шлях практики та знову почав регулярно відвідувати зібрання. Відтоді, коли з’являлися новонавернені, які не завжди ходили на зібрання, я докладала всіх зусиль, щоб надати їм підтримку та допомогу й поспілкуватися з ними про слова Божі. Я щиро підтримувала їх. Після цього багато новонавернених знову почали ходити на зібрання. Вчиняючи так, я відчула спокій та полегшення. Слава Богу!