Чен Янь (Південна Корея)

Одного разу лідерка запитала мене, як просувається полив новонавернених. Я не знав, що сказати, тому що не стежив за цим останні кілька днів, тож у мене не було детальної інформації. Що я мав відповісти? Якби я сказав, що не знаю, ця лідерка та інші, напевно, сказали б, що я не займаюся практичною роботою, і це було б ніяково. Я подумав, що можу просто розповісти їм те, що знав раніше, і таким чином викрутитись. Отже, я відповів: «Ми вже все підготували й додали кілька учасників». Але лідерка сказала: «Я питала не про це, ти уникаєш питання. Не треба хитрувати. Якщо не знаєш, то так і скажи. Розкажеш одразу, коли знатимеш. Навіщо ці уникливі відповіді? Це недобре. Помилка є помилкою, визнай її». Я відчув себе розгубленим та стурбованим, я був дуже збентеженим. Саме цього я й боявся. Я відчував, що зганьбився, що всі бачать мене наскрізь. Я знав, що лідерка була абсолютно права в тому, що вона сказала, але я просто не міг прийняти це. Мені здавалося, що вона не повинна дорікати мені таким чином. Я подбав би про це, як тільки зміг би. Чому вона мала очищувати мене й розправлятися зі мною на очах у всіх цих людей? Я був дуже засмучений цим, тому я мовчки звернувся до Бога: «Боже мій, я не хочу, щоб зі мною розправлялися, і я дуже важко приймаю це. Будь ласка, просвіти та направ мене, щоб я міг пізнати себе та засвоїти урок». Пізніше я прочитав такий уривок. «Подивімося спочатку на те, яке запитання Бог Єгова поставив сатані. “Звідки ти йдеш?” Хіба це не пряме запитання? Чи є в ньому якесь приховане значення? Ні, це просто пряме питання. Якби Я запитав вас: “Звідки ви йдете?”, як би ви тоді відповіли? Чи важко відповісти на це запитання? Чи могли б ви сказати: “Ми мандрували по землі та й перейшли її”? (Ні.) Ви б так не відповіли. Отже, що ж тоді ви відчуваєте, коли бачите, як сатана відповідає в такий спосіб? (Ми відчуваємо, що сатана поводиться абсурдно, але в той же час і облудно.) Чи можете ви сказати, що Я відчуваю? Щоразу, коли Я бачу ці слова сатани, Я відчуваю огиду, тому що сатана говорить, але в його словах немає сенсу. Чи відповів сатана на поставлене Богом запитання? Ні, слова, промовлені сатаною, не були відповіддю, вони нічого не дали. Вони не були відповіддю на запитання Бога. “Я мандрував по землі та й перейшов її”. Як ти розумієш ці слова? Тож звідки йшов сатана? Чи отримали ви відповідь на це питання? (Ні.) У цьому полягає “геніальність” хитрих задумів сатани – не дозволяти нікому дізнатися, що він насправді говорить. Почувши ці слова, ти все ще не можеш розпізнати, що він сказав, навіть попри те, що він закінчив відповідати. І все ж сатана вірить, що дав досконалу відповідь. Як у такому разі ти почуваєшся? Відчуваєш огиду? (Так.) Тепер ти починаєш відчувати огиду у відповідь на ці слова. Слова сатани мають одну характерну рису: те, що говорить сатана, збиває тебе з пантелику, і ти не здатен сприйняти джерело його слів. Іноді в сатани є мотиви, і він говорить навмисно, а іноді, відповідно до його природи, такі слова виникають спонтанно й виходять прямо з вуст сатани. Сатана не витрачає багато часу на зважування таких слів; радше він каже їх, не замислюючись. Коли Бог запитав, звідки він ішов, сатана відповів кількома нечіткими словами. Ти почуваєшся дуже спантеличеним, ніколи точно не знаючи, звідки прийшов сатана. Чи є серед вас ті, хто говорить так само? Що це за манера говорити? (Вона двозначна й не дає точної відповіді.) Які слова ми маємо використовувати, щоб описати цей спосіб висловлювання? Він відволікає та вводить у оману, чи не так? Припустимо, що хтось не бажає, щоб інші знали, що він робив учора. Ти запитуєш його: “Я бачив тебе вчора. Куди ти прямував?” Він не каже тобі відкрито, куди він ішов. Натомість він каже: “Що за день був вчора. Я так стомився!” Чи він відповів на твоє запитання? Він сказав щось у відповідь, однак не дав відповідь, яку ти хотів. Це і є “геніальність” в хитрощах людської мови. Тобі ніколи не вдасться дізнатися, що людина має на увазі, ані зрозуміти джерело чи намір її слів. Ти не знаєш, чого вона намагається уникнути, тому що в глибині душі в неї є своя історія, і це підступно» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, Унікальний IV»). З того, що викривають слова Божі, я побачив, що слова сатани несуть із собою прикидання та хитрість. Щоби приховати свої погані наміри, він ходить коло та навколо, аби збити людей з пантелику. Це – підступність та хитрість. Сатана відповідає на питання Бога неоднозначними словами, що вводять в оману. Це огидно Богові. Щодо мене, я зовсім не знав, як просувається процес поливу, але не сказав про це чесно. Я не дав конкретної відповіді, бажаючи заплутати лідерку. Я відповів на запитання так, щоб вона не дізналася правду. Щоб захистити себе та свій статус, я безсовісно сказав щось розпливчасте, щоб лідерка не зрозуміла, що я нехтую своєю роботою, і щоб мої брати й сестри не дивилися через це на мене зверхньо. Я обдурив їх та ввів в оману. Я виявив сатанинський характер. Думаючи про це тепер, я розумію, як я спілкувався з іншими людьми. Наприклад, іноді, коли хтось запитував мене про навички, але я не зовсім розумів питання, я боявся, що втрачу їхню повагу через своє незнання. Тому я казав: «Якщо це питання не вирішене, значить проблема не лише в твоєму рівні навичок. Може, це через те, що ти не йдеш до мети та несумлінно виконуєш свій обов’язок? Чи тобі не вдається обговорити це разом?» З першого погляду здавалося, що я відповів на запитання, але сам я розумів, що така відповідь не вирішить проблему. Я думав, що такі мої слова змусять людину задуматися про себе та перестати ставити мені запитання. Таким чином, мої недоліки не будуть очевидними. Я завжди був хитрим і був готовим збрехати, щоб захистити свою репутацію та статус. Мені було простіше збрехати, ніж зганьбитися. І цим я виявляв свою підступну природу, мені набридла правда. Я думав, що брехати й обманювати – це розумно, але насправді це безглуздо. Навіть якби я всіх обдурив та ввів в оману, і вони захоплювалися мною та думали, що я чудово працюю й добре виконую свій обов’язок, Бог би цього не схвалив. Йому було б огидно. Тоді яка користь у тому, щоб отримати загальне схвалення? Тоді я почувався таким спустошеним та жалюгідним. Я працював день і ніч. Однак мені не вдавалося бути чесним ні на йоту. Мій сатанинський характер зовсім не змінився, і мені не вистачало реальності. Те, що я був так жорстко викритий та розкритикований того дня, було для мене Божим попередженням. І я зрозумів, що мені просто потрібно змінитись, покаятися перед Богом, прагнути бути чесним та жити реальністю чесності.

Після цього я замислився, де ще я виявляв нечесність. Я знав, що маю перевірити себе й змінитися. Поміркувавши про себе, я зрозумів, що схитрував також у своєму недавньому звіті про роботу. Я докладно описав роботу, яка була зроблена ретельніше й повніше. Але роботу, яка не була зроблена так, як потрібно, я описав у загальних рисах, або навіть не писав про неї. Я пам’ятаю, як у мене був проєкт із поганими результатами, і я почав роздумувати, що інші скажуть про мене, якщо я напишу правду. Раптом вони скажуть, що я не можу впоратися навіть із невеликими проєктами, що я некомпетентний? Я подумав про це й вирішив, що взагалі не писатиму про цей проєкт. Ніхто про це навіть не дізнається, або, можливо, вони подумають, що я був надто зайнятий та забув про нього. Я був нещирим і час від часу брехав. Я був тоді дуже підступним. За роки моєї віри, хоча я виконував багато обов’язків і переживав деякі труднощі, я не докладав зусиль для пошуку істини. Я думав лише про те, як захистити свою репутацію, і тому не мав жодних шансів стати чесною людиною. У мене не вистачало сміливості відкритися, це було просто жалюгідно! Іноді я питав себе: Бог так багато говорив із нами, і я читав досить багато Його слів, але чи живу я реальністю цього? Я не міг навіть чесно скласти звіт про роботу. Що я отримаю в кінці, зробивши це? Цієї миті я відчув, що стою на межі небезпеки. Якщо я не покаюсь та не зміню свій характер, я можу бути вигнаним Богом у будь-який момент. І я промовив молитву у своїй душі: «Боже мій, я глибоко розбещений. Я постійно брешу та обманюю, щоб захистити свій престиж. Будь ласка, просвіти й направ мене, щоб я міг по-справжньому пізнати себе».

Після цього я прочитав слова Божі: «Якщо ви керівники чи працівники, чи боїтеся ви, що дім Божий ставитиме вашу роботу під сумнів і наглядатиме за нею? Чи боїтеся ви, що дім Божий виявить у вашій роботі недоліки й помилки та розправиться з вами? Чи боїтеся ви, що коли Вишній дізнається про ваше справжнє достоїнство та духовний стан, Він побачить вас в іншому світлі й не стане вас підвищувати? … Знаючи, що ти маєш характер антихриста, чому ти не наважуєшся це визнати? Чому ти не можеш відверто підійти до цього питання та сказати: “Якщо Вишній запитає про мою роботу, я скажу все, що знаю, і навіть якщо назовні випливе все погане, що я зробив, і Вишній, дізнавшись про це, більше не стане мене використовувати, і я втрачу свій статус, я все одно прямо скажу те, що маю сказати”? Твій страх того, що дім Божий наглядатиме за твоєю роботою й питатиме про неї, доводить, що ти любиш свій статус більше за істину. Хіба це не характер антихриста? Цінувати статус понад усе – це характер антихриста. Чому ти так дорожиш статусом? Які в нього переваги? Якби статус приносив тобі лихо, труднощі, збентеження та біль, хіба ти й надалі дорожив би ним? (Ні.) У володінні статусом є дуже багато переваг: він викликає в інших заздрість, повагу й високу думку про тебе, приносить лестощі, захоплення й пошану. А ще він дає відчуття вищості та привілейованості, що додає тобі гідності та почуття власної значущості. Крім того, ти можеш тішитися тим, чого не мають інші, наприклад атрибутами статусу й особливим ставленням. Усе це – те, про що ти не смієш навіть думати, і те, до чого ти давно прагнеш у своїх мріях. Ти таке цінуєш? Якщо статус – це просто пустий звук, який не має реального значення, і його відстоювання не служить реальній меті, то хіба цінувати його – не дурість? Якщо ти зможеш відпустити такі речі, як інтереси й утіхи плоті, то слава та статус більше тебе не зв’язуватимуть. Отже, які питання потрібно вирішити, перш ніж братися за проблеми, пов’язані з цінуванням статусу й гонитвою за ним? По-перше, вникни в суть проблеми вчинення зла та вдавання до обману, приховування, маскування й відмов від нагляду, запитань і перевірок із боку Божого дому заради того, щоб ти міг тішитись атрибутами статусу. Подивися, чи не є це відвертим опором і протистоянням Богу. Якщо ти зможеш вникнути в суть і наслідки прагнення до атрибутів статусу, то проблема гонитви за статусом вирішиться сама собою. А без здатності вникнути в суть прагнення до атрибутів статусу ця проблема ніколи не буде вирішена» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)»). Його слова допомогли мені зрозуміти, що причина, через яку я не можу перестати брехати та обманювати, полягає в тому, що я занадто дорожу своєю репутацією. Щоб захистити своє ім’я та становище, та щоб лідерка не дізналася, що я не стежу за роботою, я інтригував, викручувався та намагався ввести її в оману своїми словами. У своєму звіті про роботу я писав тільки про добрі речі, замовчуючи погані, щоб здаватися добрим лідером, який займається практичною роботою. Я боявся, що вони побачать моє справжнє обличчя й перестануть захоплюватися мною, і тоді я не зможу більше насолоджуватися своїм високим становищем. Прочитавши слова Божі: «Цінувати статус понад усе – це характер антихриста», я нарешті побачив, наскільки серйозною є ця проблема. Я подумав про антихристів, яких виганяють. Завжди турбуючись про своє ім’я та статус під час виконання своїх обов’язків, вони також хитрують і є брехливими за своєю природою. Це серйозно заважає роботі церкви, тож їх виганяють. Є також неправдиві лідери, які використовують привілеї свого статусу. Вони завжди хитрі, виконуючи свій обов’язок, і приховують правду, коли не виконують свою роботу по-справжньому, що гальмує роботу церкви. Так сталося із сестрою, яка відповідала за євангельську роботу. Одночасно з цим вона брала на себе іншу роботу, та брехала в обох місцях. Коли її питали про євангельську роботу, вона говорила, що зайнята іншим, і навпаки. І знаєте що? Вона взагалі не працювала. Зрештою її звільнили. Чужі невдачі стали для мене наукою та попередженням. Грати в ігри та брехати заради свого імені та статусу було нечесно та безглуздо. Бог усе бачить, і Він любить чесних людей. Тільки вони матимуть тверду опору в Божому домі, а підступні люди будуть викриті. У своїй вірі я не прагнув бути чесною людиною, я вдавав, намагаючись справити неправдиве враження. Звичайно, я обдурив деяких людей, але я не міг уникнути нагляду Бога. Зрештою, Він викриє й вижене мене. Тоді я зрозумів, як важливо бути чесним, та усвідомив, що бути чесним, як того вимагає Бог, і приймати Його нагляд – це єдиний спосіб отримати Його схвалення. Я подумав про слова Божі: «Якщо людина завжди говорить те, що в неї по-справжньому на серці, якщо вона ніколи не бреше й не перебільшує, якщо вона щира, а свій обов’язок виконує зовсім не недбало та не формально, якщо вона вміє практикувати ту істину, яку розуміє, то в цієї людини є надія на здобуття істини. Якщо людина завжди прикривається та приховує те, що в неї на серці, щоб ніхто не бачив її ясно, якщо вона створює хибне враження, аби обманювати інших, то вона в страшній небезпеці, у великій біді, і їй буде дуже важко здобути істину. З повсякденного життя людини, з її слів і вчинків видно, які в неї перспективи. Якщо ця людина завжди прикидається та щось із себе вдає, то це не та людина, яка приймає істину, і рано чи пізно вона буде викрита й вигнана. … Люди, які ніколи не відкриваються, завжди щось приховують, завжди прикидаються правильними, завжди намагаються змусити інших бути про них високої думки, не дають іншим побачити, які вони насправді, і роблять усе, щоб інші ними захоплювалися, – хіба ці люди не дурні? Такі люди вкрай дурні! Причина в тому, що правда про людину рано чи пізно вийде назовні. Яким шляхом вони йдуть у своїй поведінці? Шляхом фарисеїв. Лицеміри перебувають у небезпеці чи ні? Це люди, яких Бог ненавидить найбільше, тож невже ти думаєш, що вони в безпеці? Усі ті, хто є фарисеями, йдуть дорогою загибелі!» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Віддаючи своє серце Богу, можна здобути істину»). Завжди ховатися, приховувати й прикидатися – це неправдивий шлях, і якщо ви не звернете з нього, ви зрештою будете знищені. Я помолився Богу та прийняв рішення, я був готовий змінити свій характер та стати чесним.

Пізніше я прочитав такі слова Божі: «Усе, що ти робиш, кожна дія, кожен намір і кожен відгук повинні бути явлені перед Богом. Навіть твоє повсякденне духовне життя – твої молитви, твоя близькість до Бога, як ти їси та п’єш від Божих слів, твоє спілкування з твоїми братами та сестрами й твоє життя у церкві – і твоє служіння в партнерстві можуть бути явлені перед Богом для Його дослідження. Саме така практика допоможе тобі досягти зростання в житті. Процес прийняття Божого дослідження є процесом очищення. Чим більше ти можеш прийняти Боже дослідження, тим більше ти очищуєшся й тим більше ти перебуваєш у згоді з Божою волею, а отже, ти не будеш втягнений у розпусту, і твоє серце житиме в Його присутності. Чим більше ти приймаєш Його дослідження, тим могутніше приниження сатани та тим сильніша твоя змога зректися плоті. Отже, прийняття Божого дослідження є шляхом практики, якого люди мають дотримуватися» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог удосконалює тих, хто є людьми за Його серцем»). Завдяки словам Божим я зрозумів, що тільки ті, хто приймає Божий нагляд, благоговіють перед Ним. Вони здатні замовкнути перед Ним, щоб шукати істину. Вони здатні чітко оцінювати свої думки і знають, як робити правильно та отримати схвалення Бога. Приймаючи Божий нагляд, ми можемо жити перед Богом в усі часи, і лише тоді наші підступні, брехливі мотиви та наміри легко виправити. Тільки так можна ставати дедалі простішим та чеснішим, легко практикувати істину й добре виконувати свій обов’язок. Зрозумівши волю Божу, я почав практикувати відкриття свого серця Богу, більше не прикидаючись та приймаючи Його нагляд. З того часу, складаючи звіт про роботу, я нагадував собі, що потрібно бути чесним і приймати Божий нагляд, детально описуючи роботу, яку я виконав погано. Коли лідерка питала мене про мою роботу, я намагався бути чесним. Коли інші ставили мені запитання, я чесно відповідав усе, що знав. Коли я знав, то знав, а коли не знав, то не знав. І застосування цього принципу на практиці створювало насправді менше напруження. Я відчув на собі, що прийняття Божого нагляду – це шлях, щоб увійти в реальність істини й позбутися розбещеності. Я також відчув, що без очищення та розправи я б не сприйняв свою розбещеність всерйоз та не прагнув би увійти до реальності істини. Отже, скільки б років я не вірив, скільки б обов’язків я не виконав і скільки б не страждав, моя розбещеність ніколи б не змінилася. Мені б не вдалося врятуватися, і, зрештою, я був би вигнаний Богом. Очищення та розправа, яких я тоді зазнав, показали мені, як важливо бути чесним, і я отримав деяке розуміння свого підступного сатанинського характеру. Це була Божа любов та спасіння!