Я почула про арешт сестри 2 вересня. Того дня я прийшла до будинку керівниці, але там нікого не було. Сестра Сяо Хун, яка живе навпроти неї, випадково побачила мене. Вона покликала мене до себе й нервово сказала: «Щось трапилося. Чжоу Лін схопили копи. Це було два дні тому, і ми нічого не чули. Керівниця пішла, щоб усім про це повідомити – вона має невдовзі повернутися». Почувши цю новину, я дуже занервувала й злякалася. Чжоу Лін раніше була керівницею, і я навіть уявити не могла, які тортури застосує до неї поліція. Чи не зламається вона під тортурами й чи не стане Юдою? Я щойно була біля її будинку. Якщо поліція влаштувала засідку, вони могли помітити мене. Я переїхала сюди насамперед тому, що була в бігах. Великий червоний дракон безперервно переслідував мене упродовж багатьох років. Якщо мене схоплять, до мене точно застосують ще жорстокіші тортури. Вони можуть забити мене до смерті. Я була дуже налякана й хотіла якнайшвидше забратися з цього району, але мені терміново треба було обговорити з керівницею деякі питання, і мій від’їзд відстрочив би це. Я сподівалася, що керівниця скоро повернеться. Незабаром керівниця прийшла до Сяо Хун, а після того, як ми закінчили нашу бесіду, вирушила додому. Минуло лише дві чи три хвилини, коли Сяо Хун у паніці прибігла назад зі словами: «Керівниця якраз вийшла, коли до неї підійшли сім чи вісім поліцейських і забрали її. Чжоу Лін теж була у їхній машині. Мабуть, вона сказала їм, де мешкає керівниця. Хай там що, але не виходь». Моє серце пішло в п’яти. Сяо Хун і керівниця жили навпроти одна одної. Поліція може бути всього за кілька кроків. Я була впевнена, що якщо вони схоплять мене, я не зможу втекти неушкодженою. Я навіть не сміла визирнути у вікно й без зупинки зверталась до Бога, сподіваючись, що поліцейські скоро підуть. Поліцейська машина поїхала приблизно за годину, і моє серце нарешті заспокоїлося. Але Чжоу Лін була в мене вдома кілька днів тому – що, якщо вона і мене зрадила? Моє житло більше не було безпечним. Куди мені йти? У мене вдома був блокнот із номерами телефонів братів та сестер, і я мусила забрати його якнайшвидше. Поруч із моїм будинком було ще три будинки, де збиралися віряни. Якщо негайно не попередити їх господарів, вони можуть не уникнути арешту, і тоді постраждають інші брати й сестри. Але якби я повернулася просто зараз, то могла б потрапити прямо до рук поліції. Я роками була відсутня в місті, виконуючи свій обов’язок, і була головною метою для арешту. Якби мене заарештували, то піддали би ще жорстокішим тортурам. Ні, я мала бігти й негайно знайти безпечне місце. Ці думки вибивали мене з колії, і я безперервно зверталася до Бога. Потім я подумала про уривок зі слів Божих: «Ти не повинен боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек тобі не загрожувало, ти здатний залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла бути виконана безперешкодно. Це – твій обов’язок; інакше Я обрушу на тебе Свій гнів, і рукою Своєю Я… Тоді ти відчуєш довічні душевні страждання. Ти маєш витримати все; заради Мене ти маєш бути готовий відмовитися від усього, чим володієш, і зробити все можливе, щоб бути здатним слідувати за Мною і бути готовим віддати все своє. Настав час, коли Я випробовуватиму тебе: чи принесеш ти в жертву Мені свою відданість? Чи зможеш ти віддано слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; з Моєю підтримкою хто зможе перепинити цей шлях? Пам’ятай це! Не забувай! Все, що відбувається, – відбувається за Моїм добрим наміром, і все перебуває під Моїм наглядом. Чи можеш ти дотримуватися Мого слова в усьому, що ти говориш і робиш? І коли спіткають тебе вогняні випробування, чи схилиш ти коліна, і чи волатимеш? Чи ти зіщулишся і відступиш, не в змозі рухатися вперед?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 10»). Я усвідомила, що в мене поганий духовний стан і мені бракує істинної віри. Бачачи, як людей навколо мене заарештовують одне за одним, я злякалася й хотіла знайти безпечне місце, щоб сховатися. Я нехтувала інтересами церкви заради власної безпеки – це так егоїстично! Керівницю заарештовано, тому слід попередити інших і перевезти численні копії Божих слів. Якщо про це не подбати якнайшвидше, багато інших членів церкви можуть бути заарештовані. Я була церковною дияконесою, тому моїм обов’язком та відповідальністю було захищати братів і сестер, а також книги Божих слів. Якби я виявила боязкість і боягузтво та обрала би безглузде існування, це було б вкрай безвідповідально. Бог спостерігав за мною в цей критичний час, щоб подивитися, чи уважна я до Його волі та чи захищатиму роботу церкви. Довелося покластися на Бога й одразу зайнятися подальшими справами. А те, чи заарештують мене чи ні, залежало від одного Бога. Я була готова віддати свою безпеку до рук Божих. Усвідомивши це, я перестала нервувати й боятися. Підійшовши до своєї оселі, я побачила, що біля входу стоїть поліцейська машина. Моє серце затріпотало. Мабуть, Юда зрадив мене. Я не знала, чи були обшуки у трьох сусідніх будинках. Я мусила була якнайшвидше доповісти про ситуацію вищим керівникам, щоб вони могли своєчасно вжити запобіжних заходів і віддати необхідні розпорядження. Це мало попередити ще більшу шкоду для роботи церкви.

Я знала, що сестра Су Хуа має контакти вищих керівників, тому вирушила на її пошуки. Коли я до неї дісталася, її невіруючий чоловік нервово сказав: «Щойно приїжджала поліція. Су Хуа немає вдома, і тому вони її не забрали. Вони щойно пішли до тебе, щоб продовжити арешти». Я швидко пішла, не наважуючись залишатися там. На зворотному шляху я думала про те, яким злом є великий червоний дракон. Він докладає таких неймовірних зусиль лише для того, щоб заарештовувати людей, які вірять у Бога. Братів і сестер заарештовували одне за одним, і мені також будь-якої миті загрожувало те саме. Якщо я не витримаю тортур і стану Юдою, чи не прийде кінець моєму шляху віри? Що довше я думала про це, то більш слабкою й боязкою почувалася. Мені здавалося, що бути віруючим у Китаї надто важко та небезпечно. Я знову й знову зверталася до Бога у своєму серці: «Боже! Що мені робити?» Потім я подумала про цей уривок зі слів Божих: «Віра подібна до кладки з однієї колоди: тим, хто принижено чіпляється за життя, буде важко її перейти, але ті, хто готовий пожертвувати собою, здатні пройти по ній, впевнено ступаючи та не хвилюючись. Якщо людина має думки сполошені та боязкі, то це тому, що сатана обдурив її, побоюючись, що ми перейдемо місток віри та увійдемо до Бога. Сатана всіма можливими способами намагається надіслати нам свої думки. Кожної миті ми маємо молитися про те, щоб Бог осяяв нас Своїм світлом, кожної миті покладатися на Бога, щоб Він очистив нас від сатанинської отрути, кожної миті вдосконалювати свій дух у тому, як наблизитися до Бога, і дати Богові уповні запанувати над усім нашим єством» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 6»). Божі слова дали мені віру та силу. Я зрозуміла, що живу в страху, боюся бути заарештованою та забитою до смерті. Я попалася на хитрощі сатани. Сатана використав мою слабкість, щоб утримати мене, змусити мене втратити віру в Бога, щоб я не наважувалася виконувати свій обов’язок. Так я поступово віддалятимуся від Бога й зраджу Його. Я мала вміти розпізнавати ці сатанинські хитрощі. Чим більше я стикаюся з подібними ситуаціями, тим ближче маю ставати до Бога й тим більше покладатися на Нього та жити відповідно до Його слів. Навіть якщо мене заарештують, я підкорюся і не скаржитимуся. Я буду непохитною у своєму свідченні й догоджу Богові.

Я подумала про блокнот із номерами телефонів братів і сестер, що все ще залишався у мене вдома. Я мала повернутися, інакше, якщо поліція знайде цей блокнот, їх усіх заарештують. Але поліція може спостерігати за моїм будинком – чи не зіграю я їм на руку? Мене роздирали протиріччя, тож, я згадала слова Бога: «Кожен із вас вважає себе сумісним зі Мною, але якби це було так, то кого б стосувалися такі неспростовні докази? Ви вірите, що ставитеся до Мене з максимальною щирістю та відданістю. Ви думаєте, що ви такі добросердечні, такі милосердні, та присвятили Мені так багато. Ви думаєте, що зробили для Мене більше, ніж достатньо. Але ви коли-небудь порівнювали це зі своїми діями? … Ви відсторонюєте Мене заради ваших дітей, або чоловіка, або заради власного самозбереження. Замість того, щоб піклуватися про Мене, ви піклуєтеся про свою сім’ю, своїх дітей, свій статус, своє майбутнє та власне задоволення. Ви коли-небудь думали про Мене, коли говорили чи діяли? У холодні дні ваші думки звернені до ваших дітей, чоловіка, дружини чи батьків. У спекотні дні Мені теж немає місця у ваших думках. Виконуючи свій обов’язок, ти думаєш про свої власні інтереси, про свою особисту безпеку, про членів своєї сім’ї. А що ти коли-небудь робив для Мене? Ти коли-небудь думав про Мене? Ти коли-небудь присвячував себе за будь-яку ціну Мені та Моїй справі? Де докази твоєї сумісності зі Мною? Де справжність твоєї вірності Мені? Де справжність твого послуху Мені? Коли твої наміри були не заради того, щоби отримати Мої благословення? Ви дурите і обманюєте Мене, ви граєтеся з істиною, ви приховуєте існування істини та зраджуєте суть істини. Що чекає на вас у майбутньому, якщо ви будете таким чином налаштовані проти Мене?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ви повинні шукати шлях сумісності з Христом»). Кожне питання відгукувалося у моєму серці як звинувачення від Бога. Якби все було мирно, я змогла б залишити свій дім та роботу заради свого обов’язку. Мені здавалося, що я віддана Богові. Але коли я дійсно зіткнулася з арештами з боку великого червоного дракона, то побачила, наскільки поганим є мій духовний стан. Раніше я просто вигукувала порожні гасла й доктрини. По-справжньому критична ситуація показала мій дійсний духовний стан. Я думала лише про те, як захистити свої інтереси. Я зовсім не захищала роботу церкви й не дбала про Божу волю. Якби я дбала про Божу волю, то, коли справа торкнулася інтересів церкви, я була б здатна відмовитися від усього заради Бога, навіть від свого життя. Я подумала про всі ці книги Божих слів. Брати й сестри ризикували своїм життям, щоб урятувати їх, і дуже багато людей було заарештовано великим червоним драконом у процесі перевезення цих книг. Декого навіть забили до смерті. Вони не турбувалися про своє життя й смерть, бажаючи, щоб брати та сестри могли читати Божі слова; вони виконали свій обов’язок і догодили Богові. А як щодо мене? Я не зважала на інтереси церкви. Коли щось трапилося, я думала лише про свою безпеку. Я боялася бути заарештованою та закатованою до смерті. Зазвичай я зі шкіри пнуся заради чогось, що приносить мені користь, але в цій ситуації я не могла принести жодної жертви заради церкви. Порівнюючи з тими братами й сестрами я була неймовірно егоїстичною. Я не зважала на Божу волю. Тепер, коли керівницю церкви було заарештовано, я, дияконеса, ховалась замість того, щоб захищати роботу церкви. Так було безпечніше, але я втратила шанс виконати свій обов’язок та свідчити. Тоді в чому був сенс мого життя? Хіба я не була просто ходячим мерцем? Подумавши так, я помолилася Богові: «Боже, чи заарештують мене сьогодні чи ні, цілком у Твоїх руках. Будь ласка, дай мені віру та мудрість, щоб я могла покластися на Тебе й виконати свій обов’язок».

Близько другої години ночі я прийшла до будинку сестри, яка жила неподалік. Я дізналася, що поліція побувала в кількох інших будинках поряд із моїм. Деякі брати й сестри змогли втекти та уникнути арешту. Мені сказали, що поліцейські обов’язково повернуться, і мені треба негайно тікати. Я боялася там довго перебувати. Побачивши, що ніхто не чекає на мене біля входу в будинок, я стрімголов побігла додому й забрала блокнот із телефонними номерами. Тоді я зітхнула з полегшенням.

Потім я пішла до брата Ян Гуана. Побачивши мене, він злякано сказав: «Вчора мене заарештували разом із дружиною і відпустили лише минулої ночі. Декілька інших братів і сестер також були заарештовані». Я швидко пішла звідти. На зворотному шляху я думала про те, що ситуація гіршає й арешти відбуваються всюди. Якщо Юди мене зрадили, поліція напевно має мій опис, а навколо так багато стеження, що мене можуть заарештувати будь-якої миті. Що, якщо я не витримаю їхніх тортур? Від цієї думки мені стало моторошно. Я була б у більшій безпеці, якби сховалась, але необхідну роботу ще не було зроблено. Якщо я зараз сховаюся, хіба це не зробить мене дезертиром? Я була віруючою усі ці роки й насолоджувалася рясним поливом Божих слів. Якщо б я втекла в критичний момент, навіть не виконавши свій обов’язок чи відповідальність, у мене не було б ані совісті, ані людяності. Чи змогла б я взагалі вважатися віруючою? Я нічим би не відрізнялася від Юди, що зрадив Бога. Подумавши так, я вирішила, що краще бути заарештованою та загинути від рук поліції, чим тікати й вести безглузде існування. Я мала бути непохитною у своєму свідченні, догоджати Богові й робити все, що в моїх силах, аби виконати свій обов’язок. Тож я повернулася додому.

Того вечора я прочитала в Божих словах: «У Моєму плані сатана весь цей час стежив за кожним кроком і, як тло для Моєї мудрості, завжди намагався знайти шляхи й засоби, щоб зірвати Мій початковий план. Але чи міг Я піддатися його підступним задумам? Усе на небесах і на землі служить Мені; чи може бути інакше з підступними задумами сатани? Саме тут діє Моя мудрість; це – саме те, що є дивовижним у Моїх справах, і це – принцип дії всього Мого плану управління. В еру будування Царства Мені й досі не уникнути підступних задумів сатани, але Я продовжую виконувати роботу, яку Я повинен виконати. Серед всесвіту й усього сущого Я вибрав учинки сатани як тло для Себе. Хіба це не прояв Моєї мудрості? Хіба це не саме те, що дивовижне в Моїй роботі?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божі слова до цілого всесвіту, Глава 8»). У словах Бога я побачила Його всемогутність і мудрість. Великий червоний дракон – це ворог Бога. Він із люттю заарештовує й переслідує християн і заважає роботі Бога, марно сподіваючись зруйнувати роботу, яку Бог виконує для спасіння людства. Але арешти та переслідування з боку великого червоного дракона дозволяють нам здобути проникливість щодо його сатанинської сутності, яка шкодить людям і спрямована проти Бога, а потім зневажити його від душі й розірвати з ним будь-які зв’язки. Ці арешти та переслідування також дозволяють відрізнити істинних віруючих від неправдивих, відокремити овець від козлищ і зерно від полови. У разі критичної ситуації деякі люди не виконують свій обов’язок через страх або залишають віру, а інші, коли їх заарештовують і катують, зраджують Бога та стають Юдами. Це ті, кого й викривають як полову, яку розвіює вітер. Хіба це не свідчить про Божу мудрість і праведність? Це нагадало мені слова Господа Ісуса: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Матвія 16:25). Я подумала про святих, замучених упродовж багатьох століть за поширення Євангелія Божого. Декого з них розіп’яли вниз головою, інших стратили на дибі чи четвертували. Хоча вони й померли, їхня смерть мала сенс. Але ті, що зрадили Бога й стали Юдами, зовні здаються ще живими, але всередині їхні серця б’ються в агонії. Вони подібні до живих мерців і живуть у невимовному стражданні. Після того, як вони помруть, їхні душі потраплять у пекло й будуть покарані. Я не розуміла це повною мірою. Натомість я хотіла ухилитися від свого обов’язку й сховатися. Якби я завдала шкоди роботі церкви через невиконання свого обов’язку, це було б переступом, незмивною плямою. Якби я пожертвувала своїм життям заради відданості своєму обов’язку, навіть якби мене заарештували й забили до смерті, я би свідчила про Бога та зганьбила сатану. Моя смерть мала б цінність та сенс. Опісля я прочитала ще деякі слова Бога: «Незважаючи на те, наскільки “сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні методи, за допомогою яких він розбещує й спокушає людину, незалежно від того, наскільки хитрі виверти й схеми, якими він залякує людину, наскільки мінлива форма, у якій він існує, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, ніколи не міг установити закони або правила існування усього сущого й ніколи не міг керувати будь-яким об’єктом, живим чи неживим, та контролювати його. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або об’єкта, який був би народжений від нього або існував завдяки йому; немає жодної особи або об’єкта, якими він керує або які контролює. Навпаки, він не тільки мусить жити під владою Бога, але, більше того, мусить коритися всім Божим наказам і велінням. Без Божого дозволу сатані важко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може навіть переміщати мурах по землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні гробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, працювати для людства й служити Божій роботі та Його плану управління. Незалежно від того, наскільки зловмисною є його природа та наскільки злою є його сутність, єдине, що він може робити, – це покірно виконувати свою функцію: прислужувати Богу й забезпечувати для Бога контрастне тло. Такими є сутність і положення сатани. Його сутність не пов’язана з життям, не пов’язана із силою, не пов’язана з владою; він – усього лиш іграшка в руках Бога, просто машина, що служить Богу!» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»). Завдяки словам Бога я змогла побачити Його силу та владу. Абсолютно все, чи то живе, чи мертве, перебуває в руках Божих. Сатана служить на користь Божій справі – він є тлом. КПК застосовує всілякі хитрощі й використовує силу багатьох людей і речей, але без Божого дозволу вона не може торкнутися й волосся на нашій голові. Так було і з Йовом: сатана напав на нього й поранив, намагаючись змусити його заперечувати та відкидати Бога. Бог дозволив сатані погано поводитися з Йовом, але не дозволив йому поставити під загрозу життя Йова, і сатана не наважився піти проти Божого наказу. Подібно цьому, у своїй подальшій роботі я виходила неушкодженою з багатьох небезпечних ситуацій. Це була повністю Божа турбота та захист. Усі ці переживання продемонстрували мені Божу владу та суверенітет. Якщо Бог не дозволив великому червоному дракону схопити мене, цього і не станеться. Якщо Бог дозволив мене заарештувати, я не змогла би цього уникнути. Це розуміння дало мені віру. Я відчула, що готова віддати своє життя в Божі руки й підкоритися Його керівництву.

Пізніше я дізналася, що поліція не перевіряла будинки, де збиралися найвищі керівники. Із наближенням зібрання я почала турбуватися, що поліція вичікує, щоб схопити інших керівників. Якщо керівників не попередити, їх можуть заарештувати, і тоді постраждає ще більше людей. Ми швидко обговорили деякі ідеї, і після кількох суперечок все ж таки повідомили про ситуацію в церкві найвищому керівництву. Спочатку керівники сказали нам сховатися з міркувань нашої безпеки. За кілька днів від керівників надійшов лист, в якому говорилося, що під час арештів, які великий червоний дракон провів у нашому районі, було обшукано два будинки, в яких зберігалися книги. Залишився лише один будинок, і все потрібно було терміново перевезти. Оскільки всі, хто знав зберігачів книг, крім мене, були заарештовані, і я була відносно знайома з місцевістю та членами церкви, вони хотіли, щоб я допомогла перевезти книги. Я чудово розуміла, що за наявних обставин мені потрібно було туди піти, і це був обов’язок, від якого я не могла відмовитися. Але на той момент ситуація була вкрай напруженою, і великий червоний дракон, як і раніше, переслідував людей. Якщо я піду туди в такий час, хіба я не наражу себе на небезпеку? Мені було лячно. Але я подумала про те, що ситуація знаходиться в руках Божих, і великий червоний дракон нічого не зможе зі мною вдіяти, якщо Бог цього не дозволить. Тож я вирішила допомогти. Я промовила молитву: «О, Боже! Цей обов’язок було мені ввірено, і я готова його виконати. Хоч би що трапилося далі, я готова підкоритися Твоїм розпорядженням. Навіть якщо мене заарештують, навіть якщо мене катуватимуть, я більше ніколи не стану дезертиром. Я доведу Тобі свою відданість і буду непохитною у своєму свідченні, щоб осоромити сатану!»

Тому я розпитала людей і знайшла будинок, де зберігалися книги. Тамтешній брат сказав, що семеро чи восьмеро поліцейських уже приходили до нього додому й здійснили арешт. Вони мовчки забрали його дружину та оштрафували його на 2 000 юанів. Але поліцейські так і не знайшли книг, що зберігалися в будинку, і їх потрібно було перевезти якнайшвидше. Ми поспіхом почали складати книжки до машини. Усю дорогу моє серце ні на мить не насмілювалося відійти від Бога. Зрештою, ми без проблем доставили книги в безпечне місце. Я знову й знову дякувала Богові.

Згадуючи весь цей досвід, я бачу Божу мудрість і всемогутність, а також те, наскільки легковажною була моя віра. Якби не арешти з боку великого червоного дракона, я б не змогла ясно побачити свій духовний стан, не розгледіла би свого егоїзму та страху смерті й не отримала би жодного розуміння всемогутності Божого правління. Я також зрозуміла на своєму досвіді, що Бог справді поряд із нами, і допоки ми покладаємося на Бога, Він буде поруч і відкриє нам шлях. Я ніколи не змогла б досягти цього розуміння в мирній обстановці.