Я відповідала за роботу з поливу в церкві. Дедалі більше людей приймали роботу Всемогутнього Бога в останні дні, і наша церква розділилася на три різні церкви, а мене призначили відповідальною за одну з них. Після цього розділу я з’ясувала, що до моєї церкви було спрямовано багато новачків, які відвідували зібрання нерегулярно. Я думала, що оскільки нам не вистачало працівників з поливу, підтримка всіх тих людей, які не збиралися належним чином, вимагала б багато часу та енергії. Якби вони залишили церкву через поганий полив, брати й сестри могли б сказати, що мені бракує здібностей і духовного рівня. Це був би такий сором. Тоді на мене, певне, чекали б обтинання й розбір, або й відповідальність за їхній вихід з церкви. Якби я не керувала, а була лише однією з поливальників, то не мусила би брати на себе цю відповідальність. Я відчувала сильний тиск, наче на мене поклали великий тягар – мені було важко на серці. Керівник хотів, щоб ми підготували більше людей, аби вирішити проблему нестачі працівників з поливу. Але я бачила, скільки нових вірян не відвідують зібрання належним чином, і мене приголомшила складність цього завдання. Я гадала, що не зможу навчити людей достатньо швидко, і це мене бентежило. Опісля я стала надто пасивною у своїй роботі. Я не навчала й не поливала тих, кого мусила, і це шкодило нашій роботі. Відчуваючи глибокий смуток і провину, я помолилася Богу: «Боже, мені бракує духовного стану. Коли я побачила, скільки труднощів і проблем у цій новій церкві, то захотіла махнути на все рукою. Я знаю, що Твоя воля не така. Прошу, настав мене, щоб я проаналізувала себе та змінила свій хибний стан, і могла взятися за цю роботу».

Під час своєї молитви я прочитала уривок із Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди бояться брати на себе відповідальність під час виконання своїх обов’язків. Якщо церква дає їм якусь роботу, вони спочатку подумають, чи накладає ця робота на них відповідальність, і якщо так, то вони за неї не візьмуться. Ось на яких умовах вони виконують обов’язок: по-перше, це має бути проста робота; по-друге, вона не повинна напружувати чи втомлювати; по-третє, що б вони не робили, вони не несуть жодної відповідальності. Це єдиний вид обов’язку, який вони на себе беруть. Що це за людина? Хіба ця людина не слизька й брехлива? Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Коли листя падає з дерев, вона боїться, що це падає небо. Який обов’язок може виконувати така людина? Яка з неї може бути користь у Божому домі? Робота Божого дому пов’язана з роботою боротьби із сатаною, а також із поширенням Євангелія Царства. Який обов’язок не тягне за собою відповідальність? Чи згодні ви з тим, що бути керівником – значить брати на себе відповідальність? Хіба у нього не більші обов’язки, і хіба він не повинен нести ще більшу відповідальність? Ти поширюєш Євангеліє, свідчиш, знімаєш відео тощо. Насправді яку б роботу ти не виконував, якщо вона стосується принципів істини, вона накладає певну відповідальність. Якщо виконання твого обов’язку буде безпринципним, це вплине на роботу Божого дому, а якщо ти боїшся брати на себе відповідальність, то ти не можеш виконати жодного обов’язку. Чи є людина, яка боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним бачити різницю. Справа в тому, що це не проблема боягузтва. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій люкби така людина прагнула до багатства або робила щось на свою користь, як вона могла б бути такою сміливою? Такі люди готові піти на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі нічим не ризикують. Такі люди егоїстичні й підлі, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності нести важкий тягар? Тій, яка бере на себе ініціативу й сміливо йде вперед у вирішальний момент у роботі Божого дому, яка не боїться нести тяжку відповідальність і терпіти великі труднощі, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, це проблема, що полягає в їхній людській сутності. У них немає почуття справедливості чи відповідальності. Вони егоїстичні й підлі люди, а не ті, хто щиросердо вірить у Бога. Вони анінайменшою мірою не приймають істину, і через ці причини їх не можна спасти. Щоб здобути істину, віруючі в Бога мають заплатити значну ціну, а ще вони зіткнуться з багатьма перешкодами для втілення істини в життя. Вони мусять зректися деяких речей, полишити свої плотські інтереси й зазнати деяких страждань. Лише тоді вони зможуть втілити істину в життя. Отже, чи може той, хто боїться брати на себе відповідальність, практикувати істину? Звичайно, не може, і ще менше можна сказати про здобуття ним істини. Він боїться практикувати істину, зазнавати шкоди для власних інтересів; він боїться бути приниженим, зганьбленим і засудженим. Він не наважується практикувати істину, тому не може її здобути, і скільки б років він не вірив у Бога, він не може досягти Його спасіння» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 8, частина перша). Мені було неприємно побачити те, що викрили слова Бога. Бог каже, що ті, хто боїться взяти на себе відповідальність за виконання свого обов’язку, є найбільш егоїстичними, підлими та хитрими людьми. Вони не можуть практикувати істину й аж ніяк не можуть досягти спасіння. Я поводилася саме так. Коли я побачила, що багато новонавернених збираються нерегулярно, а кандидатів на навчання мало, я не думала про те, як дбати про Божу волю, готувати перспективних кандидатів і добре поливати нових вірян, щоб вони могли швидше утвердитися на істинному шляху. Я ставилася до них, як до тягаря. Я думала про те, скільки часу та енергії знадобиться, щоб підтримати їх, і що інші дивитимуться на мене зверхньо, якщо я гідно не впораюся з цим. Мене б обітнули, розібралися б зі мною й притягнули до відповідальності, якби справа була серйозна. Це виглядало, ніби обкладання податком роботи, яка може й не дати результату, і я відчувала опір. І хоча я змушувала себе виконувати цю роботу, я була пасивною в ній. Оскільки я була безвідповідальною, то не навчала людей, яких мусила, і дехто перестав приходити регулярно. Боже Євангеліє останніх днів нині швидко поширюється, і дедалі більше людей звертаються до Бога. Настійним бажанням Бога є полив та підтримка нових вірян, але я думала тільки про свої інтереси, а не про Божу волю. Я не зважала й на життя новонавернених. Я була такою егоїсткою! Таким розчаруванням для Бога! Втім, я помітила, що в інших нових церквах люди могли підтримувати роботу церкви, не думаючи про свої особисті вигоди чи втрати. Вони робили все можливе, щоб поливати новонавернених, хай як важко це було. Вони були справжніми вірянами, відданими своїм обов’язкам. Я відчувала сором і приниження. Я мусила перестати зважати на власні інтереси й затримувати церковну роботу. Мені потрібно було взяти на себе цю відповідальність і зробити все, щоб новонавернені отримували добрий полив. Після цього я почала активно співпрацювати й докладати зусиль, щоб поливати тих, кого можна було б підготувати. Зрозумівши Божу волю, вони також почали активно виконувати свій обов’язок. Ми працювали разом, щоб спільно виконувати свою роботу та підтримувати нових вірян. Через деякий час чимало новонавернених почали регулярно збиратися. Я була дуже щаслива й вдячна Богу.

Але невдовзі я знов опинилася в тій самій ситуації. Одного разу керівник сказав мені: «Щойно заснували церкву Шуйюань. Дехто з нових вірян не відвідує зібрання належним чином, і їм не вистачає гарних працівників з поливу. Робота йде повільно. Ввіримо цю церкву тобі». Коли керівник це сказав, я зрозуміла, що за цією ситуацією стоїть воля Божа. Коли церква розділилася минулого разу, я боялася взяти на себе відповідальність, і це затримувало роботу церкви. Цього разу я мала скоритися й належним чином виконати свій обов’язок. Але я завагалася, коли ще раз подивилася на поточний стан церкви Шуйюань. Церква, якою я керувала, тільки починала працювати краще, і залишалося ще багато роботи. Якби я взяла під свій контроль ще одну церкву, це вимагало б багато часу та енергії. Якщо я не зможу належним чином підтримувати Шуйюань і не зможу опікуватися роботою в моїй теперішній церкві, що про мене подумають інші? Керувати лише однією церквою було б не так важко, і я могла б зосередити свої зусилля на якісному виконанні своєї роботи. Тоді всі подивилися б на мене новими очима, і, можливо, я навіть отримала б підвищення. Думаючи так, я вирішила, що керування ще й церквою Шуйюань було б занадто для мене. Хай там як, але користі мені ця робота не принесла б, і я не хотіла її приймати. Але якщо я відмовлюся від неї й більше ніхто на неї не зважиться, це вплине на роботу церкви. Я почувалася розгубленою. Керівник побачив стан, у якому я опинилася, і поділився зі мною уривком із Божих слів: «Якщо ти досить вправний в якійсь професійній діяльності й займаєшся нею трохи довше, ніж інші, то тобі слід доручати складніші завдання. Ти маєш прийняти це від Бога та підкоритися. Не будь прискіпливим і не нарікай: “Чому люди завжди ускладнюють мені життя? Вони дають усі прості завдання іншим, а мені дають складні. Хіба вони не намагаються просто ускладнити мені життя?”. Що ти маєш на увазі під “намагаються ускладнити мені життя”? Робочі впорядкування підбираються індивідуально для кожної людини – ті, хто в змозі, мають виконувати більше роботи. Ти багато чому навчився, і Бог багато чого тобі дав, тож логічно, що на тебе покладено важчий тягар. Це зроблено не для того, щоб ускладнити тобі життя; тягар, який ти отримав, тобі саме в раз: це твій обов’язок, тому не намагайся перебирати, відмовлятися чи уникати його. Чому ти думаєш, що він важкий? Насправді якби ти вклав у нього серце, то цілком зміг би його виконати Якщо тобі здається, що він важкий, що з тобою поводяться несправедливо, що тобі навмисне створюють труднощі, – це вияв розбещеного характеру, відмова виконувати свій обов’язок, отримувати від Бога та втілювати істину в життя. Коли ти перебираєш своїми обов’язками, виконуючи той, що простий і приємний, той, що дозволяє тобі зберегти обличчя, то це розбещений характер сатани. Якщо ти не здатний прийняти свій обов’язок і підкоритися, це свідчить про те, що ти досі бунтуєш проти Бога, що ти опираєшся, відкидаєш, уникаєш – а це і є розбещений характер» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Цей уривок схвилював мене. Керівник не намагався ускладнити мені життя, змушуючи мене взятися за іншу церкву. Якийсь час я була поливальницею, тож я могла б впоратися, якби пішла на трохи більші жертви. Я була надто егоїстичною, думала лише про власні інтереси й не хотіла жертвувати більшим. Також я боялася, що якщо не впораюся добре, то виглядатиму недотепною, тому не хотіла братися за цю роботу, а просто відкинула її – я зовсім не була слухняною. Те, що церква довірила мені щось настільки важливе, як поливання нових вірян, було Божою благодаттю й піднесенням. Мені слід беззастережно цьому підкоритися й зробити все, що в моїх силах. Так вчинив би той, хто має сумління й розум. Покладаючись на Бога й справді співпрацюючи з Ним, я знала, що Бог скерує мене на добре виконання цієї роботи. Тоді я в серці звернулася до Бога з молитвою, готова відпустити свої тривоги та взяти на себе цю відповідальність.

Пізніше я міркувала й шукала. Чому я завжди хотіла відмовитися від обов’язків і ніколи не прагнула брати на себе тягар? Я прочитала дещо в словах Бога. «Незалежно від того, що вони роблять, антихристи в першу чергу враховують свої власні інтереси й діють лише після того, як усе продумали; вони не підкоряються істині по-справжньому, щиро й абсолютно без компромісів, але роблять це вибірково та за певної умови. Що це за умова? Йдеться про те, що їхні статус і репутація мусять бути захищені й вони не мають понести жодних утрат. Тільки після виконання цієї умови вони вирішать і виберуть, що робити. Тобто антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до принципів істини, Божих доручень і роботи Божого дому, або як мати справу з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як виконати Божу волю, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо якісь вчинки, відповідні до принципів істини приносять користь роботі церкви й братам та сестрам, але можуть призвести до того, що постраждає власна репутація антихриста, і багато людей зрозуміють його справжній духовний стан та дізнаються, якими є його справжні природа й сутність, тоді він безумовно не буде діяти відповідно до принципів істини. Якщо виконання практичної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо нього високу оцінку, поважати його і захоплюватися ним або наповнить його слова владою і змусить більше людей підкорятися йому, тоді антихрист вирішить чинити в такий спосіб; у протилежному разі він ніколи не прийме рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такими є природа й сутність антихристів. Хіба це не егоїстично й огидно?» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 9, частина третя). «Доки люди не відчули на собі Божу роботу й не зрозуміли істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме тягне за собою ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свою власну позицію? Чому ти відчуваєш такі сильні емоції? Чому ти насолоджуєшся тими неправедними речами? Чому тобі подобаються ті злі речі? На чому ґрунтується твоя пристрасть до таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому ти з таким щастям приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли, що головна причина всього цього полягає в тому, що сатанинська отрута міститься в людині. Тож що таке сатанинська отрута? Як її можна пояснити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, люди дадуть відповідь: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони роблять це для себе – і тому вони живуть тільки для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа вже стала підґрунтям для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Я знайшла відповідь у Божих словах. Я не хотіла нести важкий тягар насамперед через те, що жила згідно з характером антихриста, була егоїстичною й хитрою. Кожну свою справу я пов’язувала зі своїми особистими інтересами, з передумовою, що це не поставить їх під загрозу. Я не зважала на Божу волю й не підтримувала роботу церкви. Коли я побачила, що багато новонавернених у моїй новій церкві не збираються регулярно, я злякалася, що це вплине на мої успіхи у виконанні обов’язку й зашкодить моїй репутації. Коли керівник попросив мене наглядати за церквою Шуйюань, я знала, що якщо там скоро не полити нових вірян, їх поступ можуть порушити релігійні пастирі й вони підуть із церкви. Але я не хотіла погоджуватися на роботу з поливу там. Я зважувала для себе всі за і проти, думаючи лише про те, як виконати роботу, за яку я вже відповідала. Так для мене робота була б менш напруженою і не потребувала б стількох страждань. Якби я зрештою чогось досягла, я отримала б схвалення інших і справила б гарне враження. Я жила згідно із сатанинською отрутою: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Стикаючись із чимось, я спершу думала про те, чи буде це добре для моєї репутації. Якщо мої інтереси зазнавали шкоди, то навіть якби робота церкви в результаті вигравала, я не бралася б за це. Я опиралася й відмовлялася, була нещирою й не корилася Богу. Ті, хто щойно прийняв Божу роботу останніх днів, ще не пізнали істину. Вони були сприйнятливі до втручання пастирів, які могли ввести їх в оману й відштовхнути від церкви, тому церква доручила мені поливати та підтримувати їх. Зіткнувшись із таким важливим завданням, я не взяла на себе відповідальність і не виконала свій обов’язок, натомість боялася за свою репутацію, якщо я не впораюся добре. Це такий самий характер, як в антихриста – егоїстичний, підлий і корисливий. Мене сповнювали жаль та провина. Я відчувала, що справді в боргу перед Богом, і хотіла покаятися перед Ним.

Опісля я прочитала ще більше Божих слів. «За яким стандартом дії та поведінка людини оцінюються як добрі чи злі? За тим, чи має вона у своїх думках, виливах і діях свідчення про те, що вона практикує істину й утілює реальність істини в життя. Якщо ти не маєш цієї реальності або не живеш нею, то, без сумніву, ти лиходій. Як Бог розглядає лиходіїв? Для Бога твої думки й зовнішні дії не свідчать про Нього, вони не принижують і не перемагають сатану; натомість вони ганьблять Бога й вкриті плямами безчестя, яке ти Йому приніс. Ти не свідчиш про Бога, не присвячуєш себе повністю Богові й не виконуєш свої зобов’язання й обов’язки перед Богом; натомість ти працюєш заради самого себе. Що значить “заради самого себе”? Якщо бути точним, це означає заради сатани. Тому, врешті-решт, Бог скаже: “Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”. В очах Бога твої дії не розглядаються як добрі вчинки, вони вважаються злом. Вони не тільки не зможуть здобути Боже схвалення – вони будуть засуджені. Чого сподівається здобути людина від такої віри в Бога? Чи не зійшла б така віра врешті-решт нанівець?» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер). Божі слова дуже ясні. Богу байдуже, скільки ми страждаємо, натомість Він дивиться на те, що в наших серцях і що ми виявляємо, виконуючи свій обов’язок, і чи маємо ми свідчення про практику істини. Якщо мотив виконання обов’язку людини полягає не в тому, щоб догодити Богу, якщо вона не практикує істину, тоді незалежно від того, скільки вона віддає, Бог сприймає це як зло й виступ проти Нього. Згадуючи своє мислення тоді, я ясно бачу, що завжди думала й планувала, відштовхуючись від власних інтересів, і хотіла ухилитися від свого обов’язку. Хоча я неохоче приймала роботу, я не була відповідальною. Я не навчала тих, кого мусила, а деякі новонавернені відвідували зібрання нерегулярно через те, що я вчасно не поливала їх. Мої мотиви й поведінка були огидні Богу. З погляду Бога, я чинила лихо й опиралася Йому. Я багато років була вірянкою й отримала стільки живлення істини від Бога, але ніколи не думала відплатити за Божу любов. Коли робота церкви найбільше потребувала підтримки, я не хотіла брати на себе важкий тягар. Я не виконувала свій обов’язок і не догоджала Богу. У мене зовсім не було сумління й людської сутності. Подумки я помолилася: «О Боже, виконуючи свій обов’язок, я переймалася своїм ім’ям і статусом, зовсім не захищаючи роботу церкви. Я така егоїстка. Я не виконувала свій обов’язок добре й тепер сильно завинила перед Тобою. Боже, дякую Тобі за ще один шанс. Я хочу покаятися, взяти на себе цей тягар і робити все можливе, виконуючи свій обов’язок, щоб спокутувати минулі переступи».

Пізніше я прочитала уривок зі слів Божих, що показав мені шлях практики. Бог говорить: «Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіший спосіб практики входження в реальність істини, – це в усьому думати про інтереси Божого дому й відкидати власні егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус. Ставити інтереси Божого дому на перше місце – це найменше, що має робити людина. Якщо той, хто виконує обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божої волі та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе розглядають. Хіба ви не відчуваєте, що коли ви робите поділ на два етапи та йдете на деякі компроміси, стає трохи легше? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що догодити Богові зовсім не настільки складно. Ба більше, тобі слід бути спроможним виконувати те, за що ти відповідаєш, виконувати свої зобов’язання та обов’язок і відкидати свої егоїстичні бажання, наміри та мотиви; слід рахуватися з Божою волею та ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який тобі належить виконувати. Випробувавши це на собі протягом певного часу, ти відчуєш, що це хороший спосіб поведінки. Це означає жити прямо й чесно, а не бути ницою або огидною людиною, і жити справедливо й гідно, а не бути мерзенним, підлим і ні на що не придатним. Ти відчуєш, що саме так належить діяти людині та саме це є образ, який людині слід утілювати в життя. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер). У Божих словах я знайшла шлях практики. Мені слід було відмовитися від власних інтересів і в будь-якій ситуації ставити інтереси церкви на перше місце. Я хотіла діяти за Божим словом, припинити думати про те, постраждають мої інтереси чи ні, і більше не зважати на думку інших про мене. Я мала виконувати свої обов’язки й взяти на себе цю роботу. Також я збагнула, що ніколи не хотіла виконувати складну роботу, боялася, що до мене будуть ставитися зневажливо або розберуться зі мною, якщо я належно не впораюся з нею. Я не розуміла Божих добрих намірів спасіння людини. Те, що мені доручали важчу роботу, було Божою милістю. Бог використовував цей виклик, щоб допомогти мені навчитися покладатися на Нього й шукати істину для розв’язання проблем. Те, що я несу важкий тягар, переживаю обтинання, критику та викриття, стикаючись із труднощами у виконанні свого обов’язку – усе це добре. Це дозволяє мені краще побачити свої вади й недоліки, щоб я могла більше зосередитися на пошуку істини й оснаститися нею, і так компенсувати свої слабкі сторони. Це корисно для мого розуміння істини та поступу в житті. Це Божа любов.

Щойно я зрозуміла Божу волю, моє ставлення до мого обов’язку змінилося. Я побачила, що для того, щоб керувати роботою двох церков, я не могла покладатися лише на власні можливості. Я не могла все зробити самотужки, тому мала зосередитися на навчанні людей. Щойно більше братів і сестер пізнали б Божу волю, вони змогли б взяти на себе обов’язки й це полегшило б роботу. Тоді я могла б зосередити свою енергію на виконанні нагальних завдань. Отже, я обговорила й затвердила людей для навчання з поливальниками, потім працювала над тим, щоб проводити зібрання та спілкуватися про слова Бога, аби подолати реальні труднощі та проблеми новонавернених. Я була здивована, коли деякі брати й сестри здобули розуміння Божої роботи та віру й хотіли виконувати обов’язок. Коли ми працювали разом, я стала набагато ефективнішою у виконанні свого обов’язку, а деякі проєкти були виконані в найкоротші терміни. Інші віряни також набули певної практики та мали більше енергії для виконання свого обов’язку. Через деякий час поливу й підтримки багато нових вірян здобули деяке розуміння Божої роботи, заклали основу істинного шляху й активно відвідували зібрання. Побачити все це було справді зворушливо для мене. Після того, як я відмовилася від власних інтересів, взяла на себе тягар і зробила все можливе, щоб виконати свій обов’язок, я швидко досягла певного прогресу й робила набагато більше у своєму обов’язку. Тепер я більше не боюся брати на себе відповідальність, я хочу практикувати істину й виконувати свій обов’язок, щоб догодити Богу.