Сяоцао (Греція)

У міру поширення Євангелія все більше людей починають досліджувати Божу роботу в останні дні, тому більше людей мають проповідувати Євангеліє та поливати новонавернених. Дуже важливо якісно навчати новонавернених, щоб усі вони могли виконувати свій обов’язок. Через деякий час я зрозумів, що навчати новонавернених не так просто, як я думав. Вони були, як немовлята, які нічого не тямлять. Їх треба було тримати за руку. Мені доводилося обговорювати зміст їхніх зборів та навчати їх, як проводити збори. Коли вони влаштовували збори, мені доводилося стежити за всім. Якщо вони говорили дуже швидко, мені доводилося нагадувати їм, щоб вони говорили повільніше, щоб усім було зрозуміло. Якщо вони говорили повільно, я казав їм говорити трохи швидше. Крім того, я також навчав їх, як вирішувати проблеми, з якими вони стикалися, щоб люди могли збиратися в церкві, де вони здійснюють полив, нормально читати Слово Боже й закладати основу відповідно до істинного шляху. Коли ці новонавернені мали проблеми, я мав стежити за їхнім станом та спілкуватися з ними про те, як переживати труднощі, щоб їхній стан не постраждав, і вони могли нормально виконувати свій обов’язок.

Через деякий час я відчув, що навчання новонавернених стомлює. Оскільки я був лідером групи, я відповідав за групову роботу та полив інших. Ці завдання вимагали багато часу та зусиль. Але більшу частину часу та сил я витрачав на навчання новонавернених, а з часом деякі з тих, кого я поливав, перестали приходити на збори. Мені доводилося працювати з ними поодинці. Це турбувало мене, і я скаржився, що навчання новонавернених займає занадто багато часу, що впливає на мою роботу з поливу. Через місяць я був найгіршим у своїй групі. Це було дуже неприємно. Якось на зборах мій лідер сказав, що моя робота з поливу не є ефективною. Мені стало так соромно, що я хотів утекти. Я є лідером групи, і якщо мій полив неефективний, то що про мене подумають люди? Я не міг цього прийняти й був нещасним. Я втомився вирощувати новонавернених. Я подумав, що якби я вкладав свою енергію в братів та сестер, яких я поливав, я не був би найгіршим у групі. Ми не могли відразу побачити результати вирощування новонавернених, та інші в церкві не бачили ціну, яку я за це платив. Коли я подумав про це, мені стало не по собі, і моя мотивація зникла. Я відчував, що навчання новонавернених стало тягарем. На той час деякі новонавернені, яких я навчав, уже могли поливати інших. Якби вони взяли на себе полив тих, хто щойно прийняв Божу роботу, я мав би не лише контролювати їхню роботу, а ще й допомагати їм із поливом. У мене стало б більше роботи, але результати цієї роботи не визнавали б моїми. Я подумав: «Я не дозволю їм поливати інших, вони співпрацюватимуть зі мною й поливатимуть тих, за кого я відповідаю. Це покращить мою роботу і я буду виглядати краще». Я думав тільки про свою репутацію й не розумів, що це неправильно, поки не прочитав уривки зі слова Божого, які допомогли мені зрозуміти свій стан. У Божих словах сказано: «За яким стандартом учинки людини оцінюються як добрі чи злі? Це залежить від того, чи має вона у своїх думках, проявах і діях свідчення про те, що вона практикує істину й утілює реальність істини в життя. Якщо ти не маєш цієї реальності або не живеш нею, то, без сумніву, ти злочинець. Як Бог розглядає лиходіїв? Твої думки й зовнішні дії не свідчать про Бога, вони не присоромлюють сатану й не перемагають його; натомість вони ганьблять Бога і вкриті плямами, які приносять Богові сором. Ти не свідчиш про Бога, не присвячуєш себе повністю Богові й не виконуєш свої зобов’язання й обов’язки перед Богом; натомість ти працюєш заради самого себе. Що значить “заради самого себе”? Якщо бути точним, це означає заради сатани. Тому, врешті-решт, Бог скаже: “Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня”. В очах Бога ти не зробив добрих вчинків; радше твоя поведінка стала злою. Вона не тільки не отримає Божого схвалення, її ще й буде засуджено. Чого прагне здобути людина з такою вірою в Бога? Чи не зійшла б така віра врешті-решт нанівець?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). «Для всіх, хто виконує свій обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіший спосіб практики, за допомогою якого можна увійти в реальність істини, – це в усьому думати про інтереси Божого дому й відкинути егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус. Ставити інтереси Божого дому на перше місце – це найменше, що має робити людина» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Прочитавши це, я побачив, що Бог не оцінює людей по тому, як сильно вони страждають, або наскільки ефективно виконують свій обов’язок. Бог дивиться на те, чи практикують люди істину у виконанні свого обов’язку, чи є захист інтересів церкви їхньою метою та відправною точкою та чи намагаються вони задовольнити Бога. Якщо ви хочете добре виглядати та виділятися, Бог цього ніколи не схвалить, але осудить вас як лиходія. Я знав, як важливо вирощувати новонавернених. Це може вирішити проблему нестачі людей для поливу, а також дозволить новонаверненим виконувати свої обов’язки, дізнаватись істину й вчитися зазнавати Божої роботи, щоб вони могли швидко зростати. Але я не думав про волю Божу та життя новонавернених. Я дбав тільки про свою роботу, свій імідж та статус і не хотів багато трудитися, щоб навчити новонавернених. Я був гідний зневаги. Я не виконував свого обов’язку. Я просто гнався за ім’ям та статусом, творячи зло.

Пізніше я прочитав ще один уривок зі слова Божого: «Антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до принципів істини, Божих доручень і роботи Божого дому, або як справлятися з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як виконати Божу волю, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо виконання якоїсь роботи відповідно до принципів істини приносить користь роботі церкви й братам та сестрам, але може призвести до того, що постраждає їхня власна репутація, і багато людей зрозуміють їхній справжній духовний стан та дізнаються, якими є їхні справжні природа й сутність, тоді вони безумовно не будуть діяти відповідно до принципів істини. Якщо виконання практичної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо них високу оцінку, поважати їх і захоплюватися ними або наповнить їхні слова владою і змусить більше людей підкорятися їм, тоді вони вирішать чинити в такий спосіб; у протилежному разі вони ніколи не приймуть рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такими є природа й сутність антихристів. Хіба це не егоїстично й огидно?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина третя)»). Ці слова розкривають егоїстичні шляхи антихристів. Вони ставлять себе понад усе, не дбаючи про роботу церкви чи життя інших людей. Вони думають лише про себе. Я зрозумів, що я подібний до антихриста. Я знав, що вирощувати новонавернених важливо, але побачивши, що навчання новонавернених займає багато часу, я почав думати лише про свої власні інтереси. Я відчував, що навчання новонавернених займає занадто багато часу, затримує іншу роботу й робить мене менш ефективним, що може зашкодити моєму іміджу. Це здавалося мені несправедливим, я висловлювався про вирощування новонавернених, а іноді новонавернені навіть допомагали мені, щоб покращити результати моєї роботи та мій власний імідж. Завдяки одкровенню Божого слова я усвідомив свою егоїстичність. Я вирощував новонавернених не для того, щоб вони підтримували роботу церкви, але для того, щоб зберегти своє становище. Це був опір Богові. Слово Боже допомогло мені побачити це. Тоді я став молитися та каятися перед Богом, кажучи, що я готовий навчати новонавернених. Після цього я сказав декільком новонаверненим почати поливати самостійно. Вони були вдячні Богові. Вони сказали, що знали, що це непростий обов’язок, але у своєму обов’язку вони будуть покладатися на Бога, й Він допоможе їм із труднощами. Бачити активний настрій новонавернених мене мотивувало, і я хотів навчити їх більшому. Я хотів допомогти їм краще виконувати свою роботу з поливу. Я записав кілька хороших ідей щодо поливу та поділився ними, щоб показати, як поливати тих, хто щойно прийняв Божу роботу. Після кожного збору я спілкувався та узагальнював проблеми, які помітив. Іноді, коли у новонавернених були труднощі з поливом, я також допомагав їм вирішувати ці проблеми. Я більше не ухилявся від вирощування новонавернених, і не вважав це тягарем. Натомість я відчував, що це моя відповідальність.

Але серед цих новонавернених була сестра на ім’я Анна, яка рідко бралася до роботи. Вона не приділяла належної уваги своїм обов’язкам. Минали тижні, а її новонавернені все ще не розуміли таких елементарних істин, як втілення Бога та три етапи роботи, а деякі навіть не ходили на збори, тому я закликав її підтримати їх. Але іноді я не міг зв’язатися з нею, і мені доводилося це робити самому. Анна мене дратувала. Я відчував, що вона не виконує справжню роботу й гальмує мене. Мені доводилося вирішувати її проблеми, хоч у мене були свої справи. Це було схоже на виконання двох обов’язків. Мені додалося переживань та я докладав більше зусиль. Краще б я її взагалі не навчав. Це врятувало б мене від стресу. Я вже думав відмовитися від сестри Анни, але згадав уривок зі слова Божого: «Коли в тебе з’являються егоїзм і опортунізм, і ти усвідомлюєш це, тобі слід молитися Богу й шукати істину, щоб упоратися із цим. Перше, що ти мусиш знати, – це те, що, по своїй суті, такі дії є порушенням принципів істини та шкодять роботі церкви; це егоїстична й мерзенна поведінка, якої мають уникати нормальні люди. Тобі слід відкласти вбік свої власні інтереси й егоїзм і думати про роботу церкви – це те, чого бажає Бог. Якщо ти поміркуєш над собою в молитві й дійсно усвідомиш, що чинити так егоїстично й підло, відкинути свій власний егоїзм буде легко. Коли ти відкинеш свій егоїзм і опортунізм, ти відчуєш себе вкоріненим, спокійним, радісним і вважатимеш, що у твоїй поведінці мусить бути совість і здоровий глузд, що тобі варто думати про роботу церкви, а не зациклюватися на власних інтересах, адже це так егоїстично, нікчемно й позбавлено совісті або здорового глузду. Діяти безкорисливо, думати про роботу церкви й робити тільки те, що задовольняє Бога, є праведним і почесним та наповнить твоє існування цінністю. Живучи так на землі, ти є відкритим і чесним, ти реалізуєш у своєму житті нормальну людську сутність і справжній образ людини, і маєш не тільки чисту совість, але є гідним усього того, що даровано тобі Богом. Що більше ти так житимеш, то більш укоріненим ти почуватимешся, то більш спокійним і радісним ти будеш, і то бадьоріше ти почуватимешся. І в такому разі хіба ти не ступиш на правильний шлях віри в Бога?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Віддаючи своє серце Богу, можна здобути істину»). Слово Боже вказало мені ясний шлях. Ми повинні захищати інтереси церкви та діяти по совісті. Сестра Анна щойно прийняла Божу роботу, вона не розуміла істину та недостатньо сумлінно ставилася до свого обов’язку, тому я мав більше спілкуватися з нею та робити це з любов’ю. Це був мій обов’язок. Але побачивши її недоліки, я вирішив, що вона завдає неприємностей і хотів відмовитися від неї. У мені не було людяності. Згодом я поспілкувався з нею, використовуючи слово Боже. Я був зворушений, коли вона написала про це пізніше. Вона сказала: «Раніше я виконувала свій обов’язок без належної сумлінності. Я хочу, щоб ті, хто щойно прийняв нову роботу Бога, були моїми друзями, маю проповідувати їм слово Боже ясно та доброзичливо, щоб вони знали, що тільки Божа робота в останні дні може врятувати нас. Я маю поставити себе на їхнє місце, щоб зрозуміти їхні труднощі. Я маю любити свій обов’язок». Після цього вона виконувала свій обов’язок більш сумлінно. Якось серед ночі, після опівночі я запитав, чому вона не спить, а вона сказала, що перевіряє, хто не прийшов на збори, щоб поговорити з ними пізніше. Вона розповіла мені про стан інших. Під час розмови я почув кашель і спитав, чи вона не застудилася. Вона сказала, що вона та її сім’я хворіють на коронавірус, але попри погане самопочуття вона не відмовиться від свого обов’язку. Плачучи, вона сказала, що без слів Всемогутнього Бога вона б не витримала. Якби цей обов’язок не мотивував її, вона могла б померти в муках. Бог врятував її. Я теж плакав, слухаючи її слова, я був дуже зворушений. Я побачив, що вирощування новонавернених має сенс. Хоча сестра Анна була дуже хвора, вона вистояла. Вона мала достатньо довіри, щоб покластися на Бога. Я знав, що цього результату було досягнуто завдяки словам Божим. За тиждень вона видужала. Почувши це, я подякував Богові. Але мені також було соромно за свій егоїзм. Через мій егоїзм сестра Анна мало не втратила шанс виконати свій обов’язок.

Незабаром церква доручила мені навчити двох новонавернених. Спочатку я старанно допомагав їм, але невдовзі побачив, що моя робота не покращується. Я також подумав, що для того, щоб добре навчити цих двох новонавернених, знадобиться багато праці, часу та зусиль. І тоді я подумав: «Я виростив багато новонавернених. Я повинен старанно працювати, щоб поливати тих, ким керую. Якщо моя робота буде неефективною, що подумають про мене інші?» Отже, я передав цих двох новонавернених іншим для навчання. З певних причин, менш ніж через три дні вони стали нездатні виконувати свої обов’язки. Тим більше сумно, що сестра Дженні, яку я вирощував і яка могла б сама виконувати роботу з поливу, пішла з групи та заблокувала мене. Я дізнався, що вона покинула групу через проблеми вдома. Її син був хворий та потребував допомоги лікаря. На той час вона була слабка, але я не знав про її труднощі та не підтримав її. Навіть коли вона хотіла поговорити зі мною, я проігнорував її, пославшись на зайнятість. Її проблеми не було вирішено, тому вона стала пасивною та усунулася. Через усі ці негаразди мій розум був спустошений, а серце охоплене болем. Я намагався заспокоїтись та молився Богу, просячи Його направити мене в розумінні Його волі.

Після цього мій лідер надіслав мені уривок зі слова Божого: «Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті переслідує мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб слухатися Бога чи догоджати Йому, а щоб забезпечити собі престиж і статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власним престижем і статусом, веде власну справу, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, перериває, порушує й погіршує роботу церкви. Який наслідок гонитви таких людей за статусом і престижем? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, це не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Руйнування, порушення й послаблення. Такий наслідок, до якого призводить людська гонитва за славою та статусом. Коли люди так виконують свій обов’язок, хіба це не можна розцінювати як те, що вони йдуть шляхом антихриста? Коли Бог просить людей відкинути статус і престиж, це не тому, що Він позбавляє людей права вибору; натомість причина полягає в тому, що в гонитві за престижем і статусом люди порушують і переривають роботу церкви та входження обраних Богом людей у життя, і це навіть може впливати на те, як інші їдять і п’ють Божі слова, розуміють істину й завдяки цьому досягають Божого спасіння. Це беззаперечний факт. Коли люди прагнуть власного престижу та статусу, то безперечно, що вони не прагнутимуть істини й не будуть сумлінно виконувати свій обов’язок. Вони говоритимуть і діятимуть лише заради престижу та статусу, і вся їхня робота, без найменшого винятку, виконується заради цих речей. Так поводитись і діяти – це, безсумнівно, йти шляхом антихристів; це переривання й порушення Божої роботи, а всі його різноманітні наслідки перешкоджають поширенню Євангелія Царства та вільному плину Божої волі в церкві. Отже, можна з упевненістю сказати, що шлях, яким ідуть ті, хто женеться за престижем і статусом, – це шлях опору Богові. Це свідомий опір Йому, заперечення Його волі – це співпраця із сатаною в опорі Богові та протистоянні Йому. Така природа людської гонитви за статусом і престижем. Проблема людей, які переслідують власні інтереси, полягає в тому, що цілі, до яких вони прагнуть, є цілями сатани – цілями нечестивими й несправедливими» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина перша)»). Якщо ми прагнемо до імені та статусу, наші мотиви та відправні точки протистоять Богу й виходять від сатани, і ми підриваємо та порушуємо роботу церкви. Це – зло. Я побачив, що я багато хитрував, вирощуючи новонавернених. Щоразу, коли щось вимагало часу та зусиль, я вибирав роботу, яка б допомогла мені виділитися, і навіть передавав іншим новонавернених, яких навчав, ніби вони були тягарем. Я знав, що це завдавало шкоди. Така передача означає, що їх новому наставнику знадобиться час, щоб пізнати їх та їхній стан. Отже, за передачі новому наставнику вони можуть бути не в змозі йти в ногу зі змінами. Але я не брав до уваги їхню ситуацію чи їхні почуття. Щоб звільнити час для підвищення ефективності своєї роботи, я відштовхував новонавернених. Моє серце було холодним. Це наочно виявилося у випадку із сестрою Дженні: коли моя сестра потрапила в біду та хотіла попросити про допомогу, я не подбав про неї. Моя поведінка дуже її поранила. Чим більше я думав про це, тим більше я ненавидів себе. Вдумавшись у факти, я побачив, що весь час гнався за ім’ям та статусом, затягував роботу з навчання новонавернених та змусив новонавернену піти. Я чинив зло. Це був переступ! Я почувався винним. Протягом кількох днів я неодноразово дзвонив та писав цій новонаверненій. Я хотів знайти її та вибачитися перед нею, але шкоди вже було завдано. Я відчував докори совісті й бачив, що мої прагнення були огидними.

Щоб позбутися свого розбещеного характеру, я звернувся до відповідних слів Божих. Слово Боже каже: «Хоча більшість людей каже, що радо шукає істину, коли справа доходить до її застосування на практиці або сплати за це певної ціни, деякі люди просто здаються. Це по суті зрада. Що вирішальніший момент, то більше від тебе вимагається відмовитися від плотських інтересів і відкинути марнославство та гординю; якщо ти не здатен це зробити, ти не зможеш здобути істину, і це показує, що ти не слухняний Богу. Що критичніший момент, то більше людей здатні підкоритися й відкинути свої особисті інтереси, марнославство й гординю та виконувати свої обов’язки належним чином, і тільки тоді Бог згадає про них. Це все добрі вчинки! Незалежно від того, який обов’язок виконують люди або що вони роблять, що важливіше – їхнє марнославство й гординя чи Божа слава? Що людям слід вибрати? (Божу славу.) Що важливіше – твої зобов’язання або твої власні інтереси? Виконання твоїх зобов’язань – найважливіше, і ти пов’язаний із ними обов’язком. … Коли ти практикуватимеш відповідно до принципів істини, це матиме позитивний ефект, і ти свідчитимеш про Бога, що є способом осоромити сатану й засвідчити про Бога. Використання різних методів задля свідчення про Бога й примушування сатани побачити твою рішучість залишити й відкинути його: ось це ганьба сатани та свідчення про Бога; це щось позитивне й узгоджене з Божою волею» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише здобувши істину, можна по-справжньому здобути Бога»). «Коли хтось шукає істину, він здатний бути уважним до Божої волі й пам’ятати про Божий тягар. Коли він виконує свій обов’язок, він підтримує роботу церкви з усіх боків. Він здатен звеличувати Бога й свідчити про Нього, він приносить користь братам і сестрам, підтримує та забезпечує їх, і Бог здобуває славу й свідчення, які приносять сором сатані. Завдяки прагненню такої людини Бог здобуває творіння, яке дійсно здатне боятися Бога й утікати від злого, яке здатне поклонятися Богу. Також завдяки прагненню такої людини виконується Божа воля, і Божа робота може рухатися вперед. В очах Бога таке прагнення позитивне й праведне. Таке прагнення приносить величезну користь Божим обранцям, а також, будучи всебічно сприятливим для роботи церкви, допомагає поступу в такій роботі й здобуває похвалу від Бога» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина перша)»). Слово Боже схвилювало моє серце. Я не повинен гнатися за престижем та статусом, а маю виконувати свій власний обов’язок. Чим важливіший момент, тим більше я маю забувати про свої інтереси й марнославство та добре виконувати свій обов’язок. Це добрий вчинок. Сьогодні Євангеліє поширюється, і Бог сподівається, що більше людей підніметься, щоб проповідувати його та свідчити, щоб ті, хто живе в темряві, могли почути голос Божий, постати перед Богом та прийняти спасіння. Він також сподівається, що новонавернені зможуть виконувати свій обов’язок, поширюючи Євангеліє. Вирощування новонавернених було важливою роботою. Я більше не міг жити так егоїстично. Я мусив змінити свої прагнення та жити перед Богом із чесним серцем. Що б інші не думали про мене, я просто хотів навчати новонавернених та добре виконувати свій обов’язок.

Пізніше я поспілкувався з братами та сестрами, проаналізував неправильні погляди, які я демонстрував під час вирощування новонавернених, та зайнявся навчанням новонавернених. Серед них був один брат, який був зайнятий на роботі й не міг відвідувати всі збори. Я знав, що його вирощування вимагатиме більше часу, але не нарікав. Тепер я мав більше терпіння з новонаверненими, яких вирощував. Хоч які труднощі в них виникали, я намагався їм допомогти. Незабаром їх результати з поливу стали кращими, ніж у мене, і я був щасливий. Усвідомивши це, я відчув легкість та спокій. Я зрозумів, що Бог хоче не лише моїх досягнень у роботі. Він сподівається, що я зможу підкорятися Його волі та виконувати свій обов’язок, забуваючи про свої особисті інтереси, і навчати новонавернених, щоб вони могли виконувати свій обов’язок. Хоча того місяця мої результати в поливі були не найкращими, я не почувався нещасним. Я вже не так прагнув престижу та статусу, а старанно працював над вирощуванням новонавернених. Я знав, що це є результатом роботи Бога. Слава Богу!