Чому я не ділюся всім, коли навчаю інших?

16 Вересня, 2023

У липні 2021 року я займалася створенням відео у церкві. Я знала, що це дуже важливий обов’язок, тому щодня проводила багато часу за переглядом навчальних матеріалів та пошуком інформації. Я уважно слухала, коли інші обговорювали технічні навички, потім детально аналізувала й досліджувала їх, а опісля дійсно переходила до застосування. Я також шукала допомоги у Бога, коли стикалася з труднощами. Після певного періоду практики мої технічні навички неабияк покращилися. Я придумувала нові прийоми й працювала ефективніше. Мене всі поважали й зверталися до мене з технічними питаннями. У мене було справжнє почуття виконаного обов’язку. Я відчувала, що вся моя важка праця не була марною, що я нарешті бачу її плоди.

Побачивши наскільки добре я справляюся зі створенням відео, куратор попросив мене поділитися своїми технічними навичками та професійним досвідом з іншими братами й сестрами. Деякі з них навіть спеціально хотіли послухати мою розповідь. Я відчувала, що дійсно зробила багато для свого прогресу. Але я почала хвилюватися, коли подумала про те, щоб поділитися ключовими чинниками свого успіху. Якби я розкрила суть цих навичок і всі б навчилися їм, вони поступово стали ефективнішими у своїй роботі. Тоді чи прийде до мене хтось ще просити про допомогу? Чи будуть вони й надалі мене поважати? Мені не варто їм все розказувати. Отже я пояснила деякі речі, а деякі залишила при собі. Я знала, що це неправильно, але прикусила язика заради власної вигоди. Пізніше одна сестра сказала мені: «Відео, зроблені за вашими інструкціями, набагато кращі, ніж раніше, але ми й досі неефективні. Чи є щось, чому ви нас ще не навчили?» Я відповіла незворушно: «Я роблю це так. Можливо, вам потрібно більше практики, щоб стати ефективнішими?» Вона більше нічого не сказала. Тоді мені було трохи прикро, і я зрозуміла, що це було обманом, але коли подумала про те, що була ефективнішою у своїй роботі, ніж інші, я придушила цей маленький клаптик провини.

Під час наших щомісячних підсумків виявилося, що я робила найбільшу кількість відео та з найкращою якістю. Я була дуже задоволена собою, коли побачила ці цифри, і раділа, що вирішила не передавати іншим усю повноту своїх навичок. Тоді у мене були б не найкращі показники. Якраз тоді, коли я була дуже задоволена собою, куратор дізнався, що я не поділилася всіма своїми навичками з іншими, і розібрався зі мною: «Ти така егоїстична! Ти не думаєш про роботу церкви, а лише про свою власну результативність. Ти просто хочеш похизуватися. Як багато ти можеш досягти самостійно? Якби всі опанували ці навички, ми могли б покращити загальний прогрес у роботі». Я усвідомлювала, що це піде на користь церковній роботі, але коли я думала про те, що всі інші стануть компетентнішими й більше не захоплюватимуться мною, мене роздирали протиріччя. Я молилася: «О, Боже! Нещодавно я не змогла втриматися від обману заради власної вигоди. Я не хочу більше жити в цій розбещеності. Прошу допомогти мені зрозуміти мою проблему й позбутися цього розбещеного характеру».

Потім під час поклоніння я прочитала в Божих словах: «Безбожники мають певний розбещений характер. Навчаючи інших людей професійних знань чи навичок, вони думають: “Коли учень дізнається все, що знає вчитель, учитель втратить засоби для існування. Якщо я навчу інших усього, що я знаю, ніхто більше не поважатиме мене, не захоплюватиметься мною, і я втрачу статус учителя. Так не годиться. Я не можу навчити їх усьому, що я знаю, я мушу щось утаїти. Я навчу їх лише вісімдесяти відсоткам того, що знаю сам, а решту приховаю; лише так я зможу показати, що мої навички кращі за навички інших”. Що це за характер? Це облудність. Коли ви навчаєте інших, допомагаєте їм чи ділитеся з ними тим, що ви вивчили, яким має бути ваше ставлення? (Ми повинні докладати всіх зусиль і нічого не приховувати.) … Якщо ти повністю віддаєш свої дари та здібності, вони стануть корисними як для тих, хто виконує свій обов’язок, так і для роботи церкви. Не думай, що це нормально, або що ти не приховував знань, розповідаючи всім найбазовіші речі; так не годиться. Ти навчаєш людей лише кількох теорій або речей, які вони можуть зрозуміти буквально, але сутність і важливі моменти залишаються поза межами розуміння новачка. Ти даєш лише загальну картину, не уточнюючи та не вдаючись у деталі, при цьому думаючи: “Що ж, так чи інакше, я тобі розповів і нічого навмисно не приховав. Якщо ти не розумієш, то це тому, що в тебе занадто поганий духовний рівень, тож не звинувачуй мене. Подивимося, як Бог поведе тебе тепер”. Такі роздуми сповнені обману, чи не так? Хіба вони не егоїстичні, не ганебні? Чому ти не можеш навчити людей усього, що у твоєму серці та що ти розумієш? Чому ти натомість приховуєш знання? Це проблема з твоїми намірами та характером. … Це стомливо для тих, хто не шукає істину та живе сатанинським характером, як безбожники. Серед безбожників процвітає конкуренція. Оволодіти суттю навички чи професії – непроста задача, і коли хтось інший дізнається цю суть та опановує її сам, чийсь заробіток опиняється під загрозою. Тож люди змушені діяти так, щоб захистити свої засоби для існування. Їм доводиться весь час бути обачними – те, що вони опанували, є їхньою найціннішою валютою. Це їхній заробіток, їхній капітал, їхній хліб насущний, і вони не повинні нікого до цього допускати. Але ти віриш у Бога – якщо ти думаєш і чиниш так у Божому домі, то ти нічим не відрізняєшся від безбожника» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Коли я читала цей уривок, мені здавалося, що Бог безпосередньо судить і викриває мене. Я побачила, що після багатьох років віри мій характер життя зовсім не змінився. Я була просто безбожницею, жила за сатанинськими правилами виживання, на кшталт «Кожен сам за себе» та «Щойно учень оволодіває знаннями, майстер втрачає роботу». Коли я опановувала якісь навички або спеціальні техніки, я хотіла тримати їх лише для себе. Я б не погодилася так легко навчити всьому когось іншого й ризикувати втратити посаду та засоби до існування. За цей час, коли я мала більше технічних навичок, ніж інші, й була результативнішою у своєму обов’язку, я була досить самодостатньою й насолоджувалася тим, що мене поважають. Куратор попросив мене навчати інших, але я не розповідала їм усього, щоб зберегти свою позицію. Я боялася, що інші перевершать мене, якщо навчаться всьому, і мною більше ніхто не захоплюватиметься. Навіть коли деякі люди приходили й запитували мене про щось індивідуально, я приховувала правду, не розповідаючи їм усього. Я практикувала сатанинську філософію «Щойно учень оволодіває знаннями, вчитель втрачає роботу». Заради репутації та статусу я йшла на хитрощі й грала в ігри, боялася, що якщо інші повністю оволодіють моїми навичками, у мене більше не буде шансу похизуватися. Я взагалі не зважала на роботу церкви й не дбала про Божу волю. Я ставилася до цих навичок як до власних інструментів для підтримки своєї репутації та статусу. Моя поведінка була такою егоїстичною, підлою й позбавленою людяності! Я молилася Богу, була готова втілити істину в життя й зректися плоті. Я згадала, що казав Бог: «Коли більшість людей уперше знайомиться з якимось конкретним аспектом професійних знань, вони можуть зрозуміти тільки його буквальне значення. Потрібен певний період практики, щоб усвідомити основні моменти та суть. Якщо ти вже опанував ці тонкощі, ти маєш розповісти про них прямо; не змушуй людей іти навпомацки та витрачати стільки часу на обхідні шляхи. Це твоя відповідальність; це те, що ти маєш зробити. Тільки якщо ти розповіси їм те, що вважаєш головним і сутнісним, ти нічого не втаїш, і тільки тоді ти не будеш егоїстом» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Божі слова вказали мені шлях до практики: я мушу ділитися з братами й сестрами всіма своїми методами та знаннями, пов’язаними з нашою роботою, отже нікому не доведеться витрачати більше часу на обхідні шляхи. Завдяки цьому вони б мали більше натхнення і надалі б вдосконалювалися у виконанні свого обов’язку. Це пішло б на користь церковній роботі. Крім того, я мала певні професійні навички й досить успішно справлялася зі своїм обов’язком не тому, що я була розумнішою чи цілеспрямованішою за інших, а завдяки Божій благодаті, яка дарує мені цю дещицю натхнення. Мені не можна думати лише про себе, натомість я мусила виконувати свої обов’язки й ділитися всіма своїми знаннями з іншими. Тоді наша робота загалом покращилася б. Тож я навчала братів і сестер усім професійним навичкам, які знала сама, а коли відкривала для себе чергову корисну техніку, розповідала їм про неї з власної волі. Згодом результативність нашої команди просто злетіла до небес, і деякі з нас розробили інновації, що ґрунтувалися на моїх навичках.

За місяць через кадрові зміни куратор доручив керівникові команди Коліну прийняти нову команду й попросив мене взяти на себе його обов’язки. Я була дуже вдячна Богові та хотіла добре зробити цю роботу. Оскільки брати й сестри в команді Коліна були недосвідченими новачками у відеомонтажі, він направив до нас вчитися кілька вірян з гарним духовним рівнем. Вони всі швидко опановували знання й невдовзі здобули гарні навички та стали краще виконувати свої обов’язки. Я почувалася не в своїй тарілці. Вони приїхали, щоб навчитися певним навичкам, і ми ділилися з ними всім. Якщо так триватиме й надалі, результативність їхньої команди зростатиме, і наша команда може поступитися їхній. Для підтримки високої результативності нашої команди, я видалила з онлайн-групи тих, хто прийшов вчитися. Я також почала вивчати продуктивні техніки та навички інших церков. На мою думку вони вже навчилися всім тим навичкам, які ми знали раніше. Тому, якщо ми дізнаємося щось нове й не скажемо їм, вони не зможуть нас перевершити. Але на мій подив, після того, як я видалила їх з групи, результативність нашої команди не тільки не зросла, але й знизилася. Негативний стан та проблеми все більше впливали на членів команди, а я сама була наче в тумані. У мене не було ідей для створення відео, і я не могла вирішити проблеми команди. Я зрозуміла, що якщо я не зміню свій стан, то це, безумовно, вплине на результативність команди. Я молилася Богу: «Боже, останнім часом у своєму обов’язку, як би я не старалася, я просто не знаю в якому напрямку рухатися. Прошу просвітити та направити мене, щоб я пізнала себе й вийшла з цього безладу».

Одного разу під час поклоніння я прочитала цей уривок із Божих слів: «Якщо люди житимуть у неправильному стані, не молитимуться Богу та не шукатимуть істину, Святий Дух їх покине, і вони не матимуть присутності Бога. Як можуть ті, хто не шукає істину, володіти роботою Святого Духа? Богу вони огидні, Його обличчя приховане від них, і так само від них прихований Святий Дух. Коли Бог припиняє Свою роботу, ти можеш робити все, що тобі заманеться. Щойно Він відкине тебе, хіба тобі не кінець? Ти нічого не досягнеш. Чому безбожникам так важко щось робити? Хіба не тому, що кожен із них тримає свої наміри при собі? Вони тримають свої думки в секреті та ні на що не здатні – усе забирає в них багато сил, навіть найпростіші справи. Таким є життя під владою сатани. Якщо ви чините так само, як безбожники, то чим ви від них відрізняєтесь? Між вами немає ніякої різниці. Якщо влада належить тим, хто живе сатанинським характером, якщо вона належить тим, хто не володіє істиною, то хіба по факту влада належить не сатані? Якщо дії людини переважно суперечать істині, робота Святого Духа припиняється, і Бог передає таку людину сатані. Коли люди потрапляють до рук сатани, між ними проявляються всілякі форми потворності, наприклад, заздрощі та суперечки. Про що свідчать такі явища? Про те, що робота Святого Духа припинилася, що Він пішов, і Бог більше не працює. Якщо немає Божої роботи, то яка користь лише з тих букв і доктрин, які розуміє людина? Жодної користі. Без роботи Святого Духа люди пусті всередині – вони нічого не можуть осягнути. Вони як мерці, і коли настане час, вони будуть приголомшені. Усе натхнення, мудрість, розум, прозорливість і просвітління в людині походять від Бога; усе це – Божа робота» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Завдяки Його словам я могла відчути праведний характер Бога. Бог по-різному ставиться до людей залежно від їхньої поведінки. Ті, хто має правильний мотив у своєму обов’язку, шукають істину, об’єднуються з іншими, щоб підтримувати роботу церкви, здобувають роботу Святого Духа. Але якщо вони не практикують істину й живуть згідно зі своїм сатанинським характером, Бог з огидою відкидає їх. Я думала про братів і сестер з іншої команди, які намагалися вчитися в нас. Я бачила, що вони швидко опановували знання й були ефективнішими за нас, тому я заздрила. Я видаляла їх з групи, щоб ми могли перевершити їх, не дозволяючи їм надалі брати участь у наших тренінгах. У такому разі ми б не відстали від них. Я поводилася як безбожниця – все це було заради власної вигоди. Мене завжди лякало, що інші перевершать мене, й це вплине на мою репутацію та статус. Я зовсім не підтримувала роботу церкви – я була неймовірно егоїстичною й підлою. У Божих словах я прочитала: «Якщо немає Божої роботи, то яка користь лише з тих букв і доктрин, які розуміє людина? Жодної користі. Без роботи Святого Духа люди пусті всередині – вони нічого не можуть осягнути. Вони як мерці, і коли настане час, вони будуть приголомшені». Коли я прийшла на цю роботу, я хотіла опанувати навички й добре виконувати свій обов’язок. Я молилася й шукала допомоги, коли стикалася з проблемами, швидко вчилася й ніколи не відчувала втоми. Але з тих пір, як я почала жити в стані конкуренції, не шукаючи істини, а діючи на кожному кроці з позиції розбещеності, Богу стало огидно, і Він покинув мене. Мені бракувало напрямку й мети у виконанні свого обов’язку, і я в усьому почувалася невмілою. Я побачила, що коли Бог не працює наді мною, ті незначні професійні знання, які я мала, стають марними. Це було наслідком того, що я не мала правильних мотивів у виконанні свого обов’язку, завжди захищаючи власні інтереси, а не практикуючи істину.

Тоді я згадала уривок із Божих слів. Бог викриває антихристів у тому, що вони думають лише про власні інтереси, не зважаючи на інтереси Божого дому. У Божих словах сказано: «Незалежно від того, за яку роботу береться людина, яка є антихристом, вона ніколи не замислюється про інтереси дому Божого. Вона думає тільки про те, чи будуть зачеплені її власні інтереси, думає тільки про ту свою невелику роботу, яка приносить їй користь. Для неї основна робота церкви – це лише те, чим вона займається у свій вільний час. Вона взагалі не сприймає її серйозно. Вона просто докладає поверхових зусиль, робить лише те, що їй подобається, і виконує лише роботу, спрямовану на підтримку власного становища та влади. У її очах будь-яка робота, організована домом Божим, робота з поширення Євангелія і входження в життя обраного Богом народу не важливі. Із якими труднощами не стикалися б інші люди у своїй роботі, які проблеми вони не виявляли б і не повідомляли б їм, наскільки щирими не були б їхні слова, антихристи не звертають уваги, вони не долучаються, так ніби це їх ніяк не стосується. Вони абсолютно байдужі до справ церкви, якими б важливими такі справи не були. Навіть коли проблема виникає безпосередньо перед ними, вони займаються нею лише поверхово. Лише тоді, коли з ними безпосередньо розбереться Вишній і накаже їм вирішити проблему, вони неохоче виконають незначну реальну роботу і щось представлять на розгляд Вишнього; незабаром після цього вони продовжать займатися своїми справами. Вони байдужі до роботи церкви, до важливих речей у більш широкому контексті, і не звертають на них уваги. Вони навіть ігнорують проблеми, які самі виявляють, і дають поверхові відповіді або використовують слова, щоб відмахнутися від інших, коли їх запитують про проблеми, і займаються їх вирішенням тільки з великим небажанням. Це прояв егоїзму й підлості, чи не так? Ба більше, який би обов’язок не виконували антихристи, усіх їх турбує лише те, чи підніме це їхній авторитет; якщо це покращить їхню репутацію, вони ламають голову над тим, як навчитися це робити, як це здійснити. Усе, що їх переймає, – це можливість виділитися серед інших. Що б вони не робили, про що б не думали, їх непокоїть лише їхня слава та статус. Який би обов’язок вони не виконували, вони змагаються в тому, хто вищий, а хто нижчий, хто переможе, а хто програє, у кого найкраща репутація. Вони переймаються лише тим, скільки людей на них рівняється, скільки людей їм підкоряється та скільки в них послідовників. Вони ніколи не спілкуються про істину й не розв’язують реальних проблем. Вони ніколи не замислюються над тим, як діяти відповідно до принципів при виконанні свого обов’язку, чи були вони відданими, чи виконали свої зобов’язання, чи не відхилялися від них, чи виникли якісь проблеми. Вони не замислюються над тим, про що просить Бог і в чому Його воля. Вони не звертають на це все анінайменшої уваги. Вони тільки опускають голову й роблять щось заради статусу та престижу, щоб задовольнити свої амбіції й бажання. Хіба це не прояв егоїзму та ницості? Це повною мірою показує, що їхні серця по вінця повні їхніми амбіціями, бажаннями та безглуздими вимогами; усе, що вони роблять, підпорядковане їхнім амбіціям і бажанням. Що б вони не робили, їхньою мотивацією та відправною точкою є їхні амбіції, бажання й безглузді вимоги. Це класичний прояв егоїзму та ницості» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», екскурс четвертий, частина перша). Божі слова показують, що антихристи роблять щось лише заради власної репутації та статусу, не думаючи про роботу церкви. Церковні упорядкування та проблеми, з якими стикаються інші у виконанні свого обов’язку, не мають для них жодного значення. Вони заплющують очі на будь-які труднощі, з якими стикаються брати й сестри, вони дуже егоїстичні та підлі, їм геть бракує людяності. Я дивилася на поведінку антихристів і роздумувала над тим, як я страждала й жертвувала та робила усе можливе, щоб опанувати навички, необхідні для виконання свого обов’язку, але не дбала про Божу волю. Я ставилася до свого обов’язку як до інструменту, за допомогою якого можна здобути статус і гарну репутацію. Єдине, що мене цікавило, – чи маю я статус серед людей, і чи будуть інші захоплюватися мною й цінувати мене. Я ніколи не думала про те, чого вимагає Бог і як я можу Йому догодити. Коли я досягла певних успіхів у виконанні свого обов’язку, і всі приходили до мене з питаннями, моє прагнення до репутації та статусу було повністю задоволене. Коли я ділилася своїми професійними знаннями з іншими, я хитрувала, грала в ігри й приховувала те, що знала. Я не ділилася своїми навичками повною мірою й видаляла з нашої групи людей, які прийшли по знання, щоб вони не могли навчитися в нас, бо боялася, що вони наберуться досвіду й привласнять мої заслуги. Але ми створюємо відео, щоб поширювати Божі слова, тож я мала працювати разом з іншими, щоб добре виконувати свої обов’язки, щоб більше тих, хто прагне Божої появи, могли швидше стати перед Ним, шукати істину й бути спасенними. Але заради підтримки власної репутації та статусу, я не хотіла ні з ким ділитися своїми навичками. Я ставилася до своїх професійних навичок і навчальних ресурсів як до своєї власності, щоб користуватися одноосібно. Я просто хотіла хизуватися й задовольняти свої шалені амбіції, щоб інші захоплювалися мною і навіть близько не думала про роботу церкви чи про волю Божу. Чим моя поведінка відрізнялася від поведінки антихриста? Такий стан здавався мені дуже небезпечним, тому в душі я молилася: «Боже! Я не хочу й надалі ігнорувати свою совість і думати лише про свої інтереси. Я готова покаятися, передати всім ті навички, які маю, і добре виконувати свій обов’язок».

Потім я прочитала в Божих словах наступне: «Якщо люди не розуміють істини, то для них немає нічого тяжчого, ніж поступитися власними інтересами. Це пояснюється тим, що вони дотримуються життєвої філософії “кожен сам за себе, а невдах під три чорти” й “або пан, або пропав”. Очевидно, що вони живуть лише заради власних інтересів. Люди думають, що без власних інтересів – якщо вони їх втратять – вони не виживуть, так наче ці інтереси невіддільні від їхнього виживання, і тому більшість людей сліпа до всього, крім власних інтересів. Вони ставлять їх вище за все інше й живуть тільки ними, тож вимагати від них поступитися власними інтересами – це все одно, що просити їх поступитися власним життям. Що ж робити за таких обставин? Вони мусять прийняти істину. Тільки коли люди розуміють істину, вони можуть бачити сутність своїх власних інтересів; тільки тоді вони можуть навчитися відмовлятися, зрікатися та витримувати біль, відпускаючи те, що вони так сильно люблять. І коли ви зможете це зробити та зречетеся власних інтересів, ви відчуєте більший спокій і умиротворення у своєму серці й так візьмете гору над плоттю. Якщо ж ви чіпляєтесь за власні інтереси й анітрохи не приймаєте правду – якщо ви подумки говорите: “Що такого поганого в тому, щоб переслідувати власні інтереси та відмовлятися зазнавати якихось збитків? Бог мене не покарав, то що мені можуть зробити люди?” – тоді вам ніхто нічого не зробить. Але якщо це ваша віра в Бога, то в кінцевому підсумку ви не зможете здобути істину та життя, і це стане для вас величезною втратою: ви не можете бути спасенні. Чи можна жалкувати про щось більше? Ось що зрештою стається, коли переслідуєш власні інтереси. Якщо люди прагнуть тільки статусу та престижу – якщо вони переслідують тільки власні інтереси – вони ніколи не здобудуть істину та життя й у кінцевому підсумку саме вони й зазнають утрат. Бог спасає тих, хто прагне до істини. Якщо ви не приймаєте істину й не здатні обміркувати та пізнати свій розбещений характер, то ви не розкаєтесь по-справжньому й не увійдете в життя. Прийняття правди і пізнання себе – це шлях до вашого життєвого зростання та спасіння, це шанс для вас постати перед Богом, щоб прийняти Божу перевірку, Божі суд і кару та здобути істину й життя. Якщо ви відмовляєтеся від пошуку істини заради статусу, престижу та власних інтересів, це рівнозначно відмові від можливості отримати Божі суд і кару та здобути спасіння. Ви обираєте статус і престиж та власні інтереси, але відмовляєтеся від істини, втрачаєте життя та шанс на спасіння. Що важливіше? Якщо ви обираєте власні інтереси та зрікаєтеся істини, хіба ви не дурні? Простіше кажучи, це велика втрата заради малої переваги. Престиж, статус, гроші та інтереси – усе це тимчасове, усе ефемерне, тоді як істина та життя вічні й незмінні. Якщо люди позбудуться свого розбещеного характеру, який змушує їх прагнути статусу та престижу, у них з’явиться надія на спасіння» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Знання свого характеру – основа для його зміни»). З Божих слів я зрозуміла, що якби я завжди дотримувалася власних інтересів і повністю нехтувала практикою істини, саме я зазнала би втрат, а не інші люди. Я втратила би шанс здобути істину, що зробило б мене неймовірно нерозсудливою. Раніше я жила за сатанинською філософією. Я вважала: «Щойно учень оволодіває знаннями, майстер втрачає роботу», – думаючи, що передача мною своїх знань іншим призведе до моєї поразки. Якби вони добре вчилися й у підсумку досягли більшого, ніж я, то я не мала би жодного особливого статусу серед людей. Лише тоді я зрозуміла, що це сатанинська омана й облудний підхід до речей. Таке життя могло лише зробити мене егоїстичнішою, брехливішою та позбавленою людяності. Врешті-решт Бог мене викрив би й вигнав би. Мені довелося відкласти власні інтереси й навчити інших тому, що я знала. Тільки це відповідало Божій волі й було б виконанням моїх обов’язків. Це був спосіб відчути спокій у моєму серці. Також, коли внаслідок мого навчання у братів і сестер з’являлися нові ідеї, це могло підняти мої власні навички на щабель вище. Це була зовсім не втрата. Я не хотіла і надалі жити так егоїстично, і коли у мене був хороший підхід або навички, я з радістю розповідала про це всім.

Одного разу сестра запитала мене як підвищити ефективність роботи. Мені спало на думку, що якщо я поділюся з нею методами нашої команди, а її команда впорається краще, ми виглядатимемо гірше. Тоді що про мене подумають люди? І тут я згадала Божі слова: «Тобі слід бути спроможним виконувати те, за що ти відповідаєш, виконувати свої зобов’язання та обов’язок і відкидати свої егоїстичні бажання, наміри та мотиви; слід рахуватися з Божою волею та ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який тобі належить виконувати. Випробувавши це на собі протягом певного часу, ти відчуєш, що це хороший спосіб поведінки. Це означає жити прямо й чесно, а не бути ницою або огидною людиною, і жити справедливо й гідно, а не бути мерзенним, підлим і ні на що не придатним. Ти відчуєш, що саме так належить діяти людині та саме це є образ, який людині слід утілювати в життя. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Ця сестра прийшла запитати, як підвищити свою ефективність, тому що вона думала про роботу церкви. Мені довелося припинити думати про власну репутацію й статус, зважати на інтереси церкви, відпустити свої егоїстичні бажання та мотиви й допомагати іншим. Тож я розповіла сестрі все, що знала. Коли я це робила, я відчувала спокій. На мій подив, вона також дала мені кілька хороших навчальних матеріалів, що допомогли мені вдосконалити свої навички. Я була настільки зворушена, що мені забракло слів. Я просто знову й знову дякувала Богові в своєму серці. Поступово навчаючись відкидати свої особисті інтереси, я увійшла в смак у практиці істини. Після цього я надіслала всі зібрані мною навчальні матеріали та корисні навички й техніки іншим у рекомендаційних цілях.

Цей досвід показав мені, наскільки глибоко я була розбещена сатаною. Мої особисті інтереси були першорядними в усьому, і я не думала про роботу церкви. Я виявила характер, властивий саме антихристу, але Бог не ставився до мене відповідно до моїх переступів. Він створював ситуацію за ситуацією, щоб очистити й змінити мене. Це була Божа любов. Я також відчула Божий праведний характер. Коли я ставала на хибний шлях, Бог ховав від мене Своє обличчя, і я наче билася об стіну в усьому, що робила. Коли я практикувала Божі слова, виправляла свої мотиви, підтримувала роботу церкви й ділилася знаннями, якими володіла, з усіма охочими, всі інші починали обмінюватися навичками та техніками, і робота нашої команди зі створення відео покращувалася. Я по-справжньому відчула спокій, який приходить, коли дієш за Божими словами. Іноді, стикаючись з проблемами, я все ще враховую власні інтереси, але я знаю, що треба покладатися на Бога й зректися себе. Дякую Богові за Його спасіння!

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Зв’язок із нами в Messenger