Роздуми після блукання

15 Квітня, 2023

Сіньчжи (Китай)

Якось у серпні 2019 року моя керівниця надіслала мені листа із проханням зайти за сестрою, яка перебувала за містом. Я побачила, що неподалік від дому цієї сестри знаходиться інша церква. Я подумала: «Навіщо йти до нашої церкви? Чому б їй не ходити до ближчої?» Однак з іншого боку, наша церква потребувала додаткових рук для всілякої роботи, тож я вирішила зайти за нею й подивитися, що буде. Хай би який у неї був обов’язок, нам не завадила б додаткова допомога. Потім я помітила у листі, що сестру звали Чжу Юнь, і раптом згадала: «Я зустрічала сестру Чжу Юнь кілька років тому. Їй десь за сорок, і вона добре все сприймає. Якщо це вона, то вона могла б навіть стати керівницею чи робітницею в нашій церкві. Так у мене з’явилася б додаткова помічниця». Ця думка мене дуже втішила. Мені стало байдуже, що вона далеко жила, я просто хотіла негайно привести її до церкви!

Я скористалася адресою в листі, щоб знайти будинок сестри Чжу Юнь, та постукала у двері, але людина, яка мені відкрила, була дуже стара. Це була не та Чжу Юнь, яку я пам’ятала. Я швидко промовила: «Пробачте, я помилилася дверима!» Я повернулася, щоб піти, але вона рушила за мною та нервово спитала: «Кого ви шукаєте?» Я сказала, що шукаю Чжу Юнь. «Це я», – швидко відповіла вона. Я зайшла за нею до будинку. Ми почали говорити, і я дізналася, що її заарештувала Компартія Китаю, і вона понад три роки провела за гратами. Після звільнення поліція досі стежила за нею, і через це вона не могла відвідувати зібрання у своєму рідному місті. Щоб повернутися до церковного життя, вона не мала іншого вибору, аніж переїхати до будинку свого сина. Дізнавшись про її ситуацію, я була дуже розчарована. Я подумала: «Якби ж то це була та Чжу Юнь, яку я знала. Якби вона приєдналася до церкви, я отримала б добру помічницю. У цієї Чжу Юнь за плечима арешт, і поліція досі за нею стежить. Це означає, що вона не може виконувати жодного обов’язку в церкві. Нашій церкві й так не вистачає працівників, а тепер комусь доведеться зустрічатися з нею сам на сам. Якщо поліція почне переслідувати ще й братів та сестер, які контактуватимуть із нею, ми зазнаємо жахливих утрат! Ні, я не можу пустити її до нашої церкви. Коли я повернуся, то напишу керівниці та попрошу, щоб цю жінку перевели до церкви поблизу». Дізнавшись про її ситуацію, я вже готувалася піти звідти. Я не спитала, чи має вона якісь проблеми або труднощі. Вона нетерпляче спитала мене: «Коли ти повернешся?» Я байдуже відповіла: «Просто чекай тут. Я зв’яжуся з тобою, коли дещо обговорю».

Повертаючись, я йшла й подумки стогнала: «Керівниця не знає, що робить. Чжу Юнь живе так близько до іншої церкви. Чому ніхто з тієї церкви не зайшов за нею? Нам так далеко сюди ходити. У майбутньому ми витрачатимемо стільки часу, щоб зустрічатися з нею…». Я подумки бурчала, крокуючи на північ, і в якийсь момент зрозуміла, що заблукала. Спитавши дорогу, я з’ясувала, що пішла у протилежний бік, до виходу з міста. Я теж гадала: «Я вже ходила цією дорогою. Як же це я примудрилася заблукати?» На той момент я про це не дуже замислювалася. Повернувшись додому, я написала керівниці листа та запропонувала перевести Чжу Юнь до церкви поблизу.

Після відправлення листа я протягом декількох днів постійно відчувала тривогу, ніби щось було не так. Я ніяк не могла заспокоїтися, коли читала слово Боже, й була нездатна зосередитись на проповідях чи спілкуванні. Я усвідомила, що, мабуть, зробила щось проти Божої волі, тому швидко помолилася й звернулася до Бога, прохаючи Його просвітити й наставити мене, щоб я могла пізнати себе. Помолившись, я раптом згадала, як заблукала того дня. Мені спало на думку, що в історії з прийняттям Чжу Юнь до церкви мене хвилювали лише власні інтереси. Я робила щось, якщо це було мені вигідно, а якщо ні, я опиралася, відмовлялася та скаржилася. Мене зовсім не хвилювало життя моєї сестри. Лише пізніше, прочитавши слова Божі, я почала трохи розуміти свою проблему. У Божих словах сказано: «Питання, що стосуються інтересів людини, розкривають їх найбільше. Інтереси тісно пов’язані з життям кожної людини, і все, з чим людина стикається щодня, зачіпає її інтереси. Наприклад, коли ти щось кажеш або говориш із приводу якогось питання, які це зачіпає інтереси? Коли двоє людей щось обговорюють, інтереси стосуються того, хто може говорити красномовно, а хто ні, а також того, якою людиною захоплюються, а на кого дивляться зверхньо. … Окрім цього, чого ще стосується прагнення людини задовольнити інтереси? Коли люди щось роблять, вони постійно оцінюють, зважують, розмірковують і ламають голову над тим, що принесе їм користь, а що ні, що зміцнить їхні інтереси або, принаймні, запобіжить заподіянню шкоди їхнім інтересам, що принесе їм найбільші почесті та найкраще матеріальне становище, і що зробить їх найбільшими вигодонабувачами в тому чи іншому питанні» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина перша). «Доки люди не відчули на собі Божу роботу й не зрозуміли істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме тягне за собою ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свою власну позицію? Чому ти відчуваєш такі сильні емоції? Чому ти насолоджуєшся тими неправедними речами? Чому тобі подобаються ті злі речі? На чому ґрунтується твоя пристрасть до таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому ти з таким щастям приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли, що головна причина всього цього полягає в тому, що сатанинська отрута знаходиться в людині. Тож що таке сатанинська отрута? Як її можна пояснити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, люди дадуть відповідь: “Кожен сам за себе, й горе невдахам”. Ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони роблять це для себе – і тому вони живуть тільки для себе. “Кожен сам за себе, й горе невдахам” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства, і ця сатанинська природа вже стала підґрунтям для існування розбещеного людства; протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як іти шляхом Петра»). Слово Боже виявило мій стан. Я побачила, що була вкрай егоїстичною та нікчемною. Я завжди думала лише про власні інтереси й воліла лише знайти способи максимально збільшити вигоду для себе. Я зовсім не думала про своїх братів та сестер, не кажучи вже про роботу церкви. Коли керівниця попросила мене зайти за сестрою Чжу Юнь, я подумала, що вона могла б попрацювати у церкві, й в мене була б іще одна помічниця, яка полегшила б моє навантаження та додала ефективності моїй роботі, завдяки чому я б справляла краще враження, тому я з нетерпінням чекала, коли зможу привести її. Однак коли я побачила, що це якась інша, незнайома мені сестра, і що вона становить загрозу для безпеки, я усвідомила, що вона не тільки не зможе виконувати якийсь обов’язок, але комусь ще й доведеться зустрічатися з нею сам на сам. Я вирішила, що вона не тільки не покращить нашу продуктивність чи посприяє моєму позитивному іміджу, але й може загрожувати нашій безпеці. Я була проти цього й поскаржилася, що рішення керівниці було нерозумним, тому швиденько спробувала позбутися тієї жінки та відправити її до сусідньої церкви. Я побачила, що життя за сатанинським отруйним принципом «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» робило мене дедалі егоїстичнішою та огиднішою. Я піклувалася лише про власні інтереси й думала тільки про себе. Бог бачить, що в нас на душі. Хіба мої думки не викликали огиду в Бога? Згадавши, як сестру Чжу Юнь перевели до сусідньої церкви, я відчула, що в боргу перед нею, й зрозуміла, що маю втілювати Боже слово в життя та більше не можу зважати на власні інтереси.

Трохи згодом я отримала ще одного листа від своєї керівниці. Деякі брати й сестри переховувалися від Компартії Китаю, і ми мусили організувати їм можливість прийти до нашої церкви. Цього разу я більше не могла зважати на власні інтереси. Я була готова прийняти їх незалежно від їхньої здатності виконувати обов’язки, щоб вони могли жити церковним життям. Я пішла за адресами, які дала мені керівниця, привітала їх у нашій церкві й домовилася про все необхідне. Після такої практики я відчула спокій та полегшення.

Згодом поліція почала стежити й за мною, отже, я становила загрозу для безпеки та не могла контактувати з іншими. Я не могла відвідувати зібрання та виконувати свої обов’язки. Для мене це були важкі часи. Я часто сумувала за тими днями, коли могла збиратися зі своїми братами та сестрами й виконувати свої обов’язки. Я з нетерпінням чекала можливості знову побачитися з братами та сестрами, разом поспілкуватися про істину та висловити все, що було в мене на душі. Мене мучило палке бажання жити церковним життям та бачитися з братами й сестрами. Лише тоді я збагнула, що відчували брати й сестри, яких переслідувала Компартія Китаю, коли вони не мали змоги жити церковним життям чи контактувати зі своїми братами й сестрами. Я подумала про сестру Чжу Юнь, яку відіслала до сусідньої церкви. На той час я гадала, що раз вона не може виконувати обов’язки, то нічим не допоможе церковній роботі. Однак я не подумала про те, як сильно вона, напевно, страждає, та як їй боляче, якщо згадати, що Компартія запроторила її за грати більше ніж на три роки, і що ця жінка досі перебувала під наглядом після звільнення та не могла контактувати зі своїми братами й сестрами чи жити церковним життям. Щоб відвідувати зібрання, вона була змушена ходити до нашої церкви зі свого рідного містечка. Вона робила це, щоб контактувати із братами та сестрами, а я відвернулася від неї без жодного слова втіхи чи хоча б краплі співчуття. Що більше я про це думала, то більш винною почувалася. Чому я була такою холодною та безсердечною? Мені геть бракувало людської сутності!

Згодом я прочитала слова від Бога, що викривали антихристів, і це допомогло мені краще зрозуміти свою проблему. У Божих словах сказано: «Основні прояви підступності й отруйності антихристів полягають у тому, що в усьому, що вони роблять, є задум. Перше, про що вони думають, – це власні інтереси, і їхні методи презирливі, грубі, ниці, жалюгідні та сумнівні. У тому, як вони діють, і в тому, як вони ставляться до людей, і в принципах, за якими вони до них ставляться, немає щирості. Їхнє поводження з людьми полягає в тому, щоб використовувати їх на свою користь і маніпулювати ними, а коли люди перестають бути для них корисними, вони викидають їх. Якщо ти маєш для них якусь корисну цінність, вони роблять вигляд, що піклуються про тебе: “Як у тебе справи? Чи були в тебе будь-які труднощі? Я можу допомогти тобі подолати твої труднощі. Скажи мені, чи в тебе є якісь проблеми. Я радо підтримаю тебе. Як нам пощастило, що в нас такі хороші стосунки!” Вони здаються такими уважними. Однак якщо настане день, коли ти більше не становитимеш для них жодної користі, вони полишать тебе, вони відкинуть тебе вбік і будуть поводитися з тобою так, ніби ніколи тебе раніше не зустрічали. Коли у тебе дійсно виникають проблеми й ти звертаєшся до них за допомогою, їхнє ставлення раптово змінюється, їхні слова більше не такі приємні, як тоді, коли вони вперше обіцяли тобі допомогти, – і чому це відбувається? Це тому, що ти не несеш для них жодної користі, тому вони перестають звертати на тебе будь-яку увагу. Але це ще не все: якщо вони дізнаються, що ти зробив щось не так або знайдуть щось, що вони можуть використовувати як важіль впливу, вони стануть холодно цинічними у ставленні до тебе й можуть навіть засудити тебе. Що це за спосіб дії? Чи це прояв доброти й щирості? Коли антихристи виявляють такі підступність та отруйність у своїй поведінці стосовно інших, чи є в цьому хоч якийсь слід людської сутності? Чи є в них бодай найменша щирість у ставленні до людей? Зовсім ні. Вони роблять усе заради власної вигоди, гордості та репутації, щоб здобути собі статус і славу серед інших. Усіма, хто їм трапляється, вони скористаються за будь-якої можливості. Тих, ким вони скористатися не можуть, вони зневажають і не звертають на них уваги; навіть якщо ти береш на себе сміливість наблизитися до них, вони ігнорують тебе, ніби ти для них невидимий. Але якщо настає день, коли ти їм потрібен, їхнє ставлення до тебе раптово змінюється, і вони у незбагненний спосіб стають дуже уважними та доброзичливими. Чому їхнє ставлення до тебе змінилося? (Тому що тепер ти для них корисний.) Саме так: коли вони бачать, що ти є для них корисним, їхнє ставлення змінюється» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», екскурс четвертий, частина перша). Побачивши, що саме викрило Боже слово, я почулася нещасною та винною. Я поводилася як антихрист. У кожній ситуації в мене був мотив, і я враховувала лише свої власні інтереси. Я завжди все прораховувала та використовувала людей при взаємодії з ними. Мені бракувало любові до моїх братів та сестер, чесності та доброти. Сестра Чжу Юнь дуже довго перебувала під наглядом Компартії Китаю та не могла вести церковне життя. Я мала увійти в її становище, з любов’ю підтримати та допомогти їй, якомога швидше організувати для неї можливість відвідувати зібрання та виконувати ті обов’язки, які були їй до снаги. Але мене турбував ризик, який вона становила для безпеки. На мою думку, якби її прийняли до церкви, це ніяк не допомогло б церковній роботі, й нам довелося б витрачати зайві зусилля та платити ціну, щоб допомогти їй. У найгіршому випадку вона загрожувала безпеці інших братів та сестер, а це могло негативно вплинути на роботу церкви. Отже, мене взагалі не хвилювало, чи зможе вона вести церковне життя, і я взагалі не поцікавилася її станом чи труднощами. Я лише хотіла позбутися її, не приймати її до церкви. Я була така байдужа та егоїстична. Мені геть бракувало людської сутності! Я не могла не спитати себе: «Я навіть не подумала про свою сестру в такому дріб’язковому питанні. Я не мала до неї ані любові, ані співчуття. Тож як могла моя допомога, яку я раніше пропонувала своїм братам і сестрам, бути щирою?» Проаналізувавши все, я виявила, що часто допомагала своїм братам і сестрам, тому що була керівницею церкви. Я вважала, що надаючи їм належну підтримку та забезпечуючи всім нормальний стан, я могла успішно виконувати свій обов’язок та забезпечити собі позитивний імідж. Лише зараз я усвідомила, що мої дії не враховували Божу волю, і я не справлялася зі своїм обов’язком керівниці. Натомість я захищала власні репутацію та статус. Ззовні здавалося, ніби я виконую свій обов’язок, але насправді під виглядом виконання обов’язку я піклувалася про власні інтереси та використовувала інших як сходинки на шляху до певної репутації та статусу для себе. Скоєне мною було огидне Богові, та я крокувала шляхом спротиву Богу. Якби я не зазнала страждань від неможливості долучитися до церковного життя, я б ніколи не пізнала біль та страждання моїх братів та сестер, позбавлених зібрань та церковного життя. І я ніколи б не розпізнала свій злісний та порочний характер антихриста.

Пізніше я прочитала ще один уривок зі слова Божого. «Проблема людей, які переслідують власні інтереси, полягає в тому, що цілі, до яких вони прагнуть, є цілями сатани – цілями нечестивими й несправедливими. Коли люди переслідують особисті інтереси, такі як престиж і статус, вони мимоволі стають знаряддям сатани, вони стають провідником сатани і, більше того, вони стають утіленням сатани. Вони відіграють у церкві негативну роль; через них робота церкви, нормальне церковне життя та нормальні прагнення обраних Богом людей зазнають завади й шкоди; такі люди справляють негативний і несприятливий вплив» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина перша). Це одкровення з Божих слів змусило мене усвідомити, що якщо ми виконуємо свій обов’язок, не практикуючи істину, та оберігаємо власні репутацію та статус, хай би яку велику ціну ми платили, ми завжди відіграватимемо у церкві негативну роль та будемо віддушиною для сатани. Ми лише спричинятимемо порушення та розлад у роботі церкви та зашкодимо входженню в життя наших братів і сестер. Я згадала, як моя сестра була змушена приходити до нас зі свого рідного містечка, щоб узяти участь у церковному житті. Вона щиро вірила в Бога та жадала Божого слова. Якби я мала бодай краплину людської сутності, я б не повелася так із нею. Я була керівницею церкви, але коли сестра Чжу Юнь потрапила в біду, я не допомогла їй, а байдуже та безжально спробувала перекинути її до іншої церкви. Що більше я думала про свої вчинки, то більше ненавиділа себе. Я відчувала, що заборгувала перед своєю сестрою, а ще більше заборгувала перед Богом. Я постала перед Богом та помолилася: «Боже! В усіх своїх вчинках я враховую лише власні інтереси та не маю любові до своїх братів і сестер. Я така егоїстична та жорстока! Боже! Я хочу покаятися…».

Згодом, читаючи Боже слово, я побачила, як Бог самовіддано забезпечує людство та піклується про нього, й мені стало ще більш соромно за свій егоїзм та жорстокість. У Божих словах сказано: «Скільки б Божого слова ти не чув, скільки б істини ти не був здатен прийняти й зрозуміти, скільки б реальності ти не втілив у життя або скільки б результатів ти не отримав, є факт, який ти мусиш розуміти: істина, шлях і життя Бога даруються вільно кожній людині, і це справедливо щодо кожної людини. Бог ніколи не надаватиме перевагу одній особі над іншою на підставі того, як довго вона вірить у Бога чи як сильно вона страждає, і ніколи не вподобає і не благословить людину з огляду не те, як довго вона вірить у Бога чи як сильно вона страждає. Він також нікого не виокремлюватиме на підставі віку, зовнішності, статі, сімейного походження тощо. Кожна людина отримує від Бога те саме. Він не змушує нікого отримувати менше або набагато більше. Бог справедливий і неупереджений у ставленні до кожної людини. Він забезпечує людину вчасно й пропорційно, не дозволяючи їй голодувати, мерзнути або бути спраглою, і Він задовольняє всі потреби людського серця. Коли Бог робить усе це, чого Бог вимагає від людей? Бог дає це все людям, тож чи є у Бозі будь-який егоїзм? (Ні.) У Бозі взагалі немає егоїзму. Слова й робота Бога – заради людства; вони призначені для вирішення всіх негараздів і труднощів людей, щоб людство могло здобути справжнє життя від Бога. Це факт» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Найбільшу вигоду від Божого плану управління отримує людина»). Бог самовіддано забезпечує всіх. Він дуже тяжко працює у кожному з нас без винятку та ніколи нічого не чекає у відповідь, лише сподівається, що ми шукатимемо істину, змінимо свій характер та втілимо в життя справжню людську подобу. Але моє ставлення до братів та сестер базувалося на тому, чи були вони корисними. Якщо вони були корисними, я залюбки була готова сплатити будь-яку ціну. Якщо ні, я не приділяла їм уваги. Я не хотіла морочитись, якщо не було ніякої користі. Я була егоїстичною та нікчемною. Господь Ісус сказав: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Матвія 25:40). Так. Навіть найнепомітнішим братам і сестрам церкви слід пропонувати допомогу, якщо вони щиро вірять у Бога та не є грішниками, антихристами або невіруючими. З любов’ю допомагати їм означає враховувати Божу волю, й Бог це схвалює. Особливо це стосується тих братів і сестер, яких переслідує та шукає Компартія Китаю та які не можуть повернутися додому – нам необхідно добре поставитися до них та переконатися, що вони в безпеці. Це навіть більше ніж добрий вчинок. Ставлення людини до її братів і сестер демонструє її людську сутність. Я глибоко розкаялася. Якби я мала ще один шанс виконати свій обов’язок, я б уже не була такою егоїстичною та нікчемною й не враховувала б лише власні інтереси у взаємодії зі своїми братами та сестрами. Я мала зробити все можливе, щоб допомогти своїм братам і сестрам та зберегти в собі людську сутність і розсудливість.

У січні цього року я нарешті почала виконувати інший обов’язок. Моя керівниця доручила мені підтримати сестру, яка становила загрозу для безпеки. Я подумала: «Після усього, через що я пройшла, я нарешті маю обов’язок. Якщо я контактуватиму з цією сестрою, що станеться, якщо мене у щось вплутають?» На той момент я усвідомила, що маю невірний стан, та квапливо постала перед Богом і помолилася про здатність зректися себе, кажучи, що хочу зробити все можливе, аби допомогти своїй сестрі та підтримати її. Завдяки зібранням та спілкуванню з нею про Боже слово її негативний стан поступово покращився, й вона захотіла написати статтю зі свідченням про Бога. Доклавши всіх можливих зусиль, щоб допомогти своїй сестрі, я заспокоїлася.

В минулому я відчувала, що можу витримати труднощі, старанно працювала над своїм обов’язком, мала добру людську сутність та любов до своїх братів і сестер. Завдяки фактам, які розкрили мені очі, суду та одкровенню Божого слова я нарешті зрозуміла, що прагнула лише вигоди. Я була егоїстичною, байдужою і не мала в душі ані чесності, ані доброти. Сатана розбестив мене так, що я перестала бути людиною! Боже слово змусило мене зрозуміти, як ставитися до моїх братів і сестер із людською сутністю та розсудливістю. Це допомогло мені поладнати з іншими, не зважаючи весь час лише на власні інтереси, та щиро підтримувати й допомагати моїм братам і сестрам. Дякувати Богу!

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

На роздоріжжі

Лі Ян (Китай) Я народився в сільській місцевості та виріс у бідній сім’ї. Мої батьки були простими фермерами, яких багато утискали. У...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger