Лі Янь, Китай

Вранці 21 березня 2023 року я отримала листа від сестри, у якому вона писала, що після їхнього зібрання лідера на ім’я Чжао Цзюнь заарештували, коли він вийшов у справах. Сестра просила нас швидко розібратися з наслідками. Почувши цю новину, я відчула хвилю тривоги, і моє серце закалатало: «Чжао Цзюнь працює в нашій церкві більше року. Він бував у багатьох приймаючих домах, тож тих, хто виконує свої обов’язки, і книги з Божими словами із цих домів треба перевезти. Але куди їх перевезти в такий час? Якщо поліція дізнається, що Чжао Цзюнь був головним лідером, відповідальним за місцеву роботу, вони, швидше за все, влаштують тут засідку, щоб хапати людей. А лише кілька днів тому Чжао Цзюнь був у тому приймаючому домі, де жила я!». Я відчувала, що опинилася у величезній небезпеці, і що мене можуть заарештувати будь-якої миті. У своєму серці я постійно кликала до Бога, просячи Його захистити моє серце. Після молитви мені стало трохи спокійніше. Я згадала такі Божі слова: «Віра подібна до кладки з однієї колоди: тим, хто чіпляється за життя й боїться смерті, буде важко її перейти, але ті, хто готовий віддати своє життя, здатні пройти твердим кроком і без хвилювань. Якщо людина виношує слабодухі та боязкі думки, то це тому, що сатана обдурив її; він боїться, що ми перейдемо міст віри та увійдемо в Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Божі слова дали мені зрозуміти, що ця ситуація була для мене перевіркою. Якщо я злякаюся, не виконаю своїх обов’язків і це призведе до того, що книги з Божими словами потраплять до рук поліції, хіба це не буде нехтуванням моїм обов’язком? Я повинна була захищати інтереси церкви та переживати Божу роботу з вірою. Усвідомлення цього додало мені впевненості, і я поспішила обговорити це з братами й сестрами, з якими співпрацювала. Ми розділилися, щоб перевезти книги з Божими словами і тих, хто виконував свої обов’язки.

Щойно ми закінчили перевезення, як отримали листа від старших лідерів, де повідомлялося, що сестру Лю Вей, з якою я співпрацювала, також заарештовано. Зіткнувшись із цими постійними арештами, я раптом відчула повне безсилля й слабкість у всьому тілі та подумала: «Як могли заарештувати ще й Лю Вей? Я співпрацювала з нею в наших обов’язках більше року. Чи означає це, що поліція стежить і за мною? Якщо за мною стежать, мене можуть схопити будь-коли й будь-де! Якщо поліція мене впіймає, вони заб’ють мене до напівсмерті. А що, якщо вони й справді заб’ють мене до смерті або зроблять калікою?». Я також подумала про те, що Лю Вей знала домашні адреси багатьох братів і сестер, які виконували обов’язки, тому я мала швидко перевезти тих братів і сестер, а також книги з Божими словами, що опинилися під загрозою. Думки про все це викликали в мене неймовірну тривогу, тож я швидко стала на коліна, щоб помолитися Богу: «Боже! Новина про арешт Лю Вей викликала в мене сильну тривогу та страх. Я не знаю, що мені зараз робити. Боже! Мій духовний зріст занадто малий, і я не знаю, як пережити цю ситуацію. Будь ласка, просвіти й спрямуй мене та дай мені віру». Після молитви я згадала такі Божі слова: «Ти маєш знати, що все твоє навколишнє оточення дозволене й влаштоване Мною. Чітко це усвідомлюй і задовольняй Моє серце в середовищі, яке Я дав тобі. Не бійся цього чи іншого, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він діє як ваша підтримка й ваш щит» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 26). Божі слова дали мені віру та мужність. Бог був моєю опорою, і поки я покладалася на Нього та зверталася до Нього, Він був зі мною. Тепер, коли Лю Вей заарештували, я мусила знайти спосіб перевезти книги з Божими словами і тих, хто виконував свої обов’язки – це був мій обов’язок і моя відповідальність. Ці думки трохи зменшили мою тривогу. Тієї ночі, десь після десятої години, ми з братом розподілили між собою ці завдання.

Незабаром ми отримали ще одного листа від старших лідерів, де повідомлялося, що Чжао Цзюнь зізнався в усіх обов’язках, які виконував, але наразі невідомо, чи зрадив він щось іще, тож нас застерегли, щоб ми були обережними. Я подумала: «Якщо Чжао Цзюнь видасть, що я лідерка, хіба поліція дасть мені спокій? Якщо мене заарештують, чи зможу я витримати тортури цих демонів КПК? А що, якщо мене заб’ють до смерті?». Що більше я думала про це, то страшніше мені ставало, і я дуже хотіла якомога швидше покинути це небезпечне місце. Але потім я подумала про те, що моїх напарників – братів і сестер – заарештували, і що ще потрібно було розібратися з наслідками. Якщо я не виконаю своїх зобов’язань у цю критичну мить, хіба я не буду схожою на черепаху, що ховається у свій панцир? Якщо я сховаюсь перед лицем небезпеки, нехтуючи безпекою книг із Божими словами та братів і сестер, це буде абсолютною безвідповідальністю й серйозною зрадою Бога! Але я боялася, що якщо не поїду, мене заарештують. Я помолилася Богу: «Боже, я хочу кинути свій обов’язок і покинути це місце, але знаю, що це не відповідає Твоїм намірам. Боже, будь ласка, дай мені віру й силу, щоб я змогла бути непохитною в цій ситуації».

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Незважаючи на те, наскільки “безмірно сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні його можливості в розбещенні й спокушуванні людей, наскільки хитрі виверти й підступи, якими він залякує людину, наскільки різноманітними є форми його існування, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, установити закони або правила існування усього сущого або правити чи володарювати над будь-яким об’єктом, живим чи неживим. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або речі, яка була породжена ним або існує завдяки йому; немає жодної особи або речі під його володарюванням чи управлінням. Навпаки, він не тільки має існувати під пануванням Бога, але й мусить також слухатись усіх Божих повелінь і наказів. Без Божого дозволу сатана не може легко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може самовільно чіпати навіть мурах на землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні хробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, служити людству й служити Божій роботі та Його плану управління. Незалежно від того, наскільки злостивою є його природа та наскільки нечестивою є його сутність, єдине, що він може робити, – це покірно виконувати свою функцію, тобто надавати послуги Богу – добре служити як контрастне тло. Такими є суть і первинне положення сатани. Його сутність не має нічого спільного з життям, силою або владою; він – усього лиш іграшка в руках Бога, просто машина, яку Бог використовує для послуг!» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Розмірковуючи над Божими словами, я здобула віру й силу та зрозуміла, що всі події й речі знаходяться в Божих руках. Яким би жорстоким і нечестивим не був великий червоний дракон, він – лише пішак у Божій руці та знаряддя, яке служить Богу, щоб удосконалювати Його обранців. Без Божого дозволу сатана нічого не зможе нам зробити, хоч би яким жорстоким він був. Я згадала одну ніч у грудні 2012 року, коли під час зібрання до нас увірвалися семеро чи восьмеро поліцейських. Поки вони відволіклися, я скористалася нагодою й вибігла. Але коли я дісталася воріт житлового комплексу, мені перегородили дорогу двоє поліцейських, які стояли на варті, тож я розвернулася й побігла назад. Поліція мобілізувала загін, щоб обшукати кожен дім у комплексі та схопити мене. Якраз коли вони збиралися обшукати другий поверх, де я переховувалася, я сховалася в кутку біля сходів, і коли поліція підійшла обшукувати ту частину, я втекла через головний вхід комплексу. На мій подив, ті двоє охоронців навіть не впізнали мене, і я чудом уникла лиха. Так само й цього разу: після арешту Чжао Цзюня й Лю Вей, за нашими припущеннями, наше місцезнаходження здавалося дуже небезпечним. Увесь цей час я постійно розбиралася з наслідками, ризикуючи потрапити під нагляд і бути заарештованою будь-якої миті. Але без Божого дозволу поліція не змогла б мене заарештувати, як би вона не лютувала. Із цих фактів я побачила Божу всемогутність, Його володарювання й те, що все було в Божих руках. Якби Бог не дозволив, поліція не змогла б мене схопити, хоч би як сильно вони цього хотіли. А якби Бог дозволив мене заарештувати, я б не змогла втекти, хоч би де ховалася. Усвідомивши це, я здобула віру й силу та продовжила розбиратися з наслідками.

Вранці 16 травня я дізналася, що ще одну сестру-напарницю, Сінь Ї, також заарештували, і на душі в мене стало важко. Старші лідери надіслало листа, закликаючи нас швидко попередити братів і сестер у приймаючому домі Сінь Ї, щоб вони переїхали. Я подумала: «Якщо я піду їх попереджати, а поліція влаштувала там засідку, хіба я не потраплю в пастку? А якщо поліція знає, що я лідерка? Вони катуватимуть мене ще жорстокіше. Навіть якщо не вб’ють, то точно зроблять калікою! А що, якщо я помру? Чи зможу я тоді бути спасенною?». Що більше я думала про це, то страшніше мені ставало. Я відчувала, що опинилася у величезній небезпеці. Я підійшла до вікна, глибоко зітхнула й запитала себе: «Йти чи не йти? Якщо я не піду, інші брати й сестри не зможуть знайти приймаючий дім Сінь Ї. Невже я просто дивитимусь, як тамтешніх братів і сестер заарештовують?». Я довго й напружено думала про це, відчуваючи біль і не знаючи, що робити. Я стала на коліна й помолилася Богу: «Боже, моя віра надто мала. Я живу в страху та боягузтві й не хочу йти попереджати братів і сестер. Я така егоїстична! Боже, я хочу покладатися на Тебе та звертатися до Тебе. Будь ласка, даруй мені віру й силу, щоб я змогла з вірою пройти через цю ситуацію, і прошу, спрямуй мене, щоб я зрозуміла свою розбещеність».

Помолившись, я прочитала такі Божі слова: «Антихристи надзвичайно егоїстичні й ниці. Вони не мають справжньої віри в Бога, а тим більше вірності Богові; коли вони стикаються з проблемою, вони захищають і оберігають лише себе. Для них немає нічого важливішого за їхню власну безпеку. Поки вони можуть жити й не бути заарештованими, їм байдуже, скільки шкоди завдано роботі церкви. Ці люди надзвичайно егоїстичні, вони зовсім не думають про братів і сестер чи про роботу церкви, вони думають лише про свою власну безпеку. Вони – антихристи. Тож коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові й має справжню віру в Бога, як вони з ними справляються? Чим їхні дії відрізняються від дій антихристів? (Коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові, вони шукатимуть будь-який спосіб захистити інтереси Божого дому, захистити від втрат приношення Божі, і вони зроблять необхідні розпорядження для лідерів і працівників, а також для братів і сестер, щоб мінімізувати втрати. Антихристи ж насамперед дбають про власний захист. Їх не турбує робота церкви чи безпека Божих обранців, і коли церква стикається з арештами, це призводить до шкоди для церковної роботи.) Антихристи кидають напризволяще роботу церкви й Божі приношення й не доручають людям займатися ліквідацією наслідків. Це те саме, що дозволити великому червоному дракону захопити Божі приношення і Його обраних людей. Хіба це не прихована зрада Божих приношень і Його обраних людей? Коли ті, хто вірний Богові, чітко знають, що середовище небезпечне, вони однаково ризикують, виконуючи роботу з ліквідації наслідків, і зводять до мінімуму втрати для Божого дому, перш ніж самі відійдуть. Вони не ставлять на перше місце свою власну безпеку. Скажіть Мені, у цій нечестивій країні великого червоного дракона, хто міг би гарантувати, що у вірі в Бога й виконанні обов’язку немає жодної небезпеки? Який би обов’язок людина не брала на себе, він пов’язаний із певним ризиком, але виконання обов’язку доручено Богом, і, слідуючи за Богом, людина має брати на себе ризик виконання свого обов’язку. Слід проявляти мудрість, і необхідно вживати заходів для забезпечення своєї безпеки, але не слід ставити на перше місце особисту безпеку. Слід зважати на Божі наміри, ставлячи на перше місце роботу Його дому й поширення Євангелія. Виконання людиною Божого доручення – це найважливіше, і воно на першому місці. Антихристи ставлять на перше місце свою особисту безпеку; вони вважають, що все інше їх не стосується. Їм байдуже, коли щось трапляється з кимось іншим, ким би він не був. Поки із самими антихристами нічого поганого не трапляється, вони почуваються спокійно. Вони позбавлені будь-якої вірності, що визначається природою-сутністю антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог розвінчує, що антихристи є справді егоїстичними та ницими. Коли щось трапляється, вони думають лише про власну безпеку й ставлять на перше місце свої інтереси, нехтуючи життям братів і сестер та інтересами Божого дому. У них немає жодної вірності Богу. Хіба я не поводилася так само, як антихрист? Зіткнувшись із небезпекою, я передусім думала про власну безпеку. Коли Сінь Ї схопили, я знала, що маю піти й попередити братів і сестер, які жили з нею, щоб вони переїхали, інакше їх може заарештувати поліція. Але я боялася арешту, боялася, що мене зроблять калікою або заб’ють до смерті, тож я не хотіла йти, прагнучи врятувати своє життя. Коли все це сталося, я думала лише про себе, нехтуючи безпекою братів і сестер. Я була справді егоїстичною й ницою, і мені бракувало людськості! Зіткнувшись із небезпекою, людина, яка справді має людськість і вірна Богу, здатна відкласти свої інтереси, щоб захистити роботу церкви. А я, зіткнувшись із небезпекою, сховалася, немов черепаха в панцир, намагаючись продовжити своє жалюгідне існування. Я зовсім не зважала на інтереси Божого дому чи безпеку моїх братів і сестер. Чим я відрізнялася від ганебного Юди? Я подумала про те, як святі протягом усієї історії жертвували своєю молодістю й життям, щоб проповідувати Євангеліє. Вони давали чудове свідчення для Бога посеред переслідувань і поневірянь. Я ж прийняла Божу роботу останніх днів і насолоджуюся істинами, які Він висловив. Бог дав нам більше, ніж мали апостоли й пророки в минулому. З початком переслідувань і поневірянь лідерів, а також моїх напарників – братів і сестер навколо мене – заарештовували одного за одним, тоді як Бог захистив мене від арешту. Якби в мене була хоч якась совість, я мала б підвестися, щоб захистити інтереси церкви та безпеку братів і сестер. Але я повсякчас думала лише про свої інтереси й зовсім не брала до уваги Божих намірів. Я була менш вірною, ніж сторожовий пес своєму господарю. Я була справді негідна називатися людиною! Усвідомивши це, я зненавиділа себе за те, що була такою егоїстичною і ницою.

Пізніше я знову замислилася й спитала себе: «Я дуже дорожу своїм життям і завжди боюся, що мене заарештують або закатують до смерті. Як розв’язати цю проблему?». Я прочитала уривок із Божих слів: «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. Не говорімо про остаточний фінал цих мучеників чи про Божий вердикт щодо їхніх вчинків, але запитаймо ось про що: коли вони дійшли до кінця, чи те, як вони зустріли кінець свого життя, відповідало людським уявленням? (Ні, не відповідало.) З огляду на людські уявлення, вони заплатили величезну ціну за те, щоб популяризувати Божу роботу, але кінець кінцем сатана їх убив. Це не узгоджується з людськими уявленнями, але саме це з ними сталося. Це те, що допустив Бог. Яку істину можна шукати в цьому? Чи Бог дозволив їм так померти через Своє прокляття й засудження, чи це був Його план і благословення? Ані те, ані інше. Що ж це було? Зараз люди з болем у серці розмірковують про їхню смерть, але так це відбувалося тоді. Ті, хто вірив у Бога, померли саме так, як це можна пояснити? Коли ми зачіпаємо цю тему, ви ставите себе на їхнє місце, тож чи сумують ваші серця, чи відчуваєте ви прихований біль? Ви думаєте: “Ці люди виконували свій обов’язок популяризації Божого Євангелія й мають вважатися добрими людьми, тож як вони могли дійти до такого кінця й такого фіналу?”. Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського “я”, – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб дати свідчення щодо існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відмовилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите давати свідчення про Бога й популяризувати Його Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це як те, що маєш виконати з обов’язку, якщо Богу це від тебе потрібно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла: якщо я справді зможу побачити цінність життя й смерті та зрозуміти сенс життя, я не буду скована смертю перед лицем переслідувань і поневірянь. Я зможу виконувати свій обов’язок і буду готова пожертвувати життям, щоб бути непохитною у своєму свідченні. Я згадала святих протягом усієї історії, які жертвували своїм життям і проливали кров, щоб проповідувати Євангеліє Господа Ісуса. Незліченна кількість людей прийняла мученицьку смерть заради Бога. Декого забили камінням, а декого волочили кіньми до смерті. Вони заплатили ціну свого життя, щоб дати сильне й гучне свідчення про Бога. Їхня смерть мала сенс, адже вони зазнали переслідувань за праведність і здобули Боже схвалення. Хоча їхні тіла померли, їхні душі не загинули. Деякі люди після арешту через страх перед тортурами зраджують Бога й продають своїх братів і сестер, стаючи ганебними юдами. Вони серйозно ображають Божий характер і втрачають спасіння від Бога. Навіть якщо їхні тіла живі, вони схожі на ходячих мерців. Зрештою вони зійдуть у пекло, щоб бути покараними, і страждатимуть там вічно! Як сказав Господь Ісус: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Матвія 16:25). Тієї миті я нарешті зрозуміла сенс цього вірша з Божих слів. Раніше я не могла чітко усвідомити питання смерті. Я боялася, що поліція схопить мене й уб’є, і думала, що якщо помру, то не зможу бути спасенною. Тепер я усвідомила, що смерть тіла – це не справжня смерть, і хоча тіло може померти, душа перебуває з Богом. Людина, яка здатна померти за праведність перед лицем переслідувань, отримує Боже схвалення, і Бог її пам’ятає. Тепер, коли брати й сестри опинилися в небезпеці, у цей критичний момент я більше не могла думати про власну безпеку. Я мала швидко придумати спосіб повідомити братів і сестер, щоб вони переїхали. Навіть якби зрештою поліція схопила мене й закатувала до смерті, така смерть мала б сенс. Усвідомивши це, я відчула спокій і полегшення. Тієї ночі я пішла до приймаючого дому, де зупинялася Сінь Ї, і дорогою постійно молилася Богу. Проходячи під камерою високої чіткості, я знову трохи злякалася, тому пішла в обхід глухим провулком. Коли я підійшла під самий будинок, то знову занервувала, дуже хвилюючись, що десь у засідці може стежити поліція. У своєму серці я постійно кликала до Бога. Я згадала такі Божі слова: «З усього в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). Божі слова дали мені віру, і мені більше не було так страшно. Зрештою, всіх братів і сестер успішно перевезли, і моє стривожене серце нарешті заспокоїлося.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, який допоміг мені зрозуміти значення того, що Бог використовує послуги великого червоного дракона. Бог говорить: «Ті, хто щиро слідує за Богом, здатні витримати перевірку своєї праці, тоді як ті, хто не слідує за Богом щиро, неспроможні витримати жодного Божого випробування. Рано чи пізно вони будуть виштовхнуті, а переможці залишаться в Царстві. Те, чи щиро людина шукає Бога, чи ні, можна визначити лише перевіркою її праці, тобто Божими випробуваннями, і ніяк не стосується того, що визначає сама людина. Бог нікого не відкидає з легкістю; усе, що Він робить, може цілковито переконати людину. Він не робить нічого невидимого для людини та не виконує жодної роботи, не здатної переконати людину. Те, чи істинна людська віра, чи ні, доводиться фактами й не може бути визначене людиною. Те, що “пшениця не може стати кукілем, а кукіль не може стати пшеницею”, є поза всяким сумнівом. Усі ті, хто щиро любить Бога, зрештою залишаться в Царстві, і Бог не буде погано ставитися ні до кого, хто щиро Його любить» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота й людська практика). Бог дозволяє великому червоному дракону переслідувати й заарештовувати християн, щоб використати його послуги для перевірки нашої роботи й побачити, чи маємо ми щиру віру та вірність Йому. Це перевірка для кожного віруючого в Бога. Деякі люди через боягузтво не мають сміливості й далі вірити в Бога; інші ховаються через страх арешту та не наважуються виконувати свої обов’язки; а дехто, не в змозі витримати тортури після арешту, зраджує Бога й стає юдою. Ці люди – кукіль і маловіри, викриті Божою роботою, і зрештою вони будуть відсіяні. Проте деякі, хоч би якою жахливою була ситуація, здатні наполегливо виконувати свої обов’язки та захищати роботу церкви, і навіть якщо їх схоплять і катуватимуть, вони радше сядуть до в’язниці, ніж стануть юдами. Вони дають гучне свідчення для Бога. Саме ці люди істинно вірять у Бога й вірні Йому. Через послуги великого червоного дракона виявляються всі істинні та неправдиві віруючі, а також пшениця й кукіль у церкві. Непомітно люди розподіляються за родом їхнім. Божа робота така мудра! У той же час, через арешти й переслідування з боку КПК, я побачила, наскільки малою була моя віра. Зазвичай, коли я не перебувала в небезпечній ситуації, я молилася перед Богом, що готова зрікатися й присвячувати себе Йому та відплачувати за Його любов. Але зіткнувшись із небезпекою, я думала лише про себе, і в критичні моменти нехтувала безпекою моїх братів і сестер та книг із Божими словами. Хіба я не обманювала Бога? Якби не викриття цих фактів та суд і кара Божих слів, я б зовсім не знала свого егоїстичного й ницого сатанинського характеру. Я б і досі вважала, що здатна зректися сім’ї й кар’єри, що вірна Богу та точно здобуду Його схвалення. Я б і далі думала, що коли Божа робота завершиться, я буду спасенною й увійду до Царства Небесного. Як жалюгідно, що я зовсім не знала себе!

Протягом цього періоду переслідування й арешти, здійснювані великим червоним драконом, виявили мою розбещеність. Я побачила, що мені бракує істин-реальностей і що це дуже небезпечно. Це також спонукало мене прагнути істини та тягнутися вгору, щоб у майбутньому, стикаючись із ще гіршими обставинами, я змогла витримати перевірки й зрештою перемогти сатану та дати свідчення для Бога. Переживання цих ситуацій принесло велику користь моєму життю. Це було спасінням від Бога для мене! Після того, як я пройшла через усе це, моє серце сповнилося вдячністю до Бога. Саме завдяки наставництву Божих слів я здобула певне розуміння Божої влади, всемогутності та Його володарювання, що зміцнило мою віру. Слава Богу!