Су Мінь, Китай

Наприкінці 2022 року я почала виконувати обов’язок проповідниці й стала відповідальною за відстеження роботи кількох церков. Одного дня я отримала листа від вищої лідерки, в якому йшлося про те, що стан двох лідерок однієї з церков є поганим і що це вже позначилось на різних задачах церковної роботи. Вона попросила мене швидко поїхати туди, щоб розібратися в ситуації та розв’язати її через бесіду. Я подумала собі: «Нещодавно ця церква зазнала арештів з боку Комуністичної партії, багато братів і сестер наражається на небезпеку й не може нормально виконувати свої обов’язки. Цілком зрозуміло, що через ці труднощі ці двоє лідерок дещо негативно налаштовані. Якщо я просто знайду якісь Божі слова й побесідую з ними, то маю розв’язати цю проблему». Коли я побачила цих двох лідерок, їхній стан був жахливим. Вони казали, що відсутність результатів у різних задачах церковної роботи спричинена їхньою нездатністю виконувати справжню роботу, і вони були настільки негативно налаштовані, що хотіли піти з посади. Я одразу ж побесідувала з ними, сказавши: «Це середовище допущене Богом. Ми не можемо застрягати в стані негативу. Найважливіше зараз – це як ми можемо згуртуватися, щоб узяти на себе обов’язки та не затримувати роботу церкви». Але хоч би як я бесідувала, обидві сестри залишалися в пастці своїх негативних станів, кажучи, що їхній рівень низький, що вони не прагнуть істини й не можуть виконувати лідерську роботу. Зіткнувшись із такою ситуацією, я подумала: «Чому мені так не щастить? Я тільки-но стала проповідницею, а мене призначили в цю церкву, де лідерки надто негативно налаштовані, щоб брати на себе відповідальність. Хіба це не означає, що вся робота ляже на мої плечі?». У той час я водночас бесідувала з лідерами церкви, щоб розв’язати стани цих сестер, і ходила на різні зібрання, щоб забезпечити виконання деякої роботи. Щодня я була зайнята до знемоги. Згодом одна з лідерок усе ж таки пішла з посади. Іншу лідерку зрадив юда, і їй довелося тимчасово переховуватися, щоб уникнути арешту, тому вона не могла виходити для виконання свого обов’язку. Почувши цю новину, я важко зітхнула й подумала: «У цій церкві стільки проблем; ці дві лідерки навіть не можуть виконувати свої обов’язки. Уся робота падає на мене одну. Скільки ще я буду цим усім займатись?». У ті дні я крутилася як дзиґа – не могла зупинитися. Іноді вдень я зустрічалася з братами й сестрами, щоб дізнатися про стан роботи, а коли поверталася вночі, на мене чекала купа листів, на які треба було відповісти. Кожного вечора я працювала до пізньої ночі і все одно не встигала впоратись із усіма справами. Зіткнувшись із цією низкою проблем і труднощів, я вигоріла, почуваючись розумово й фізично виснаженою. Здавалося, ніби в грудях застряг камінь, що не давав дихати. Я думала: «Відколи мене призначили до цієї церкви, я стикаюся з низкою неприємних подій. Не встигнеш розв’язати старі проблеми, як з’являються нові. Тепер у церкві навіть немає лідера. Я наче самотня командирка: нема з ким порадитися, доводиться самій виконувати всю роботу. Тим часом інший проповідник відповідає за церкви з трьома лідерами. Хоча завдань багато, кожен робить потроху, тому він не такий виснажений, як я. Чому йому так щастить? І чому мене призначили саме в таку церкву? Мені так не щастить!». Що більше я про це думала, то більшу образу відчувала, постійно вважаючи, що мені не пощастило отримати призначення до цієї церкви. Хоча здавалося, що щодня я нормально виконую свій обов’язок, я почувалася пригніченою і навіть хотіла втекти з цього середовища.

Живучи в цьому неправильному стані зневіри й опору, одного дня я подивилася відео з досвідним свідченням, де був уривок із Божих слів, який мене глибоко зворушив. Всемогутній Бог говорить: «У чому проблема людей, які вічно вважають себе невезучими? Вони постійно використовують талан як стандарт, оцінюючи, правильні їхні дії чи неправильні, і зважуючи, яким шляхом їм слід іти, що треба пережити, з якими проблемами вони стикаються. Це правильно чи неправильно? (Неправильно.) Вони описують погані речі як невезіння, а добрі – як удачу або вигоду. Така точка зору правильна чи неправильна? (Неправильна.) Оцінювати речі з такої точки зору неправильно. Це крайній, неправильний метод і стандарт оцінювання речей. Такий метод часто призводить до того, що люди занурюються в депресію, і це часто викликає в них неспокій і таке відчуття, ніби нічого ніколи не йде так, як їм треба, і вони ніколи не отримують того, чого хочуть. Зрештою через усе це вони починають відчувати постійну тривогу, дражливість і неспокій. Якщо не подолати ці негативні емоції, такі люди постійно занурюватимуться в депресію й думатимуть, що Бог до них неприхильний. Вони вважають, що Бог ставиться до інших із милістю, а до них – ні, що про інших Він піклується, а про них – ні, мовляв: “Чому мені завжди неспокійно та тривожно? Чому зі мною вічно трапляється погане? Чому зі мною ніколи не стається щось добре? Хоч би один разочок випало щось хороше, більшого я й не прошу!”. Коли ти дивишся на речі з таким помилковим способом мислення й точкою зору, то потрапляєш у пастку доброго й поганого талану. Коли ти постійно потрапляєш у цю пастку, то постійно відчуваєш депресію. У цій депресії ти особливо чутливий до того, які події з тобою трапляються – щасливі чи нещасливі. Таке свідчить, що ця точка зору й уявлення про добрий і поганий талан узяли тебе під контроль. Коли тебе контролює така точка зору, твої погляди на людей, події, речі та твоє ставлення до них уже не перебувають у межах совісті й розуму нормальної людської сутності, а впали в певну крайність. Якщо ти впадеш у цю крайність, то не вийдеш із депресії. Ти впадатимеш у неї знов і знов, і навіть якщо зазвичай ти її не відчуваєш, але щойно щось піде не так і тобі здасться, ніби тобі в чомусь не поталанило, ти негайно зануришся в депресію. Ця депресія впливатиме на твої нормальні судження та прийняття рішень і навіть на твоє щастя, злість, смуток і радість. Коли вона зачіпатиме твоє щастя, злість, смуток і радість, вона порушуватиме й руйнуватиме роботу над твоїм обов’язком, а також твою волю та бажання слідувати за Богом. Коли ці позитивні речі знищуються, ті кілька істин, які ти зрозумів, випаровуються та геть тобі не допомагають» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Божі слова точно розвінчували мій стан. На мій погляд, якщо я виконувала свій обов’язок гладко, без жодних труднощів, і все йшло добре, то це було таланом. Коли ж у виконанні обов’язку я стикалася з певними труднощами чи проблемами, то вважала себе невдахою, якій не пощастило, і відразу впадала у зневірений настрій. Наприклад, коли я прийшла до цієї церкви й побачила, що обидві лідерки настільки негативно налаштовані, що хочуть піти з посади, і що в церковній роботі є низка труднощів і проблем, я не прийняла цього від Бога, не шукала Його наміру й не думала про те, як спрямувати всі свої сили на виконання цієї роботи. Натомість я впала у зневіру, вважаючи, що мені не пощастило зіткнутись із цими труднощами. Зокрема, коли пізніше жодна з лідерок не могла виконувати роботу, і я думала про територію, якою опікувався інший проповідник, де всі лідери і працівники були на своїх місцях, а робота просувалася гладко, я страшенно йому заздрила й думала, що йому щастить, тоді як мені не щастить і трапляється все найгірше. Дивлячись на речі крізь цю хибну призму, я постійно занурювалася у зневіру й опір, не мала сил виконувати свій обов’язок і навіть хотіла втекти з цього середовища. Але насправді всі середовища, з якими я стикаюся, влаштовані Богом. Божий намір полягає в тому, щоб я шукала істину, покладалася на Бога та практично пережила це середовище. Навіть коли виникають труднощі, я все одно маю молитися Богові та шукати істину для їхнього розв’язання, несучи обов’язки, які мені під силу. Проте я не думала про те, як пережити Божу роботу та зрозуміти Його володарювання і влаштування в такому середовищі. Стикаючись із незадовільними обставинами, я думала, що мені не таланить і не щастить, і що живу в зневіреному стані й опираюсь Божому володарюванню. Як же я могла винести уроки таким чином? Як я могла зрозуміти Божі діяння? Я мимоволі думала про тих, хто не вірить у Бога. Вони ніколи нічого не приймають від Бога, не коряться Божому володарюванню й влаштуванням і звинувачують усіх, крім себе, коли щось іде не так, як їм хочеться. Вони проживають усе своє життя, не пізнавши Бога. Що ж до мене, хоча я й вірила в Бога й казала, що Він володарює над усім, я все одно оцінювала все з поглядів невіруючих. Хіба це не поведінка справжньої маловірки?

Я прочитала інші Божі слова, які говорять: «Ці люди, які вічно переймаються тим, добрий у них талан чи поганий, – чи правильно вони дивляться на речі? Чи існує добрий або поганий талан? (Ні.) На якій основі ви кажете, що його не існує? (Люди, яких ми зустрічаємо, і речі, які щодня з нами відбуваються, визначаються Божим володарюванням і впорядкуваннями. Не існує такої речі, як добрий або поганий талан; усе відбувається з необхідності й має певний сенс.) Це правильно? (Правильно.) Цей погляд правильний, і це теоретична основа для слів про те, що талану не існує. Що б із тобою не трапилося: чи добре, чи погане, – усе це нормально, так само як і погода впродовж чотирьох пір року: не кожен день може бути сонячним. Не можна казати, що сонячні дні впорядковано Богом, а похмурі дні, дощ, вітер і бурі – ні. Усе визначається Божим володарюванням і впорядкуваннями та породжується природним середовищем. Це природне середовище виникає відповідно до законів і правил, які впорядкував і встановив Бог. Усе це необхідне й обов’язкове, тож якою б не була погода, вона породжена та зумовлена природними законами. У ній немає нічого поганого чи доброго – добрими та поганими бувають лише людські почуття щодо неї. … Людина ставиться до речей добре чи погано на основі власних егоїстичних мотивів, бажань та інтересів, а не сутності самої речі. Отже, люди оцінюють, добра річ або погана, на неточній основі. А раз основа неточна, то й остаточні висновки людей теж. Повертаючись до теми доброго й поганого талану: тепер усі знають, що той вислів про удачу не витримує критики та що немає ні доброго талану, ні поганого. І добрі, і погані люди, події та речі, з якими ти стикаєшся, визначаються Божим володарюванням і впорядкуваннями, тож на них слід належно реагувати. Приймай від Бога і добре, і погане. Не говори, що ти щасливчик, коли стається щось добре, і що ти невезучий, коли стається щось погане. Можна сказати лише ось що: з усіх таких речей люди можуть виносити певні уроки, тож не слід ні відкидати такі речі, ні уникати їх. Дякуй Богові за добре, але дякуй і за погане, бо всі ці речі впорядковані Ним. Добрі люди, події, речі й середовища дають уроки, які слід засвоїти, але ще більше можна навчитися від поганих людей, подій, речей і середовищ. Усе це досвід і епізоди, які мають бути частиною твого життя. Людям не можна оцінювати їх на основі уявлення про талан» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). «Якщо ти відмовишся від уявлення про те, наскільки тобі таланить або не таланить, і поставишся до цих речей спокійно та правильно, то побачиш, що більшість із них не така вже й несприятлива, і з ними не так складно мати справу. Коли ти відпустиш свої амбіції та бажання, коли перестанеш відкидати нещастя, з якими стикаєшся, і уникати їх, коли перестанеш оцінювати такі речі з точки зору того, наскільки тобі таланить або не таланить, то почнеш вважати добрим багато з того, що раніше бачив як щось нещасливе й погане, і так погане перетвориться на добре. Твої установки й те, як ти дивишся на речі, зміняться, що допоможе змінити твої почуття щодо твого життєвого досвіду й водночас отримати інші винагороди. Це надзвичайний досвід, який принесе тобі немислимі винагороди. Це добре, а не погано» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Божі слова просвітили мене. Насправді не існує такого поняття, як удача чи невдача. Усе, що зі мною відбувається, незалежно від того, чи відповідає воно на перший погляд моїм уявленням, перебуває під Божим керівництвом і неодмінно має статися; це також необхідний досвід у моєму житті. Бог влаштовує ці речі, щоб навчити мене уроків. Якщо я зосереджуся на пошуці істини, то обов’язково щось здобуду; те, що людям здається поганим, може обернутися на добре. Наприклад, коли Йов зіткнувся зі спокусами сатани, він втратив своє велике багатство, його діти загинули, а сам він укрився виразками. З людського погляду, низка подій, які пережив Йов, здавалася великим нещастям і невдачею. Проте з Божого погляду, Він дозволив, щоб Йов зіткнувся з цими спокусами, щоб дати йому можливість дати свідчення про Бога, довівши сатані, що Йов був праведним чоловіком, який Бога боявся, а від злого втікав. Це позбавило сатану можливості звинувачувати чи атакувати його надалі. Йов, маючи віру в Бога та страх перед Ним, був непохитним у своєму свідченні під час цих випробувань і здобув Боже схвалення. Це було так значуще! Через досвід Йова ми можемо побачити, що не існує удачі чи невдачі, і що все відбувається завдяки Божому володарюванню й улаштуванням, покликаним навчити нас різних уроків у різноманітних середовищах. Утім, я не розуміла Божого володарювання й завжди оцінювала все, що зі мною відбувалося, з погляду удачі. Це тому, що я занадто дбала про свою плоть, постійно бажаючи виконувати свої обов’язки без жодних зусиль, щоб моя плоть не страждала. Поки це йшло на користь моїй плоті й мені не доводилося страждати, я вважала, що мені щастить. І навпаки, якщо я стикалася з якимись труднощами та проблемами і мусила страждати й платити ціну, я вважала, що мені не щастить, і часто скаржилася у своєму серці. Мій погляд на оцінку речей був надто викривленим! Низка труднощів і проблем, з якими я зараз зіткнулася, на перший погляд здавалася несприятливою, але Бог використав ці труднощі, щоб навчити мене покладатися на Нього, шукати істину, повставати проти своєї плоті та виносити уроки. У минулому, коли я виконувала свій обов’язок у комфортному середовищі й просто щодня дотримувалася тієї самої рутини, це на перший погляд здавалося легким, але я здобувала дуже мало. Я не розуміла багатьох істин-принципів, і мій духовний зріст був повільним, тоді як теперішнє середовище було корисним для мого життя. Зрозумівши Божий намір, я відчула значне полегшення й більше не перебувала у стані зневіри й опору. Я бажала коритися середовищу, яке влаштував для мене Бог, і практично переживати Божу роботу. Після цього я почала ретельно виконувати свій обов’язок, впроваджуючи роботу відповідно до вимог Божого дому. Через деякий час частина церковної роботи почала поступово відновлюватися. Я ближче познайомилася з персоналом і різними видами роботи та краще, ніж раніше, зрозуміла принципи роботи, здобувши певну віру. Лише тоді я на власному досвіді відчула кропіткі Божі наміри у влаштуванні цих обставин. Я побачила, що коли я не оцінювала навколишніх людей, справи та речі з погляду удачі чи невдачі, приймала все від Бога й шукала істину, я не відчувала втоми у своєму обов’язку. Натомість я почувалася наповненою й спокійною.

Після одного зібрання лідер доручив мені владнати дещо в одній церкві. Спочатку я планувала закінчити це за один день, а потім вирушити до іншої церкви, щоб забезпечити виконання роботи. Але несподівано, щойно я прибула до цієї церкви, церковний куратор знервовано сказав мені: «Щось сталося. Багатьох братів і сестер учора заарештували». Вислухавши його розповідь, я зрозуміла, що майже всі заарештовані були лідерами й працівниками, а це означало, що тепер буде майже неможливо нормально виконувати будь-яку церковну роботу. Лідери церкви також мусили переховуватися через свої контакти з тими людьми й не могли виходити, щоб виконувати свої обов’язки. Одразу після цього я отримала листа від вищого лідера з вказівкою тимчасово залишитися в цій церкві, щоб розібратися з наслідками арештів. Спершу я змогла прийняти це від Бога й покоритися. На той час багато приймаючих сімей і братів і сестер стикалися з різними загрозами безпеці, і потрібно було владнати багато церковних справ. Я була зайнята цілий день, а коли вночі поверталася до свого приймаючого дому, мала відповідати на листи з інших церков. Мені доводилося засиджуватися допізна майже щоночі. Обстановка також була суворою, і майже щодня я отримувала листи, у яких повідомлялося, що заарештовано ще більше братів і сестер. Щоразу, коли я виходила з дому, моє серце стискалося від страху; я не знала, чи повернуся безпечно цього разу. Минув деякий час, і я відчула фізичне та розумове виснаження. Бачачи, що двоє лідерів поруч зі мною лише відповідали на листи й виконували певну роботу вдома, тоді як я постійно бігала, крутилася як дзиґа, маючи більше справ, ніж я встигала зробити, а мої нерви були натягнуті як струна, я подумала собі: «Обов’язки, які вони виконують, такі легкі. Їм не треба хвилюватися чи бігати. На відміну від них, я навіть не маю жодної можливості перепочити. Чому я завжди виявляюся втягнутою в розв’язання проблем із церковними арештами? Мені так не щастить! Чому ці речі постійно трапляються зі мною одна за одною?». Хоча я не наважувалася скаржитися відкрито, у глибині душі я сильно опиралася й завжди виконувала свій обов’язок з почуттям приреченості та небажання. Перебуваючи в цьому неправильному стані, я не могла не згадати свій попередній досвід. Я невиразно усвідомлювала, що це середовище було влаштоване для мене Богом, щоб я могла винести урок. Я помолилася Богові: «О Боже, коли зі мною щось трапляється, я все ще мимоволі розглядаю це з погляду удачі чи невдачі та досі вважаю, що це стається через моє невезіння й нещастя. Я не можу по-справжньому зрозуміти Твій намір. О Боже, будь ласка, просвіти та спрямуй мене, щоб я змогла навчитися переживати це в такому середовищі».

Після цього я свідомо шукала Божі слова для читання, бажаючи зрозуміти, що саме було не так у моєму постійному прагненні удачі. Я прочитала цей уривок у Божих словах: «Якими є думки й точки зору людей, що спираються на талан, коли оцінюють, добре щось або погане? Якою є сутність таких людей? Чому вони приділяють стільки уваги доброму й поганому талану? Люди, які багато концентруються на талані, сподіваються, що в них добрий талан чи поганий? (Добрий.) Саме так. Насправді вони прагнуть до доброго талану й до того, щоб із ними траплялися добрі речі, а самі просто використовують такі речі у власних інтересах і отримують від них вигоду. Таким людям байдуже, скільки страждають інші, скільки тягот і труднощів іншим доводиться терпіти. Вони не хочуть, щоб із ними ставалося щось таке, що вони вважають невезінням. Інакше кажучи, вони не хочуть, щоб із ними траплялося щось погане: щоб у них були якісь невдачі, провали й конфузи, щоб із ними розбирались і обтинали їх, щоб вони щось утрачали, залишались у програші й опинялись обманутими. Якщо трапляється щось із цього, такі люди вважають це поганим таланом. Мовляв, якщо трапляються погані речі, то це невезіння, хто б їх не впорядкував. Такі люди сподіваються, що з ними траплятимуться всі добрі речі: від просування по службі, виділення з натовпу й отримання вигоди за рахунок інших і до отримання прибутку від чогось, заробляння великих грошей або досягнення високого становища на державній службі, – і вважають це добрим таланом. Вони завжди оцінюють людей, події та речі, з якими стикаються, на основі талану. Вони прагнуть до доброго талану, а не поганого. Щойно хоч якась дрібниця йде не так, вони зляться, дратуються та відчувають незадоволення. Прямо кажучи, такі люди егоїстичні. Вони прагнуть отримати вигоду за рахунок інших людей, забезпечити собі прибуток, узяти гору та виділитися з натовпу. Вони були б задоволені, якби все добре відбувалося тільки з ними. Це їхня природа-сутність; це їхнє справжнє обличчя» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Божі слова змусили мене відчути сильний сором. Виявилося, що моє постійне прагнення удачі та уникнення будь-яких труднощів чи негараздів насправді були зумовлені моєю егоїстичною природою. Я дотримувалася філософії світських справ «Ніколи не залишатися в програші», завжди ставлячи власні інтереси на перше місце. Я завжди хотіла, щоб усе хороше траплялося лише зі мною, щоб усе йшло гладко без жодних труднощів; саме це зробило б мене щасливою. Щойно я стикалася з невдачами чи труднощами, які зачіпали мої плотські інтереси та вимагали від мене страждань, я починала скаржитися й дратуватися, повністю втрачаючи рівновагу. До того як я увірувала в Бога, коли я бачила колег із хорошим походженням, чиї члени сім’ї мали стабільну роботу й гарні будинки, тоді як я жила в бідності, не маючи навіть власного житла, а мої рідні були безробітними й потребували моєї підтримки, я втрачала душевний спокій. Я вважала, що мені просто не пощастило мати таку сім’ю, і особливо заздрила своїм колегам і ревнувала їх. Мені завжди здавалося, що все хороше трапляється лише з іншими, а мені просто не пощастило. Я розмірковувала над цим нещодавнім періодом часу: коли ці дві церкви, за які я відповідала, зіткнулися з арештами з боку КПК, це вимагало від мене страждань, сплати ціни та зачіпало мої плотські інтереси, тож я почала на все скаржитися й звинувачувати у всьому невдачу та нещастя. Я не лише не думала про те, щоб активно та добре виконувати свій обов’язок, але й стала зневіреною й налаштованою на опір, скаржачись, що Бог постійно влаштовує для мене такі обставини. Моє прагнення удачі по суті було спрямоване на задоволення моїх плотських інтересів; я бажала, щоб зі мною ставалося все хороше, і завжди хотіла отримувати вигоду за рахунок інших. Що ж до завдань, які вимагали ризику та страждань, я вважала, що їх мають брати на себе інші. Поки мені було комфортно й моя плоть отримувала вигоду, я була задоволена. Я справді була такою егоїстичною! На перший погляд здавалося, що я виконую свій обов’язок у Божому домі, але в серці я дбала про свої плотські інтереси, а не про церковну роботу та кропіткі Божі наміри. Це було ненависно й огидно для Бога, і, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, я б зрештою не здобула Його схвалення.

Пізніше я прочитала інші Божі слова: «Чи легко вийти із цієї депресії? Насправді легко. Просто відпусти свої помилкові точки зору та не чекай, що все йтиме добре, гладко чи саме так, як ти хочеш. Не бійся, не опирайся та не відкидай того, що йде не так. Натомість відпусти свій опір, заспокойся, прийди до Бога з покірним ставленням і прийми все, що Він упорядковує. Не прагни до так званого “доброго талану” та не відкидай так званого “поганого талану”. Віддай Богові своє серце та все своє єство, дозволь Йому діяти й керувати та підкорися Його керівництву й упорядкуванням. Бог дасть тобі те, чого ти потребуєш, справедливою мірою та саме тоді, коли ти цього потребуєш. Він улаштує середовища, людей, події та речі, які тобі необхідні, відповідно до твоїх потреб і недоліків, щоб із зіткнення з тими людьми, подіями та речами ти міг засвоїти належні тобі уроки. Звісно, передумова всього цього – установка на послух Божому керівництву й упорядкуванням. Отже, не прагни до досконалості; не відкидай і не бійся небажаних, соромних або несприятливих речей; не використовуй свою депресію, щоб внутрішньо опиратися, коли стається щось погане» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Із Божих слів я зрозуміла Його намір. Обставини, які Бог влаштував для мене, були добрими й мали на меті навчити мене уроків. Мені не слід більше прагнути цієї так званою удачі й постійно бажати виконувати свій обов’язок у комфортному середовищі. Продовжувати так і надалі було б просто марним трудом. Натомість я мала навчитися коритися обставинам, які влаштував Бог, і, незалежно від того, сприятливі вони чи ні, шукати в них істину, зосереджуючись на розмірковуванні над розбещеними характерами, які я виявляла, повстаючи проти плоті та діючи згідно з Божими вимогами. Саме це відповідає Божому наміру. Тепер братів і сестер заарештовували, існували загрози безпеці для двох лідерів церкви, і деяка робота не могла бути виконана. Як лідерка, я повинна була як слід виконати своє зобов’язання в цей критичний момент. Хоча ведення церковної роботи було б важким і передбачало б певні плотські страждання, поки це йшло на користь церковної роботи, я мала докласти всіх зусиль для співпраці. Зрозумівши це, я більше не жила в негативі та щиро усвідомила, що це мій обов’язок і зобов’язання, яке я маю виконати як слід. Після цього, виконуючи свій обов’язок, я активно бесідувала, щоб розв’язати будь-які проблеми чи відхилення в церковній роботі. Якщо я стикалася з проблемами, яких не могла зрозуміти, я обговорювала їх із двома лідерами, щоб вони могли швидко в них розібратися, а потім ми шукали б принципи для їхнього розв’язання. Практикуючи так, я хоч і була щодня зайнята, але за умови розумного планування могла впоратися з цим і не вважала це нестерпним чи надто складним.

Одного дня вищий лідер надіслав листа з проханням швидко організувати збір матеріалів щодо вичищання й виключення, підкреслюючи, що це досить терміново і цим мають зайнятися люди, яким не загрожує небезпека. Прочитавши цей лист, я зрозуміла, що ця справа найбільше підходить саме мені. Але, думаючи про те, що мені доведеться перевіряти інформацію з багатьма братами й сестрами та неодмінно щодня бути на ногах, я мимоволі знову повернулася до своїх старих думок: «Ех, лідер чітко попросив когось, кому не загрожує небезпека, тож я не можу цього уникнути, навіть якби захотіла. Змушена отак поспішати туди-сюди, хтозна, скільки часу я витрачу, щоб зібрати та перевірити ці матеріали». Я відчула, що мені не пощастило. Коли в мене виникла ця думка, я згадала Божі слова: «Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Божі слова осяяли моє серце. З яким би обов’язком я не стикалася, у ньому містилися Божі наміри. Зокрема, оскільки ця робота була такою важливою, хіба можливість виконати її не була піднесенням від Бога? Проте, стикаючись з обов’язком, я насамперед думала про те, що моїй плоті знову доведеться страждати, і вважала, що мені не пощастило. Я справді була надто егоїстичною! Я мала ставити на перше місце роботу церкви, а не думати спочатку про ті плотські труднощі, і робити все можливе, щоб покладатися на Бога та співпрацювати. Усвідомивши це, я більше не опиралась так сильно цьому обов’язку й обговорила з лідерами церкви, як знайти людей для перевірки матеріалів. Під час процесу перевірки я зіткнулася з певними труднощами, але прийняла їх від Бога та більше не скаржилася, водночас переглядаючи відхилення й покладаючись на Бога, щоб продовжити співпрацювати. Зрештою матеріали були успішно зібрані. Я щиро дякувала Богу за Його настанови!

Завдяки цьому досвіду я здобула певне розуміння хибного погляду щодо прагнення удачі та побачила, що за цим прагнення криється розбещений характер, який є егоїстичним і ницим. Насправді всі обставини, які для мене влаштовує Бог, – незалежно від того, бачу я їх хорошими чи поганими, – влаштовуються на основі мого духовного зросту та потреб. Ці обставини призначені допомогти мені шукати істину, розпізнавати свій розбещений характер і винести з них уроки. У них є Божа мудрість і Його кропіткий намір. У майбутньому я не хочу продовжувати оцінювати всіх людей, справи та речі, з якими стикаюся, з погляду, заснованого на удачі. Я хочу навчитися коритися обставинам, які влаштовує Бог, і переживати Божу роботу.