Як мені зашкодило моє вдаване розуміння

16 Вересня, 2023

Ї Фань (Південна Корея)

Раніше я займалася дизайном у церкві. З часом, після того, як я створила безліч дизайнів та зображень, мої навички значно покращилися та мене обрали керівницею групи. Я подумала: «Те, що мене обрали керівницею групи, означає, що в мене є певні навички та таланти у моїй роботі, що я краща за інших братів і сестер і можу взяти на себе цю роботу. Я повинна плекати цей обов’язок, старанно працювати, шукати принципи істини та робити все, що в моїх силах. Я не можу робити помилки, які заважають роботі церкви. Я маю показати всім, що здатна бути керівницею команди».

Якось до мене підійшов керівник церкви й сказав: «Церкві потрібне фонове зображення для одного з наших відеогімнів. Це буде складніше, ніж у попередніх випадках. Оскільки всі інші зараз зайняті роботою над різними дизайнами, і наша робота сповільниться, якщо хтось інший цим займеться, ми хотіли б, щоб ти попрацювала над цим фоном. Як гадаєш, ти зможеш це зробити?» Почувши таке від свого керівника, я подумала: «Я ніколи раніше не працювала з таким складним фоном, Я не впевнена, що зможу гарантувати добрі результати». Але потім я подумала: «Керівники, брати й сестри приділятимуть увагу цьому проекту… Я виконую цей обов’язок вже понад два роки, добре виконувала свою частину складних робот і завдань та здобула чимало гарних навичок. Так, я вперше займатимуся таким складним фоном, і якісь непередбачені труднощі обов’язково виникнуть, але якщо я не зможу впоратися навіть із таким завданням, що всі інші про мене подумають? Якщо я не впораюсь, чи не подумають вони, що я бездарний працівник, який не досяг ніяких успіхів? Інші брати й сестри зараз працюють над своїми проектами, і якщо зараз доведеться призначити когось ще для роботи зі мною, всі обов’язково подумають, що я не здатна впоратися із серйозними завданнями, що я ненадійна та не здатна до керівництва. Я не можу цього допустити! Я маю будь-що взятися за цей проект. Я просто навчуся тому, чого не знаю, щоб зробити все правильно, і покажу всім, що можу впоратися зі складними обов’язками». Прийнявши рішення, я впевнено відповіла: «Я можу це зробити без проблем. Цей фон просто трохи складніший за інші, і вимагає додаткових зусиль. Доклавши їх, я зможу гарантувати гарну якість». Побачивши мою впевненість, керівник кивнув: «Цей фон потрібно зробити в стислий термін, і дизайн повинен відображати сенс та почуття, закладені у гімні. Якщо в тебе виникнуть якісь проблеми під час його розробки, негайно зв’яжися зі мною». Мій куратор також сказав: «Якщо насправді в тебе не виходитиме, просто дай нам знати, і ми призначимо когось тобі на допомогу». Я згідно кивнула, відчуваючи одночасно хвилювання та занепокоєння. Я була схвильована тим, що працюватиму над таким важливим дизайном, який принесе мені повагу, якщо я зроблю все добре, але також непокоїлася, чи зможу впоратися з таким складним завданням. Я не була впевнена, чи зможу забезпечити якість, якої вони вимагали! Але, попри все, я не могла підвести всіх. Я повинна була почати вивчення питання прямо зараз, пробуючи щось по ходу справи, щоб максимально використати цю рідкісну можливість. Я доведу це завдання до кінця, незважаючи на його складність.

Під час роботи мені здавалося, що час летить непомітно, і я стикалася з різними проблемами. Я відчувала, що тиск стає дедалі сильнішим. Керівник та куратор часто запитували про хід роботи та про те, чи є в мене проблеми. Я страшенно нервувала й просто казала їм, що «все йде добре», хоча насправді мене трусило – проект все ще потребував серйозних проривів та покращень. Насправді я й гадки не мала, яким буде кінцевий результат. Якби в мене не вийшло, всі побачили б мій справжній рівень майстерності та сказали б, що я не придатна для роботи й просто хизувалася. Я думала, що коли пообіцяла зробити це, я скоріше помру, ніж відмовлюся від свого слова, тому мені просто довелося стиснути зуби та розбиратися у всьому на ходу. Я все ще не розробила концепцію, тому мозковий штурм зайняв якийсь час. Якось до нас у студію прийшов керівник і дивився, як я працюю, тому я спеціально перейшла до легшої частини й швидко її оформила, щоб створити враження, що тримаю все під контролем. Однак насправді я так нервувала, що в мене спітніли долоні. Як тільки керівник пішов, я знову повернулася до складнішої частини й почала ламати голову. Я не хотіла визнавати наявність проблеми, побоюючись, що керівник засумнівається в моїх здібностях. Я думала, що, оскільки я вже зробила таку велику заяву, буде незручно відмовлятися від неї. Мені просто довелося стиснути зуби й розбиратися по ходу справи, але я просувалась повільно й почувала себе емоційно виснаженою. В останню ніч я не спала допізна, закінчуючи дизайн. Мої керівник та куратор подивилися та сказали, що все виглядає добре, але потрібні деякі доопрацювання. Однак я не відчувала жодної радості від того, що виконала свій обов’язок… Я почувалася пригніченою та не могла підняти собі настрій.

Пізніше, під час молитви, я прочитала уривок зі слова Божого: «Якщо ти часто відчуваєш звинувачення у своєму житті, якщо твоє серце не знаходить спокою, якщо ти не маєш миру й радості, якщо тебе часто охоплює тривога та занепокоєння з найрізноманітніших приводів, про що це свідчить? Лише про те, що ти не практикуєш істину та не є непохитним у своєму свідченні про Бога. Коли ти живеш серед характеру сатани, то схильний бути егоїстичним і ницим, часто відвертатися від істини й не практикувати її; ти дбаєш лише про свій імідж, свої ім’я та статус, про свої інтереси. Те, що ти постійно живеш для себе, приносить тобі великий біль. У тебе стільки егоїстичних бажань, заплутаних зв’язків, пут, побоювань і прикрощів, що ти не маєш ані дрібки спокою й радості. Жити заради розбещеної плоті – значить надмірно страждати» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Входження в життя починається з виконання обов’язку»). Розмірковуючи про слово Боже, я зрозуміла, що причиною того, що я продовжувала почуватися спустошеною та пригніченою після завершення дизайну, полягала в тому, що я занадто прагнула статусу. Щоб приховати свої недоліки для виконання обов’язку, я вдавала, намагаючись створити про себе хибне враження у оточуючих. Пізніше я натрапила ще на один уривок зі слова Божого, який допоміг мені краще зрозуміти свій розбещений характер. Всемогутній Бог говорить: «Вони самі по собі є створеними істотами. Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності? Чи можуть вони досягти майстерності в усьому, зрозуміти все, бачити все наскрізь і бути на все здатними? Ні, не можуть. Однак у людях є розбещені характери та фатальна слабкість: щойно люди опановують якусь навичку чи професію, то починають думати, що вони здібні, що мають статус і цінність, що вони професіонали. Якими б невинятковими вони не були, усі вони хочуть подати себе як якусь відому чи виняткову особу, зробити із себе якусь незначну знаменитість і домогтися того, щоб інші люди вважали їх досконалими й бездоганними, позбавленими жодної вади; вони хочуть стати в чужих очах відомими, впливовими, могутніми або якимись великими діячами, здатними на все та спроможними зробити що завгодно. Людям здається, що коли вони звернуться по допомогу до інших, то виглядатимуть нездібними, слабкими, неповноцінними, а інші дивитимуться на них зверхньо. Тому люди постійно хочуть щось із себе вдавати. У декого просиш щось зробити, і він каже, що вміє, а насправді не вміє цього робити. Потім він потайки шукає, як це зробити, і пробує навчитися, але після кількох днів навчання так і не розуміє, як виконувати це завдання. Коли в нього питаєш, як просувається робота, така людина відповідає: “Скоро все буде готово!”. Але в глибині душі вона думає: “Завдання ще не зроблено, я не знаю й уявлення не маю, що робити! Мені не можна випускати кота з мішка, я мушу й надалі вдавати, ніби знаю, що роблю; не можна дати людям побачити мої недоліки й невігластво, не можна, щоб вони почали дивитися на мене зверхньо!”. Що це за проблема? Це справжнє пекло спроб зберегти обличчя за будь-яку ціну. Що це за характер? Пиха таких людей не має меж, вони втратили всякий розум. Вони не хочуть бути такими, як усі, – звичайними людьми, нормальними людьми, – а хочуть бути надлюдьми, винятковими особами, якимись крутеликами. Це така величезна проблема! Що ж до слабкостей, недоліків, невігластва, дурості, браку розуміння в межах нормальної людської сутності, то вони все це загорнуть, не дадуть іншим людям нічого побачити й маскуватимуться далі. … Що ви скажете – хіба такі люди не живуть, витаючи в хмарах? Хіба вони не марять? Вони не знають, хто вони самі, і не знають, як жити нормальною людською сутністю. Вони жодного разу не діяли як практичні люди. Якщо ти проводиш свої дні, витаючи в хмарах і роблячи справи абияк, без зв’язку з реальністю, постійно живучи за власною уявою, то це біда. Шлях у житті, який ти обираєш, неправильний» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога»). Боже слово висвітлило мій нинішній стан. Я думала, що якщо я пропрацювала деякий час у сфері дизайну, отримала деякі навички й була обрана керівницею групи, то я є здібною й напрочуд талановитою. Оскільки я думала про себе так, я звертала особливу увагу на те, що думають про мене інші, побоюючись, що вони помітять мої недоліки й скажуть, що я не придатна для цієї роботи. Зокрема у випадку з цим фоновим зображенням, раніше я не робила нічого настільки складного й не була впевнена, що в мене вийде, але щоб підтримати свою репутацію та статус і завоювати довіру своїх куратора та керівника, я вдавала, що все під контролем. Коли виникли проблеми й справа не просувалася, я не просила про допомогу, а намагалася впоратися самотужки. Коли керівник запитував про хід роботи або якісь труднощі, я не розповідала йому про свої проблеми, незважаючи на те, що була повністю розгублена, а натомість воліла брехати й обманювати його, і навіть вдавала висококваліфікованого співробітника, щоб змусити його думати, що я можу виконати цю роботу. Я постійно прикидалася, щоб приховати власну неспроможність. Я весь час удавала з себе талановиту працівницю, щоб інші думали, що я все можу та все знаю. Я зрозуміла, що була неймовірно пихатою й зарозумілою. У слові Божому сказано: «Вони самі по собі є створеними істотами. Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності? Чи можуть вони досягти майстерності в усьому, зрозуміти все, бачити все наскрізь і бути на все здатними? Ні, не можуть». Дійсно, як може розбещена людина бути досконалою і всемогутньою? Це нормально, коли ти щось не розумієш або не здатний робити деякі речі у своєму обов’язку, але я не мала такого відношення до своїх недоліків. Натомість я вперто вдавала з себе талановитого працівника. Я не хотіла, щоб мене вважали звичайною створеною істотою. Я прагнула бути досконалою та бездоганною. Я була така зарозуміла, що зовсім втратила розум. Оскільки я постійно прикидалася під час виконання свого обов’язку, турбуючись, що інші побачать мене справжню, і не просила про допомогу, коли чогось не розуміла, робота просувалася повільно, хоча її потрібно було виконати швидко, а я почувала себе емоційно виснаженою. Я зрозуміла, що з мого боку було безглуздо прагнути бездоганності. Я завжди приховувала свої недоліки, не маючи мужності визнати їх. У результаті я не тільки почувалася втомленою та нещирою у своєму обов’язку, але й затримувала роботу церкви. Усвідомивши це, я помолилася Богові: «О Боже! Дякую Тобі за Твоє просвітління та керівництво, які допомогли мені побачити, наскільки жалюгідною була моя скритність. Я готова виправити свої помилкові погляди на прагнення у майбутній практичній роботі, правильно ставитися до своїх недоліків, питати, коли не розумію, утримуватися від скритності та виконувати свій обов’язок практично та чесно».

Пізніше я прочитала ще деякі слова Божі: «З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти маєш шукати істину, щоб вирішити її, і в жодному разі не маскуватися й не лицемірити перед іншими. Будь цілковито відкритим щодо усіх своїх недоліків, своїх вад, своїх хиб, свого розбещеного характеру та спілкуйся про них. Не тримай їх усередині себе. Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко. Що означає цей крок? Він означає, що ти відкриваєш своє серце й показуєш усе, що в тебе є, добре чи погане, позитивне чи негативне; ти оголюєш справжнього себе перед іншими й перед Богом; ти нічого не ховаєш від Бога, нічого не приховуєш, нічого не маскуєш, будучи вільним від обману й хитрості, а також однаково відкритим і чесним з іншими людьми. У такий спосіб ти живеш у світлі, і не тільки Бог тебе уважно досліджуватиме, а й інші люди також зможуть бачити, що ти дієш принципово та з певним ступенем прозорості. Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Я зрозуміла, що якщо я хотіла добре виконати свій обов’язок і отримати схвалення Бога, моїм головним завданням був пошук істини. Який би розбещений характер я не виявляла, та які б у мене не виникали проблеми під час виконання обов’язку, я мала відкритися Богу в молитві, щоб шукати керівництва, позбутися свого прагнення до репутації та статусу, спілкуватися з братами та сестрами, утримуватися від скритності та вдавання, дозволити всім побачити мене справжню, робити тільки те, що можу й відкрито казати про те, чого не можу, і шукати істину разом із іншими. Тоді виконання мого обов’язку було б менш стомлюючим і стримуючим, воно приносило б радість. Усвідомивши це, я відверто поспілкувалася зі своїми братами й сестрами, розповіла про свої думки щодо всього процесу дизайну та озвучила проблеми, з якими зіткнулася, для обговорення з ними. Брати й сестри навчили мене деяких нових методів та запропонували кілька нових ідей. Після цього робота над фоном пройшла дуже гладко. Пізніше деякі брати й сестри сказали мені: «Твій фон виглядає набагато краще, ніж попередні. Чи не могла б ти колись поділитися з нами своїм досвідом і розповісти, чого навчилася?» Я була дуже щаслива, почувши це, і відчула, що виконала свій обов’язок у практичний спосіб. Згадуючи свій досвід створення фону, я зрозуміла, що немає нічого поганого в тому, щоб мати недоліки, і немає нічого поганого в тому, що інші знають про них. Здатність відкриватися та шукати істину, відкидаючи неправильні наміри та бажання – ось що найголовніше. Працюючи таким чином, можна почуватися спокійно та невимушено.

Поступово я навчилася створювати якісні дизайни для складних проектів і створювала більше готових зображень, ніж інші брати й сестри. Вони завжди зверталися до мене за порадою з концепції дизайну та інших технічних питань. Спочатку я просто розповідала їм, що знала, але в міру того, як дедалі більше людей зверталися до мене з питаннями, я підсвідомо почала думати: «Здається, тепер усі визнають мої таланти. Інакше навіщо б вони просили в мене поради?» Сама того не помічаючи, я почала по-справжньому насолоджуватися цим почуттям і була цілком задоволена собою. Але потім сталося щось справді несподіване. На одному з фонових зображень, які я створила для гімну, мій керівник помітив проблему, що порушувала принципи, і покликав мене поговорити про це. Він сказав, що зображення потрібно відредагувати того ж дня, інакше робота затримається, і запитав, чи можу я відредагувати самостійно, чи мені потрібна допомога. Я подумала про себе: «Я розробила це зображення, тому, якщо я передам його комусь іншому, чи не виникне враження, що мої навички недостатні? Хіба люди не подумають, що я багато говорю, але не можу впоратись сама, коли це важливо? Так не має бути! Я не можу здатися зараз. Якщо я зможу вирішити цю проблему самотужки, всі знатимуть, що я здатна виконувати свою роботу, що я гідна довіри та розвинення». Зрозумівши це, я сказала керівнику, що виправлю все сама відповідно до принципів. При редагуванні я ніяк не могла вигадати хорошу концепцію для однієї з частин зображення. Час спливав, а я ніяк не могла впоратися з цією концепцією. Я відчувала сильний стрес, просто бажаючи зробити це якнайшвидше, але як я не переробляла дизайн, нічого не виходило. Я сиділа над цією концепцією до 5-ї ранку, але так і не змогла нічого винайти. Тільки тоді я почала питати себе, чому в мене виникла ця проблема? Раптом я зрозуміла, що причина, через яку мій дизайн порушив принципи, полягала в тому, що був якийсь аспект принципів, якого я не розуміла. Необхідність зробити це редагування вже затримала роботу. Я навіть не була впевнена, що моє редагування виправить ситуацію, а це зображення було потрібне терміново, тому я розуміла, що маю попросити про допомогу. Але щоб зберегти свій статус і репутацію та приховати свої недоліки, я просто намагалася впоратися з цим самотужки. Хіба я не затримувала роботу церкви? Усвідомивши це, я відчула себе неймовірно винною і негайно помолилася Богу про покаяння: «О Боже! Я потрапила у пастку свого розбещеного характеру. Щойно в мене виникає проблема, я вдаю, що все гаразд, щоб інші поважали мене. Я не можу прийняти свої недоліки належним чином. Який стомливий спосіб виконувати свій обов’язок! О Боже, будь ласка, скеруй мене, щоб я усвідомила свою розбещеність і відмовилася від марнославства, щоб я могла практикувати за Твоїм словом». Після молитви я подумала про таке слово Боже: «Ти постійно прагнеш величі, шляхетності, статусу; ти постійно прагнеш вивищення. Що відчуває Бог, коли це бачить? Він цим гидує, і Він віддалиться від тебе. Що більше ти прагнеш таких речей, як бути величним, шляхетним, вищим за інших, визначним, видатним, вартим уваги, то огиднішим ти стаєш Богові. Якщо ти не поміркуєш над собою й не покаєшся, то Бог зневажить і зречеться тебе. Уникай перетворення на того, хто огидний Богові; будь людиною, яку Бог любить. Отже, як можна досягти Божої любові? Слухняно приймаючи істину, обіймаючи позицію створіння, діючи за Божими словами та у приземлений спосіб, належно виконуючи свої обов’язки, будучи чесною людиною та втілюючи в життя людську подобу. Цього достатньо: Бог буде вдоволений. Люди мусять пильнувати, щоб не мати амбіцій, не плекати пустих мрій, не прагнути слави, вигод, статусу, не намагатися виділитися з натовпу. Ба більше, їм не слід намагатися бути величними чи надлюдьми, які кращі за інших і вимагають від тих поклоніння. Це бажання розбещеної людської сутності, і це шлях сатани; Бог не спасає таких людей. Якщо людина безперестанку женеться за славою, вигодами, статусом без каяття, то для неї немає зцілення, а є тільки один результат: бути вигнаною» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці»). Боже слово точно описувало мій стан: я завжди гналася за репутацією та статусом і жадала захоплення інших. Коли я навчилася створювати більше готових дизайнів, ніж інші, та виконувала складні проекти з гарантованою якістю, я мимоволі стала зарозумілою. Ба більше, коли інші приходили до мене з питаннями, я відчувала глибоке задоволення і насолоджувалася захопленням оточуючих. Коли з одним із моїх зображень виникла проблема, і його надіслали назад, та керівник запропонував, щоб хтось допоміг мені з редагуванням задля економії часу, я не думала про роботу церкви, а турбувалася лише про те, що допомога в редагуванні розкриє мою некомпетентність. Щоб зберегти свою репутацію та статус, і щоб на мене не дивилися зверхньо, я взялася за редагування сама. Зіткнувшись із проблемами, я, замість того, щоб просити допомоги, стискала зуби й ламала голову, затримуючи всю роботу. Зовні здавалося, що я дуже багато працюю, щоб виконати свій обов’язок, а насправді я просто намагалася довести свої таланти, виправляючи зображення, щоб створити в людей враження своєї надійності. Я побачила, що дуже сильно прагну до репутації та статусу. Бог досліджує наші думки. Навіть якби я змогла обдурити інших людей, я не змогла б обдурити Бога, і хай би як я приховувала свої недоліки, якби мій зіпсований характер не змінився і я не здобула істину, то Бог, як і раніше, зневажав би й вигнав мене. Я затримувала роботу церкви в гонитві за репутацією та статусом, і якби я не покаялася перед Богом та не проаналізувала себе, я б і далі тільки обманювала себе та інших, завдаючи собі шкоди. Усвідомивши це, я негайно попросила сестру, яка добре зналася на дизайні, допомогти мені. Ми з нею обговорили, як редагувати зображення, і згодом у мене з’явилася набагато чіткіша концепція. Невдовзі я закінчила редагування.

Згодом я продовжила розмірковувати про те, чому завжди намагалася приховати свої недоліки. Я натрапила на уривок зі слова Божого, який дуже вплинув на мене. Всемогутній Бог говорить: «Чи є щось ганебне в тому, щоб не вміти робити якихось речей? Яка людина вміє робити все? У цьому немає нічого ганебного – не забувай, що ти звичайна людина. Люди – це всього лише люди; якщо ти чогось не вмієш, просто так і скажи. Навіщо прикидатися? Якщо ти постійно прикидатимешся, іншим це буде огидно, і рано чи пізно настане день, коли тебе викриють, і ти втратиш гідність і честь. Таким є характер антихристів. Вони завжди виставляють себе різносторонніми людьми, які все можуть, усе вміють і на всьому знаються. А від цього бувають проблеми, чи не так? Якби антихристи ставилися до своєї роботи чесно, що б вони зробили? Вони б сказали: “Я тут не експерт, а просто маю невеликий досвід із цього питання, але зараз нам потрібні навички вищого рівня. Я вже сказав тобі про все, що вмію, і я не розумію нових викликів, з якими ми зіткнулися. Щоб добре виконати свої обов’язки, нам потрібно опанувати додаткові технічні знання. Коли ми їх засвоїмо, то зможемо ефективно виконувати свій обов’язок. Бог доручив нам його, і наша повинність – виконувати його добре. З огляду на це нам потрібно опанувати додаткові технічні знання”. Це і є практика істини. Людина з характером антихриста так не зробила б. Якби вона мала трохи розуму, то сказала б щось на кшталт: “Це все, що я вмію робити. Не переоцінюйте мене, а я не стану нічого із себе вдавати – так буде простіше, правда? Постійно хизуватись і прикидатися – це така морока. Якщо ми не знаємо, як щось робити, то навчимося разом. Щоб належно виконувати свій обов’язок, ми маємо співпрацювати. Усі ми маємо ставитися до цього відповідально”. Бачачи таке, люди думають: “Ця людина краща за всіх нас. Коли щось трапляється, вона не робить шалених заяв про свої навички, не перекладає відповідальність на інших і не намагається ухилитися від своєї повинності. Натомість вона бере роботу на себе та серйозно, відповідально ставиться до її виконання. Це добра людина з відповідальним, серйозним ставленням до роботи та своїх обов’язків. Їй можна довіряти. Божий дім правильно зробив, що віддав їй цей важливий проєкт. Бог справді заглядає людині в саме нутро!”. Виконуючи свій обов’язок саме так, ця людина має змогу вдосконалити свої навички та здобути загальне схвалення. Які ж будуть причини цього схвалення? По-перше, серйозне й відповідальне ставлення до свого обов’язку. По-друге, уміння бути чесною, готовою вчитися людиною з прагматичним ставленням до справи. І, по-третє, не можна виключати можливості того, що людину скеровує й просвіщає Святий Дух. Такі люди мають Боже благословення, і ті, у кого є совість і розум, можуть цього досягти. Вони можуть бути розбещеними й недосконалими, можуть багато чого не вміти, але їхній шлях практики правильний. Вони не прикидаються й не хитрують, а ставляться до свого обов’язку серйозно та відповідально, а до істини – побожно й із жагою. Антихристи ніколи не будуть на таке здатні, бо завжди мислитимуть інакше, ніж люди, які люблять і шукають істину. Чому це так? Бо антихристи мають природу сатани. Вони живуть за сатанинським характером, щоб досягти своєї цілі – прийти до влади. Вони постійно намагаються різними способами плести інтриги й підступи, правдами і неправдами знаджуючи людей поклонятися їм і слідувати за ними. Отже, щоб замилити людям очі, антихристи придумують усілякі способи маскувати свою справжню природу, хитрувати, брехати, дурити людей, щоб ті повірили, ніби антихрист завжди правий, що він усе знає й може, що він розумніший, мудріший і в усьому ліпший за інших, перевершує інших, розуміє більше за них і навіть що він у будь-якій групі буде найкращим. Це притаманна таким людям потреба; це характер антихриста. Тому вони й учаться прикидатися, що породжує всілякі практики та різновиди поведінки» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина третя). Антихристи підступні та злі за своєю природою. Немає нічого, чого б вони не зробили, щоб зберегти свій статус та репутацію; вони прикидаються, брешуть і вводять інших в оману. Я подумала про антихриста, вигнаного з нашої церкви: щоб зарекомендувати себе та завоювати захоплення, він не звертався за допомогою, коли стикався з проблемами, і вдавав, що знає більше, ніж насправді, радо затримуючи роботу церкви задля того, щоб зберегти свій статус та імідж. Він говорив тільки про свої успіхи, але не про свої невдачі, неодноразово порушував роботу церкви, але не розкаявся. За це його зрештою було вигнано з церкви. Я порівняла його поведінку зі своєю: я не зосереджувалася на пошуку істини та принципів у своєму обов’язку, не приймала Божого розгляду та не працювала практичним чином, а натомість постійно вдавала, щоб викликати захоплення оточуючих. З моїм дизайном явно були проблеми, але, незважаючи на відсутність чіткого уявлення про те, як його редагувати, я не шукала й нічого не обговорювала зі своїми братами та сестрами, а натомість вирішила виправити зображення самостійно. Я не дбала про роботу церкви, і поки залишалася найменша надія, не хотіла розкривати свої недоліки, ніби затримка роботи церкви не була великою проблемою, а найважливішим було підтримувати свій імідж. Я робила все, щоб приховати те, що загрожувало моєму іміджу та статусу, навіть якщо це було вкрай виснажливо й складно. Я відчувала, що втрата мого так званого «гарного іміджу» буде рівносильна втраті мого життя. Мої дії видавали характер антихриста. Усвідомивши це, я трохи злякалася. Я, можливо, і не творила всякого зла, як антихрист, але завжди прагнула до репутації, статусу та захоплення оточуючих, навіть діючи віроломно та обманюючи інших. Якби я не виправила цей характер, я зрештою була б викрита Богом і вигнана. Тоді я помолилася Богу й покаялася, готова відмовитися від свого марнославства та статусу, щоб практикувати Його слова.

У майбутньому, якщо в мене виникали проблеми з дизайном, з якими я не могла впоратися самотужки, я негайно зв’язувалася з кимось і відкривалася в спілкуванні, шукала й прислухалася до пропозицій інших. Іноді я просила їх попрацювати над дизайном разом зі мною. Якось у мене виникла ще одна проблема із дизайном, і я не могла просунутися у роботі навіть після тривалого обмірковування. Мій керівник запитав про хід роботи, і я хотіла збрехати, але відразу зрозуміла, що знову намагаюся захистити свій статус та репутацію. Тоді мені на думку спало слово Боже: «Якщо ти нічого не приховуєш, якщо ти не надягаєш маску, не прикидаєшся, не фальшивиш, якщо ти відвертий перед братами й сестрами, не приховуєш свої найпотаємніші ідеї й помисли, але натомість дозволяєш іншим бачити твоє чесне ставлення, тоді істина поступово вкоріниться в тобі, вона цвістиме та приноситиме плоди, вона поволі даватиме результати. Якщо твоє серце стає дедалі чеснішим і дедалі більш орієнтованим на Бога, і якщо ти знаєш, що маєш захищати інтереси дому Божого, коли виконуєш свій обов’язок, і ти відчуваєш докори сумління, коли тобі не вдається захистити ці інтереси, тоді це доказ того, що істина діє в тобі й стала твоїм життям» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Слова Божі були глибоко мотивуючими. Я зрозуміла, що мушу припинити вдавати, а маю чесно й спокійно подивитися в обличчя своїм недолікам. Хоч би що про мене думали інші, я мала казати правду й шукати рішення разом із іншими. Того дня було робоче зібрання, і там я відкрито поспілкувалася про свої проблеми та розбещеність. Після цього мені полегшало. Коли я обговорила все це з іншими, вони допомогли мені придумати, як виправити дизайн, і незабаром я завершила редагування. Я була така щаслива! Я відчула, як насправді чудово бути відкритою та чесною! Тільки завдяки Божому спасінню я змогла усвідомити це та досягти трансформації. Слава Богу!

Попередня стаття: Чого мене навчив послух

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Чому я не приймаю нагляд

Парфе (Африка) Більше року я поливав новонавернених у церкві. У процесі виконання свого обов’язку я поступово засвоїв декілька принципів, і...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger