Заради чого були всі ці страждання?

15 Квітня, 2023

Сіень (Італія)

Коли я стала вірянкою, то побачила, що багато хто з керівників справді міг витримати чимало труднощів. Вони продовжували працювати та виконували свій обов’язок у дощ та вітер, і брати й сестри поважали їх. Я по-справжньому захоплювалася ними й сподівалася, що зможу стати такою, як вони, страждати та йти на жертви, щоб інші захоплювалися мною. Отже, я з ентузіазмом взялася до справи. Пізніше мене обрали керівницею церкви. Я щодня була дуже заклопотана своїм обов’язком, а інші хвалили мене за те, як я витримувала труднощі в такому молодому віці, і казали, що я з тих, хто шукає істину. Коли я чула щось подібне, то щоразу була в захваті та відчувала, що все це було того варте. Пізніше обсяг моїх обов’язків збільшився, і навантаження на роботі теж зростали. Я бачила, як деякі сестри, з яким я працювала, дійсно могли страждати і йти на жертви. Вони завжди дуже пізно лягали спати, а іноді відвідували зібрання голодними, бо не мали часу поїсти. Ведучі зібрань хвалили їх за те, що вони несуть тягар свого обов’язку та здатні терпіти труднощі. Мені здавалося, що якщо брати та сестри люблять таких людей, то й Бог теж їх любить, тому я почала виконувати свій обов’язок до пізньої ночі. Однак згодом моє тіло вже не могло цього витримати, і після опівночі мене починало хилити в сон. Але я бачила, що інші сестри досі працюють, і соромилася йти спати, бо боялася, що вони скажуть, ніби я зосереджена на плоті та не несу тягар свого обов’язку. Тож я змушувала себе продовжувати, але не могла побороти постійну сонливість, і моя продуктивність зменшилась. Незважаючи на це, я все одно не йшла спати. Я мовчки підганяла себе, бо вважала, що не можу зосереджуватись на плоті й допустити, щоб інші зневажали мене. Іноді, попрацювавши допізна, мені доводилося вставати дуже рано, щоб піти на зібрання, і мене хилило в сон, коли я їхала велосипедом, а потім сиділа на зібранні. Я хотіла трохи подрімати вдень, але боялася, що інші скажуть, ніби я тішу свою плоть. Щодня я змушувала себе сидіти допізна та працювати. Якось я їхала велосипедом на зібрання, і мені так хотілося спати, що я проїхала весь шлях наче в ступорі та зрештою впала в канаву, і це так налякало мене, що я одразу прокинулась. Я котила велосипед по дорозі й гадала, чому зі мною таке сталося. Проаналізувавши свій стан, я збагнула, що відтоді як мене обрали керівницею, я думала тільки про те, як завдяки своїй здатності страждати викликати в інших захоплення, бо боялася, що люди скажуть, ніби я зосереджена на плоті та жадаю комфорту. Це призвело до відсутності встановленого порядку в моєму житті, я навіть не відпочивала як слід.

Якось я прочитала уривок із Божих слів, у якому викривали фарисеїв, і порівняла себе з прочитаним. У Божих словах сказано: «Чи знаєте ви, хто такі насправді фарисеї? Чи є фарисеї навколо вас? Чому цих людей називають “фарисеями”? Як описати фарисеїв? Це люди, які є лицемірними, повністю фальшивими та прикидаються в усьому, що роблять. Який номер вони розігрують? Вони прикидаються хорошими, добрими та позитивними. Чи вони такі насправді? Категорично ні. Враховуючи, що вони лицеміри, усе, що проявляється й розкривається в них, є несправжнім; усе це – удавання, це не їхнє справжнє обличчя. Де сховане їхнє справжнє обличчя? Воно сховане глибоко в їхніх серцях, й інші його ніколи не побачать. Усе, що знаходиться зовні, – це гра, усе це підробка, але вони можуть обдурювати лише людей; вони не можуть обдурити Бога. Якщо люди не шукають істини, якщо вони не практикують і не переживають на власному досвіді слова Бога, то вони не можуть по-справжньому зрозуміти істину, і тому, якими б приємними не були їхні слова, ці слова – не реальність істини, а слова вчення. Деякі люди зосереджуються лише на бездумному повторенні слів вчення, вони наслідують того, хто проповідує найвищі проповіді, внаслідок чого всього за кілька років їхнє декламування вчення стає дедалі вищим, і вони стають об’єктами захоплення та шанування багатьох людей, після чого вони починають маскуватися та приділяти велику увагу тому, що вони говорять і роблять, виставляючи себе про людське око особливо благочестивими й духовними. Вони використовують ці так звані духовні теорії, щоб замаскуватися. Куди б вони не пішли, вони тільки про це й говорять – про показні речі, які відповідають уявленням людей, але яким не вистачає будь-якої реальності істини. І проповідуючи те, що відповідає уявленням і смакам людей, вони обманюють багатьох. Іншим такі люди здаються дуже побожними й смиренними, але насправді це фальш; вони здаються терпимими, поблажливими й люблячими, але насправді це удавання; вони кажуть, що люблять Бога, але насправді це акторська гра. Інші вважають таких людей святими, але насправді це не відповідає дійсності. Де можна знайти людину, яка справді свята? Людська святість уся несправжня. Усе це гра, удавання. Зовні вони здаються вірними Богу, але насправді вони просто грають роль про людське око. Коли ніхто не дивиться, вони аніскілечки не вірні, і все, що вони роблять, є поверховим. На перший погляд, вони повністю присвячують себе Богові й відмовилися від своєї сім’ї та кар’єри. Але що вони роблять таємно? Вони ведуть власну справу й керують власною діяльністю в церкві, мають зиск завдяки церкві й таємно крадуть пожертви під виглядом виконання роботи для Бога… Ці люди – сучасні лицемірні фарисеї» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Шість показників зростання життя»). Те, що викривають Божі слова, для мене було дуже болючим та важким. Я поводилася точнісінько як фарисеї. Їм подобалося грати на публіку, вони навмисно молилися на перехрестях вулиць та проповідували слово Боже, щоб люди думали, ніби вони справді благочестиві та люблять Бога. Але у вузькому колі вони взагалі не практикували слово Боже. Те, що вони робили, було виставою, щоб викликати захват. Я теж була такою. Я особливо зосереджувалася на показній добрій поведінці, щоб брати та сестри були гарної думки про мене. Я бачила, як дехто інший міг страждати та йти на жертви у своєму обов’язку, і як їх усі хвалять, і прагнула бути такою ж. Коли мене обрали керівницею, я побачила, як інші сестри працювали допізна, і змушувала себе робити те саме, щоб не відставати від них. Я насилу рухалася далі, хай би як мені хотілося спати. Я навіть не наважувалася подрімати вдень, як заведено, аби показати усім, що я можу терпіти труднощі. Я прикидалася на кожному кроці, вдавала, що роблю щось добре, і так намагалася викликати захоплення в братів та сестер. Я страждала та присвячувала себе Богові, але все це було показне, оманливе. Я йшла шляхом фарисеїв – як це могло не викликати в Бога відразу? Опісля я спробувала скоригувати графік роботи та відпочинку, лягала спати як зазвичай, коли закінчувала всю денну роботу. Коли я так робила, то почувалася набагато врівноваженішою.

За рік я поїхала за кордон. Я побачила, що деякі з сестер, із якими я жила, могли по-справжньому терпіти труднощі у своїх обов’язках та щодня працювали допізна. Іноді мені хотілося рано лягти спати після завершення роботи, але я боялася, що вони подумають, ніби я переживаю за власний комфорт. А ще я була керівницею, отже, що вони про мене подумають, якщо я ляжу спати раніше за інших? Вони могли сказати, що я не вмію долати страждання й не несу тягар свого обов’язку. З такими думками мені не лишалося нічого іншого, як знову почати грати на публіку та сидіти допізна разом з усіма. Утім, після першої години ночі мене хилило в сон, і я починала куняти. Мені казали, щоб я йшла спати раніше, але я змушувала себе збадьоритися й казала: «Усе добре, я можу з цим упоратись. Я скоро піду спати». Але врешті-решт я знову неминуче впадала в ступор. Іноді я ніяк не могла подолати сонливість, тож клала голову на стіл та трохи дрімала, однак не могла з цим змиритися. Мене непокоїло, що про мене скажуть інші, тож я кидалася назад до роботи. Вдаючи, ніби несу тягар свого обов’язку, я іноді навмисно відправляла в групу повідомлення в дуже пізню годину, щоб усі знали, як пізно я не сплю та виконую свій обов’язок вночі. Через проблеми зі здоров’ям я хотіла купити деякі поживні добавки, але непокоїлася, що скажуть усі інші. Чи не подумають вони, що я надто бережу плоть? Отже, я їх не купила. Якось на зібранні я виявила, що стан однієї з сестер не дуже добрий, і вона потребує трохи спілкування й підтримки. Однак оскільки вона перебувала в країні з іншої часової зони, і в мене вже була глибока ніч, я спочатку вирішила, що поспілкуюся з нею наступного дня. Але тоді я подумала, що спілкування з нею вночі виглядатиме так, ніби я несу тягар заради входження в життя братів та сестер. Тож я подзвонила тій сестрі, і ми спілкувалися майже до другої години ранку. Вона сказала мені: «У тебе вже пізно, тобі слід іти спати. Постійно працювати ночами шкодить твоєму здоров’ю». Її слова дуже потішили мене. Я відчувала фізичний дискомфорт, але це було не дарма, оскільки вона вирішила, що я несу тягар та маю почуття відповідальності. Після того в мене з’явилися всілякі дрібні проблеми зі здоров’ям, і лікар сказав мені, що це пов’язано з довготривалою нестачею сну. Я проігнорувала це та продовжила в тому ж дусі. Вищий керівник постійно нагадував мені, що не варто сидіти допізна, та що робота не затримається, якщо я рано лягатиму й рано вставатиму. Я подумала, що якщо лягатиму раніше, інші вирішать, що я, керівниця, не можу витримати стільки ж труднощів, скільки витримують інші, отже, чи братимуть вони з мене приклад? Я не сприйняла слова керівника серйозно. Одна з сестер помітила, що мені погано, і сказала: «Схоже, ти маєш надто багато клопотів. Стільки проблем, що потребують вирішення, і такий великий стрес негативно впливають на твоє здоров’я. Ви, керівники, маєте стільки турбот». Я була дуже задоволена собою, почувши це від неї. Я відчула, що жертви, на які я йшла, та перенесені страждання були не марні через схвалення з боку інших. Пізніше я прочитала уривок з Божих слів, з якого зрозуміла, що стала на хибну стежку. У Божих словах сказано: «Антихристи ніколи не діють відповідно до принципів істини, вони ніколи не практикують істину, і це є найбільш явним проявом антихриста. Окрім статусу та престижу, а також отримання благословень і винагород, єдине, до чого вони прагнуть, – це насолоджуватися плотськими втіхами та атрибутами статусу; і в цьому разі вони, само собою, спричиняють порушення. Ці факти показують, що їхні прагнення, їхню поведінку й те, що в них проявляється, Бог не любить. І це категорично не способи дій і не моделі поведінки людей, які шукають істину. Наприклад, деякі антихристи, котрі подібні до Павла, рішуче налаштовані страждати, коли вони виконують свій обов’язок; вони можуть не спати всю ніч і обходитися без їжі, виконуючи свою роботу, вони можуть підкорити свої тіла, можуть долати хвороби та дискомфорт. А з якою метою вони це роблять? Для того, щоб показати всім, що вони здатні відкласти себе вбік – здатні на самозречення – коли мова йде про Боже доручення, що для них існує тільки обов’язок. Вони виставляють усе це напоказ перед іншими людьми, вони виставляють це на загальний огляд, не відпочиваючи, коли слід, і навіть навмисно продовжуючи свій робочий час, рано встаючи й пізно йдучи до сну. Але якою є ефективність роботи та дієвість виконання їхнього обов’язку, коли антихристи так трудяться з ранку до ночі? Над цим вони не задумуються. Вони лише намагаються робити все це перед іншими, щоб інші люди могли бачити, як вони страждають, і бачити, як вони повністю присвячують себе Богові, взагалі не думаючи про себе. Що стосується того, чи відповідає обов’язок, який вони виконують, і робота, яку вони здійснюють, принципам істини, про це вони взагалі не думають. Вони думають лише про те, чи всі бачили їхню зовні хорошу поведінку, чи всі про неї знають, чи справили вони враження на кожного, і чи це враження викличе в інших захоплення та схвалення, чи покажуть ці люди їм великий палець вгору, коли вони підуть, і чи похвалять їх, кажучи: “Вони дійсно можуть зносити труднощі, їхній дух витривалості та надзвичайної наполегливості перевершує будь-кого з нас. Це той, хто шукає істини, хто здатний страждати й нести важкий тягар; він – стовп у церкві”. Почувши це, антихристи задоволені. У глибині душі вони думають: “Я такий кмітливий, що прикидався в такий спосіб, як розумно я вчинив! Я знав, що всі будуть дивитися лише на те, що зовні, і їм подобається така хороша поведінка. Я знав, що якщо я поводитимусь так, це здобуде схвалення людей, це змусить їх високо оцінити мене, це змусить їх захоплюватися мною в глибині їхніх сердець, змусить їх дивитися на мене прихильно, і ніхто ніколи більше не буде дивитися на мене зверхньо. І якщо настане день, коли Вишній виявить, що я не виконував реальної роботи, і замінить мене, безсумнівно, знайдеться багато людей, які заступляться за мене, які будуть плакати за мною й закликатимуть мене залишитися, і говорити на мій захист”. Вони таємно пишаються своєю вдаваною поведінкою – і хіба ця гордість не розкриває також природу та сутність антихриста? Тож що це за сутність? (Злостивість.) Правильно – це сутність, яка характеризується злостивістю» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина десята). Божі слова викривають сутність антихриста як страшне зло. Антихристи вдаються до будь-якої тактики, щоб грати на публіку та прикидатися тим, ким вони не є, задля своєї жахливої мети – контролювати інших і викликати в людей захоплення. Наприклад, вони навмисно зволікають з виконанням своїх обов’язків, допізна не лягають спати та рано встають, тож це виглядає так, ніби вони віддані Богу. Вони постійно тяжко працюють, пропускають їжу й сон, нехтуючи фізичними потребами заради обов’язку, щоб люди захоплювалися ними та обожнювали їх. Зрештою вони приводять людей до себе. Бог ненавидить та засуджує таку поведінку. Співставивши себе з Божими словами, я відчула себе жахливо й страшенно незручно. Я поводилася як той антихрист. Мені хотілося, щоб інші бачили, що я можу витримати труднощі, не балую себе та несу тягар своєї роботи, хотілося, щоб вони обожнювали мене як хорошу керівницю, отже, я докладала чимало зусиль, щоб грати на публіку під час роботи, відпочинку та прийомів їжі. Я не відпочивала, коли слід було відпочити, та навмисно сиділа допізна, коли мій обов’язок цього не вимагав. Я робила це й далі, навіть коли в мене виникли проблеми зі здоров’ям. Я боялася, що інші скажуть, ніби я надто опікуюся плоттю, і складуть про мене погане враження, тож я не звертала уваги на звичайні фізичні потреби та не купувала необхідні мені добавки. Я підступно створювала собі імідж – поводилася ввічливо, страждала та йшла на жертви, щоб інші вважали, ніби я шукаю істину, що я старанна, віддана своєму обов’язку та вправна керівниця, тоді вони більше б поважали мене. Усі мої зусилля були заплямовані фальшивістю й обманом. Я намагалася виглядати добре, вводячи інших в оману неправдивим образом. Я не хотіла й надалі так чинити, тож молилася Богу й була готова покаятися та змінитися.

Пізніше я розмірковувала – чому я так старалася виглядати людиною, яка долає труднощі? Проаналізувавши себе, я усвідомила, що приховувала хибне бачення. Я завжди вважала, що здатність страждати, йти на жертви та нібито робити добрі справи – це спосіб практикувати істину й догодити Богу, що Бог схвалить це. Але завдяки Божим словам я побачила, що таке уявлення не витримує жодної критики. У Божих словах сказано: «Що відображають поверхові добрі вчинки людей? Вони відображають плоть, і навіть найкращі зовнішні дії не відображають життя; вони можуть лише показати твій особистий темперамент. Зовнішні дії людства не можуть виконати Божий волевияв. … Якщо твої вчинки завжди існують лише для видимості, то це означає, що ти марнославний до крайності. Якими людьми є ті, хто робить тільки поверхові добрі справи і хто позбавлений дійсності? Такі люди просто лицемірні фарисеї та релігійні діячі! Якщо ви не позбудетеся ваших зовнішніх практик і не зможете внести зміни, тоді засади лицемірства у вас зростуть ще більше. Чим більшими є ваші засади лицемірства, тим більше є опору Богові. Зрештою такі люди будуть обов’язково вигнані!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «У вірі потрібно зосереджуватися на дійсності – участь у релігійному ритуалі не є вірою»). «Сьогодні є люди, які, виконуючи свій обов’язок, готові працювати від світанку до заходу сонця або не спати всю ніч і обходитися без їжі. Вони здатні підкоряти плоть, не зважати на фізичні труднощі, навіть працювати, коли вони хворі. Але хоча вони володіють цими чеснотами і є хорошими людьми, правильними людьми, у їхніх серцях досі є те, що вони не здатні відкинути: статус, престиж і марнославство. І якщо вони ніколи не відмовляються від цього, то чи є вони людьми, які шукають істину? Відповідь очевидна. Немає нічого більш складного, ніж домогтися змін у характері, коли ти віриш у Бога. Люди можуть залишатися неодруженими все своє життя, вони можуть ніколи не їсти ситну їжу або не носити гарний одяг, вони можуть навіть казати: “І нехай я все своє життя страждатиму чи буду самотнім, я з цим змирюся – коли я з Богом, це нічого не значить”. Їм легко подолати й усунути біль і труднощі плоті. А що їм нелегко подолати? Їхні розбещені характери. Розбещених характерів неможливо позбутися, просто тримаючи їх під контролем. Щоб належним чином виконувати свій обов’язок, догоджати Богові й увійти в Царство, люди здатні терпіти біль плоті – але чи означає здатність страждати та платити ціну, що в їхніх характерах відбулися зміни? Ні, не означає. Оцінюючи, чи відбулися зміни в характері людини, не слід дивитися на те, скільки страждань вона переносить і наскільки доброю є її зовнішня поведінка; натомість необхідно дивитися на відправну точку, мотиви й наміри, що лежать в основі її дій, на принципи, на які спирається її поведінка, а також на її ставлення до істини. Тільки оцінка з урахуванням цих аспектів є правильною» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Добра поведінка не означає, що характер людини змінився»). Божі слова цілком зрозумілі. Хай як добре хтось нібито поводиться, це не означає, що він практикує істину, і також не означає, що він змінив свій характер та здобув Боже схвалення. У період Благодаті Павло був здатен долати труднощі. Його кинули до в’язниці, але він не зрадив Господа у своїх зусиллях поширювати Євангеліє. Його поведінка здавалася дійсно вартою схвалення. Однак всі його страждання та ціна, яку він сплатив, мали на меті можливість домовитися з Богом. Він хотів обміняти свої страждання на вінок та благословення Царства Божого. Його добрі вчинки не означали, що він досяг зміни характеру, натомість він ставав все більш гордовитим, завжди хизувався та свідчив про себе. Він навіть свідчив, що він – живий Христос, і зрештою Бог засудив та покарав його. Що ж до мене, я думала лише про те, як вдавати добру поведінку, щоби люди поважали мене, але я не намагалася втілити в життя Божі слова чи виправити свій розбещений характер. Як наслідок, я стала ще більш лицемірною і взагалі не поміняла характер свого життя. Якби я продовжувала так і надалі, я б узагалі не здобула істину. Зрештою мене б вигнали, як Павла! Проаналізувавши все це, я вирішила негайно змінити свої неправильні прагнення та уявлення.

Пізніше я прочитала ось цей уривок із Божих слів. «Бог дав людині її тіло, і в певних межах здібності її тіла залишатимуться здоровими; проте, якщо вийти за ці межі або порушити певні закони, будуть ставатися певні речі – люди починатимуть хворіти. Не порушуй законів, які Бог установив для людини. Якщо ти їх порушуєш, це означає, що ти не поважаєш Бога, і що ти нерозумний та необізнаний. Якщо ти порушиш ці закони, якщо ти “зіб’єшся з дороги” – Бог не захищатиме тебе, Бог не візьме на себе жодної відповідальності за тебе; Бог зневажає таку поведінку. … У виконанні свого обов’язку найкраще знайти нормальний баланс між роботою та відпочинком. Коли виконання твого обов’язку стає напруженим, твоя плоть має трохи постраждати, ти мусиш відкласти вбік свої фізичні потреби, але це не має тривати надто довго; якщо це триватиме задовго, тобі буде дуже просто виснажитися, і це може вплинути на твою ефективність у виконанні обов’язку. У такі моменти ти мусиш відпочивати. У чому полягає мета відпочинку? У піклуванні про своє тіло, щоб ти міг краще виконувати свій обов’язок. Але якщо ти не стомлений фізично, а проте завжди шукаєш можливості знизити темп роботи, незалежно від того, чи ти дуже зайнятий у виконанні свого обов’язку, у тебе немає відданості. Окрім того, щоб бути відданим та належним чином виконувати свої обов’язки, покладені на тебе Богом, ти також не повинен утомлювати своє тіло. Ти мусиш усвідомити цей принцип. Коли виконання твого обов’язку не інтенсивне, роби заплановані перерви. Коли ти встаєш вранці, практикуй духовні посвяти, молися, читай Божі слова та спілкуйся про істину Божих слів разом з іншими або вивчай гімни, як зазвичай; коли робота стає інтенсивною, зосередься на виконанні свого обов’язку, практикуй і переживай на власному досвіді Божі слова та включай Божі слова у своє реальне життя; це полегшить виконання твого обов’язку відповідно до принципів істини. Тільки так ти зможеш по-справжньому пережити на власному досвіді роботу Бога. Це ті види коректив, які тобі слід уносити» («Спілкування з Богом»). Читання Божих слів було для мене дуже просвітлюючим. Бог хоче, щоб ми жили за правилами, які Він призначив, щоб ми працювали та відпочивали як слід та виконували свій обов’язок на цих засадах. Коли робота вимагає від нас трохи страждань, нам потрібно зректися плоті та докласти всіх зусиль, щоб виконати завдання. Коли немає потреби сидіти допізна, нам слід добре працювати й висипатися, підтримувати нормальний стан. Тоді ми зможемо ефективно виконувати свій обов’язок. Я згадала ось цей уривок з Біблії: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь» (Матвія 22:37–38). Бог сподівається, що у своєму обов’язку ми здатні згадати Його волю, по-справжньому нести тягар та щиро виконувати свій обов’язок. Лише так здобудемо Боже схвалення. Зваживши на ці шляхи, які Бог дав нам, я побачила всю свою дурість. У Божих словах чітко все сказано, але я ніколи не застосовувала їх на практиці. Я поводилася, керуючись власними уявленнями та фантазіями, і безглуздо страждала. Тоді я усвідомила, що не можу й надалі зосереджуватися на гарній поведінці, а маю натомість прийняти перевірку від Бога, зробити перед Ним усе, не зважаючи на думку інших людей. Я мала докладати всіх зусиль, щоб виконати свій обов’язок – ось що я мусила робити.

Після цього я розібрала на зібраннях, як я збилася зі шляху, а також проблеми з власним мисленням, щоб брати та сестри могли розпізнати все це. Зазвичай я зосереджувалась на практиці Божих слів та більше не грала на публіку. З часом я припинила хвилюватися, якою мене бачать інші, та вже не намагалася грати на публіку. Я відчула справжнє полегшення. Завдяки цьому досвіду я дізналася, що лише Божі слова є вказівкою та принципом для будь-яких дій у житті, а діяти за Божими словами – це таке полегшення. Не потрібно весь час прикидатися й вести таке знесилююче та болісне життя. Слава Богу!

Наступна стаття: Роздуми після блукання

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Як я позбулася брехливості

Метью (Франція) Перш ніж прийняти Божу роботу останніх днів, я, не замислюючись, брехала й підлещувалася до людей, – адже боялася...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger