Юлія Є (Польща)

На початку 2021 року я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Я активно відвідувала зібрання та читала Боже слово, І більш ніж через два місяці взялася до виконання обов’язків дияконеси з поливу. Тоді диякони зустрічалися щовихідних, щоб обговорити проблеми та труднощі, з якими ми стикалися під час виконання наших обов’язків, і поспілкуватися щодо того, що ми набули, яку розбещеність викрили і як проаналізували та зрозуміли її через Боже Слово. Перед кожною зустріччю я дуже нервувала й довго думала, бо не знала, що їм сказати. Мене бентежило говорити про свою розбещеність і вади, бо я боялася, що інші складуть про мене погану думку. Наприклад: я тільки почала поливати новонавернених. Я багато чого не знала, і мені бракувало досвіду. Я хвилювалася, що новонавернені мене не любитимуть і подумають, що я не можу їх добре полити, тому я більше не хотіла цього обов’язку. Але я не хотіла розповідати про свій стан на зустрічах дияконів, бо тривожилася: якщо я це зроблю, вони подумають, що я не вмію спілкуватися з іншими. Крім того, я була нетерплячою з деким із новонавернених і не хотіла про це казати, бо непокоїлася, що якщо їм скажу, вони подумають, що я маю погану людську сутність. Ще я хвилювалася через те, що якби я нічого не сказала на зустрічі, вони точно подумали б, що я менш здібна, ніж інші. Я не хотіла осоромитися чи дати їм дивитися на мене зверхньо. Подумавши над цим, я нарешті вирішила просто сказати щось несуттєве, за що не було б надто соромно, наприклад, що я була ледачою, а це проблема більшості людей. Так я не буду здаватися гіршою від інших.

Отож на зустрічі лідерка запитала про мій досвід за цей час і про те, яких знань я набула про свій розбещений характер, і я спілкувалася, як і планувала. Коли я закінчила, то зітхнула з полегкістю, але почувалася ніяково, мені докоряла совість. Я знала, що не сказала правди, і що те, що я зробила, суперечило Божій волі. Я подумала про слова Господа Ісуса: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого» (Матвія 5:37). «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!» (Матвія 18:3). Думаючи про ці слова, я почувалася дуже винною. Брехня йде від сатани і є злом. Бог любить чесних людей, і тільки чесні люди можуть увійти в Царство Небесне. Брехуни й лицеміри не можуть увійти в Боже Царство. Таких людей Бог ненавидить, і вони обов’язково будуть вигнані Богом в кінці. Коли я це усвідомила, то дуже засмутилася й злякалася бути відкинутою Богом. Я помолилася Богу й попросила Його наставити мене бути чесною людиною. Я вирішила на наступній зустрічі сказати правду й відкрити свою розбещеність. Але коли прийшов час, мені й далі не вистачало сміливості сказати це. Я хвилювалася: якщо буду говорити про свою розбещеність і вади, мої брати й сестри подумають, що я розбещеніша за них. Я відчувала, що говорити правду надто важко. Через ці думки я не хотіла відвідувати зустрічі дияконів. Але я непокоїлася, що мої брати й сестри запитають мене, чому я не прийшла, і тоді я не матиму уявлення, що сказати. Чим більше я думала, тим суперечливіше і нещасніше почувалася. Я не знала, що робити. На одній зустрічі брати й сестри, як завжди, спілкувалися про свій досвід і знання, а я взагалі не знала, що сказати, тож просто мовчки слухала. Я себе розчарувала, я завжди маскувалася й мені раз за разом не вдавалося практикувати істину. Я навіть чесного слова не могла сказати. Я почувалася нещасною, тому молилася Богу, просячи Його вивести мене з цього стану.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти маєш шукати істину, щоб вирішити її, і в жодному разі не маскуватися й не лицемірити перед іншими. Будь цілковито відкритим щодо усіх своїх недоліків, своїх вад, своїх хиб, свого розбещеного характеру та спілкуйся про них. Не тримай їх усередині себе. Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко. Що означає цей крок? Він означає, що ти відкриваєш своє серце й показуєш усе, що в тебе є, добре чи погане, позитивне чи негативне; ти оголюєш справжнього себе перед іншими й перед Богом; ти нічого не ховаєш від Бога, нічого не приховуєш, нічого не маскуєш, будучи вільним від обману й хитрості, а також однаково відкритим і чесним з іншими людьми. У такий спосіб ти живеш у світлі, і не тільки Бог тебе уважно досліджуватиме, а й інші люди також зможуть бачити, що ти дієш принципово та з певним ступенем прозорості. Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). З Божого слова я зрозуміла, що нам ніколи не слід приховувати власні розбещені стани. Ми мусимо принести їх перед Богом і молитися, розмірковувати, намагатися зрозуміти, а також відкрити наші серця, щоб викрити нашу розбещеність нашим братам і сестрам, щоб шукати істину. Це допоможе нам краще зрозуміти себе та виправити наш розбещений характер. Але, щоб зберегти свої обличчя та статус, я не хотіла розповідати про свої розбещеність і труднощі, а також не хотіла шукати істини зі своїми братами й сестрами. Я завжди тримала своє серце закритим, щоб ніхто не міг розпізнати мене, але я не знайшла звільнення, живучи в пітьмі. Я зрозуміла, що так тривати не може, і що я мушу практикувати згідно зі словом Божим, відкривати свій стан своїм братам і сестрам і шукати їхньої допомоги. Відразу після закінчення зустрічі до мене підійшла сестра, щоб розповісти про свій недавній досвід. Я подумала, що це шанс відкритися їй, але все одно мені було трохи соромно, бо я не знала, що вона про мене подумає. Я турбувалася, що вона скаже, мовляв, я дуже нечесна людина. Тому я помолилася Богу: «Боже, я більше не хочу ховатися. Я більше не хочу приховувати свої справжні думки. Я так втомилася. Боже, я хочу бути чесною людиною, тому, будь ласка, направ мене». Після молитви я розповіла сестрі все те, що не наважилася відкрити на зустрічі. Договоривши, я відчула велику полегкість. Сестра поділилася зі мною своїм розумінням і надіслала мені уривок із Божих слів. «Головною ознакою підступної людини є те, що вона ніколи й нікому не відкриває свого серця для спілкування, і навіть із найкращим другом вона не говорить від усього серця. Заглянути в душу таких людей надзвичайно важко. Вони не обов’язково старі, глибоко зайняті мирськими справами чи навіть досвідчені, але в душу їм не заглянеш. Це більше демони, ніж люди. Хіба такі люди не підступні за своєю натурою? Вони ховаються так глибоко, що ніхто не може побачити їх наскрізь. Скільки б слів вони не говорили, важко сказати, які із цих слів правдиві, а які облудні, і ніхто не знає, коли такі люди говорять правду, а коли брешуть. Крім того, вони особливо вправні в лицемірстві та софістиці. Вони часто приховують правду, створюючи в людей фальшиві враження, так що все, що бачать люди, – це облудна видимість. Вони прикидаються величними, добрими, чеснотливими та безхитрісними людьми, яких люблять і схвалюють, і зрештою всі починають захоплюватися цими людьми та рівнятися на них. Скільки б часу ти не проводив із такою людиною, ти ніколи не знаєш, про що вона думає. Їхні погляди та ставлення до всіляких людей, подій і об’єктів приховані в їхньому серці. Ці люди ніколи про таке нікому не розказують. Вони ніколи про це не спілкуються навіть із найближчими та найдовіренішими. Навіть молячись Богу, вони можуть не зізнаватися, що в них на серці та що вони думають насправді. Мало того, вони намагаються вдавати, ніби вони мають людську сутність, дуже духовні та віддані пошуку істини. Ніхто не бачить, який у них характер і що вони за люди. Саме так і проявляються підступні люди» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 15. Вони не вірять в існування Бога, і вони заперечують сутність Христа (частина перша)»). Із Божого слова я зрозуміла, що брехливі люди не говорять з іншими від щирого серця і не відкривають іншим свій справжній стан. Натомість вони часто ховаються та маскуються. Я побачила, що була саме такою, як виявив Бог. Ставши дияконесою з поливу я побачила, що маю багато вад, і що я також викрила чимало розбещених характерів, і в мене не було любові та терпіння до новонавернених. Мені слід було відкрити своє серце та шукати вирішення цих проблем разом із моїми братами та сестрами. Але я хвилювалася: якщо скажу правду, вони дивитимуться на мене з погордою та вважатимуть мене нижчою, тому я не хотіла розповідати їм про свій справжній стан. Я уникала важливого й розповідала їм про те, що не мало значення, або про проблеми, які, відчувала, були в багатьох людей. Я робила це, щоб приховати свою темну сторону й свої найпотаємніші думки. Щоб інші були про мене високої думки, я замаскувалася й справляла хибне враження. Я обманювала своїх братів і сестер. Я була такою хитрою й лицемірною!

Пізніше сестра надіслала мені інший уривок із Божих слів: «Насправді всі люди знають, чому вони брешуть: заради своїх інтересів, свого обличчя, марнославства та статусу. І, порівнюючи себе з іншими, вони намагаються стрибати вище себе. Як наслідок, інші викривають їхню брехню та бачать її наскрізь, що натомість призводить до втрати обличчя, характеру й гідності. Це результат надто великої кількості брехні. Коли ти забагато брешеш, усі промовлені тобою слова забруднені. Усі вони – неправда, і жодне з них не може бути істинним чи дійсним. Хоча ти, можливо, не втрачаєш обличчя, коли брешеш, усередині ти вже почуваєшся зганьбленим. Ти відчуватимеш провину перед власною совістю, і ти зневажатимеш себе та дивитимешся на себе з презирливістю. “Чому я живу так жалюгідно? Невже так важко сказати хоча б раз щось правдиве? Чи мені потрібно говорити цю брехню тільки про людське око? Чому таке життя настільки втомлює?” Ти можеш жити життям, яке не втомлює. Якщо ти практикуєш спосіб життя чесної людини, ти можеш жити легко й вільно, але коли ти вирішуєш брехати, щоб захистити своє обличчя й марнославство, твоє життя дуже стомлююче й болюче, а це означає біль, заподіяний самому собі. Яке обличчя ти здобуваєш, кажучи брехню? Це щось порожнє, щось абсолютно марне. Коли ти брешеш, ти зраджуєш свій власний характер і свою гідність. Ця брехня коштує людям їхньої гідності, вона коштує їм їхнього характеру, і Бог вважає їх неприємними та ненависними. Чи вона варта того? Анітрохи. … Якщо ти любиш істину, то витримаєш будь-які страждання, щоб утілювати її в життя, і тобі буде байдуже, навіть якщо ти втратиш репутацію та статус, а інші тебе принижуватимуть і висміюватимуть. І ти будеш задоволений уже тим, що втілюватимеш істину в життя та догоджатимеш Богові. Ті, хто любить істину, обирають практикувати істину, бути чесними людьми. Це правильний шлях, і він благословенний Богом. Що стосується тих хто не любить істину, що вони обирають чинити? Вони використовують брехню, щоб захистити свою репутацію, статус, гідність і характер. Такі люди воліли б бути оманливими людьми, щоб Бог їх ненавидів і відкидав. Вони не хочуть ні істини, ні Бога. Вони вибирають свої власні репутацію та статус. Вони хочуть бути оманливими людьми, і їм байдуже, чи це приносить утіху Богові, чи Бог спасе їх, тож чи можуть такі люди все ж бути спасенні Богом? Звичайно, ні, тому що вони йдуть неправильним шляхом. Вони можуть жити лише брехнею й обманом, і вони можуть жити лише болісним життям, кажучи брехню, прикриваючи її й щодня ламаючи голову над тим, як себе захистити. Можливо, ти думаєш, що використання брехні може захистити твою бажану репутацію, статус і пиху, але це велика помилка. Брехня не тільки не захищає твою пиху та особисту гідність, але, що більш серйозно, також призводить до того, що ти втрачаєш нагоду практикувати істину й бути чесною людиною. Навіть якщо в цей час ти захищаєш свою репутацію й пиху, ти втрачаєш істину, і ти зраджуєш Бога, що означає, що ти повністю втрачаєш можливість здобути Боже спасіння й бути вдосконаленим. Це найбільша втрата та вічний жаль. Підступним людям це ніколи не очевидно» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»). Прочитавши Боже слово, я проаналізувала себе. Щоб зберегти обличчя та статус і щоб на мене не дивилися зверхньо, перед кожною зустріччю я ламала голову, щоб зрозуміти, як під час неї спілкуватися. Якби я розповіла про свій справжній стан, то боялася б, що брати та сестри складуть про мене погане враження. Але якби я нічого не казала, то також хвилювалася б, що брати та сестри подумають, що я погана, і дивитимуться на мене зверхньо. У розпачі я хотіла уникнути цієї ситуації. Я побачила: щоб зберегти своє обличчя та статус, я ламала собі голову та робила себе нещасною, та попри це не хотіла відкритися, бути чесною людиною й розповісти братам і сестрам про свій справжній стан та труднощі. Я була такою хитрою! І хоч на певний час я зберегла свій образ у серцях людей, я втратила свою гідність, свій шанс бути чесною людиною та шукати істину. На кожній зустрічі я відчувала сильну втому на й зовсім не мала відчуття звільнення. Я була в цілковитому рабстві свого розбещеного характеру. Брати й сестри мають їсти й пити Боже слово на зустрічах і спілкуватися на основі свого досвіду й знання Божого слова. Якщо в нас є проблеми чи труднощі, ми можемо допомагати одне одному та вчитися на сильних сторонах одне одного. Таким чином легше здобути роботу Святого Духа та зрозуміти істину. Але на зустрічах я завжди думала про те, як спілкуватися, щоб на мене не дивилися зверхньо, щоб люди добре думали про мене. Усі мої думки були присвячені цьому. Жити так було надто важко й виснажливо.

Пізніше я прочитала інший уривок із Божого слова: «Коли ви спілкуєтеся з іншими, чи здатні ви відкритись і висловити те, що насправді у вас на серці? Якщо людина завжди говорить те, що в неї по-справжньому на серці, якщо вона ніколи не бреше й не перебільшує, якщо вона щира, а свій обов’язок виконує зовсім не недбало та не формально, якщо вона вміє практикувати ту істину, яку розуміє, то в цієї людини є надія на здобуття істини. Якщо людина завжди прикривається та приховує те, що в неї на серці, щоб ніхто не бачив її ясно, якщо вона створює хибне враження, аби обманювати інших, то вона в страшній небезпеці, у великій біді, і їй буде дуже важко здобути істину. З повсякденного життя людини, з її слів і вчинків видно, які в неї перспективи. Якщо ця людина завжди прикидається та щось із себе вдає, то це не та людина, яка приймає істину, і рано чи пізно вона буде викрита й вигнана. … Люди, які ніколи не відкриваються, завжди щось приховують, завжди прикидаються правильними, завжди намагаються змусити інших бути про них високої думки, не дають іншим побачити, які вони насправді, і роблять усе, щоб інші ними захоплювалися, – хіба ці люди не дурні? Такі люди вкрай дурні! Причина в тому, що правда про людину рано чи пізно вийде назовні. Яким шляхом вони йдуть у своїй поведінці? Шляхом фарисеїв. Лицеміри перебувають у небезпеці чи ні? Це люди, яких Бог ненавидить найбільше, тож невже ти думаєш, що вони в безпеці? Усі ті, хто є фарисеями, йдуть дорогою загибелі!» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Віддаючи своє серце Богу, можна здобути істину»). Із Божих слів я зрозуміла, що Бог хоче, щоб ми були чесними людьми, говорили просто й відверто, не брехали й не обманювали, і навіть якщо викриваємо розбещеність, могли відкритися й говорити про це, щоб інші бачили наші справжні думки. Практикуючи істину таким чином, ми не відчуватимемо втоми й зможемо йти шляхом спасіння. Але ті, хто завжди маскується, приховує, покриває й не дозволяє іншим бачити свій стан, йдуть хибним шляхом і лише стають дедалі лицемірнішми, і тому ніколи не можуть виправити свій розбещений характер. Це шлях до загибелі. Я думала про фарисеїв дві тисячі років тому. На позір вони були побожними й цілими днями пояснювали іншим Писання в синагогах. Вони також свідомо стояли на перехрестях і молилися, щоб люди думали, що вони люблять Бога. Але вони зовсім не боялися Бога, не ставили Бога понад усе й не корилися Божим заповідям. Коли Господь Ісус з’явився й працював, вони чітко знали, що Його слова мають владу й силу та йдуть від Бога, але, щоб зберегти свій статус і прибуток, вони відчайдушно опиралися й засуджували Божу роботу та зрештою розіп’яли Господа Ісуса. Я побачила, що фарисеї виглядали побожно, але були підступні й хитрі за сутністю. Вони вміли маскуватися й обманювати. Усе, що вони робили, було для того, щоб обдурити людей і контролювати їх, а також змусити людей до поваги та поклоніння. Шлях, яким вони йшли, був шляхом опору Богові. Зрештою, вони образили притаманний Богу характер і були прокляті та покарані Богом. Я проанадізувала себе. Щоб мати гарний імідж в очах інших і підтримувати свій імідж і статус, я приховувала свою розбещеність і говорила лише про поведінку, яку зазвичай обговорювали інші. Це не тільки захистило мій імідж, це дало людям відчуття, що я відкриваюся. Хіба я не була такою ж підступною, як фарисеї? Мені стало страшно, коли я це усвідомила. Я більше не могла так чинити. Я мала бути чесною людиною відповідно до Божих вимог.

Після цього сестра надіслала мені ще один уривок Божого слова: «Зараз є багато людей, які прагнуть істини та здатні шукати її, коли з ними щось трапляється. Якщо ти хочеш розібратися з хибними мотивами та ненормальними станами в собі, для цього потрібно шукати істину. Для початку потрібно навчитися відкриватись у спілкуванні на основі Божих слів. Звісно, для відкритого спілкування слід вибирати правильного адресата – принаймні когось, хто любить і приймає істину, чия людська сутність краща, ніж у більшості, хто відносно чесний і справедливий. Безумовно, було б краще, якби можна було вибрати того, хто розуміє істину та спілкування з ким може принести допомогу. Якщо знайти таку людину, з якою можна відкритись у спілкуванні та вирішити свої труднощі, це може бути ефективно. Якщо ти вибереш не ту людину, – того, хто не любить істину, а просто має дар або талант, – то вона посміється над тобою, зневажить і принизить тебе. Це не піде тобі на користь. З одного боку, відкритість і відвертість – це підхід, якого потрібно дотримуватися, стаючи перед Богом і молячись Йому; крім того, саме так необхідно спілкуватися з іншими про істину. Не слід тримати все в собі, думаючи: “У мене є мотиви та труднощі. Мій внутрішній стан поганий – він негативний. Я нікому не розкажу. Я просто триматиму це в собі”. Якщо ти завжди триматимеш труднощі в собі, не вирішуючи їх, то ставатимеш дедалі негативніше налаштованим, і твій стан дедалі більше занепадатиме. Тобі не хотітиметься молитися Богові. Виправити таке важко. Тож хоч у якому стані ти перебуваєш, хоч ти негативно налаштований, хоч маєш труднощі, хоч які в тебе особисті мотивації та плани, хоч би що ти пізнав чи усвідомив завдяки своїм дослідженням, ти повинен навчитися відкриватися та спілкуватися, – а коли ти спілкуєшся, працює Святий Дух. Як же працює Святий Дух? Він просвіщає й освітлює тебе, дає тобі змогу побачити серйозність проблеми й усвідомити її корінь і сутність, а потім Він потроху дає тобі зрозуміти істину та Його волю, побачити шлях практики й увійти в реальність істини. Коли людина може спілкуватися відкрито, це означає, що вона чесно ставиться до істини. Те, чи чесна людина, вимірюється її ставленням до істини» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Після прочитання Божого слова сестра поспілкувалася зі мною: «Якщо ми хочемо позбутися наших неправильних станів, нам треба бути чесними людьми й відкрити наші серця в спілкуванні з іншими. Якщо ми завжди будемо ховатися, приховувати й відмовлятися відкритися, то завжди будемо в пастці наших неправильних станів, втрачатимо Боже керівництво та провалимося в темряву. Наприклад, якщо хтось захворів, він знайде лікаря або запитає когось із досвідом. Так він зможе зрозуміти свій стан, отримати потрібні ліки та вчасно взяти хворобу під контроль. Однак деякі люди, знаючи, що вони хворі, думають, що це неважливо, і не хочуть обговорювати свою хворобу. Зрештою, через відсутність своєчасного лікування стан погіршується, а то й стає небезпечним для життя. Якщо ми хочемо усунути наші неправильні стани та труднощі, нам потрібно відкрито спілкуватися та бути чесними людьми. Це правильний спосіб практики». Через спілкування сестри про Боже слово я зрозуміла, що бути чесною людиною і відкриватися дуже важливо. Я ще недовго вірила в Бога і не розуміла істину. Навіть попри те, що я виявила розбещений характер, я не могла його усунути. Мені слід практикувати чесність, відкрито розповідати про свій стан і шукати істину. Лише так я зможу отримати Боже керівництво, і це допоможе впоратися з моїм розбещеним характером. Я лише почала поливати новонавернених, тож це нормально, що я багато чого не розуміла. Коли я не розуміла чогось, я мала відкритися, щоб шукати з моїми братами та сестрами. Так я могла потроху опановувати принципи свого обов’язку і добре його виконувати. Після цього я розповіла сестрі про свій стан у цей період і про мої труднощі в обов’язку. Вона не тільки не дивилася на мене зневажливо, вона послала мені слово Боже та поспілкувалася про свій досвід, щоб допомогти мені. З її допомогою я отримала певні знання про свій стан і розбещеність, яку я викрила, і відчула велике щастя та звільнення. Після цього я свідомо практикувала бути чесною людиною й відкрито розповідати про свій стан.

Одного вечора я вела групову зустріч. Лідерка домовилася, щоб лідерка групи вела зустріч зі мною. Ця сестра розуміла істину краще, ніж я. Під час зустрічі вона спілкувалася й дуже ефективно розв’язувала проблеми інших, і я трохи заздрила. Я хвилювалася, що про мене подумають інші. Чи подумають вони, що я гірша, ніж вона? Після зустрічі лідерка запитала, чи маю я якісь думки, щоб поділитися. Я знала, що маю бути чесною людиною, відкрити тій сестрі свою розбещеність та шукати рішення. Отже, я розповіла сестрі те, що я викрила у своєму серці. Вона послала мені Боже слово й розповіла про свій досвід. Я зрозуміла, що заздрю своїй сестрі, бо ціную статус, маю гордовитий характер і хочу, щоб на мене рівнялися. Ще я зрозуміла: щоб позбутися заздрості, я маю більше молитися Богу, зважати на роботу церкви та свій обов’язок і ставити інтереси церкви на перше місце. Це відповідає Божій волі. Водночас мені також потрібно було належним чином впоратися зі своїми власними хибами та вадами та більше вчитися на сильних сторонах інших, щоб компенсувати свої вади. Так я зможу зрозуміти більше істини. Я була щасливою це усвідомити. Я справді відчула, що коли відкриваюся своїм братам і сестрам, замість того, щоб дивитися на мене зверхньо, вони всі мені дуже допомагають.

Переживши це, я відчула, як важливо бути чесною людиною. Лише коли ми чесні й відкриваємося, ми можемо отримати роботу Святого Духа та прийти до розуміння істини. Я також бачу, що чесність може дати нам звільнення й свободу та дозволити нам жити по-людськи. Дякувати Богу!