Джессіка, Японія

Останні кілька років я займалася в церкві поливом новонавернених з іншої країни. Оскільки я вже мала досвід роботи з поливу й трохи говорила їхньою мовою, брати й сестри часто просили мене про допомогу, коли мали проблеми, пов’язані з поливом новонавернених, і вони зазвичай приймали мої пропозиції. Інколи брати й сестри не знали, як вирішити деякі проблеми новонавернених, але я могла легко вирішити їх. Тому я вірила, що в мене хороший рівень, а моя працездатність вище середньої. Незабаром мене вибрали кураторкою, і я відповідала за влаштування роботи й ухвалення остаточних рішень у питаннях – і дрібних, і великих – стосовно роботи з поливу. Мені дуже подобалося це відчуття.

Пізніше, коли кількість новонавернених, які потребували поливу, збільшилася, церква влаштувала, щоб сестра на ім’я Емілі співпрацювала зі мною й розділяла обов’язки щодо роботи з поливу. Під час нашого першого зібрання Емілі обговорювала свої ідеї та погляди щодо наявних проблем у роботі з поливу. Усі брати й сестри погоджувалися з нею, але я була збентежена. Я не очікувала цього: попри те, що Емілі ще недовго виконувала цей обов’язок, вона виявилася доволі проникливою в професійних питаннях. До того, як вона приєдналася до нас, під час обговорень усі прислухалися до мене, але тепер з’явилася вона й забрала від мене всю увагу. У майбутньому, після того як вона проведе з братами та сестрами багато часу й покаже більше своїх сильних сторін і переваг, усі, без сумніву, почнуть ставитися до неї з великою повагою, що поставить під загрозу мій статус у групі. Що більше я про це думала, то більше хвилювалася. Якось лідер разом із нами перевіряв роботу. Він помітив, що новонавернені, поливом яких займалася Емілі, збиралися доволі нормально й багато з них виконували свої обов’язки, проте багато новонавернених, поливом яких займалася я, не збиралися як слід і мало хто з них виконували свої обов’язки. Побачивши цю ситуацію, лідер попросив мене призначити Емілі частину роботи, за яку я відповідала. Почувши це, я відчула в серці сильний опір і подумала: «Хоча результати роботи, за яку я відповідаю, не надто втішні, якщо я додам більше зусиль, ситуація з усіма цими проблемами покращиться і їх рано чи пізно буде вирішено. Навіщо мені призначати свою роботу Емілі? Якщо брати й сестри дізнаються про це, що вони подумають про мене? Вони напевно подумають, що моя працездатність не відповідає вимогам. Як тоді мені залишатися в групі? Ба більше, якщо Емілі почне брати участь у роботі, за яку я відповідаю, і всі почнуть слухати її, то хто слухатиме мене? Хіба це не перетворить мене з кураторки на формальну фігуру?». Однак лідер уже все влаштував так, і я не могла відмовити йому прямо, тому неохоче передавала Емілі деякі не дуже важливі завдання. Зазвичай я не виявляла ініціативи щодо зустрічей із нею для обговорення роботи, а часом, коли вона надсилала мені повідомлення, я, прочитавши їх, не мала бажання відповідати.

Незабаром після цього я дізналася, що брат на ім’я Гантер у поганому стані, тож я підготувалася надати йому підтримку й допомогу, але несподівано Емілі сказала мені, що вже побесідувала з Гантером. Я дещо засмутилася й подумала: «Це я завжди бесідувала з Гантером, а тепер ти пішла й побесідувала з ним, навіть не сказавши про це мені – хіба не видно, що ти намагаєшся зі мною конкурувати?». Особливо коли під час зібрання Гантер сказав, що бесіда з Емілі була для нього дуже корисною й допомогла йому краще зрозуміти свій зіпсований характер, я почувалася вкрай ніяково. Я подумала: «Гантер колись зауважив, що в моїх бесідах було багато доктрин, але зараз він захоплюється Емілі за те, що вона у своїй бесіді вказала йому на його проблеми. Якщо так піде й далі, хіба не стане очевидно, хто з нас краще? Усі, без сумніву, подумають, що Емілі розуміє істину й має реальність, і в майбутньому ще більше її цінуватимуть. Хіба це не загрожуватиме моєму становищу в групі?». Відтоді я бачила в Емілі свою найбільшу загрозу. Я стала захищати роботу, за яку відповідала безпосередньо, не даючи їй жодних шансів брати в ній участь. Зазвичай лідер просив нас обговорювати роботу разом, але я не мала бажання залучати її, вважаючи, що це принизить мене й виставить некомпетентною. Хіба я не справлялася з цією роботою цілком нормально без неї? Тому я вигадувала відмовки й відхиляла її участь, кажучи лідеру, що я вже все вирішила або що проблеми не такі складні і я можу впоратися сама, що подальше обговорення з Емілі лише затримає справу тощо. Я знаходила будь-які виправдання, щоб витіснити її зі своєї роботи. Одного разу я щойно закінчила розмову із сестрою на ім’я Джоан про її ситуацію з роботою, коли підійшла Емілі й почала питати її про те саме. Джоан трохи роздратувалася й сказала, що постійні розмови про роботу здаються їй певною мірою марнуванням часу. Я чітко розуміла, що причина в тому, що я не обговорила все з Емілі наперед, але замість того, щоб замислитися над своєю проблемою, я потай раділа, думаючи: «Точно! Залучати Емілі – це справді зайве. Якщо вона всім не подобатиметься, то більше не становитиме загрози для мого статусу». Тож я погодилася з Джоан і сказала: «Це справді трохи затягує справу». Під час робочих обговорень, коли деякі брати й сестри пропонували залучити Емілі, мені не залишалося нічого іншого, як погодитися, щоб зберегти обличчя. Але всередині я дуже не хотіла цього. Я подумала: «Емілі, Емілі! Тепер ви думаєте лише про неї. Невже без неї неможливо виконувати роботу? Перед тим як вона приєдналася до нас, саме я ухвалювала рішення, і робота зовсім не затримувалася!». Кожного разу, коли я чула, як брати й сестри згадують ім’я Емілі, я ставала особливо чутливою та думала, чи справді вони всі так високо її цінують. Щойно вона з’являлася поруч, я відразу насторожувалася, мов їжак, що настовбурчив голки, готова будь-якої миті захищати свій статус. Через те, що я намагалася перешкоджати Емілі, вона зовсім не могла включитися в роботу й не розуміла, як співпрацювати зі мною, що дуже її засмучувало. Я усвідомила, що її поганий стан значною мірою пов’язаний зі мною, і відчула докір сумління. Однак потім я подумала: «Якщо ти не можеш включитися, тоді тримайся подалі від моєї роботи. Було б гарно, якби кожна з нас робила свої справи й не втручалася в справи іншої». Я навіть побажала, щоб Бог влаштував обставини так, аби Емілі перевели в інше місце, щоб я могла спокійно жити. У той час я жила в стані опору й витіснення стосовно Емілі, часто відчуваючи безпричинну дратівливість і втому. Я ставала дедалі більш негативною, і моє серце темнішало. Я помолилася Богові: «О Боже, відтоді як я почала співпрацювати з Емілі, я постійно хотіла змагатися з нею та хвилювалася, що вона може мене перевершити. Я знаю, що це неправильний стан, але я не можу розгледіти сутність своєї проблеми. Будь ласка, просвіти мене, щоб я змогла зрозуміти себе».

Одного дня я прочитала уривок Божих слів, який розвінчує антихристів, і здобула певне розуміння себе. Всемогутній Бог говорить: «Одна з найочевидніших рис сутності антихриста – те, що він монополізує владу й установлює власну диктатуру: він нікого не слухає, нікого не поважає, і які б сильні сторони не мали інші люди, які б правильні погляди чи мудрі думки вони не виражали, які б доцільні методи не пропонували, він на них не зважає, ніби ніхто не придатний співпрацювати з ним і долучатися до того, що він робить. Ось такий в антихристів характер. Дехто каже, що це в них погана людськість, але як же це може бути звичайною поганою людськістю? Це цілком сатанинський характер, і такий характер надзвичайно порочний. Чому Я кажу, що їхній характер надзвичайно порочний? Антихристи привласнюють усе з дому Божого й майна церкви та ставляться до цього як до своєї особистої власності, якою їм належить управляти, і не дозволяють нікому іншому в це втручатися. Єдине, про що вони думають, виконуючи роботу церкви, – це власні інтереси, власний статус і власне обличчя. Вони нікому не дозволяють зашкодити їхнім інтересам, і вони тим більше не дозволяють нікому, хто має рівень або хто може розповісти про своє досвідне свідчення, загрожувати їхній репутації та статусу. Тож хто здатен розповісти про досвідне свідчення та може бесідувати про істину й постачати Божих обранців, того вони намагаються придушувати й бойкотувати як конкурента, і вони відчайдушно намагаються повністю ізолювати таких людей від усіх інших, повністю очорнити їхні імена й занапастити їх. Тільки тоді антихристам буде спокійно. … Насправді ж ці люди мають певне досвідне свідчення й у чомусь володіють істиною-реальністю. У них відносно добра людськість, вони мають совість, розум і здатні прийняти істину. І хоча в них можуть бути деякі недоліки, вади й періодичні вияви розбещеного характеру, вони здатні розмірковувати над собою та каятися. Саме цих людей Бог і спасе, і саме вони мають надію бути вдосконаленими Богом. Словом, ці люди придатні для виконання обов’язку. Вони відповідають вимогам і принципам виконання обов’язку. Проте антихристи думають собі: “Я нізащо не стану цього терпіти. Ти хочеш мати роль на моїй території, конкурувати зі мною. Це неможливо, навіть не думай про це. Ти освіченіший за мене, красномовніший за мене, популярніший за мене та прагнеш до істини старанніше за мене. Якщо я співпрацюватиму з тобою, а ти мене затьмариш, що мені тоді робити?”. Чи рахуються вони з інтересами дому Божого? Ні» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Бог викриває, що антихристи надають особливого значення статусу й владі, не дозволяючи нікому шкодити їхнім інтересам. Якщо вони бачать, що краща за них особа загрожує їхньому статусу, то пригнічують і витісняють її. Порівнюючи це зі своєю поведінкою, я зрозуміла, що діяла так само, як антихрист. Я бачила, що Емілі не лише бесідувала про істину й вирішувала проблеми краще за мене, але й була досить проникливою в питаннях нашої професії, і тому я хвилювалася, що співпраця з нею завадить мені проявити себе. Тож я витісняла її й не дозволяла брати участь у моїй роботі, аби зберегти свій статус і уникнути необхідності ділитися своєю владою. Лідер влаштував так, щоб ми з Емілі розділили роботу й співпрацювали одна з одною, виходячи з міркувань ефективності роботи з поливу. Проте в серці я цьому опиралася. Навіть якщо я неохоче погоджувалася залучати її, я доручала їй лише деякі не дуже важливі завдання, боячись, що як усі будуть її слухати, я втрачу свій статус у групі. Коли у Гантера був поганий стан, Емілі одразу побесідувала з ним, щоб це виправити, але замість того, щоб порадіти, я знаходила будь-які виправдання, щоб подавити її – заради захисту свого статусу та щоб не дати їй долучатися до роботи, за яку я відповідала. Коли Джоан критикувала Емілі, я потай раділа, сподіваючись, що всі налаштуються проти неї, і тоді вона більше не становитиме загрози для мого статусу. Через моє витіснення Емілі не могла брати участь у роботі, за яку я відповідала, і це вплинуло на її стан. Я не замислювалася над собою, натомість бажала, щоб вона негайно пішла. Я була дуже авторитарною й сильно прагнула статусу. Щоб зберегти свій статус і владу, я в усьому витісняла й пригнічувала Емілі, зовсім не зважаючи на роботу церкви. Я справді була такою егоїстичною й ницою, у мені не було людськості. Моя поведінка була точним виявом характеру антихриста!

Пізніше я прочитала інший уривок із Божих слів, який допоміг мені певною мірою зрозуміти наслідки моїх вчинків. У Божих словах сказано: «У людей є сатанинські характери, і вони можуть повставати проти Бога та протистояти Йому в будь-який час і в будь-якому місці. Люди, що живуть за сатанинськими характерами, можуть будь-коли заперечувати Бога, протистояти Йому та зраджувати Його. Антихристи дуже нетямущі, вони цього не розуміють; вони думають: “Я мав достатньо клопоту з отриманням влади, навіщо мені ділитися нею з іншими? Давати владу іншим означає, що мені самому нічого не залишиться, чи не так? Як я зможу продемонструвати свої таланти та здібності без влади?”. Вони не знають, що Бог довірив людям саме обов’язок, а не владу чи статус. Антихристи приймають тільки владу та статус, вони відкладають свої обов’язки вбік і не виконують реальну роботу. Натомість вони прагнуть лише слави, вигоди, статусу й хочуть лише захопити владу, контролювати Божих обранців і впиватися благами статусу. Чинити так дуже небезпечно – це протистояння Богові! Будь-яка людина, що прагне лише до слави, вигоди та статусу, а не належно виконує свій обов’язок, грається з вогнем і зі своїм власним життям. Ті, хто грається з вогнем і власним життям, можуть приректи себе на загибель у будь-який момент. Будучи лідером чи працівником, сьогодні ти служиш Богу – це не звичайна річ. Ти не робиш щось для жодної людини, не кажучи вже про заробіток коштів на оплату рахунків і на харчування; натомість ти виконуєш свій обов’язок у церкві. Тим паче цей обов’язок походить від Божого доручення. Що ж означає його виконання? Що ти муситимеш звітувати перед Богом про свій обов’язок, незалежно від того, добре ти його виконуєш чи погано; у кінцевому підсумку необхідно дати звіт Богу, має бути певний результат. Річ у тім, що прийняте тобою – це Боже доручення, священна відповідальність, і незалежно від того, наскільки важлива чи незначна ця відповідальність, вона – це щось серйозне. Наскільки вона серйозна? У меншому масштабі вона стосується того, чи зможеш ти досягнути істини в цьому житті, і того, як на тебе дивиться Бог. У ширшому масштабі вона прямо пов’язана з твоїми перспективами й долею, з твоїм фіналом; якщо ти чиниш зло та протистоїш Богові, тебе буде засуджено й покарано. Усе, що ти робиш, коли виконуєш свій обов’язок, записано Богом, і Бог має власні принципи та стандарти щодо того, як це оцінювати та як про це судити; Бог визначає твій фінал на підставі всього твого виконання обов’язку» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Божі слова чітко пояснюють, до чого призводить прагнення антихристів до статусу. Антихристи не прагнуть істини, а лише шукають репутації та статусу; вони ставлять владу й статус понад усе, чіпляються за владу та не відпускають її, прагнуть бути єдиним авторитетом і не дозволяють нікому іншому брати участь у їхній роботі. Зрештою їх буде викрито й відсіяно за те, що чинять опір Богові. Що стосується мене, після призначення кураторкою роботи з поливу я сама вирішувала всі робочі питання – і дрібні, і великі. Усі зверталися до мене зі своїми проблемами й слухали, і мені особливо подобалося відчуття того, що я приймаю рішення. Після того як Емілі долучилася до нас, я помітила, що в багатьох питаннях вона краща за мене. Я хвилювалася, що всі почнуть звертатися до неї зі своїми проблемами, через що я втратила б свій голос і право ухвалювати рішення серед них, тому я в будь-який спосіб витісняла її. Незалежно від того, чи лідер просив мене розділити роботу й працювати з нею, чи брати й сестри хотіли залучити її до робочих обговорень, у серці я цьому опиралася. Я навіть знаходила відмовки, щоб відсторонити її й не давати їй брати участь у роботі, бо прагнула домінувати в групі, щоб брати й сестри слухали тільки мене, коли у них виникали проблеми. Церква доручила мені таке важливе завдання, але я ніколи не думала про те, як виконати роботу добре. Натомість увесь свій час я витрачала на думки про те, як не дати Емілі мене перевершити і як зберегти свій статус. Моє бажання репутації та статусу було надто сильним. Бог говорить: «Будь-яка людина, що прагне лише до слави, вигоди та статусу, а не належно виконує свій обов’язок, грається з вогнем і зі своїм власним життям. Ті, хто грається з вогнем і власним життям, можуть приректи себе на загибель у будь-який момент» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Читаючи Божі слова, я дуже злякалася, зрозумівши, що Божий характер є праведним і не допускає образи. Якби я й далі прагнула слави, вигоди та статусу, не каючись, і продовжувала витісняти й утискати Емілі, я могла б лише врешті-решт образити Божий характер і бути викритою й відсіяною. Я також подумала про тих антихристів, яких було виключено з церкви. Коли якась особа була кращою за них і становила загрозу їхньому статусу, вони сприймали її як ворога та вдавалися до всіляких ницих засобів, щоб пригнічувати, витісняти й мучити її й досягти своєї мети – одноосібної влади. Зрештою їх було виключено з церкви за їхні численні лихі вчинки. Так само Комуністична партія Китаю, щоб зміцнити свій режим, відчайдушно прагне, щоб усі перед нею схилялися. Вона проявляє жорстокість до тих, хто може загрожувати її положенню, і хоче повністю їх відсіяти, намагаючись назавжди міцно тримати статус і владу у своїх руках. Стосовно мене, то чи відрізнялися мої дії, спрямовані на зміцнення статусу шляхом витіснення Емілі, за своєю природою від дій антихристів і великого червоного дракона? Це усвідомлення налякало мене, і я помолилася Богу в покаянні, з проханням спрямувати мене у вирішенні моїх проблем.

Через кілька днів у регіоні, де перебувала Емілі, раптово оголосили попередження про тайфун. На нашій зустрічі перед ударом тайфуну вона була глибоко зворушена й сказала: «Коли трапляється лихо, я відчуваю, що можливість виконувати свій обов’язок є дуже цінною. Але я не скористалася цією можливістю й не віддала всього, щоб догодити Богу…». Почувши це, я відчула глибокий докір сумління. У той час я змагалася з Емілі за славу й вигоду, усіляко витісняла її, щоб зберегти свій статус, і не співпрацювала з нею як слід та не виконувала свій обов’язок належно. Мені раптом стало соромно і перед Емілі, і перед Богом. У своєму серці я мовчки помолилася Богові: «О Боже, якщо в майбутньому в мене не буде ще однієї можливості співпрацювати з Емілі, мені залишиться лише шкодувати про це. Якби я могла почати спочатку, я б використала шанс співпрацювати з нею як слід». Того вечора я дізналася, що тайфун пройшов і не зачепив регіон Емілі. Я постійно дякувала Богові за Його захист.

Згодом я помолилася Богу й попросила показати мені шлях до практики та входження. Я прочитала такі Божі слова: «Незалежно від того, у чому полягає напрям або ціль твого прагнення, якщо ти не розмірковуєш над прагненням до статусу й репутації та якщо тобі дуже важко відмовитися від цього, то це вплине на твоє життя-входження. Доти, доки статус займатиме місце у твоєму серці, він зможе повністю контролювати напрям твого життя й ціль твого прагнення і впливати на них, і в такому разі тобі буде дуже складно ввійти в істину-реальність, не кажучи вже про досягнення змін у твоєму характері, і звичайно, що стосується того, чи ти зможеш у кінцевому підсумку отримати Боже схвалення, це зрозуміло й без слів. Ба більше, якщо ти не зможеш відкинути своє прагнення до статусу, це вплине на твою здатність адекватно виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, через що тобі буде дуже складно стати створеною істотою, яка відповідає стандарту. Чому Я це кажу? Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, тому що прагнення до статусу – це характер сатани, це неправильний шлях, воно породжене розбещенням від сатани; це те, що Бог засуджує, і це саме те, що Бог судитиме й очищатиме. Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись забрати його собі. Хіба у всьому цьому немає певної якості протистояння Богові? Статус не призначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя, щоб вони зрештою стали створеною істотою, яка відповідає стандарту, маленькою і незначною створеною істотою, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Після прочитання Божих слів я зрозуміла, що прагнення до репутації й статусу повністю суперечить Божим намірам. Що більше людина прагне статусу, то більше Бог її зневажає, і то далі вона відходить від Його вимог. У підсумку вони дедалі більше опираються Богові, і це призводить до того, що Він карає й відсіює їх. Справжня створена істота має сумлінно коритися Божому володарюванню й смиренно виконувати свій обов’язок, щоб догодити Богу. Саме таким має бути прагнення людей. Божа прихильність до мене й змога попрактикуватися в роботі кураторкою були призначені, щоб допомогти мені виконувати свій обов’язок як слід і використати свої сильні сторони, щоб добре працювати. Це було не для того, щоб дати мені владу, і тим більше не для того, щоб дозволити мені прагнути репутації та статусу. Мені потрібно було позбавитися своїх амбіцій і жаги, співпрацювати з Емілі як слід і належно виконувати свій обов’язок.

Згодом я прочитала ще один уривок Божих слів про те, як співпрацювати з іншими: «На вашу думку, чи складно співпрацювати з іншими людьми? Насправді ні. Можна навіть сказати, що це легко. Але чому люди досі вважають це складним? Тому що в них розбещені характери. Тим, у кого є людськість, совість і розум, співпрацювати з іншими відносно легко, і вони відчувають, що це щось радісне. Річ у тім, що нікому не легко досягти чогось самотужки, і, незалежно від сфери діяльності й виду виконуваної роботи, завжди добре, коли поруч є хтось, хто може вказати на щось і запропонувати допомогу, адже це набагато простіше, ніж працювати поодинці. Окрім того, існують обмеження щодо здатності людей з огляду на їхній рівень і на те, що вони самі можуть пережити на власному досвіді. Ніхто не може бути експертом у всьому: неможливо, щоб одна людина все знала, все могла, всього досягла, – такого бути не може, і такий розум має бути в кожного. І тому незалежно від того, чим ти займаєшся та чи важливо це, тобі завжди буде потрібен хтось, хто тобі допоможе, дасть тобі вказівки, пораду або зробить щось спільно з тобою. Це єдиний спосіб гарантувати, що ти робитимеш правильніше, допускатимеш менше помилок і з меншою ймовірністю зіб’єшся зі шляху, – це хороша річ» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Бог дуже чітко говорить про значення й важливість співпраці. Незалежно від того, наскільки здібною є людина, ніхто не є всемогутнім; кожній людині потрібна допомога інших. Співпраця дозволяє нам компенсувати недоліки одне одного й уникати помилкових шляхів, що також приносить користь роботі церкви. Співпрацювати з іншими та прислухатися до їхніх думок – ось що має робити людина з нормальною людськістю та розумом. Розмірковуючи над собою, хоча я була кураторкою роботи з поливу та вважала, що маю певний досвід і рівень, трохи володію іноземною мовою й здавалася спроможною виконувати роботу, я часто виконувала свій обов’язок, керуючись розумом і досвідом, і рідко зверталася до пошуку істин-прицнипів. Коли я покладалася лише на те, що мала, і робила все сама, моє бачення проблем не завжди було точним та повним, часто виникали відхилення, а результати моєї роботи були доволі слабкими. Порівняно зі мною, Емілі мала кращий рівень і краще розуміла істину. Зіткнувшись із проблемами, вона шукала істини-принципи, а коли виявляла розбещеність, розмірковувала над собою й розуміла себе. Її сильні сторони були саме тим, чого мені не вистачало. Бог поставив поруч зі мною кращу за мене людину, щоб ми могли доповнювати одна одну й належно виконувати свої обов’язки. Це було корисно не лише для роботи церкви, але й для мого власного життя. Це Бог показував Свою любов до мене. Після того як я зрозуміла Божий намір, я помолилася Йому: «О Боже, я завжди заздрила Емілі й змагалася з нею, навіть пригнічувала й висміювала її. Тепер я нарешті бачу, що Ти влаштував співпрацю Емілі зі мною, щоб компенсувати мої недоліки. Дякую Тобі від усього серця. Відтепер я готова співпрацювати з Емілі як слід і належно виконувати свій обов’язок, і більше не буду прагнути репутації та статусу». Після цього я сама підійшла до Емілі й відкрито розповіла їй про своє виявлення власної розбещеності. Після бесіди я почувалася значно спокійніше й ми стали ближче одна до одної. Потім, виконуючи свій обов’язок, я сприймала її вже не як суперницю, а як помічницю. Коли в групі з’являлися проблеми, я активно обговорювала їх із нею. Коли ми не могли в чомусь розібратися, ми разом шукали відповіді й ділилися думками в бесіді. Так ми могли відчувати Боже просвітлення й настанову та успішно розв’язувати деякі реальні проблеми.

Незабаром один брат почав негативно впливати на роботу через постійне недбале ставлення до свого обов’язку, і нам потрібно було побесідувати з ним і відсторонити його. Я хвилювалася, що не зможу провести з ним чітку бесіду та вказати на його проблеми. Я думала, що бесіди Емілі щодо істини дають більше осяяння, ніж мої, і думала попросити її провести бесіду разом зі мною. Однак я хвилювалася, думаючи: «Якщо я першою залучу її до своєї роботи, чи не здамся я некомпетентною?». Коли в мене з’явилася ця думка, я зрозуміла, що мій стан неправильний – я знову намагалася захистити свою репутацію й статус. Тому я помолилася Богові. Я прочитала такі Божі слова: «Люди отримують результати в усьому, на чому зосереджуються, всюди, де доклали зусиль. Якщо ти завжди зосереджуватимешся на доктрині, то отримаєш лише доктрину; якщо зосереджуватимешся на здобутті статусу й влади, то твій статус і влада можуть бути стабільними, але ти не здобудеш істини, і тебе буде вигнано. Незалежно від того, який обов’язок ти виконуєш, важливим є входження в життя. Стосовно цього розслаблятися не можна, як і не можна бути недбалим» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Шість показників зростання життя). «Тільки якщо люди співпрацюють у гармонії, вони можуть бути благословенні перед Богом, і що більше речей вони переживають, то більше реальності вони здобувають, і що більше вони йдуть своїм шляхом, то світлішим він стає, вони почуваються дедалі спокійніше, а результати, які вони отримують у своїх обов’язках, стають дедалі кращими» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Про гармонійну співпрацю). Божі слова дали мені чіткий шлях до практики; прагнення репутації та статусу – це шлях опору Богові і в кінцевому підсумку може призвести лише до відсіювання. Я більше не могла постійно хвилюватися про те, чи в безпеці мій статус і чи брати й сестри високо цінують мене. Я повинна була думати про роботу церкви й чинити так, як це було б для неї корисно. Зрозумівши це, я відчула полегшення й попросила Емілі разом провести бесіду із цим братом. Після бесіди він здобув певне розуміння природи своїх проблем. Я нарешті відчула радість від гармонійної співпраці, а також мир і щастя, які приходять від практики відповідно до істини. Дякувати Всемогутньому Богові!