Су Вей, Китай

Коли я була малою, моя сім’я жила дуже бідно, і сусіди та родичі дивилися на нас зверхньо. Мама змалку напучувала мене: «Ти маєш добре вчитися, щоб наша сім’я пишалася тобою, коли ти виростеш». Я закарбувала мамині слова в серці та старанно вчилася, сподіваючись, що одного дня отримаю хорошу освіту і добру роботу та зможу покращити життя нашої сім’ї. Одного разу, після операції через перелом, мене виписали з гіпсом на нозі, і я не могла ходити, тож мама щодня носила мене до школи. Я продовжувала старанно вчитися, незважаючи на біль і дивні погляди інших. Я ніколи не полишала навчання, навіть коли у шкільні роки зі мною трапилося кілька нещасних випадків. Щоб вступити до хорошого університету, я ніколи не лінувалась у навчанні. Щодня з сьомої ранку до одинадцятої вечора я тільки те й робила, що вчилася, відволікаючись лише на їжу, пиття та інші нагальні потреби. Зрештою, я вступила до престижного університету. На третьому курсі я почала готуватися до вступного іспиту до аспірантури. Щоб вступити до престижної аспірантури, я майже на рік усамітнилась, проводячи понад десять годин на день у бібліотеці за підготовкою до аспірантури. Я не давала собі жодного послаблення. Урешті-решт я досягла своєї мети та вступила до однієї з найпрестижніших аспірантур країни. Після випуску я почала працювати в дослідницькому інституті при державній установі та розпочала типове життя зі стандартним робочим графіком. Пільги та зарплата також були непогані. Родичі, які раніше дивилися на нас зверхньо, почали приносити подарунки й навідуватися в гості. Коли я зустрічала своїх однокласників, вони говорили мені компліменти та хвалили. Я стала гордістю своїх батьків і почувалася доволі щасливою.

Але після того як я почала працювати, всередині мене з’явилася незрозуміла порожнеча. Я довго працювала в галузі наукових досліджень, і чим більше я вивчала наукові знання, тим більше усвідомлювала, що в цьому світі є безліч незбагненних і невідомих речей. Навіть якби я присвятила науковим дослідженням усе своє життя, кінцевий результат був би лише краплею в морі. То який сенс продовжувати це робити? Я не знала, чого мені слід прагнути і як позбутися цього відчуття порожнечі й розгубленості. Я намагалася заповнити своє життя спортом і читанням, але марно. Щоразу, коли в мене з’являвся вільний час, я відчувала величезну порожнечу, яка роз’їдала мене зсередини. Щоб відчути себе більш реалізованою, я вирішила подати документи до престижного закордонного університету для продовження навчання, сподіваючись таким чином забезпечити собі краще майбутнє. Хоч я і знала, що це буде великий тиск, я все ж заспокоювала себе, кажучи: «Так уже влаштоване життя. Люди прагнуть вгору, як вода тече вниз. Це цілком природньо». Якраз коли я готувалася до здійснення цієї мети, я випадково почула Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів. Через читання Божих слів я дізналася, що люди були створені Богом і спочатку не були розбещені, що вони могли жити в гармонії без конфліктів, але після того, як їх розбестив сатана, у них розвинулися різноманітні розбещені характери і вони почали битися й обманювати один одного, живучи в темряві та стражданнях. Щоб спасти людство й дати людям можливість пізнати істину та життя, Бог здійснив три етапи Своєї роботи в період Закону, у період Благодаті й у період Царства. Зараз Бог виконує завершальний етап Своєї роботи – він полягає у відкритті всіх істин для людства, щоб люди змогли звільнитися від кайданів і шкоди сатани, відкинути свої сатанинські розбещені характери та врешті були введені у прекрасне місце призначення. Чим більше я читала Божі слова, тим більше вони мене приваблювали. Через них я почала розуміти сенс і таємниці життя, і в моєму серці з’явилися мир і радість, яких я раніше ніколи не відчувала.

Одного разу я прочитала такі Божі слова: «Відтоді як людство вигадало суспільні науки, знання та наука зайняли розум людини. Потім знання та наука стали інструментами для того, щоб правити людським родом, і в розумі людини не залишилося достатньо місця для того, щоб поклонятися Богові, і вже немає таких умов, які б цьому сприяли. У своєму серці людина нині ставить Бога дедалі нижче. Без місця для Бога в серці внутрішній світ людини темний, безнадійний і порожній. Далі з усякими теоріями постали багато істориків, політиків і вчених, що займаються суспільними науками. Ці теорії про устрій суспільства, еволюцію людини та інші речі покликані заповнити людські серця та розуми, однак вони заперечують ту істину, що Бог створив людину. Тому ще менше людей нині вірять, що Бог створив усе суще, і ще більше вірять у теорію еволюції людини. Дедалі більше людей вважають свідчення про Божу працю та Його слово в добу Старого Заповіту лише міфами й легендами. У своїх серцях люди стають байдужими до Божої гідності й величі, до Божого існування й до переконання, що Бог володарює над усім сущим. Такій людині вже не важливо, чи виживе рід людський і що станеться з країнами та народами, і вона живе в порожньому світі та думає тільки про їжу, питво та пошуки задоволення. … Мало людей беруть на себе сміливість шукати, де Бог сьогодні вершить Свою роботу або як Він володарює над кінцевим місцем людини й впорядковує його. … Наука, знання, свобода, демократія, насолода й комфорт приносять людині лише тимчасову розраду. Навіть маючи все це, людина все одно неминуче грішить і скаржиться на несправедливість суспільства. Наявність цих речей не здатне утримати людський потяг та бажання пошуку. А все тому, що людину створив Бог, і її безглузді пошуки та жертви можуть лише призвести до дедалі більшого горя на її голову й змусити людину перебувати в постійному стані тривоги, не знаючи, як зустріти майбутнє роду людського чи поглянути на шлях, що лежить попереду, до такої міри, що людина навіть починає боятися знання та науки, і ще більше боїться відчуття порожнечі. У цьому світі ти аніскільки не здатен утекти від долі роду людського, хоч би в якій країні ти жив: чи то у вільній, чи то там, де прав людини немає. Незалежно від того, чи ти правиш, чи тобою правлять, ти аніскільки не здатен утекти від бажання шукати долі, таємниць і призначення роду людського, і ще менше ти здатен утекти від того дивного відчуття порожнечі. Ці явища не чужі жодній людині, і соціологи дали їм назву “соціальних явищ”, та жодна видатна людина не може придумати, як дати їм раду. Зрештою, людина є людина, і статус та життя Бога не може замінити жодна людина. Що потрібно людству – це не лише справедливе суспільство, де всі ситі, рівні та вільні; людині потрібне Боже спасіння та життя, що Він дає. Тільки коли людина отримує Боже спасіння, коли Бог надає їй життя, тоді її потреби, її бажання до досліджень і порожнеча її серця можуть бути задоволені» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства). Божі слова зворушили моє серце. Я усвідомила, що наука та знання, до яких я прагнула весь цей час, не є істиною і що вони не можуть задовольнити потреби моєї душі або вирішити мої життєві сумніви. Чим більше я прагнула до науки та знань, тим більше місця вони займали в моєму серці, віддаляючи мене від Бога. Хоча інші вважали, що в мене гарна освіта та світле майбутнє, і думали, що я мала б бути щасливою, це було не так. Навпаки, мене переповнювали невпевненість і розгубленість щодо майбутнього. Щоб позбутися цього відчуття порожнечі й розгубленості, я намагалася наповнити своє життя фізичними вправами та читанням, але ніщо не могло втамувати порожнечу в моєму серці. Тоді я переконала себе прагнути ще вищих життєвих цілей, вірячи, що наявність мети допоможе позбутися цього відчуття, але натомість я почувалася ще більш пригніченою. Мені стало ясно, що навіть якби я присвятила все своє життя науковим дослідженням, я все одно не здобула б глибокого розуміння цього світу. Якраз навпаки – що більше я б досліджувала, то більше невідомого зустрічала б, а цей світ ставав би для мене ще більш невідомим і заплутаним. Я усвідомила, що скільки б книжок я не прочитала та скільки б наукових знань не здобула, навіть якщо інші вважали, що в мене перспективне майбутнє – усе це було марним, і це не могло усунути ані порожнечу в моєму серці, ані плутанину в моєму житті. Я також усвідомила, чому завжди не могла позбутися цих мук внутрішньої порожнечі: тому що я не знайшла Бога, не одержала Його забезпечення життям-істиною для людини й не розуміла таємниць і сенсу життя. Людство було створене Богом, і лише Бог може забезпечити все, що необхідне людині для життя. Тільки Бог найкраще розуміє, чого потребує людство, і лише істина, яку висловлює Бог, здатна вирішити проблему порожнечі в людському серці. Щоб мати більше часу на те, щоб їсти і пити Божі слова, я вирішила більше не витрачати час і сили на вступ до закордонного університету. Я усвідомила, що викладання в міжнародній школі – це також хороший варіант: там були регулярні вихідні, літні й зимові канікули, а зарплата навіть вища, ніж у дослідницькому інституті. Викладання також було стабільною та шанованою роботою, тому я змінила професію і почала працювати вчителькою.

Одного дня я натрапила на два уривки з Божих слів і отримала певне розуміння про сенс і цінність виконання свого обов’язку. Всемогутній Бог говорить: «Оскільки всі ми належимо до людського племені та є благочестивими християнами, наш обов’язок і повинність – віддати наш розум і тіло для звершення Божого доручення, бо все наше єство прийшло від Бога й існує завдяки Божому царюванню. Якщо ми не присвятимо наш розум і тіло для звершення Божого доручення та для справедливої справи роду людського, то наші душі почуватимуться осоромленими перед тими, кого піддали мученицькій смерті за Боже доручення, і ще більше осоромленими перед Богом, Який забезпечив нас усім» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства). «Бог шукає тих, хто прагне, щоб Він з’явився. Він шукає тих, хто здатний почути Його слова та не забуває Його доручення; тих, хто віддає Йому своє серце й тіло. Він шукає тих, хто перед Ним покірний, наче дитя, і не чинить Йому опір. Якщо ти присвятиш себе Богу, що б за сила не чинила тобі перепони, то Бог прихильно погляне на тебе й обдарує тебе Своїми благословеннями. Коли ти маєш високий статус, прекрасну репутацію, багатство знань, безліч майна й підтримку багатьох людей, проте залишаєшся непотривоженим цими речами й досі приходиш до Бога, щоб прийняти Його заклик та доручення, і робити те, про що Бог тебе просить, то все, що ти робитимеш, буде найзначнішою справою на землі та найсправедливішим ділом людського роду» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства). Після прочитання Божих слів я зрозуміла Його намір. Ця робота в останні дні – це завершальний етап Божої роботи зі спасіння людства. Бог сподівається, що більше людей приймуть Його доручення, щоб привести до Нього тих, хто живе в порожнечі та стражданнях, для отримання Його спасіння і визволення з-під гніту та розбещення сатани. Це – найсправедливіша справа людства, і це наш обов’язок і відповідальність як християн. Незалежно від того, якими великими є чийсь статус, престиж, знання чи багатство, якщо людина може відкласти все це вбік, щоби прийняти Боже доручення і виконувати свій обов’язок як створена істота, Бог схвалює це. Я згадала, як до того, як повірити в Бога, я жила в порожнечі й стражданнях, не знаючи, як іти далі своїм життєвим шляхом, і наскільки боляче й безпорадно я почувалася, стикаючись із труднощами та життєвими негараздами. Саме Боже спасіння звільнило мене від такого порожнього та заплутаного життя та дало мені опору й напрямок. Бог дав мені почути Свій голос першою, тож я мала проповідувати Боже Євангеліє тим, хто, як і я, жив у порожнечі та стражданні, щоб і вони змогли почути Божий голос, зрозуміти істину та жити в мирі й радості. З такими думками я захотіла мати більше часу, щоб виконувати свій обов’язок. Але мій щоденний розклад у школі був повністю заповнений, і часом я навіть не могла знайти часу, щоб більше читати Божі слова. Бачачи, як брати та сестри активно виконують свій обов’язок, я відчувала занепокоєння і хотіла залишити цю роботу, яка забирала стільки мого часу та сил. Але насправді це бажання було не таким уже й сильним. Майже двадцять років я наполегливо навчалася, щоб отримати гарний диплом і хорошу роботу, а на той час я ще не дуже довго працювала та не встигла належно вшанувати батьків, то як же я могла просто все це кинути? Я відчувала велике внутрішнє протиріччя і не знала, який вибір зробити.

Одного дня я почула гімн Божих слів і була глибоко зворушена.

Ти мусиш передусім покладати віру на Бога

1  Коли ти хочеш вірити в Бога, якщо ти хочеш здобути Бога й догодити Йому, тобі це не вдасться, якщо ти не витерпиш певну міру болю та не докладеш певних зусиль. Ви чули багато проповідей, але просто почути не значить зробити проповідь своєю; ти повинен увібрати її в себе та перетворити на те, що належить тобі. Ти повинен асимілювати її у своє життя та привнести її у своє існування, дозволивши цим словам і проповіді спрямовувати твій життєвий шлях і надавати твоєму життю екзистенціальну цінність і значення. Тільки після цього те, що ти почув ці слова, стане того варте.

2  Якщо ж слова, які Я говорю, не приносять у твоє життя ніякого підйому та не додають твоєму існуванню жодної цінності, тобі немає сенсу їх слухати. Ти маєш ставитися до віри в Бога як до найзначущішої справи у своєму житті – важливішої навіть за їжу, одяг і все інше – так ти отримаєш результати. Якщо ти віриш тільки тоді, коли в тебе є на це час, і не здатен присвятити своїй вірі всю свою увагу, якщо ти постійно заплутуєшся у своїй вірі, ти нічого не здобудеш.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний X»

Обдумуючи Божі слова знову і знову, я зрозуміла, що якщо ми хочемо отримати істину та справжнє життя в нашій вірі в Бога, це не просто питання читання Божих слів і розуміння якихось доктрин. Одержати це можна лише практикуючи та проживаючи Божі слова у реальному житті, а також дозволяючи Божим словам змінювати свої життєві прагнення. Якщо людина лише сповідує віру в Бога, але не практикує і не проживає істину в усіх сферах життя і надалі вважає за життєву мету переслідування мирських перспектив, то, живучи таким чином, вона ніколи не досягне істини. Бог в останні дні виразив так багато істин, але я досі не прочитала багато Божих слів і навіть не повністю розуміла слова та доктрини. Однак я практикувала свою віру ось так, лише у вільний час, щодня витрачаючи багато часу на роботу, яка не приносила жодної користі моєму життю і яка не залишала мені додаткового часу, щоб їсти і пити Божі слова та розуміти істину. Якщо б я і надалі практикувала свою віру лише у вільний час, я ніколи не досягла б розуміння істини до кінця свого вірування, не кажучи вже про справжній досвід переживання та пізнання істини. Після усвідомлення цього все стало ясно в моєму серці. Я не могла й надалі практикувати свою віру таким чином у вільний час, інакше я занапастила б свій шанс на спасіння. Я постійно молилася до Бога в своєму серці, сподіваючись, що Він спрямує мене зробити правильний вибір.

Я продовжувала думати, чому, хоча я й знала, що віра в Бога та прагнення до істини – це правильний шлях у житті, мені все одно так важко було залишити свою роботу, щоб виконувати свій обов’язок. Що ж мене насправді турбувало? Я усвідомила, що однією з причин цього було те, що мені було важко відкинути думки про батьків. Я хвилювалася, що якщо не працюватиму й не зароблятиму гроші, то не зможу належно їх вшанувати і підведу їх після всіх років їхніх зусиль і сподівань. Я шукала, що Божі слова говорять про це. Я пригадала два уривки з Божих слів і знайшла їх, щоб перечитати. Всемогутній Бог говорить: «З тієї миті, як ти з плачем приходиш у цей світ, ти починаєш виконувати свої обов’язки. Заради Божого плану та призначення ти граєш свою роль і вирушаєш у свою життєву путь. Яким би не було твоє походження, яка би путь перед тобою не лежала, у будь-якому разі ніхто не може уникнути керівництва й упорядкування Небес, і ніхто не може управляти власною долею, адже лише Той, хто володарює над усім сущим, здатен на таку роботу» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). «Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. У свою чергу, у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була сама-одна. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого передвизначення. Саме подих життя від Бога підтримує кожну живу істоту протягом усього її зростання до дорослішання. Упродовж цього процесу ніхто не вважає, що людина існує та зростає під Божою опікою; радше вони переконані, що людина росте ласкою батьківського виховання та що процес її дорослішання спрямовується її власним життєвим інстинктом. Так стається тому, що людина не відає, хто дарував їй життя або звідки воно прийшло, і тим більше не знає, у який спосіб інстинкт життя творить дива. Їй відомо лише, що їжа – це основа, на якій триває її життя, що наполегливість – це джерело існування її життя, а переконання, які існують в її свідомості, – це той капітал, від якого залежить її виживання. Про Божу благодать і забезпечення людині абсолютно нічого не відомо, і саме так вона марнує життя, дароване їй Богом… Ніхто з людей, про яких Бог дбає день і ніч, не береться вклонятися Йому. Бог просто продовжує працювати над людиною, щодо якої немає жодних очікувань, як Він планував. Він робить це у сподіванні, що одного дня людина прокинеться зі свого сну й раптом усвідомить цінність та сенс життя, ту ціну, яку Бог сплатив за все, що Він дав людині, і те, з яким запалом Бог відчайдушно жадає, щоб людина повернулася до Нього» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Коли я розмірковувала над Божими словами, на серці в мене прояснилось, і я була глибоко зворушена. Людина походить від Бога, і наш подих життя даний Богом. Ми нічого не винні нашим батькам. Те, що мої батьки виростили мене та забезпечили мою освіту, – це володарювання й упорядкування Бога. Мої батьки лише виконували свої обов’язки та зобов’язання. Рівень моєї освіти також був передвічно визначений Богом, а не вирішений моїми батьками. Я мала прийняти любов і жертви моїх батьків як дар від Бога. Оглядаючись назад, я бачу, що не контролювала жоден із етапів мого життя. Наприклад, серед дітей мого віку в моєму селі тільки я пропустила багато уроків через кілька нещасних випадків, але все одно успішно просувалася в навчанні. Також у дитинстві я зазнала кілька серйозних нещасних випадків, проте всі вони минулися без важких наслідків. Я дожила до цього моменту завдяки Божому піклуванню та захисту, і найглибшу вдячність я мала б висловлювати саме Богові. Крім того, кожен із нас має свою власну місію. У мене є обов’язок і відповідальність, які я повинна виконувати, а також життєвий шлях, що Бог призначив для мене, і я не повинна жити лише заради очікувань своїх батьків. Мої батьки мають свою власну долю, і я не зможу змінити її, працюючи наполегливо та заробляючи гроші. Якщо Бог не призначив їм сприятливих умов життя, тоді як би я не старалася, вони не отримають від цього користі. Мені не слід і надалі намагатися створити щасливе життя для батьків власними силами. Тепер, коли я нарешті знайшла правильний життєвий шлях та отримала життєве забезпечення від Божих слів, я повинна практикувати згідно з Божими словами, дивитися на Бога, довірити Йому все, включно з батьками, і сумлінно прагнути істини.

Хоч я і мала намір залишити роботу та повністю присвятити себе Богові, коли я думала про те, щоб відмовитися від майбутнього, за яке боролася понад двадцять років, моє серце все ж відчувало певну неохоту. У пошуках і роздумах я усвідомила, що була нерішучою, бо я ще не усвідомила марність слави та вигоди, бо я досі хотіла виділятися і прагнула жити краще за інших, а також тому, що не розуміла важливості прагнення істини. Тож я свідомо шукала істину в цьому напрямку. Я прочитала Божі слова: «Ти бачиш, що в невіруючому світі є багато співаків і кінозірок, які були цілком готові терпіти труднощі й присвячували себе роботі, перш ніж стати знаменитими. Але щойно вони здобувають славу й починають заробляти великі гроші, вони не йдуть правильним шляхом. Дехто з них вживає наркотики, дехто чинить самогубство, і їхні життя скорочуються. Що це спричиняє? Їхні матеріальні задоволення надмірні, їм занадто комфортно, і вони не знають, як отримати більше насолоди чи сильнішого збудження. Дехто з них звертається до наркотиків у пошуках сильнішого збудження та задоволення, і з часом вони не можуть відмовитися від цього. Дехто помирає від передозування наркотиками, а інші, не знаючи, як звільнитися від цього, врешті-решт просто чинять самогубство. Таких прикладів дуже багато. Незалежно від того, як добре ти їси, як добре одягаєшся, як добре живеш, скільки насолоджуєшся чи наскільки комфортне твоє життя, і незалежно від того, наскільки повно задоволені твої бажання, врешті-решт це порожнеча на порожнечі, а результат – загибель. Чи є те щастя, якого прагнуть невіруючі, справжнім щастям? Насправді це не щастя. Це людська уява, це форма розбещеності, це шлях, яким люди стають розбещеними. Так зване щастя, до якого прагнуть люди, є фальшивим. Насправді це страждання. Це не та мета, до якої повинні прагнути люди, і не в цьому полягає цінність життя. Деякі зі способів і методів, якими сатана розбещує людей, полягають у тому, щоб змусити їх прагнути до задоволення плоті та потурання похоті як до мети. У такий спосіб сатана одурманює людей, спокушає їх і розбещує, змушуючи їх відчувати, ніби це і є щастя, і ведучи їх до погоні за цією метою. Люди вірять, що здобуття цих речей – це здобуття щастя, тому вони роблять усе, що в їхніх силах, щоб рухатися до цієї мети. Потім, коли вони її досягають, вони відчувають не щастя, а порожнечу та біль. Це доводить, що це не правильний шлях; це дорога до смерті» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «Люди витрачають енергію всього життя на боротьбу з долею і витрачають все своє життя на метушню, намагаючись забезпечити свої родини й кидаючись туди-назад заради престижу й вигоди. Те, чим люди дорожать, – це любов сім’ї, гроші, слава й вигода, і вони розглядають їх як найвищі цінності в житті. Усі люди скаржаться на погану долю, однак вони відсувають на задній план питання, які люди повинні розуміти й досліджувати найбільше: чому людина жива, як їй слід жити й у чому цінність і сенс людського життя. Вони проводять усе своє життя, як би довго воно не тривало, просто метушачись у пошуках слави й вигоди, доки їхня молодість не пройде, і вони не стануть сивими й зморшкуватими, доки не усвідомлять, що слава й вигода не можуть зупинити їхнє старіння, що гроші не можуть заповнити порожнечу їхніх сердець, і доки вони не зрозуміють, що ніхто не може втекти від законів народження, старіння, хвороб і смерті й; що ніхто не може уникнути влаштувань долі. … Хоча різні навички виживання, на оволодіння якими люди витрачають своє життя, дозволяють їм володіти великою кількістю матеріальних зручностей, ці навички ніколи не приносять справжньої розради й стабільності їхнім серцям. Натомість вони змушують людей постійно втрачати напрямок, зазнавати труднощів із самоконтролем і губити можливість за можливістю пізнати сенс життя, і вони будять у людях приховані тривоги щодо того, як належно зустріти смерть, – так руйнуються життя людей. Творець ставиться до всіх справедливо, впродовж життя даючи кожному можливості випробувати й пізнати Його володарювання, але тільки коли наближається смерть, коли нависає її тінь, людина починає бачити світло – і тоді вже стає надто пізно!» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Обмірковуючи слова Бога, я зрозуміла, що незалежно від того, яким багатим є матеріальне життя людини чи скільки слави й вигод вона здобула, це не становить справжнього щастя. Погоня за славою і вигодою – це засіб, яким сатана відводить людей від Бога. Навіть якщо я присвячую все своє життя гонитві за грошима, славою і вигодою, ці речі не звільнять мене від духовної порожнечі та болю, а навпаки, призведуть до втрати можливості здобути істину та зруйнують моє життя. Я не наважувалася піти з роботи, бо хотіла через неї отримати вагомі винагороди, досягти кращого та щасливого життя і змусити інших припинити зневажати мою родину. Але чи справді я була щасливою, здобувши все це? Я провела майже двадцять років, прагнучи здобути високий ступінь, щоб завоювати повагу інших, і тепер я отримала захоплення від оточуючих, лестощі та похвалу від друзів і родичів, але в моєму серці не було спокою чи впевненості, і глибоко всередині мене часто охоплювало й роз’їдало відчуття порожнечі та збентеження. Більше того, це прагнення чинило на мене великий тиск. Я постійно порівнювала себе з іншими та змагалася з ними, настільки, що після закінчення навчання я хвилювалася, що без вищої освіти я відстану й мене будуть зневажати. Хоча мені зовсім не подобалася науково-дослідна робота, заради того, щоб здобути повагу інших, я все одно змушувала себе продовжувати навчання за кордоном, продовжувати дослідження і навіть присвячувати цьому все життя. Я усвідомила, що прагнення до слави та вигоди – як безодня. Його ніколи неможливо задовольнити, і воно приносить душі лише пригнічення та неспокій, зовсім не даючи щастя. Те ж саме можна сказати про багатьох знаменитостей і письменників – вони мають вдосталь слави, багатства й матеріальних насолод, але в кінцевому результаті все одно відчувають порожнечу в житті та не знають, чого прагнути. Деякі навіть вживають наркотики, інші страждають на депресію або здійснюють суїцид. Це доводить, що слава, вигода, гроші та матеріальні насолоди не можуть принести справжнього щасливого життя. Бог дав мені можливість прагнути істини й пізнати Творця, і якщо я продовжу щодня витрачати велику частину часу на роботу й гонитву за славою та вигодою, залишаючи мало часу для роздумів над словами Бога та прагнення розуміння істини, то моє прагнення нічим не відрізнятиметься від шляху світських людей, і в кінцевому результаті я стану рабинею грошей, слави та вигоди й вестиму життя, в якому не зможу позбутися внутрішньої порожнечі та страху смерті. Хіба це життя не буде просто змарнованим? Зараз мені пощастило прийняти роботу Бога останніх днів, і я прийшла до розуміння, що таке життя, що таке цей світ, яка цінність і сенс життя. Лише витрачаючи більше часу на виконання свого обов’язку та прагнучи здобути істину й пізнати Боже володарювання, я могла б зробити своє життя по-справжньому цінним і змістовним. Після того як я це усвідомила, у мене з’явилося чіткіше розуміння шляху, який я маю обрати в житті, і я вирішила відмовитися від цієї роботи, що забирала в мене стільки часу.

Пізніше я прочитала ще два уривки Божих слів, які надали мені ще більшої мотивації. Всемогутній Бог говорить: «Що ви повинні обміркувати в серці, прослухавши пісню “Той, Хто володарює над усім”? Якби людство знало, чому воно живе і чому помирає, і хто насправді є Володарем цього світу й усього сущого та Тим, Хто править усім, і де саме Він є, і чого Він вимагає від людини, – якби людство могло зрозуміти ці речі, воно б знало, як ставитися до Творця і як поклонятися Йому та коритися Йому, воно б здобуло опору в серці, було б у мирі та щасті й більше не жило б у таких муках і болю. Зрештою, люди повинні зрозуміти істину. Шлях, який вони обирають для свого життя, є вирішальним, і те, як вони живуть, також важливо. Те, як людина живе, і шлях, яким вона йде, вирішують, чи буде її життя радісним, чи скорботним. Це те, що люди повинні розуміти. … Як би жваво люди не метушилися в цьому світі, яких би професійних успіхів не досягали, якими б щасливими не були їхні сім’ї, якими б великими не були їхні родини, яким би престижним не був їхній статус, – чи здатні вони стати на правильний шлях людського життя? Ганяючись за славою та вигодою, за світом або займаючись своєю кар’єрою, чи здатні вони побачити той факт, що Бог створив усе суще й володарює над долею людства? Це неможливо. Незалежно від того, до чого прагнуть люди або яким шляхом вони йдуть, якщо вони не визнають того факту, що Бог володарює над долею людства, то шлях, яким вони йдуть, є хибним. Це не правильний шлях, а кривий, шлях зла. Не має значення, чи ти отримав задоволення від своєї духовної підтримки, чи ні, і не має значення, де ти знаходиш цю підтримку: це не справжня віра, і це не правильний шлях для людського життя. Що значить мати справжню віру? Це приймати Божу появу та роботу й приймати всю істину, яку висловив Бог. Ця істина є правильним шляхом для людського життя, а також істиною та життям, до яких повинні прагнути люди. Іти правильним шляхом у житті – це слідувати за Богом і бути здатним під проводом Його слів розуміти істину, відрізняти добро від зла, знати, що є позитивним, а що – негативним, і розуміти Його володарювання та всемогутність. Коли люди справді розуміють у своїх серцях, що Бог не тільки створив небо, землю й усе суще, але й є Володарем усесвіту та всього сущого, вони можуть коритися всім Його влаштуванням і впорядкуванням, жити згідно з Його словами, а також боятися Бога й утікати від злого. Це і є йти правильним шляхом людського життя. Коли люди стають на правильний шлях у житті, вони можуть зрозуміти, чому люди живуть і як їм слід жити, щоб жити у світлі та отримувати Боже благословення і схвалення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «У Писанні написано про Йова: “І впокоївся Йов старим та насиченим днями” (Йов 42:17). Це означає, що коли Йов помер, він ні за чим не жалкував і не відчував болю, а природним чином відійшов із цього світу. … Що б не відчував Йов, його прагнення й цілі в житті були не болісними, а щасливими. Він був щасливий не тільки через благословення або схвалення, даровані йому Творцем, але, що більш важливо, завдяки своїм прагненням і життєвим цілям, завдяки все глибшому знанню й істинному розумінню володарювання Творця, якого він досяг, боячись Бога, а від злого втікаючи, і, більше того, завдяки його особистому досвіду як об’єкта володарювання Творця, чудесних діянь Бога й ніжних, але незабутніх переживань і спогадів про взаємодію людини й Бога, а також знайомства та взаєморозуміння. Йов був щасливий через втіху й радість, які прийшли від знання намірів Творця, а також завдяки богобоязливому серцю, яке розвинулося в нього після того, як Йов побачив, що Він – великий, чудовий, гідний любові та вірний. Йов зміг зустріти смерть без будь-яких страждань, тому що знав, що вмираючи він повернеться, щоб бути поряд із Творцем. Саме його прагнення й життєві досягнення дозволили йому спокійно зустріти смерть, дозволили йому спокійно зустріти перспективу того, що Творець забере його життя, і, більше того, дозволили йому постати незаплямованим і вільним від турбот перед Творцем» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Після прочитання Божих слів я зрозуміла, що в людини є лише один шанс у житті, і те, як вона обирає свій життєвий шлях, має вирішальне значення, адже саме це визначає, чи буде її життя щасливим і цінним. Якщо людина проводить більшу частину свого життя, ганяючись за мирською славою та вигодою або зосереджуючись на родині й плотських речах, то вона не зможе йти правильним шляхом у житті, не зможе пізнати Творця і точно не зрозуміє, для чого вона живе. Таке життя призведе до відчуття порожнечі та болю. Лише йдучи за Богом, приділяючи свій час виконанню обов’язку створеної істоти, прагненню істини та пізнанню Бога, людина може зробити своє життя по-справжньому цінним. Те ж саме було з Йовом: він здобув реальний і відчутний досвід Божого володарювання і упорядкування, і завдяки своєму справжньому досвіду та розумінню Божого володарювання зміг підкоритися владі Творця, звільнившись від страху смерті, та, зрештою, «впокоївся старим та насиченим днями» (Йов 42:17). Завдяки своїм пошукам Йов здобув по-справжньому щасливе й осмислене життя. Таке прагнення може вирішити проблему життєвої порожнечі та страху смерті. Я мала наслідувати приклад Йова та прагнути прожити змістовне життя. Після того як я це зрозуміла, я звільнилася з роботи.

Покинувши роботу, я відчула велике полегшення. Мені більше не потрібно було витрачати стільки часу на беззмістовні книжні знання і не доводилося мати справу з підступами та обманом, які панують на робочому місці. У мене також з’явилося більше часу, щоб збиратися з братами та сестрами, їсти і пити Божі слова та виконувати свій обов’язок, і я досягла певного прогресу у своєму житті-входженні. У середовищі, влаштованому Богом, я зазнала деяких невдач і поразок та була підрізана, що допомогло мені пізнати свій розбещений характер – зарозумілий та самовпевнений, а також зрозуміти, що як створена істота, я маю стояти на своєму місці й учитися бути розумною людиною, яка належно та розсудливо виконує обов’язок створеної істоти. Те, що мені вдалося залишити роботу, слідувати за Богом і прагнути цінного та змістовного життя, стало можливим завдяки керівництву та наставництву Божих слів. Я безмежно вдячна Богові!