Мелвін, Південна Корея

Я створював відео в церкві, і зазвичай у них були якісь нові родзинки. Брати й сестри дуже схвально відгукувалися про ці відео, і коли в них виникали труднощі, часто зверталися до мене по допомогу. Я відчував, що добре справляюся і що маю певний рівень та дари. У 2016 році мене обрали куратором, і я був дуже радий. Я думав, що якщо зміг стати куратором, то маю хороші технічні навички і в чомусь кращий за братів і сестер. Щоб довести всім, що я компетентний у своїй роботі, я ще старанніше опановував фахові знання. Згодом лідер розпорядився, щоб зі мною співпрацювала сестра Діана. Вона мала хороший рівень і досить непогані технічні навички, тож я був радий із нею співпрацювати. Ми часто обговорювали новаторські ідеї для відео та спільні шляхи покращення наших навичок, і завдяки такому спілкуванню завжди здобували певне світло. Я вважав, що це чудово – мати таку чудову сестру за напарницю. Через деякий час якість відео, які ми створювали, значно покращилася. Діана часто гуртувала всіх разом для вивчення технічних навичок, а коли брати й сестри стикалися з труднощами, вона могла провести бесіду та розв’язати їх у світлі Божих слів. Поступово я почав трохи їй заздрити. Особливо під час обговорення роботи, коли брати й сестри збиралися навколо неї, щоб поставити запитання, я дуже засмучувався і почувався обділеним увагою. Я думав: «Якщо так піде й далі, хіба я не стану лише символічним куратором? Що тоді про мене подумають брати й сестри? Вирішать, що я гірший за Діану?». Тож я потайки підганяв себе, думаючи: «Так не піде, я маю докладати вдвічі більше зусиль, я не можу від неї відставати!».

Після цього я виділяв більше часу на роздуми над Божими словами, сподіваючись здобути з них певне світло, щоб на зібраннях я міг бесідувати про відкриття, яких інші ще не отримали. Я хотів показати всім, що розумію все краще, ніж Діана. Опановуючи фахові навички, я вчився дуже старанно, часто працював понаднормово й засиджувався допізна, шукаючи інформацію. Проте результати були не дуже втішними, і деякі технічні труднощі так і залишилися нерозв’язаними. Правда полягала в тім, що я знав, що Діана має хороші методи вивчення технічних навичок, але не хотів її запитувати й думав: «До її приходу саме я збирав братів і сестер для навчання, і результати були досить непоганими. Якщо я піду до неї щось питати, хіба це не покаже, що я гірший за неї? Якщо брати й сестри про це дізнаються, то точно скажуть, що, хоча я вже так довго виконую свій обов’язок, мій рівень гірший, ніж у новоприбулої сестри». З огляду на це я був ще менше схильний просити її про допомогу. Кілька днів поспіль я не лише нічого не навчився, а й змарнував багато часу та сил. На серці було так, ніби його придавило важким каменем, і я почувався дуже втомленим. Згодом я почав заздрити ще дужче. Пам’ятаю одне зібрання: я заздалегідь порозмірковував над Божими словами, думаючи, що на цьому зібранні маю бесідувати про якесь нове світло, але коли настала моя черга бесідувати, у голові спорожніло, і я не зміг бесідувати про те, що приготував заздалегідь. Бачачи, як Діана бесідує чітко й практично, а брати й сестри кивають на знак згоди, я дуже засмутився й подумав: «Не могла б ти говорити менше й дозволити мені зберегти обличчя? Як усі дивитимуться на мене після твоєї бесіди? Чи вирішать вони, що я гірший за тебе?». Що більше я так думав, то сильнішою ставала моя упередженість щодо Діани. Мені здавалося, що через співпрацю з нею я здаюся непотрібним. Я почувався вкрай приниженим! Після її бесіди мені не хотілося ні слова казати, ні навіть піднімати голову, бо я боявся, що брати й сестри побачать мій зніяковілий вираз обличчя. Тоді Діана запитала мене: «Тобі є що додати?». Лише тоді я отямився й із удаваним спокоєм сказав: «Ні». Я хотів лише одного – щоб це зібрання скоріше закінчилося. Після цього я завжди шукав відмовки, щоб уникати її під час нашої співпраці, і часом, коли вона надсилала мені повідомлення, щоб поспілкуватися щодо роботи, я бачив їх, але не хотів відповідати. Іноді в душі я навіть погоджувався з її поглядами, але все одно холодно казав щось на кшталт: «Те, що ти кажеш, охоплює лише один аспект», маючи на увазі: «Ти не бачиш повної картини, тож припини хизуватися!». Коли ми перевіряли відео, зроблені братами й сестрами, вона висловлювала певні пропозиції, і хоча я вважав їх доречними, все одно прискіпувався і вказував на проблеми. Після цього Діана стала дуже обережною в спілкуванні зі мною, ніби боялася сказати щось не те, і почала вагатися під час обговорення роботи, часто запитуючи мене щось на кшталт: «Так годиться? А як щодо цього?». Під час бесіди на зібраннях вона час від часу поглядала на мене. Я зрозумів, що сковую сестру, і відчував певну провину. Я відчував, що ставитися до неї так – це неправильно, але не знав, як дивитися їй в очі. Іноді я думав: «Краще б вона не приходила в цю команду, тоді я і далі міг би бути головним».

У той час я жив у стані заздрості, постійно думаючи про те, як перевершити Діану, і зовсім не думаючи про свій обов’язок. Я навіть не міг знайти недоліки, коли перевіряв відео, зроблені братами й сестрами. Одного дня лідер підійшов до мене й сказав, що я змагаюся за репутацію та вигоду, заздрю талановитим людям, і не співпрацюю злагоджено з іншими, що це вплинуло на роботу над відео, тому мене відсторонять і я маю глибоко порозмірковувати над собою. Я був приголомшений цими словами лідера, у голові спорожніло, і я більше нічого не чув із того, про що він бесідував. Наступного дня лідер хотів розпорядитися, аби я займався графічним дизайном, враховуючи мої навички малювання, але сестра, яка відповідала за художню команду, сказала, що в них уже достатньо людей і більше ніхто не потрібен. Це стало для мене справжнім ударом, і я відчув себе нікому не потрібною нікчемою, і що я був повністю викритий і відсіяний. Я жив у стані зневіри в собі, не хотів ні молитися, ні читати Божі слова, і не наважувався дивитися в очі братам і сестрам. Мені було так боляче. Однієї ночі я прокинувся від кошмару, мокрий від поту, сповнений страху та тривоги. Я усвідомив, що якщо й далі буду таким зневіреним і зіпсованим, то мене справді викриють і відсіють. Я став на коліна й помолився Богу: «Боже, я хочу розв’язати свої проблеми, будь ласка, просвіти й осяй мене, щоб я зміг пізнати себе й виправити свій неправильний стан».

Після цього я прочитав уривок із Божих слів: «Якщо ти церковний лідер, тобі потрібно не просто навчитися розв’язувати проблеми за допомогою істини, але й знаходити та зрощувати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не пригнічуючи їх. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш зростити кількох людей, що прагнуть до істини, які співпрацюватимуть з тобою та добре виконуватимуть кожен пункт роботи, і зрештою всі вони матимуть досвідні свідчення, тоді ти – лідер чи працівник, який відповідає стандарту. Якщо ти здатен упоратися з усім відповідно до принципів, тоді ти є відданим. Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це спонукає його нападати на інших та витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і ницим? Що це за характер? Це порочний характер. Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні егоїстичні бажання, не думаючи про інших і не дбаючи про інтереси Божого дому, мають поганий характер, і Богу вони не подобаються. Якщо ти справді здатен дбати про Божі наміри, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти підготовку й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не будеш відданим у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами. Ті, хто здатен утілювати істину в життя, можуть прийняти Божий нагляд за своїми діями. Коли ти приймеш Божий нагляд, твоє серце виправиться» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Бог викриває, що люди завжди бояться, коли інші кращі за них або вищі за статусом, і це змушує їх нападати на інших і витісняти їх. Такі люди заздрять талановитим людям і мають злостивий характер. Саме в такому стані я і перебував. Бачачи, що Діана має хороший рівень і технічні навички, і що брати й сестри захоплюються нею та ставлять їй запитання, я відчув загрозу, боячись, що вона мене перевершить. Щоб зміцнити свої позиції, я наполегливо опановував фахові знання та розмірковував над Божими словами, і навіть під час зібрань я думав про те, як бесідувати так, щоб її перевершити. Бачачи, як Діана практично бесідує, я відчував заздрість і обурення, і навіть сподівався, що вона помилиться, щоб брати й сестри більше нею не захоплювалися. Я думав лише про те, як захистити свою репутацію та статус. Це було вкрай егоїстично й ницо з мого боку! Те, що Діана мала хороший рівень, а її робота приносила хороші результати, було доброю справою, адже це допомагало братам і сестрам і йшло на користь церковній роботі. Це втішало Бога, і я мав би цьому радіти. Але я не зважав на це, натомість завжди думав про те, як її перевершити. Я навіть навмисно витісняв її, прискіпуючись і демонструючи погане ставлення, чим сковував її та завдавав їй шкоди. Я побачив, що мені цілковито бракує людськості і що мій характер був злостивим. Від цього усвідомлення моє обличчя запалало. Я і подумати не міг, що я така людина!

Пізніше я знову це обміркував: я завжди заздрив сестрі, але який характер я при цьому виявляв? Що стало причиною цього? Я прочитав Божі слова: «Щоб здобути владу та статус, перше, що роблять антихристи в церкві, – це намагаються завоювати довіру й повагу інших людей, щоб переконати більше людей і зробити так, щоб більше з них дивилися на антихристів знизу вгору й поклонялися їм, досягаючи тим самим своєї мети – мати останнє слово та утримувати владу в церкві. Коли йдеться про здобуття влади, вони найбільш вправні в змаганні та боротьбі з іншими людьми. Ті, хто прагне до істини, ті, хто має престиж у церкві, і ті, кого люблять брати й сестри, є їхніми головними супротивниками. Будь-яка людина, що становить загрозу їхньому статусу, є їхнім супротивником. Вони непохитно змагаються з тими, хто сильніший за них, і змагаються з тими, хто слабший за них, не відчуваючи анітрохи жалю. Їхні серця сповнені філософії змагання та боротьби. Вони вірять, що якщо люди не змагаються й не борються, вони не можуть отримати жодної вигоди, і що вони можуть отримати те, що хочуть, лише змагаючись і борючись. Щоб здобути статус і зайняти чільне становище в групі людей, вони роблять усе можливе, щоб змагатися з будь-ким, і не шкодують жодної людини, що становить загрозу їхньому статусу. Із ким би вони не взаємодіяли, ця взаємодія сповнена змагання та боротьби, і вони продовжують змагатися й боротися до самої старості. Вони часто кажуть: “Чи зміг би я перемогти цю людину, якби боровся з нею?”. Хто красномовний і може говорити логічно, структуровано й методично, стає об’єктом їхньої заздрості та наслідування. Ба більше, він стає їхнім супротивником. Хто прагне до істини, і має віру, і здатний часто допомагати братам і сестрам та підтримувати їх, і дає їм змогу вийти з негативу та слабкості, також стає супротивником антихристів, як і будь-хто, хто вправний у певній професії й дещо поважаний братами та сестрами. Хто отримує результати в роботі й визнання від Вишнього, природно, стає для них ще більшим супротивником. Які девізи антихристів, у якій би групі вони не були? Поділіться своїми думками. (Боротьба з іншими людьми і з Небом – джерело нескінченної радості.) Хіба це не божевілля? Це божевілля. Є ще якісь? (Боже, хіба вони не думають: “У всьому світі паную лише я”? Тобто вони хочуть бути найвищими, і з ким би вони не були, вони завжди хочуть їх перевершити.) Це одна з їхніх ідей. Ще якісь? (Боже, я подумав про чотири слова: “Переможець – це завжди цар”. Я думаю, що вони завжди хочуть бути вищими за інших і виділятися, де б вони не були, і вони прагнуть бути найвищими.) Більшість того, про що ви говорили, – це різновиди ідей; спробуйте описати їх через якусь поведінку. Антихристи не обов’язково хочуть займати найвищу посаду, де б вони не були. Щоразу, коли вони кудись ідуть, у них є характер і менталітет, що змушують їх діяти. Що це за менталітет? Його суть така: “Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!”. Чому “змагатися” вжито тричі, чому не один раз? (Змагання стало їхнім життям, це те, чим вони живуть.) Таким є їхній характер. Вони народилися з дико зарозумілим характером, який важко стримувати, тобто вони вважають себе неперевершеними й надзвичайно егоїстичні. Ніхто не може приборкати їхній неймовірно гордовитий характер; вони самі також не можуть його контролювати. Тож усе їхнє життя – це боротьба та змагання. За що вони борються та змагаються? Само собою зрозуміло, вони змагаються за славу, вигоду, статус, репутацію та власні інтереси. Які б методи їм не доводилося застосовувати, якщо всі їм підкоряються, і якщо вони отримують зиск та статус для самих себе, вони досягли своєї мети. Їхнє бажання змагатися – це не тимчасова розвага; це такий тип характеру, який походить від сатанинської природи. Він подібний до характеру великого червоного дракона, який бореться з Небом, бореться із землею й бореться з людьми. Тож коли антихристи борються та змагаються з іншими в церкві, чого вони хочуть? Без сумніву, вони змагаються за репутацію і статус» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). З Божих слів я зрозумів, що антихристи мають характер: «Змагайся! Змагайся! Змагайся!». Вони вірять, що лише завдяки змаганню та боротьбі можна здобути все бажане. Тому хоч би в якій групі людей вони опинилися, вони відчайдушно боротимуться, щоб прокласти собі шлях нагору. У цьому полягає природа-сутність антихриста. Розмірковуючи над собою у світлі Божих слів, я усвідомив, що також виявляв такий характер. Коли я бачив, що Діана отримує схвалення та захоплення братів і сестер, моє серце сповнювалося обуренням. Я відчував, що оскільки я створював відео й мав певний досвід та фахові навички, то я нічим не гірший за неї. До її приходу брати й сестри обговорювали всі свої проблеми та труднощі зі мною, і всі були про мене високої думки. Але тепер усі гуртувалися навколо неї зі своїми запитаннями, і я не міг із цим змиритися. Мені здавалося, що вона затьмарила мене, тож я хотів повернути свій ореол. Тому я наполегливо працював за лаштунками, засиджувався понаднормово, щоб опанувати технічні навички, і навіть коли читав Божі слова, то робив це не для того, щоб зрозуміти істину й розв’язати власні проблеми, а щоб засвоїти глибокі теорії, аби хизуватися і здобути захоплення інших. У душі я постійно думав про те, як перевершити Діану, як принизити її та як зміцнити свої позиції. Я також вважав свій минулий досвід ресурсом, думаючи, що завдяки певним фаховим знанням я якийсь особливий, що я нібито маю бути кращим за інших і не можу пасти задніх, тож, коли я бачив когось кращого за себе, я відчував обурення, хотів змагатися та боротися з ними. Я став по-справжньому зарозумілим і цілковито позбавленим розуму! Я побачив, що слова «Змагайся! Змагайся! Змагайся!» стали моєю природою. Те, що я виявляв, було характером антихриста! Усвідомивши це, я відчув у серці глибокий жаль і провину, ненавидячи себе за таке непереборне прагнення репутації та статусу, а також за те, що переривав церковну роботу й заважав їй і завдавав шкоди своїм братам і сестрам, аби зміцнити свої позиції. Мені справді цілковито бракувало людськості!

Пізніше я прочитав Божі слова: «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). З Божих слів я усвідомив, що коренем моєї заздрості до інших були кайдани мого бажання до статусу. У глибині душі я тримався за уявлення: «Прагни виділитися й перевершити інших», «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів», «За життя – будь героєм серед людей, а після смерті – доблесним серед духів» тощо. Ці сатанинські отрути стали моєю природою, через що мій характер ставав дедалі зарозумілішим. Я завжди хотів виділятися з натовпу й змагався за те, щоб мною захоплювалися, а особливо оскільки я вважав, ніби маю певні дари та рівень, я став ще більше впевненим у власній праведності та поводився зверхньо. Коли я бачив інших, кращих за себе, я відчував заздрість, і не міг втриматися, щоб не змагатися та не порівнювати себе з ними, а якщо не міг їх перевершити, мене охоплювали зневіра й біль. Слава, вигода та статус стали для мене невидимими кайданами, я був нестримно впійманий і зв’язаний ними, ніби без прагнення слави й вигоди в житті не було жодного сенсу чи цінності. Ще в шкільні роки думка про прагнення слави, вигоди та статусу пустила коріння в моєму юному серці, тому я хотів бути першим у всьому, що робив. Щоб отримувати хороші оцінки та виділятися, я був готовий потайки терпіти будь-які труднощі, аби досягти цієї мети. Почавши працювати, я був готовий тяжко трудитися заради грошей, щоб здобути захоплення інших, навіть ціною власного здоров’я. У результаті я ще замолоду зруйнував своє здоров’я і ледь не втратив життя. Навіть повіривши в Бога, я залишався скованим славою, вигодою та статусом, не в змозі стримати заздрість до тих, хто досягав більшого, ніж я, і змагався з ними, бо хотів довести, що я кращий. Коли я бачив, що якогось брата чи сестру підвищили та доручили їм важливу роль, або коли вони практично бесідували про істину, я відчував глибоку заздрість. Так само як і цього разу, співпрацюючи з Діаною: я побачив, що вона краща за мене, і це викликало в мені заздрість та обурення. Іноді мені навіть снилося, як я з нею змагаюся та конкурую. Я жив у стражданнях. Майже всі свої думки та сили я присвячував прагненню до слави й вигоди, і зовсім не мав бажання заспокоїтися та шукати істину, чи думати про те, як добре виконувати свої обов’язки. Я нехтував своїми належними обов’язками та йшов проти Божих вимог. Моє прагнення до слави, вигоди та статусу не лише робило моє життя болісним, а й завдавало шкоди сестрі, та затримувало просування роботи над відео, і якби я не покаявся, то зрештою Бог просто викрив би мене й відсіяв. Це усвідомлення налякало мене, тож я поспішив помолитися Богу з каяттям, не бажаючи й далі жити за своїм розбещеним характером.

Одного разу під час духовних роздумів я прочитав Божі слова: «Якщо Бог створив тебе дурним, то у твоїй дурості є сенс; якщо Він створив тебе розумним, то у твоєму розумі є сенс. Які б сильні сторони Бог тобі не дав, у чому б ти не був вправним, хоч би яким високим був твій інтелект, у Бога була Своя мета зробити це так. Усі ці речі були завчасно призначені Богом. Роль, яку ти відіграєш у своєму житті, і обов’язок, який ти можеш виконувати, також давно були завчасно призначені Богом. Деякі люди бачать, що інші мають сильні сторони, яких у них немає, і відчувають обурення. Вони хочуть змінити стан речей, більше навчаючись, більше бачачи й будучи стараннішими. Але є межа тому, чого вони можуть досягти, хоч би якими старанними вони були, і вони не можуть перевершити тих, хто має дари й сильні сторони. Скільки б зусиль ти не докладав, це марно. Ти є саме тим, ким Бог завчасно призначив тобі бути. Він дає кожному різні дари й сильні сторони, і ніхто нічого не може зробити, щоб це змінити. У чому ти вправний, саме в тому тобі слід докладати більше зусиль. Обов’язок, який тобі підходить, – це той обов’язок, який тобі слід виконувати. Не намагайся змушувати себе робити те, у чому ти не є вправним, і не заздри іншим. Кожен має свою функцію. Не думай, що ти можеш робити все добре, або що ти досконалий і кращий за інших. Не май постійного бажання замінити інших і виставити себе напоказ. Це розбещений характер. Є ті, хто думає, що вони нічого не можуть робити добре і що в них взагалі немає сильних сторін. Якщо це так, тобі слід просто бути людиною, яка сумлінно слухає й кориться. Добре виконуй те, на що ти здатен, і віддавай цьому всі свої сили. Цього достатньо. Бог буде задоволений. Не думай постійно про те, щоб перевершити всіх, робити все краще за інших і в усьому виділятися з натовпу. Що це за характер? (Зарозумілий характер.) Люди завжди мають зарозумілий характер, і навіть якщо вони хочуть прагнути до істини й задовольняти Бога, їм це не вдається. Перебування під контролем зарозумілого характеру робить людей найбільш схильними до спричинення відхилень. … З таким характером ти завжди намагаєшся придушити інших, завжди намагаєшся випередити їх, завжди змагаєшся за перевагу, завжди намагаєшся відібрати щось у людей. Ти дуже заздрісний, нікому не коришся й завжди намагаєшся виділитися з натовпу. Це призводить до біди; саме так діє сатана» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). З Божих слів я зрозумів, що рівень людини завчасно призначений Богом і містить Його наміри. Люди повинні вчитися коритися і посідати своє належне місце як створені істоти, використовуючи свої сильні сторони, щоб добре виконувати свої обов’язки. Вони не повинні ані змушувати себе братися за те, в чому вони не вправні, ані змагатися з іншими, а бути здатними коритися Божим влаштуванням і розпорядженням та злагоджено співпрацювати з братами й сестрами, доповнюючи одне одного. Таким є прояв людей, які мають розум. Озираючись на своє спілкування з Діаною, спочатку я міг бачити її сильні сторони, але що дужче зростала моя заздрість, то більше мною керували бажання, я не міг нічого чітко бачити, ніби осліп, і тому моя заздрість ставала дедалі сильнішою. Правда полягала в тім, що Діана була дуже ретельною та розглядала питання всебічно, і особливо коли йшлося про певні питання принципів, вона була дуже обережною, тоді як я схилявся до спрощеного мислення, що часто призводило до необхідності все переробляти, і я також не вмів владнати питання принципів. Крім того, Діана вміла гуртувати всіх для навчання, могла вловлювати ключові моменти під час вивчення, і спілкувалася організовано, з ясними думками. Щоразу, коли ми обговорювали роботу, її бесіда доповнювала те, що я міг упустити, роблячи наші обговорення більш всебічними. Її сильні сторони доповнювали мої слабкості, і ця співпраця приносила кращі результати у виконанні наших обов’язків. Усвідомивши це, я відчув звільнення в серці.

Далі я проявив ініціативу й підійшов до Діани, відверто побесідував із нею про свій нещодавній стан життя в заздрості та попросив у неї вибачення. Діана зраділа, побачивши моє розуміння, і вона також відкрилася мені про розбещеність, яку виявила, та про уроки, які засвоїла. Таке практикування принесло мені відчуття звільнення. Згодом, коли церкві була потрібна моя допомога в якійсь роботі, я активно співпрацював, і мій стан значно покращився. Через деякий час лідери знову доручили мені наглядатати за роботою над відео, і я щиро подякував Богу. Одного разу я співпрацював із Діаною над відео, де вона переважно звітувала про хід роботи та спілкувалася щодо проблем із лідерами. Іноді лідери запитували Діану про стан справ, і мені ставало трохи неприємно. Я думав: «Я доклав стільки зусиль за лаштунками, щоб зробити це відео, але зрештою саме Діана звітувала про роботу й опинилася в центрі уваги. Чи не подумають лідери, що я гірший за неї?». У той момент я зрозумів, що моя заздрість знову дається взнаки, тому я швидко помолився Богу в серці, намагаючись повстати проти себе. Я згадав Божі слова: «Ти мусиш навчитися зрікатися цих речей і відпускати їх, навчитися рекомендувати інших і дозволяти іншим виділятися, коли є хороші можливості. Не змагайся й не конкуруй за можливості виділитися й сяяти, коли б ти з ними не стикався. Ти мусиш бути здатним відмовлятися від своїх особистих інтересів, але ти також мусиш не затримувати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює непомітно, не хизується, а також віддано виконує свій обов’язок. Що більше ти зрікаєшся своєї гордині та статусу, і що більше ти відмовляєшся від своїх інтересів, то спокійніше ти почуватимешся, то більше світла буде в твоєму серці, і то кращим стане твій стан. Що більше ти змагаєшся й конкуруєш, то темнішим стане твій стан. Якщо не віриш Мені, спробуй і побачиш! Якщо ти хочеш виправити цей розбещений стан і не бути під контролем слави, вигоди й статусу, ти мусиш шукати істину, бачити наскрізь сутність слави, вигоди й статусу, а потім відпустити і зректися їх» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Божі слова дали мені принципи практики. Коли справа доходить до ситуацій, де можна виділитися або опинитися в центрі уваги, мені потрібно навчитися відпускати це й відкидати своє бажання. Це те, чого вимагає Бог і що люди повинні практикувати. Цього разу я хотів утішити Бога в цьому питанні, тому, незалежно від того, як лідери дивитимуться на мене чи що подумають брати й сестри, я мав зробити все можливе, щоб нести свою відповідальність. Навіть якщо інші мене не помічали, я мав прийняти проникливе Боже спостереження і добре виконувати свої обов’язки. Крім того, те, що Діана за власною ініціативою звітувала про роботу лідерам, не було помилкою, це свідчило про її серйозне й відповідальне ставлення до роботи. Діана висловлювалася досить чітко, це було її сильною стороною, і її здатність ясно звітувати про роботу йшла на користь справі. Маючи таке розуміння я відчув велике полегшення.

Після цього я міг нормально співпрацювати з Діаною. Ми часто разом обговорювали роботу та підсумовували проблеми, я раз у раз звертався до неї за порадою щодо технічних питань і багато чого в неї навчився. Я усвідомив, що злагоджена співпраця дуже корисна для того, щоб добре виконувати наші обов’язки. Дякувати Богу!