Поширення Євангелія під час пандемії
Лу Мін, КитайОдного дня в травні 2023 року сестра Чжао Фей запросила мене разом з нею поширити Боже Євангеліє останніх днів одній віруючій...
У жовтні 2016 року я виконувала обов’язок проповідниці. Тоді через завади й саботаж антихристів робота кількох церков, якими я опікувалася, зайшла в глухий кут. Ми з двома сестрами-напарницями щойно взялися за цей обов’язок і зовсім не знали людей у цих церквах. До того ж обсяг моєї роботи був величезним. Я зовсім розгубилася й відчула, що не зможу нести весь цей тягар відповідальності, тому хотіла відступити. Але потім я подумала: «Я їла й пила так багато Божих слів, але коли настає вирішальний момент, я хочу покинути свою посаду. Хіба це не ганьба?». Тож я змінила свій умонастрій. Ми з сестрами-напарницями підтримували одна одну, бесідували та зверталися по допомогу до братів і сестер, які краще знали ситуацію. Після певного періоду співпраці ми розібралися з бандою антихриста, і робота почала налагоджуватися. Переживши цей досвід, я побачила, що справді не змогла б досягти цього самотужки, і що все це було результатом роботи Святого Духа. Невдовзі церква зазнала страхітливих арештів і переслідувань із боку КПК. Доми, де зупинялися брати й сестри, які виконували обов’язки, стали небезпечними, і цих людей потрібно було терміново перемістити. Почувши цю новину, я була розбита. Мені здавалося, що зараз перемістити цих людей неможливо. Так багато братів і сестер, які виконували обов’язки, потребували переїзду. Де ж мені було знайти стільки приймаючих домів для всіх одночасно? Я опинилась у скрутному становищі й справді не знала, що робити, але потім подумала: «Ця справа стосується безпеки братів і сестер та інтересів церкви. Не переміщати їх – це просто не вихід». Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Ти мусиш вірити, що все в Божих руках і що люди просто співпрацюють. Якщо ти будеш щирим, Бог це побачить і відкриє тобі вихід із будь-якої ситуації, і жодні труднощі не будуть нездоланними – тобі треба мати цю віру» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова). Прочитавши це, я ніби побачила промінь світла в темряві, на душі одразу посвітлішало, а моя віра зміцніла. Я обговорила питання пошуку приймаючих домів зі своїми сестрами-напарницями. Через три дні сестра з церкви написала мені, що знайшлося кілька приймаючих домів, і що брати й сестри досі активно пропонують житло. Я була така зворушена, що по моєму обличчю потекли сльози. Я й не очікувала, що ця церква зможе вмить надати стільки приймаючих домів. Я справді відчула, що Бог був поруч і спрямовував нас, і що якщо ми щиро співпрацюватимемо, то зможемо побачити Божі діяння. Після цього наша віра ще більше зміцніла, і ми успішно завершили переміщення. Бачачи, що робота просувається успішно, попри постійні труднощі, я була дуже щаслива. Дякуючи Богові, я також почала підраховувати власні заслуги. Я вважала, що хоча цей результат і був досягнутий завдяки Божій роботі, але без моїх зусиль і співпраці цього б не сталося. Хоч я й недовго вірила в Бога, але той факт, що ця робота дала такі результати, доводив, що я маю певні істини-реальності. Інакше як би вдалося так успішно виконати таке складне завдання? Що більше я так думала, то вагомішим мені здавався мій внесок, і я вважала себе рідкісним талантом. Зокрема, коли лідер похвалив нас за нашу працездатність, я ще більше переконалася, що маю істини-реальності та що ніхто в церкві зі мною не зрівняється. Після цього я ходила з високо піднятою головою. За будь-якої нагоди я розповідала всім про свої переживання у яскравих подробицях, бажаючи, щоб брати й сестри знали, що я маю істини-реальності й знаю, як переживати те, із чим стикаюся.
Якось я була на зібранні з лідерами кількох церков, і під час впровадження роботи один лідер безпорадно сказав: «Ви не знаєте, як ідуть справи в нашій церкві; нам навіть диякона важко обрати. Ця робота така складна!». Я подумала: «Хіба це труднощі? Випробування, через які я пройшла, були значно більшими за ваші. Мені треба побесідувати з вами про те, як я подолала свої труднощі, щоб ви побачили, що я маю істини-реальності та вмію переживати те, із чим стикаюся». Тож я поділилася тим, як на початку виконання свого обов’язку стикалася з труднощами, зверталася до Бога, покладалася на Нього і як Він мене спрямовував. Я розповіла все від початку до кінця, боячись пропустити бодай одну деталь. Розповідаючи про все це, я приховала свій негатив і слабкість у ті важкі часи, не бажаючи, щоб брати й сестри бачили мої недоліки. Коли я закінчила говорити, усі сестри дивилися на мене із захопленням, а одна сестра із заздрістю сказала: «Ти справді вмієш покладатися на Бога й переживати те, із чим стикаєшся. Я просто ненавиджу себе за таку дурість – коли я стикаюся з труднощами, я не знаю, як покладатися на Бога або як їх переживати». Інші сестри також кивали на знак згоди. Я відчула себе дуже щасливою, думаючи: «Я краща за всіх вас. Те, що ці труднощі вдалося подолати, сталося цілком завдяки моєму лідерству, інакше як би я могла бути проповідницею!». Однак я зберегла спокійний вигляд і побесідувала із сестрою: «Бог не віддає переваги жодній людині, і якщо ти шукаєш Його, Він тебе спрямовуватиме. Ми не можемо просто вигукувати гасла, не втілюючи їх у життя!». Оскільки я була настільки зосереджена на виставлянні себе напоказ і не бесідувала про Божі наміри чи шлях практики щодо труднощів, з якими стикалися брати й сестри, після зібрання вони так і не знали, як практикувати.
У той період я помітила, що приймаюча сестра часто виставляла себе напоказ і періодично принижувала нас, кажучи, що ми недовго віримо в Бога і що нам бракує досвіду. Одного разу вона дуже розлютилася на нас через дрібницю. Мої сестри-напарниці бесідували з нею, але що більше вони з нею бесідували, то дужче вона злилася. Вона навіть сказала: «Я більше не можу виконувати цей обов’язок! Вам доведеться знайти когось іншого!». Пізніше приймаюча сестра прийшла до мене, щоб перепросити за те, що днями вийшла із себе. Я відчувала, що її гнів був спричинений не лише цим інцидентом, але не могла до кінця розгледіти, що було не так. Поговоривши з нею, я нарешті дізналася, що все це було через її невдоволення тим, що їй призначили обов’язок із прийому, а не зробили лідеркою групи. Я вказала на те, як вона виставляла себе напоказ, а також на те, як вона нас принижувала й сковувала. Коли мої сестри-напарниці повернулися, я сяяла від радості й вихвалялася тим, як я розпізнала приймаючу сестру та розвінчала її. Я також дорікнула своїм сестрам-напарницям, сказавши: «Хіба ви не помітили, що вона зовсім не слухала, коли ви з нею бесідували? Але ви все одно продовжували з нею бесідувати». Вони дуже захоплювалися мною й сказали, що я справді здатна бачити суть речей. Я була дуже задоволена собою й думала, що розумію істину та маю розпізнавання. Іншого разу я відвідала зібрання з кураторкою роботи з текстами. Я подумала: «Я не дуже добре знаю цю кураторку, а вона не знає про мою працездатність. Мені потрібно знайти тему, яка дозволить мені поговорити про те, як я вмію розпізнавати людей, щоб вона була високої думки про мене». Саме тоді вона підняла тему про приймаючу сестру, тож я скористалася цією темою й сказала: «Я давно розгледіла сутність її прагнення до статусу, але мої сестри-напарниці просто продовжували з нею бесідувати». Кураторка кивнула на знак згоди. Згодом, коли щось траплялося, кураторка обговорювала це безпосередньо зі мною, і навіть після обговорення справ із моїми сестрами-напарницями, вона все одно цікавилася моєю думкою. Я природно взяла на себе провідну роль, і більшу частину роботи стала влаштовувати я. Одного разу сестра сказала мені: «Чому мені здається, що коли ви втрьох співпрацюєте, ти – головна?». Я була шокована, почувши це: «Як вона могла таке сказати? Ми ж маємо співпрацювати втрьох, як вона може казати, що я головна? Невже я занадто зарозуміла й постійно виставляю себе напоказ? Чи це Бог використовує цю сестру, щоб нагадати мені?». Мені стало трохи страшно, але я не розмірковувала над собою, і після цього продовжувала поводитися так само, виставляючи себе напоказ, куди б не пішла.
Живучи в такому стані, я відчувала, що Бог сховав від мене Своє обличчя. Під час бесід на зібраннях я почувалась духовно виснаженою і не могла розібратися в жодному питанні. Моя робота також була сповнена помилок. Вищі лідери розвінчали мене за те, що я постійно звеличувала себе й виставляла себе напоказ, за те, що перетворила двох своїх сестер-напарниць на звичайних маріонеток, і за те, що брала всі робочі рішення на себе. Вони сказали, що я йду шляхом антихриста, і відсторонили мене. Втративши свій обов’язок, я почувалася безнадійно й дуже страждала. Здавалося, ніби в одну мить я впала з небес на землю, і я просто не могла цього прийняти. Як би я не думала про це, я не могла зрозуміти, чому таку людину як я, що має відчуття ноші та істини-реальності, було відсторонено. Я думала про те, що завжди була в авангарді церковної роботи, але все закінчилося саме так. Я почувалася настільки скривдженою й обуреною, що не могла спати ночами. У своєму болі я постійно поставала перед Богом у молитві, просячи Бога спрямувати та просвітити мене, щоб я зрозуміла Його наміри й могла винести урок.
Одного дня під час моїх духовних роздумів я прочитала Божі слова: «Звеличувати себе та давати свідчення про себе, виставляти себе напоказ, намагатися зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм, – розбещене людство на таке здатне. Саме так люди інстинктивно реагують, коли ними керує їхня сатанинська природа, і це притаманно всьому розбещеному людству. Як люди зазвичай звеличують себе та дають свідчення про себе? Як вони досягають цієї мети – зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм? Вони свідчать про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждали, наскільки вони присвятили себе Богові та яку велику ціну заплатили. Вони звеличують себе розмовами про свій капітал, щоб отримати вищу, міцнішу, надійнішу позицію в серцях інших і тим самим зробити так, щоб більше людей цінували їх, були про них високої думки, заздрили й навіть поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та слідували за ними. Щоб досягти цієї мети, люди роблять багато речей, які зовні дають свідчення про Бога, але по суті звеличують самих цих людей та дають свідчення про них. Коли вони так чинять, то чи мають вони розум? Такі люди перебувають поза межами раціональності й не мають сорому. Вони безсоромно свідчать про те, що зробили для Бога та скільки вистраждали за Нього. Вони навіть виставляють напоказ свої дари, таланти, досвід, особливі вміння, свої хитромудрі прийоми ведення світських справ, засоби, за допомогою яких вони граються з людьми, тощо. Один із методів, якими вони звеличують себе та дають свідчення про себе, – це хизуватися й принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили це приховують та прикривають. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та давати свідчення про себе? Чи є самозвеличення та давання свідчення про себе чимось, що зробила б людина, яка має совість і розум? Ні, не є. Отже, коли люди так чинять, який характер зазвичай від них виявляється? Зарозумілість. Це один із головних характерів, виявлених від них; услід за нею йде лукавість, яка полягає в тому, що ці люди роблять усе можливе, щоб інші високо їх цінували, і говорять так, аби нічим себе не видати. Вони явно говорять із прихованими мотивами й підступами, а також хизуються, а проте хочуть приховати цей факт. Однак наслідком їхніх слів є те, що вони змушують людей вважати їх кращими за інших і думати, що ніхто їм не рівня, що всі інші гірші за них. І хіба цей результат досягається не підступними засобами? Який характер криється за такими засобами? І чи є в цьому будь-які елементи нечестя? (Є.) Це один із видів нечестивих характерів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та дають про себе свідчення). Божі слова точно розвінчали мій стан. Я розмірковувала над тим, що коли під час зібрань із церковними лідерами я бачила їхні труднощі, я використовувала бесіди про шляхи їх подолання як можливість звеличити себе й виставити себе напоказ. Я навмисно згадувала подробиці того, як шукала істину й молилася Богові, але приховувала негатив і слабкість, які відчувала, стикаючись із труднощами, і взагалі не згадувала про ці речі. Щоб змусити моїх сестер-напарниць захоплюватися мною, у питанні розпізнавання приймаючої сестри я навмисно замовчувала свою нездатність розібратися в ситуації, а говорила лише про те, як я її розпізнала. Я робила це для того, щоб мої сестри-напарниці думали, що я розумію істину, можу розпізнавати речі й що я краща за них. Під час зустрічі з кураторкою роботи з текстами я була ще більш розважливою, шукаючи нагоди виставити себе напоказ. У своїх словах я також навмисно принижувала двох своїх сестер-напарниць, натякаючи, що вони гірші за мене, щоб піднести себе. Оскільки я постійно виставляла себе напоказ перед братами й сестрами, вони перестали дивитися на Бога чи шукати істини-принципи, стикаючись із проблемами, а натомість покладалися на мене щодо бесід і рішень. Це призвело до того, що мої сестри-напарниці перетворилися на звичайних маріонеток. Щоб здобути захоплення інших, я ніколи не втрачала нагоди виставити себе напоказ, і кожна моя дія й слово були продиктовані моїми прихованими намірами. Я була справді ницою й нечестивою! Серце людини – це храм Божий, і люди повинні поклонятися Богові. Але я намагалася змусити інших поклонятися мені. Хіба я не поводилася, як бандит? Відповідно до моїх дій і вчинків, я заслуговувала на те, щоб мене прокляли й покарали! Але Бог не покарав мене за моїми діями. Натомість Він дав мені шанс покаятися. Моє серце сповнилося жалем і провиною.
Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Якщо говорити про роботу, то людині здається, що робота – це бігом кидатися туди-сюди заради Бога, скрізь проповідувати й повністю присвячувати себе Йому. Хоча це переконання правильне, воно занадто однобічне; те, що Бог просить від людини, – це не тільки бігом кидатися туди-сюди для Нього; крім того, ця робота пов’язана зі служінням і забезпеченням у дусі. … Є багато людей, зосереджених тільки на тому, щоб бігати задля Бога й проповідувати всюди, але при цьому вони не беруть до уваги свій індивідуальний досвід і нехтують своїм входженням у духовне життя. Саме це привело тих, хто служить Богу, до того, що вони стали тими, хто опирається Богові. Ці люди, які всі ці роки служили Богу й людям, просто вважали, що робота та проповідь – це входження, і ніхто з них не сприймав свій індивідуальний духовний досвід як важливе входження. Натомість вони сприйняли просвітління, отримане від роботи Святого Духа, за капітал, на основі якого можна вчити інших. Проповідуючи, вони відчувають великий тягар і отримують роботу Святого Духа, і за допомогою цього вони вивільняють голос Святого Духа. У цей час ті, хто працює, наповнені самовдоволенням, ніби робота Святого Духа стала їхнім індивідуальним духовним досвідом; вони відчувають, що всі слова, які вони промовляють, належать їхньому індивідуальному єству, але знову ж таки, так, немовби їхній власний досвід не такий чіткий, як вони описали. Більше того, перш ніж заговорити, вони поняття не мають, що скажуть, але коли в них діє Святий Дух, їхні слова ллються нескінченним потоком. Після того, як ти свого часу так проповідував, ти відчуваєш, що твій фактичний духовний стан не такий слабкий, як ти вважав; і, як у ситуації, коли Святий Дух діяв у тобі кілька разів, ти далі доходиш висновку, що вже маєш духовний стан, і помилково віриш, що робота Святого Духа – це твоє власне входження і твоє власне єство. Коли ти постійно матимеш такий досвід, ти станеш недбало ставитися до свого власного входження, непомітно скотишся у лінь і перестанеш надавати будь-якого значення своєму індивідуальному входженню. Із цієї причини, коли ти служиш іншим, ти повинен чітко відрізняти свій духовний стан від роботи Святого Духа. Це може значно полегшити твоє входження й принести більше користі твоєму досвіду. Коли людина сприймає роботу Святого Духа за свій індивідуальний досвід, це стає джерелом розбещеності. Ось чому Я кажу: який би обов’язок ви не виконували, ви повинні вважати своє входження життєво важливим уроком» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (2)). Із Божих слів я зрозуміла, що хоча я й могла працювати, проповідувати, мати певне розпізнавання та розв’язувати деякі проблеми, усе це було результатом роботи Святого Духа, і це не відображало мого справжнього духовного зросту. Я згадала часи, коли тільки-но стала проповідницею. Робота кількох церков зайшла в глухий кут, і тоді я гадки не мала, що робити. Завдяки тому, що я щиро помолилась і звернулась до Бога, Бог допоміг нам через братів і сестер, і завдяки спільній співпраці ми успішно вичистили банду антихриста. Пізніше через арешти КПК нам довелося організувати переміщення братів і сестер. Ми опинилися у скруті, і саме настанови Божих слів дали нам віру, і саме брати й сестри активно надавали приймаючі доми. Це Бог захищав Свою власну роботу. Щодо розпізнавання, то мені його бракувало ще більше. Пізніше саме завдяки тому, що Бог улаштував ці обставини, відкрив мені певні речі та спрямовував мене через Свої слова, я змогла розпізнати приймаючу сестру. Усе це було результатом Божої роботи, але я приписувала все собі, виставляла себе напоказ і вихвалялася, куди б не пішла. Я справді викликала в Бога відразу! Тепер я втратила роботу Святого Духа, була в темряві, не могла нічого чітко розгледіти, а результативність різних робочих задач різко впала. Хоча я докладала більше зусиль, ніж раніше, щоб розв’язати проблеми, я постійно припускалась помилок, і робота була сповнена недоліків. Я цілий рік здійснювала нагляд і проводила підготовку в цих церквах, і ось чим закінчилася моя робота. Я побачила, що не маю жодних істини-реальностей. Я була дурною й сліпою, не здатною розпізнати роботу Святого Духа. Я помилково прийняла результати роботи Святого Духа за свій справжній духовний зріст, вважаючи, що маю істини-реальності, і використовувала це як капітал, щоб хизуватися перед іншими. У мене справді не було сорому! Побачивши, якої шкоди я завдала роботі, я відчула глибокий жаль і провину та швидко помолилася Богові: «Боже, я накоїла стільки зла, навіть не усвідомлюючи цього. Якби Твоє провчання й дисциплінування не спіткали мене, я б не розмірковувала над собою. Те, що мене відсторонили, справді врятувало мене! Боже, я глибоко розмірковуватиму над собою й покаюся перед Тобою».
Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Відколи сатана розбестив людей, їхня натура почала погіршуватися, і вони поступово втратили розум, притаманний нормальним людям. Тепер вони вже не поводяться як людські істоти в становищі людини, а сповнені диких прагнень; вони перевершили становище людини, але досі прагнуть піднятися ще вище. Що означає це “вище”? Вони хочуть перевершити Бога, небеса та все інше. Що є причиною того, чому люди виявляють такі характери? У кінцевому підсумку людська натура є надмірно гордовитою. Більшість людей розуміють значення слова “гордість”. Це принизливий термін. Якщо хтось виявляє зарозумілість, інші вважають його поганою людиною. Коли хтось неймовірно гордовитий, інші завжди вважають його злою людиною. Ніхто не хоче, аби до нього приліпили цей термін. Втім, насправді всі є гордовитими, і всі розбещені люди мають цю сутність. Дехто каже: “Я анітрохи не гордовитий. Я ніколи не хотів бути архангелом, ніколи не хотів перевершити Бога чи все інше. Я завжди особливо гарно поводився й був старанним”. Не обов’язково; це неправильні слова. Люди мають зарозумілу природу й сутність, тому вони часто можуть бунтувати проти Бога й опиратися Йому, не слухати Його слів, мати уявлення про Нього, зраджувати Його й робити щось для того, щоб звеличувати себе й свідчити про себе. Ти кажеш, що ти не зарозумілий, але припустімо, що тобі довірили б керувати церквою, і Я не обтинав би тебе, і ніхто в Божому домі не критикував би тебе й не допомагав би тобі. Після твого керівництва впродовж деякого часу люди були б біля твоїх ніг, і ти змусив би всіх слухатися тебе, аж до того, що вони були б про тебе високої думки й рівнялися б на тебе. Як це могло статися? Це визначається твоєю природою; це не що інше, як природний вияв. Тобі не треба цілеспрямовано вчитися цього в інших, і іншим не треба навмисно вчити тебе цього, наказувати тобі чи змушувати тебе це робити – така ситуація виникає природно. Усе, що ти робиш, спрямоване на те, щоб змусити людей звеличувати тебе, хвалити тебе, поклонятися тобі, слухатися тебе і в усьому прислухатися до тебе. Коли тебе ставлять на керівну посаду, ти природно створюєш таку ситуацію, і ти не зміг би цього змінити, навіть якби захотів. І як виникає така ситуація? Це визначається зарозумілою природою людини. Прояв зарозумілості – це бунт і опір Богові. Люди зарозумілі, пихаті й упевнені у власній праведності, тому вони здатні створювати власні незалежні царства й робити все по-своєму. Вони також здатні затягувати людей у свої руки та втягувати у свою орбіту. Той факт, що люди настільки зарозумілі, що здатні створювати власні незалежні царства, доводить, що їхня природа-сутність – це сатана, це архангел. Якщо люди до певної міри зарозумілі й пихаті, у їхніх серцях не буде Бога, вони відкладуть Бога осторонь, і захочуть бути Богом, і змусять усіх слухатися їх. Тоді вони стануть такими ж, як архангел. Якщо ти володієш зарозумілою природою сатани, у твоєму серці не буде місця для Бога. Навіть якщо ти віриш у Бога, Бог не визнає тебе, і Він відсіє тебе як злу людину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Зарозуміла натура людини – це корінь її опору Богу). Із Божих слів я побачила, що після того, як люди були розбещені сатаною, у них розвинулася сатанинська природа, і ця зарозумілість змусила їх втратити розум, через що вони не бажали стояти на місці створеної істоти, щоб поклонятися Богові. Керована своєю зарозумілою природою, я любила похвалу та захоплення інших. Розв’язавши деякі проблеми в кількох церквах, я почала вважати, що маю істини-реальності, і стала зарозумілою. З ким би я не спілкувалася, я завжди шукала нагоди виставити себе напоказ і похизуватися. Це змушувало моїх сестер-напарниць захоплюватися мною, і коли виникали якісь проблеми, вони покладалися на мене в пошуках рішення. Я знала, що цей їхній стан був неправильним, але не допомагала їм і не бесідувала з ними – навпаки, мені дуже подобалося, що вони так мною захоплюються. Коли брати й сестри стикалися з проблемами та труднощами, я не шукала істини й не бесідувала, щоб їх розв’язати, а натомість вихвалялася своїми дарами та рівнем, виставляючи напоказ лише власні досягнення й хороші сторони, водночас не згадуючи нічого про свій негативний і слабкий стан. Я навіть звеличувала себе перед братами й сестрами, принижуючи двох своїх сестер-напарниць, щоб усі думали, ніби я краща за них, і дивилися на мене із захопленням. Коли виникали питання, вони зверталися до мене за остаточним рішенням, і зрештою я перетворила своїх сестер-напарниць на звичайних маріонеток. Навіть тоді я не відчувала страху. Навпаки, я насолоджувалася всім цим, вважаючи цілком правильним те, що брати й сестри мною захоплюються, і навіть коли сестра зробила мені зауваження, я все одно не розмірковувала над собою. Я була лише створеною істотою, ницою й незначною, але не визнавала своєї ідентичності та статусу. Замість того, щоб стояти на місці створеної істоти й поклонятися Богові, я намагалася привернути до себе людей, виставляючи себе напоказ. Я була такою зарозумілою, що втратила розум! Навіть скоївши таке велике зло, я продовжувала милуватися собою. Я була справді безсоромною, підлою й ницою! Мені просто хотілося крізь землю провалитися. Мені було надто соромно дивитися в очі Богові й надто соромно – братам і сестрам. У цей момент я нарешті зрозуміла, що моє відсторонення захистило мене. Якби мене не відсторонили й не зупинили, я б і далі коїла лихі вчинки, жила за своїм зарозумілим характером і йшла неправильним шляхом гонитви за статусом. І зрештою я б образила Божий характер і була б укинута в пекло для покарання. Я побачила, що це відсторонення насправді було формою спасіння, і в серці я була сповнена вдячності Богові.
Пізніше я шукала, як би я могла звеличувати Бога та свідчити про Нього. Я прочитала Божі слова: «Даючи свідчення про Бога, вам слід переважно говорити про те, як Бог судить і карає вас, і які випробування Він використовує, щоб переплавляти вас і змінювати ваші характери. Вам також слід говорити про те, скільки розбещеності ви виявили, які уявлення про Бога у вас виникли, і що ви робили, щоб опиратися Богу під час своїх переживань, а також про те, як ви зрештою були завойовані Богом, яке справжнє знання Божої роботи ви здобули, і як вам слід давати свідчення для Бога, щоб віддячити Йому за Його любов. Вам слід наповнювати ці слова змістом, говорячи при цьому простою мовою. Не говоріть про порожні теорії. Кажіть щось реальне, щось від щирого серця. Тільки таке свідчення про Бога є належним. Не готуйте глибоких на вигляд, порожніх теорій, намагаючись похизуватися; роблячи так, ви здаєтеся досить зарозумілими й позбавленими розуму. Вам слід більше говорити про реальні речі зі свого справжнього досвіду й більше говорити від щирого серця; це те, що є найбільш корисним для інших, і те, що вони також вважають найбільш доречним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Божі слова вказали шлях, яким я могла звеличувати Бога та свідчити про Нього: це розповідати про розбещеність, яку я виявляла, стикаючись із проблемами, про те, як я опиралася й бунтувала проти Бога, як шукала істину, щоб зрозуміти себе, відкриваючись і розвінчуючи свою розбещеність та свою природу-сутність, і свідчити про те, як Бог використовував Свої слова, щоб очистити та змінити мене. Така бесіда звеличувала б Бога та свідчила б про Нього. Розповідаючи про свої переживання, я повинна говорити про негатив і слабкість у своєму серці, і я повинна говорити про те, як Бог просвітив і спрямував мене, яке розуміння себе я здобула і які шляхи практики знайшла. Це дозволило б моїм братам і сестрам побачити, що без Божих настанов людина не може нічого досягти, і що саме Бог володарює над усім, даючи людям змогу пізнати Бога. Лише так я б істинно звеличувала Бога та свідчила про Нього. Розмірковуючи над тим, як я розповідала про свої переживання, я усвідомила, що моїми намірами було змусити інших дивитися на мене із захопленням. Я навмисно приховувала свій негативний і слабкий стан, натомість довго говорячи про те, як я зверталася до Бога й покладалася на Нього у важкі часи та про те, як Бог мене спрямовував. У результаті мої брати й сестри бачили, що я вмію переживати те, з чим стикаюся, і дивилися на мене із захопленням, але вони не здобували жодного знання про Бога. Я постійно звеличувала себе й виставляла себе напоказ, чим викликала в Бога відразу! Я сповнилася розкаяння й помолилася Богові: «Боже, саме Твоє уражання й дисциплінування пробудили моє заціпеніле серце та зрештою дозволили мені побачити, що весь цей час я опиралася Тобі й бунтувала проти Тебе. Якщо в майбутньому я матиму ще одну можливість виконувати свої обов’язки, я неодмінно зміню своє неправильне прагнення, стоятиму на своєму належному місці й покірно діятиму як створена істота».
У травні 2021 року лідери доручили мені поїхати до однієї церкви, щоб розв’язати проблему. У тій церкві була зла людина на ім’я Ма Лі, яка нападала на новообрану лідерку, через що та стала негативно налаштованою. Після приїзду я дізналася, що у 2018 році Ма Лі вже ізолювали для роздумів за напади на лідера, але вона лишилася такою ж. Я відчувала, що вона – зла людина, але боялася помилитися, тому доповіла вищим лідерам про її постійну поведінку. Лідери відповіли, побесідувавши, що згідно з принципами, Ма Лі була злою людиною, на неї слід зібрати матеріали, а її саму треба вичистити. Тож я провела з усіма бесіду про розпізнавання й вичистила цю злу людину. Після цього церковне життя братів і сестер повернулося до норми, а церковна робота почала функціонувати нормально. Під час одного зібрання сестра Фан Сінь сказала мені: «Ти справді маєш істини-реальності. Щойно приїхавши, ти змогла розпізнати, що Ма Лі – зла людина, і вчасно владнала цю справу. Якби ти не приїхала, я б справді не змогла виконати цю роботу». Почувши ці слова, я подумала: «Якби я не приїхала, вони б справді не змогли впоратися із цією злою людиною, і церковне життя не змогло б повернутися до норми». Але тільки-но я про це подумала, то одразу зрозуміла, що саме робота Святого Духа принесла такий результат, а я просто милувалася собою й крала Божу славу. Саме через це я зазнала невдачі раніше, і я більше не могла дозволити собі виставляти себе напоказ. Тож я сказала, що спочатку не могла розгледіти суть справи з Ма Лі, тому звернулась у листі до вищих лідерів по настанови, і лише після того, як лідери провели бесіду на основі принципів, я змогла чітко побачити, що Ма Лі – зла людина. Після нашої бесіди Фан Сінь усе зрозуміла та сказала, що мала схильність обожнювати людей і повинна це змінити.
Переживши цей досвід, я сповнилася вдячністю до Бога. Якби не ця невдача й падіння, а також не розвінчування Божих слів, я б не усвідомила, на якому неправильному шляху перебувала, і не здобула б справжнього розуміння своєї зарозумілої природи, що опирається Богові. Цей досвід став дорогоцінним скарбом у моєму житті-входженні, ставши переломним моментом на моєму шляху віри та виправивши моє хибне прагнення. Водночас це допомогло мені трохи краще зрозуміти істину про звеличення Бога та свідчення про Нього, і щодо цього я здобула шлях практики.
Лу Мін, КитайОдного дня в травні 2023 року сестра Чжао Фей запросила мене разом з нею поширити Боже Євангеліє останніх днів одній віруючій...
Сюй Лу, КитайУ квітні 2021 року я розпочала роботу поширення Євангелія з сестрою Чень Чженсінь. Оскільки я вже поширювала Євангеліє в...
Кельвін (Перу) У моїй сім’ї всі були католиками, як і більшість інших мешканців села. Але оскільки в місцевій католицькій церкві не було...
Джуніор, ЗімбабвеУ червні 2020 року я прийняв роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Прагнучи пізнати більше істин, я поринув у радість...