Роздуми про ідею «чого не бажаєш собі, того й іншим не роби»

16 Вересня, 2023

Бай Сюе (Південна Корея)

При виконанні обов’язку в мене з’являлося чимало проблем, як великих, так і дрібних. Деякі виникали через недбалість, а деякі – від незнання принципів. Я дещо непокоїлася, бо боялась, що мій керівник або напарниця розправляться зі мною й скажуть, що я недбало виконую свій обов’язок, однак моя напарниця майже не згадувала про проблеми й просто казала мені бути уважнішою у майбутньому. Це завжди задовольняло мене. Пізніше, коли я помітила деякі явні проблеми, з якими стикалися інші у своїх обов’язках, мені здалося, що вони надто недбало працюють, і захотілося поспілкуватися з ними та проаналізувати проблему, щоб вони могли зрозуміти природу та серйозність наслідків такої поведінки. Але тоді я подумала, що прямо вказувати людям на їхні проблеми не годиться, бо це вразить їхню гордість. Краще буде сказати рівно стільки, щоб сповістити про наявність проблеми, та більше не лізти. Крім того, у мене є та сама проблема, тож яке я маю право про це говорити? Що як я розберуся з іншими за щось, а потім сама зроблю те саме? Хіба це не зробить мене лицеміркою? Я вирішила, що просто казатиму щось приємне. І тоді, якщо я помилюся в майбутньому, інші не обурюватимуться. Пробачати іншим означає пробачати собі. Після таких думок із мого серця зникло почуття праведності. Я сказала напарниці: «Не треба звинувачувати конкретних людей, які мають проблеми. Можна просто зазначити проблему». Вона нічого не відповіла. Після цього я почувалася трохи ніяково. Чи зрозуміють інші, що мають проблему, якщо не вказати на них? Чи зміняться вони в майбутньому? Якщо не зміняться, це може негативно вплинути на роботу. Я відчувала внутрішній конфлікт. Я хотіла висловитись, але не наважувалася, а продовжуючи мовчати відчувала, що не виконую свій обов’язок. Згодом я спитала себе, чому для мене це так важко. Що заважало мені викривати проблеми інших? Я мовчки прочитала молитву, просячи Бога наставити мене у розумінні моєї проблеми.

Пізніше я розповіла про свій стан іншій сестрі, і вона надіслала мені уривок зі слів Божих. Після його прочитання в мене немов відкрилися очі, і я трохи зрозуміла свою проблему. Всемогутній Бог говорить: «Чи підтримуєте ви вислів щодо моралі “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”? Якби певна людина підтримувала ці слова, чи вважали б ви її прекрасною та благородною? Є такі, що сказали б: “Подивіться, ця людина не нав’язується, не ускладнює життя іншим, не ставить їх у скрутне становище. Хіба вона не чудова? Вона завжди сувора до себе, але толерантна до інших; вона ніколи нікому не каже робити те, чого не зробила б сама. Вона дає іншим багато свободи, і з нею в людей виникає потужне відчуття тепла й прийняття. Яка це прекрасна людина!”. Чи дійсно це так? Підтекст фрази “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” полягає в тому, що слід давати чи постачати іншим тільки те, що подобається та приносить задоволення тобі самому. Але що подобається та приносить задоволення розбещеним людям? Розбещені речі, безглузді речі та надмірні бажання. Якщо давати й постачати людям увесь цей негатив, хіба все людство не ставатиме дедалі розбещенішим? Тоді позитивного буде все менше й менше. Хіба це не факт? Те, що людство глибоко розбещене, – це факт. Розбещені люди люблять гонитву за славою, вигодою, статусом і плотськими втіхами; вони хочуть бути знаменитостями, могутніми надлюдьми. Вони хочуть комфортного життя й не бажають тяжко працювати; вони хочуть, щоб їм усе давалося саме собою. Мало хто з них любить істину й позитивне. Якщо люди даватимуть і постачатимуть іншим свою розбещеність і пристрасті, що тоді станеться? Саме те, що ви собі уявляєте: людство тільки ставатиме дедалі розбещенішим. Ті, хто підтримує ідею “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, просять, щоб люди давали й постачали іншим свою розбещеність, пристрасті та надмірні бажання, змушуючи інших людей прагнути до зла, втіхи, грошей, просування по кар’єрних сходах. Чи правильний цей життєвий шлях? Очевидно, що вислів “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” дуже проблемний. Дірки та вади в ньому вкрай очевидні; його навіть не варто аналізувати й розбирати. Його помилковість і безглуздість кидаються в очі навіть при мінімальній перевірці. Однак серед вас є багато таких, кого цей вислів легко переконує та схиляє прийняти його без розбору. Під час взаємодії з іншими ви часто використовуєте цей вислів, коли застерігаєте себе та напучуєте інших. Через це ви думаєте, що ваша вдача якась особливо благородна та що ваша поведінка дуже розсудлива. Але ти й сам не усвідомлюєш, що ці слова розкривають принцип, за яким ти живеш, і твою позицію з усяких питань. Водночас ти дурив інших і збивав їх із пуття, змушуючи їх підходити до людей і обставин із таким же поглядом та з такої ж позиції, як у тебе. Ти воістину діяв за принципом “і нашим, і вашим” та в усьому шукав золоту середину. Ти кажеш: “Що б там не було за питання, не треба сприймати його всерйоз. Не варто ускладнювати життя ні собі, ні іншим. Ускладнюючи життя іншим людям, ти ускладнюєш його собі. Бути добрим до інших – значить бути добрим до себе. Якщо ти суворий до інших людей, то суворий до себе. Навіщо ставити себе в складне становище? Чого не бажаєш собі, того й іншим не робити – це найтактовніший підхід і найкраще, що ти можеш для себе зробити”. Очевидно, що людина з таким ставленням нерозбірлива в усьому. У тебе немає правильної позиції й точки зору щодо жодних питань; у тебе на все плутані погляди. Ти нерозбірливий і просто закриваєш на проблеми очі. Коли ти кінець кінцем постанеш перед Богом і даси за себе відповідь, там теж буде суцільна плутанина. Чому? Тому що ти завжди кажеш, ніби чого не бажаєш собі, того й іншим не варто робити. Це дає тобі великий спокій і насолоду, але водночас це завдасть тобі величезного клопоту, і через це ти не зможеш мати чіткого погляду чи позиції щодо багатьох питань. Звісно, це також робить тебе нездатним чітко розуміти Божі вимоги та стандарти щодо тебе в таких ситуаціях, а також результат, якого ти повинен досягти. Таке буває тому, що ти не ретельний ні в чому; причина такого – твоє сумбурне ставлення та погляд. Хіба в тому, щоб чого не бажаєш собі, того й іншим не робити, і полягає та терпимість, з якою тобі слід ставитися до людей і речей? Ні, це не так. Це просто теорія, яка ззовні виглядає правильною, благородною та доброю, а насправді наскрізь негативна. Очевидно, що вона тим більше не є принципом істини, якого людям слід дотримуватися» («Слово», т. 6. «Про прагнення до істини», «Що значить прагнути до істини (10)»). Божі слова викрили моє ставлення до ладнання з іншими. Помітивши проблему в чиємусь підході до обов’язків, я не бажала чітко вказати на це. Ззовні я здавалася доброю, дозволяючи іншим зберегти обличчя та намагаючись їх не бентежити, але в мене був прихований мотив. Оскільки я часто теж недбало ставилася до свого обов’язку та мала аналогічні проблеми, я боялася вказувати на проблеми інших, а потім робити ті самі помилки. Хіба це не робить мене лицеміркою? Суворе ставлення до інших нашкодило б і мені, бо не лишило б мені лазівки, тому я не хотіла серйозно сприймати проблеми інших та натомість обходила їх. Я чудово розуміла, що якщо вони постійно недбало виконують свої обов’язки, то не лише не отримають добрих результатів і не зроблять нічого хорошого, а це також негативно позначиться на роботі церкви й навіть серйозно порушить її. Як керівниця я мала взяти на себе відповідальність, спілкуватися та вказувати іншим на їхні проблеми, а за необхідності викривати, аналізувати та розбиратися з ними. Однак щоб зберегти обличчя та захистити свій статус, я втратила навіть найменше бажання практикувати істину. Зовні я здавалася дуже дбайливою, але насправді хотіла захиститися та завадити іншим згадувати про мої проблеми. Якби не одкровення Божих слів, я б ніколи не усвідомила, що небажання вказувати на проблеми інших насправді виникає через вплив та контроль сатанинських філософій. Я б ніколи не помітила, наскільки я хитра.

Я прочитала дещо у словах Божих: «У буквальному сенсі вислів “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” означає таке: якщо тобі щось не подобається чи ти не любиш щось робити, то не варто нав’язувати це й іншим людям. Це здається розумним і розважливим, але якщо ви застосовуватимете цю сатанинську філософію до кожної ситуації, то наробите багато помилок. Цілком імовірно, що ви зробите людям боляче, введете їх в оману чи навіть заподієте шкоду. Так само й деякі батьки: учитися їм не подобається, але вони люблять примушувати до навчання своїх дітей і постійно намагаються напоумити їх, напучуючи вчитися старанно. Якщо застосувати тут вимогу “чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, то ці батьки не мали б примушувати дітей до навчання, бо ж їм самим воно не до вподоби. Є й інші люди, які вірять у Бога, але не шукають істини; при цьому в глибині душі вони знають, що віра в Бога – це правильний шлях у житті. Якщо вони бачать, що їхні діти не вірять у Бога й не перебувають на правильному шляху, то закликають їх повірити в Бога. Навіть якщо самі ці люди не шукають істину, вони все одно хочуть, щоб їхні діти шукали її та були благословенні. Якби в цій ситуації вони дотримувалися вислову “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, то вони не мали б змушувати своїх дітей вірити в Бога. Таке відповідало б цій сатанинській філософії, але при цьому знищило б шанс їхніх дітей на спасіння. Хто несе відповідальність за такий результат? Чи не шкодить людям цей традиційний вислів про моральну поведінку, який навчає не робити іншим того, чого не бажаєш собі? … Хіба наведені приклади не остаточно спростовують цей вислів? У ньому немає нічого правильного. Наприклад, деякі люди не люблять істини; вони прагнуть плотських утіх і під час виконання свого обов’язку знаходять способи просачкувати. Вони не готові ні страждати, ні платити ціну. Вони вважають, що вислів “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй” добре про це говорить, і кажуть людям: “Вам слід навчитися насолоджуватися життям. Зовсім не обов’язково ні добре виконувати свій обов’язок, ні терпіти тяготи, ні платити ціну. Якщо можна просачкувати, то сачкуйте; якщо можна зробити справу абияк, то робіть. Не ускладнюйте собі життя. Подивіться, я так живу – хіба це не чудово? Моє життя просто ідеальне! Це ж виснажливо – жити так, як ви! Учіться на моєму прикладі”. Хіба це не відповідає вимозі “Чого не бажаєш собі, того й іншим не роби”? Якщо ти так чиниш, то хіба ти совісна та розумна людина? (Ні.) Якщо людина втрачає совість і розум, то хіба їй не бракує доброчесності? Це називається браком доброчесності. Чому ми це так називаємо? Бо такі люди жадають утіхи, виконують свій обов’язок абияк, та ще й підбурюють і схиляють інших теж бути поверховими та жадати втіхи. У чому тут проблема? Бути поверховим і безвідповідальним у виконанні своїх обов’язків – це акт лукавства й опору Богові. Якщо ви постійно підходите до своїх обов’язків поверхово та не каєтеся, вас викриють і виженуть» («Слово», т. 6. «Про прагнення до істини», «Що значить прагнути до істини (10)»). «Якщо люди люблять істину, то матимуть силу шукати її та зможуть наполегливо працювати над тим, аби практикувати істину. Вони зможуть відмовитися від того, від чого слід відмовитися, і відкинути те, що слід відкинути. Зокрема, слід відкинути те, що стосується власної слави, вигоди та статусу. Якщо ти їх не відкидаєш, це значить, що ти не любиш істину та не маєш сили її шукати. Коли з тобою щось трапляється, ти мусиш шукати істину. Якщо в ті часи, коли тобі потрібно практикувати істину, у твоєму серці завжди панує егоїзм і ти не можеш відкинути власні інтереси, ти не зможеш утілити істину в життя. Якщо ти ніколи та за жодних обставин не шукаєш і не практикуєш істину, ти не та людина, що любить істину. Скільки б років ти не вірив у Бога, ти не набудеш істину. Деякі люди постійно прагнуть слави, вигоди та задоволення власних інтересів. Яку б роботу їм не призначила церква, вони щоразу вагаються, міркуючи так: “А чи буде мені від цього користь? Якщо буде, я це зроблю, а якщо ні, то не буду”. Такі люди не практикують істину – то чи можуть вони добре виконувати свій обов’язок? Безсумнівно, не можуть. Навіть якщо ти не робиш зла, ти все одно не та людина, що практикує істину. Якщо ти не шукаєш істину, не любиш позитивного й завжди дбаєш лише про власну репутацію та статус, про власні інтереси й те, що тобі вигідно, що б із тобою не трапилося, то ти егоїстична та ница людина, яка керується лише власними інтересами. … Якщо людина роками вірить у Бога, але ніколи не втілює істину в життя, то вона невіруюча та зла. Якщо ти ніколи не втілюєш істину в життя, якщо твої переступи стають дедалі численнішими, то твій кінець визначено. Очевидно, що всі твої переступи, хибний шлях, яким ти йдеш, і твоя відмова покаятися – усе це об’єднується в безліч лихих вчинків, і тому твій кінець буде таким: ти будеш покараний і потрапиш у пекло» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Я аж здригнулася від того, що виявили Божі слова. Я будувала взаємодію на принципі «чого не бажаєш собі, того й іншим не роби», і завдяки цьому здавалася чуйною до інших, але насправді шкодила їм. Я не практикувала та не входила в Божі слова чи вимоги. Я потурала іншим у їхніх проблемах і не просила їх практикувати слово Боже, ніби вони мали бути точно, як я, не прагнути прогресу та бути негативними й розбещеними. Така поведінка є безвідповідальною. Це чоловіковгодництво. Це недобросовісна й аморальна практика. Ось як я поводилася. Я не любила істину та лише прагнула спокою. Я не бажала серйозно сприймати свій обов’язок чи вдаватися до деталей. У моєму обов’язку виникала безліч різноманітних проблем та порушень, але я боялася викрити свої помилки. Я сподівалася, що керівник та моя напарниця не будуть зі мною надто суворими. Я також боялася, що як буду надто прямолінійною з іншими, мені доведеться стати для них взірцем та прийняти їхній нагляд, а це геть не полегшило б мені життя. Отже, мені хотілося прикрити інших і дозволити їм стати схожими на мене, щоб вони не згадували про помічені проблеми та не стежили один за одним. До здобуття істини люди в житті схильні триматися свого розбещеного характеру, не стараються та неуважно ставляться до своїх обов’язків. Саме тоді взаємний нагляд і провід потрібні найбільше. Це добре, бо захищає роботу церкви. Як кураторка я дійсно мала стати взірцем у практикуванні істини, але я не тільки ним не стала, а ще й дозволила іншим бути недбалими й не прагнути прогресу, як це робила я. По суті, мене нудило від істини, і я не бажала приймати її. Я була першою у недбалості та обманюванні Бога. Я не лише не виконувала свій обов’язок як слід, а й шкодила своїм братам і сестрам. Що більше я розмірковувала над цим, то краще бачила, що проблема набагато серйозніша, ніж я думала. Щоб захистити свою репутацію й статус, я нехтувала роботою церкви та входженням братів і сестер у життя. Я поводилася егоїстично та підло. Я також збагнула, чому Бог каже, що такі люди подібні до невіруючих, що це лихі люди, які обманом прослизають у дім Божий. Це тому, що в їхніх серцях є місце лише для них самих – вони не думають про роботу церкви. Бог сподівається, що всі ми можемо практикувати істину, говорити та діяти за принципами. Але я не любила істину. Я сподівалася, що всі прикриють один одного, і ніхто не практикуватиме істину. Я робила протилежне тому, що бажав Бог – це була лиха поведінка. Я вважала, що лише навмисно порушувати роботу церкви є лихим вчинком, і саме це буде огидним Богу, але згодом зрозуміла, що постійний захист власних інтересів, слова та дії, спричинені розбещеністю, та небажання практикувати істину – це теж лихі вчинки. Усвідомивши це, я швидко помолилася Богу й покаялася: «Боже, я керівниця, але не практикую істину. Для захисту своєї репутації й статусу я хотіла, щоб усі прикривали один одного. Я не маю ані совісті, ані розважливості та не заслуговую виконувати цей обов’язок. Боже, я хочу покаятися та змінитися». Помолившись, я виписала всі проблеми, які останнім часом траплялися в інших під час виконання обов’язків. Я була приголомшена, побачивши деталі всіх цих проблем. Двоє людей виконували свій обов’язок безвідповідально та недбало, а це означало, що якусь роботу доводилося переробляти. Розглядаючи одну проблему за іншою, я відчула справжній дискомфорт. Я й не уявляла, що в обов’язках усіх інших буде стільки проблем. Однак я й досі вважала, що можу заплющити на все це очі, потураючи й іншим, і собі. Я зовсім не думала про Божу волю. Якщо ми продовжували б у тому ж дусі, усі затримки в нашій роботі звалилися б на мою голову.

Того вечора я прочитала уривок зі слова Божого, який допоміг мені зрозуміти власну поведінку. У Божому слові сказано: «Незалежно від того, що вони роблять, антихристи в першу чергу враховують свої власні інтереси й діють лише після того, як усе продумали; вони не підкоряються істині по-справжньому, щиро й абсолютно без компромісів, але роблять це вибірково та за певної умови. Що це за умова? Йдеться про те, що їхні статус і репутація мусять бути захищені й вони не мають понести жодних утрат. Тільки після виконання цієї умови вони вирішать і виберуть, що робити. Тобто антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до принципів істини, Божих доручень і роботи Божого дому, або як мати справу з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як виконати Божу волю, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо якісь вчинки, відповідні до принципів істини приносять користь роботі церкви й братам та сестрам, але можуть призвести до того, що постраждає власна репутація антихриста, і багато людей зрозуміють його справжній духовний стан та дізнаються, якими є його справжні природа й сутність, тоді він безумовно не буде діяти відповідно до принципів істини. Якщо виконання практичної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо нього високу оцінку, поважати його і захоплюватися ним або наповнить його слова владою і змусить більше людей підкорятися йому, тоді антихрист вирішить чинити в такий спосіб; у протилежному разі він ніколи не прийме рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такими є природа й сутність антихристів. Хіба це не егоїстично й огидно? Антихристи вважають свій статус і репутацію надважливими в будь-якій ситуації. Ніхто не може з ними конкурувати. Антихрист ладний удатися до будь-яких методів, аби вони тільки дали йому змогу залучити людей на свій бік і змусити інших йому поклонятися. … Простіше кажучи, ціль і мотив усього, що робить антихрист, обертаються навколо цих двох речей – статусу та репутації. І його зовнішня манера говорити, діяти й поводитися, і його спосіб мислення, і точка зору, і спосіб пошуку – усе обертається навколо його репутації та статусу. Так працюють антихристи» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Божі слова абсолютно чіткі. Антихристи тільки те й роблять, що захищають власну репутацію та статус. Вони ніколи не думають, як захистити роботу церкви, чи про те, що могло б принести користь їхнім братам і сестрам. Вони б радше побачили негативний вплив на роботу церкви, аніж поставили під загрозу власні інтереси. Вони надто переживають за власні репутацію й статус. Проаналізувавши себе, я побачила, що поводилася точно як антихрист. У будь-якій складній ситуації я завжди ставила власні інтереси, імідж та статус понад усе. Побачивши, що деякі люди доволі недбало ставляться до свого обов’язку, я знала, що маю на це вказати та розібратися з ними, щоб вони побачили свої проблеми та визнали свою розбещеність. Але я не хотіла нікого ображати та ще й воліла захистити себе, тому не практикувала істину. Я не могла вимовити ані жодного слова відповідно до істини. Натомість я сушила собі голову, вигадуючи способи викрутитись. Я справді поводилася облудно та підступно, я була людиновгодницею, яка воліла задовольнити всіх. Я гналася лише за славою й статусом, захищаючи власні інтереси, дозволяючи іншим виконувати свої обов’язки з розбещеністю, і не думала про роботу церкви. Я стала на шлях антихриста. Якби я так продовжувала й надалі, Бог би точно викрив та вигнав мене. Усвідомивши це, я зрозуміла, наскільки серйозною була ця проблема. Я помолилася Богу, просячи Його наставити мене, щоб я змогла відмовитися від слави й статусу, підтримувати роботу церкви та виконувати свої обов’язки.

Згодом я прочитала ще трохи Божих слів: «Бог не вимагає, щоб чого люди не бажають собі, того й іншим не робили; натомість Він просить, щоб люди чітко усвідомлювали, яких принципів вони повинні дотримуватися, маючи справу з різними ситуаціями. Якщо принцип правильний і відповідає Божим словам та істині, то його потрібно держатися – і не тільки держатися, а й застерігати та переконувати інших, спілкуватися з ними, щоб вони точно розуміли, у чому саме полягає Божа воля та якими є принципи істини. Це твій обов’язок і повинність. Бог не просить тебе шукати золоту середину чи тим більше виставляти напоказ свою великодушність. Ти повинен держатися того, щодо чого Бог тебе напучує, чого Він тебе навчає та про що говорить у Своїх словах: вимог, критеріїв та принципів істини, яких повинні дотримуватися люди. Ти повинен їх не просто держатися й вічно їх дотримуватися, але ти також повинен практикувати ці принципи істини: показувати приклад, переконувати, наглядати, допомагати та скеровувати інших, аби вони держалися цих принципів, дотримувались і практикували їх так само, як і ти. Бог вимагає від тебе саме цього – це те, що Він на тебе покладає. Ти не можеш просто сам ставити до себе вимоги, ігноруючи інших. Бог вимагає, щоб ти займав щодо всіх питань правильну позицію, держався правильних критеріїв, точно знав, якими є критерії в Божих словах, і точно з’ясував, якими є принципи істини. Навіть якщо ти не можеш цього досягти, навіть якщо ти не готовий чи тобі це не подобається, якщо ти маєш уявлення чи опираєшся, ти мусиш ставитися до цього як до свого обов’язку, як до повинності. Ти повинен спілкуватися з людьми про позитивні речі, що походять від Бога, про правильні, належні речі та використовувати їх, аби допомагати іншим, впливати на них і скеровувати їх, щоб люди могли отримувати від цих речей користь і настанову та йшли в житті правильним шляхом. Це твій обов’язок, і тобі не слід уперто держатись ідеї “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, яку сатана вклав у твою свідомість. У Божих очах цей вислів – лише філософія життя; це спосіб мислення, який містить у собі хитрість сатани; це зовсім не правильний шлях і не щось позитивне. Бог вимагає від тебе тільки того, щоб ти був праведною людиною, яка чітко розуміє, що треба робити, а чого не треба. Він не закликає тебе бути чоловіковгодником або діяти за принципом “і нашим, і вашим”; Він не закликав тебе шукати золоту середину. Коли питання стосується принципів істини, ти повинен говорити те, що потрібно говорити, і розуміти те, що потрібно розуміти. Якщо хтось чогось не розуміє, а ти розумієш і можеш підказати й допомогти, то ти обов’язково мусиш виконати цей обов’язок і повинність. Не можна просто стояти осторонь і спостерігати, і тим більше не можна держатися філософій, які сатана вклав у твою свідомість, як-от “Чого не бажаєш собі, того й іншим не роби”. … Якщо ти завжди дотримуєшся цієї максими, то ти людина, яка живе за сатанинськими філософіями; людина, яка повністю живе в сатанинському характері. Якщо ти не слідуєш Божим шляхом, ти не любиш і не шукаєш істину. Що б не відбувалося, той принцип, якого ти повинен дотримуватися, і те найголовніше, що ти повинен робити, – це допомагати людям чим тільки можеш. Ти не повинен практикувати так, як каже сатана, тобто “Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй”, і бути “розумним” чоловіковгодником. Що це означає – допомагати людям чим тільки можеш? Це означає виконувати свої обов’язки та повинності. Щойно ти побачив щось, що входить у твої обов’язки й повинності, відразу спілкуйся про Божі слова й істину. Ось що значить виконувати свої обов’язки й повинності» («Слово», т. 6. «Про прагнення до істини», «Що значить прагнути до істини (10)»). Зі слів Божих я побачила, що ідея «не роби іншим того, чого не бажаєш собі» є тактикою, хитрістю, якою послуговується сатана, щоб розбестити людей і контролювати їхні думки, щоб вони жили за сатанинськими філософіями й не практикували істину у взаємодії між собою. Вони стають толерантними та дають один одному свободу робити як заманеться. Якщо всі житимуть згідно зі своїм розбещеним характером, сатана перехопить контроль і зло переможе. Зрештою Святий Дух зречеться їх. Хоча я поки не жила за Божим словом та Його вимогами й не втілювала їх у життя, я мала виконувати свої обов’язки та спілкуватися з іншими щодо свого просвітління та розуміння слів Божих. Якщо я бачила, що люди порушують принципи істини під час виконання своїх обов’язків то замість демонструвати поблажливість та толерантність, я мала поставитися до цього принципово та допомогти спілкуванням і критикою. Лише тоді я б підтримала роботу церкви та виконала свій обов’язок. Я також повинна була стати взірцем людини, яка втілює істину в життя. В моєму обов’язку були проблеми, це факт, однак я не могла дозволити собі розслаблятися, прикидатися чи тікати від реальності. Якби я так зробила, я б ніколи не досягла прогресу. Я мала свідомо визнати свої проблеми, прийняти нагляд інших та серйозно поставитися до свого обов’язку. Я також усвідомила, що ідея «щоб критикувати інших, ви самі маєте бути вільними від помилок і проблем», геть не відповідає істині – це зведення себе на п’єдестал. Я – усього лише чергова розбещена людина із тяжким сатанинським характером. Під час виконання свого обов’язку я часто порушую принципи істини, і мені необхідно пройти Божий суд та обтинання. Мені теж потрібен нагляд братів і сестер. Якщо виявляться й інші проблеми, я повинна буду сміливо зустріти їх, а не тікати від них. Усвідомлення цього стало для мене просвітленням, і я знайшла шлях практики. На наступному зібранні я перш за все обговорила проблеми, які нещодавно мала у своєму обов’язку, викрила й проаналізувала власну недбалість і попросила всіх наглядати за мною. Я також сказала всім, щоб це послужило їм наукою. Нарешті, я також виділила двох братів і сестер, які виявляли особливу недбалість, та поспілкувалася про наслідки, які настануть, якщо не змінитися. Зробивши це, я по-справжньому заспокоїлася.

Я дуже розчулилася, коли брат, із яким я розібралась, визнав свою проблему після того, як його отак виділили, і прислав мені повідомлення, в якому було сказано: «Якби мене не викрили та не розібралися зі мною, я би взагалі не дізнався про свою проблему. Дякую, що допомогла мені з цим. Тепер я справді хочу проаналізувати себе та увійти в істину». Це повідомлення дуже розчулило мене. Раніше я терпіти не могла, коли зі мною розправлялися та викривали мене, тому ще менше хотіла вчиняти так само з іншими, але насправді така моя поведінка була для них абсолютно некорисною. Я дійсно шкодувала про те, що захищала власну репутацію й статус, весь час потураючи іншим та замовчуючи проблеми, які вони мали у своїх обов’язках, не виконувала свій обов’язок та була безвідповідальною. Я відчула, що завинила перед Богом, братами й сестрами. Я також зрозуміла, що всі ми маємо жити за принципом втілення Божих слів у життя. Здатність вказувати на проблеми інших, не соромлячись у виразах, не тільки допомагає їм, а й корисна для нас самих. Однак ідея «не роби іншим того, чого не бажаєш собі» – це насправді поширена сатанинська омана, яка шкодить людям. Я також помітила, що страх того, що зі мною розберуться, щойно в моєму обов’язку з’являться проблеми, означав, що я не розуміла значення такого розбору. У слові Божому сказано: «Нагляд за людьми, спостереження за ними, більш близьке знайомство з ними – усе це для того, щоб допомогти їм стати на правильний шлях віри в Бога, дати їм можливість виконувати свій обов’язок так, як просить Бог, і відповідно до принципу, щоб вони не спричиняли жодних порушень або переривань, щоб вони не марнували час. Мета цього цілком випливає з відповідальності за них і за роботу Божого дому; в цьому немає злого наміру» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Це так. Всі ми маємо розбещений характер та схильні до недбалості та облудності у виконанні свого обов’язку. Якщо за нашою роботою ніхто не наглядатиме й не перевірятиме її, або не пропонуватиме спілкування та критику наших проблем, ми навряд чи зможемо добре виконувати свою роботу. Ми просто потуратимемо цьому задля власного комфорту або навіть розпусно зробимо щось, що порушить роботу церкви. Отже, коли керівники наглядають за роботою або висловлюють критику, вони демонструють відповідальність під час виконання свого обов’язку, і це підтримує роботу церкви. Це також сприяє нашому входженню в життя, а не ускладнює нам його. Однак я, кураторка, трималася сатанинської ідеї «не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Я помічала проблеми в обов’язках інших, але продовжувала упадати коло всіх. Я ні з ким не спілкувалася, не допомагала та не розбиралася з ними, натомість потураючи їм та прикриваючи їх. Це було безвідповідально й навіть шкодило іншим та церкві. Цей досвід розкрив мені очі на це помилкове уявлення та змусив мене зрозуміти важливість нагляду й викриття.

Цей досвід справді вразив мене. Я побачила, що всі наші ідеї є помилковими, коли ми живемо за сатанинськими філософіями. Ми не можемо відрізнити праведне від неправедного і не знаємо, що відповідає принципам істини та Божим вимогам. Триматися сатанинських філософій та робити щось, що порушує роботу церкви, дуже легко. Лише уважний розгляд та життя за Божими словами відповідають Його волі. Я теж відчула, як приємно практикувати істину, і вирішила, що в майбутньому зосереджусь та робитиму те, чого вимагає Бог. Слава Богу!

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger