Сяо Сян (Франція)

Під час навчання в початковій школі на мене глибоке враження справив один текст – оповідання про те, як Кун Жун роздавав груші. Найбільші груші Кун Жун віддав своїм старшим та молодшим братам, а собі взяв найменші, і батько похвалив його. Його історія записана в класичному тексті «Трислів’я». У той час я вважала, що у Кун Жуна чудовий характер, і казала собі, що теж маю бути такою дитиною. Отже, з самого дитинства, якщо в мене було щось особливо смачне або цікаве, навіть якщо я хотіла це, я наслідувала Кун Жуна та віддавала ці речі своїм старшим і молодшим сестрам і ніколи не боролася за них. Мої сестри дуже любили мене за це, а дорослі ще більше хвалили мене та радили іншим дітям вчитися в мене. Це змусило мене думати, що у людей має бути саме така людська сутність. Увірувавши в Бога, я так само ладнала з братами та сестрами. Ні під час виконання свого обов’язку, ні в житті я ніколи ні за що не боролася. У всьому я на перше місце завжди ставила інших. Тому брати й сестри добре приймали мене, і всі говорили, що зі мною легко мати справу, я не егоїстична й уважна до інших. Я дуже пишалася собою через те, що поводилася так, і завжди вважала, що в мене добра людська сутність. Пізніше, після того, як я була викрита у певних обставинах, я нарешті досягла деякого розуміння своїх хибних поглядів.

У січні цього року у зв’язку з потребами євангельської роботи треба було знайти багато нових працівників для євангелізації та поливу, тому мені доводилося постійно шукати і навчати персонал для поливу. Іноді, коли я знаходила братів і сестер, які були підхожі для поливу, євангельські робітники діставалися до них трохи раніше, ніж я. Це мене дуже засмучувало, але я надто соромилася сказати про це, бо думала, що всі вважатимуть мене егоїстичною. Отже, я придумала один метод. Я навмисне відправила повідомлення відповідальному за полив диякону, розказавши йому, що євангельські робітники забирають людей, придатних для поливу. Це призвело до того, що у диякона виникло упередження щодо євангельських робітників, яке унеможливило гармонійну співпрацю між ними. Коли лідерка вищого рівня дізналася про це, вона суворо розправилася зі мною і викрила мене за те, що я говорила речі, які сіють розбрат і заважають роботі церкви. Мене засмутило те, що я пройшла очищення та розправу, але я ніяк не аналізувала та не пізнавала себе.

Потім одного разу я почула, що сестра на ім’я Лайз має добрі якості та розуміння, тому вона дуже підходить для роботи з поливу. Я пішла до лідерки церкви, щоб попросити її перевести цю сестру поливати новонавернених. Але пізніше терміново знадобилися люди для проповіді Євангелія, і лідерка церкви відправила Лайз поширювати Євангеліє. Почувши цю новину, я дуже образилась і хотіла поговорити про це з лідеркою церкви, але подумала, якщо я це зроблю, мої брати і сестри, безумовно, будуть вважати, що я егоїстична та люблю боротися. Я сказала собі: «Ні, цього я не можу робити. Так я виглядатиму щедрою та доброзичливою». Отже, я стримала своє обурення і лицемірно сказала, що радію за Лайз, і що обидві роботи – і полив, і євангелізація – це праця дому Божого. Пізніше я почула, як лідерка церкви сказала: «Брат Джером має добрі якості й гарно спілкується про істину, вирішуючи проблеми». Я хотіла запросити цього брата до нас поливати новонавернених, але несподівано лідерка церкви сказала, що вона вже направила його займатися євангелізацією. Такого я більше не могла стерпіти. Минулого разу вона вже попросила сестру Лайз проповідувати Євангеліє. Чому і наступну людину вона також призначила займатися євангельською роботою? Нам відчайдушно були потрібні люди для роботи з поливу. Отже, я розповіла лідерці церкви про цю ситуацію. Вислухавши мене, вона сказала: «Оскільки брат Джером більше потрібен для роботи з поливу, я залишу його тобі». Але я зрозуміла, оскільки лідерка вже відправила його виконувати роботу з євангелізації, якщо я наполягатиму на тому, щоб забрати його, про мене скажуть, що я егоїстична і наполегливо забираю гарних людей. Отже, я вирішила дозволити йому проповідувати Євангеліє. Це показало б, що в мене добра людська сутність, що я не егоїстична і здатна зважати на інших. У групі я написала, що з Джерома вийде гарний робітник із євангелізації, та відправила низку радісних святкових смайликів. Насправді я лише вдавала все це. Я була в жахливому настрої та сповнена претензій. Як могла лідерка думати, що тільки робота з євангелізації потребує гарних робітників? Вона не бачила наших реальних труднощів. Чим більше я думала, тим більш скривдженою почувалася.

Кілька днів потому я зіткнулася з іншою ситуацією. Лідерка попросила нас відзвітувати про персонал, який було нещодавно підготовано. Я бачила, що євангельські робітники підготували більше людей, ніж ми, робітники поливу, і знову не могла цього витримати. Незадоволення та образа миттєво заповнили мій розум. Я не очікувала, що вони підготують так багато людей. Я навіть дозволила їм забрати Лайз і Джерома. Це було дуже несправедливо. Отже, євангельських робітників було більше, ніж робітників поливу. Думаючи про величезну кількість майбутніх новонавернених і про те, як мало в нас робітників поливу, я відчувала сильний тиск, а також упередження щодо лідерки. Здавалося, що вона думала тільки про роботу з євангелізації, і ніхто не думав про роботу з поливу. Чим більше я думала про це, тим більше засмучувалася і, сидячи там, не могла стримати сліз. Спостерігаючи, як диякон з євангелізації та лідерка церкви з ентузіазмом говорять про новонавернених у нашій групі, я почувалася аутсайдером і була настільки засмучена, що навіть хотіла покинути групу. Опівдні того дня я почувалася так жалюгідно, що не могла їсти. Лежачи в ліжку сама, я ридала і відчувала, якщо провадитиму так і далі, то обов’язково захворію. Коли мій стан побачила одна знайома сестра, вона сказала, що я не говорю відверто та маскуюсь для того, щоб інші вважали мене смиренною та дивилися на мене з повагою. Після нагадування сестри я нарешті почала аналізувати себе.

Я прочитала у Божому слові: «Чи знаєте ви, хто такі насправді фарисеї? Чи є фарисеї навколо вас? Чому цих людей називають “фарисеями”? Як описати фарисеїв? Це люди, які є лицемірними, повністю фальшивими та прикидаються в усьому, що роблять. Який номер вони розігрують? Вони прикидаються хорошими, добрими та позитивними. Чи вони такі насправді? Категорично ні. Враховуючи, що вони лицеміри, усе, що проявляється й розкривається в них, є несправжнім; усе це – удавання, це не їхнє справжнє обличчя. Де сховане їхнє справжнє обличчя? Воно сховане глибоко в їхніх серцях, й інші його ніколи не побачать. Усе, що знаходиться зовні, – це гра, усе це підробка, але вони можуть обдурювати лише людей; вони не можуть обдурити Бога. … Іншим такі люди здаються дуже побожними й смиренними, але насправді це фальш; вони здаються терпимими, поблажливими й люблячими, але насправді це удавання; вони кажуть, що люблять Бога, але насправді це акторська гра. Інші вважають таких людей святими, але насправді це не відповідає дійсності. Де можна знайти людину, яка справді свята? Людська святість уся несправжня. Усе це гра, удавання. Зовні вони здаються вірними Богу, але насправді вони просто грають роль про людське око. Коли ніхто не дивиться, вони аніскілечки не вірні, і все, що вони роблять, є поверховим. На перший погляд, вони повністю присвячують себе Богові й відмовилися від своєї сім’ї та кар’єри. Але що вони роблять таємно? Вони ведуть власну справу й керують власною діяльністю в церкві, мають зиск завдяки церкві й таємно крадуть пожертви під виглядом виконання роботи для Бога… Ці люди – сучасні лицемірні фарисеї» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Шість показників зростання життя»). «Якщо те, до чого ти прагнеш, є істиною, і те, що ти практикуєш, є істиною, а в основі твого мовлення й дій лежать слова Бога, тоді інші отримають користь та щось здобудуть завдяки твоїм принциповим діям та мовленню. Хіба це не піде на користь і тобі, і їм? Якщо, живучи в рамках мислення традиційної культури, ти розігруєш виставу, тоді як інші роблять те саме, і ти виявляєш манірну люб’язність, у той час як вони улесливо розкланюються, і кожен розігрує виставу для іншого, тоді жоден із вас ні на що не годиться. Ви улесливо розкланюєтесь та обмінюєтеся люб’язностями цілий день, не кажучи ні слова правди, втілюючи в життя лише добру поведінку, яку пропагує традиційна культура. Хоча така поведінка є звичайною, якщо поглянути на неї ззовні, уся вона лицемірна; це поведінка, яка обманює та шиє в дурні інших, поведінка, яка обводить людей навколо пальця й ошукує їх, і в ній не почути жодного щирого слова. Якщо ти подружишся з такою людиною, зрештою тебе обов’язково обдурять та ошукають. У її хорошій поведінці немає нічого повчального, що ти міг би здобути. Вона може навчити тебе тільки брехні й обману: ти обманюєш її, а вона обманює тебе. У кінцевому підсумку ти відчуєш крайню деградацію своєї чесності й гідності, яку тобі просто доведеться терпіти. Тобі однаково доведеться поводитися з манірною чемністю, із культурною ввічливістю, не практикуючи виверти щодо інших і не вимагаючи від них занадто багато. Тобі однаково доведеться бути терплячим і толерантним, зображуючи безтурботність і широку великодушність із сяючою посмішкою. Скільки років напружених тренувань має знадобитися, щоб досягти такого стану? Якщо ти вимагаєш від себе так жити перед іншими, чи не виснажить тебе твоє життя? Прикидатися, що в тебе так багато любові, прекрасно знаючи, що це не так, – таке лицемірство практикувати нелегко! Ти відчув би ще більшу втому від такої поведінки; ти волів би народитися коровою або конем, свинею або собакою в своєму наступному житті, аніж людиною. Люди просто занадто фальшиві й злі для тебе» («Слово», т. 6. «Про пошук істини», «Що значить шукати істину (3)»). Бог виявляв, що люди живуть у лицемірстві, яке базується на ідеях традиційної культури, і це приносить тільки біль, депресію та самоізоляцію. Ця думка глибоко схвилювала мене, тому що ці ідеї завдали мені великої шкоди. Зокрема, коли я прочитала: «Прикидатися, що в тебе так багато любові, прекрасно знаючи, що це не так, – таке лицемірство практикувати нелегко!» – мені стало дуже соромно. Ці слова описували мене. Очевидно, що я була не дуже щедра, але мусила вдавати щедру, і коли я не враховувала церковну роботу, то все одно вдавала, що враховую її. Коли Лайз та Джерома запросили проповідувати Євангеліє, я вочевидь була незадоволена, але примушувала себе посміхатися і навіть відправила повідомлення, у якому йшлося, що я рада, що вони проповідують Євангеліє. Я була такою неправдивою та потайною. Боже слово виявляє, що фарисеї були лицемірами, які завжди маскувалися. Зовні вони мали добру людську сутність, були поблажливими, смиренними та побожними, але насправді вони використовували цей метод, щоб дурити і заманювати людей у пастку, захищати свій статус і становище. Їхньою сутністю була ненависть до істини та Бога, ось чому Господь Ісус засудив їх як зміїв та оголосив їм горе. Коли я роздумувала про це, мені стало страшно. Моє лицемірство було точно таким, як у фарисеїв. У питанні призначення персоналу я показала, що не боротимуся з іншими, а за це бажала отримати гарну оцінку від інших. Я казала, що все, що я робила, було в інтересах церкви, але насправді я зважала тільки на власний образ. Мене турбувало, що євангельські робітники скажуть, ніби я егоїстична, маю погану людську сутність і не зважаю на роботу церкви, тому мені доводилося стримуватися. Хоча я зовні здавалася щедрою й великодушною, мені було дуже боляче та прикро, у мене навіть було упередження щодо лідерки церкви і диякона з євангелізації. Але я ховала ці думки туди, де ніхто не побачить, щоб мої брати й сестри вважали, що я маю добру людську сутність та здатна підтримувати роботу церкви. Я проаналізувала свої наміри і те, що я виявила, і відчула огиду до своєї поведінки. Я обманювала людей, приваблюючи їх своїми зовнішніми добрими вчинками, я створювала свій власний образ, і все, що я казала та робила, було огидне та ненависне Богові.

Пізніше я декілька разів прослухала Боже спілкування, в якому аналізувалася традиційна культура і чесноти, і почала міркувати. Які ідеї традиційної культури керували мною, що я жила у такому лицемірстві та муках? Я прочитала уривок із Божих слів. «У традиційній культурі є історія про те, як Кун Жун відмовився від більших груш. Як ви думаєте: хіба той, хто не може бути таким, як Кун Жун, не є хорошою людиною? Люди звикли думати, що той, хто може бути схожий на Кун Жуна, – має благородний характер і непохитну доброчесність, безкорисливо альтруїстичний, – хороша людина. Чи є Кун Жун з цієї історичної оповіді прикладом, який всі наслідували? Чи займає цей персонаж певне місце в серцях людей? (Так.) Не його ім’я, а його думки та практики, його мораль і поведінка займають місце в серцях людей. Люди поважають такі практики та схвалюють їх, і вони внутрішньо захоплюються чеснотою Кун Жуна» («Слово», т. 6. «Про пошук істини», «Що значить шукати істину (10)»). «Інтелектуали перебувають під глибоким впливом традиційної культури. Вони не просто приймають її; вони приймають багато думок і поглядів традиційної культури глибоко у свої серця, де вони ставляться до них як до чогось позитивного. Вони навіть розглядають деякі відомі приказки як правила. Роблячи все це, вони збилися з життєвого шляху. Традиційна культура втілена у вченні конфуціанства, яке поєднує ідеології та теорії, що в основному пропагують традиційні мораль і культуру. Протягом існування династій ці вчення користувалися повагою правлячих класів, які шанували Конфуція й Менція як мудреців. Вчення конфуціанства говорить, що людина повинна стежити за тим, щоб підтримувати доброзичливість, справедливість, ввічливість, мудрість і щирість, а це означає, що спершу їй потрібно навчитися бути спокійною й безтурботною, коли щось стається, бути поблажливою, говорити, коли є що сказати, не змагатися й не боротися й навчитися бути ввічливою, щоб завоювати повагу інших – тільки така людина є зразком у своїй поведінці. Така людина ставить себе вище за простих людей; для неї всі інші – це ті, кому слід потурати і кого слід терпіти. “Ефект” знання величезний! Хіба такі люди не здаються дуже схожими на лицемірів? Маючи достатньо знань, люди стають лицемірами. Фраза, яка характеризує цю групу освічених і витончених академіків, – “учена елегантність”. … Вони спеціально поставили собі за мету вивчити й наслідувати вишукані манери, які перейняли їхні добродії. Який у них тон, коли вони розмовляють один із одним, коли вони щось обговорюють? У них дуже ласкавий вираз обличчя, а їхні слова відточені й витончені та висловлюють тільки свою власну думку. Вони не скажуть, що чужа думка помилкова, навіть якщо знають, що це так, – ніхто не ранив би так іншого. І вся їхня мова така ніжна, що схожа на дотик бавовни: необразливі люб’язності, які викликають нудоту в тих, хто їх чує, і спричиняють у них занепокоєння та гнів. Такі люди дійсно показні. Вони застосовують свою показність навіть до найменшої речі, ретельно загортаючи її в обгортку, щоб ніхто не називав її тим, чим вона є. Коли вони виступають перед простими людьми, яку позицію вони хочуть показати? Який образ вони хочуть демонструвати? Вони намагаються змусити простих людей бачити в них скромних добродіїв. Добродії на голову вищі за всіх інших; це люди, якими варто захоплюватися. Люди вважають, що думка добродіїв має більше значення, ніж думка пересічної людини, і що вони краще розбираються в тому чи іншому, тому люди консультуються з такими інтелектуалами у всіх своїх справах. Саме такого результату хочуть досягти ті інтелектуали. Усі вони хочуть, щоб їх шанували як мудреців» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина перша)»). Боже слово точно описало мою проблему. Чому я розглядаю ці лицемірні добрі вчинки як щось позитивне, гідне наслідування? Причина в тому, що я була під впливом традиційної культурної ідеї з оповідки про Кун Жуна, який роздавав груші. Я з дитинства жила згідно з цією ідеєю. Щоб люди вважали мене доброю дитиною, я віддавала своїм сестрам багато своїх улюблених іграшок та ласощів. Коли я виросла, я також була смиренною і в усьому виявляла щедрість. І хоча я робила це неохоче, я вважала, що тільки так можна показати, що в мене гарна людська сутність, і я знаюся на гарних манерах, це був єдиний спосіб завоювати повагу інших, тому я неохоче терпіла. Після того, як я повірила в Бога, я все одно практикувала це традиційне уявлення як істину. Я виявила поблажливість у питанні щодо цих двох призначень персоналу. Нестача персоналу для поливу була очевидною, але я вдягла маску безкорисливої відданості і натомість дозволила двом людям, придатним для поливу, проповідувати Євангеліє. Так я виглядала дуже шляхетною і щедрою, але насправді я була у настільки негативному стані, що декілька разів потай плакала через брак персоналу. Я упереджено ставилася до лідерки церкви, і врешті-решт це вплинуло на роботу з поливу. Який сенс був «віддавати» отак? Заради того, щоб справити гарне враження, я, як Кун Жун, стала в шляхетну позу, і мені було все одно, як це вплине на роботу церкви. Я була справжньою лицеміркою. Якби мене дійсно турбувала робота церкви, я оцінила б нашу потребу в персоналі за реальними вимогами роботи з поливу, але заради захисту власного образу я взагалі не дотримувалася принципів. Навіть коли нестача персоналу вплинула на роботу з поливу, я й далі з наполегливою щедрістю відпускала людей. Я заслужила схвалення від інших ціною затримки роботи з поливу. Не дивно, що Бог називає таких людей лицемірами. Я зрозуміла, що моя поведінка дійсно була неправдивою.

Пізніше я прочитала Божі слова, які схвилювали мене. Всемогутній Бог говорить: «Ви маєте чітко знати, що будь-яке твердження про чесноту не є істиною, і тим більше воно не може замінити собою істину. Такі твердження навіть не назвеш позитивними. Можна з упевненістю сказати, що ці твердження щодо чесноти – це єретичні помилки, за допомогою яких сатана вводить людей в оману. Самі по собі вони не є реальністю істини, якою повинні володіти люди, як не є вони й чимось позитивним, що мусить втілювати в життя нормальна людська сутність. Ці твердження про чесноту – підробки, удавання, фальсифікації та хитрощі; це штучна поведінка, яка зовсім не базується на сумлінні та розважливості людини або на її нормальному мисленні. Отже, усі твердження традиційної культури про чесноту є безглуздими, абсурдними єресями та помилками. Завдяки цим нечисленним спілкуванням твердження сатани про чесноту цього дня були повністю засуджені на смерть. Якщо вони навіть не є чимось позитивним, як люди можуть їх приймати? Як люди можуть жити відповідно до цих ідей та поглядів? Причина полягає в тому, що ці твердження про чесноту так добре узгоджуються з переконаннями та уявою людей. Вони викликають захоплення і схвалення, тому люди приймають ці твердження про чесноту в свої серця, і хоча вони не можуть втілити їх у життя, внутрішньо вони із задоволенням приймають їх і поклоняються їм. І, отже, сатана використовує різні твердження про чесноту, щоб ввести людей в оману, контролювати їхні серця та їхню поведінку, бо в своїх серцях люди поклоняються й сліпо вірять у всілякі твердження про чесноту, і всі вони хотіли б використовувати ці твердження, щоб вдавати більшу гідність, шляхетність і доброту, тим самим досягаючи своєї мети – бути тими, кого високо оцінюють та хвалять. Коротше кажучи, усі різні твердження про чесноту вимагають, щоб люди демонстрували якусь поведінку чи людську якість у сфері чесноти. Така поведінка й людські якості здаються цілком благородними, і їх шанують, тому всі люди в глибині душі дуже їх прагнуть. Але вони не врахували те, що ці твердження про чесноту зовсім не є принципами поведінки, яких мусить дотримуватися нормальна людина; натомість вони є різновидом лицемірної поведінки, до якої можуть вдаватися люди. Вони є відхиленням від стандартів сумління й розважливості, відходом від волі нормальної людської сутності. Сатана використовує помилкові та вдавані твердження про чесноту, щоб ввести людей в оману, змусити їх поклонятися йому й тим лицемірним так званим мудрецям, тим самим змушуючи людей сприймати нормальну людську сутність та критерії людської поведінки як щось звичайне, просте й навіть низьке. Люди зневажають їх і вважають абсолютно нікчемними. Це відбувається тому, що твердження сатани про чесноту такі приємні для ока й так відповідають людським переконанням та уяві. Факт, однак, полягає в тому, що жодне твердження про чесноту, яким би воно не було, не є принципом, якого люди мусять дотримуватися у своїй поведінці чи стосунках зі світом. Задумайтеся: хіба це не так? По суті, твердження про чесноту – це просто вимоги до людей вести більш гідне, благородне життя, в якому інші поклоняються їм або хвалять їх, а не дивляться на них зверхньо. Суть цих тверджень показує, що вони лише вимагають від людей демонструвати чесноту через хорошу поведінку, таким чином приховуючи й стримуючи амбіції й надмірні бажання розбещеної людської сутності, прикриваючи злу й огидну природу й сутність людини. Вони покликані покращити особистість людини за допомогою зовні хорошої поведінки та практик, покращити її імідж серед інших та її оцінку широким загалом. Ці моменти показують, що твердження про чесноту закликають приховувати внутрішні думки й погляди людини, її огидне обличчя, а також її природу й сутність за допомогою поверхових практик і поведінки. Чи можна успішно приховати їх? Хіба спроба приховати їх не робить їх ще більш очевидними? Але сатану це не хвилює. Його мета – приховати огидне обличчя розбещеного людства, приховати правду про розбещеність людини. Отже, сатана змушує людей проявляти чесноту в своїй поведінці, щоб замаскувати себе, а це означає, що він використовує правила та моделі чеснотливої поведінки, щоб створити охайну упаковку зовнішності людини, покращуючи людські якості та індивідуальність людини, щоб вона могла змусити інших поважати та хвалити її. По суті, ці твердження про чесноту визначають, чи є людина благородною чи низькою, виходячи з її поведінки» («Слово», т. 6. «Про пошук істини», «Що значить шукати істину (10)»). Тільки прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що завжди дотримувалася хибної точки зору, яка полягала в тому, що я розглядала чесноти традиційної культури як стандарт для вимірювання того, добра чи погана сутність у людини. Я помилково сприймала чесноту як істину, думаючи, що люди з чеснотою мають добру людську сутність. Насправді, чеснота – це не той життєвий принцип, якого повинні дотримуватися люди. Це акт лицемірства і, по суті, це метод, який сатана використовує для обману та розбещення людей. Сатана використовує традиційну культуру, щоб прищепити людям моральні стандарти у житті, щоб вони використовували з виду добрі вчинки для маскування та приховування своєї внутрішньої розбещеності, а також як засіб завоювати повагу інших, тож зрештою люди ставали більш лицемірними та хитрими. Я зрозуміла, що теж була такою. Я вважала чесноти традиційної культури мірилом своїх дій. Хоча здавалося, ніби я ні за що не борюся і здатна ладнати з іншими, насправді я примушувала себе робити добрі вчинки, щоб люди говорили, що я добра, і зберігали мій образ у своїх серцях. Але я говорила, що зважаю на роботу церкви. Я була такою хитрою!

Пізніше в Божому слові я прочитала: «Людина, яка розуміє істину, мусить аналізувати різні приказки та вимоги традиційної культури щодо чесноти. Подивися, яку з них ти цінуєш найбільше, якої ти постійно дотримуєшся, яка є постійною основою й орієнтиром для твого сприйняття людей і подій, твоєї поведінки та вчинків. Потім тобі слід порівняти те, що ти спостерігаєш, зі словами та вимогами Бога та перевірити, чи ці аспекти традиційної культури суперечать істинам, які висловлює Бог. Якщо ти дійсно виявиш проблему, тобі слід негайно проаналізувати, у чому саме традиційна культура помиляється і є абсурдною. Коли ти з’ясуєш ці питання, ти дізнаєшся, що є істиною, а що – помилкою. У тебе буде шлях для практики, і ти вибереш шлях, яким тобі слід іти. Шукай істину в такий спосіб, і ти зможеш стати на шлях істинний» («Слово», т. 6. «Про пошук істини», «Що значить шукати істину (5)»). Із Божого слова я зрозуміла, якщо ви не хочете жити згідно з цими традиційними ідеями, вам спочатку потрібно розпізнати та проаналізувати їх і з’ясувати, у чому вони хибні, чому вони абсурдні, як вони суперечать істині, а також які наслідки має життя згідно з ними. Тільки коли ви ясно зрозумієте це, то зможете відмовитися від них і прийняти істину. Я почала гадати: чи відповідає «віддавання» в оповіданні «Кун Жун роздає груші» принципам істини? Чи є це «віддавання» однією з Божих вимог до нормальної людської сутності? Чи справді ті, хто терпить усе, є дійсно добрими людьми? Моя власна сліпа поблажливість призвела до серйозної нестачі людей на роботі з поливу. Задля того, щоб виявляти щедрість та все стерпіти, я говорила багато лицемірної брехні. Виховання згідно з цими традиційними ідеями замість того, щоб зробити мене хорошою людиною, зробило мене лицемірною та хитрою. Коли я добилася поваги інших, я не раділа, натомість я ставала все більш пригніченою та жалюгідною. Ось такими виявилися для мене гіркі плоди поклоніння традиційній культурі. Без Бога, який виявив сутність традиційної культури, я була б засліплена все своє життя. Я невпинно дякувала Богові за те, що Він висловив істину та проаналізував традиційні ідеї, завдяки чому я прокинулася.

Після цього я подумала: «Оскільки чеснота Кун Жуна щодо роздавання груш лише зовні була доброю поведінкою, і це не означало, що він мав добру людську сутність, то що таке добра людська сутність насправді?» У Божому слові я прочитала: «Щодо володіння хорошою людською сутністю, мусить бути певний стандарт. Це не означає йти шляхом поміркованості, не триматися міцно за принципи, намагатися нікого не образити, домагатися прихильності всюди, куди б ти не пішов, бути ввічливим з усіма, кого б ти не зустрів, і чинити так, щоб усі добре про тебе відгукувалися. Це не стандарт. Тож яким є стандарт? Це наявність принципів і прийняття відповідальності у своєму ставленні до Бога, істини, виконання обов’язку й до всіляких людей, подій та об’єктів. Це зрозуміло для всіх; кожен чітко усвідомлює це у своєму серці. Більше того, Бог досліджує серця людей і знає їхнє становище, кожного без винятку; ким би вони не були, ніхто не може обдурити Бога. Деякі люди завжди хваляться, що вони мають хорошу людську сутність, що вони ніколи не говорять зле про інших, ніколи не шкодять інтересам інших, і стверджують, що вони ніколи не жадали майна інших людей. Коли виникає суперечка щодо інтересів, вони навіть вважають за краще зазнати збитків, ніж скористатися перевагою над іншими, і всі інші вважають, що вони – хороші люди. Однак, виконуючи свої обов’язки в Божому домі, вони лукаві та слизькі, завжди будують підступи в своїх інтересах. Вони ніколи не думають про інтереси Божого дому, ніколи не вважають нагальними справи, які Бог вважає нагальними, не думають так, як думає Бог, і ніколи не можуть відкласти вбік свої власні інтереси, щоб виконувати свої обов’язки. Вони ніколи не зрікаються власних інтересів. Навіть коли вони бачать лиходіїв, які вчиняють зло, вони не викривають їх; вони взагалі не мають принципів. Якою є така людська сутність? Це не хороша людська сутність. Не звертай уваги на те, що говорить така людина; ти маєш бачити, чим вона живе, що вона виявляє, і яким є її ставлення, коли вона виконує свої обов’язки, а також який у неї внутрішній стан і що вона любить. Якщо любов такої людини до власної слави й багатства сильніша за її вірність Богові, якщо її любов до власної слави й багатства перевищує інтереси Божого дому, або якщо її любов до власної слави й багатства перевищує повагу, яку вона проявляє до Бога, тоді чи володіє вона людською сутністю? Ні, не володіє. Її поведінку можуть бачити інші люди та Бог. Такій людині дуже важко здобути істину» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Віддаючи своє серце Богу, можна здобути істину»). Із Божого слова я зрозуміла, що людина з істинно доброю людською сутністю любить істину та позитивні речі, з відповідальністю ставиться до своїх обов’язків, дотримується принципів істини і підтримує роботу церкви. А ті, хто зовні нікого не ображають, сліпо терплять та не мають принципів, і швидше самі зазна́ють збитків, ніж використають інших, хоч і мають з виду гарний характер, але в своїх обов’язках завжди прагнуть захищати власні інтереси, ніколи не практикують істину та ніколи не зважають на роботу церкви. Таким людям бракує доброї людської сутності. Мені більше не хотілося жити згідно з традиційною культурою і вдавати з себе добру людину. Мені хотілося втілювати в життя людську подобу відповідно до Божих вимог.

Читаючи Боже слово, я знайшла шлях, як це втілювати в життя. «З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти маєш шукати істину, щоб вирішити її, і в жодному разі не маскуватися й не лицемірити перед іншими. Будь цілковито відкритим щодо усіх своїх недоліків, своїх вад, своїх хиб, свого розбещеного характеру та спілкуйся про них. Не тримай їх усередині себе. Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко. Що означає цей крок? Він означає, що ти відкриваєш своє серце й показуєш усе, що в тебе є, добре чи погане, позитивне чи негативне; ти оголюєш справжнього себе перед іншими й перед Богом; ти нічого не ховаєш від Бога, нічого не приховуєш, нічого не маскуєш, будучи вільним від обману й хитрості, а також однаково відкритим і чесним з іншими людьми. У такий спосіб ти живеш у світлі, і не тільки Бог тебе уважно досліджуватиме, а й інші люди також зможуть бачити, що ти дієш принципово та з певним ступенем прозорості. Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише ті, хто по-справжньому підкоряється Богу, мають серця зі страхом Божим»). Із Божого слова я зрозуміла, що мені не слід маскуватися, щоб створити неправдивий образ перед іншими. Натомість я маю бути чесною, простою і відкритою людиною, я повинна відверто інформувати інших про будь-які проблеми, які в мене є, щоб мої брати і сестри могли краще допомогти мені. Коли я цього не казала, коли я просто сліпо терпіла все та маскувалася, всі були впевнені, що нестачі персоналу з поливу немає, і що робота йде добре. Але насправді і я страждала, і робота церкви зазнавала шкоди. Отже, я почала свідомо практикувати згідно з Божим словом і відверто спілкувалася з моїми братами та сестрами. Після цього всі вони надали мені кількох робітників для виконання роботи з поливу. Завдяки цьому я побачила, як легко та приємно практикувати згідно з Божим словом. Коли ми живемо згідно з традиційною культурою, ми тільки стаємо дедалі розбещенішими, дедалі фальшивішими та хитрішими, а також все більш жалюгідними. Тільки практика істини дозволяє нам втілювати в життя людську подобу, ставати дійсно добрими людьми та відчувати справжній спокій та радість! Слава Богу!