Був собі маленький потік, який звивався туди-сюди, аж поки не сягнув підніжжя величезної гори. Та гора перегородила шлях крихітному потічку, і потічок сказав горі своїм слабеньким голоском: «Будь ласка, пропусти мене. Ти стоїш на моєму шляху й перегороджуєш мені дорогу вперед». «Куди ти прямуєш?» – запитала гора. «Я шукаю свій дім», – відповів потічок. «Гаразд, бери й течи просто по мені!» Але крихітний потічок був занадто слабким і молодим, тож він ніяк не міг перетекти через таку велику гору. Він міг лише й далі текти там, біля підніжжя гори…

Повз пронісся буйний вітер, несучи пісок і сміття туди, де стояла гора. Вітер заревів на гору: «Пропусти мене!» – «Куди ти прямуєш?» – запитала гора. «Мені потрібно за той бік гори», – провив у відповідь вітер. «Гаразд, якщо ти зможеш пробитися крізь мій поперек, то лети собі!» Буйний вітер завивав і так і сяк, але хоч би як несамовито він не дув, та не зміг пробитися крізь поперек гори. Вітер стомився та спинився відпочити – а з іншого боку гори повіяв вітерець, радуючи тамтешніх людей. Так гора вітала людей…

На березі моря океанські хвильки м’яко накочувалися на скелястий берег. Раптом здійнялася велетенська хвиля та з ревом ринула на гору. «Посунься!» – заволала велетенська хвиля. «Куди ти прямуєш?» – запитала гора. Не в змозі зупинити свій наступ, хвиля ревла: «Я розширюю свою територію! Я хочу розпростерти руки!» – «Гаразд, якщо ти зможеш перекотитися через мою вершину, я тебе пропущу». Велика хвиля дещо відступила, а потім знову ринула на гору. Але як би вона не намагалася, вона не зуміла перекотитися через вершину гори. Хвиля могла тільки повільно відхлинути назад у море…

Тисячі років маленький потічок лагідно дзюркотів біля підніжжя гори. Послухавши вказівок гори, маленький потічок повертався додому, де вливався в річку, яка, у свою чергу, впадала в море. Під опікою гори маленький потічок ніколи не збивався зі шляху. Потік і гора зміцнювали одне одного та залежали одне від одного; вони посилювали одне одного, протидіяли одне одному й існували разом.

Тисячі років буйний вітер завивав за своєю звичкою. Він усе одно часто навідувався «в гості» до гори, і в його поривах закручувалися величезні піщані вихори. Він погрожував горі, але так і не пробився крізь її поперек. Вітер і гора зміцнювали одне одного та залежали одне від одного; вони посилювали одне одного, протидіяли одне одному й існували разом.

Тисячі років велетенська хвиля ніколи не спинялася перепочити, і вона невпинно йшла вперед, безперервно розширюючи свою територію. Вона знов і знов ревіла та котилася на гору, але гора так нітрохи й не зрушила з місця. Гора наглядала за морем, і так творіння в морі розмножувались і процвітали. Хвиля й гора зміцнювали одна одну та залежали одна від одної; вони посилювали одна одну, протидіяли одна одній та існували разом.

На цьому наша історія завершується. Спершу скажіть Мені, про що була ця історія? Почнімо з того, що в ній були велика гора, маленький потік, буйний вітер і велетенська хвиля. Що сталось у першій частині, з маленьким потічком і великою горою? Чому Я вирішив говорити про потічок і гору? (Під опікою гори потічок ніколи не збивався зі шляху. Вони покладались одне на одного.) Як ви вважаєте, гора захищала маленький потічок чи заважала йому? (Захищала.) Але хіба вона йому не заважала? Вона й потічок оберігали одне одного; гора захищала потічок, але й заважала йому. Гора захищала потічок, коли він вливався в річку, але заважала йому текти туди, куди він хотів і де б спричинив повені та приніс людям лихо. Хіба не про це була та частина? Захищаючи потік і перегороджуючи його шлях, гора оберігала домівки людей. Тоді маленький потічок вливався в річку біля підніжжя гори й тік далі в море. Хіба це не правило, яке керує існуванням потічка? Завдяки чому потічок вливався в річку та в море? Хіба не завдяки горі? Потічок покладався на захист і завади від гори. Отже, хіба це не головне? Чи бачиш ти в цьому важливість гір для води? Чи була в Бога Своя ціль, коли Він створював кожну гору, велику й малу? (Так.) Ця коротка частина, у якій немає нічого, крім маленького потічка та великої гори, дозволяє нам побачити цінність і значення того, що Бог створив ці дві речі; вона також показує нам мудрість і ціль у Його правлінні ними. Хіба це не так?

Про що була друга частина історії? (Про буйний вітер і велику гору.) Вітер – це добре? (Так.) Не обов’язково: іноді вітер надто сильний і призводить до лиха. Як би ти почувався, якби тебе змусили стояти на сильному вітрі? Усе залежить від його сили. Якби це був вітер третього-четвертого рівня, то це було б терпимо. У найгіршому випадку людині могло б бути важко не заплющувати очі. Але якби вітер розбушувався й перейшов в ураган, чи зміг би ти його витримати? Ні, не зміг би. Тому неправильно, коли люди говорять, що вітер завжди хороший або що він завжди поганий, бо це залежить від його сили. Отже, яку функцію тут виконує гора? Хіба її функція – не затримувати вітер? До чого гора стишує шалений вітер? (До вітерця.) А в середовищі, де живе людина, з чим стикається більшість людей: зі штормами чи вітерцями? (З вітерцями.) Хіба це не було однією з цілей Бога, одним із Його намірів при створенні гір? Як було б, якби люди жили в середовищі, де пісок шалено розлітався б на вітрі без перешкод і затримок? Можливо, земля, що страждає від літаючого піску й каміння, була б непридатною для життя? Каміння б уражало людей, а пісок би їх засліплював. Вітер збивав би людей із ніг або здіймав у повітря. Будинки нищилися б, і траплялися б усілякі лиха. Та чи є цінність в існуванні буйного вітру? Я сказав, що він поганий, тому може здатися, що він не має ніякої цінності, але чи так це? Хіба він не набуває цінності, перетворившись на вітерець? Що найбільше потрібно людям, коли погода волога чи задушлива? Їм потрібен легкий вітерець, щоб він ніжно подув на них, щоб освіжив їх і прояснив їхній розум, щоб загострив їхнє мислення, відновив і покращив їхній душевний стан. Зараз, наприклад, усі ви сидите в кімнаті, де багато людей і задушливе повітря, – що вам потрібно найбільше? (Легкий вітерець.) Відвідування місця, де повітря каламутне та брудне, може сповільнити мислення, послабити кровообіг і затьмарити ясність розуму. Однак трохи руху й вентиляції освіжає повітря, а на свіжому повітрі люди почуваються інакше. Хоча маленький потічок може призвести до лиха, хоча буйний вітер може призвести до лиха, але поки є гора, вона перетворюватиме цю небезпеку на силу, яка приносить людям користь. Хіба це не так?

Про що була третя частина історії? (Про велику гору та велетенську хвилю.) Про велику гору та велетенську хвилю. Дія цієї частини відбувається на березі моря біля підніжжя гори. Ми бачимо гору, океанські хвильки та величезну хвилю. Чим гора виступає для хвилі в цьому випадку? (Захисницею й перепоною.) Вона і захисниця, і перепона. Будучи захисницею, вона не дає морю зникнути, щоб створіння, які в ньому живуть, могли розмножуватись і процвітати. Будучи перепоною, гора не дає морським водам розлитись і спричинити лихо, наробити шкоди та зруйнувати людські оселі. Тож ми можемо сказати, що гора – водночас і захисниця, і перепона.

Ось таким є значення взаємозв’язку між великою горою й маленьким потічком, великою горою й буйним вітром, великою горою й велетенською хвилею; ось таким є значення того, що вони посилюють одне одного, протидіють одне одному та співіснують разом. Ці речі, створені Богом, у своєму існуванні керуються правилом і законом. Тож які діяння Божі ви побачили в цій історії? Чи ігнорував Бог усе суще відтоді, як створив його? Чи Він створив правила та продумав способи функціонування всього сущого, лише щоб потім ігнорувати їх? Чи так воно сталося? (Ні.) А що ж тоді сталося? Бог досі все контролює. Він контролює воду, вітер і хвилі. Він не дає їм розгулюватися, і Він не дозволяє їм робити шкоди та знищувати будинки, де живуть люди. Завдяки цьому люди можуть жити, розмножуватись і процвітати на землі. Це означає, що, створюючи все суще, Бог уже спланував правила його існування. Коли Бог створював кожну річ, Він подбав про те, щоб вона була корисна людству, і взяв її під Свій контроль, щоб вона не завдавала людству клопоту й не приносила йому лиха. Якби не Боже управління, хіба води не текли б нестримно? Хіба вітер не дув би нестримно? Чи підкоряються правилам вітер і вода? Якби Бог ними не управляв, то ними не керували б ніякі правила, і вітер завивав би, а води були б нестримними та спричиняли повені. Якби хвиля була вищою за гору, чи могло б існувати море? Не могло б. Якби гора не була такою ж високою, як хвиля, то моря не існувало б, а гора втратила б свою цінність і значення.

Чи бачите ви Божу мудрість у цих двох історіях? Бог створив усе, що існує, і Він є володарем усього, що існує; Він управляє всім цим, Він забезпечує все це, і всередині всього сущого Він бачить і ретельно вивчає кожне слово й дію всього, що існує. Так само Бог бачить і ретельно вивчає кожен куточок людського життя. Отже, Бог досконало знає кожну подробицю всього, що існує в межах Його творіння, починаючи з функції кожної речі, її природи, правил виживання та закінчуючи значенням її життя й цінністю її існування, – усе це відомо Богу в усій повноті. Бог створив усе суще – ви дійсно думаєте, що Йому потрібно вивчати правила, які ним керують? Чи потрібно Богу вивчати людське знання чи науку, щоб пізнати та зрозуміти їх? (Ні.) Чи є серед людства хтось, хто настільки освічений і ерудований, щоб розуміти все суще так, як розуміє Бог? Немає такої людини, правильно? Чи є такі астрономи чи біологи, що справді розуміють правила, за якими живе й росте все суще? Чи можуть вони справді зрозуміти цінність існування кожної речі? (Ні, не можуть.) Причина цього в тому, що все суще створено Богом, і в яких би обсягах та як би глибоко людство не вивчало це знання, скільки б не намагалося його пізнати, воно ніколи не зможе осягнути таємницю чи ціль створення Богом усього сущого. Хіба це не так? А тепер, після того, що ми вже обговорили, чи відчуваєте ви, що здобули часткове розуміння справжнього значення фрази «Бог – джерело життя для всього сущого»? (Так.) Я знав, що коли Я обговорюватиму цю тему – «Бог – джерело життя для всього сущого», – багатьом людям одразу спаде на думку інша фраза: «Бог є істина, і Бог Своїм словом забезпечує нас», – і нічого поза цим рівнем значення теми. Декому може навіть здаватися, що забезпечення Богом людського життя, щоденної їжі й питва, а також усіх повсякденних потреб не вважається забезпеченням Ним людини. Хіба немає тих, хто так вважає? Але хіба намір Бога, що стоїть за Його творінням, не очевидний – дозволити людству існувати й нормально жити? Бог підтримує середовище, у якому живуть люди, і Він забезпечує все те, що потрібно людству для його виживання. Більше того, Він управляє й володарює всім сущим. Завдяки всьому цьому людство може нормально жити, процвітати й розмножуватися; саме так Бог забезпечує все творіння та людство. Хіба це не правда, що люди повинні усвідомлювати й розуміти ці речі? Можливо, хтось скаже: «Ця тема надто далека від нашого пізнання Самого істинного Бога, і ми не хочемо цього знати, бо не хлібом самим живемо, але словом Божим». Чи правильне таке розуміння? (Ні.) Чому воно неправильне? Чи можете ви мати повне розуміння Бога, якщо знаєте лише те, що Бог сказав? Якщо ви лише приймаєте Божу роботу та приймаєте Божий суд і кару, чи можете ви мати повне розуміння Бога? Якщо ви знаєте лише дрібку Божого характеру, дрібку Божої влади, чи вважатимете ви це достатнім, щоб досягнути розуміння Бога? (Ні.) Дії Бога почалися з того, що Він створив усе суще, і вони тривають сьогодні – дії Бога явні в усі часи, щомиті. Якщо хтось вірить, ніби Бог існує лише тому, що Він обрав громаду людей, аби виконувати над ними Свою роботу та спасати їх, і ніщо інше ніяк Бога не стосується – ні Його влади, ні Його статусу, ні Його дій, – то чи можна вважати, що така людина має істинне знання про Бога? Люди, які володіють цим так званим «знанням про Бога», мають лише однобоке розуміння, за яким Його діяння нібито обмежуються однією громадою людей. Хіба це істинне знання про Бога? Хіба люди з таким знанням не заперечують створення Богом усього сущого та Його володарювання над ним? Дехто не хоче розбиратися з цим питанням, натомість думаючи про себе: «Я не бачив Божого володарювання над усім сущим. Ця ідея така абстрактна, і я не хочу в ній розбиратися. Бог робить що хоче, а мене це ніяк не стосується. Я приймаю Божий провід і Його слово тільки для того, щоб Бог міг мене спасти та вдосконалити. Ніщо інше для мене не має значення. Правила, які встановив Бог, коли створював усе суще, і те, що Він робить, щоб забезпечити все суще та людство, ніяк мене не стосуються». Що це за розмови? Хіба це не акт бунту? Чи є серед вас хтось із таким розумінням? Навіть без ваших слів Я знаю, що так думає багато хто з присутніх. Такі буквоїди дивляться на все з власної «духовної» точки зору. Вони хочуть лише загнати Бога в рамки Біблії, у рамки слів, які Він сказав, і сенсу, який випливає з букви писаного слова. Вони не бажають пізнати Бога глибше та не хочуть, щоб Бог розпорошував Свою увагу, займаючись іншими справами. Такий тип мислення дитячий і до того ж надмірно релігійний. Чи можуть люди з такими поглядами пізнати Бога? Їм було б дуже важко пізнати Бога. Сьогодні Я розповів дві історії, що стосувалися різних аспектів. Щойно зіткнувшись із ними, ви можете відчувати, що вони глибокі або дещо абстрактні, важкі для сприйняття та розуміння. Можливо, їх важко пов’язати з Божими діяннями та Самим Богом. Проте кожна людина, кожен, хто прагне пізнати Бога, має знати, ясно й точно, усі Божі дії та все, що Він зробив у творінні й серед людей. Це знання дасть тобі впевненість у твоїй вірі в істинне існування Бога. Воно також дасть тобі точні знання про Божу мудрість, Його силу й те, у який спосіб Він забезпечує все суще. Воно дозволить тобі чітко усвідомити істинне існування Бога та побачити, що Його існування не вигадане, не невизначене, не міф, не теорія та, звичайно, не якась духовна розрада, а реальне існування. Більше того, воно дозволить людям дізнатися, що Бог завжди забезпечував усе творіння та людство; Бог робить це по-Своєму й відповідно до Свого ритму. Отже, саме тому, що Бог створив усі речі й дав їм правила, кожна з них здатна, як Він визначив наперед, робити відведені їй завдання, виконувати свої обов’язки та грати свою роль; як Він визначив наперед, кожна річ має своє призначення для служіння людству, а також простору й середовищу, де живе людство. Якби Бог так не зробив і в людства не було такого середовища для проживання, то віра в Бога та слідування за Ним були б для людства неможливими; усе це було б не більше ніж пустопорожніми балачками. Хіба це не так?

Погляньмо ще раз на історію про велику гору та маленький потічок. Яка функція гори? На горі процвітають живі істоти, тому її існування має самоцінність, а ще вона заважає маленькому потічку, не даючи йому текти так, як він хоче, і завдавати людям лиха. Хіба це не так? Гора існує у свій власний спосіб буття, дозволяючи процвітати міріадам живих істот на ній: деревам, травам і всім іншим рослинам та тваринам на горі. Вона також спрямовує русло маленького потічка: гора збирає води потічка та природним чином спрямовує їх навколо свого підніжжя, де вони вливаються в річку та, зрештою, в море. Ці правила не виникли природним шляхом, а були спеціально встановлені Богом під час створення світу. Що ж до великої гори та буйного вітру, то гора теж потребує вітру. Гора потребує, щоб вітер пестив живі істоти, які живуть на ній, і водночас стишує силу буйного вітру, щоб він не дув як заманеться. У певному сенсі це правило втілює в собі обов’язок великої гори; тож чи сформувалося це правило щодо обов’язку гори саме по собі? (Ні.) Його створив Бог. Велика гора має свій обов’язок, і буйний вітер також має свій обов’язок. А тепер згадаймо велику гору та велетенську хвилю. Якби гори не було, чи вода знайшла б сама, куди текти? (Ні.) Вода б розлилася. Гора має власну екзистенційну цінність як гора, а море має власну екзистенційну цінність як море; проте в обставинах, за яких вони можуть нормально існувати разом і не заважати одне одному, вони також обмежують одне одного: велика гора обмежує море від розливу, тим самим захищаючи домівки людей, і обмеження моря також дозволяє йому плекати живі істоти, які його населяють. Чи цей ландшафт сформувався сам по собі? (Ні.) Його теж створив Бог. З цієї картини ми бачимо, що, коли Бог творив усе суще, Він наперед визначив, де стоятиме гора, де потече потічок, з якого боку почне дути буйний вітер, куди він понесеться та якої висоти мають бути величезні хвилі. Усі ці речі містять Божі наміри та ціль – вони є Божими ділами. Тепер ви бачите, що Божі діла присутні в усьому сущому? (Так.)

З якою ціллю ми обговорюємо ці речі? Може, щоб змусити людей вивчати правила, за якими Бог створив усе суще? Чи, може, щоб зацікавити їх астрономією й географією? (Ні.) То яка ж наша ціль? Вона полягає в тому, щоб люди зрозуміли Божі діла. З Божих діл люди можуть підтвердити й перевірити, що Бог – джерело життя для всього сущого. Якщо ти зможеш це зрозуміти, тоді ти справді зможеш переконатись у місці Бога у своєму серці, і ти зможеш переконатися, що Бог є Сам Бог, унікальний, Творець неба, землі та всього сущого. Отже, чи корисно для твого розуміння Бога знати правила всього сущого та знати Божі діла? (Так.) Наскільки це корисно? По-перше, зрозумівши діла Божі, чи зможеш ти досі цікавитись астрономією та географією? Чи зможеш ти й далі мати скептичний настрій і сумніватися в тому, що Бог – Творець усього сущого? Чи зможеш ти й далі мати дослідницький настрій і сумніватися в тому, що Бог – Творець усього сущого? (Ні.) Коли ти переконаєшся, що Бог – Творець усього сущого, і зрозумієш деякі правила Божого творіння, чи справді ти повіриш у своєму серці, що Бог забезпечує все суще? (Так.) Чи має тут слово «забезпечення» якесь особливе значення, чи, може, його використання стосується певної конкретної обставини? «Бог забезпечує все суще» – це фраза з дуже широким значенням і обсягом. Бог не просто забезпечує людей щоденною їжею та питвом; Він забезпечує людство всім необхідним, зокрема всім, що люди можуть побачити, але також і тим, чого не видно. Бог підтримує це життєве середовище, без якого людству ніяк не обійтися, управляє ним і панує над ним. Тобто якого б середовища людство не потребувало на кожну пору року, Бог його підготував. Бог також управляє типом повітря та температурою, щоб вони були придатними для виживання людини. Правила, які керують цими речами, не виникають самі по собі чи випадково; вони є результатом Божого володарювання та Його діл. Сам Бог є джерелом усіх цих правил і джерелом життя для всього сущого. Незалежно від того, віриш ти в це чи ні, можеш ти це побачити чи ні, можеш ти це зрозуміти чи ні, це залишається визнаним і незаперечним фактом.

Я знаю, що переважна більшість людей має віру тільки в Божі слова й роботу, записані в Біблії. Для меншості людей Бог відкрив Свої діла та дозволив людям побачити цінність Свого існування. Він також дозволив їм отримати певне розуміння Його статусу та підтвердив факт Свого існування. Проте для багатьох інших людей той факт, що Бог створив усе суще, управляє ним і забезпечує його, здається невизначеним або неконкретним; такі люди можуть навіть зберігати скептичне ставлення. Через таке ставлення вони послідовно вважають, що закони природного світу сформувалися стихійно, що зміни, переходи, явища в природі та власне закони, які нею керують, виникли із самої природи. Люди не можуть збагнути у своїх серцях, як Бог створив усе суще та панує над ним; вони не можуть зрозуміти, як Бог управляє всім сущим і забезпечує його. У межах цього засновку люди не можуть повірити, що Бог створив усе суще, панує над ним і забезпечує його; навіть ті, хто вірить, обмежені у своїй вірі періодом Закону, періодом Благодаті й періодом Царства: вони вірять, що Божі діла й забезпечення Ним людства спрямовано виключно на Його обраний народ. Це те, що Мені найбільш прикро бачити, і те, що завдає стільки болю, тому що навіть коли людство втішається всім, що приносить Бог, воно заперечує все, що Він робить, і все, що Він йому дає. Люди вірять лише в те, що небо, земля і все суще керуються своїми власними, природними правилами та своїми власними, природними законами виживання, і в те, що вони не мають жодного правителя, який би управляв ними, або володаря, який би забезпечував їх і доглядав за ними. Навіть якщо ти віриш у Бога, ти можеш не вірити, що все це – Його діла; справді, це одна з речей, якою найчастіше нехтує кожен віруючий у Бога, кожен, хто приймає Боже слово, і кожен, хто слідує за Богом. Так от, щойно Я починаю обговорювати щось не пов’язане з Біблією чи так званою духовною термінологією, деякі люди починають нудьгувати, втомлюються чи навіть почуваються некомфортно. У їхньому розумінні їм здається, що Мої слова відірвані від духовних людей і духовних речей. Це жахливо. Коли йдеться про пізнання Божих діл, хоча ми й не згадуємо про астрономію, не досліджуємо географію чи біологію, але ми повинні усвідомлювати Боже володарювання над усім сущим, ми повинні знати, що Він забезпечує все суще та що Він є джерелом усього сущого. Це необхідний урок, який треба вивчати. Я думаю, ви зрозуміли Мої слова, так?

Хоча ці дві історії, які Я щойно розповів, трохи незвичні за змістом і манерою викладу, розказані, так би мовити, в дещо особливий спосіб, це була Моя спроба використати прямолінійні слова та простий підхід, щоб допомогти вам здобути й прийняти щось більш глибоке. У цьому полягала Моя єдина ціль. Я хотів, щоб із цих невеличких історій і картин, які вони змальовують, ви побачили й повірили, що Бог володарює над усім творінням. Ціль оповідання цих історій полягає в тому, щоб дозволити вам побачити й пізнати безмежні діла Божі в обмежених рамках історії. Що ж до того, коли ви повністю досягнете цього результату й утілите його в собі, – це залежить від вашого власного досвіду та вашого власного пошуку. Якщо ти дійсно шукаєш істину та прагнеш пізнати Бога, то ці речі слугуватимуть тобі дедалі сильнішим нагадуванням; вони даруватимуть тобі глибоке усвідомлення, ясність у твоєму розумінні, що поступово наближатиме тебе до справжніх Божих діл з близькістю, яка буде без відстані й без помилок. Однак якщо ти не прагнеш пізнати Бога, то ці історії ніяк вам не нашкодять. Просто вважайте, що це правдиві історії.

Чи здобули ви якесь розуміння з цих двох історій? По-перше, чи стоять ці дві історії осторонь від нашого попереднього обговорення Божої турботи про людство? Чи є тут внутрішній зв’язок? Чи правда, що в цих двох історіях ми бачимо Божі діла й те, як ретельно Він обмірковує все, що планує для людства? Чи правда, що все, що робить Бог, і все, що Він думає, – заради існування людства? (Так.) Хіба дбайлива Божа думка й турбота про людство не дуже помітні? Людству нічого не треба робити. Бог приготував для людей повітря – їм потрібно лише дихати ним. Овочі та фрукти, які вони споживають, є легкодоступними. Кожен регіон із півночі на південь, зі сходу на захід має власні природні ресурси. Різні регіональні культури, фрукти й овочі – усе це було приготоване Богом. У ширшому середовищі Бог зробив так, щоб усі речі взаємно зміцнювали та взаємно посилювали одна одну, взаємно протидіяли, були взаємозалежними й існували разом. Такими є Його метод і Його правило для підтримки виживання й існування всього сущого; так людство змогло безпечно й безтурботно розвиватись у цьому життєвому середовищі, розмножуватися з покоління в покоління аж до сьогоднішнього дня. Тобто Бог вносить рівновагу в природне середовище. Якби Бог не був володарем, який усе контролює, то навіть якби Бог усе-таки створив навколишнє середовище, ніхто не був би спроможний підтримувати його та зберігати в рівновазі. У деяких місцях немає повітря, і людство не може там вижити. Бог не дозволить тобі туди потрапити. Тож не виходь за рамки належного. Це для захисту людства – всередині криються таємниці. Кожен аспект навколишнього середовища, довжина та ширина землі, кожне створіння на землі – як живе, так і мертве – були заздалегідь задумані й підготовлені Богом. Навіщо це необхідно? Чому те не потрібно? Для чого це тут і чому те має бути там? Бог уже продумав усі ці питання, і людям не потрібно над ними думати. Деякі дурні люди весь час думають про те, щоб зрушити гори, але чому б замість цього не переселитися на рівнини? Якщо ти не любиш гори, то чому ти живеш біля них? Хіба це не дурість? Що сталося б, якби ти посунув цю гору? Прийшли б урагани й величезні хвилі, і домівки людей було б знищено. Хіба це не було б безумством? Люди здатні лише знищувати. Вони не здатні доглянути навіть те єдине місце проживання, яке у них є, але при цьому вони хочуть забезпечувати все суще. Це неможливо.

Бог дозволяє людству управляти всім сущим і панувати над ним, але чи добре в людини виходить? Людина знищує все, що може. Вона не просто не здатна зберегти все, що Бог створив для неї, у первісному стані – навпаки, вона знищила Боже творіння. Людство зрушило гори, відібрало сушу в морів і перетворило рівнини на пустелі, де не може жити жодна людина. Але саме в пустелі людина створила промисловість і побудувала ядерні бази, сіючи всюди загибель. Тепер річки перестали бути річками, море перестало бути морем… Після того як людство порушило рівновагу природного середовища та його правила, день лиха й загибелі людства не за горами; він неминучий. Коли прийде лихо, людство пізнає дорогоцінність усього, що Бог для нього створив, і те, наскільки воно важливе для людства. Для людини жити в середовищі, де вітри й дощі приходять у свій час, – це наче жити в раю. Люди не усвідомлюють, що це благословення, але щойно вони все це втратять, вони побачать, наскільки воно рідкісне й дорогоцінне. І коли воно зникне, як його повернути? Що могли б зробити люди, якби Бог не захотів створити його знову? Чи могли б ви щось зробити? Власне, ви таки можете дещо зробити. Це дуже просто – коли Я скажу вам, що це, ви відразу зрозумієте, що це можливо. Як так сталося, що людина опинилась у нинішньому стані свого існування? Чи це через її жадібність і те, як вона все знищує? Якщо людина припинить це знищування, хіба її життєве середовище поступово не виправиться? Якщо Бог нічого не робить, якщо Бог більше не бажає нічого робити для людства – тобто якщо Він не втручається в цю справу, – то найкращим рішенням для людства було б зупинити все знищування й дозволити своєму життєвому середовищу повернутися до свого природного стану. Покласти край усьому цьому знищуванню означає покласти край грабунку та спустошенню того, що створив Бог. Тоді середовище проживання людини поступово відновилося б, а якщо цього не зробити, то воно стало б ще відразливішим середовищем для життя, і з часом його знищування прискорилося б. Чи просте Моє рішення? Воно ж просте та здійсненне, чи не так? Справді просте, здійсненне для деяких людей, але чи здійсненне воно для переважної більшості людей на землі? (Ні.) Чи є воно здійсненним хоча б для вас? (Так.) Що спонукає вас говорити «так»? Чи можна сказати, що така відповідь походить з основи розуміння Божих діл? Чи можна сказати, що її умовою є слухняність Божому володарюванню та плану? (Так.) Є спосіб змінити ситуацію, але це не та тема, яку ми зараз обговорюємо. Бог відповідає за кожне людське життя, і Він несе відповідальність до самого кінця. Бог тебе забезпечує, і навіть якщо в цьому середовищі, знищуваному сатаною, ти захворів, або отруївся, або був скривджений, – не біда: Бог тебе забезпечить, і Бог дасть тобі жити далі. Ви мусите в це вірити. Бог не дасть людині просто так померти.

А тепер ви хоч трохи відчули, як важливо визнати, що «Бог – джерело життя для всього сущого»? (Так, відчули.) Які почуття у вас виникли? Розкажіть Мені. (Раніше нам ніколи не спадало на думку пов’язувати гори, моря й озера з діями Бога. Лише почувши сьогодні Боже спілкування, ми зрозуміли, що в цих речах є Божі діла та мудрість; ми бачимо, що навіть коли Бог починав творити все суще, Він уже наділив кожну річ долею та Своєю доброю волею. Усі речі взаємно зміцнюють одна одну та взаємозалежні, і кінцеву вигоду від цього отримує людство. Те, що ми сьогодні почули, сприймається як щось дуже несподіване й нове: ми відчули, наскільки реальними є Божі дії. У реальному світі, у нашому повсякденному житті, у наших зустрічах з усім сущим ми бачимо, що це так.) Ви справді прозріли, чи не так? Бог не забезпечує людство без надійної основи; Його забезпечення – це не просто кілька коротких слів. Бог так багато зробив, і навіть те, чого ти не бачиш, – усе для твого блага. Людина живе в цьому середовищі, поміж усього того, що створив для неї Бог, де люди й усі речі залежать одне від одного. Наприклад, рослини виділяють гази, які очищають повітря, а люди дихають очищеним повітрям і отримують від цього користь; однак деякі рослини отруйні для людей, тоді як інші рослини протидіють отруйним рослинам. Це диво Божого творіння! Але облишмо поки що цю тему; сьогодні наша розмова була переважно про співіснування людини та решти творіння, без якого людина не може жити. У чому полягає важливість створення Богом усього сущого? Людина не може жити без решти, так само як людині для життя потрібне повітря: якби тебе помістили у вакуум, ти б невдовзі помер. Це дуже простий принцип, який показує, що людина не може існувати окремо від решти творіння. Отже, яке ставлення має бути в людини до всього сущого? Вона має його цінувати, пильнувати, раціонально використовувати, не винищувати, не марнувати й не змінювати за власною примхою, бо все суще від Бога, все суще є Його постачанням для людства, і людство має ставитися до нього сумлінно.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VII»