Сьогодні Я поспілкуюся з вами на нову тему. Що це за тема? Вона називається так: «Бог – джерело життя для всього сущого». Чи видається ця тема дещо завеликою? Чи здається, що вона трохи за межами вашого розуміння? «Бог – джерело життя для всього сущого» – ця тема може здаватися людям дещо далекою, але її повинні розуміти всі, хто слідує за Богом, бо вона нерозривно пов’язана з пізнанням кожною людиною Бога та її здатністю догоджати Йому й боятися Його. Ось чому Я збираюся поспілкуватися на цю тему. Цілком можливо, що люди мають просте попереднє розуміння цієї теми або, можливо, обізнані з нею на певному рівні. У свідомості деяких людей це знання чи обізнаність можуть супроводжуватися простим або неглибоким ступенем розуміння. Інші, можливо, мали у своїх серцях якийсь особливий досвід, який привів їх до глибокого особистого знайомства з цією темою. Але таке попереднє знання, чи то глибоке, чи то поверхове, є однобічним і недостатньо конкретним. Отже, саме тому Я й обрав для спілкування цю тему: щоб допомогти вам прийти до глибшого та конкретнішого розуміння. Для спілкування з вами на цю тему Я використовуватиму особливий метод – метод, до якого ми не вдавалися раніше та який може здатися вам трохи незвичним або трохи незручним. Згодом ви зрозумієте, що Я маю на увазі. Вам подобаються історії? (Так.) Що ж, здається, Моє рішення розповідати історії правильне, адже вони так усім вам подобаються. А тепер почнімо. Робити нотатки не треба. Я прошу вас бути спокійними та не крутитися. Можете заплющити очі, якщо відчуваєте, що вас може відволікати навколишня обстановка або оточуючі. Я хочу розповісти вам чудову історію. Це історія про насінинку, землю, дерево, сонячне світло, птахів і людину. Хто її головні герої? (Насінинка, земля, дерево, сонячне світло, птахи та людина.) Чи входить Бог у їх число? (Ні.) Незважаючи на це, Я впевнений, що коли ви почуєте цю історію, то відчуєте себе підбадьореними й задоволеними. А тепер – тихо, слухайте.

На землю впала дрібна насінинка. Пройшов великий дощ, і насінинка проросла ніжним паростком, а його коріння тим часом повільно заглиблювалось далі в ґрунт. З часом паросток виріс високим, зносячи жорстокі вітри та люті зливи, споглядаючи, як змінювалися пори року, а місяць зростав і спадав. Улітку земля приносила дари води, щоб паросток міг витримати палючу сезонну спеку. І завдяки землі паросток не був пригнічений спекою, і так минула найстрашніша літня спека. Коли прийшла зима, земля огорнула паросток своїми теплими обіймами, і земля та паросток міцно тримались одне за одного. Земля зігрівала паросток, і так він пережив люті сезонні холоди, не постраждавши від зимових буревіїв і хуртовин. Прихищений землею, паросток ріс сміливим і щасливим; самовіддано виплеканий землею, він ріс здоровим і сильним. Він щасливо зростав, співаючи під дощем, танцюючи та гойдаючись на вітрі. Паросток і земля залежать одне від одного…

Минули роки, і паросток виріс у височезне дерево з дужими гілками, вкритими незліченним листям. Воно міцно стояло на землі. Як і раніше, коріння дерева досі вгризалося в землю, але тепер воно глибоко проникло далі в ґрунт. Земля, що колись захищала крихітний паросток, тепер стала основою для могутнього дерева.

Дерево осяяв сонячний промінь. Дерево похитувалося своїм тілом, широко розкидало руки та глибоко вдихало пронизане сонцем повітря. Ґрунт унизу дихав у такт із деревом, і земля почувалась оновленою. У ту мить із-поміж гілок повіяв свіжий вітерець, і дерево затремтіло від радощів, пульсуючи енергією. Дерево та сонячне світло залежать одне від одного…

Люди сиділи в прохолодній тіні дерева й ніжилися на свіжому духмяному повітрі. Повітря очистило їхні серця й легені та зробило чистою кров у них, і їхні тіла перестали бути онімілими та скутими. Люди та дерево залежать одне від одного…

Зграйка дрібних пташок, цвірінькаючи, обсіла гілки дерева. Може, вони там посідали, щоб утекти від хижака чи щоб вивести й виростити потомство, а може, вони там просто перепочивали. Пташки та дерево залежать одне від одного…

Коріння дерева, покручене й переплутане, глибоко вросло в землю. Своїм тілом воно прикривало землю від вітру й дощу, а кінцівки простягало, щоб захистити землю під ногами. Дерево це робило, бо земля була його матір’ю. Вони зміцнюють одне одного й покладаються одне на одного, і вони ніколи не розлучаться…

На цьому історія закінчується. Історія, яку Я розповів, була про насінинку, землю, дерево, сонячне світло, птахів і людину. У ній було лише кілька сцен. Які почуття залишились у вас після неї? Коли Я так говорю, чи ви розумієте, що Я кажу? (Ми розуміємо.) Розкажіть про свої почуття. Що ви відчули, послухавши цю історію? Спершу Я скажу вам, що всіх героїв цієї історії можна побачити й торкнутися; це реальні речі й істоти, а не метафори. Я хочу, щоб ви подумали над тим, що Я сказав. У Моїй історії не було нічого езотеричного, і її головні моменти можна було б висловити кількома реченнями з цієї історії. (В історії, яку ми почули, змальовано прекрасну картину. Насінинка оживає та, зростаючи, переживає чотири пори року – весну, літо, осінь і зиму. Земля плекає пророслу насінинку, наче мати. Узимку вона зігріває паросток, щоб він міг пережити холод. Після того як паросток виріс у дерево, сонячний промінь торкається його гілок, приносячи йому багато радості. Я бачу, що серед сонму Божого творіння земля теж жива та що вона й дерево залежать одне від одного. Я також бачу велике тепло, яке сонячне світло дарує дереву, і я бачу, як птахи, хоч вони й звичайні створіння, об’єднуються з деревом і з людьми в картину досконалої гармонії. Ось такі відчуття були в моєму серці, коли я слухав цю історію; я усвідомлюю, що все це дійсно живе.) Чудово сказано! Чи хоче хтось ще щось додати? (У цій історії про те, як насінинка проросла та виросла у височезне дерево, я бачу диво Божого творіння. Я бачу, що Бог зробив так, щоб усі речі зміцнювали одна одну й залежали одна від одної, і ще я бачу, що всі речі пов’язані та служать одна одній. Я бачу Божу мудрість, Його диво, і я бачу, що Він є джерелом життя для всього сущого.)

Усе, про що Я щойно говорив, ви вже бачили раніше. Наприклад, насіння – з нього виростають дерева, і хоча ти не можеш бачити всі подробиці цього процесу, ти знаєш, що це відбувається, чи не так? Ви також знаєте про землю й сонячне світло. Картину пташок, що сидять на дереві, бачили всі, правда? І картина людей, що відпочивають у прохолодному затінку дерева, – ви всі це бачили, правда ж? (Так.) Отже, коли всі ці речі представлені в одній картині, яке почуття викликає ця картина? (Почуття гармонії.) Чи всі речі в такій картині походять від Бога? (Так.) Оскільки вони походять від Бога, то Бог знає цінність і значення земного існування всіх цих різних речей. Коли Бог створював усе суще, коли Він планував і створював кожну річ, Він робив це з наміром; і коли Він створив ці речі, у кожну з них було вкладено життя. Середовище, яке Він створив для існування людства, як було щойно описано в нашій історії, – це середовище, де насіння та земля залежать одне від одного, де земля може живити насіння, а насіння прив’язане до землі. Ці відносини було визначено Богом на самому початку Його творіння. Картина дерева, сонячного світла, пташок і людей – це зображення життєвого середовища, яке Бог створив для людини. По-перше, дерево не може ні відірватися від землі, ні бути без сонячного світла. Отже, з якою ж ціллю Бог створив дерево? Чи можна сказати, що воно призначене лише для землі? Чи можна сказати, що воно призначене лише для пташок? Чи можна сказати, що воно призначене лише для людей? (Ні.) Які між ними відносини? Між ними відносини взаємопосилення, взаємозалежності та нероздільності. Тобто земля, дерево, сонячне світло, пташки та люди покладаються одне на одного у своєму існуванні й живлять одне одного. Дерево захищає землю, а земля плекає дерево; сонячне світло забезпечує дерево, а дерево отримує від сонячного світла свіже повітря та стишує палючий жар сонця на землі. Хто зрештою отримує від цього користь? Людство, чи не так? Це один із принципів, що лежить в основі того середовища, у якому живе людство, яке створив Бог; таким воно було задумане Богом від початку. Хоча ця картина проста, але в ній ми бачимо Божу мудрість і Його намір. Людство не може жити без землі, без дерев, а тим більше без пташок і сонячного світла. Хіба це не так? Хоча це лише історія, у ній зображено мікрокосм Божого творіння неба, землі та всього сущого, а також Його дар середовища, у якому може жити людство.

Саме для людства Бог створив небо, землю і все суще, а також середовище для проживання. По-перше, головне, про що йшлось у нашій історії, – це взаємопосилення, взаємозалежність і співіснування всього сущого. Згідно з цим принципом, середовище існування людства захищене; воно може існувати й підтримуватися. Завдяки цьому людство може процвітати й розмножуватися. Картина, яку ми побачили, – це дерево, земля, сонячне світло, пташки та люди разом. Чи був Бог у цій картині? Його не було там видно. Але було видно правило взаємопосилення та взаємозалежності між речами в картині; у цьому правилі можна побачити існування та володарювання Бога. Бог використовує такий принцип і таке правило для збереження життя й існування всього сущого. У такий спосіб Він забезпечує все суще та людство. Чи стосується ця історія нашої головної теми? На перший погляд здається, що ні, але насправді правило, за яким Бог створив усе суще, і Його панування над усім сущим тісно пов’язані з тим, що Він є джерелом життя для всього сущого. Ці факти нероздільні. Тепер ви починаєте чомусь учитися!

Бог контролює правила, що керують функціонуванням усього сущого; Він контролює правила, що керують виживанням усього сущого; Він контролює всі речі у світі й робить так, щоб вони зміцнювали одна одну та залежали одна від одної, аби вони не загинули й не зникли. Лише так людство може продовжувати жити; лише так воно може жити під Божим проводом у такому середовищі. Бог є повелителем цих правил роботи, і ніхто не може ні втручатись у них, ні змінювати їх. Лише Сам Бог знає ці правила, і лише Сам Бог ними управляє. Коли проростатимуть дерева; коли йтиме дощ; скільки води та поживних речовин земля даватиме рослинам; у яку пору року опадатиме листя; у яку пору року плодоноситимуть дерева; скільки поживних речовин даватиме деревам сонячне світло; що видихатимуть дерева, наситившись сонячним світлом, – усе це було визначено Богом при створенні всього сущого як правила, які ніхто не може порушити. Усе, що створив Бог, – чи живе, чи, в очах людини, неживе – перебуває в Його руці, де Він керує ним і панує над ним. Ніхто не може ні змінити, ні порушити ці правила. Тобто, коли Бог творив усе суще, Він визначив, що без землі дерево не могло б пустити коріння, прорости й вирости; що якби на землі не було дерев, то вона б висохла; що дерево має стати домівкою для пташок і місцем, де вони могли б сховатися від вітру. Чи може дерево жити без землі? У жодному разі. Чи могло б воно жити без сонця чи дощу? Теж ні. Усі ці речі – для людства, для виживання людства. Від дерева людина отримує свіже повітря, і людина живе на землі, яку захищає дерево. Людина не може жити без сонячного світла та різних живих істот. Хоча ці відносини складні, ти повинен пам’ятати, що Бог створив правила, які керують усіма речами, щоб ті могли зміцнювати одна одну, залежати одна від одної й існувати разом. Інакше кажучи, кожнісінька річ, яку Він створив, має цінність і значення. Якби Бог створив щось незначуще, то зробив би так, щоб воно зникло. Це один із методів, якими Бог забезпечує все суще. Що означає слово «забезпечувати» в цій історії? Хіба Бог щодня поливає дерево? Хіба дерево не може дихати без Божої допомоги? (Ні.) «Забезпечувати» тут означає Боже управління всім сущим після його створення; Богу достатньо управляти ним, установивши правила, які ним керують. Після того як насіння посаджено в землю, дерево росте саме по собі. Усі умови для його росту створені Богом. Бог створив сонячне світло, воду, ґрунт, повітря та навколишнє середовище; Бог створив вітер, мороз, сніг, дощ і чотири пори року. Це умови, які потрібні дереву, щоб рости, і їх підготував Бог. Тож чи є Бог джерелом цього життєвого середовища? (Так.) Чи мусить Бог щодня рахувати кожен листок на деревах? Ні! І так само Богу не потрібно допомагати дереву дихати чи щодня будити сонячне світло зі словами: «Настав час світити на дерева». Він не має цього робити. Сонячне світло саме світить, коли йому час світити, відповідно до правил; воно з’являється та світить на дерево, і дерево поглинає сонячне світло, коли йому потрібно, а коли не потрібно, то дерево все одно живе в рамках правил. Можливо, ви не можете чітко пояснити це явище, але тим не менше це факт, який кожен може побачити та визнати. Усе, що від тебе вимагається, – це визнавати, що правила, які керують існуванням усього сущого, походять від Бога, і знати, що Бог володарює ростом і виживанням усього сущого.

Отже, чи є в цій історії те, що люди називають «метафорою»? Чи це уособлення? (Ні.) Я розповів правдиву історію. Бог править усякою живою істотою, усім, що має життя; Бог наділив життям кожну живу істоту під час її створення; життя кожної живої істоти походить від Бога та йде за шляхом і законами, які його спрямовують. Це не потребує ні внесення людиною змін, ні її допомоги; це один зі шляхів, якими Бог забезпечує все суще. Ви розумієте, чи не так? Чи вважаєте ви за потрібне, щоб люди це визнавали? (Так.) Отже, чи ця історія якось стосується біології? Чи вона якимось чином пов’язана з певною науковою дисципліною або галуззю знань? Ми не обговорюємо біологію, і ми точно не проводимо біологічних досліджень. Яка основна думка нашої розмови? (Бог – джерело життя для всього сущого.) Що ви бачили у творінні? Чи бачили ви дерева? Чи бачили ви землю? (Так.) Ви бачили сонячне світло, чи не так? Чи бачили ви пташок, що сидять на деревах? (Бачили.) Чи раде людство від того, що живе в такому середовищі? (Так.) Тобто Бог використовує все суще – те, що Він створив, – щоб підтримувати й захищати дім людства, його життєве середовище. У такий спосіб Бог забезпечує людство та все суще.

Як вам подобається стиль цієї розмови, спосіб Мого спілкування? (Її легко зрозуміти, і в ній багато прикладів із реального життя.) Я ж не пусті слова говорю, чи не так? Чи потрібна людям ця історія, щоб зрозуміти, що Бог – джерело життя для всього сущого? (Так.) У такому разі переходимо до нашої наступної історії. Наступна історія дещо інша за змістом, і акценти в ній теж дещо інші. Усе, що згадується в цій історії, – це те, що люди можуть побачити своїми очима в Божому творінні. А тепер Я почну Свою наступну розповідь. Послухайте тихо та спробуйте зрозуміти, що Я маю на увазі. Після цієї історії Я поставлю вам кілька запитань, щоб перевірити, скільки ви з неї дізналися. Герої цієї історії – велика гора, маленький потічок, буйний вітер і велетенська хвиля.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VII»