Сатана вибудовує свою репутацію, обманюючи людей, і часто позиціонує себе як авангард і зразок праведності. Під фальшивими приводами охорони праведності він кривдить людей, пожирає їхні душі та всілякими засобами отупляє, обманює й підбурює людей. Його мета – змусити людину схвалювати його злі дії й погоджуватися з ними, змусити людину приєднатися до нього в протистоянні Божій владі та володарюванню. Однак коли людина розпізнає його задуми й підступи, прозріває його мерзенні риси, коли вона не бажає, щоб він і надалі топтав і дурив її, або щоб вона й надалі рабськи працювала на нього, або щоб разом із ним була покарана та знищена, – тоді сатана перемінює свою попередню благочестиву личину та зриває із себе облудну маску, відкриваючи своє справжнє обличчя, яке є злим, порочним, потворним і дикунським. Він нічого не бажає більше, ніж винищити всіх тих, хто відмовляється слідувати за ним і хто протистоїть його злим силам. Тут сатана вже більше не може вдавати, ніби він шляхетний і гідний довіри; натомість під овечою шкурою виявляються його справжні потворні й диявольські риси. Щойно підступи сатани стають явними, а його істинні риси викриваються, він впадає в лють і виявляє своє варварство. Після цього його бажання кривдити й пожирати людей тільки посилюється. Це тому, що він лютує, коли людина починає усвідомлювати істину, і в ньому зростає потужна мстивість до людини за її прагнення шукати свободи й світла та вирватися зі своєї в’язниці. Його лють спрямована на захист і підтримку свого зла, а також є справжнім виявленням його дикунської натури.

У кожній справі поведінка сатани викриває його злу натуру. Усі злі діяння, які сатана вчинив над людиною, – від його перших спроб обманом змусити людину піти за ним і до того, як він експлуатує людину, втягуючи її у свої лихі вчинки, та до його мстивості щодо людини після того, як його справжні риси були викриті, а людина розпізнала та зреклася його, – усі ці діяння до єдиного викривають злу сутність сатани та доводять той факт, що сатана не має нічого спільного з позитивним і що сатана є джерелом усього злого. Кожна його дія охороняє його зло, підтримує продовження його злих діянь, іде врозріз зі справедливим і позитивним, руйнує закони й порядок нормального існування людства. Ці діяння сатани ворожі Богові, і вони будуть знищені Божим гнівом. Хоча сатана має свою власну лють, його лють – лише засіб вивільнення його злої натури. Причина, чому сатана озлоблений і розлючений, полягає ось у чому: його нечувані підступи були викриті; його задуми не сходять з рук так просто; його дикі амбіції й бажання зайняти місце Бога та діяти як Бог були розгромлені й зупинені; і його мета контролювати все людство тепер зійшла нанівець і ніколи не може бути досягнута. Те, що не дало сатанинським задумам утілитись у життя та поклало край поширенню й розгулу сатанинського зла, – це те, що Бог неодноразово гнівався, знов і знов. Ось чому сатана і ненавидить Божий гнів, і боїться його. Щоразу, коли сходить Божий гнів, він не тільки викриває справжнє мерзенне обличчя сатани, але й виводить на світло його злісні бажання, і в цьому процесі стає очевидно, з яких причин сатана лютує на людство. Виверження сатанинської люті – це справжнє виявлення його злої натури та викриття його підступів. Звісно, щоразу, коли сатана розлючується, це провіщає знищення злого, а також захист і продовження позитивного; це провіщає істину, що Божий гнів не можна спокушати!

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»