Зрозумівши ці приклади Божої мови, думок і дій, чи здатен ти зрозуміти праведний Божий характер – характер, який не потерпить, щоб людина його спокушала? Словом, скільки б людина в ньому не розуміла, це аспект характеру Самого Бога, і він притаманний лише Йому. Божа нетерпимість до проступків – це Його унікальна сутність; Божий гнів – це Його унікальний характер; Божа велич – це Його унікальна сутність. Принцип Божого гніву полягає в демонстрації Його ідентичності та статусу, яким володіє тільки Він. Годі й казати, що цей принцип є також символом сутності Самого унікального Бога. Божий характер – це Його власна, притаманна Йому сутність, яка абсолютно не змінюється з плином часу та не трансформується через зміни географічного розташування. Притаманний Йому характер є Його внутрішньою сутністю. Над ким би Він не здійснював Свою роботу, Його сутність не змінюється, як не змінюється і Його праведний характер. Коли хтось гнівить Бога, те, що посилає Бог, є притаманним Йому характером; у цей час принцип, що лежить в основі Його гніву, не змінюється, так само як не змінюються Його унікальна ідентичність і статус. Він гнівається не через зміну Своєї сутності або через те, що з Його характеру виникають різні елементи, а через те, що людське протистояння Йому ображає Його характер. Зухвалі людські виклики Богові є серйозним посяганням на Його власну ідентичність і статус. З Божої точки зору, коли людина кидає Йому виклик, вона змагається з Ним і випробовує Його гнів. Коли людина протистоїть Богові, коли людина змагається з Богом, коли людина постійно випробовує Божий гнів – і саме в такі часи й безчинствує гріх, – Божий гнів природним чином відкривається та проявляється. Тому Божий прояв Його гніву – це символ того, що всі злі сили припинять існувати, і це символ того, що всі ворожі сили буде знищено. У цьому полягає унікальність праведного Божого характеру та Божого гніву. Коли на Божу гідність і святість посягають, коли сили справедливості стикаються з перешкодами та невидимі для людини, тоді Бог посилає Свій гнів. Через Божу сутність усі ті сили на землі, які змагаються з Богом, протистоять Йому та борються з Ним, є злими, розбещеними й несправедливими; вони походять від сатани та належать йому. Оскільки Бог справедливий, світлий і бездоганно святий, то все зле, розбещене й підвладне сатані зникне, коли Бог дасть волю Своєму гніву.

Хоча вилив Божого гніву є одним з аспектів прояву Його праведного характеру, Божий гнів аж ніяк не є нерозбірливим щодо своєї цілі, як не є він і безпринципним. Навпаки, Бог зовсім не швидкий на гнів, і Він не виявляє Свого гніву й величі легковажно. Ба більше, Божий гнів досить контрольований і виважений; його зовсім не можна порівнювати з тим, як людина схильна спалахувати люттю чи виплескувати свою злість. У Біблії записано багато розмов між людиною та Богом. Слова деяких окремих людей, які брали участь у тих розмовах, були неглибокими, неуцькими та незрілими, але Бог не вразив цих людей і не засудив їх. Зокрема, як Бог Єгова під час випробування Йова поставився до трьох його друзів та інших людей після того, як почув слова, які вони сказали Йову? Чи Він засудив їх? Чи Він на них розлютився? Він не зробив нічого подібного! Натомість Він сказав Йову благати за них і молитися за них, а Сам Бог не брав їхніх провин близько до серця. Усі ці приклади показують первинне ставлення, з яким Бог поводиться з людством, хоч яке воно розбещене й нетямуще. Тому вивільнення Божого гніву аж ніяк не є ні виявленням Його настрою, ні Його способом давати вихід Своїм почуттям. Всупереч помилковій людській думці, Божий гнів не є суцільним вибухом люті. Бог дає волю Своєму гніву не тому, що Він не в змозі контролювати власний настрій, або тому, що Його гнів досяг точки кипіння та його потрібно випустити. Навпаки, Його гнів є проявом і справжнім виявленням Його праведного характеру та символічним одкровенням Його святої сутності. Бог є гнів, і Він не терпить, коли Його ображають, – це не означає, що Божий гнів не розрізняє причин або є безпринципним; це тільки розбещене людство має виключне право на безпринципні, довільні вибухи гніву, такого гніву, який не розрізняє причин. Коли людина має статус, їй часто важко контролювати свій настрій, і тому вона радо користується можливостями висловити своє невдоволення та виплеснути емоції; вона часто спалахує гнівом без видимої причини, щоб показати, що вона це може, і дати іншим зрозуміти, що її статус та ідентичність відрізняються від статусу й ідентичності звичайних людей. Звісно, розбещені люди без жодного статусу також часто втрачають контроль над собою. Їхня злість часто викликана ущемленням їхніх приватних інтересів. Щоб захистити власний статус і гідність, вони часто виплескують емоції та виявляють свою гордовиту натуру. Людина спалахує злістю й виплескує свої емоції, щоб захистити й підтримати існування гріха, і ці дії є способами, у які людина висловлює своє невдоволення; вони сповнені нечистот, підступів та інтриг, людської розбещеності й зла, а найбільше вони сповнені диких людських амбіцій і бажань. Коли справедливість зіштовхується з нечестям, людська злість не спалахує на захист існування справедливості чи на її підтримку; навпаки, коли сили справедливості зазнають загроз, переслідувань і нападів, ставлення людини полягає в тому, щоб не помічати, уникати чи сахатися цього. Однак коли людина стикається із силами зла, її ставлення полягає в пристосуванстві, схилянні та підлабузництві. Тому виплескування людських емоцій є виходом для злих сил, виявленням розгульної та нестримної злої поведінки плотської людини. Однак коли Бог пошле Свій гнів, усі злі сили будуть зупинені, усі гріхи, які шкодять людині, будуть приборкані, усі ворожі сили, які перешкоджають Божій роботі, будуть виявлені, відокремлені та прокляті, тоді як усі поплічники сатани, які протистоять Богові, будуть покарані й викорінені. Замість них Божа робота продовжуватиметься без будь-яких перепон, Божий план управління розвиватиметься етап за етапом згідно з розкладом, а обрані Богом люди будуть вільні від сатанинського порушення й обману, тоді як ті, хто слідує за Богом, утішатимуться Божим керівництвом і забезпеченням у спокійному й мирному оточенні. Божий гнів – це охорона, яка не дає всім злим силам розмножуватись і розгулюватися, а також це охорона, яка захищає існування та розповсюдження всього справедливого й позитивного та вічно оберігає його від придушення й підриву.

Чи бачите ви сутність Божого гніву в Його знищенні Содому? Чи є якісь домішки в Його люті? Чи чиста Божа лють? Говорячи людськими словами, чи непідробний гнів Бога? Чи ховається за Його гнівом якийсь обман? Якась змова? Якісь невимовні таємниці? Я можу сказати вам суворо та щиро: жодна частина Божого гніву не може викликати в людини сумнівів. Його злість – це чиста, непідробна злість, яка не таїть у собі жодних інших намірів або цілей. Причини Його злості чисті, безгрішні та вищі за будь-яку критику. Вона є природним одкровенням і проявом Його святої сутності; вона – те, чим не володіє ніщо в усьому творінні. Це частина унікального праведного характеру Бога, а також разюча відмінність між відповідними сутностями Творця та Його творіння.

Незалежно від того, чи людина злиться на очах в інших, чи за їхніми спинами, у злості кожної людини свій намір і мета. Може, вона піднімає свій престиж, а може, відстоює власні інтереси, підтримує свій імідж або зберігає обличчя. Одні у своїй злості проявляють стриманість, а інші імпульсивніші та дозволяють своїй люті спалахувати, коли їм заманеться, без найменшої стриманості. Словом, злість людини породжується її розбещеним характером. Якою б не була її мета, вона від плоті та природи; вона не має нічого спільного зі справедливістю чи несправедливістю, бо ніщо в природі-сутності людини не відповідає істині. Тому не варто згадувати вдачу розбещеного людства та Божий гнів в одному реченні. Поведінка людини, розбещеної сатаною, завжди без винятку починається з бажання зберегти розбещеність і, по суті, заснована на розбещеності; ось чому злість людини не можна згадувати в тому ж реченні, що й Божий гнів, якою б слушною злість людини не здавалась у теорії. Коли Бог посилає Свою лють, злі сили стримуються, а злі речі знищуються, тоді як справедливі й позитивні речі отримують Божу опіку та захист, і їм дозволяється продовжувати своє існування. Бог посилає Свій гнів, тому що несправедливі, негативні та злі речі знищують нормальну діяльність і розвиток справедливих і позитивних речей, перешкоджають або заважають їм. Метою Божої злості є не захист Його власного статусу й ідентичності, а захист існування всього справедливого, позитивного, прекрасного та доброго, захист законів і порядку нормального виживання людства. Це першопричина Божого гніву. Божа лють є дуже слушним, природним і правдивим виявленням Його характеру. У Його люті немає прихованих мотивів, немає обману чи змови, не кажучи вже про бажання, хитрість, злостивість, насильство, зло чи будь-які інші спільні риси розбещеного людства. Бог не посилає Свою лють, поки Він досить чітко й повно не збагнув сутність кожного питання та не сформулював точні, ясні визначення й висновки. Таким чином, мета Бога в усьому, що Він робить, кришталево ясна, як і Його ставлення. Він не спантеличений, не сліпий, не імпульсивний, не легковажний і, безумовно, не безпринципний. Таким є практичний аспект Божого гніву, і саме завдяки цьому практичному аспекту Божого гніву людство набуло своє нормальне існування. Без Божого гніву людство скотилося б до ненормальних умов життя, а все справедливе, прекрасне й добре було б знищене та припинило б існувати. Без Божого гніву закони та правила існування для створених істот були б порушені чи навіть повністю підірвані. З моменту створення людини Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб охороняти й підтримувати нормальне існування людства. Оскільки Його праведний характер містить у собі гнів і велич, усі злі люди, речі й об’єкти, а також усе, що заважає та шкодить нормальному існуванню людства, караються, контролюються й знищуються внаслідок Його гніву. Протягом останніх кількох тисячоліть Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб вражати та знищувати всіляких нечистих і злих духів, які виступають проти Бога й діють як поплічники та посіпаки сатани в Божій роботі управління людством. Отже, Божа робота зі спасіння людини завжди просувалася згідно з Його планом. Це означає, що завдяки існуванню Божого гніву найправедніші справи ніколи не були знищені серед людства.

Тепер, коли ви маєте розуміння сутності Божого гніву, ви, безумовно, повинні ще краще розуміти, як відрізнити сатанинське зло!

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»