Те, як Бог поводиться з усім людством, хоч воно й нерозумне та нетямуще, ґрунтується насамперед на милосерді й терпимості. З іншого боку, переважну більшість часу й у переважній більшості подій Його гнів залишається прихованим, і він невідомий людині. Як наслідок, людині важко побачити, як Бог виявляє Свій гнів, а також важко зрозуміти Його гнів. Відтак людина легковажить Божим гнівом. Коли людина зіткнеться з фінальною Божою роботою й етапом терпимості та прощення людини – тобто коли прийде час останнього прояву Божого милосердя та Його останнього застереження для людства, – якщо люди досі тими самими методами протистоятимуть Богові та не докладатимуть жодних зусиль, щоб покаятися, виправитися та прийняти Його милість, то Бог більше не даруватиме їм Своєї терпимості й терпіння. Навпаки, у той час Бог відверне Свою милість. Після того Він посилатиме лише Свій гнів. Він може виявляти Свій гнів різними способами, так само як Він може використовувати для покарання та знищення людей різні методи.

Те, як Бог вогнем знищив місто Содом, – Його найшвидший метод повного винищення людства й будь-чого іншого. Спалення мешканців Содому знищило не лише їхні фізичні тіла; воно повністю знищило їхній дух, їхні душі та тіла, щоб люди в місті точно припинили існувати як у матеріальному світі, так і у світі, невидимому для людини. Це один зі способів, у які Бог виявляє та показує Свій гнів. Подібне одкровення й виявлення є одним з аспектів сутності Божого гніву, так само як воно природним чином також є одкровенням сутності праведного Божого характеру. Коли Бог посилає Свій гнів, Він припиняє виявляти будь-яку милість або люблячу доброту, і Він більше не показує Своєї терпимості чи терпіння; немає людини, об’єкта чи причини, які могли б переконати Його продовжувати бути терплячим, знову дарувати Свою милість, укотре обдаровувати Своєю терпимістю. Замість усього цього Бог без секундного вагання посилає Свій гнів і велич, роблячи те, що Він бажає. Він робить це швидко й чисто, відповідно до Своїх власних побажань. Таким є спосіб, у який Бог посилає Свій гнів і велич, що їх людина не мусить спокушати, і це також є виявленням одного з аспектів Його праведного характеру. Коли люди бачать, як Бог проявляє до людини турботу й любов, вони не в змозі розпізнати Його гнів, побачити Його велич і відчути Його нетерпимість до проступків. Через усе це люди завжди вірили, що праведний Божий характер має в собі виключно милосердя, терпимість і любов. Однак коли хтось бачить, як Бог руйнує місто чи зневажає людство, Його лють у знищенні людини та Його велич дозволяють людям поглянути на інший бік Його праведного характеру. Це Божа нетерпимість до проступків. Божий характер, який не терпить жодних проступків, перевершує уяву будь-якої створеної істоти, а серед нестворених істот ніхто не здатен завадити йому чи вплинути на нього; і тим паче його не можна ні вдавати, ні наслідувати. Отже, цей аспект Божого характеру є тим, про який людство має знати найбільше. Тільки Сам Бог має такий характер, і тільки Сам Бог володіє таким характером. Бог має такий праведний характер, бо Він зневажає нечестя, темряву, бунтарство та злі дії сатани – дії, які розбещують і пожирають людство, – бо Він зневажає всі гріховні дії, супротивні Йому, а Його сутність свята й незаплямована. Саме через це Він не допустить, щоб якась зі створених або нестворених істот відкрито виступала проти Нього чи змагалася з Ним. Навіть людині, до якої Він колись виявив милість або яку Він обрав, достатньо лише роздратувати Його характер і порушити Його принципи терпіння й терпимості, і Бог виявить Свій праведний характер, що не терпить жодних проступків, і дасть йому волю без найменшого милосердя чи вагань.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»