Непомітно робота Творця зі створення всього сущого тривала протягом п’яти днів, відразу після чого Творець привітав шостий день Свого створення всього сущого. Цей день був ще одним новим початком і ще одним надзвичайним днем. Яким був план Творця напередодні цього нового дня? Яких нових істот Він збирався створити? Слухайте, це голос Творця…

«І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно» (Буття 1:24–25). Які живі істоти ввійшли до переліку? У Писанні сказано: худоба, і плазуни, і земна звірина за родом її. Це означає, що цього дня на землі не тільки з’явилися всілякі живі істоти, але й усі вони були класифіковані відповідно до роду, і так само «Бог побачив, що добре воно».

Як і протягом попередніх п’яти днів, Творець говорив тим же тоном і дав наказ народитися тим живим істотам, яких Він бажав, і щоб вони з’явилися на землі кожна за її родом. Коли Творець застосовує Свою владу, жодне з Його слів не промовляється марно, і тому шостого дня кожна жива істота, яку Він мав намір створити, з’явилася в призначений час. Щойно Творець сказав: «Нехай видасть земля живу душу за родом її», земля відразу ж наповнилася життєвою силою, і на землі раптово з’явилося дихання всіляких живих істот… У трав’янистій зеленій незайманій місцевості одна за одною з’явилися огрядні корови, розмахуючи хвостами, бекаючі вівці збиралися в отари, а коні іржали й пускалися галопом… В одну мить безкраї простори безмовних лугів вибухнули життєвою силою… Поява цього різноманіття видів худоби була прекрасним видовищем на спокійних луках і принесла безмежну життєву силу… Вони стали супутниками лугів і господарями пасовиськ, і всі вони залежали один від одного; так само вони стали опікунами та хранителями цих земель, які були їхнім постійним середовищем проживання та забезпечували їх усім необхідним, ставши вічним джерелом живлення задля їхнього існування…

Того ж дня, коли з’явилися ці різні види худоби, по слову Творця на світ одна за одною з’явилася безліч комах. Незважаючи на те, що вони були найменшими з живих істот серед усіх створінь, їхня життєва сила однаково була чудовим творінням Творця, і вони не прибули запізно… Деякі тріпотіли своїми маленькими крильцями, а інші повільно повзали; деякі стрибали й підскакували, інші хиталися; деякі мчали вперед, а інші швидко задкували; деякі рухалися вбік, інші стрибали вгору та вниз… Усі були зайняті пошуками житла для себе: деякі пробиралися в траву, деякі рили нори в ґрунті, деякі злітали на дерева, ховалися в лісах… Незважаючи на невеликі розміри, вони не бажали терпіти муки порожнього шлунка й, знайшовши свої власні домівки, кинулися шукати їжу, щоб насититися. Деякі вилазили на траву, щоб поласувати її ніжними стеблинками, деякі набирали повні роти бруду й заковтували його в шлунок, поїдаючи з великим апетитом і задоволенням (для них навіть бруд – ласощі); деякі ховалися в лісах, але вони не зупинялися на відпочинок, тому що сік у блискучих темно-зелених листках був їм за соковиту їжу… Наситившись, комахи не припиняли своєї діяльності; незважаючи на невеликі розміри, вони володіли величезною енергією й необмеженою плідністю, і тому з усіх істот вони найактивніші та найпрацьовитіші. Вони ніколи не лінувалися і ніколи не втішалися відпочинком. Втамувавши голод, вони продовжували тяжко працювати заради свого майбутнього, завжди будучи зайнятими й піклуючись про свій завтрашній день, про своє виживання… Вони тихо дзижчали балади з різними мелодіями й ритмами, щоб підбадьорити й підстьобнути самих себе. Вони також додали радості траві, деревам і кожному клаптику ґрунту, зробивши кожен день і кожен рік унікальним… Своїми власними мовами та способами вони передавали інформацію всім живим істотам на землі. Використовуючи свій власний особливий життєвий шлях, вони позначали все, на чому залишали сліди… Вони були в тісних стосунках із ґрунтом, травою і лісами, і вони приносили енергію і життєву силу ґрунтові, траві й лісам. Вони доносили настанови й вітання Творця до всіх живих істот…

Погляд Творця ковзнув по всьому, що Він створив, і в цей момент Його очі зупинилися на лісах і горах, а Його увага перемкнулася. Коли Його слова були промовлені, у густих лісах і на горах з’явився тип істот, не схожих на жодну з тих, що виникли раніше: це були дикі тварини, промовлені вустами Бога. Давно очікувані, вони хитали головами й махали хвостами, кожен зі своєю унікальною мордою. У деяких було хутро, у деяких були панцирі, деякі оголювали ікла, у деяких був оскал, у деяких була довга шия, у деяких був короткий хвіст, у деяких були дикі очі, у деяких був боязкий погляд, деякі схилялися, щоб їсти траву, у деяких довкола рота була кров, деякі стрибали на двох ногах, деякі походжали на чотирьох копитах, деякі дивилися вдалину з верхівок дерев, деякі підстерігали в лісах, деякі шукали печери для відпочинку, деякі бігали й пустували на рівнинах, деякі рухалися крадькома лісами…; деякі ревіли, деякі вили, деякі гавкали, деякі кричали…; у деяких було сопрано, у деяких – баритон, деякі були повноголосими, деякі – дзвінкими й мелодійними…; деякі були похмурими, деякі були милими, деякі були огидними, деякі були чарівними, деякі були страшними, деякі були заворожливо наївними… Вони з’являлися одна за одною. Подивіться, які вони високі й могутні, вільні духом, безтурботно байдужі одна до одної, не обтяжують себе навіть тим, щоб глянути одна на одну… Кожна з них несла в собі особливе життя, дароване їй Творцем, і свою власну дикість і жорстокість; вони з’явилися в лісах і горах. Зневажаючи всіх, такі цілковито владні – зрештою, вони були справжніми господарями гір і лісів. Із того моменту, як їхня поява була визначена Творцем, вони «пред’явили права» на ліси й гори, бо Творець вже остаточно затвердив їхні межі та визначив ареал їхнього існування. Тільки вони були справжніми владиками гір і лісів, і саме тому вони були такими дикими, такими зневажливими. Їх названо «дикими тваринами» виключно тому, що з усіх істот саме вони були по-справжньому дикими, жорстокими й неприборканими. Їх не можна було приручити, тому їх не можна було розводити, і вони не могли жити в гармонії з людством або працювати на благо людства. Саме тому, що їх не можна було розводити, що вони не могли працювати на людство, їм доводилося жити на відстані від людства, і людина не могла до них наблизитися. У свою чергу, саме через те, що вони жили на відстані від людей і люди до них не могли наблизитися, вони змогли виконати зобов’язання, покладене на них Творцем: охороняти гори й ліси. Їхня дикість захищала гори та охороняла ліси й була найкращим захистом і гарантією їхнього існування та розмноження. У той же час їхня дикість підтримувала й забезпечувала баланс між усім сущим. Їхня поява дала підтримку й опору горам і лісам; їхня поява принесла безмежну енергію і життєву силу тихим і порожнім горам і лісам. Із цього моменту гори та ліси стали їхнім постійним природним середовищем, і вони ніколи не втрачали своїх осель, тому що саме для них з’явилися та існували гори й ліси; дикі тварини виконували свій обов’язок і робили все можливе, щоб охороняти їх. Так само дикі тварини суворо дотримувалися настанов Творця щодо того, щоб триматися своєї території, і продовжували використовувати свою звірину природу задля підтримки балансу всього сущого, встановленого Творцем, а також проголошувати владу й силу Творця!

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I»