Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо

Луки 24:30–32: «І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий… І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?».

Учні пригощають Ісуса печеною рибою

Луки 24:36–43: «І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам! А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю. І, промовивши це, показав Він їм руки та ноги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: Чи не маєте тут чогось їсти? Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними».

Далі ми розглянемо наведені вище уривки зі Святого Письма. Перший уривок – розповідь про те, як Господь Ісус після Свого воскресіння їв хліб і пояснював Святе Письмо, а другий уривок – розповідь про те, як Господь Ісус їв печену рибу. Як ці два уривки допомагають пізнати Божий характер? Чи можете ви уявити картину, що постає перед очима від описів того, як Господь Ісус їв хліб, а потім печену рибу? Чи можете ви уявити, як би ви почувалися, коли б Господь Ісус стояв перед вами та їв хліб? Або коли б Він сидів за одним столом із вами та разом із людьми їв рибу й хліб, як би ти тоді почувався? Якби ти почувався дуже близьким до Господа та відчував, що в Нього з тобою вельми глибокий зв’язок, то це правильне почуття. Саме такого результату й хотів досягти Господь Ісус, коли після Свого воскресіння їв хліб і рибу перед зібранням людей. Якби після Свого воскресіння Господь Ісус тільки говорив із людьми, якби вони не могли відчути Його плоті й кісток, а натомість Він би видавався їм недосяжним Духом, як би вони почувалися? Хіба вони не були б розчаровані? А після цього розчарування хіба людям не здалося б, що вони покинуті? Хіба вони не відчували б відстані між собою та Господом Ісусом Христом? Який негативний вплив ця відстань справила б на стосунки людей із Богом? Людям точно стало б страшно, і вони не насмілилися б до Нього наблизитися, і тому в них сформувалося б таке ставлення, що вони трималися б від Нього на шанобливій відстані. Відтоді вони б розірвали свої близькі стосунки з Господом Ісусом Христом і повернулися б до стосунків між людством і Богом Небесним, як це було до періоду Благодаті. Духовне тіло, якого люди не могли б ні торкнутися, ні відчути, призвело б до знищення їхнього глибокого зв’язку з Богом, а також до того, що перестали б існувати ті близькі стосунки, які встановилися за часів перебування Господа Ісуса Христа в плоті, коли між Ним і людьми не було відстані. Єдине, що духовне тіло збуджувало в людях, – це почуття страху, уникнення та безмовний погляд. Люди не наважилися б наблизитися до Нього чи вступити з Ним у діалог, не кажучи вже про те, щоб слідувати за Ним, довіряти Йому та рівнятися на Нього. Бог не бажав бачити в людях такі почуття до Нього. Він не хотів бачити, як люди уникають Його чи віддаляються від Нього; Він лише хотів, щоб люди розуміли Його, наближалися до Нього й були Його сім’єю. Якби твоя власна сім’я, твої діти бачили тебе, але не впізнавали, не наважувалися наблизитися до тебе, а постійно обходили стороною, якби ти не міг домогтися, щоб вони зрозуміли все, що ти для них зробив, як би ти почувався? Хіба б це не було боляче? Хіба це не розбило б тобі серце? Саме так почувається Бог, коли люди Його уникають. Тож після Свого воскресіння Господь Ісус усе одно явився людям у Своєму образі з плоті та крові, усе одно їв і пив із ними. Бог бачить у людях Свою сім’ю, і Бог також хоче, щоб людство бачило в Ньому Того, хто для них найдорожчий; тільки так Бог може по-справжньому здобути людей, і тільки так люди можуть по-справжньому любити й шанувати Бога. Тепер ви розумієте, з яким наміром Я взяв ці два уривки зі Святого Письма – той, де Господь Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо, і той, де учні пригощають Його печеною рибою?

Можна сказати, що за низкою речей, які говорив і робив Господь Ісус після Свого воскресіння, стояла серйозна думка. Ці речі були сповнені доброти та прихильності, які Бог відчував до людства, а також плекання й ретельного піклування, з якими Він ставився до близьких стосунків із людством, установлених під час Його перебування в плоті. Ба більше, вони були сповнені ностальгії та туги, які Він відчував за життям, коли Він їв і жив разом зі Своїми послідовниками під час Свого перебування в плоті. Тож Бог не хотів ні того, щоб люди відчували відстань між ними та Богом, ні того, щоб людство віддалилося від Бога. Ба більше, Він не хотів, щоб людству здалося, ніби Господь Ісус після Свого воскресіння вже не є тим Господом, який був таким близьким до людей, і що Він уже не разом із людством, бо Він повернувся в духовний світ, до Отця, якого люди ніколи не змогли б ні побачити, ні досягти. Він не хотів, щоб людям здавалося, ніби між Ним і людством виникла якась різниця в статусі. Коли Бог бачить людей, які хочуть слідувати за Ним, але тримаються від Нього на шанобливій відстані, Його серце болить, бо це означає, що їхні серця дуже далекі від Нього та що Йому буде дуже важко здобути їхні серця. Тож якби Він явився людям у духовному тілі, якого вони не змогли б ні побачити, ні торкнутися, це знову віддалило б людину від Бога та призвело б до того, що людство помилково подумало б, ніби Христос після Свого воскресіння став піднесеним, не таким, як люди, і вже не міг ділити з людиною стіл і їсти з нею, бо людина грішна, нечиста й ніколи не зможе наблизитися до Бога. Щоб розвіяти ці хибні уявлення людства, Господь Ісус зробив ряд речей, які колись робив у плоті, про що в Біблії сказано так: «[Він] взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав». Він також пояснював учням Святе Письмо, як робив раніше. Усе це, зроблене Господом Ісусом, показувало кожній людині, яка Його бачила, що Господь не змінився, що Він і досі той самий Господь Ісус. Навіть хоча Він був прибитий до хреста й пережив смерть, Він воскрес і не залишив людство. Він повернувся, щоб бути серед людей, і ніщо в Ньому не змінилося. Син Людський, що стояв перед людьми, і досі був тим самим Господом Ісусом. Його поведінка та манера спілкування з людьми здавалися такими знайомими. Він і досі був настільки сповнений люблячої доброти, милосердя й терпимості – це й досі був той самий Господь Ісус, який любив інших, як Самого Себе, і міг прощати людству сімдесят разів по сім. Як і завжди раніше, Він їв із людьми, обговорював із ними Святе Письмо, а що ще важливіше – Він, як і раніше, був із плоті та крові, і Його можна було торкнутись і побачити. Син Людський, яким Він був, дозволив людям відчути близькість, спокій і радість віднайдення втраченого. Вони з великою легкістю, сміливо й упевнено почали покладатись і рівнятися на цього Сина Людського, який міг простити людству його гріхи. Вони також почали без вагань молитися в ім’я Господа Ісуса, щоб отримати Його благодать і Його благословення, отримати від Нього мир і радість, опіку й захист, і вони почали зцілювати немічних і виганяти бісів в ім’я Господа Ісуса.

Поки Господь Ісус працював у плоті, більшість Його послідовників не могла повністю впевнитись у Його особі й у тому, що Він говорив. Коли Він наближався до хреста, ставлення Його послідовників було спостережливим. Потім, після прибиття до хреста й до покладення в гроб, люди ставилися до Нього з розчаруванням. За цей час люди у своїх серцях уже почали переходити від сумнівів у тому, що говорив Господь Ісус під час Свого перебування в плоті, до повного заперечення. Потім, коли Він вийшов із гробу та явився людям одному за одним, більшість із тих, хто бачив Його на власні очі або чув звістку про Його воскресіння, поступово змінила своє ставлення із заперечення на скептицизм. Лише тоді, коли Господь Ісус дав Хомі вкласти руку у Свій бік і коли Він після Свого воскресіння переломив хліб і з’їв його на очах у гурту, а потім почав їсти перед ними печену рибу, вони справді прийняли той факт, що Господь Ісус був Христос у плоті. Можна сказати, що це духовне тіло з плоті та крові, яке стояло перед тими людьми, ніби пробуджувало кожного з них від сну: Син Людський, що стояв перед ними, був Той, Хто існував із незапам’ятних часів. Він мав обрис, плоть і кістки, і Він уже довго жив і їв поруч із людством… І тоді люди відчули, що Його існування було таким реальним і таким дивовижним. Водночас вони також були вельми раді, щасливі та сповнені почуттів. Його повторне явлення дало людям змогу по-справжньому побачити Його смиренність, відчути Його близькість, прихильність до людей і те, як багато Він думає про них. Це коротке возз’єднання змусило людей, які побачили Господа Ісуса, почуватися так, ніби минуло ціле життя. Їхні загублені, спантеличені, налякані, тривожні, спраглі та заціпенілі серця знайшли розраду. У цих людей більше не було ні сумнівів, ні розчарування, бо вони відчули, що тепер у них є на що сподіватись і покладатися. Син Людський, що тоді стояв перед ними, стане їхньою заслоною на всі часи; Він стане їхньою міцною вежею, їхнім прихистком на віки вічні.

Хоча Господь Ісус воскрес, Його серце та Його робота не покинули людство. Явившись людям, Він тим самим сказав їм, що в якій би формі Він не існував, Він супроводжуватиме людей, ходитиме з ними, буде з ними завжди й усюди. Він сказав їм, що завжди й усюди забезпечуватиме людство та буде його пастирем, дозволить людям побачити й торкнутися Його та подбає про те, щоб вони ніколи більше не почувалися безпорадними. Господь Ісус також хотів, аби люди знали, що вони живуть у цьому світі не самі. У людства є Божа опіка; Бог – з людьми. Вони завжди можуть спертися на Бога, а кожний із Його послідовників – Його сім’я. Маючи Бога, на якого можна спертися, людство більше не буде ні самотнім, ні безпорадним, а ті, хто прийме Його як свою жертву за гріх, більше не будуть зв’язані гріхом. У людських очах ті частини Його роботи, які Господь Ісус виконував після Свого воскресіння, були дуже маленькими, але, як на Мене, кожна річ, яку Він робив, була дуже змістовною, дуже цінною, дуже важливою та сповненою глибокого значення.

Хоча той час, коли Господь Ісус працював у плоті, був сповнений тягот і страждань, Він повністю й досконало завершив Свою тодішню роботу в плоті, щоб відкупити людство, явившись у Своєму духовному тілі з плоті та крові. Він почав Своє служіння, ставши плоттю, і Він завершив Своє служіння, явившись людству у Своєму плотському образі. Він провістив період Благодаті, розпочавши новий період за допомогою Своєї особи Христа. За допомогою Своєї особи Христа Він виконав роботу періоду Благодаті, зміцнив усіх Своїх послідовників і привів їх у період Благодаті. Про Божу роботу можна сказати, що Він воістину завершує те, що починає. У Нього є поетапний план, і Його робота сповнена Його мудрості та всемогутності, Його дивовижних діянь, любові та милосердя. Звичайно, червоною ниткою, що проходить крізь усю Божу роботу, є Його піклування про людство; Його робота пронизана почуттям Його турботи, яке Він ніколи не може відкинути. У цих віршах Біблії й у кожній справі, яку Господь Ісус зробив після Свого воскресіння, розкрилися незмінні Божі надії й турбота щодо людства, а також Його пильне піклування та плекання людства. Ніщо із цього ніколи не мінялось аж до сьогоднішнього дня – ви це бачите? Коли ви це бачите, хіба ваші серця мимоволі не наближаються до Бога? Якби ви жили в той період і Господь Ісус після Свого воскресіння явився вам у матеріальному образі, який ви могли б побачити, і якби Він сидів перед вами, їв хліб і рибу, пояснював вам Святе Письмо та розмовляв із вами, то як би ви тоді почувалися? Щасливими? А може, винними? Попередні хибні уявлення й уникання Бога, конфлікти з Богом і сумніви в Ньому – хіба все це просто не взяло б і зникло? Хіба стосунки між Богом і людиною не стали б нормальнішими та правильнішими?

Якщо тлумачити ці окремі розділи Біблії, чи бачите ви якісь недоліки в Божому характері? Чи бачите ви в Божій любові якусь фальш? Чи бачите ви в Божій всемогутності або мудрості якісь підступи чи зло? Аж ніяк! Отже, чи можете ви впевнено сказати, що Бог святий? Чи можете ви впевнено сказати, що кожне Боже почуття є виявленням Його сутності й характеру? Я сподіваюся, що після того, як ви прочитаєте ці слова, розуміння, яке ви з них здобудете, допоможе вам і буде корисним у вашому прагненні до зміни характеру й до страху Божого, а ці слова принесуть у вас плід – плід, який зростатиме з кожним днем, так що в процесі свого пошуку ви дедалі більше наближатиметеся до Бога та до стандарту, який вимагає Бог. Вам більше не буде нудно шукати істину, і вам більше не здаватиметься, ніби пошук істини та зміна характеру – це клопітка чи непотрібна справа. Навпаки, спонукувані виявленням істинного Божого характеру та святої сутності Бога, ви прагнутимете світла, прагнутимете справедливості, тягнутиметеся до пошуку істини та виконання Божої волі, і ви станете людьми, здобутими Богом, станете справжніми людьми.

Сьогодні ми поговорили про певні речі, які Бог зробив у період Благодаті, коли втілився вперше. У цих речах ми побачили характер, який Він показував і виявляв у плоті, а ще кожний аспект того, Хто Він є і чим володіє. Усі ці аспекти того, Хто Він є і чим володіє, видаються дуже олюдненими, але реальність така, що сутність усього відкритого й висловленого Ним невіддільна від Його власного характеру. Кожний метод і кожний аспект утіленого Бога, що виявляє Його характер у людській природі, нерозривно пов’язаний із Його власною сутністю. Тож дуже важливо, що Бог прийшов до людства способом утілення. Робота, яку Він виконував у плоті, теж важлива, але для кожної людини, що живе в плоті, для кожної людини, що живе в розбещеності, ще важливіші відкритий Ним характер і виявлена Ним воля. Чи здатні ви це усвідомити? Зрозумівши Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, чи зробили ви якісь висновки щодо того, як слід поводитися з Богом? Наостанок, у відповідь на це запитання, Я хотів би дати вам три поради. По-перше, не випробовуй Бога. Скільки б ти не розумів про Бога, скільки б ти не знав про Його характер, у жодному разі не випробовуй Його. По-друге, не змагайся з Богом за статус. Який би статус не давав тобі Бог, яку б роботу не доручав, як би не підвищував для виконання нових обов’язків, скільки б ти не присвячував себе Богові та не жертвував заради Нього, у жодному разі не змагайся з Ним за статус. По-третє, не суперничай із Богом. Незалежно від того, чи розумієш ти, що Бог робить із тобою, влаштовує для тебе й посилає тобі, і чи можеш ти цьому підкоритися, у жодному разі не суперничай із Богом. Якщо ти зможеш дотримуватися цих трьох порад, то будеш у безпеці та менше ризикуватимеш прогнівити Бога. На цьому ми завершимо сьогоднішнє спілкування.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»