Івана 20:26–29: «За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!».

Івана 21:16–17: «І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!».

У цих уривках розповідається про певні речі, які Господь Ісус робив і говорив Своїм учням після Свого воскресіння. Спершу подивімося, чи були якісь відмінності в Господі Ісусі до і після воскресіння. Чи залишився Він тим самим Господом Ісусом минулих днів? У Святому Письмі є такий рядок, що описує Господа Ісуса після воскресіння: «І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам!». Цілком очевидно, що в той час Господь Ісус уже не жив у плотському тілі, а перебував у тілі духовному. Причина цього була в тому, що Він переступив через обмеження плоті; навіть хоча двері були замкнені, Він усе одно зміг прийти до людей і дозволити їм побачити Його. Це найголовніша відмінність між Господом Ісусом після воскресіння та Господом Ісусом, який жив у плоті до воскресіння. Навіть хоча зовнішній вигляд тогочасного духовного тіла Господа Ісуса не відрізнявся від того, яким він був раніше, тогочасний Господь Ісус став здаватися людям незнайомцем, бо після воскресіння з мертвих Він став духовним тілом, і порівняно з Його колишньою плоттю це духовне тіло було більш загадковим і незрозумілим для людей. Це також іще більше віддалило Господа Ісуса від людей, і в серцях люди відчували, що тогочасний Господь Ісус став таємничішим. Ці усвідомлення та почуття людей раптово повернули їх у період віри в Бога, якого неможливо ні побачити, ні торкнутися. Тож у першу чергу після Свого воскресіння Господь Ісус дав усім можливість побачити Його, підтвердити, що Він існує, і підтвердити факт Його воскресіння. Крім того, це діяння відновило стосунки, що були в Нього з людьми, коли Він працював у плоті та був Христом, якого можна було побачити й торкнутися. Один із результатів цього – те, що люди припинили сумніватися, чи справді Господь Ісус воскрес із мертвих після того, як був прибитий до хреста, і в них також не стало жодних сумнівів у роботі Господа Ісуса з відкуплення людства. Інший результат полягає в тому, що факт явлення Господа Ісуса людям після Свого воскресіння та надання людям змоги побачити й торкнутися Його надійно закріпив людство в періоді Благодаті, гарантуючи, що відтоді люди не повернуться до попереднього періоду Закону на тій підставі, що Господь Ісус нібито «зник» або «пішов, не сказавши жодного слова». Так Він подбав про те, щоб люди продовжували рухатись уперед, слідуючи вченню Господа Ісуса та роботі, яку Він виконав. Відтак у роботі періоду Благодаті формально почалася нова фаза, і відтоді люди, які жили за законом, формально вийшли з-під закону та вступили в нову еру, у новий початок. Такими є багатогранні смисли явлення Господа Ісуса людству після воскресіння.

Якщо Господь Ісус тепер жив у духовному тілі, то як люди могли торкатись і бачити Його? Це питання зачіпає значення явлення Господа Ісуса людству. Чи помітили ви щось в уривках зі Святого Письма, які ми щойно прочитали? Зазвичай духовних тіл не можна ні побачити, ні торкнутися, а після воскресіння робота, яку взяв на себе Господь Ісус, уже була завершена. Тож теоретично в Нього не було жодної потреби повертатися серед людей у Своєму первісному образі, щоб зустрітися з ними, але явлення духовного тіла Господа Ісуса таким людям, як Хома, зробило значення Його явлення конкретнішим, щоб воно глибше проникло в серця людей. Коли Він прийшов до Хоми, то дозволив Хомі невіруючому торкнутися Своєї руки та сказав йому: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!». У Господа Ісуса не було бажання говорити й робити ці речі лише після Свого воскресіння; насправді Він хотів зробити та сказати це ще до того, як був прибитий до хреста, тому що невіра Хоми зародилася не тоді, а вже була з ним увесь час, поки він слідував за Господом Ісусом. Очевидно, що Господь Ісус уже розумів таких людей, як Хома, ще до того, як був прибитий до хреста. Що ж ми із цього бачимо? Після Свого воскресіння Він залишився тим самим Господом Ісусом. Його сутність не змінилася. Але ось перед ним явився Господь Ісус, який воскрес із мертвих і повернувся з духовного світу у Своєму первісному образі, зі Своїм первісним характером, зі Своїм розумінням людства, набутим за часів Свого перебування в плоті, так що Він першим підійшов до Хоми та дозволив Хомі торкнутися Свого ребра, щоб Хома зміг не тільки побачити Його духовне тіло після воскресіння, але й торкнутися Його духовного тіла, відчути його існування та повністю відкинути свою невіру. Перш ніж Господа Ісуса було прибито до хреста, Хома постійно сумнівався, що Він – Христос, і був не здатен на віру. Його віра в Бога ґрунтувалася лише на тому, що він міг бачити на власні очі, чого міг торкнутися власними руками. Господь Ісус добре розумів віру таких людей. Вони вірили тільки в Бога Небесного, а в Посланого Богом, або Христа в плоті, зовсім не вірили та не хотіли Його прийняти. Щоб Хома визнав і повірив, що Господь Ісус існує та справді є втіленим Богом, Він дозволив Хомі простягнути руку й торкнутися Його ребра. Чи відрізнялася невіра Хоми після воскресіння Господа Ісуса від його попередніх сумнівів? Він завжди був невіруючим, і якби Господь Ісус у духовному тілі особисто не явився йому й не дозволив торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, ніхто ніяк не зміг би розвіяти сумніви Хоми та змусити його відкинути невіру. Отже, відколи Господь Ісус дозволив Хомі торкнутися Свого ребра та справді відчути наявність слідів від цвяхів, невіра Хоми розвіялася, і він воістину пізнав, що Господь Ісус воскрес, і визнав та повірив, що Господь Ісус є істинним Христом і втіленим Богом. Але хоча тоді Хома вже перестав сумніватися, він назавжди втратив шанс зустрітися з Христом. Він назавжди втратив можливість бути разом із Ним, слідувати за Ним, пізнавати Його. Він утратив шанс на те, що Христос його вдосконалить. Явлення Господа Ісуса та Його слова забезпечили висновок і вирок щодо віри тих, хто був сповнений сумнівів. Своїми фактичними словами та діями Він сказав невіруючим, сказав тим, хто вірив тільки в Бога Небесного, але не в Христа: Бог не схвалював їхню віру та не схвалював їх самих за те, що вони слідували за Ним, при цьому сумніваючись у Ньому. Вони змогли повністю ввірувати в Бога та Христа лише в той день, коли Бог завершив Свою велику роботу. Звісно, той день також став днем вироку щодо їхньої невіри. Їхнє ставлення до Христа визначило їхню долю, їхній упертий сумнів призвів до того, що їхня віра не принесла їм плодів, а їхня жорсткість – до того, що їхні надії виявилися марними. Оскільки віра таких людей у Бога Небесного живилась ілюзіями, а сумнів у Христі насправді був їхнім істинним ставленням до Бога, то, хоч вони й торкнулися слідів від цвяхів на тілі Господа Ісуса, їхня віра все одно була марною, а результат їхньої діяльності можна описати хіба що як черпання води плетеним кошиком: даремні зусилля. Цілком очевидно, що слова Господа Ісуса до Хоми також були Його способом сказати кожній людині таке: воскреслий Господь Ісус – це Господь Ісус, який провів тридцять три з половиною роки, працюючи серед людей. Хоча Він був прибитий до хреста й пережив долину смертної темряви, хоча Він пережив воскресіння, жодний аспект у Ньому не змінився. І хоча на Його тілі тепер були сліди від цвяхів, і хоча Він воскрес і вийшов із могили, Його характер, Його розуміння людства, Його наміри щодо людства нітрохи не змінилися. Також Він говорив людям про те, що зійшов із хреста, переміг гріх, подолав тяготи й переміг смерть. Сліди від цвяхів були лише свідченням Його перемоги над сатаною, свідченням того, що Він став жертвою за гріх, щоб успішно відкупити все людство. Він говорив людям, що вже взяв на Себе гріхи людства та завершив Свою роботу спокути. Повернувшись до Своїх учнів, Своїм явленням Він передав їм таку звістку: «Я досі живий, Я досі існую; сьогодні Я справді стою перед вами, щоб ви могли Мене побачити й торкнутися. Я завжди буду з вами». За допомогою випадку з Хомою Господь Ісус також хотів застерегти майбутніх людей: хоч у своїй вірі в Господа Ісуса ти не можеш ні побачити, ні торкнутися Його, але завдяки своїй істинній вірі ти блаженний, і завдяки своїй істинній вірі ти можеш побачити Господа Ісуса, і такі люди блаженні.

Ці записані в Біблії слова, які промовив Господь Ісус, явившись Хомі, дуже допомагають усім людям у період Благодаті. Явлення Господа Ісуса Хомі та слова, які Він промовив до нього, справили величезний вплив на наступні покоління; це явлення та слова мають вічне значення. Хома – типова людина, що вірить у Бога, але сумнівається в Ньому. Такі люди мають підозріливу натуру та зловісні серця, вони підступні й не вірять у те, що може здійснити Бог. Вони не вірять ні в Божу всемогутність і Його володарювання, ні в утіленого Бога. Однак воскресіння Господа Ісуса кидало виклик цим їхнім рисам, і воно також дало таким людям можливість виявити власний сумнів, усвідомити власний сумнів, визнати власну зраду й так прийти до справжньої віри в існування та воскресіння Господа Ісуса. Те, що сталося з Хомою, було попередженням і застереженням для наступних поколінь, аби більше людей могли застерегти себе від такої невіри, як у Хоми, і знали: якщо вони дадуть собі сповнитися сумнівами, то потонуть у темряві. Якщо ти слідуєш за Богом, але так само, як Хома, постійно прагнеш торкнутися Господнього ребра та відчути сліди від цвяхів на Його тілі, щоб підтвердити, перевірити, поміркувати, є Бог чи немає, то Бог тебе зречеться. Отже, Господь Ісус вимагає від людей бути не такими, як Хома, що вірив лише в побачене на власні очі, а чистими, чесними людьми, не таїти сумнівів щодо Бога, а просто вірити в Нього та слідувати за Ним. Такі люди блаженні. Це дуже мала вимога Господа Ісуса до людей і застереження для Його послідовників.

Вище описано ставлення Господа Ісуса до тих, хто повен сумнівів. Що ж Господь Ісус казав і робив для тих, хто здатен щиро повірити в Нього та слідувати за Ним? Це ми розглянемо далі, на прикладі діалогу між Господом Ісусом і Петром.

У цій розмові Господь Ісус раз за разом питав у Петра одне й те саме: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?». Це більш високий стандарт, якого Господь Ісус після Свого воскресіння вимагав від таких людей, як Петро, – людей, які щиро вірять у Христа й прагнуть любити Господа. Це запитання було своєрідним дізнанням і допитом, але більше того – це була вимога й очікування від таких людей, як Петро. Господь Ісус використав цей метод розпитування для того, щоб люди замислилися над собою, заглянули в себе та запитали: які вимоги Господь Ісус ставить до людей? Чи люблю я Господа? Чи боголюбна я людина? Як мені слід любити Бога? Хоча Господь Ісус питав це лише в Петра, правда полягає в тому, що у Своєму серці, ставлячи Петру ці запитання, Він хотів скористатися нагодою, щоб поставити такі ж запитання більшій кількості людей, які прагнуть любити Бога. Петро просто мав благословення виступити представником людей цього типу й почути такі запитання з уст самого Господа Ісуса.

Порівняно зі словами, які Господь Ісус сказав Хомі після Свого воскресіння: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» – Його тричі повторене запитання Петрові: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» – дає людям змогу краще відчути суворість ставлення Господа Ісуса та наполегливість у Його душі під час Його запитань. Що ж до Хоми невіруючого з його хитрою натурою, то Господь Ісус дозволив йому простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, і тому Хома повірив, що Господь Ісус є воскреслим Сином Людським, і визнав Господа Ісуса Христом. І хоча Господь Ісус не говорив Хомі суворих докорів і не висловлював ніяких однозначних суджень щодо нього, Він усе одно практичними діями дав Хомі знати, що розуміє його, і при цьому показав Своє ставлення та рішучість щодо такого типу людей. Вимоги й очікування Господа Ісуса щодо такого типу людей не можна зрозуміти з того, що Він сказав, бо такі люди, як Хома, просто не мають ані крихти істинної віри. Вимоги Господа Ісуса до них обмежені, але до таких людей, як Петро, Він виявив зовсім інше ставлення. Він не вимагав від Петра простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Його тілі, і Він не казав Петрові: «Не будь ти невіруючий, але віруючий!». Натомість Він раз за разом ставив Петрові те саме запитання. Це запитання було змістовним і глибоким – таким, що не може не викликати в кожного послідовника Христа страху й докорів сумління, а також змушує відчути тривожний, скорботний настрій Господа Ісуса. І коли такі люди зазнають великого болю та страждань, вони отримують більше змоги зрозуміти турботу Господа Ісуса Христа та Його піклування; вони усвідомлюють Його серйозне вчення та суворі вимоги до чистих, чесних людей. Запитання Господа Ісуса дає людям змогу відчути, що Господні очікування від людей, розкриті в цих простих словах, полягають не просто в тому, щоб вони вірили в Нього та слідували за Ним, а в тому, щоб вони досягли любові – любові до свого Господа й Бога. Така любов дбайлива та слухняна. Це коли люди живуть для Бога, вмирають для Бога, передають усе Богу, повністю присвячують і віддають усе для Бога. Така любов також дарує Богові розраду, даючи Йому змогу тішитися свідченнями та спочивати. Це відплата людства Богу, людська відповідальність, обов’язок і повинність, і це шлях, яким люди мусять іти все життя. Ці три запитання були вимогою та закликом Господа Ісуса до Петра та всіх людей, які мали бути вдосконаленими. Саме ці три запитання спонукали й мотивували Петра пройти свій життєвий шлях до кінця, і саме ці запитання при прощанні з Господом Ісусом спонукали Петра стати на шлях до вдосконалення, спонукали його через любов до Господа дбати про серце Господа, слухатися Господа, приносити Господу розраду та через цю любов віддавати все своє життя й усе своє єство.

Протягом періоду Благодаті Божа робота призначалася передусім двом типам людей. Перший – це люди, що вірили в Нього та слідували за Ним, могли дотримуватися Його заповідей і нести хрест, і могли триматися шляху періоду Благодаті. Люди такого типу здобували Боже благословення й тішилися Божою благодаттю. Другий тип – це люди на кшталт Петра, яких можна було вдосконалити. Тож після воскресіння Господь Ісус у першу чергу зробив ці дві вкрай значущі речі: одну – з Хомою, другу – з Петром. Що символізують ці дві речі? Може, істинні наміри Бога спасти людство? А може, щирість Бога до людства? Робота, яку Він виконав над Хомою, мала на меті застерегти людей, щоб вони не сумнівалися, а просто вірили. А робота, яку Він виконав над Петром, мала зміцнити віру таких людей, як Петро, і прояснити Його вимоги до людей такого типу, показавши їм цілі, які потрібно переслідувати.

Після воскресіння Господь Ісус являвся людям, яким вважав за потрібне, розмовляв із ними та ставив до них вимоги, залишаючи по собі Свої наміри й очікування щодо людей. Тобто, будучи втіленим Богом, Він завжди незмінно турбувався про людство та ставив до людей незмінні вимоги; що коли Він був у плоті, що коли Він був у Своєму духовному тілі після розп’яття й воскресіння, Його турбота й вимоги залишались однаковими. Він турбувався про цих учнів іще до того, як Його було розп’ято, і у Своєму серці Він чітко усвідомлював стан кожної людини, і Він розумів недоліки кожної людини, і, звісно, Його розуміння кожної людини після того, як Він помер, воскрес і став духовним тілом, було таким самим, як і тоді, коли Він був у плоті. Він знав, що люди були не зовсім упевнені, чи Він – Христос, але поки Він був у плоті, Він не висував до людей суворих вимог. Однак після воскресіння Він явився їм і цілковито переконав їх, що Господь Ісус прийшов від Бога та що Він був утіленим Богом, і Він скористався фактом Свого явлення й воскресіння як найбільшим видінням і мотивацією для людського довічного пошуку. Його воскресіння з мертвих не тільки зміцнило всіх тих, хто за Ним слідував, але й до кінця впровадило серед людства Його роботу періоду Благодаті, і так Євангеліє спасіння Господа Ісуса в період Благодаті поступово поширилося по всіх куточках, де живе людство. Як ти вважаєш: чи мало явлення Господа Ісуса після Його воскресіння якесь значення? Якби ти тоді був Хомою чи Петром і зіткнувся в житті із чимось настільки значущим, як би це на тебе вплинуло? Чи подумав би ти, що це найкраще, найбільше видіння у твоєму житті віри в Бога? Чи побачив би ти в цьому силу, яка рухала б тобою, коли ти слідував би за Богом, намагався догодити Йому та прагнув любити Бога все своє життя? Чи присвятив би ти все своє життя тому, щоб нести людям це найвеличніше з видінь? Чи прийняв би ти поширення спасіння Господа Ісуса як доручення від Бога? Навіть хоча ви такого не переживали, цих двох прикладів – Хоми та Петра – уже достатньо, щоб сучасні люди чітко зрозуміли Бога та Його волю. Можна сказати, що після того, як Бог став плоттю, особисто пережив життя серед людей і особисто відчув на собі людське життя, після того, як Він побачив розбещеність людства та становище людського життя на той час, Бог у плоті глибше відчув, наскільки людство безпорадне, жалюгідне та нікчемне. У Бога з’явилося більше співпереживання до людського стану завдяки людській сутності, яку Він мав, живучи в плоті, і завдяки Його тілесним інстинктам. Через це Він став більше турбуватися про Своїх послідовників. Ви, мабуть, не спроможні це зрозуміти, але Я можу описати цю тривогу й піклування, які Бог у плоті відчував щодо кожного зі Своїх послідовників, усього лише двома словами: «глибока турбота». Навіть хоча цей термін походить із людської мови й хоча він дуже людський, він усе одно правдиво виражає й описує почуття Бога до Своїх послідовників. Що ж до глибокої турботи Бога про людей, то протягом вашого досвіду ви її поступово відчуєте та спробуєте. Однак цього можна досягти, лише поступово зрозумівши Божий характер на основі прагнення до зміни власного характеру. Коли Господь Ісус явився в той раз, Його глибока турбота про Своїх послідовників у Його людській сутності матеріалізувалася та передалася Його духовному тілу, або, можна сказати, Його божественній сутності. Його явлення дало людям змогу знову пережити й відчути Божу турботу та піклування, а ще стало потужним доказом того, що Бог – Той, хто починає періоди, розгортає періоди, а також закінчує періоди. Своїм явленням Він зміцнив віру всіх людей і довів світу той факт, що Він – Сам Бог. Це дало Його послідовникам вічне підтвердження, а ще Він Своїм явленням розпочав фазу Своєї роботи в новому періоді.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»