1. Слова, промовлені Богом

Йов 2:3: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини».

Йов 2:6: «І сказав Єгова до сатани: Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!».

2. Слова, промовлені сатаною

Йов 2:4–5: «А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

3. Як Йов поводиться в цьому випробуванні

Йов 2:9–10: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!… А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…».

Йов 3:3–4: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…».

Любов Йова до шляху Божого перевершує все інше

Святе Письмо подає таке свідчення про слова, сказані між Богом і сатаною: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини» (Йов 2:3). У цій розмові Бог іще раз ставить сатані те саме запитання. Це запитання показує нам, що Бог Єгова позитивно оцінює те, що показав і чим жив Йов під час першого випробування, і що Його нова оцінка Йова нічим не відрізняється від даної до того, як Йов пройшов через сатанинську спокусу. Тобто до того, як його спіткала спокуса, у Божих очах Йов був досконалим, і тому Бог захистив Йова, його сім’ю та благословив його; у Божих очах він був гідний бути благословенним. Після спокуси Йов не згрішив своїми устами через те, що втратив майно та дітей, а продовжував хвалити ім’я Єгови. Його реальна поведінка змусила Бога рукоплескати йому, і тому Бог дав йому найвищу оцінку. Бо в очах Йова ні його потомство, ні його майно не були достатньою підставою для того, щоб він зрікся Бога. Інакше кажучи, місце Бога в його серці не могли зайняти ні його діти, ні будь-яке майно. Під час першої спокуси Йов показав Богові, що його любов до Нього та любов до шляху богобоязливості й утечі від злого перевершує все інше. Це випробування просто дало Йову досвід отримання нагороди від Бога Єгови, а також те, що Він забрав його майно та дітей.

Для Йова це був справжній досвід, який омив його душу; це було хрещення життя, яке довершило його існування, ба більше – це був розкішний бенкет, який випробував його послух і страх перед Богом. Ця спокуса змінила становище Йова, перетворивши його з багача на того, хто нічого не мав, а також дала йому змогу пережити на собі знущання сатани над людством. Зубожіння не викликало в нього огиди до сатани; навпаки, у підлих діях сатани Йов побачив його потворність і мерзенність, а також ворожнечу й бунт сатани проти Бога, і це ще більше заохотило Йова вічно й непохитно триматися за шлях богобоязливості та втечі від злого. Він поклявся, що ніколи не зречеться Бога та не зверне зі шляху Божого через такі зовнішні причини, як майно, діти чи родичі, і ніколи не буде рабом сатани, майна чи будь-якої іншої людини; крім Бога Єгови, ніхто не міг бути його Господом і Богом. Такими були прагнення Йова. З іншого боку, Йов теж дещо отримав завдяки цій спокусі: серед даних йому Богом випробувань він здобув великі багатства.

За попередні кілька десятиліть свого життя Йов став свідком діянь Єгови та здобув для себе благословення Бога Єгови. Через ці благословення Йов почувався надзвичайно тривожним і зобов’язаним, бо вважав, що нічого не зробив для Бога, але отримав такі великі благословення й тішився такою великою благодаттю. Тому в серці він часто молився, сподіваючись, що зможе відплатити Богові, отримає можливість засвідчити про Божі діяння та велич і що Бог випробує його послух, ба більше – сподіваючись, що його віра зможе бути очищена, поки його послух і його віра не здобудуть Божого схвалення. Потім, коли Йова спіткало випробування, він повірив, що Бог почув його молитви. Цією можливістю Йов дорожив понад усе, тому він не насмілився злегковажити нею, адже тепер могла здійснитися найбільша мрія всього його життя. Поява цієї можливості означала шанс на те, що його послух і страх перед Богом будуть випробувані й очищені. Більше того, це значило, що в Йова з’явилася нагода здобути Боже схвалення й так наблизитися до Бога. Під час випробування така віра та прагнення дали йому змогу стати досконалішим і здобути краще розуміння Божої волі. Йов також став вдячнішим за Божі благословення та благодать, і у своєму серці він став більше возносити хвалу Божим діянням, більше боятися та шанувати Бога, більше прагнути Божої краси, величі та святості. Хоча тоді Йов у Божих очах досі боявся Бога й утікав від злого, з огляду на досвід Йова його віра та знання прогресували семимильними кроками: його віра виросла, його послух отримав точку опори, а його страх Божий став іще глибшим. Хоча це випробування преобразило дух і життя Йова, таке перетворення не задовольнило його та не сповільнило його просування вперед. Оцінюючи, що він здобув від цього випробування, і водночас розмірковуючи над власними недоліками, він тихо молився й чекав, поки його спіткає наступне Боже випробування, бо прагнув, щоб під час цього випробування його віра, послух і страх Божий піднеслися.

Бог спостерігає за найпотаємнішими думками людини та за всім, що вона говорить і робить. Думки Йова дійшли до вух Бога Єгови, і Бог послухав його молитви, і так наступне Боже випробування для Йова прийшло, як і очікувалося.

Серед неймовірних страждань Йов по-справжньому осягає Боже піклування про людство

Після запитань Бога Єгови до сатани той таємно зрадів. Адже сатана знав, що йому знову буде дозволено напасти на людину, яка була досконалою в Божих очах, – для сатани це була нечаста можливість. За допомогою цієї нагоди сатана хотів повністю підірвати твердість переконань Йова та змусити його втратити віру в Бога, щоб Йов більше не боявся Бога та не благословляв ім’я Єгови. Це дало б сатані шанс: незалежно від місця й часу він зумів би зробити з Йова іграшку, що підкорялася б його наказам. Сатана ретельно ховав свої нечестиві наміри, але не зміг стримати свою злу природу. На цю правду натякає його відповідь на слова Бога Єгови, записана у Святому Письмі: «А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?» (Йов 2:4–5). Із цієї розмови між Богом і сатаною неможливо не почерпнути базового знання й відчуття сатанинської зловмисності. Почувши ці омани сатани, усі, хто любить правду та зневажає зло, безсумнівно, ще більше зненавидять сатанинське безчестя й безсоромність, відчують жах і огиду до оман сатани, а водночас палко помоляться за Йова та щиро побажають, щоб ця праведна людина змогла досягти досконалості, щоб ця людина, яка боїться Бога та втікає від злого, назавжди подолала спокуси сатани й жила у світлі, серед Божого проводу та благословень; і так само ці люди побажають, аби праведні вчинки Йова вічно підбадьорювали та заохочували всіх тих, хто прагне йти шляхом богобоязливості й утечі від злого. Хоча в цій заяві проглядається зловмисний намір сатани, Бог легко погодився на його «прохання» – але поставив одну умову: «Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!» (Йов 2:6). Оскільки цього разу сатана попросив простягнути руку, щоб зашкодити Йововій плоті й костям, Бог сказав: «але життя його бережи!». Смисл цих слів полягає в тому, що плоть Йова Бог віддав сатані, але життя Йова пильнував Сам. Сатана не міг позбавити Йова життя, але в усьому іншому він міг використовувати проти Йова будь-які засоби та методи.

Отримавши Божий дозвіл, сатана кинувся до Йова та простягнув свою руку, щоб уразити його шкіру, викликавши болючі гнояки по всьому тілу, і тоді Йов відчув біль на своїй шкірі. Йов славив дивовижність і святість Бога Єгови, що зробило сатану ще більш зухвалим у своїй нахабності. Відчувши радість від того, що завдав людині болю, сатана простягнув руку та роздер плоть Йова, від чого його болючі гнояки почали наривати. Йов одразу ж відчув на своїй плоті нечуваний біль і муку, і він не міг утриматися, щоб не розім’яти себе руками з голови до ніг, ніби це могло полегшити удар, завданий його духу цим плотським болем. Він розумів, що Бог поруч і спостерігає за ним, і з усіх сил намагався взяти себе в руки. Ще раз ставши колінами на землю, він сказав: «Ти заглядаєш у серце людини, Ти бачиш її страждання; чому її слабкість Тебе турбує? Нехай славиться ім’я Бога Єгови». Сатана побачив нестерпний біль Йова, але не побачив, щоб Йов зрікся імені Бога Єгови. Тому, охоплений відчайдушним бажанням розірвати Йова на шматки, сатана поспішно простягнув руку, щоб уразити його кістки. Йов умить відчув небувалі муки; його плоть ніби відривали від кісток, а його кістки наче розбивали на друзки. Ці жорстокі муки довели його до думок, що краще б йому було померти… Його здатність терпіти цей біль сягнула краю… Йому хотілося кричати, хотілося роздирати шкіру на тілі, щоб притлумити біль, – але він стримував крик і не роздирав шкіру на тілі, бо не хотів, аби сатана побачив його слабкість. Тож Йов знову став на коліна, але цього разу він не відчув присутності Бога Єгови. Він знав, що Бог Єгова часто був перед ним, і позаду нього, і з якогось боку від нього. Але під час його болю Бог жодного разу не спостерігав за ним; Він закривав Своє обличчя та був прихований, бо сенс Його створення людини не в тому, щоб приносити людині страждання. У цей час Йов ридав і з усіх сил намагався витримати ці нестерпні фізичні муки, але він уже не міг стриматися, щоб не подякувати Богові: «Людина валиться від першого ж удару, вона слабка та безсила, вона молода й нетямуща – чому ж Тобі хочеться бути з нею таким дбайливим і ніжним? Ти мене вражаєш, але Тобі Самому боляче це робити. Що в людині варто Твого піклування й турботи?». Молитви Йова дійшли до Божих вух, а Бог мовчав і лише спостерігав без жодного звуку… Безрезультатно випробувавши всі можливі підступи, сатана тихо пішов, але це не поклало край Божим випробуванням Йова. Сила Божа, яка відкрилась у Йові, не була оприлюднена, тому з відступом сатани історія Йова не закінчилася. З появою інших персонажів попереду чекали нові приголомшливі сцени.

Ще один прояв Йовової богобоязливості й утечі від злого – постійне звеличення імені Божого

Йов зазнав сатанинського спустошення, але все ж не зрікся імені Бога Єгови. Його дружина виступила першою: граючи роль сатани у видимому для людського ока образі, вона напала на Йова. В оригінальному тексті це описується так: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!…» (Йов 2:9). Це були слова, промовлені сатаною в людській личині. Вони були нападом і звинуваченням, а ще заманюванням, і спокусою, і наклепом. Зазнавши невдачі в нападі на плоть Йова, сатана безпосередньо атакував його невинність (тобто доброчесність), бажаючи так змусити Йова відмовитися від своєї доброчесності, зректися Бога та припинити жити. Так само сатана хотів спокусити Йова такими словами: мовляв, якби Йов зрікся Єговиного імені, то йому не довелося б так мучитися; він зміг би звільнитися від плотських мук. Почувши пораду дружини, Йов дорікнув їй такими словами: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Йов давно знав ці слова, але в той час було доведено істинність цього Йовового знання.

Коли дружина порадила йому проклясти Бога й померти, ось що вона мала на увазі: «Твій Бог так до тебе ставиться – то чому б не проклясти Його? Чого ти досі живеш? Твій Бог до тебе такий несправедливий, а ти все одно досі кажеш: “хай благословенним буде ім’я Єгови”. Як Він міг наслати на тебе лихо, коли ти благословляєш Його ім’я? Мерщій зречися Божого імені та більше не слідуй за Богом. І тоді твоїм бідам настане кінець». У ту мить народилося свідчення, яке Бог бажав побачити від Йова. Жодна звичайна людина не могла б дати такого свідчення, і ми не читаємо про таке в жодній іншій біблійній історії – але Бог побачив це задовго до того, як Йов промовив свої слова. Бог просто побажав скористатися цією нагодою, щоб дозволити Йову довести всім, що Бог був правий. Почувши пораду дружини, Йов не лише не відмовився від своєї доброчесності та не зрікся Бога, але й сказав дружині: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Чи мають ці слова велику вагу? Тут є лише один факт, здатний довести вагомість цих слів. Вага цих слів полягає в тому, що вони схвалені Богом у Його серці, вони – те, чого Бог бажав і що хотів почути, вони – той результат, який Бог прагнув побачити; а ще ці слова – серцевина свідчення Йова. Цим було доведено Йовову досконалість і праведність, страх Божий і втечу від злого. Дорогоцінність Йова полягала в тому, що, коли він піддавався спокусам і навіть коли все його тіло було вкрите болючими гнояками, коли він терпів найтяжчі муки та коли дружина й рідні намовляли його, він усе одно говорив такі слова. Інакше кажучи, у серці він вірив, що, які б спокуси його не переслідували, які б тяжкі не були його нещастя й муки, він не зречеться Бога та не зневажить шлях богобоязливості й утечі від злого, навіть якщо його спіткає смерть. Як бачите, Бог займав у його серці найважливіше місце, і в серці Йова був тільки Бог. Саме тому ми читаємо у Святому Письмі такі описи Йова: «При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…». Він не просто не згрішив своїми устами – навіть у серці Йов не поскаржився на Бога. Він не сказав про Бога жодного образливого слова, і він не згрішив проти Бога. Не тільки його уста благословляли Боже ім’я – у серці він теж благословляв Боже ім’я; уста й серце Йова були єдині. Таким був справжній Йов, якого побачив Бог, і саме із цієї причини Бог ним і дорожив.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»