1. Слова, промовлені Богом

Йов 1:8: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?».

Йов 1:12: «І сказав Єгова сатані: ось, все, що в нього є, в твоїй владі; тільки на нього самого не простягай руки своєї. І сатана пішов від Єгови».

2. Відповідь сатани

Йов 1:9–11: «Тоді сатана відповів Єгові та сказав: чи Йов без причини боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

Бог дозволяє сатані спокушати Йова, щоб віра Йова була вдосконалена

Йов 1:8 – це перший запис розмови між Богом Єговою та сатаною, який ми бачимо в Біблії. То що ж сказав Бог? В оригінальному тексті подано таке свідчення: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?». Так Бог оцінив Йова перед сатаною; Бог сказав, що це був досконалий і праведний чоловік, який боявся Бога та втікав від злого. До цих слів, сказаних між Богом і сатаною, Бог уже вирішив, що Він використає сатану, аби спокушати Йова, – що Він віддасть Йова в руки сатани. З одного боку, це довело б, що Божі спостереження й оцінка Йова були точними та безпомилковими, і тоді в результаті свідчення Йова осоромило б сатану; з іншого боку, це зробило б досконалою Йовову віру в Бога та страх Божий. Тож коли сатана постав перед Богом, Бог не говорив двозначно. Він перейшов прямо до справи та запитав сатану: «Чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?». У Божому запитанні є такий смисл: Бог знав, що сатана блукав по всіх усюдах і часто підглядав за Йовом, який був Божим рабом. Він часто спокушав Йова та нападав на нього, намагаючись знайти спосіб накликати на нього загибель, аби довести, що його віра в Бога та страх Божий не зможуть зберегтися. Сатана також охоче шукав можливості погубити Йова, щоб той зрікся Бога, а сатана вирвав його з рук Божих. Але Бог зазирнув у серце Йова й побачив, що той досконалий і праведний, що він Бога боїться, а від злого втікає. Запитанням Бог сказав сатані, що Йов був досконалою та праведною людиною, яка боялася Бога та втікала від злого, що Йов ніколи б не зрікся Бога й не пішов би за сатаною. Коли сатана почув Божу оцінку Йова, у ньому з’явилася лють, породжена приниженням, і сатана ще більше озлобився та ще нетерплячіше захотів відняти Йова, бо сатана ніколи не вірив, що хтось може бути досконалим і праведним, що може боятися Бога й утікати від злого. Водночас сатана також зневажав досконалість і праведність у людині та ненавидів людей, які вміли боятися Бога й утікати від злого. Тож у Книзі Йова 1:9–11 записано: «Тоді сатана відповів Єгові та сказав: чи Йов без причини боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?». Бог був близько знайомий зі зловмисною природою сатани та добре знав, що сатана давно планував погубити Йова, і тому в цій ситуації Бог хотів приструнити сатану, змусити його відкрити своє справжнє обличчя, почати нападати на Йова та спокушати його, і для цього Він іще раз сказав сатані, що Йов досконалий і праведний, що він Бога боїться, а від злого втікає. Інакше кажучи, Бог навмисно підкреслив, що Йов був досконалий і праведний, що він Бога боявся, а від злого втікав, і таким засобом Він змусив сатану напасти на Йова через ненависть сатани та його злобу на те, яким досконалим і праведним чоловіком був Йов, як він боявся Бога та втікав від злого. Унаслідок цього Бог мав осоромити сатану тим фактом, що Йов був досконалою та праведною людиною, яка боялася Бога та втікала від злого, і тоді сатана залишився б повністю приниженим і переможеним. Після цього сатана вже більше не робив би закидів і не сумнівався б у Йововій досконалості, праведності, богобоязливості й утечі від злого. Відтак Боже випробування та сатанинська спокуса були майже неминучими. Єдиним здатним витримати Боже випробування та сатанинську спокусу був Йов. Після цієї розмови сатана отримав дозвіл спокушати Йова. Із цього почався перший раунд нападів сатани. Ціллю цих нападів було Йовове майно, бо сатана звинуватив Йова в такому: «чи Йов без причини боїться Бога? … Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю». Унаслідок цього Бог дозволив сатані забрати все, що Йов мав: саме із цією метою Бог і розмовляв із сатаною. Проте Бог поставив сатані одну вимогу: «що в нього є, в твоїй владі; тільки на нього самого не простягай руки своєї» (Йов 1:12). Таку умову поставив Бог, коли дозволив сатані спокушати Йова та віддав Йова в руки сатани, і таку межу Він установив для сатани: Він наказав сатані не шкодити самому Йову. Оскільки Бог бачив, що Йов був досконалим і праведним, і вірив, що досконалість і праведність Йова перед Ним не підлягають сумніву та можуть витримати випробування, Бог дозволив сатані спокушати Йова, але наклав на сатану обмеження: сатані було дозволено забрати все майно Йова, але самого чоловіка він не міг торкнутися навіть пальцем. Що це означає? Це означає, що на той момент Бог іще не віддав Йова сатані повністю. Сатана міг спокушати Йова чим завгодно, але не міг зашкодити самому Йову, – навіть одній волосині на його голові, – бо все, що стосується людини, контролюється Богом, і те, житиме людина чи помре, теж вирішує Бог. У сатани немає такого права. Після того як Бог сказав сатані ці слова, тому не терпілося почати. Він усіма можливими засобами спокушав Йова, і незабаром Йов утратив гору овець і волів, як і все майно, дане йому Богом… Так до нього прийшли Божі випробування.

Біблія розповідає нам про походження спокус Йова, але чи усвідомлював сам Йов, який піддавався цим спокусам, що саме відбувалося? Йов був простою смертною людиною; звісно, він нічого не знав про історію, що розгорталася навколо нього. Проте його страх Божий, його досконалість і праведність допомогли йому усвідомити, що до нього прийшли Божі випробування. Він не знав, що відбувалось у духовному світі та які наміри Бога стояли за цими випробуваннями. Але він знав: що б із ним не сталося, він повинен був залишатися вірним своїй досконалості та праведності, дотримуватися шляху богобоязливості й утечі від злого. Очевидно, що Бог споглядав реакцію Йова на те, що відбувалося, і його ставлення до цих подій. Що побачив Бог? Він побачив богобоязливе серце Йова, бо від початку й аж по Йовові випробування серце Йова залишалося відкритим для Бога, воно було покладене перед Богом, і Йов не зрікся своєї досконалості та праведності, не відкинув шлях богобоязливості й утечі від злого та не звернув із цього шляху, – для Бога не було нічого приємнішого за це. Далі розгляньмо, яким спокусам було піддано Йова та як він поводився в цих випробуваннях. Почитаймо зі Святого Письма.

3. Реакція Йова

Йов 1:20–21: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився, І сказав: голим вийшов я з утроби матері моєї, голим і повернуся на той бік: Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови».

Те, що Йов зобов’язується повернути все, чим володіє, обумовлено його страхом Божим

Після того як Бог сказав сатані: «що в нього є, в твоїй владі; тільки на нього самого не простягай руки своєї» – сатана пішов, і незабаром Йов опинився під раптовими лютими нападами: спершу його волів і ослиць було вкрадено, а частину слуг убито; потім його вівці та ще частина слуг згоріли у вогні; після цього було забрано його верблюдів і вбито ще більше його слуг; зрештою, його синів і доньок було позбавлено життя. Ця низка нападів стала мукою, якої зазнав Йов під час першої спокуси. Як і звелів Бог, під час цих нападів сатана вразив лише майно Йова та його дітей, а самому Йову не зашкодив. Однак Йов миттєво перетворився з багатія, що володів величезними статками, на людину, яка не мала нічого. Ніхто не зміг би витримати цього несподіваного, приголомшливого удару чи правильно на нього відреагувати, але Йов проявив свою надзвичайність. У Святому Письмі подано таке свідчення: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився». Це була перша реакція Йова після того, як він почув, що втратив своїх дітей і все своє майно. Передусім він не виглядав ні здивованим, ні охопленим панікою, а тим більше не висловлював ні гніву, ні ненависті. Тож ви бачите, що в серці він уже збагнув: ці лиха не були ні випадковістю, ні породженням людських рук, ні тим більше приходом відплати чи покарання. Натомість до нього прийшли випробування Єгови; це саме Єгова побажав забрати його майно та його дітей. У той час Йов був дуже спокійний і мислив тверезо. Його досконала, праведна людська сутність дала йому змогу раціонально та природно винести точні судження та прийняти рішення щодо лих, які його спіткали, і в результаті він поводився з незвичайним спокоєм: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився». «Роздер плаща свого» означає, що він був роздягнений і нічого не мав; «обстриг свою голову» означає, що він повернувся до Бога, наче новонароджене немовля; «упав на землю, і поклонився» означає, що він прийшов у світ нагим, а сьогодні повернувся до Бога таким, як новонароджене немовля, досі нічого не маючи. Такого ставлення до всього, що спіткало Йова, не змогло б досягти жодне Боже творіння. Його віра в Єгову виходила за рамки звичайної віри; це був його страх Божий, його послух Богу; він умів дякувати Богу не тільки за те, що Він йому давав, але й тоді, коли Він у нього забирав. Більше того, він зумів зобов’язатися повернути Богові все, що мав, зокрема й своє життя.

Йовів страх Божий і послух Богу – взірець для людства, а його досконалість і праведність були вершиною людської сутності, яку повинна мати людина. Хоча він і не бачив Бога, але усвідомлював, що Бог дійсно існує, і через це усвідомлення він боявся Бога, а через свій страх Божий він був здатний слухатися Бога. Він дав Богові волю забрати все, що в нього було, і при цьому не нарікав, і він упав перед Богом і промовив до Нього, що в цю саму мить, навіть якщо Бог забере його плоть, він дозволить Йому це зробити з радістю й без нарікань. Уся його поведінка була обумовлена його досконалою, праведною людською сутністю. Тобто внаслідок своєї невинності, чесності та доброти Йов був непохитним у своєму усвідомленні та переживанні Божого існування. На цьому фундаменті він висував вимоги до себе й нормував своє мислення, поведінку, вчинки та принципи дій перед Богом відповідно до Божих настанов щодо нього та Божих діянь, які він бачив серед усього сущого. Із часом пережите викликало в ньому справжній, дійсний страх Божий і змусило втікати від злого. Таким було джерело тієї добропорядності, у якій Йов був непохитним. Йов мав чесну, невинну та добру людську сутність, і в нього був реальний досвід страху Божого, послуху Богу й утечі від злого, а також знання, що «Єгова дав, і Єгова забрав». Тільки завдяки цьому він зміг бути непохитним у своєму свідченні серед таких злісних нападів сатани, і тільки завдяки цьому він зміг не розчарувати Бога та дати Богу задовільну відповідь, коли до нього прийшли Божі випробування. Хоча поведінка Йова під час першої спокуси була дуже чесною, не було жодної гарантії того, що наступні покоління зможуть досягти такої чесності, навіть якби вони силувалися досягти її все життя, і вони не обов’язково мали поведінку, подібну до Йовової, як описано вище. Сьогодні, коли ви дивитеся на пряму поведінку Йова та порівнюєте її з рішучими криками про «абсолютний послух і вірність аж до смерті», з якими звертаються до Бога ті, хто стверджує, ніби вірить у Бога та слідує за Богом, ви відчуваєте глибокий сором чи ні?

Коли ти читаєш у Святому Письмі про все, що витерпів Йов і його сім’я, яку реакцію це в тебе викликає? Ти глибоко занурюєшся у свої думки? Тебе це вражає? Чи можна описати випробування, що спіткали Йова, як «жахливі»? Інакше кажучи, просто читати про випробування Йова, описані у Святому Письмі, уже моторошно, не кажучи про те, щоб переживати їх у реальному житті. Отже, як ви бачите, те, що спіткало Йова, було не «тренуванням», а справжньою «битвою» зі справжніми «рушницями» та «кулями». Але чия ж рука піддала його цим випробуванням? Звісно, вони були роботою сатани, і сатана зробив усе це власними руками. Проте робити все це йому дозволив саме Бог. Чи казав Бог сатані, якими засобами спокушати Йова? Ні, не казав. Бог просто поставив одну умову, яку сатана повинен був виконати, і тоді до Йова прийшла спокуса. Коли спокуса прийшла до Йова, вона дала людям відчуття зла та потворності сатани, його зловмисності й огиди до людини, його ворожнечі до Бога. Із цього ми бачимо, що словами не можна описати, наскільки жорстокою була ця спокуса. Можна сказати, що в цей момент повною мірою розкрилися зловмисна натура, через яку сатана знущався з людини, і його потворне обличчя. Сатана скористався цією можливістю, – можливістю, наданою з Божого дозволу, – щоб піддати Йова гарячковому й безжальному знущанню, спосіб і рівень жорстокості якого не тільки немислимі, а й абсолютно нестерпні для людей сьогодення. Замість того, щоб говорити, що Йова спокушав сатана, але при цьому Йов залишився непохитним у своєму свідченні, краще сказати, що у випробуваннях, призначених йому Богом, Йов вступив у змагання із сатаною, щоб захистити свою досконалість і праведність, відстояти шлях богобоязливості й утечі від злого. У цьому змаганні Йов втратив гору овець і худоби, втратив усе своє майно, втратив синів і дочок. Однак він не зрікся своєї досконалості, праведності та страху Божого. Інакше кажучи, у цьому змаганні із сатаною Йов волів лишитися без майна та дітей, ніж утратити свою досконалість, праведність і страх Божий. Він волів триматися за корінь того, що значить бути людиною. Святе Письмо дає стислий опис усього процесу, унаслідок якого Йов утратив своє майно, а також свідчить про поведінку та ставлення Йова. Ці стислі, лаконічні описи дають відчуття, що Йов майже спокійно сприйняв цю спокусу, але якщо відтворити те, що сталося насправді, – ураховуючи також факт зловмисної природи сатани, – то все було б не так просто й легко, як описано в цих реченнях. Реальність була набагато жорстокішою. Таким є рівень згуби та ненависті, з яким сатана ставиться до людства й усіх тих, кого схвалює Бог. Якби Бог не сказав сатані не шкодити Йову, сатана, безсумнівно, вбив би його без жодних докорів сумління. Сатана не хоче, щоб хтось поклонявся Богові, і не хоче, щоб праведні в Божих очах, досконалі та невинні могли й надалі боятися Бога та втікати від злого. Для людей боятися Бога й утікати від злого значить зректися сатани та втікати від нього, і тому сатана скористався Божим дозволом, аби безжально обрушити на Йова всю свою лють і ненависть. Тож ви бачите, які великі муки витерпів Йов, від думки до плоті, від зовнішнього до внутрішнього. Сьогодні ми не бачимо, як це відбувалось у той час, і можемо лише з біблійних свідчень отримати стисле уявлення про емоції Йова, коли він тоді піддавався мукам.

Непохитна доброчесність Йова осоромлює сатану та змушує його панічно втекти

То що ж робив Бог, коли Йов піддавався цим мукам? Бог спостерігав, і дивився, і чекав на результат. Як Бог почувався, коли спостерігав і дивився на це? Звісно, Він був пригнічений горем. Але чи міг би Бог тільки через Своє горе пошкодувати про те, що дозволив сатані спокушати Йова? Відповідь – ні, Він не міг би пошкодувати. Адже Він непохитно вірив, що Йов був досконалий і праведний, що він боявся Бога та втікав від злого. Бог просто дав сатані можливість підтвердити перед Ним праведність Йова, а також виявити своє власне нечестя й нікчемність. Крім того, для Йова це була можливість засвідчити те, що він був праведний, боявся Бога й утікав від злого, перед людьми світу, сатаною та навіть перед усіма тими, хто слідує за Богом. Чи довів остаточний результат, що Божа оцінка Йова була правильною та безпомилковою? Чи справді Йов переміг сатану? Тут ми читаємо знакові слова, сказані Йовом, – слова, які доводять, що він переміг сатану. Він сказав: «голим вийшов я з утроби матері моєї, голим і повернуся на той бік». У цьому виявляється слухняне ставлення Йова до Бога. Далі він сказав: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови». Ці слова, сказані Йовом, доводять, що Бог спостерігає глибини людського серця, що Він здатен заглянути в розум людини, і вони доводять, що Його схвалення Йова непомильне, що ця схвалена Богом людина була праведною. «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови». Ці слова – свідчення Йова про Бога. Саме ці звичайні слова злякали сатану, осоромили його та змусили панічно тікати – ба більше, вони скували сатану й залишили його без ресурсів. Так само ці слова змусили сатану відчути дивовижність і могутність діянь Бога Єгови, дали йому змогу побачити надзвичайну харизматичність людини, чиїм серцем керував шлях Божий. Більше того, вони показали сатані потужну життєву силу, яку виявила маленька та незначна людина в дотриманні шляху богобоязливості й утечі від злого. Так сатана зазнав поразки в першому змаганні. Хоча сатана «виніс із цього урок», він усе одно не мав наміру дати Йову спокій, і його зловмисна природа ніяк не змінилася. Сатана намагався продовжувати напади на Йова, тому він знову постав перед Богом…

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»