Численні хибні людські уявлення про Йова

Тяготи, які витерпів Йов, були не роботою Божих посланців і не діянням руки Самого Бога. Натомість їх завдав особисто сатана, Божий ворог. Відтак рівень тягот, які витерпів Йов, був величезним. Але в ту мить Йов беззастережно продемонстрував повсякденне знання Бога у своєму серці, принципи своїх повсякденних дій, своє ставлення до Бога – це істина. Якби Йов не піддавався спокусам, якби Бог не наслав на нього випробування, то коли Йов промовив: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» – ти сказав би, що він лицемір; Бог дав йому стільки майна, тож не дивно, що Йов благословляв Єговине ім’я. Якби перед випробуваннями Йов сказав: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» – ти сказав би, що Йов перебільшує та що він би не зрікся Божого імені, тому що Божа рука часто його благословляла. Ти сказав би, що якби Бог наслав на нього лихо, Йов би точно зрікся Божого імені. Але коли Йов опинився в таких обставинах, яких би ніхто собі не побажав, яких ніхто не хотів би бачити, у які ніхто не хотів би потрапити, яких би кожен боявся, обставинах, на які не зміг дивитися навіть Бог, Йов усе ж зумів зберегти свою доброчесність: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови», та «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Бачачи тодішню поведінку Йова, усі ті, хто любить говорити високі слова, хто любить розмовляти про слова та вчення, утрачають дар мови. Непохитна доброчесність Йова – вирок для тих, хто звеличує Боже ім’я лише на словах, але ніколи не приймав Божих випробувань, а свідчення Йова – суд для тих, хто ніколи не вірив, що людина здатна непохитно дотримуватися Божого шляху. Побачивши поведінку Йова під час цих випробувань і слова, які він промовив, деякі люди відчують розгубленість, деякі – заздрість, деякі – сумнів, а деякі навіть виглядатимуть байдужими та зверхньо дивитимуться на свідчення Йова, тому що вони не лише бачать муки, які випали на долю Йова під час випробувань, і читають слова, сказані Йовом, але й бачать людську «слабкість», яку проявив Йов, коли на нього обрушилися ці випробування. Цю «слабкість» вони вважають нібито недосконалістю в досконалості Йова, вадою в людині, яка в Божих очах була досконалою. Тобто вважається, що досконалі люди – бездоганні, без плям і бруду, що вони не мають слабкостей, не знають болю та ненависті, ніколи не почуваються нещасними та пригніченими, не вдаються в позірні поведінкові крайнощі; у результаті переважна більшість людей не вірить, що Йов справді був досконалим. Люди не схвалюють багато чого з поведінки Йова під час його випробувань. Наприклад, коли Йов утратив своє майно та дітей, він не розридався, як чекали б люди. Його «відсутність пристойності» змушує людей думати, ніби він був байдужим, адже для рідних у нього не знайшлося ні сліз, ні турботи. Спершу в людей про Йова складається саме таке погане враження. Його подальша поведінка викликає в них ще більше здивування: те, що Йов «Роздер плаща свого», люди тлумачать як неповагу до Бога, а в «обстриг свою голову» хибно вбачають богозневагу та спротив Богу. Крім Йовових слів: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» – люди не бачать у Йові жодних ознак праведності, яку хвалив Бог, і тому те, як Йова оцінює переважна більшість із них, – це не більше ніж нерозуміння, хибне уявлення, сумнів, засудження й лише теоретичне схвалення. Ніхто з них не здатен по-справжньому зрозуміти й оцінити слова Бога Єгови про те, що Йов був досконалою та праведною людиною, яка Бога боялася, а від злого втікала.

Виходячи з такого свого враження про Йова, люди ще більше сумніваються в його праведності, оскільки вчинки Йова та його поведінка, описані у Святому Письмі, не були такими приголомшливо зворушливими, як люди могли б собі уявляти. Він не тільки не вчинив ніяких великих подвигів, але й узяв собі черепка, щоб шкребти себе, поки сидів серед попелу. Цей учинок теж вражає людей і змушує їх сумніватись у праведності Йова та навіть заперечувати її, бо, шкребучи себе, Йов не молився та не давав Богові обітниць; більше того, не було видно, щоб він ридав від болю. У цьому люди бачать лише Йовову слабкість і нічого більше, тож навіть коли вони чують слова Йова: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» – їх це нітрохи не зворушує або ж вони не можуть визначитися з реакцією, і вони все одно не можуть побачити в Йовових словах його праведність. Від того, як Йов терпів муки під час своїх випробувань, у людей виникає те основне враження, що він не був ні боязким, ні гордовитим. Люди не бачать за його поведінкою історії, яка розігрувалася в глибині його серця, не бачать у його серці страху Божого та не бачать, як Йов дотримувався принципу шляху втечі від злого. Через його самовладання люди думають, ніби його досконалість і праведність були тільки пустими словами, ніби його страх Божий був лише чуткою; тим часом зовнішня «слабкість», яку виявив Йов, справляє на людей глибоке враження, даючи їм «по-новому поглянути» на людину, яку Бог визначає як досконалу та праведну, і навіть «по-новому зрозуміти» її. Доказом цього «нового погляду» та «нового розуміння» виступає те, як Йов відкрив свої уста й прокляв свій день народження.

Хоча рівень мук, які він терпів, немислимий і неосяжний для будь-якої людини, Йов не сказав жодного слова єресі, а лише, як міг, намагався втамувати біль свого тіла. Як записано у Святому Письмі, він промовив: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» (Йов 3:3). Можливо, ніхто ніколи не вважав ці слова важливими, а може, є й люди, які звертали на них увагу. Як ви вважаєте, чи означають ці слова, що Йов виступив проти Бога? Чи є вони скаргою на Бога? Я знаю, що багато хто з вас має певні думки щодо цих слів, сказаних Йовом, і вважає, що якби Йов був досконалим і праведним, то не мав би виявляти ні слабкості, ні горя, а навпаки, мусив би позитивно зустрічати будь-які напади сатани та навіть посміхатися перед обличчям сатанинських спокус. Він не мав би нітрохи реагувати на жодні муки, які сатана завдавав його плоті, і не мав би показувати жодних почуттів, що були в його серці. Він повинен був би навіть просити в Бога зробити ці випробування ще тяжчими. Саме такі риси мусила б демонструвати й мати непохитна людина, яка воістину боїться Бога та втікає від злого. А Йов серед цих неймовірних страждань тільки й зробив, що прокляв свій день народження. Він не скаржився на Бога й тим паче не збирався виступати проти Бога. Це набагато легше сказати, ніж зробити, бо з давніх часів і до сьогодні ніхто не зазнавав таких спокус і не терпів таких страждань, як Йов. То чому ж більше нікого ніколи не піддавали таким спокусам, як Йова? Причина в тому, що, з точки зору Бога, ніхто не здатен узяти на себе таку відповідальність або доручення, ніхто не впорався б так, як Йов, ба більше – ніхто не зміг би в таких муках усе одно не зректися Божого імені та й надалі благословляти ім’я Бога Єгови, як це зробив Йов, хоч він і прокляв свій день народження. Чи міг би хтось таке зробити? Коли ми кажемо таке про Йова, чи схвалюємо ми його поведінку? Він був праведником, зміг дати таке свідчення про Бога та зумів змусити сатану тікати, схопившись за голову, так що той більше ніколи не ходив до Бога звинувачувати Йова, – так що ж поганого в тому, щоб похвалити його? Чи, може, ваші стандарти вищі за Божі? Чи, може, під час випробувань ви поводилися б навіть краще за Йова? Йова хвалив Сам Бог – які заперечення можуть бути у вас?

Йов проклинає свій день народження, бо не хоче завдавати Богові болю

Я часто кажу, що Бог зазирає всередину людських сердець, а люди дивляться на те, що в людей назовні. Оскільки Бог зазирає в серця людей, Він розуміє їхню сутність, тоді як люди визначають сутність інших людей за їхньою зовнішністю. Коли Йов відкрив свої уста й прокляв свій день народження, цей учинок приголомшив усіх духовних діячів, зокрема й трьох Йовових друзів. Людина походить від Бога, і вона повинна бути вдячна за життя, плоть і день свого народження, даровані їй Богом, і не проклинати їх. Це те, що можуть зрозуміти й осягнути звичайні люди. Для всіх, хто слідує за Богом, це усвідомлення священне та непохитне, і воно є істиною, яка ніколи не зміниться. А Йов, зі свого боку, зламав правила: він прокляв свій день народження. Це вчинок, який звичайні люди вважають за порушення табу. На їхню думку, Йов не має права не тільки на людське розуміння та співчуття, а й на Боже прощення. Водночас іще більше людей починає сумніватись у праведності Йова, бо здавалося, ніби через Божу прихильність Йов став потурати своїм бажанням і ніби вона зробила його настільки зухвалим і нерозважливим, що він не тільки не подякував Богові за благословення й опіку протягом свого життя, але й прокляв свій день народження та побажав, щоб той день загинув. Що це, як не протистояння Богові? Такі поверхові речі дають людям докази для засудження цього вчинку Йова, але хто може знати, що насправді думав Йов у той час? Хто може знати, чому Йов так учинив? Тільки Бог і сам Йов знають ці таємні деталі та причини.

Коли сатана простягнув руку, щоб уразити кістки Йова, той потрапив у його пазури, не маючи ні засобів для втечі, ні сили для опору. Тіло й душа Йова страждали від неймовірного болю, і цей біль змусив його глибоко усвідомити нікчемність, немічність і безсилля людини, що живе в плоті. Водночас він також глибоко оцінив і зрозумів, чому Бог має намір дбати про людство й опікуватися ним. У пазурах сатани Йов збагнув, що людина з плоті й крові насправді така безсила та слабка. Коли він упав на коліна й молився Богу, йому здавалося, що Бог закриває Своє обличчя й ховається, тому що Бог повністю віддав його в руки сатани. Водночас Бог також ридав за ним, більше того – журився за нього; Богу було боляче від його болю й тяжко від його тягот… Йов відчував Божий біль і те, яким нестерпним він був для Бога… Йов не хотів завдавати Богові ще більшого горя, не хотів, щоб Бог ридав за ним, а тим більше не хотів бачити, як Богові через нього боляче. У той момент Йов хотів одного – позбутися своєї плоті, більше не терпіти болю, який приносила йому ця плоть, бо тоді Бог би не мучився від його болю; але це було неможливо, і Йову довелося терпіти не тільки біль плоті, але й муки від того, що він не бажав тривожити Бога. Ці дві муки – одна плотська, друга духовна – принесли Йову біль, що розривав серце й нутро та змушував його відчути, як обмеження людини з плоті та крові можуть викликати в неї розчарування та безпорадність. За цих обставин його туга за Богом ставала дедалі палкішою, а огида до сатани – дедалі сильнішою. У той час Йов хотів би ніколи не народжуватися на світ людей, волів би, щоб його не було, ніж бачити, як Бог через нього плаче та мучиться. Йов почав глибоко зневажати свою плоть, його нудило від себе самого, від свого дня народження й навіть від усього, що було з ним пов’язано. Він більше не хотів жодних згадок ні про свій день народження, ні про будь-що з ним пов’язане, і тому він відкрив уста й прокляв свій день народження: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…» (Йов 3:3–4). Слова Йова несуть у собі його ненависть до самого себе: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» – а також те, як він себе звинувачував і в якому боргу почувався за те, що завдав Богові болю: «Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…». Ці два уривки є найвищим вираженням того, що відчував тоді Йов, і вони повністю демонструють усім його досконалість і праведність. Водночас, як Йов і хотів, його віра, послух і страх Божий воістину піднеслися. Звісно, це піднесення і є саме тим результатом, якого очікував Бог.

Йов перемагає сатану та стає в Божих очах справжньою людиною

Коли Йов уперше пройшов через випробування, його було позбавлено всього майна й усіх дітей, але це не призвело до його падіння чи слів, які були б гріхом проти Бога. Він переміг спокуси сатани, він подолав почуття до своїх матеріальних цінностей і свого потомства, пройшов випробування втратою всього свого земного надбання – тобто він зміг підкоритися Богові, коли Бог забирав у нього ці надбання, та ще й скласти Богові подяку та хвалу за те, що Він зробив. Такою була поведінка Йова під час першої спокуси сатани, і таким було свідчення Йова під час першого випробування Бога. У другому випробуванні сатана простягнув руку, щоб уразити Йова, і хоча Йов зазнав такого великого болю, якого ще ніколи не відчував, його свідчення все одно було достатньо, аби приголомшити людей. Своєю силою духу, твердістю переконань і послухом Богу, а також страхом Божим Йов знову переміг сатану, а Бог знову схвалив і вподобав його поведінку та його свідчення. Під час цієї спокуси Йов своєю реальною поведінкою проголосив сатані, що плотський біль не може вплинути на його віру й послух Богові, не може позбавити його відданості Богу та богобоязливого серця; Йов би не зрікся Бога й не відмовився від власної досконалості та праведності через те, що йому загрожувала смерть. Рішучість Йова зробила із сатани боягуза, його віра змусила сатану боятись і тремтіти, завзятість, з якою Йов боровся проти сатани під час їхньої битви не на життя, а на смерть, породила в сатані глибоку ненависть і озлоблення; досконалість і праведність Йова не залишили сатані нічого, що він міг би йому зробити, так що сатана відмовився від своїх нападів на нього та відступився від своїх звинувачень проти Йова, які висував перед Богом Єговою. Це означало, що Йов переміг світ, переміг плоть, переміг сатану, переміг смерть; він був цілком і повністю людиною, яка належала Богові. Під час цих двох випробувань Йов був непохитним у своєму свідченні, дійсно втілив у життя свою досконалість і праведність, а також розширив рамки своїх життєвих принципів богобоязливості й утечі від злого. Після цих двох випробувань у Йові зародився багатший досвід, і цей досвід зробив його зрілішим і загартованішим, сильнішим і твердіше переконаним, упевненішим у правоті й гідності тієї доброчесності, у якій Йов був непохитним. Випробування, які Йову послав Бог Єгова, дали йому глибоке розуміння та відчуття Божої турботи про людину, дозволили йому відчути дорогоцінність Божої любові, і з того моменту до богобоязливості Йова додались увага до Бога та любов до Нього. Випробування Бога Єгови не тільки не відчужили Йова від Нього, а й наблизили його серце до Бога. Коли плотський біль, який терпів Йов, сягнув апогею, то турбота, яку він відчував від Бога Єгови, не залишила йому іншого вибору, крім як проклясти свій день народження. Така поведінка не була давно спланованою: вона стала природним виявленням уваги та любові до Бога, яке виходило з глибини серця Йова та було породжене його увагою й любов’ю до Бога. Тобто його увага та любов дійшли до межі самовідданості, тому що він зневажав себе та не хотів і не міг витерпіти того, що Бог через нього мучився. Тоді Йов підніс своє давнє обожнювання, тугу за Богом і відданість Богові до рівня уваги й любові. Водночас він також підніс свою віру, послух і страх Божий до рівня уваги й любові. Він не дозволяв собі робити нічого, що могло б зашкодити Богові, не допускав для себе ніякої поведінки, яка могла б поранити Бога, і не дозволяв собі завдати Богові якоїсь скорботи, горя чи навіть прикрощів зі своїх власних причин. Хоча Йов і досі залишався тим самим Йовом, що й раніше, у Божих очах його віра, послух і страх Божий принесли Богові повне задоволення та втіху. Тоді Йов досяг тієї досконалості, якої від нього очікував Бог; він став людиною, у Божих очах дійсно вартою називатися «досконалою та праведною». Його праведні вчинки дали йому змогу перемогти сатану та залишитися непохитним у своєму свідченні про Бога. А ще його праведні вчинки зробили його досконалим, дозволили піднести цінність його життя та перейти в ній усі старі межі, а також зробили його першою людиною, якій сатана більше не дошкуляв нападами та спокусами. Оскільки Йов був праведним, сатана його звинувачував і спокушав; оскільки Йов був праведним, він був відданий у руки сатани; і оскільки Йов був праведним, він переміг і здолав сатану, залишившись непохитним у своєму свідченні. Відтоді Йов став першою людиною, якій більше ніколи не загрожувало бути відданою в руки сатани, він по-справжньому постав перед престолом Божим і жив у світлі, під благословеннями Божими, без сатанинського підглядання та згуби… У Божих очах він став справжньою людиною; він був звільнений…

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»