Після того, як людина пройшла через дитинство та юність і поступово й неминуче досягла зрілості, наступний крок для неї – повністю розлучитися зі своєю юністю, попрощатися зі своїми батьками та як незалежний дорослий стати лицем до майбутнього шляху. На цьому етапі вона повинна зустріти всіх людей, події й об’єкти, з якими доводиться стикатися дорослим, зустрітися віч-на-віч з усіма частинами своєї долі, які скоро дадуть про себе знати. Це – третій вирішальний момент, через який має пройти людина.

1. Ставши незалежною, людина починає відчувати володарювання Творця

Якщо народження й дорослішання людини – це «період підготовки» до її подорожі в житті, що закладає наріжний камінь долі людини, то незалежність людини – це вступний монолог до її долі в житті. Якщо народження й дорослішання людини – це багатство, яке вона накопичила, готуючись до своєї долі в житті, то незалежність людини – це час, коли вона починає витрачати або примножувати це багатство. Коли людина залишає своїх батьків і стає незалежною, соціальні умови, з якими вона стикається, а також вид доступної їй роботи та кар’єри зумовлені долею й не мають жодного відношення до її батьків. Деякі люди вибирають хорошу спеціальність у коледжі та в кінцевому підсумку знаходять задовільну роботу після закінчення навчання, роблячи тріумфальний перший крок у своїй життєвій подорожі. Деякі люди вивчають та опановують безліч різних навичок, але все ж ніколи не знаходять роботу, що підходить їм, або ніколи не знаходять свою посаду, не кажучи вже про кар’єру; на початку свого життєвого шляху вони стикаються з перешкодами на кожному кроці, їх оточують неприємності, їхні перспективи похмурі, а їхнє життя невизначене. Деякі люди старанно займаються навчанням, але втрачають усі шанси отримати вищу освіту за крок до завершення; здається, їм ніколи не судилося домогтися успіху, їхнє найперше прагнення в життєвій подорожі розчинилося в повітрі. Не знаючи, рівний чи кам’янистий шлях чекає на них попереду, вони вперше відчувають, наскільки людська доля сповнена змінними факторами, і тому ставляться до життя зі сподіваннями і страхом. Деякі люди пишуть книги й досягають певного рівня популярності, незважаючи на те, що вони не дуже освічені; дехто заробляє гроші в бізнесі, хоча й майже повністю неграмотний, і може утримувати себе в такий спосіб… Яку професію людина обирає, як вона заробляє на життя: чи є у людей якийсь контроль над тим, чи роблять вони хороший, а чи поганий вибір у цих питаннях? Чи узгоджується це з бажаннями й рішеннями людей? У більшості людей є такі бажання: менше працювати й більше заробляти, не трудитися тяжко на сонці й під дощем, добре одягатися, сяяти всюди, підніматися над іншими й приносити честь своїм предкам. Люди сподіваються на досконалість, але коли вони роблять свої перші кроки у подорожі власного життя, вони поступово починають розуміти, наскільки недосконала людська доля, і вперше вони по-справжньому усвідомлюють той факт, що, хоча людина може будувати сміливі плани на своє майбутнє й хоча вона може плекати зухвалі фантазії, ні в кого немає здібностей або сили реалізувати власні мрії, і ніхто не в змозі контролювати своє власне майбутнє. Між мріями людини й реальністю, з якою їй доводиться стикатися, завжди буде певна відстань; ніщо ніколи не трапляється так, як хотілося б, і, стикаючись із такими реаліями, люди ніколи не можуть отримати задоволення чи втіхи. Деякі люди вдадуться до всього, що тільки можна уявити, докладуть величезних зусиль та підуть на великі жертви заради своїх засобів до існування та майбутнього, намагаючись змінити свою власну долю. Але, врешті-решт, навіть якщо вони зможуть реалізувати свої мрії й бажання за допомогою власної наполегливої праці, вони ніколи не зможуть змінити свою долю, і як би наполегливо вони не старалися, вони ніколи не зможуть перевершити те, що їм відведено долею. Незалежно від різниці в здібностях, інтелекті й силі волі, усі люди рівні перед долею, яка не розрізняє велике й мале, високе й низьке, піднесене й жалюгідне. Яку професію людина обирає, чим вона заробляє на життя й скільки багатства вона накопичує в житті, вирішують не її батьки, не її таланти, не її зусилля та не її амбіції; це наперед визначено Творцем.

2. Людина залишає своїх батьків і починає всерйоз відігравати свою роль у театрі життя

Коли людина досягає зрілості, вона здатна залишити своїх батьків і діяти самостійно, і саме в цей момент вона по-справжньому починає грати свою власну роль, туман розсіюється, і поступово з’ясовується її місія в житті. Номінально людина все ще залишається тісно пов’язаною зі своїми батьками, але оскільки її місія й роль, яку вона відіграє в житті, не мають нічого спільного з матір’ю й батьком, по суті, цей тісний зв’язок руйнується в міру того, як людина поступово стає незалежною. Із біологічної точки зору люди не можуть не залежати від своїх батьків підсвідомо, але об’єктивно кажучи, як тільки вони повністю виростають, вони мають абсолютно окреме життя від своїх батьків і виконуватимуть ролі, які вони беруть на себе самостійно. Крім народження й виховання, відповідальність батьків у житті їхніх дітей полягає просто в тому, щоб забезпечувати їм формальне середовище для дорослішання, бо ніщо, крім визначення Творцем наперед, не впливає на долю людини. Ніхто не може контролювати, яке майбутнє людина матиме; воно вже давно визначене наперед, і навіть батьки не можуть змінити її долю. Що стосується долі, то кожен є незалежним, і в кожного своя доля. Отже, батьки жодної людини не можуть відвернути її долю в житті або спричинити бодай найменший вплив на ту роль, яку людина відіграє в житті. Можна сказати, що сім’я, в якій людині судилося народитися, і навколишнє середовище, в якому вона росте, є не більше ніж передумовами для виконання її місії в житті. Вони жодним чином не визначають долю людини в житті або ту долю, у рамках якої людина виконує свою місію. І тому батьки жодної людини не можуть допомогти їй у виконанні її місії в житті, і аналогічно, родичі жодної людини не можуть допомогти їй прийняти свою роль у житті. Те, як людина виконує свою місію та в якому життєвому середовищі вона виконує свою роль, повністю визначається її долею в житті. Іншими словами, жодні інші об’єктивні умови не можуть вплинути на місію людини, наперед визначену Творцем. Усі люди досягають зрілості в тому конкретному середовищі, в якому вони ростуть; потім поступово, крок за кроком, вони вирушають своїми власними дорогами в житті й виконують долі, призначені їм Творцем. Звісно ж, мимоволі вони входять у широке море людства й займають свої власні позиції в житті, де починають виконувати свої обов’язки як створені істоти заради попереднього визначення від Творця, заради Його володарювання.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III»